ББК Т3(2)2/4я7 7 страница

Про склад боярського суду і його компетенцію

Стаття 1. Судити суд боярам і окольничим. А на суді бути у бояр і у окольничих дякам. А посулів[59] боярам і окольничим, і дякам від суду і від печаловання[60] не мати; також і всякому судді посулу від суду не мати нікому. А судом не мстити, ні дружити нікому.

Коментар

Визначається склад боярського суду і межі його компетенції. Суд здійснюється членами Боярської Думи, які займали вищі при­двор­ні посади і виконували обов’язки суддів. З метою обмеження судових прав бояр і необхідності ведення судочинства до боярського суду до­пускалися представники інших верств – дяки.

Боярська Дума як суд першої інстанції судила власних членів, посадових осіб приказів і місцевих судів, розбирала суперечки про місництво та позови (скарги) служилих людей, які не мали привілей великокнязівського суду. Боярська Дума була вищою щодо місце­вого суду інстанцією. Їй передавалися по докладу справи[61], вилучені з самостійного ведення місцевого суду, а також справи від при­казних суддів, коли між ними не було згоди, або порядок їх рішення не передбачався законом. Боярська Дума разом з великим князем становили апеляційну інстанцію.

За здійснення суду, або печаловання, заборонялося брати по­сули. Спочатку посул – не стільки хабар, скільки плата за прояв суд­дею сумлінності в розгляді справи. Централізація державного апа­рату і незадоволення мас зловживаннями посадових осіб на місцях вимагали впорядкування й обмеження прав посадових осіб.

Стаття 2. А який скаржник[62] до боярина прийде, то йому скаржника від себе не відсилати, а давати всім скаржникам і упра­ву[63] всім, кому належиться. А якого скаржника і не належить упра­вити, і то сказати великому князю, або до того його послати, якому яких людей приказано відати.

Коментар

Суддя зобов’язаний прийняти всіх, хто до нього звернувся з позовом і розглянути справу, якщо вона не перевищує його ком­петенції. Стаття вказує на наявність у суддів різного ступеня ком­петенції. Якщо до судді потрапляє справа, йому не підсудна, він пови­нен звернутися за вказівкою до великого князя або самому передати справу по підсудності.

Стаття вперше згадує про зародження приказної системи.

Про розмір і порядок стягнення мита
за розгляд справ боярським судом

Стаття 3. А брати боярину і дяку в суді від рубльової спра­ви за виновного, хто буде виновний − позивач або відповідач, і боя­рину за виновного два алтини[64], а дяку вісім грошей. А якщо справа буде вище або нижче рубля, і боярину брати по тому розрахунку.

Коментар

Зі сторони, яка визнана судом винною, стягувалось боярином і дяком судове мито: боярину – два алтини, дяку – вісім грошей, якщо ціна позову дорівнювала рублю. Стаття спрямована проти посулів, які замінювалися судовими митами, що стягувалися зі сторони, яка програвала справу.

Про нові склади злочинів

Стаття 8. Про татьбу[65]. А доведуть на кого татьбу, або роз­бій, або душогубство[66], або наклеп, або іншу яку погану справу, і буде відомий лихий[67], боярину веліти карати того смертю, а пози­вачу веліти доправити з його статку[68], а що від статку залишиться, то боярину і дяку взяти собі. А мито і продажу[69] боярину і дяку ділити: боярину − два алтини, а дяку – вісім грошей. А не буде у якого лихого статка, чим позов заплатити, і боярину лихого позивача в його гибелі[70] не видати, а веліти його карати смертю тіуну великого князя московського та дворському[71].

Коментар

Якщо звинувачення у крадіжці, розбої, вбивстві, злісному на­клепі або в іншій якій "лихій справі" буде доведене, злочинець ка­рається смертю, а з його майна задовільняється позов. Та частина майна, яка залишається, надходить суддям. Мито і "продажа" ділять­ся між суддями: боярину − два алтини, а дяку − вісім грошей. За відсутності у звинуваченого майна для задоволення позову він не може бути виданий стороні для відробітку або для виплати боргу, при цьому винний карається смертною карою, яка здійснюється тіу­ном московського великого князя.

