Читайте также:
|
І ради запобігання таких даремних збитків, бачиться, непогано б селян і поневолити, щоб вони дітей своїх, які десяти років і менше, віддавали дякам на навчання грамоті і, навчивши грамоті, навчили б їх і писати. І думаю, непогано було б так учинити, щоб не було і в невеликому селі без писемної людини. І дати їм тверде визначення, щоб без зволікання дітей своїх віддавали вчити грамоті і відвести їм строк років на три або чотири.
... А і це не дуже справедливо бачиться, коли поміщики на селян своїх накладають тягар необмежений, оскільки є такі нелюдські дворяни, що в робочу пору не дають селянам своїм єдиного дня, щоб йому на себе ще попрацювати.... І тією надмірністю селянство в бідність заганяють, а який селянин почне заможніше жити, то на нього і податки набавить. І за таким їх порядком ніколи селянин у такого поміщика збагатитися не зможе, і багато дворян говорить: "Селянину не давай обкрасти, але стрижи його, як вівцю, до нога". І так роблячи, царство пустошать, оскільки так їх обдирають, що у іншого і кози не залишать, ті від такої нужди доми свої залишають і тікають в інші понизовні міста, інші ж в українці, а інші і в іноземні, і так чужі країни населяють, а свою пусткою залишають. А щоби до тієї поміщикам справи, що селяни багаті, лише б вони оранки не запустили, хоча б у нього і не одна тисяча рублів була, тільки б не крав і потайки торгував, що селяни багаті, то би честь поміщику.
ü Посошков И. Книга о скудности и богатстве. Редакция и коментарии Б. Кофенгауза. – М., 1951. – С. 21−183.
ДОКУМЕНТ № 10
Погодін М. Петро Великий
Михайло Погодін (1800−1875) – російський історик, письменник, публіцист, апологет реформ Петра І.
Уривок
Про наслідки петровських реформ
Місце в системі європейських держав, управління, розподіл, судочинство, права станів, Табель про ранги, військо, флот, податки, ревізії, рекрутські набори, фабрики, заводи, гавані, канали, дороги, пошти, землеробство, лісоводство, скотарство, рудокопство, садоводство, виноробство, торгівля, внутрішня і зовнішня, одяг, зовнішність, аптеки, шпиталі, ліки, літочислення, мова, преса, друкарні, військові училища, академії – все це пам’ятники його [Петра Великого − Н. Л.] невтомної діяльності та його Генія.
ü Погодин М. Петр Великий // Историко-критические отрывки, М. Погодина. – М., 1846. – Кн. 1. – С. 342−343.
ДОКУМЕНТ № 11
Аксаков І. Як почався
і проходив розвиток російського суспільства
Іван Аксаков (1823−1886) – представник слов’янофільської течії в суспільному русі Росії, публіцист, літератор. Стверджував, що політика "європеїзації" Петра І "спаплюжила" народну культуру.
Уривок
Про культурну політику Петра І
Більшого перевороту не бачила історія. Поряд із створенням армії, флоту, фортець, сенату, колегій, магістратів, ратуш, замовлялася наука, наказувалося бути мистецтву, поезії, літературі.... І от могутньою волею Петра пересаджуються науки і мистецтва, зовсім готові беруться під державне покровительство, поступають на державну службу.
... Потрібен поет для прославлення подвигів... скульптор для створення статуй великих державних діячів... потрібен письменник з добрим стилем, щоб міг створити на потрібні державі випадки, урочистості та інші потреби – урочисту промову, похвальне слово, історію подій,... потрібен актор для увесеління двору і публіки...
І от з’являються і поети, і скульптори, і живописці, і письменники, і актори, і балетмейстери, і вчені, і веселі люди, і всі поступають на службу,... утримуються за рахунок держави і віддають звіт уряду у своїй художній, ученій, літературній і увеселяючій діяльності.... Держава не шкодувала видатків на виховання суспільства – у напрямі і в дусі, які відповідали державній меті.
ü Аксаков И. Как началось и шло развитие русского общества // Цит. по: Жидков В. С., СоколовК. Б., Десять веков российской ментальности: картина мира и власть. – СПб., 2001. – С. 216.
