Білет 7. 1.Будова і функції автономної нервової системи

1. Будова і функції автономної нервової системи. До автономної нервової системи відносять відділи головного мозку і нерви з їхніми розгалуженнями, які іннервують переважно внутрішні органи: серце, судини, залози внутрішньої секреції та ін. Автономна нервова система, в свою чергу, поділяється на симпатичну і парасимпатичну. Автономна нервова система іннервує весь організм у цілому, всі органи й тканини: залози, непосмуговані м'язи, кровоносні судини, органи чуття, нарешті, головний і спинний мозок, тобто саму центральну нервову систему. Більшість органів іннервусться одночасно як симпатичною, так і парасимпатичною нервовою системою, однак вони діють на один і той самий орган протилежно.

Автономна нервова система не мас своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів спрямовуються по чутливих волокнах, спільних для вегетативної і соматичної нервової системи. Вищий контроль і регуляцію функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, здійснює кора великого мозку.

Центри автономної нервової системи розмішені в середньому, довгастому й спинному мозку, а периферична частина складається з нервових вузлів і нервових волокон, які іннервують робочий орган. Від тіла нейрона (першого), що міститься в центральній нервовій системі, відходить довгий відросток, який утворює пресинаптичне, або прегангліонарне, волокно. Воно переключається на другий нейрон, тіло якого міститься в периферичному вузлі (ганглії, сплетенні), від тіла цього нейрона відходить постсинаптичне (постгангліонарне) волокно до іннервованого органа.

Симпатична частина автономної нервової системи бере початок у середній частині спинного мозку (останній шийний, грудні і ІІ-ІІІ поперекові сегменти), де містяться тіла перших нейронів, відростки яких закінчуються в нервових вузлах двох симпатичних ланцюгів, розміщених по обидва боки і спереду від хребта. В цих ланцюгах містяться тіла інших нейронів, відростки яких безпосередньо іннервують робочі органи. У вузлах перший і другий нейрони з'єднуються за допомогою синапсів.

Парасимпатична частина автономної нервової системи утворена кількома нервами, тіла яких містяться в середньому й довгастому мозку та в ІІ-Ї V сегментах крижового відділу спинного мозку. Парасимпатичні вузли, в яких знаходяться тіла других нейронів, розміщені в органах, на діяльність яких вони впливають.

Автономна нервова система регулює і змінює фізіологічний стан тканин і органів, пристосовуючи їх до діяльності всього організму в умовах навколишнього середовища, не підкоряючись волі людини.

2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБМІНУ РЕЧОВИН І ЕНЕРГІЇ.

Обмін речовин, або метаболізм — сукупність хімічних перетворень, які протікають у живих організмах, забезпечуючи їх зростання, життєдіяльність, відтворення, постійний контакт і обмін з навколишнім середовищем. Завдяки обміну речовин відбувається розщеплення і синтез молекул, які входять до складу клітин, утворення, руйнування й оновлення клітинних структур і міжклітинної речовини. Таким чином, обмін речовин складається з двох протилежних процесів — синтезу та розпаду.

Сукупність реакцій біосинтезу називається асиміляцією, або пластичним обміном. Протилежний процес — розпад і окислення клітиною органічних речовин — називається дисиміляцією, або енергетичним обміном. Для біосинтезу речовин необхідна енергія, що вивільняється при дисиміляції і акумулюється в АТФ. Розпад органічних сполук можливий тоді, коли кількість їх в клітині постійно поповнюється. Джерелом енергії для організму є органічні речовини: вуглеводи, жири, білки. Для нормального обміну необхідні також вода, мінеральні солі та вітаміни. Як відомо, обмін речовин та енергії є основою життєдіяльності всіх живих істот. В більшості органів і тканин організму людини постійно відмирають і народжуються нові клітини, синтезуються і руйнуються окремі клітинні елементи та хімічні сполуки. В ролі будівельного (пластичного) матеріалу для нових утворень виступають продукти перетравлення білків, жирів та вуглеводів, а також вітаміни, неорганічні речовини та питна вода. Разом з цим, життєдіяльність і робота всіх систем та органів, всі будівельні та руйнівні процеси організму і, нарешті, процеси зовнішньої розумової або фізичної роботи людини потребують витрат енергії. Джерелом енергії, як і постачальником будівельних матеріалів, є споживчі речовини їжі. Так як утворення і руйнування біологічних структур, а також утворення і витрачання енергії на протязі життя відбуваються безперервно, одночасно і в тісному взаємозв'язку, то ці процеси називаються обміном речовин та енергії або для скорочення обміном речовин.

Під обміном речовин всередині організму слід розуміти зміни, яких зазнають всі компоненти їжі з моменту їх надходження у травний тракт до виведення назовні зайвих продуктів розпаду власних клітин організму, що відмирають. Всі процеси обміну речовин керуються ферментами, а вся сукупність ферментативних реакцій обміну, що відбуваються в організмі, називається метаболізмом. В окремих клітинах може налічуватись більше 1000 ферментів і вони здатні діяти в певній послідовності: продукт реакції, каталіз якої активізує перший фермент, стає субстратом для наступної реакції, якою керує наступний фермент і так далі. Обмін речовин і енергії складається з обміну біллів, жирів, вугле-водів, вітамінів, неорганічних сполук та води. Перетворення білків їжі в організмі відбувається у два етапи: перший етап полягає у гідролізі білків до амінокислот; другий — у синтезі з амінокислот власних білків організму. Центр регуляції білкового обміну розташований в гіпоталамусі проміжного мозку. У дітей з перших днів життя жири перетравлюються та всмоктуються достатньо інтенсивно і вже у молодших школярів засвоюються на 95-97 %. Обмін вуглеводів. Вуглеводи є найбільш доступним джерелом енергії в організмі. В процесі перетравлення їжі вуглеводи розщеплюються до глюкози, яка з кров'ю постачається до клітин і засвоюється ними, приймаючі участь у будові клітинних мембран та в енергетичному обміні. Із надлишків глюкози в печінці синтезується глікоген, який накопичується в тканинах печінки та у м'язах як депо вуглеводів організму. Зайві вуглеводи можуть також накопичуватись у вигляді жирових відкладень організму. При недостачі вуглеводів у їжі вони шляхом катаболізму можуть утворюватись із жирових відкладень, або із білків і жирів їжі. На 1 кг маси тіла дітям молодшого шкільного віку потрібно вживати до 12-15 г вуглеводів за добу (1 г вуглеводів при розпаді дає 4.1 ккал енергії). Загальна потреба за добу у вуглеводах в середньому для дітей 4-7років становить до 290 г; у 9-13років до 370 г, у 14-17 років до 470 г; для дорослих до 500 г