У статті з’являються поняття матеріального кримінального пра­ва: наклепництво, лиха справа, відома лиха людина. Судові функції, за розпорядженням великого князя або намісника, здійснювали тіуни.

Стаття 9. А государському вбивці[72], і крамольнику[73], цер­ков­ному татю[74], і головному[75], і подимщику[76], і зажигальнику[77], ві­домій лихій людині життя не дарувати, карати його смертю.

Коментар

У даній статті перелічуються особливо небезпечні злочини проти держави і церкви, а також злочини залежного населення проти своїх панів.

Про порядок видачі судових актів

Стаття 17. Про холопську праву грамоту[78]. А з холопа[79] і з раба за праву грамоту і за відпускну боярину мати від печатки з голови по дев’ять грошей, а дяку від підпису − по алтину з голови, а піддячому, який грамоту праву напише або відпускну − з голови по три гроші.

Коментар

За видачу правої або відпускної грамоти стягувалося мито з розрахунку з людини боярину за приложення печатки − 9 грошей, дяку за підпис − алтин, а піддячому за написання грамоти − 3 гроші.

Судебник законодавчо підтверджував відпуск холопів на волю.

Стаття 18. Про відпускну грамоту. А видасть хто відпуск­ну без боярського докладу і без дякового підпису, або з міст без на­місницького докладу, за яким боярином кормління з судом бояр­ським, то та відпускна не буде відпускною[80], тільки та відпускна, яку господар своєю рукою напише, і та відпускна грамота у від­пускну.

Коментар

Стаття відносить вирішення питання про відпуск холопів до компетенції намісника з правом боярського суду. Судові функції здійснювали також дворецькі, слободчики, приказники та ін. Всі вони перебували на утриманні населення, яке надавало їм так званий "корм". Кормління давалося на певний термін, зазвичай на рік.

З метою централізації судового апарату Судебник установ­лював два види кормлінь: 1) з боярським судом і 2) без боярського суду. Кормлінщик з судом боярським мав право виносити остаточне рішення з ряду найважливіших справ (щодо холопів, татів, розбій­ників). Посади кормлінщика з боярським судом одержували, зазви­чай, особи, які займали привілейоване становище в системі апарату управління державою, а також намісники і волостелі найбільш віддалених від центру областей. Кормлінщик без боярського суду був зобов’язаний доповідати про ці справи у вищу інстанцію − Бо­ярську Думу, государеві тіуни – великому князю, а тіуни боярські – відповідному наміснику з боярським судом. Відпускна грамота, видана без боярської доповіді і без дяківського підпису, а в містах − без доповіді наміснику, який відав боярським судом, була не­дійсною. Виняток становив лише той випадок, якщо відпускна була написана власноручно власником холопа.

Статті 17 і 18 закривали холопам можливість ховатися від господарів по фальшивих грамотах.

Про великокнязівський суд

Стаття 21. Про великого князя. А з великого князя суду і з дітей великого князя суду мати на винуватому по тому ж, як і з боярського суду − з рубля по два алтина, кому князь великий велів.

Коментар

При здійсненні суду великим князем або дітьми великого кня­зя судове мито стягувалося з винуватого в тому ж розмірі, що і при роз­гляді справ боярським судом, тобто з розрахунку 2 алтини з рубля.

Статті 21−24, присвячені великокнязівському суду, визна­ча­ють розмір мита за розгляд справ цим судом. Під князівським судом мався на увазі суд, здійснюваний як самим великим князем, так і його дітьми. Великокнязівський суд у той період розглядав справи як суд першої інстанції для мешканців свого домена, а також особ­ливо важкі справи або злочини, здійснені особами, які мали привілеї на суд князя. До них, як правило, відносилися власники (духовні і світські) тарханних грамот і служилі люди, починаючи зі стольника. Крім того, князь розглядав справи, подані особисто на його ім’я, ске­ровані по доповіді з нижчого суду для затвердження або відміни прийнятого судом рішення, він також був вищою апеляційною ін­станцією по справах, вирішених нижчими судами, тобто, здійснював так званий пересуд.