ДОКУМЕНТ № 12
Плєханов Г. Новий захисник самодержавства
або "Горе" Г. Л. Тихомірова
Коментар
Георгій Плєханов (1856−1918) − революційний діяч, історик, філософ. Критично оцінював петровські реформи та їх наслідки в історії Росії.
Уривок
... До азіатського тулуба московської Русі "цар-тесля" приробив європейські руки.... Сила нових, європейських рук, здійснюючи Росії значні послуги в її міжнародних відносинах, невигідно позначалася на багатьох сторонах її внутрішнього побуту. Поставивши Росію, за висловом Пушкіна, "на диби", великий цар розчавив народ тягарем податків і довів деспотизм до нечуваного ступеня могутності.
ü Плеханов Г. Новый защитник самодержавия или "Горе" Г. Л. Тихомирова. Соч.: В 24-х т. Т. 3. – М., 1922. – С. 74.
ДОКУМЕНТ № 13
Ключевський В. Курс російської історії
Коментар
Василь Ключевський − історик, критично оцінив результати реформ, указавши на невідповідність між їхнім задумом та наслідками.
Уривок
Реформа, здійснена Петром Великим, не мала своєю прямою метою перебудувати ані політичний, ані суспільний, ані моральний порядок, який встановився в цій державі, не ставила за мету поставити російське життя на незвичні їй західноєвропейські основи, ввести в неї нові запозичені начала, а обмежилася намаганням озброїти Російську державу і народ готовими західноєвропейськими засобами, розумовими та матеріальними, і тим поставити державу врівень із завойованим нею становищем в Європі.... Він мав надію грозою влади викликати самодіяльність в закабаленому суспільстві і через рабовласницьке дворянство ввести в Росії європейську науку, народне просвітництво як необхідну умову суспільної самодіяльності, хотів, щоб раб, залишаючись рабом, діяв свідомо і вільно. Спільна дія деспотизму і свободи, просвітництва і рабства – це політична квадратура кола, загадка, яка вирішується у нас з часів Петра два століття і донині нерозв’язана.
... Ставши перетворювачем в європейському дусі, він зберіг в собі надто багато московського, допетровського царя, не рахувався ані з правосвідомістю народу, ані з народною психологією, і мав надію викорінити віковий звичай, ввести нове поняття так само легко, як змінювати покрій одягу або ширину фабричного сукна. Вводячи все примусово, навіть суспільну самодіяльність визиваючи примусом, він будував правомірний порядок на загальному безправ’ї, тому в його правомірній державі поряд із владою і законом не виявилося всеоживляючого елемента, свобідної особи, громадянина.
ü Ключевский В. Курс русской истории. Соч.: В 9-ти т. Т. 4. – М., 1989. – С. 202−203, 330.
ДОКУМЕНТ № 14
Шмурло Є. Петро Великий та його спадщина
Коментар
Євген Шмурло (1853−1934) – відомий російський історик, після більшовицького перевороту емігрував, жив у Римі, Празі; у працях, присвячених Петру І, намагався визначити його місце і роль у російській історії.
Уривок
Ще за життя Петро став для одних втіленням зла, уособленням пекла, антихристом; для інших – навпаки, світлим генієм, джерелом блага і добра.
... Більш ґрунтовне і детальне ознайомлення з ХVІІ ст. поглибило питання і дало підстави говорити про тісний зв’язок з епохою Петра не одного Федора, а взагалі всіх перших Романових і таким чином відсунути початок нової історії значно далі вглиб.... Петро не стільки починає собою нову історію, скільки завершує стару московську, що, якщо розміри його справи, діапазон його голосу, проявлена ним енергія, а разом з тим, і досягнуті результати кількісно невимірно грандіозніші, то якісно вони мало чим відрізнялися від роботи і напряму його брата, батька і діда...
... Петро Перший запровадив у нас початок ОСОБИСТОСТІ, поваги до неї.
... При усій своїй брутальності саме він поставив російську особистість в умови, необхідні для її розвитку і самовизначення.
... Хіба, підносячи людей лише за заслуги, Петро не завдав рішучого удару місництву і цим хіба не звільнив особистість із духовного полону, в якому вона перебувала?... Хіба це не визнання особистості – вимога, щоб шлюби здійснювалися за взаємною згодою, без примусу з боку батьків? Хіба не одержала визнання особистість жінки внаслідок звільнення зі своєї хати?
