ББК Т3(2)2/4я7 6 страница

Об’єднання Східної Русі було тривалим процесом, який продов­жувався з перемінним успіхом упродовж всього монгольського періо­ду і завершився на початку XVI ст., в період правління Василія III. В історичній літературі часто стверджується, що хан сам допоміг об’єд­нанню, призначивши великого князя головним збирачем податків. Цей погляд є помилковим або, принаймні, перебільшеним. Хани пре­красно розуміли загрозу надання занадто великої влади одному русь­кому князю. Тому в першій половині XIV ст. хан схвалив поділ Схід­ної Русі на чотири великих князівства і довірив кожному з чотирьох великих князів збирати податки в своїх володіннях. Лише у 1392 р. хан Тохтамиш, який опинився у критичному становищі і потребував допомоги Василія І Московського, дозволив тому приєднати Ниже­городське велике князівство. Ще два великих князівства, Тверське і Рязанське, збереглися в той час недоторканими...

Треба згадати, що московський правитель не був єдиним вели­ким князем, який намагався об’єднати країну. Тверські великі князі були так само гонорові, хоч і менш везучими, а невдовзі з’явився новий претендент − литовський великий князь. Спроби цих великих князів об’єднати Східну Русь неможливо пояснити тільки їх особис­тим честолюбством. Тяжке політичне становище вимагало єдності країни − без цього неможливо було домогтися звільнення від мон­гольського панування. Це розуміли не тільки багато хто з князів, а й більшість народу − як бояри, так і простий народ. Вони підсвідомо відчували, що тільки сильний правитель зможе привести їх до пере­моги і готові були підтримати такого правителя. Коли з’сувалося, що московський великий князь стає сильнішим за інших, все більше бояр і простих людей, навіть в інших великих князівствах, почали роз­рахо­вувати на його керівництво. З цієї точки зору перемога Дмитрія Донського на Куликовому полі, хоча за нею настав ще один період принижень, була важливим етапом зростання національної свідомості...

... З точки зору монгольського законодавства влада москов­сь­кого великого князя та інших князів здійснювалася на підставі на­самперед ханських ярликів. Як відомо, у період Київської Русі тіль­ки князі дому Рюриковичів могли займати руські князівські прес­то­ли. Монголи визнали принцип виняткових прав Рюриковичів у русь­ких землях, які не перебували під прямою владою хана. Оскільки са­мі монголи управлялися Золотою Ордою, руський принцип одного правлячого дому був близьким їх власному поняттю. З огляду на це, можна відзначити, що коли нова династія Гедиміна була визнана в Західній Русі, монголи погодилися мати справу також з деким із Гедиміновичів. Однак у цьому випадку нові васали хана швидко звіль­нилися від влади монголів, а "підкорення" Ягайла підставному хану Мамаю, зятю Тохтамиша, було радше союзом, аніж васальною за­лежністю.

Визнання монголами прав династії Рюриковичів було мудрим кроком, який позбавив їх багатьох неприємностей. Він полегшив ви­знання князями монгольського сюзеренітету. Рюриковичі продовжу­вали правити Руссю − такою мірою, наскільки їм це дозволялося − але тепер вони управляли на підставі своїх генеалогічних прав і хан­ської волі. Старий принцип престолонаслідування, відповідно до ге­неалогічного старшинства, який уже порушувався у пізній Київ­ський період, тепер ще більше втратив своє значення − як через те, що хани часто нехтували ними при присвоєнні князям ярликів, так і в силу змін умов на Русі. Принцип передачі влади від батька до сина у кожному князівстві тепер висунувся на перший план; ніде він не був таким важливим, як у Московському князівстві, а після злиття Москви з Владимиром − у Московському і Владимирському великих князівствах. Принцип передачі влади по батьківській лінії можна вва­жати психологічною основою влади московських Даниловичів. Вони спочатку застосовували його тільки в Московському князівстві, а не­забаром перенесли також у Владимирське.

... Коли Золота Орда ослабла, московський великий князь почу­вав себе настільки міцно, що не тільки заповідав уділи своїх воло­дінь синам, а й призначав наступника великокнязівського престолу. Дмитрій Донський був першим, хто "благословив" сина Василія І Владимирським великим князівством. Але і він не став на престол без одержання ханського ярлика. Коли Василій І склав свій заповіт, він не наважився розпорядитися великим князівством. Як ми знаємо, його син Василій II здобув престол з великими труднощами в бо­ротьбі проти дядька Юрія. Після цього він двічі втрачав і двічі по­вертав правління. Для забезпечення прав свого старшого сина Івана ІІІ Василій II оголосив його великим князем і співправителем напри­кінці 1448 − на початку 1449 рр. Завдяки цьому, а також посиленню своєї влади в другій половині князювання Василій II без вагань "бла­гословив" Івана III спадком − великим князівством. Останній всту­пив на трон у силу цього благословення без ханського підтвердження.

