Глава 98. 9 страница

Господин Стрешнєв,

Господин князь Петро Голіцин,

Господин князь Михайло Долгорукий,

Господин Племянников,

Господин князь Григорій Волконський,

Господин Самарін,

Господин Василій Апухтін,

Господин Мелніцький,

Обер-Секретар цього Сенату Анісім Шукін.

Про внутрішній устрій

Стаття 3. Замість приказу Розрядного, бути столу розрядному при вищеописаному Сенаті.

Коментар

Ліквідовувався Розрядний приказ, який займався підбором та при­зна­ченням на посади служилих осіб військової та цивільної ад­мі­ні­стра­ції. Замість нього утворювався розпорядчий стіл як внутріш­ній струк­тур­ний підрозділ Сенату, який займався лише цивільною адміністрацією.

Про зв’язок Сенату з губерніями

Стаття 4. Також зі всіх губерній у вищеописаному суді для звіту та видання указів бути по два комісари з губерній.

Коментар

Зв’язок Сенату з губерніями здійснювався через губернських комісарів.

ü Указ об учреждении правительствующего Сената и о пер­сональном его составе 22 февраля 1711 г. // Российское зако­но­дательство Х−ХХ веков. В 9-ти т. Т. 4. Законадательство периода становления абсолютизма / Ред. А. Маньков. – М., 1986. – С. 172.

ДОКУМЕНТ № 2

Указ про порядок успадкування в рухомому і нерухомому майні (про єдиноуспадкування) (березня 1714 р.)

Указ про єдиноуспадкування (1714 р.) завершив процес збли­ження правового режиму помістя і вотчини, зрівнявши їх у цьому відношенні та об’єднавши в єдиній категорії нерухомих речей, до яких були віднесені також двори і лавки; указ суттєво обмежив розпорядження нерухомістю (маєтками), зокрема, заборонив її дроб­лення при передачі по спадковості.

Уривок

Вступ

Про необхідність введення
нового порядку успадкування нерухомістю

Тож поділ маєтків після батьків дітям нерухомих є шкодою державі нашій, як інтересам державним, так і підданих і самим ро­дам падіння, а саме:

(1. Про податки). Наприклад, якщо хто мав тисячу дворів і п’ять синів, мав будинок великий, трапезу славну, обходження з людьми ясне, коли після смерті його поділити між його дітьми, то вже тільки по двісті дворів достанеться, які, пам’ятаючи славу батька свого і честь роду, не захочуть бідно жити,...то вже з бідних підданих буде п’ять столів, а не один, і двісті дворів змушені будуть ледве не те саме нести, як тисяча несла (державні податки), від чого розорення людям і зло інтересам державним, бо податки так справно не можуть платити двісті дворів в казну і поміщику, як тисяча дворів, бо (як вище писано), з тисячі один господар (а не з двохсот дворів), який п’ятою частиною задоволений буде, а в іншому полегшить селянам, які справніше в казну і господарю податки платити можуть. Відтак, від того поділу казні державній велике є зло і людям простим ро­зорення.

(2. Про фамілії). А коли від тих п’яти по двоє синів буде, то по сто дворів достанеться, і так далі множачись, в таку бідність впа­дуть, що самі однодворцями стати можуть, і знатний рід, замість сла­ви, поселянами стане, як уже багато таких образів є в російському народі.

(3. Про непотрібності). Крім обидвох цих злих справ, є ще й така, що кожний, маючи свій дармовий хліб, хоч і малий, ні в яку користь державі без примусу служити не буде, а буде шукати, як ухилитися і жити в ледарстві, яка (за святим писанням) є матір’ю всіх злих справ.

Напроти ж того.

(На 1-шу). Якщо нерухоме буде завжди одному сину, а іншим тільки рухоме, то державні прибутки будуть справнішими, бо з біль­шого завжди господар задоволений буде, хоча помалу візьме, і один будинок буде, а не п’ять (як вище писано), і може краще управляти підданими, а не розорювати їх.

(На 2-гу). Роди не будуть занепадати, а в своїй ясності непорушні будуть через славні і великі будинки.