... Окрім виховання особистості, Петро здійснив ще іншу велику роботу: він виховав у нас ПОЧУТТЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, усвідомлення наших обов’язків, нашого кровного обов’язку перед Вітчизною...
... Фрідріх Великий ще не народився зі своїм знаменитим висловом "Правитель є перший слуга своєї держави", він ще не народився, а Петро вже встиг втілити в життя цей принцип власним прикладом.
... Ще одна особливість Петра Великого: його ВІРОТЕРПИМІСТЬ...
... У Лондоні Петро вільно відвідує богослужіння квакерів; у Відні молиться і залишається присутнім на обідні у єзуїтів; у себе в Москві дозволяє відкрите богослужіння за католицьким обрядом.
... Багато ще можна було б сказати про те, що зроблено Петром у галузі ПРОСВІТНИЦТВА і ЗНАНЬ.... Він заклав міцний фундамент світському просвітництву, об’єктивним знанням.
... Який це був ДОПИТЛИВИЙ РОЗУМ! Що за думка, вічно діяльна, завжди напружена, яка ніколи не слабне, не втомлюється! Яка наполеглива постійна праця – все його життя!
ü Шмурло Е. Петр Великий и его наследие // История и историография России. Т. 3. – М., 2006. – С. 153−160.
ДОКУМЕНТ № 15
Мілюков П. Петро Великий та його реформа
Коментар
Павло Мілюков (1859−1943) – відомий російський історик та політик, лідер партії кадетів (конституційно-демократична партія, 1905 р.), після більшовицького перевороту жив в еміграції (в Англії, Франції); виступаючи проти крайнощів в оцінці діяльності Петра І, П. Мілюков, по суті, звів роль царя до ролі регістратора подій, за що історика критикували сучасники.
Уривок
Згідно з цією так званою "слов’янофільською" теорією, Петро відірвав російські верхи від низів і, денаціоналізувавши перші, зрадив російському самобутньому народному духові. Справжній російських дух для слов’янофілів вичерпувався східною формою християнської релігії і втілювався в соціальній формі російської "общини", селянського "світу".... Петро відкрив шлях сліпому наслідуванню іноземцям, яке спаплюжило народний характер.
... Західники рішуче взяли на себе захист реформи Петра в тому розумінні, як вона тоді уявлялася. У відповідь слов’янофілам вони сміливо відкидали культурне значення "самобутніх" російських начал, старої форми державності і старої форми віри та вважали необхідним європейське щеплення, навіть усвідомлюючи його штучність і зовнішнє походження.
... Після відокремлення російських лібералів від соціалістів в 60–70-х роках ХІХ ст. саме з середовища лібералів-західників вийшла нова спроба виправдання петровського перевороту. Тепер, опираючись на наукові дослідження, вони наважилися відділити творіння від творця і тлумачити його не як запозичення ззовні..., а як неминучу і природну фазу російської історії, органічно пов’язану зі всім ходом історичного процесу.
... Реформа була органічною в розумінні безсумнівного, глибокого зв’язку її з попередніми процесами ХVІІ століття і такого ж безсумнівного зв’язку з подальшим розвитком Росії.
... Петро – самоук і дилетант, і його різні знання є виплодом його юнацьких "забав", які поступово переходили в серйозну справу... поряд з цими вправами юного Петра його суперник... кн. Василій Голіцин. Він теж готує для Росії реформу, яка почасти навіть співпадає з петровською, але в якій є обдуманість – плід читання серйозних книг, є відома система і план, тоді як у Петра в цей період – один тільки спорт і безсистемні дилетантські поривання.
... Таке походження реформи відразу накладає на неї певний відбиток. В ній, передовсім, відсутній будь-який загальний план.
... Творення повинно бути систематичним і свідомим. Але Петру ніколи. Творення "добрих порядків" починається уривками, в короткі проміжки між походами і поїздками Петра.
