Глава 98. 10 страница

... І ще уложено буде, щоб священикам сільським і причет­никам їх ріллі не орати і сіна не косити, а піклуватися їм тільки про церковну службу та про паству духовну, а замість ріллі давати їм дворянам і селянам, які у них у приході, від свого прибутку десяту долю...

... Що у нас в Русі сільські священики харчуються зі своєї пра­ці, і нічим вони від мужиків хліборобів не відрізняються. Мужик за плуг і священик за плуг, мужик за косу і священик за косу, а церква свята і духовна паства в стороні.

Глава ІІ. Про військові справи

Про боєздатність війська

... Я цього не можу знати, що за звичай давній солдатський, що тільки одне вміють, щоб усім раптом вистрілити, ніби з однієї пищалі. І така стрілянина добра при забаві або при банкеті веселому, а при банкеті кривавому той артикул непридатний, там не іграшки треба робити, а саму справу, щоб дарма пороху не палити і свинцю на вітер не метати, але весь той припас йшов би у справу...

... І до такої вогнепальної піхоти та долучити кінних бійців, хоча одну тисячу чоловік таких, щоб, на коні скачучи або риссю бі­гаючи, стріляти могли по цілі вперед себе і на обидва боки і назад себе, то така і одна тисяча замінить у справі навіть десять тисяч.

... І якби Бог допоміг таких воїнів набрати тисяч п’ять-шість, то не треба було б п’ятдесят тисяч кінноти тримати і годувати мар­но. А ще як піхота, так і кіннота не будуть куль намарне втрачати, то від таких бійців ворогові важко буде тікати, а наздоганяти таких бій­ців ворог не наважиться.

… Про солдат і про драгунів необхідно піклуватися та уважно дивитися і при квартирах, щоб вони ані їжею, ані одягом не об­межені були, а при армії тим більше необхідно їх утримувати, щоб вони охоче служили. А якщо всім будуть задоволені, то і служба їх буде кращою...

Глава ІІІ. Про судочинство

Про стан судочинства та пропозиції
щодо його вдосконалення

... І встановити собі належить статут непорушний такий, уві­йшовши в канцелярію і сівши на місце, першим наказав би колод­ників, які є, поставити перед собою і спитати усіх окремо, хто і чому сидить, у якого піддячого справа його. І буде справа у кого невелика, того ж часу і вирішити її, а буде у кого справа, що вирішити того ча­су неможливо, то наказати би того звільнити на поруки або під розписку або за приставом і визначити термін, коли йому з’явитися... А в приказі, окрім розшукуваних справ, нікого б не було. І до якого терміну хто буде звільнений, то суддя б написав у пам’ятну свою кни­гу, щоб такого числа вирішити, і той строк судді належить пам’ятати...

... І так усякий день судді належить колодників переглядати, щоб не був хто даремно посаджений. Здавна багато такого було, що кого піддячий посадить без суддівського дозволу, а кого і пристав посадить, і без вини просидить багато часу.

… Так по всіх приказах чинять. В минулому 719 році ниш­порка Істленьєв в Устрику у митного целювальника взяв з роботи двох людей теслярів за те, що в них паспортів не було, і відіслав їх у Новгород. І в Новгороді суддя Іван Мякінін кинув їх у тюрму і один товариш, рік просидівши, помер, а другий два роки сидів і ледве-ледве під розписку звільнили. І так багато без розгляду суддівського людей божих гине.

... І так багато безвинних сидить і помирає передчасно. А в невеликих містах багато і дворяни приводять людей своїх і селян і віддають під варту. І того заради як по приказах, так і по містах не­обхідно мати розписи, скільки є колодників, і щоб без записки і розпису ніякого б колодника ані в приказі, ані в тюрмі не тримати. А буде хто під час перегляду виявиться, хто в розпис не вписаний, то­го, хто його посадив без записки, належить суворо покарати.