Стаття 22. Про праву грамоту. Від правої грамоти мати від печатки печатнику великого князя і дітей великого князя печатнику з рубля по дев’ять грошей, а дяку за підпис − з рубля по алтину, а піддячому, який грамоту праву напише − з рубля по три гроші.

Стаття 23. А з холопа і з раба печатнику мати від правої грамоти з голови по дев’ять грошей, а дяку мати від підпису з голови по алтину, а піддячому, який грамоту напише, мати з голови по три гроші.

Стаття 24. Про докладний список. А докладний список з ве­ли­кого князя докладу і з дітей великого князя докладу печатати ве­ли­ко­го князя печатнику і дітей великого князя печатнику; від печат­ки ма­ти від списку з рубля по дев’ять грошей; а дяку від підпису з рубля − по алтину; а піддячому, який список напише, мати з рубля по два гроші.

Про порядок діяльності місцевих судових органів – намісників і волостелів

Стаття 37. Указ намісникам про міський суд. А в яке місто або в волость в яку приїде недельщик[81] або його людина з пристав­ною, і йому приставну дати наміснику або волостелю, або їх тіунам. А будуть обидва позивачі того міста або волості судимі, і йому обидвох позивачів поставити перед намісником або перед воло­стелем, або перед їхніми тіунами.

Коментар

Недельщик, або людина, яка його представляє, приїхавши з приставною грамотою в місто або волость, зобов’язаний пред’явити цю грамоту наміснику або волостелю, або їхнім тіунам. Якщо обидві сторони підсудні суду того ж міста або волості, то недельщик зо­бов’язаний доставити їх наміснику, волостителю або їхнім тіунам.

Судебник відображає політику Івана ІІІ, спрямовану на зміц­нення позицій дворянства і обмеження сваволі боярства, поширює норми, які регулюють діяльність центрального суду на місцевий суд і бере під контроль діяльність органів намісницького управління.

Стаття 38. А боярам або дітям боярським, за якими корм­ління з судом боярським, будуть судити, а на суді в них бути двор­ському, і старості, і лучшим людям. А без дворського, і без старости, і без лучших людей суду намісникам і волостелям не судити; а посулу їм від суду не мати, і їхнім тіунам, і їхнім людям посулу від суду не мати же, ні на государя свого, ні на тіуна, і збирачам мита від суду посулів не просити.

Коментар

При здійсненні суду боярами або дітьми боярськими, які на­ділені правом вирішувати найбільш важливі справи, повинні бути присутніми представники місцевої влади (дворський, староста) і вер­хівка посадських людей і чорних селян ("лучші люди"). Без цих осіб не можуть здійснювати суд ні намісник, ні волостель. Намісникам, волостелям, їхнім тіунам і людям, збирачам мита, забороняється за здійснення суду брати хабарі для себе і свого господаря.

Стаття передбачає обов’язкову участь у суді кормлінщиків з пра­вом боярського суду, представників місцевої адміністрації, а також вер­хівки посадських людей і чорних селян. Дворський стежив за зем­ле­уст­роєм, виконанням феодальних повинностей. "Лучші люди" пред­став­ля­ли населення не за чиїмсь вибором, а за своїм становищем у суспільстві.

Про умови договору особистого найму

Стаття 54. А наймит не дослужить свого уроку, і піде геть, і він найму позбудеться.

Коментар

Якщо наймит піде до завершення обумовленої роботи або тер­міну, він позбавляється оплати. Повне позбавлення оплати у випадку недовиконання зазначеного обсягу роботи свідчить про кабальний характер угоди.

Про холопів

Стаття 56. А холопа полонить рать татарська, а втече із по­лону, і він вільний, а старому государю не холоп.