... Петровська реформа відбулася в поспішному, революційному порядку не стільки навіть тому, що реформа спізнилася порівняно з російськими внутрішніми потребами, скільки тому, що все російське життя жахливо спізнилося порівняно з процесами, які відбувалися в Європі.... Коли, наприклад, Петро почав вводити в Росії промисловість штучними прийомами меркантилізму, то це виявилося, при тогочасному низькому рівні розвитку російського міського життя, без сумніву, дещо передчасним. Це видно з того, що вже через п’ять років після смерті Петра (1730) чимало петровських фабрикантів при перевірці виявилися "фальшивими", "несправжніми" фабрикантами, які записалися в це звання тільки заради одержання привілеїв.
... Становище зовсім змінилося до початку ХVІІІ ст. Залишатись у стані повної ізоляції Росія не могла. Проте суб’єктивно Росія зовсім не була готова до спілкування, особливо культурного, з Європою. Це внутрішнє протиріччя позначилося в історії російської культури капітальним фактом: поспішно окультурити вдалося тільки соціальні верхи російського суспільства – і цим вони були відірвані від соціальних низів.
... Реформа Петра відразу була і необхідною, і випадковою, і органічною, і насильницькою, і своєчасною, і надто поспішною. Вона не тільки задовольняла назрілі потреби, а й забігала уперед.
... У всіх цих відношеннях вона була, безперечно, глибоко національною, як національним був і сам Петро.
... При всій своєрідності цієї реформи хіба Петро не пішов шляхом загальнолюдської або, принаймні, загальноєвропейської культури?... Та обставина, що вона зберігалася і розвинулася після Петра вже не насильницьким, а добровільним шляхом, само по собі доводить, що європейський шлях не був чужим для Росії.
ü Милюков П. Петр Великий и его реформа / История и историография России. Т. 3. – М., 2006. – С. 173–174, 176, 178, 180, 182, 191.
ДОКУМЕНТ № 16
Ковалевський П. Історичний шлях Росії
Коментар
Петро Ковалевський (1901−1978) – російський історик, бібліограф, у 1920 р. емігрував до Франції; займався педагогічною, громадською, церковною та науковою діяльністю; в своїй праці "Історичний шлях Росії" (1949) зробив спробу переглянути окремі періоди російської історії; співставити їх із подіями, які відбувалися на Заході.
Уривок
Які перетворення Петра Великого можна вважати позитивними, а які негативними?
Позитивні перетворення – це ті, які продовжують і розвивають почате за його батька і попередників й узгоджуються з російською історичною традицією. Негативні – ті, які руйнують саму суть російського життя, порушують рівновагу сил у державі та є розривом не з Москвою, а з російською національною самобутністю.
До позитивних перетворень необхідно віднести насамперед створення сильної і добре організованої армії, яка вже в перші роки свого існування довела свою міць і боєздатність...
... Другою великою справою Петра було створення російського флоту, який він почав будувати одночасно для трьох морів: на Свірі і Ладозькому озері − для Балтійського, у Воронежі − для Чорного і в Архангельську − для Білого.
... Приєднанням Естляндії і Ліфляндії Петро Великий включає до складу російської держави численний культурний німецький елемент, який стане противагою іноземній навалі, яка посунулася на Росію через широко розкриті їм із Європи ворота. Балтійські німці відіграли значну роль у російському державному житті ХVІІІ і ХІХ століть.
... Реформи здійснюються настільки стрімко і вимагають таких затрат людських життів та коштів, що до кінця царювання держава розорюється. Населення, яке ледь сягає 14 мільйонів, придушене податками, особливо через перехід на подушний податок.
Усі реформи Петро Великий проводив сам. Він надміру самовладний і придушує оточуючих своєю волею і силою. Такі прекрасні самородки, як Іван Посошков, який дав у своїх творах багато корисних думок про устрій російського життя, пропадають даремно. Книгу "Про бідність і багатство" починають цінувати тільки у середині ХІХ ст. – і то завдяки працям німців.
... У ньому сконцентрувалась і від нього виходила вся влада. Держава, яку він очолив, управляла і фізичним, і духовним життям громадян, і ніщо не могло існувати без його відома. Це була монолітна теоретична вибудова, в якій вищий клас, що поповнювався не спадково, а вибірково, здійснював державну службу "військового та цивільного чину", а духовенство − "службу духовного чину". Купецтво становило середній стан, а нижчий клас − селянство − працював на дворянство.