... А і справи до слухання готувати, на мою думку, належить так. Який піддячий з якої справи зробив виписку, той би і підписався під тією випискою... І суддям, ту справу вислухавши, подивитися добре правди і неправди і заради кращого розуміння зробити по справі витяги коротенькі і розписати поіменно правдивості і про­вини і подивитися той витяг, подивитися піддячий вирок, кого він виправдовує. І буде піддячий вирок із суддівським подібний, то і добре так, а буде у піддячого вирок зроблений розумніше і правиль­ніше, то такого піддячого необхідно заохочувати, а буде справ п’ять-шість або десяток зробить і вироки його правильні, то необхідно йо­го і честю нагородити.

А буде піддячий зробить супроти правди, то учинити йому по­карання, а буде робити такий вирок з пристрастю, то суворо пока­ра­ти і жалування зменшити.

... На мою думку, належить суддям так учинити, щоб не те що перед ними, а й у піддячих столах ніхто без справи не вештався.

І піддячим всім належить наказати з підтвердженням, щоб чо­лобитників довго не волочили. І за цим кожний суддя за піддячими дивився б старанно.... І буде кому належить виписка або іншу яку справу робити, то усякий би піддячий своїй справі строк визначив і чолобитнику велів би на визначений термін прийти до себе, а до строку би в приказі не вештався.

... А гостинців у позивачів і у відповідачів брати не належить, оскільки хабар засліплює і мудрому очі. Якщо хто у кого візьме по­дарунки, то усяко йому буде сприяти, а іншого посягати, і та справа вже ніколи правдиво і розумно розглянута не буде, а усіляко буде на один бік криво.

... А хто перед суддею прийде і буде стояти мовчки і таку людину належить судді самому спитати тихим голосом, заради якої справи стоїть... багато людей бувають смиренні та сором’язливі і, ще кровна потреба, помічника у нього немає, а сам запитати не на­важиться. І задля того усіляко йому допомогти, а буде він правий, то тим більше надати йому допомогу.... А буде хто бідна людина і на будь-кого поб’є чолом про образу свою, і справа її невелика... то тут же її і вирішити, а в приказ би її не волочити.

... У канцелярії ж коли доведеться справи слухати, то нале­жить слухати не лише вухами, а й розумом. І під час слухання ні з якою сторонньою справою не підпускати до себе і ні про що не говорити, щоб від уваги розуму суддівського не відволікати.

... На мою думку, суддівську справу та управління суддівське ставлю високо, вище всіх занять, що на світі існують. І того ради жодній людині, не тільки нерозумній, а й найрозумнішій, не випадає суддівства або начальства шукати, а усіляко від нього відмовлятися, оскільки дуже важке воно.

… Хоч мало яка справа приказна..., але як задумають, то і ви­силають безстроково.... І ще хто живе в містах верстах в ста-двісті, то і тут рубля два-три збитку буде, а в бездоріжжя, то буде рублів п’ять-шість витрат, а хто в сот в п’яти-шести, то і десятьма рублями заледве чи обійдеться. А приказні люди людських витрат не раху­ють, вони тільки свої витрати рахують, людські ні у що, а якщо у робочу пору пришлють, то і без хліба залишуть.

... У німецьких землях дуже людей бережуть, а найбільше куп­ців, і того ради, у них купці і багаті дуже. А наші судді зовсім людей не бережуть і тим все царство в бідність приводять, оскільки в якому царстві люди багаті, то і царство багате.... Я цього не можу знати, що у наших суддів за розум, що нічого на користь державі не роб­лять, тільки хочуть маєток собі... нізащо багато тисяч рублів втрачають.

... І правосудного заради уставу належить давнього суду Уло­ження і новоуставні цивільні і воєнні, друковані і письмові, ново­утворені і давні указні статті зібрати і по приказах із колишніх ви­рішених справ виписати такі приговори, на які справи ні в Уложенні, ні в новоуказних статтях рішення немає... належить укласти пункти нові..., щоб на усякі справи були указні статті...