Коментар

Холоп, який утік із татарського полону, ставав вільним, тобто, переставав бути холопом своєму колишньому господарю. Це спри­яло поповненню рядів великокнязівських тяглих, міських, а інколи і служилих людей, що сприяло здійсненню політики централізації дер­жави.

Про право селянського переходу

Стаття 57. Про християнський отказ[82]. А християнам[83] отка­зиватися з волості, із села в село, один строк на рік, за тиждень до Юрієвого дня осіннього і тиждень після Юрієвого дня осіннього. Дво­ри пожиле[84] платять у полях[85] за двір рубль, а в лісах[86] полтина. А який християнин поживе за ким рік, та піде геть, і він платить чверть двору; а два роки поживе та піде геть, і він півдвору платить, а три роки поживе і піде геть, він платить три чверті двору, а чотири роки поживе, і він весь двір платить.

Коментар

Селянам дозволялося переходити із волості у волость, із села в село лише раз на рік упродовж певного часу: за тиждень до осін­нього Юрієвого дня (26 листопада) і тиждень після осіннього Юрі­євого дня. За користування двором селяни платили в степовій смузі рубль, а в лісовій – полтинник. Селянин, що прожив у господаря рік, при переході платив чверть вартості двору, два роки – половину вартості двору, три роки – три чверті, а за чотири роки він сплачував вартість усього двору.

Про юрисдикцію церковного суду

Стаття 59. А попа, і диякона, і монаха, монахиню, і строя[87], і вдову, які годуються від церкви божої[88], судить святитель або його суддя. А буде просто людина з церковного, тоді суд вопчей[89]. А яка вдова не від церкви божої годується, а живе своїм домом, то суд не святительський.

Коментар

Попа, диякона, монаха, монахиню, церковного старосту і вдо­ву, які перебували на утриманні церкви, судив святитель або його суддя. Якщо судилася світська людина з духовною, то суд повинен був складатися з духовних і світських представників. Якщо вдова не перебувала на утриманні церкви, а жила своїм господарством, вона не підлягала церковному суду.

Церква була наділена судовою владою, яку здійснювала через суди єпископів, де суддею був єпископ або призначені ним наміс­ники і монастирські суди, в яких суддею був ігумен або призначені ним прикажчики. Окрім обмеження компетенції церковних судів за суб’єктами, церковні суди обмежувалися також за категоріями справ. До компетенції церковних судів входили переважно справи за особистим позовом – шлюбні і сімейні справи, відносини між батьками і дітьми, справи про спадщину.

Про поземельні відносини

Стаття 62. Про межі. А хто зоре межу або грані зсіче[90] із великого князя землі, боярина і монастиря, або боярської і мона­стирської у боярина, або боярської у монастиря, і хто межу зорав або грані зсік, того бити батогом, та позивачу взяти на ньому рубль. А християни проміж себе в одній волості або в селі хто у кого межу переоре або перекосе, то волостелям або посельському мати на тому за баран[91] по два алтини і за рану присудять, зважаючи на людину і по міркуванню.

Коментар

Якщо будь-хто переоре межу або пошкодить межеві знаки у боярина і монастиря на землі великого князя або у великого князя на боярській і монастирській землі, або у боярина на боярській або мо­настирській землі, або у боярина на боярській землі, він підлягає побиттю батогом, і з нього стягується рубль на користь позивача. Якщо переоре межу селянин у селянина своєї ж волості або села, то волостель або посельський стягує з винуватого штраф два алтини і компенсацію на користь потерпілого за переорання залежно від людини та кількості переораного − на свій розсуд.

Статтею вводився новий вид покарання за такий злочин – по­биття батогом (раніше був тільки грошовий штраф); таким чином посилювалася охорона земельної власності.

Про обмеження джерел холопства

Стаття 66. Про повну грамоту[92]. По повній грамоті холоп. По тіунству і по ключу по сільському[93] холоп з докладом і без до­кладу[94], і з жінкою і з дітьми, які у одного государя; а які його діти в іного або собі учнуть жити[95], то не холопи; а по городському ключу не холоп; а по робі холоп, по холопу роба[96], придані холоп, по ду­ховній холоп.