3. Перша допомога при опіках та обмороженнях. Лікування опіків складається з надання першої допомоги потерпілим на до-госпітальному етапі; загального та місцевого лікування в хірургічних або спеціалізованих опікових відділеннях.. Перша медична допомога включає забезпечення прохідності дихальних шляхів, відновлення і стабілізацію кровопостачання і дихання, оцінку супутніх пошкоджень. В перші години після травми основні зусилля повинні бути направлені на лікування шоку. У разі опіку електричним струмом необхідно негайно призупинити дію електричної енергії. При наданні першої допомоги слід: Зупинити дію термічного чинника, перекрити подачу гарячої води, пари. При загорянні одягу, щоб погасити вогонь, потерпілого необхідно загорнути в ковдру, накрити полум'я щільною тканиною, яка не пропускає повітря, але не можна при цьому накривати повністю потерпілого, щоб не спричинити опіку дихальних шляхів і отруєння продуктами неповного згорання одягу. Не слід збивати полум'я руками, а тим більш притискати палаючий одяг до шкіри - це поглиблює ураження. Зняти тліючий одяг та провести реанімаційні заходи. Одяг швидко знімають або розрізають. Не можна бігти в палаючому одязі: під час руху полум'я розгоряється. У тяжких випадках потерпілого виносять із місця пожежі на відкритий простір або в приміщення з чистим повітрям. При асфіксії і зупинці серцевої діяльності виконують штучну вентиляцію легень ("рот у рот" чи "рот у ніс") та закритий масаж серця. Внаслідок ураження хімічними речовинами ушкоджений одяг також необхідно зняти, а потім упродовж не менше 20 хвилин змивати ці речовини зі шкіри проточною водою, краще - під напором. Охолодити обпечені ділянки шкіри, занурити кінцівку або змочити відповідну ділянку холодною водою, прикласти сніг, міхур з льодом, зросити хлоретилом. Охолодження обпечених ділянок ' проводять періодично по 10-15 хв протягом 4-5 годин. Накласти асептичну пов'язку. Для запобігання інфікування опіку, шкіру навколо нього слід обробити 70° етиловим спиртом або горілкою і накласти асептичну пов'язку. При поширених опіках потерпілого загортають у чисте (краще стерильне) простирадло, марлю, поліетиленову плівку або на поверхню шкіри за допомогою розпилювача наносять спеціальну рідку антисептичну пластмасу, яка швидко остигає та стає еластичною, і госпіталізують в опікове чи хірургічне відділення. При наданні першої допомоги на місці пригоди забороняється проводити первинну обробку опікової рани, накладати мазеві пов'язки, примочки, використовувати кольорові рідини, які можуть затруднювати оцінку ступеня ураження шкіри та проведення наступної хірургічної обробки рани. Основними завданнями під час надавання першої допомоги при відмороженнях є: зігрівання кінцівки, відновлення температури тканин до нормальних цифр і попередження розвитку інфекції. Відморожені ділянки тіла розтирають спиртом, горілкою, чистою сухою тканиною, струменем зігрітого повітря. Не можна розтирати відморожену ділянку тіла снігом, оскільки він ще більше охолоджує шкіру, може містити крупинки льоду, що пошкоджують тканини - виникає велика небезпека інфікування уражених ділянок. У тяжких випадках відморожені ділянки тіла (кінцівки) зігрівають у ванні. Спочатку вода повинна бути кімнатної температури, через 20-30 хв її підви­щують на 5 °С і лише поступово протягом 1-2 години доводять до температури (39-40 °С). Забороняється зігрівати відморожені ділянки тіла (кінцівки) зразу у гарячій воді, біля плити, вогнища, це може спричинити тромбування судин та некроз тканин. Одночасно із зігріванням проводять легкий масаж ураженої ділянки прогладжуванням від периферії до центру, аж до потепління та почервоніння кінцівки. Хворим призначають ліжковий режим із підвішеним положенням кінцівки, проводять тепле закутування і дають гаряче пиття. Поступове зігрівання не порушує структури охолоджених тканин, у потерпілих спостерігають менше виражену інтоксикацію. При повільному зігріванні та подальшому проведенні лікування, навіть якщо не вдається уникнути некрозу тканин, він, як правило, є сухим, а при швидкому, активном зігріванні може стати вологим. Крім цього, при швидкому зігріванні підсилюється больовий синдром, виникає виражена інтоксикація організму. Зігріту ділянку тіла або кінцівку слід висушити, обтерти спиртом або горілкою, накласти чисту (краще стерильну) пов'язку з товстим шаром вати, укласти (кінцівку) на шину. При відмороженнях II, III, IV ступенях потерпілому необхідно ввести профілактичну дозу протиправцевої сироватки й анатоксин.

Дата добавления: 2015-07-15