... І до складання тої судової книги обрати людей двох або трьох із духовного чину найрозумніших і вчених, і в божественному писанні умілих, також від громадянства, які в суддівських та в інших керівних справах вправні, від високого чину, які не зарозумілі і до всіх людей поблажливі, і від нижчих чинів, які не пихаті, і від при­казних людей, які у справах розумні, і від дворян, які розумні і прав­долюбиві, і від купців, які у всяких справах знаються, і від солдат.... І думається мені, непогано було б обрати і із селян, які старостами і сотськими були і в усяких нуждах побували і розумом кмітливі.... І написавши ті новоутворені пункти, усім народом одобрити (засвід­чити) самим вільним голосом, а не під примусом, щоб у тому ви­кладі як високородним, так і низькородним, як багатим, так і бідним, як високопосадовцям, так і низькопосадовцям, і самим хліборобам об­раз би та утисків від незнання їхнього буття в тому новоствореному викладі не було.

Нам сіє заборонено, що не тільки в іноземців, характерних християнству, а й у бусурман суд чинять справедливий, а у нас віра святая благочестива і на весь світ славна, а судова розправа нікуди не годиться, і які укази імператорської величності не приймалися, всі вони ні у що перетворюються, бо кожний по своєму звичаю робить.

... Якби будинку високого без твердого фундаменту не утвер­дити, так і правди повної без грунтовного викладу ніякими заходами встановити неможливо, оскільки в нас неправда дуже вкорінилася. Хто кого може, той того і тисне, а які люди уїдливі, то маломіцних і в кінець розорять, а судді наклепників ще й бачать, що даремно на­па­дають, а заборонити не наважаться.

... У Росії в усіх містах і селах бідних і ув’язнених, думаю, на­бе­реться тисяч десятка два-три або й більше, і на кожний рік хліба во­ни з’їдять, врешті-решт, що тисяч п’ятдесят чвертей або й шістдесят... такими дармоїдами казна кожний рік в тлю перетворює близько двох­сот тисяч рублів. І такий великий збиток чиниться весь від недолу­гос­ті суддівської, у поборах за гривню хочуть із людини душу витягнути, і де багато тисяч гинуть даремно, на те мало не дивляться.

Глава IV. Про купецтво

Про торгівлю і розвиток промисловості

І купецтво на убогість прирікати не потрібно, оскільки без купецтва ніяке, не тільки велике, а й мале, царство існувати не може. Купецтво і воїнству товариш, воїнство воює, а купецтво допомагає й усім необхідним його забезпечує.

... Є багато нерозумних людей, купецтво ні у що ставлять і зне­важають його й ображають нізащо. Немає у світі такого чину, кому б купецька людина не потрібна була.

І так купецтво потрібно охороняти, щоб не тільки від кривд­ників чужих, а й вони між собою один би одного не образили і в купецтво іночинні люди[205] не вступали..., а дати їм торгівлю вільну, щоб від торгів своїх самі збагачувалися і його імператорської велич­ності інтерес примножували.

... Коли торг дадуть російському купецтву свобідний..., бо й іно­земці в торгу російським людям перешкод значних не чинили, то і мит­ний збір буде не в тій кількості. Я так думаю, що при теперішньому зборі мита буде збиратися вдвічі або й втричі більше, а нині через різних промисловців пропадає його більша частина.

Буде хто, якого б чину не був, чи від сигкліта[206], або від дво­рянства, або із приказних людей, або церковні причетники, або із се­лян, захочуть торгувати, то належить їм колишній свій чин залишити і записатися в купецтво і працювати вже відкрито, а не потайки, і вся­кі торги вести по-купецьки зі сплатою мита та інших яких поборів з купецтва, нарівні зі всім головним купецтвом. І без згоди купецького командира таємно, як раніше, по-злодійськи, нічого не робити і мит­ної плати не приховувати.

... А серед народних прислів’їв є вираз, який стосується цього, говориться: одне взяти, або воювати, або торгувати.