Коментар

Холопом ставала людина, яка продавала себе в повне холоп­ство, вступивши в тіуни або ключники в сільській місцевості, не­залежно від того, обумовлював він свою свободу або ні. Холопство поширювалося на його жінку і дітей, які жили разом з ним в одного господаря. Діти, які жили в іншого господаря або самостійно, холо­пами не ставали. У місті вступ у ключники холопства не означав. Холопом ставав той, хто одружувався з рабинею або виходив заміж за холопа, або передавався в придане або за заповітом. Судебник об­межив джерела повного холопства, узаконив відпуск і викуп холопів на волю.

Про порядок оцінки покарань
за розкриті (виявлені) злочини

Стаття 12. А на кого взмовлять[97] дітей боярських людей п’ять або шість добрих, по великого князя по хресному цілуванню, або чорних людей п’ять-шість добрих християн цілувальників, що він тать, а доводу на нього в попередній справі не буде, у кого крав або кому татьбу плачивав, то на тому взяти позивну гибель[98] без суду.

Коментар

Звинувачення будь-кого у крадіжці з боку п’яти-шести добрих людей з числа дітей боярських або чорносошних[99] селян, підкріп­лені присягою, у випадку, якщо навіть були докази вини, вимагало від звинуваченого задовільнити пред’явлений позивачем позов без розбору справи по суті. До добрих людей зазвичай відносилися діти боярські, які входили до розряду свобідних служилих людей, займа­ли нижчі і середні посади в армії і системі управління та одержували за свою службу земельні пожалування, або волосні селяни, які сиді­ли на чорних землях, що були у віданні управління загальної ад­міністрації, і цілували хрест, тобто, присягали при обранні для ви­конання різних посад в органах місцевої адміністрації.

Стаття 34. А кому дадуть татя, і велять його питати, і йому питати татя безхитрісно, а на кого тать що говорить, і йому те ска­зати великому князю або судді, який йому татя дасть, а клепати[100] йому татя не веліти нікому.

Коментар

Той, кому доручено допитати крадія, повинен був вести допит сумлінно, не змушуючи крадія обмовляти будь-кого, і доповісти про результати допиту великому князю або судді.

Стаття 68. Про польові мита. А к полю приїде окольничий і дяк, і окольничому і дяку вспросити позивачів та відповідачів, хто за ними стряпчий і поручник, а кого скажуть за собою стряпчих і по­руч­ників, і їм тим веліти і стояти, а доспеху і палиць і жердин стряп­чим і поручникам у себе не тримати. А які будуть опришні у поля стояти, і окольничому і дяку тих відіслати геть. А не підуть опришні люди геть, і окольничому і дяку на тих веліти доправити і з митами та веліти їх дати на поруку та поставити перед великим князем.

Коментар

Визначається порядок проведення судового двобою – поля. Поряд із уточненням обов’язків окольничого і дяка – посадових осіб, які організовували поле, згадується про стряпчих і поручників, тобто осіб, які супроводжували сторони і охороняли їх у ході судового двобою. Участь цих осіб була необхідна, оскільки двобій проходив у присутності друзів з обох сторін, які, спостерігаючи за двобоєм, не мали при собі ніяких обладунків, крім палиці. Якщо друзі одного з бійців бачили, що йому роблять кривду, то бігли його захистити – і починалася бійка, цікава для глядачів. Стряпчі і поручники повинні перебувати у місці проведення двобою, проте їм заборонялося три­мати у себе знаряддя бою. Для забезпечення порядку заборонялася присутність сторонніх (опришних). За відмову сторонніх покинути по­ле стягалася сума позову і мита, а самі вони передавалися на поруку до суду великого князя. Таким чином, суд великого князя був судом останньої, вищої інстанції.

ü Судебник 1497 года // Российское законодательство Х−ХХ ве­ков: В 9-ти т. Т. 2. – М., 1985. – С. 54−97.