(На 3-тю). Інші не будуть дармувати, бо змушені будуть хліба свого шукати службою, навчанням, торгами та іншим. І те все, що вони зроблять, знову для свого прогодування, державі користь є.

Коментар

Новим в указі є, передусім, введення поняття "державний ін­те­рес", зміст якого розкривається шляхом перелічення того, що при­носить державі користь, а що завдає їй шкоду. Зазначається, що велике зло як інтересам держави, так і підданим і самим дворян­сь­ким родам завдає існуючий поділ нерухомих маєтків між дітьми. Це призводить до посилення експлуатації селян, що шкодить держав­ним інтересам, бо вони не можуть справно платити податки казні і поміщикам. Якщо ж нерухомість буде переходити тільки до одного сина, а інші успадкують рухоме майно, то державні доходи зростуть, і поміщики не розорюватимуть підданих. Дворяни, які залишаються без землі, змушені будуть працювати і таким чином приносити ко­ристь державі.

Стаття 1. Про обмеження свободи
розпоряджатися нерухомим майном

Усіх нерухомих речей, тобто родових, вислужених і куплених вотчин і помість, а також дворів і лавок не продавати і не закладати, а повертати їх у рід таким чином.

Коментар

Стаття вводить суттєві обмеження на свободу розпоряджатися нерухомим майном. Згідно з новою нормою, власники нерухомості відтепер позбавлялися законної можливості продати її, закласти, по­дарувати. Указ завершив зближення помість і вотчин, встано­вивши для них єдиний порядок успадкування.

Стаття 2. Про обмеження свободи заповіту
щодо нерухомості

Хто має синів... єдиному з них дати нерухоме, через духовну, тому спадок і буде.

Інші діти обох статей нагороджені будуть рухомим майном, яким повинен батько або мати наділити їх, як синів, так і дочок, скільки їх є, за своєю волею, крім одного, який є спадкоємцем не­рухомості.

А якщо у кого синів не буде, а має дочок, то повинен їх на­ділити таким же чином.

А якщо сам не визначить, тоді визначається указом нерухоме за першістю старшому сину у спадок, а рухоме іншим рівними час­тинами поділене буде.

Те саме стосується і дочок.

Коментар

Стаття різко обмежила свободу заповіту щодо розпорядження нерухомістю. Петро І намагався запровадити європейську систему ма­йорату (надання всього або більшості майна старшому з метою не­допущення дроблення маєтків і падіння знатних родин). Визна­чено порядок успадкування нерухомості.

ü Указ о порядке наследования в движимых и недвижимых иму­ществах 23 марта 1714 г. // Российское законодательство Х−ХХ ве­ков. В 9-ти т. Т. 4. Законодательство периода становления абсолю­тизма / Ред. А. Маньков. – М., 1986. – С. 295−300.

ДОКУМЕНТ № 3

Указ про фіскалів і про їхні посади і дії
(17 березня 1714 р.)

Інститут фіскалів – спеціальна наглядова система в період становлення абсолютизму. Сенат, що як верховний орган у державі здійснював контроль за всіма ланками державного апарату, не мав спеціальних засобів нагляду. Щоб зробити його контроль дієвим, з самого початку при Сенаті утворювалися особливі фіскальні уста­но­ви. Главу фіскалів призначав сам цар; фіскал приносив присягу царю і був відповідальним перед ним. Місце фіскалів у системі держав­ного устрою Росії визначалося тим, що вони, з одного боку, були довіреними особами царя, а з другого – входили в систему Сенату.

Уривок

Про структуру і штати фіскалів
та критерій їх компетенції

Обер[201] фіскалу бути при державному правлінні та з ним же бути фіскали чотири чоловіки...

А в губерніях, в будь-якій, при губернському правлінні бути по чотири особи...

А в містах у всіх, зважаючи на пропозицію[202] міста, бути по одному і по два чоловіка.

Дії ж їхні є – пошук усіх безгласних[203] справ...

Стаття 1. Усякі злочини указом.

Коментар

Стаття покладала на фіскалів обов’язок дізнаватися і доносити про усі порушення закону.