... А будуть іноземці захочуть нашим товарам ціну знизити і товарів за належною ціною брати не стануть, то необхідно у неза­можних товари всі багатим на себе взяти.

А будуть купецькі люди за нестачею грошей не зарадять, то видати б їм гроші із ратуші і відпустити їх. І надалі до указу таких товарів не возили б хоч роки два-три або й більше, поки з інозем­цями торгівлі не буде, промишляли б іншим яким промислом.

І поки іноземці по вказаній ціні товарів наших брати не бу­дуть, до того часу навіть малої кількості таких товарів на іноземні торги не возити.

І будуть іноземці захочуть наших купців примусити до свого умислу, щоб наших російських товарів ціною не підняти, а своїх не зменшити, залишать торги, поїдуть за море без наших товарів, то і свої товари, з якими приїхали, повезли б з собою назад. А на склади з кораблів, не сторгувавшись, покласти їм не давати, хоча за них вдвічі і втричі гроші давати стануть, або де в будинки захочуть склас­ти, того їм не дозволяти. Бо коли наших товарів їм не брати, то і сво­їх товарів залишати їм ні для чого, як привезли, так нехай і назад везуть.

... Для нас, хоч зовсім вони товарів своїх до нас возити не будуть, ми можемо прожити і без їхніх товарів, а вони без наших то­варів і десяток років прожити не зможуть.

... Це дивна справа, що до нас приїхавши зі своїми пустощами, нашим матеріальним товарам ціну встановлюють низьку, а своїм ціну ставлять подвійну...

... Час би вже їм колишній свій гонор відкласти, погано їм бу­ло над нами ламатися тоді, коли самі наші монархи в купецькі спра­ви не втручались, лише управляли бояри. І приїхавши, вони, інозем­ці, дадуть впливовим персонам подарунок рублів в сто – інше, то за сто рублів зроблять вони, іноземці, прибутку собі по мільйону, тому що бояри не ставили купецтво ні в яєчну шкаралупу, бувало, за грош все купецтво проміняють.

А нині, слава богу, монарх наш все це роздивився, і підповзти їм вже ніяк, щоб їм, як і раніше, своє бажання установити і на своєму поставити.

І якщо вони, іноземці, через впертість свою роки два-три або п’ять-шість торгувати з нами не будуть, то купецтву нашому вели­кий і незчисленний прибуток буде, тому що які товари купувалися у нас в Росії по рублю, то будуть вже купуватися за полтину або й менше. А іноземцям менше встановленої ціни за іноземну впертість зба­вити не можна, тому що така ціна встановилася за їх непо­кір­ливість.

... Вони на свої товари без жодної причини наклали ціну ви­соку і тим нас дуже занепокоїли, а їм утиски не від нас, а через свою впертість. Вони в причину поставили російські наші гроші, до чого їм справи немає… Гроші наші, коли в їх землю прийдуть, то хоча вони нашу копійку і за деньгу не візьмуть, то в тому вони вільні: їхня земля, їхня воля.... А вони, прийшовши в нашу землю, цінуючи наші гроші, та всяким своїм товарам ціну підняли.... Міді пуд був по три рублі, а нині по сім і по вісім рублів, олово було не більш як по три рублі, а нині вище шести рублів, горюча сірка була по полтині пуд, а нині втричі дорожче продають. Папір для письма стопа була по вісім гривень, нині продають по два рублі. Віконне скло ящик купували по три рублі, а нині продають по десять рублів. І скільки є заморських товарів, на всі наклали вони ціну подвійну та потрійну, і тим вони хочуть Російське царство привести до зубожіння. І зну­ща­ються з нас, замість матеріальних товарів везуть до нас різні напитки та вихваляють їх... Та привозять до нас скляний посуд, щоб нам, купивши, розбити та викинути. А нам якщо заводів п’ять-шість по­будувати, то всі їх держави скляним посудом заполонити можемо.... Скляний посуд можна нам до них везти, а не їм до нас і усякі товари, які не міцні і псуються скоро, як і обшивні їх іноземні ґудзики, при­ймати їх і за півціни не треба, оскільки поки людина кафтан носить, то обшивні ґудзики двічі або тричі змінить.