... Які ж були результати життя цього державного устрою? Становище вищого класу значно погіршилося, оскільки він був зобов’язаний все життя служити державі й опинявся у повній залежності від неї.
... Середній торговий клас виграв від петровських реформ, проте нижчий потрапив у майже повне рабство.
... Петро Великий зрівняв усі нижчі стани до холопів і запровадив таким чином кріпосне право за західним зразком, яке при його наступниках перейшло у справжнє рабство шляхом позбавлення селян усіх особистих прав.
... Розрив між класами населення посилюється петровською реформою одягу і зовнішності. Вона стосується тільки дворянства і купецтва і не зачіпає ані духовенство, ані селянство, які залишаються поза новим життям і поза новою освітою. Наслідки цього поділу починають проявлятися дуже швидко у приниженні духовенства і повному культурному занепаді селянства.
... Наслідком духовної реформи, яка позбавила церкву можливості морального впливу на народ, є надзвичайне огрублення моралі. Петровські реформи загальмували більш ніж на півстоліття російський культурний розвиток. Література залишається на рівні середини ХVІІ ст. Мова, сформована слов’янізмами, наповнюється масою іноземних слів. Між мовою культурних класів і мовою народною пролягає глибока прірва. Віднині у країні живуть якби два народи: вищий клас, який втратив зовнішній і духовний російський вигляд та розмовляє іншою мовою, ніж нижчий, який залишається упродовж всього ХVІІІ ст. поза культурним впливом та зберігає і зовнішній, і духовний вигляд – вигляд російської людини допетровської епохи.
ü Ковалевский П. Исторический путь России // История и историография России. Т. 3. – М., 2006. – С. 496−500.
ДОКУМЕНТ № 17
Анісімов Є. Час петровських реформ
Коментар
Євген Анісімов − сучасний російський історик. Висвітлює питання ціни та наслідків діяльності Петра І в історії Росії.
Уривок
Про значення петровської епохи в історії Росії
... Це період заснування тоталітарної держави, яскравої проповіді та втілення у масову свідомість культу сильної особи... період запуску "вічного двигуна" вітчизняної бюрократичної машини, яка працює за своїми внутрішніми і чужими для суспільства законами донині. Це і всеохоплююча система контролю, паспортного режиму, фіскальства і доносів... це і жах, індиферентність, соціальне утримання, зовнішня і внутрішня несвобода особистості... культ військової сили, мілітаризм, воєнізація громадського життя, свідомості, нав’язування за допомогою грубої сили своєї волі іншим народам... оформлення стереотипів імперського мислення.
ü Анисимов Е. Время петровских реформ. – Л., 1989. – С. 11.
ДОКУМЕНТ № 18
Жидков В., Соколов К. Десять століть
російської ментальності: картина світу і влада
Коментар
В. Жидков, К. Соколов − сучасні російські історики. Досліджують вплив реформ Петра І на становлення національної ментальності та світосприйняття.
Уривок
Про протиріччя петровських реформ
... Будучи найбільш прозахідним російським царем, він залишився вірним залізній завісі, яку побудували його грізні попередники, і ще більше зміцнив її, почавши будівництво прикордонних укріплень.... Друге протиріччя полягало у тому, що Петро не розумів, що європейської культури не можна було "навчитися", її не можна було перейняти в готовому вигляді, а необхідно засвоювати за рахунок самостійної духовної роботи, до якої не було готове російське суспільство. Петро навіть не підозрював, що коли б з’явилася в Росії справжня європейська культура з її формами життєвого спілкування, з повагою до особистості і т. ін., вона відразу зробила б усі його власні прийоми насадження культури зовсім неможливими.
ü Жидков В., Соколов К. Десять веков российской ментальности: картина мира и власть. – СПб., 2001. – С. 213−214.
ТЕМА 8
СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА КАТЕРИНИ ІІ
(друга половина XVIII ст.)
1. Соціальні ідеї в політиці "освіченого абсолютизму".
2. Жалувана грамота дворянству 1785 р.
3. Жалувана грамота містам 1785 р.
4. Кріпосницьке законодавство Катерини ІІ.