Стаття 2. Усякі хабарі і крадіжки казни та інше, що на шкоду державному інтересу може бути, якби воно не називалося.

Коментар

У період абсолютизму державний апарат перетворився у великий бюрократичний механізм, який верховна влада намагалася тримати під контролем. Найважливіші завдання фіскалів − нагляд за виконанням указів і регламентів посадовими особами, виявлення зло­чинів (посадові розкрадання, хабарництво) та захист майнових ін­тересів скарбниці.

Стаття 3. Так і інші справи народні, за які немає чолобитних, наприклад, якщо будь-якого проїжджого вб’ють або нащадок остан­ній в своїй родині у дитинстві помре без заповіту духовного предків його та інші подібні безгласні справи, які не мають чолобитника про себе.

Коментар

Деякі справи "приватного інтересу" вимагали втручання дер­жави та її захисту. Втручання фіскала у справи, в яких були чоло­битники, заборонялося.

Стаття 6. Буде ж фіскал, який для пристрасті або злоби вчи­нить і перед судом істинно від того, на кого доніс, виявлений буде, то йому як злочинцю те ж вчинити, що довелося б вчинити тому, хто б за його доносом був би визнаний винним.

Коментар

Передбачались заходи, які б унеможливлювали зловживання фіскалів: встановлювалося покарання за свідомо брехливий донос, передбачалось відсторонення від посади.

ü Указ о фискалах и о их должности и действиях 17 марта 1714 г. // Российское законодательство Х−ХХ веков: В 9-ти т. Т. 4. Законодательство периода становления абсолютизма / Ред. А. Мань­ков. – М., 1986. – С. 176.

ДОКУМЕНТ № 4

Устав військовий 30 березня 1716 р.

Арт. 19. Якщо хто підданий військо озброє або зброю застосує проти Його Величності або намір буде мати згадану Величність полонити, тоді має той та всі інші, які в тому допомагали, або пораду свою подали як кривдники Величності четвертованими бути, а їх майно забране.

Примітка. Таке ж покарання чекало на того, чий злочин хоча і до дії не призвів, а тільки його воля і бажання до того були, і над тим, хто з цим ознайомлений був, а не повідомив.

Арт. 20. Хто проти Його Величності особи образливими словами згрішить, Його дії та наміри зневажати, непристойно про це розмірковувати буде, той має життя позбавлений бути і відсіченням голови страчений.

Примітка. Оскільки Його Величність є самодержавним Мо­нар­хом, який нікому на світі про свої справи звітувати не повинен; а силу і владу має своїми Державами і землями, як Християнский Господар, за своєю волею і розумом управляти.

ü Устав Военный 30 марта 1716 г. // Памятники русского права / Под ред. К. Софроненко. – М., 1961. – Вып. 8. – С. 319−369.

ДОКУМЕНТ № 5

Прохання сенаторів царю Петру І
про прийняття ним титулу
"Батько Вітчизни, Імператор Всеросійський,
Петро Великий" (22 жовтня 1721 р.)

Уривок

... Знак нашого істинного визнання, що весь підданий ваш народ нічим іншим, крім єдиних ваших невсипущих піклувань та тру­дів про нього, на шкоду найдорожчого здоров’я вашого покладених, на такий рівень благополуччя і слави у світі поставлений є, поду­ма­ли ми, з прикладу древніх, особливо ж римського і грецького на­родів... принести своє прохання до вас публічно, щоб прийняти від нас як від вірних своїх підданих на знак вдячності титул (Батька Вітчизни, Імператора Всеросійського, Петра Великого)...

Коментар

Прийняття Петром І титулу імператора свідчило про роз­виток абсолютизму в Росії, його всебічне зміцнення, зростання міжнародного авторитету російської держави. У 1722 р. титул ім­пе­ратора формально визнали Швеція, Пруссія і Голландія, у 1742 р. – Англія, у 1744 р. – Австрія, у 1745 р. − Франція, у 1764 р. − Польща.

ü Прошение сенаторов царю Петру І о принятии им титула "Отца Отечества, Императора Всероссийского, Петра Великого" 22 октября 1721 г. // Российское законодательство Х−ХХ веков: В 9-ти т. Т. 4. Законодательство периода становления абсолютизма / Ред. А. Маньков. – М., 1986. – С. 179.

