Білет №9

1. Характеристика сенсорних систем, їх значення і класифікація. Структури сенсорних систем. Загальні властивості рецепторів.

Усі відомості про навколишній світ ми одержуємо завдяки п'яти основним чуттям — зору, слуху, дотику, нюху й смаку. Система чутливих нервових утворень, які сприймають і аналізують певний вид подразнень, що діють на людину, називається сенсорною системою.

Найбільшу кількість відомостей про навколишній світ ми одержуємо завдяки зоровій і слуховій сенсорним системам. Крім того, існують смакова, нюхова, шкірна та інші системи. За допомогою кожної із сенсорних систем у людини виникають різні види відчуттів: світлові, звукові, запахові температурні, больові тощо. Сенсорні системи працюють не ізольовано одна від одної, а в тісній взаємодії.

Будь-яка сенсорна система складається з трьох основних ланок: рецепторів (сприймальна ланка), нервових шляхів (провідникова ланка) і мозкових центрів (центральна обробна ланка). Нервові шляхи від окремих сенсорних систем спрямовані в певні центри мозку. Нижчі центри можуть розташовуватися в спинному і довгастому мозкові, наступні за складністю — у проміжному мозку, а вищі — у корі великих півкуль. Тут кожна сенсорна система займає певну ділянку. Наприклад, у потиличній зоні розташовується корковий відділ зорової системи, у скроневій — слухової, у тім'яній — шкірної сенсорної системи. Взаємодія окремих відчуттів відбувається в корі головного мозку, куди сходяться сигнали від усіх сенсорних систем. Особливі ділянки кори в лобовій, верхньотім'яній і скроневій зонах називаються асоціативними зонами. Вони забезпечують установлення тісної взаємодії між усіма сенсорними системами й беруть участь у процесах сприйняття образів. Основні функції сенсорної системи Сенсорна система виконує такі основні функції, або операції, з сигналами: 1) виявлення; 2) розрізнення; 3) передача і перетворення; 4) кодування; 5) детектування ознак; 6) упізнання образів. Виявлення та первинне розрізнення сигналів забезпечується рецепторами, а детектування й упізнання сигналів — нейронами кори великих півкуль. Передачу, перетворення та кодування сигналів здійснюють нейрони всіх шарів сенсорних систем. Класифікація рецепторів. Найбільш важливе практичне значення має психофізіологічна класифікація рецепторів за характером відчуттів, що виникають при їхньому подразненні. Згідно з цією класифікацією у людини розрізняють зорові, слухові, нюхові, смакові дотикові рецептори, термо-, пропріо- і вестабулорецептори (рецептори розташування тіла і його частин у просторі) й рецептори болю. Існують рецептори зовнішні (екстерорецептори) і внутрішні (інтерорецептори). До екстерорецепторів належать слухові зорові, нюхові, смакові, дотикові, до інгерорецепторів — вестибу-ло- і прогтріорецептори (рецептори опорно-рухового апарату), а також вісцерорецептори (які сигналізують про стан внутрішніх органів). За характером контакту із середовищем рецептори поділяються на дистантні, які одержують інформацію на відстані від джерела подразнення (зорові, слухові й нюхові), і контактні, що збуджуються при безпосередньому стиканні з подразником (смакові, тактильні). Залежно від природи подразника, на який вони оптимально налаштовані, рецептори можуть бути поділені на фоторецептори, механорецептори (до них належать слухові, вестибулярні рецептори й тактильні рецептори шкіри, рецептори опорно- рухового апарату, барорецептори серцево-судинної системи), хеморецептори (які включають рецептори смаку й нюху, судинні та тканинні рецептори), терморецептори (шкіри та внутрішніх органів, а також центральні термочутливі нейрони), больові рецептори.

2. Робота серця. Систолічний і хвилинний об'єм крові. Регуляція діяльності серця. Серце здорової людини скорочується ритмічно, в умовах спокою з частотою 60-70 на хвилину. Під час м'язової роботи, при підвищенні температури тіла або навколишнього середовища частота скорочень може збільшуватися, досягаючи в крайніх випадках 200 і більше за хвилину. Частота скорочень вище 90 носить назву тахікардії, а нижче 60 - брадикардії. При частоті скорочень серця 70 на хвилину повний цикл серцевої діяльності продовжується 0,8 с. Передсердя і шлуночки серця скорочуються не одночасно, а послідовно. Скорочення м'язів серця називають систолой, а розслаблення - диастолой.