Теми індивідуальних завдань
v Вплив ідей французьких просвітителів на світогляд Катерини ІІ.
v Соціальна структура європейських країн і Росії у другій половині ХVІІІ ст.: порівняльний аналіз.
v Міські накази депутатам у Законодавчу комісію 1767 р.
v Дворянські накази депутатам у Законодавчу комісію 1767 р.
Джерела
1. Дворянская империя во второй половине ХVІІІ века (основные законодательные акты) // Сборник документов. Москва, 1960.
2. Наказ Екатерины ІІ Комиссии о составлении проекта нового Уложения. 1767 // Екатерина ІІ (императрица). О величии России [Текст] / Императрица Екатерина ІІ; [Сост., биогр. очерк, примеч.: И. Я. Лосиевский]. – М., 2003.
3. Российское законодательство Х−ХХ вв.: В 9-ти т. Т. 5. М., 1987.
4. Россия в ХVІІІ веке глазами иностранцев. – Л., 1989.
5. Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 года. / Сост. П. П. Епифанов, О. П. Епифанова. – М., 1987.
6. Хрестоматия по истории СССР ХVІІІ в. / Под ред. Л. Бескровного, Б. Кафенгауза. – М., 1963.
Література
1. Абсолютизм в России (ХVІІ−ХVІІІ вв.). – М., 1964.
2. Брикнер А. История Екатерины Второй (Репринт, изд. 1885 г.). – М., 1998.
3. Анисимов Е. Реформы Екатерины ІІ // Власть и реформы: от самодержавной к советской России. – СПб., 1996.
4. Водарский Я. Население России в конце ХVІІ – начале ХVІІІ века. – М., 1977.
5 Жидков В., Соколов К. Десять веков российской ментальности: картина мира и власть. – СПб., 2001.
6. Исабель де Мадариага. Россия в эпоху Екатерины Великой. – М., 2002.
7. Кабузан В., Троицкий С. Изменения в численности, удельном весе и размещении дворянства в России в 1782−1858 гг. // История СССР. – 1971. – № 4.
8. Каменский А. Под сенью Екатерины: вторая половина ХVІІІ в. – СПб., 1992.
9. Каменский А. Екатерина ІІ // Вопросы истории. – 1989. – № 3.
10. Каменский А. Российское дворянство в 1767 году: (К проблеме консолидации) // История СССР. – 1990. – № 1.
11. Каменский А. Сословная политика Екатерины ІІ // Вопросы истории. – 1995. – № 3.
12. Ключевский В. О. Курс русской истории. Соч.: В 9-ти т. Т. 5. – М., 1989.
13. Ключевский В. История сословий в России / Ключевский В. Соч.: В 9-ти т. Т. 6. – М., 1989.
14. Марасинова Е. Психология элиты российского дворянства последней трети XVIII в. (По материалам переписки). – М., 1999.
15. Марасинова Е. Вольность российского дворянства (Манифест Петра ІІІ и сословное законодательство Екатерины ІІ) // Отечественная история. – 2007. – № 4.
16. Марасинова Е. О политическом сознании русского общества во второй половине XVIII в. // Вопросы истории. – 2007. – № 12.
17. Марасинова Е. Власть и личность (Очерки русской истории XVIII века). – М., 2008.
18. Медушевский А. Утверждение абсолютизма в России: сравнительное историческое исследование. – М., 1994.
19. Миронов Б. Русский город в 1740−1860-е годы: демографическое, социальное и экономическое развитие. – Л., 1990.
20. Миронов Б. Социальная история России периода империи (ХVІІІ – начало ХХ в.): В 2-х т. – СПб., 2000.
21. Моряков В. Политические и социальные идеи консерватизма в "Наказе" Екатерины ІІ // Вестник Моск. ун-та. Сер. История. – 1995. – № 1.
22. Омельченко О. Кодификация права в России в период абсолютной монархии. Вторая половина ХVІІІ в. – М., 1986.
23. Омельченко О. "Законная монархия" Екатерины ІІ. – М., 1993.
24. Очерки истории СССР. Россия во второй половине ХVІІІ в. / Под ред. А. Барановича, Б. Кафенгауза. – Т. IX. – М., 1956.
25. Павленко Н. Екатерина Великая. – М., 1999.
26. Рындзюнский П. Сословно-податная реформа 1775 г. и городское население / Общество и государство феодальной России. – М., 1975.