... Також хустинок шовкових німецьких і перських не треба ку­пувати нам, тому що в них тільки одна витрата.... І кожного року з цієї дрібнички із царства тисяч десятка по два-три пропадає.

... А на підтирання носа і на витирання на обличчі поту по­трібніші хустки льняні, ніж шовкові, а в шовкових лише одне ви­хва­ляння та іноземцям збагачення.

... Німці ніколи нас не навчать на те, щоб ми ощадно жили і ні­чого б марно не витрачали, тільки вихваляються, від чого б прибуток їм припадав, а не нам. Вони не тільки себе, а й іншу свою братію уся­кими винаходами збагачують, а нас більше у бідність заганяють.

І того ради необхідно нам розумітися у всяких їх справах як у купецьких, так і військових, і в художніх справах... потрібно диви­ти­ся їх у справах, а не на словах, і дивитися пронизливим оком.

... І управлінцям не тільки одних купецьких справ, а й цивіль­них необхідно дивитися того міцно, щоб непотрібного і неміцного нічого з-за моря та з-за кордону в Росію не ввозити, а купували б такі речі, які міцні і яких в Росії у нас немає і без яких прожити не можна.

Нам потрібно не парчами себе прикрашати, а необхідно доб­рою вдачею і шкільним навчанням і християнською правдою і між собою істинною любов’ю і непорушною сталістю, як у благочес­ти­вій християнській вірі, так і в усяких справах.

... А це в купецьких людях робиться дуже неправильно, якщо яка людина, проча собі і дітям своїм, побудує палати[207], а ще він побудує їх і позичаючись, а сусіди і клеврети його усі (замість щоб його першого любити і дякувати, що зробив від огню перегородки...) обу­ряться на нього і наляжуть на нього тяжкими податками та службами.

... На мою думку, непогано б царським указом це підтвердити, щоб років на п’ять-шість або більше, побудувавшим палати, в царсь­ких поборах давати пільги. І в ті пільгові роки в службу нікого не вибирати, щоб він поправився і на те, дивлячись, стали би і інші намагатися палати будувати.

... А нас, росіян, благословив бог хлібом і медом і усяких ви­пивок доволі. Горілки у нас такий достаток, що і числа їй немає, пиво у нас предороге і меди у нас преславні варені найчистіші, що нічим не гірше рейнського, а поганого рейнського і набагато краще...

... А ще заморські вина залишити, а наказати робити меди різ­них видів, різними смаками і продавати їх у трактирах, та так їх на­роблять, що більше заморських вин їх буде.

А ще і тютюнові заводи завести в Росії і заради доброго в ньому управління, щоб він був нічим не гіршим від заморського, знайти майстра доброго, щоб навчив будувати по-заморськи, то так ми можемо ним запастися, що і кораблями за море можна нам його відсилати. Нам якщо в Росії його будувати, то вище копійки фунт його не стане, а заморського вище десяти алтин фунт купляють. А сіяти його місця у нас багато, нам так можна його розмножити, що мільйонний від нього прибуток буде.

... А ще він у Росії заведеться і пошириться, то ті всі гроші, які за нього нині за море йдуть, всі залишаться у нас в Росії, а якщо за море будемо відпускати, то будуть гроші і до нас від них вертатися.

І ще і тютюн у Росії заведеться, то хто скільки випивок росій­сь­ких і тютюну не вип’є, всі ті гроші із царства геть не вийдуть, а за­морські вина купувати нічим не краще того, що гроші у воду кидати.

... А самого заради кращого царського поповнення належить й інші заморські товари з розумом купувати, бо ті тільки належить товари купувати, без яких нам бути не можна. А інші їх німецькі витівки і забаганки їх можна і призупинити, щоб даремно із Росії багатства не вичерпували. На їх м’які і солодкі байки і на усякі їх зухвали нам дивитися ні для чого.