ДОКУМЕНТ №2

Сигізмунд Герберштейн.
Нотатки про Московські справи

Коментар

Сигізмунд Герберштейн – посол імператора Священної Римської імперії Максиміліана, який побував у Московії у 1517 та 1526 рр. як посередник між ворогуючими Московією та Польщею, а також з метою схилити Московію до боротьби проти Османської імперії; написав найвідоміший твір про Московську державу.

Уривок

Про підкорення Іваном ІІІ Новгорода

Цей Іван Васильович був такий щасливий, що переміг новго­родців у битві на річці Шелоні, після чого запропонував їм певні умо­ви, змусив їх визнати себе владикою і государем і велів їм виплатити велику суму грошей; пішов він звідти після того, як поставив там свого намісника. Зрештою, через сім років він повернувся туди, вступив за допомогою архієпископа Феофіла в місто і зробив меш­канців жалюгідними рабами; він захопив золото і срібло, забрав, нарешті, все майно громадян, так що вивіз звідти більше трьохсот добре навантажених підвод. Особисто сам він тільки раз був на війні, а саме, коли здійснювалося захоплення князівства Новго­род­сь­кого і Тверського; в інший час він, зазвичай, не бував у битвах і все ж завжди одержував перемогу...

Про відносини з татарами

... Яким би могутнім він не був, а все ж змушений був під­корятися татарам. Саме коли прибували татарські посли, він виходив до них за місто назустріч і стоячи вислуховував їх, що сиділи. Жінка його, гречанка, так сердилась на це, повторюючи щоденно, що вона вийшла заміж за раба татар, і тому, щоб порушити коли-небудь цей рабський звичай, вона вмовила чоловіка прикинутися при появі та­тар хворим. У Москві був будинок, в якому жили татари, щоб знати все, що робиться в Московії. Не бажаючи миритися з цим, жінка Івана вибрала кількох послів і відправила їх з багатими дарами до цариці татар з проханням уступити і подарувати їй цей будинок, ос­кільки вона, по божому видінню, збирається збудувати на цьому місці церкву; при цьому вона все ж обіцяла побудувати для татар інший будинок. Цариця погодилася на це; будинок зруйнували і на цьому місці збудували церкву. Вигнані таким чином із міста татари не змогли отримати іншого будинку ні ще при житті великих князів, ні вже по смерті їх.

Про великого князя московського Василія ІІІ

Його [Івана ІІІ] наступником у великому княжінні став син його Гавриїл, згодом названий Василієм; він тримав в ув’язненні сво­го племінника, сина брата Дмитрія, який ще за життя батька був обраний, згідно зі звичаями народу, законним монархом... Він у всьо­му наслідував батька і зберіг в цілості те, що батько йому залишив; більше того, він приєднав до своєї держави багато областей не стіль­ки війною... скільки своєю вправністю. Як його батько підкорив собі в рабство Новгород Великий, так сам він вчинив з дружнім Псковом; так само одержав він відоме Смоленське князівство, яке більше ста років перебувало під владою литовців.