27. Сафонов М. Проблема реформ в правительственной политике России на рубеже ХVІІІ и ХІХ вв. – Л., 1988.
28. Торговля и предпринимательство в феодальной России / Под ред. Тимошиной Л. – М., 1994.
29. Троицкий С. Россия в ХVІІІ веке. – М., 1982.
30. Троицкий С. Русский абсолютизм и дворянство в ХVІІІ в.: Формирование бюрократии. – М., 1974.
Методичні рекомендації
Мета – з’ясувати суть соціальних ідей "освіченого абсолютизму"; проаналізувати зміст, основні напрями та результати соціальної політики Катерини ІІ.
Розглядаючи перше питання, відзначте, що в історіографії ця проблема має суперечливі оцінки. Радянські історики звертали увагу передовсім на "класову суть" соціальної політики російського уряду у другій половині ХVІІІ ст. (М. Дружинін, М. Павленко). Сьогодні деякі вчені відзначають соціальний та політичний консерватизм вимог "освіченого абсолютизму" (О. Омельченко). Інші схильні вбачати в політиці "освіченої" імператриці наміри створення "регулярної держави" зі становою структурою, що існувала в Західній Європі (Д. Гріффітс, О. Каменський).
З’ясовуючи суть соціальних ідей Катерини ІІ, необхідно насамперед звернутися до "Наказу" (1765−1766 рр.), підготовленого нею для депутатів Законодавчої комісії 1767 р. (див. документ № 1). В цьому документі найповніше обґрунтована політика доктрини "освіченого абсолютизму". З’ясуйте, які ідеї європейських філософів та правників використала в "Наказі" Катерина ІІ. Відзначте, що "Наказ" став результатом творчого осмислення цих ідей та адаптації їх до російської дійсності, оскільки справжньою метою його було посилення особистої влади Катерини ІІ шляхом певного осучаснення правової системи з використанням просвітительської фразеології.
Аналізуючи статті "Наказу", зверніть увагу на обґрунтування в них ідеї необхідності самодержавної монархії в Росії (ст. 9, 10, 13, 19, 33, 42, 77, 502, 508, 520), визначальної ролі освіченого монарха в управлінні та законодавстві (ст. 148, 149, 151, 511), закріплення принципу діяльності "властей середніх" як підлеглих і залежних від верховної влади (ст. 18, 21, 24, 25, 99). Метою державної організації Катерина ІІ проголосила забезпечення "всезагального блага", а "освічений монарх" як уособлення держави через державні установи і закони забезпечує благо підданих. Поясніть, у чому полягає зміст таких ідеологічних понять абсолютизму, як "державний інтерес", "благо Вітчизни", "загальне благо", "регулярна держава".
Відповідно до цих настанов, які обумовлювалися необхідністю зміцнення самодержавної влади, перед Законодавчою комісією ставилося завдання розробки законів про окремі стани.
З’ясуйте, чим відрізнявся соціальний устрій Росії від соціальної структури європейських країн? Зверніть увагу на обґрунтування в "Наказі" принципів різного становища підданих у суспільстві як основи покірності; "всезагальної слухняності" самодержавній владі (ст. 250, 358). Суспільство у "Наказі" трактувалось як становий устрій, де за кожним станом закріплювалися певні права і привілеї. Відповідно до цього, кожний стан посідав своє місце у суспільній ієрархії (зверху − дворянство; нижче – "середній рід" людей; на останньому щаблі − люди "низького роду" (ст. 104, 110, 252). Нерівність людей обгрунтовувалася не тільки їх особливою роллю в політичному житті суспільства, а й відмінностями їх занять. Проаналізуйте ст. 250, 358, 359 і вкажіть, як ці відмінності визначаються в "Наказі"? За якими ознаками дворянство є привілейованим станом? (див. ст. 361, 364, 367). Права людини, згідно з "Наказом", залежать від його станових обов’язків і, відповідно, визначаються законами самодержавного монарха. Утверджувалося, що саме монарх може дарувати права і привілеї та бути їх гарантом. Дайте відповідь: чому царська влада намагалася посилити своє втручання в соціальну сферу?
Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 46 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Глава 98. 10 страница | | | Глава 98. 12 страница |