ДОКУМЕНТ № 6

Табель про ранги (січень 1722 р.)

Табель про ранги 1722 р. – нормативний акт, в якому підсу­мовані перетворення державного апарату і законодавчо закріплений новий порядок проходження державної служби; юридично оформ­лено злиття різних верств світських служилих в один шляхетський дворянський стан; вперше в історії Росії державна служба чітко розділена на військову і цивільну, а цивільна, в свою чергу – на світську і придворну, відповідно, виділено чини: військові, світські і придворні. При створенні табелю про ранги використані принципи законодавства Швеції, Данії, Пруссії та інших країн.

Про переваги царської сім’ї

1. Принци, які від нашої крові походять, і ті, які з нашими принцесами одружені: мають у всіх випадках представництво і ранг над усіма князями і високими служителями Російської держави.

Коментар

Пункт закріпив переваги царської родини. Згадка про принців не по крові була на той час особливо важливою для петровського дво­ру за умови гострого дефіциту спадкоємців чоловічої статі.

Про незаконність вимог чиновниками вищих почестей,
ніж це передбачав їхній ранг

3. Хто вище свого рангу буде собі почесті вимагати, або сам місце займе вище даного рангу, тому за кожний випадок платити штраф два місяці жалування. А якщо хто без жалування служить, то сплачувати йому такий штраф, як жалування тих чинів, які з ним рівного рангу, і дійсно жалування одержують. Із штрафних грошей має донощик того третю долю одержати, а решту мають у шпиталь віддати. На це зауваження кожного рангу не в таких випадках вимагається, коли деякі як добрі друзі і сусіди з’їдуться, або в пуб­лічних асамблеях, а також у церквах при службі Божій, при дво­ро­вих церемоніях − при аудієнції послів, урочистих столах, у чиновних з’їздах, при шлюбах, при хрещенні і таких подібних публічних урочистостях і похороні. Такий же штраф і тому належить, хто кому нижче свого рангу місцем поступиться, так що фіскалам належить уважно дивитися, щоб тим бажанням подати до служби, і їм честь, а не нахабам і дармоїдам одержувати.

Коментар

У пункті йдеться про грошове жалування, яке при Петрі І ви­тіснило таку винагороду за службу, як роздача землі. Це сприяло формуванню бюрократії. Вводилося покарання для тих, хто через місницькі пережитки не бажав зайняти те місце, яке відповідало йо­го рангу.

Про зміни в побуті жінок із вищих кіл

1. Всі заміжні жінки мають ранги за чинами своїх чоловіків. І якщо вони цьому супротив вчинять, то мають штраф заплатити та­кий самий, який би мали платити їхні чоловіки за свій злочин.

Коментар

Жінка з вищого кола зобов’язана бути присутньою у палаці на урочистих церемоніях разом з чоловіком або батьком, від­ві­дувати асамблеї. Імператриця і царівни відтепер мали штат при­дворних дам.

Про принцип одержання рангів

8. Синам російської держави князів, графів, баронів, найзнат­нішого дворянства, також службовців найзнатнішого рангу, хоча ми і дозволяємо для знатного їх походження або їхніх батьків знатних чинів у публічній асамблеї, де двір знаходиться,... бажаємо бачити, щоб вони від інших у всяких випадках за гідністю відрізнялися; про­те ми для того нікому такого рангу не надаємо, доки вони нам і вітчизні ніяких послуг не покажуть...

Коментар

Пункт закріпив принцип присвоєння рангів за службу імпе­ратору та вітчизні. Згадані титули графів та баронів підкреслювали могутність російського імператора, який міг будь-яку людину зро­бити найзнатнішим дворянином. Петро І запровадив титул світ­лі­шого князя і нагородив ним свого найближчого соратника О. Мен­шикова.