Під час загально паузи серця мускулатура передсердь і шлуночків розслаблена, стулкові клапани відкриті, а півмісяцеві закриті. Кров внаслідок різниці тиску притікає з вен в передсердя і, так як клапани між передсердям і шлуночками відкриті, вільно протікає в шлуночки. Отже, під час спільної паузи серце поступово заповнюється кров'ю і до кінця паузи шлуночки заповнено вже на 70%. У той момент, коли тиск в аорті і легеневому стовбурі стає вище, ніж у шлуночках, півмісяцеві клапани закриваються. У цей же час передсердно- шлуночкові клапани під тиском крові, що скупчилася в передсердях, відкриваються. Настає період загальної паузи - фаза відпочинку та заповнення серця кров'ю. Потім цикл серцевої діяльності повторюється. Тони серця

Під час роботи серця виникають звуки, звані тонами серця. їх можна прослухати, якщо прикласти вухо або фонендоскоп до грудної стінки. Розрізняють два тони серця: І тон, або систолічний, і II тон, або діастолічний. Перший тон більш низький, глухий і тривалий, II тон короткий і більш високий. Причинами утворення І тону - систолічного, що виникає на початку систоли шлуночків, є:

1 коливання стулок закриваються, передсердно- шлункових клапанів:

1 коливання мускулатури изометрически скорочуються шлуночків;

1 коливання натягаються сухожильних ниток. Діастолічний - II - тон виникає на початку діастоли, в

момент закривання півмісяцевих клапанів аорти та легеневого стовбура. Систолічний і хвилинний об'єми серця Шлуночок серця людини в стані спокою при кожному скороченні викидає приблизно половину міститься в ньому крові - 60-70 мл. Ця кількість крові називається систолічним об'ємом серця. Він однаковий для лівого і правого шлуночків. При фізичній роботі систолічний об'єм зростає, досягаючи у тренованих людей 200 мл і більше. Хвилинний об'єм серця, тобто кількість крові, що викидається серцем за 1 хв, у спокої становить близько 5 л. Так, наприклад, якщо систолічний об'єм дорівнює 60 мл крові і серце скорочується 70 разів на хвилину, то хвилинний об'єм буде: 60 мл X 70 - 4200 мл.

З. Гігієнічні вимоги до одягу, взуття та зовнішнього вигляду дитини.

Особливі гігієнічні вимоги пред'являють при виборі взуття і одягу для дитини, яка відвідує школу. Взуття для дитини повинно відповідати анатомо­фізіологічним особливостям стопи, бути м'якою та легкою, міцною і на гнучкій підошві. Необхідно, щоб вона була досить вільною і не обмежувала рухи пальців, мала невеликий каблук, так як він попереджає розвиток плоскостопості і оберігає п'яту від ударів. Висота каблука повинна бути не більше 1/14 довжини стопи. Дітям не варто купувати взуття з відкритою п'ятою. Задник повинен бути стійким і перешкоджати ковзанню стопи назад і назовні, що також перешкоджає розвиток плоскостопості. Дітям молодшого шкільного віку рекомендується носіння взуття, що охоплює щиколотку, так як носіння короткого взуття викликає втому і приводить до деформації пальців. Кращим матеріалом для дитячого взуття є шкіра. Вона володіє носкістю, пластичністю, паро-та повітропроникністю. У дітей у віці до 8 років стопа подовжується в середньому на 11 мм, у зв'язку, з чим взуття рекомендується оновлювати кожні 6 місяців. Додаткові вимоги пред'являються до спортивного взуття. Основні з них: надійний захист ніг від механічних впливів і вогкості, можливо менша вага, відсутність ковзання. Важливо дотримуватися ще одного правила - спортивне взуття призначене для спортивних занять, і не можна його носити повсякденно. Основні гігієнічні вимоги до одягу дітей молодшого шкільного віку: воно повинно відповідати погодним умовам, мати зручний покрій, що викликає скуте дихання, обмеження рухів, кровообігу і лімфообігу. Для дитячого одягу переважні тканини з натуральних волокон, але допускаються й синтетичні, особливо для холодної пори року (куртки, комбінезон). Для спортивних занять використовують спортивний одяг, який повинен бути еластичним, легким. Влітку і при заняттях в приміщеннях на дитину надягають одношарові трикотажні костюми з натурального повітропроникного і вологоємного полотна з невеликим додаванням синтетичних волокон; взимку - трикотажні костюми з суміші бавовни або шерсті з синтетичними волокнами, легкі вітро- і теплозахисні куртки, комбінезони. Для профілактики викривлень хребта (сколіозу) дітям рекомендується носіння ранців, рюкзаків. У цьому віці триває гігієнічне навчання та формування навичок особистої гігієни. Велику допомогу в цьому надає школа.

Дата добавления: 2015-07-15