Нам належить свій розум мати і що нам до поповнення царст­веного необхідно і прибутково, то необхідно у них купувати, а які речі нам не до прибутку або які і неміцні, то тих у них не купувати.

Глава V. Про ремесло

Про розвиток ремесла

Також, а ще хто винайде від свого розуму або і навчившись від кого, та почне робити, а раніше того ні від кого такого ремесла не бувало, то такому по іноземним уставам належить і володіти тим ремеслом до смерті своєї, хто його винайшов, а іншим не дають тим ремеслом займатись до смерті його.

А ще так влаштовано буде в нас, у Росії, що також, як і в іно­земців, багато буде винахідників. Багато би гострих людей і спеціально почали намагатися, щоб нове винайти, від чого йому скористатися.

А нині в нас через непорядних громадян гине добра багато. Дійсно, належить цьому громадянський статут учинити, щоб за ви­нахід якого ремесла або промислу іншим не дозволяти вступати, поки живий той винахідник.

То на такий устав дивлячись, багато бажаючих буде, а нині ба­гато не сміє винаходів своїх оголосити, оскільки вимислюючи і роб­лячи пробу, витратиться, а коли досягне і почне робити, а інші, побачивши у нього, та і почнуть робити ті ж справи і ціну опустять нижчу і так самі не найдуть, а у винахідника корм віднімуть.

Хто є я, й у мене винаходів п’ять-шість було прибуткових, а скористатися мені не дали, і всі мої винаходи пропали ні за що. Дуже необхідно про винахідників визначення учинити громадянське тверде, то багато винахідників з’явиться.

А буде хто іноземець приїде в Росію − майстер добрий май­стерності відомої і у нас в Росії небувало − такому необхідно дати дім і віддати йому на навчання чоловік десять і більше і укласти з ним договір міцний, щоб він тих учнів вчив старанно і добре.

І буде навчати ретельно, і буде навчить як себе, то належить йому платню договірну дати і з нагородою за те, що він добре вчив і швидко вивчив, і відпустити його за море з честю, що на цю вдяч­ність дивлячись і інші майстерні люди приїжджали б й усякі ремесла в Росії поширювали.

А буде який іноземець, по давньому своєму звичаю інозем­но­му, буде гуляти, а про навчання учнів не піклуватися, лише щоб, гроші виманивши, за море поїхати і то його лукавство та обман можна за півроку узнати, те з чим він приїхав, з тим і назад вислати його, щоб він в Росії у нас не вештався, щоб на то дивлячись, і надалі для обману в Росію до нас не приїжджали.

І які учні будуть здібні і майстерства якого досконало навчать­ся як заморського робити, то учинити таких майстрами і корм учи­ни­ти достатній, щоб він міг збагатитися.

У російських наших правителів є думка на цю справу сама не­розумна, бо російську людину ні у що ставлять і нагодувати її не хочуть, щоб вона задоволена була без нужди. З цим утиском приму­шують її до крадіжки і до усякої неправди і в майстерстві до не­хлюй­ства, лише учинять йому корм, щоб він тільки душу свою прогодував, дадуть йому на день по п’ять копійок. І таким кормом і себе одного не прогодувати, а жінку і дітей чим йому годувати, тіль­ки що по світу ходити, за неволю навчать красти і в майстерстві сво­єму неправду робити.

І таким своїм поглядом великому государю роблять вони ве­ли­кий збиток, а не прибуток. Вони думають тим учинити великому государю прибуток, що майстрових людей не годують, а вони тим великий збиток роблять. А у всяких справах правителі наші за крих­ту помирають, а де тисячі рублів пропадають, то ні у що ставлять, і не даванням повного кормління у російських людей бажання і до майстерності старанність тим присікають і поширитися доброї май­стер­ності не допускають.