Про одержання спадкового дворянства

11. Всі служителі російські або іноземні, які вісім перших ран­гів досягли,... мають законних дітей, то нащадки на вічні часи кра­щим старшим дворянством у всіх почестях і привілеях також вва­жатися будуть, хоч і незнатного походження були, і раніше від коронованих осіб ніколи дворянським достоїнством не нагороджу­валися...

Коментар

Усі чиновники статської служби одержували спадкове дворян­ство після досягнення восьмого рангу. Цей пункт суттєво змінив пра­вове становище дворянства, яке відтепер могло поповнюватися тала­новитими представниками інших верств.

Про порядок проходження цивільної служби

13. Оскільки статські чини раніше не були зайняті чиновни­ка­ми, тому ніхто або мало щоб хто належним чином знизу свій чин верхній заслужив із дворян, а потреба нині є у вищих чинах: для того брати, хто гідним буде, хоча б і якого чина не мав. Але якщо це буде образливо військовим людям, які багато років і якою суворою службою це одержали, і побачать без заслуги собі рівного або вище: тому хто який чин одержить, то йому ранг заслужити роками, як слід.... І щоб і надалі на вакансії не збоку брати, а за порядком, як військові чини одержують.

Коментар

Запроваджувався чіткий поділ між військовою і цивільною служ­бою. Пункт установлював порядок проходження цивільної служби, ко­ли вакансії заміщувалися шляхом просування по службі, а не збо­ку; кожна державна установа повинна була виховувати свої кадри.

Табель про ранги

Ділив усі чини на три категорії: військові (армійські та флот­ські), цивільні і придворні. Всі вони прирівнювалися один до одного через 14 встановлених класів.

За табелем 1722 р. (до 1917 р. в табель поступово вносилися зміни) були встановлені наступні чини:

1. Військові (флотські): І клас – генерал-фельдмаршал (гене­рал-адмірал); ІІ клас – генерал-аншеф (адмірал); ІІІ клас – генерал-лей­тенант (віце-адмірал); IV клас – генерал-майор (шаутбенахт); V клас – бригадир (капітан-командор); VI клас – полковник (капітан 1-го ран­гу); VII клас – підполковник (капітан 2-го рангу); VIII клас – майор (капітан 3-го рангу); IX клас – капітан, ротмістр у кавалерії (капітан-лейтенант); X клас – капітан-поручик (лейтенант); XI клас – поручик (на флоті чину ХІ класу не було); XII клас – унтер-лейтенант (міч­ман); XIII клас – прапорщик (на флоті чину ХІІІ класу не було); XIV клас – фендрик.

2. Цивільні: І клас – канцлер, дійсний таємний радник І класу; ІІ клас – дійсний таємний радник; ІІІ клас – таємний радник; IV клас – дійсний статський радник; V клас – статський радник; VI клас – ко­лезький радник; VII клас – надвірний радник; VIII клас – колезький асесор; IX клас – титулярний радник; X клас – колезький секретар; XI клас – корабельний секретар; XII клас – губернський секретар; XIII клас – провінційний секретар, сенатський, синодський і кабі­нетський регістратор; XIV клас – колезький регістратор.

3. Придворні: І клас – (на придворній службі чину І класу не було); ІІ клас – обер-гофмейстер, обер-шенк; ІІІ клас – обер-цере­мо­німейстер; IV клас – (на придворній службі чину ІV класу не було); V клас – (на придворній службі чину V класу не було); VI клас – ка­мергер, камер-фур’єр; VII клас – (на придворній службі чину VІІ класу не було); VIII клас – (на придворній службі чину VІІІ класу не було); IX клас – камер-юнкер, гоф-фур’єр; X клас – (на придворній службі чину Х класу не було); XI клас – (на придворній службі чину ХІ класу не було); XII клас – гоф-юнкер; XIII клас – (на придворній службі чину ХІІІ класу не було); XIV клас – (на придворній службі чину ХІV класу не було).

ü Табель о рангах, январь 1722 г. // Российское законода­тель­ство Х−ХХ веков: В 9-ти т. Т. 4. Законодательство периода ста­нов­ления абсолютизма / Ред. А. Маньков. – М., 1986. – С. 56−65.

ДОКУМЕНТ № 7

Указ про посаду Сенату (27 квітня 1722 р.)