Про характер і обсяг влади Василія ІІІ

Василій був дуже невезучий на війні, проте його піддані зав­жди хвалили його, ніби він вів справу з повним успіхом. І хоч іноді додому поверталося ледве половина воїнів, проте московити ствер­джували, що у битві не було втрачено жодного. Владою, яку він мав щодо своїх підданих, він легко перевищував монархів усього світу. І він завершив також те, що почав його батько, а саме − відібрав у всіх князів і інших володарів всі їхні міста й укріплення, не довіряючи їм. Усіх однаково загнав він у жорстоке рабство, так, якщо він накаже будь-кому бути при його дворі або йти на війну, або правити будь-яке посольство, той вимушений виконати все це за свій рахунок. Ви­няток становили молоді сини бояр, тобто знатних осіб з більш скром­ним статком; таких осіб, пригнічених своєю убогістю, він зазвичай щорічно приймав до себе й утримував, призначав жалування... Най­значніші, які правлять посольство або несуть інші важливіші обо­в’язки, призначаються згідно з гідністю і трудами кожного, або на­місництвом, або селами, або помістями; проте від кожного окремо з цього вони платять государю певний податок.... Але подібні воло­діння він віддає їм здебільшого в користування тільки на півтора року; якщо він тримає кого в особливій милості або ласці, то додає кілька місяців; після закінчення цього терміну всяка милість при­пиняється, і тоді цілих шість років поспіль прийдеться служити за­дарма. Був такий Василій Долматов, якого любив госу­дар і який вва­жався найближчим його секретарем. Василій при­значив Дол­ма­това послом до цісаря Максиміліана і велів приго­туватися, але коли той сказав, що в нього немає грошей на дорогу і на витрати, то його відразу схопили і відправили у вічне ув’яз­нення на Білоозеро...

... Він застосовує свою владу до духовних так само, як і до мирян, розпоряджаючись безперешкодно на свій розсуд життям і майном усіх; із радників, яких він має, жоден не був для нього на­стільки значним, щоб посміти суперечити йому або дати відсіч у будь-якій справі. Вони відкрито заявляють, що воля государя є воля Божа і щоб не зробив государ, він робить по волі Божій.... Звідси і сам государ, коли до нього звертаються з проханнями за будь-якого полоненого або в іншій важливій справі, зазвичай відповідає: "Якщо Бог повелить, то звільнимо". Так само, якщо будь-хто питається про будь-яку справу, слизьку або сумнівну, то одержує відповідь: "Про то відає Бог та великий государ". Невідомо, народ по своїй бру­таль­ності вимагає собі в государі тирана чи від тиранії государя сам народ стає таким байдужим і жорстоким.

Цей народ знаходить більше задоволення в рабстві, ніж у сво­бо­ді. Адже здебільшого перед смертю пани відпускають своїх ра­бів на во­лю, але ці останні відразу віддають себе за гроші в рабство іншим панам.

ü Герберштейн С. Записки о Московии // Россия ХV−XVII вв. гла­зами иностранцев. – Л., 1986. – С. 47–48, 51–53.

ДОКУМЕНТ № 3

Бєлінський В. Літературні мрії

Коментар

Віссаріон Бєлінський (1811−1848) − російський революціонер, філософ, літературний критик.

Уривок

Про образ Івана ІІІ в народі

Іван ІІІ навчив його [народ] боятися, любити і слухатися свого царя, змусив його дивитися на свого царя як на провидця, як на вер­ховну долю, яка карає і милує за єдиною волею і визнає над собою єдину Божу волю... Міцно стояв він за церкву Божу, за віру пра­батьків, непохитно був відданий батюшці-царю православному; його найулюбленішою приказкою була: ми всі божі та цареві. Бог і цар, воля божа і воля царева злилися в його понятті воєдино.

ü Белинский В. Литературные мечтания // Полн. собр. соч. Т. 1. – М., 1953. – С. 37.

ДОКУМЕНТ № 4

Афанасьєв Ю. Небезпечна Росія

Коментар

Юрій Афанасьєв − сучасний російський історик, розкрив ґенезу російської влади.

Уривок

Історичні міфи про прогресивність Москви

... У самих глибинах масової свідомості панують ті уявлення про минуле Москви, про її роль в історії Росії, які сформувалися, підкреслю, на основі промосковської, підвладної літописній традиції – у ХVІ столітті, з остаточним зміцненням самодержавства.

З того часу "прогресивність" самодержавної держави утверджу­валася не тільки як історична закономірність, а й як абсолютне благо для країни. Москва в працях офіціозних істориків і в народній сві­до­мості зображалася споконвічно "прогресивнішою", ніж Твер або Нов­город, Василій ІІ – "прогресивніший" за суперників, галицьких князів, Іван Грозний – "прогресивніший" від усіх, кого карав і зни­щував...

Дата добавления: 2015-07-18