...Про це усіляко належить попіклуватися, щоб завжди в Росії робити ті справи, які робляться з льону і з пеньки, тобто трипи, бу­мазеї, рубки, миткали, камордки[208] і парусні полотна і інші справи, які з російського матеріалу робляться. Це дуже потрібно, щоб які ма­теріали, де родяться, там би вони і в справу використовувалися.

А ще б льон-пеньку за море не возити, робити тут, де що ро­диться, то те полотно вдвічі або і втричі дешевше буде, а люди би російські збагачувалися. І заради поширення таких справ учинити б указ, щоб бідних, що по вулицях тиняються, молодих і середнього віку хапати і, записавши в приказі, залучати до тих справ. І молодих людей чоловічої статі і жіночої навчити прясти, а підлітків ткати, а інших білити і лощити, то би вони, навчившись, були б майстрами. Я думаю, що можна тих гуляк набрати тисяч десяток-другий, і, побу­дувавши доми майстерські, навчивши тих гуляк, нероб, можна ними багато справ зробити. Й аніж до нас возити полотно з наших мате­ріалів зроблене, то краще нам до них возити готові полотна.

І як у перші роки виявиться воно неприбутковим, і заморські ще і дорожчі будуть, і цього боятися не треба, а розвивати справу далі. І ще років п’ять-шість досконало не навчаться робити, то і про те переживати не треба, тому що, коли всіх тих справ досконало на­вчаться, то за рік-другий окупиться.

За морем хліб дорожчий за наш, а харчі тим більше дорожчі, а льон і пеньку у нас купують за ціною високою та ризик морський пла­тять, та мито велике платять, але не лінуються, роблять із того льону і пеньки, а ще і високою ціною той льон і пеньку купують. І їжу собі від того свого рукоділля дістають, оскільки, зробивши полотно, до нас його привозять і продають за ціною високою: за трипи беруть по двадцять алтин і більше за аршин, рубки продають алтин по сорок і по півтора рубля, а камордка по 20 алтин і по рублю аршин.

А у нас, в Росії, я думаю, що рубок і в двадцять алтин не ста­не, а і камордка аршин, думаю, що вище десяти алтин не стане. І вся­кі справи, які робляться з льону і із пеньки, нижче половини ціни бу­дуть, тому що хліб і їжа у нас тамошньою митницею значно дешев­ший, а льон і пеньку набагато нижче половини тамошньої їх ціни ку­пити можна.

І коли ті справи у нас в Росії встановляться, аніж їм льон та пеньку продавати, краще нам продавати їм готові полотна парусні і канати і камордки і рубки, і миткали, і брати у них за ті полотна єфим­ки та інші необхідні нам речі.

Я думаю, що можна нам на всю Європу полотна наготувати і перед теперішньою ціною набагато поступливіше продавати їм можна. Й аніж їм від наших матеріалів збагачуватися, то краще нам, росіянам, від своїх речей годуватися і збагачуватися.

... Також належить дістати таких майстрів, які можуть робити волочене залізо[209] млинами і бляху для покрівлі, дошки залізні. І ще і з трудом, але необхідно їх дістати і відправити їх на сибірські за­во­ди, і щоб тієї майстерності і наших російських людей навчили.

Також належить дістати майстрів, які вміють гладкі і трафчаті трипи робити, і бумазейних майстрів, і завести б такі двори, і учнів їм дати, щоб і тієї майстерності навчити людей десяток, другий.

А буде хто за своїм бажанням заведе які справи, царству необхідні для свого утримання, і тим людям також указ би дати, щоб дозволено було гуляк людей чоловічої статі і жіночої набрати і вчити і, виучивши, володіти ними вічно, чиї б вони до поїмки не бу­ли, селяни чи дворові люди, бути їм тут вічно.

І таким порядком бідні, бродячі, нероби, всі пропадуть і замість вуличного блукання всі будуть промисловцями. І коли до­ско­нало навчаться і збагатіють, то стануть майстрами, а царство від їх промислу буде збагачуватися і добру славу мати.