Указ Петра І містить детальні приписи найважливіших питань діяльності Сенату: регламентується його склад, визначаються права та обов’язки, встановлюються правила, які стосуються відносин Се­нату з колегіями, губернською владою, генерал-прокурором.

Уривок

Про принципи комплектування Сенату

Розділ І. Стаття 1. Сенат повинен складатися з таємних дійс­них і таємних радників, кому від нас нині наказано і надалі наказано буде, і сидіти за рангами.

Стаття 2. І крім їх, також генерала, і обер-прокурорів, і обер-секретаря, і секретарів, і протоколіста, ніякій незваній персоні не входити в той час, коли відбувається засідання Сенату.

Коментар

Згідно з указом, Сенат складався з осіб, які призначалися са­мим імператором. У засіданнях брав участь генерал-прокурор. Суворо за­боронялася присутність сторонніх осіб.

Про коло питань, які вирішує Сенат

Розділ ІІ. Стаття 1. Справа сенатська[204] та, коли кому в ко­легії така справа станеться, яку в тій колегії вирішити неможливо, то ті справи президенту колегії принести і оголосити генералу проку­рору, який повинен представити в Сенаті.

Розділ ІІІ. Стаття 1. В ту ж канцелярію повинні всі губер­натори і воєводи писати про ті справи, які не належать колегії − про початок війни, мору, заворушень або будь-яких безладів.

Розділ ІV. Стаття 1. Які чолобитні подані будуть рекет­мей­стеру на несправедливий суд колегій і канцелярій, які колегіям не підпорядковані, то йому, рекетмейстеру, їх прийнявши, по них допо­відати нам.

Розділ VІ. Стаття 1. В Сенаті належить чини поділяти...

Коментар

Визначалося коло питань, які відносилися до компетенції Се­нату, зокрема: а) справи, які не могли вирішувати колегії; б) пи­тан­ня, пов’язані з початком на території держави військових дій, стихій­ними лихами, заворушеннями; в) скарги на несправедливий суд ко­легій і канцелярій; г) призначення на посади чиновників державного апарату.

ü Указ о должности Сената 27 апреля 1722 г. // Российское зако­нодательство Х−ХХ веков: В 9-ти т. Т. 4. Законодательство пери­ода становления абсолютизма / Ред. А. Маньков. – М., 1986. – С. 190−193.

ДОКУМЕНТ № 8

Указ про посаду генерал–прокурора (27 квітня 1722 р.)

Створення прокуратури свідчило про подальше зміцнення вла­ди необмеженого монарха. Якщо фіскали перебували у віданні Се­нату, то генерал-прокурор і обер-прокурор підпорядковувалися тіль­ки суду самого імператора.

Розділ І. Стаття 1. Генерал-прокурор повинен сидіти в Сенаті і пильно стежити, щоб Сенат свою посаду зберігав і у всіх справах, які сенатському розгляду і вирішенню підлягають, істинно, сумлінно і порядно, без втрати часу, за регламентом і указом вирішувати, хіба яка законна причина у вирішенні йому завадить, що все записувати повинен у свій журнал.

Коментар

З утворенням прокуратури нагляд був поширений і на Сенат.

Розділ ІІ. Стаття 2. А коли що побачить супроти цього, тоді в той же час повинен запропонувати Сенату явно, з повним пояс­нен­ням, в чому вони або деякі з них не так роблять, як належить, щоб виправили.

Стаття 3. А якщо не послухають, то повинен у той час запро­тестувати і цю справу зупинити.

Коментар

Стаття врегульовувала питання про методи і форми проку­рор­ського нагляду, які відрізнялися від форм діяльності фіскалів. У Се­нат генерал-прокурор приносив протест і зупиняв справу, інформу­ючи про це імператора – негайно або в усталені строки, залежно від важливості справи.

Розділ ІІІ. Стаття 1. Повинен наглядати за всіма прокуро­рами, щоб на своїй посаді істинно і сумлінно чинили.

Також, якщо на прокурорів будуть доносити, що вони обо­в’яз­ків своїх істинно і сумлінно не виконують, то їх у суді пред­ставляти Сенату.