Та добре б дістати і фарбних майстрів, які вміють робити кру­тик в лавру[210], кіновар і голубець[211] і бакан[212] венеціанський і прос­тий, яр[213] венеціанський і простий, шижгиль та інші фарби, і роб­лять­ся від складання матерій з поташу, зі смальчужу[214], із міді, з оло­ва, зі свинцю, з сірки, з крейди і з інших речей, які в Росії є.

А які фарби натуральні, і тих належить з великою ревністю шукати російським охочим й іноземцям, які в своїх рідних краях бачили, в яких містах, які фарби і необхідні матеріали, які годяться до лікувальних справ, і до фарбувальних, і до інших речей, і обіцяти їм плату добру за усяке надбання.

І належить його імператорській величності закликати до себе іноземців, які йому, великому государю, приємні будуть, від війсь­ко­вих і від майстрових, особливо від лікарів та аптекарів, які виїз­дили, бо вони про багато речей знають, і непогано купців запитати, які за морем бували. Мені це дуже дивно, земля наша Російська, думаю, що буде по площі не менше Німецької, і міста усякі в ній є, теплі і холодні, і гористі, і моря різні, морського берега скільки під нами і охопити неможливо, від Кольського півострова, якщо берегом їхати, то і за рік всього його не об’їхати, а ніяких речей у нас не­об­хідних не розшукано. Я і небагато поїздив, і хоча я і не знаючи їздив, проте не марна моя їзда, найшов би самородну сірку, найчистішу, що подібна до бурштину, і у всьому світі стільки її немає, скільки у нас; лікувальну матерію найшов я, називається "тум сфалтум" і не знаю, скільки її за морем, а у нас хоч пудів сто можна здобути. І наф­ти знайшов я багато, вохри і черлені, хоча б по тисячі пудів можна здобувати і пулмент є в мене в копальні.

І я не знаю, чого б у нас в Росії не найти, та ми не знаємо, то­му що за морем не були, і в яких місцях що знаходиться не бачили і не чули, а іноземці, як і знають, то не хочуть нам сказати.

Глава VIІ. Про селян

Про становище селян

Життя селян злиденне не від чого іншого, як від їхніх лінощів, а потім від неуваги правителів і від поміщицького насилля і від іг­норування їх.

А ще б царської величності побори визначені були по воло­дінню землею їх, скільки який селянин на себе оре, і побори б зби­рали б з них у зручний час, а поміщики їхні зайвого нічого з них не мали і роботи б зайвої не давали, тільки б податок свій і роботу да­вали по володінню землею їх і дивилися б за селянами своїми, щоб вони, крім недільних і святкових днів, не гуляли, а завжди були на роботі, то ніколи селянин не збідніє.

А буде який селянин ледарювати, то таких суворо карали б, оскільки який селянин загуляє, в тому вже шляху не буде, а тільки піде в розбій і в інші злодійства.

Селянину належить літом землю обробляти пильно, а зимою в лісі працювати, що необхідно для домашнього побуту або для лю­дей, від чого би який собі прибуток отримати.

А як при дворі своєму ніякої роботи прибуткової немає, то йшов би в такі міста, де по найму люди працюють, щоб даремно часу не втрачати, і так діючи, жодний селянин не збідніє.

... Також немала шкода селянам чиниться і від того, що пи­семних людей у них немає. А в якому селі дворів двадцять або трид­цять, а писемної людини жодної у них немає, і яка людина до них приїде з якими указом або і без указу, то скаже, що указ у нього є, а йому і вірять і від того мають собі зайві збитки, тому що всі вони, як незрячі, нічого не бачать, не розуміють. І того ради багато і без указу приїхавши, шкоди їм чинять великі, а вони оспорити не можуть, і в поборах багато з них зайвих грошей беруть і від того даремний роб­лять собі збиток.

Дата добавления: 2015-07-18