Коментар

Стаття встановлювала керівне становище генерал-прокурора в системі прокурорських органів.

Розділ ІV. Стаття 2. Також за фіскалами стежити, і якщо що погане побачить, негайно доповідати Сенату.

Коментар

Фіскальні органи підпорядковувалися прокуратурі.

Розділ ІХ. Стаття 1. Генерал і обер-прокурори жодному суду не підпорядковуються, крім нашого.

Коментар

Встановлювався принцип відповідальності генерал-прокурора і обер-прокурорів лише перед імператором.

ü Указ о должности генерал-прокурора 27 апреля 1722 г. // Рос­сийское законодательство Х−ХХ веков: В 9-ти т. Т. 4. Зако­но­да­тель­ство периода становления абсолютизма / Ред. А. Маньков. – М., 1986. – С. 196−199.

ДОКУМЕНТ № 9

Посошков І. Книга про бідність і багатство

Іван Посошков (1652−1726) – публіцист та економіст петров­ського часу, родом із двірцевих селян. Твір І. Посошкова "Про бід­ність і багатство" (1721−1724) − оригінальний економічний трактат, написаний у дусі ідей російського меркантилізму.

Глава І. Про духовність

Про стан освіченості духовенства

Бачив я в Москві просвітера із знатного дому боярина Льва Ки­риловича Наришкіна, що і татарці на її питання відповіді доброї дати не міг. Що ж може сказати сільський піп, якщо віра християнська, на чому вона заснована, не відає?

... Просвітеру належить бути, подібно до апостолів христових, щоб вони не про здоров’я своє, ні про багатство, ні про їжу свою так не пеклися, як про спасіння людських душ...

І заради такого стану, мені думається, його імператорській ве­личності належить подбати про граматику... і так детально її розібрати, щоб усякі скритності ясно відверті були і щоб навіть без учителя можна пізнати усякі відмінки і відміни і так виправити її, надрукувати б їх тисяч п’ять-шість...

І у всіх єпархіях побудувати б школи просторі і у ті школи зібрати усіх попівських і дияконських і дячковських і паламарських дітей, від міських церков і від уїздних.... І будуть які батьки добром їх у школу відпускати не захочуть, то брати б їх і силою і навчати граматики і усякого книжного розуму.

І покласти на цьому непорушну межу: буде яка людина шкіль­ного навчання не прийме і граматичного розуміння не навчиться, таких би віднині у просвітори і у диякони не висвячувати.

... І який із них навчання граматичне твердо засвоїть, і роками своїми молодий, то такого належить і риториці навчити, і філософії. І ті не тільки у просвітерський чин, а й в архієрейство будуть при­датні і вчителями можуть бути.

... А нині дійсно таких просвітерів багато, що не те, щоб будь-кого від безвір’я у віру привести, а й того не знають, що таке є віра... але є і такі, що і церковної служби, так прямо відправити не знають. Та і знати нема по чому: печатного двору справщики від великого пиття і від розкішного життя погладшали і не хочуть, не мають яс­ного бажання про всяке церковне служіння надрукувати, щоб кож­ний міг зрозуміти, як його відправляти.

... І послати до всіх архієреїв, щоб жодного ставленика без посвідчення учительського у просвітерство не висвячувати. Колиш­нє архієрейське слухання висвячувальне дуже мені не сподобалося, оскільки архіросійські служителі у новопоставлеників приймають да­ри і, прийнявши дари, дають йому вивчити із псалтиря деякі псалми і, відмітивши, дадуть перед архієреєм тому ставленику прочитати. І архієрей, побачивши його твердо і розумно читаючого псалтир, по­думає ніби у всякому читанні такий, благословить його у про­сві­терство. І так ті служителі архієреїв своїх у гріх вводять.

... А в просвітерство відсилати самих достойних і в писанні знаючих і доброї вдачі, щоб вони були світлом миру, а не темрявою. І таких достойних священства і паламарських дітей або селянських від­правляти в просвітерство до церкви, ані "по отечеству", ні по за­ступництву.

Дата добавления: 2015-07-18