У київський період основними гілками князівського управ­лін­ня були судові, воєнні і фінансові власті. Князь був головним суд­дею і командуючим армією, його підлеглі збирали податки та дво­ро­ві по­даті. Після монгольської навали управління всіма адміністративними справами взяв на себе монарх − монгольський хан. Влада руських князів значно обмежилась. Князі тепер повинні були підкорятися хан­ським наказам, їхні адміністративні повноваження у власних воло­діннях були суворо обмежені: вони могли їх виконувати тільки у вузьких межах, залишених їм монголами.

Що стосується судової влади, то всі руські князі тепер пере­бували під управлінням хана і верховного суду монголів, і ми зна­ємо, що деякі з них були страчені за наказом хана за реальні або уявні злочини. Хан також вирішував більшість спорів між руськими князями. Руські, які призивалися на службу в монгольську армію, під­корялися монгольському воєнному праву.

Більше того, всі суперечки між руськими і монголами вирішу­валися в монгольському суді. Наприклад, розглядалася справа про суперечки між спадкоємцями ростовського князя Бориса і спадко­єм­цями царевича Петра з Золотої Орди. Як ми знаємо, Петро став пра­вославним, як і його спадкоємці. З точки зору хана, вони при цьому залишалися монголами, до того ж ханської крові. Тому хан ви­рішив справу на користь нащадків Петра, що, до речі, було справедливим вирішенням суперечки. Незважаючи на те, що тут були замішані інтереси монастиря, справа розглядалась як цивільна. Однак церква, як правило, була захищена ханським ярликом проти будь-яких по­ся­гань на її права та привілеї. Якщо порушниками були монголи, вони підпадали під юрисдикцію монгольських судів. Якщо вони вияв­ля­лися руськими, їх повинні були карати руські князі. Якщо князь не здійснював ніяких дій, церква могла апелювати до хана.

Маючи твердо встановлені судові прерогативи на вищому рів­ні, хан усе ж не втручався в суперечки між боярами і простим наро­дом, даючи змогу князю в даній місцевості продовжувати свої судові функції. В силу такої політики судова влада з усіх галузей князів­сь­кого управління найменше зазнала впливу монгольського ярма. Про­те в міру того, як князі ознайомлювалися з монгольським криміналь­ним правом, вони ставали готовими прийняти деякі принципи мон­голь­ського права. Навіть Владимирський-Буданов, який загалом при­мен­шував монгольський вплив на Росію, визнав, що і смертна кара (не­ві­дома Руській Правді Київської Русі), і тілесні покарання (засто­со­ву­валися тільки до рабів у Київській Русі) були включені в право Московії під впливом монголів. Відповідно до Двінської уставної грамоти 1397 р., виданої московським великим князем Василієм І, кожний злодій повинен бути таврованим; третя крадіжка каралася смертю.

У Судебнику Івана III (1497) смертна кара передбачалася за такі злочини: заколот, крадіжка церковного майна, вбивство, "под­мет", тобто підкидання своїх речей в чужий дім (щоб звинуватити господаря у крадіжці), підпал. Відома лиха людина могла бути та­кож страчена, якщо вона була причетною до серйозного злочину.

Після повстання Дмитрія Донського проти Мамая і ще біль­шою мірою після падіння Тохтамиша почалася нова фаза в мон­голь­сько-руських відносинах – період значної автономізації руських земель. Великі і удільні князі продовжували визнавати себе васалами хана і платити данину, хоча не завжди регулярно, але вони взяли у свої руки внутрішнє управління князівств, майже без втручання з боку хана. Князі почали карбувати свою власну монету (з іменем хана, але й зі своїм також). Основа монгольської системи управління не змінилася, оскільки князі вважали її зручною й ефективною. Так, на підставі монгольських принципів була створена наприкінці XIV−на початку XVI ст. великокнязівська система оподаткування й орга­ні­зації армії.

ü Вернадский Г. История России // Родина. – 1997. – № 3−4. – С. 96−98.

ДОКУМЕНТ № 14

Гумільов Л. Давня Русь і Великий степ

Коментар

Лев Гумільов (1912−1992) – відомий представник російської гуманітарної думки кінця ХХ ст.; автор праць з етнографії, теорії етногенезу, археології, історії євразійського простору.

Про характер відносин між північно-східними
руськими князями та золотоординськими ханами

Повернемось у XIII ст. Вісім мільйонів мешканців Східної Єв­ропи підкорилися чотирьом тисячам татар. Князі їдуть у Сарай і гостюють там, щоб повернутися з розкосими жінками, в церквах моляться за хана, смерди кидають своїх панів і вступають у полки баскаків, умілі майстри їдуть в Каракорум і працюють там за високу платню, зухвалі прикордонники разом зі степовими батурами збира­ються у розбійницькі банди і грабують каравани. Національна ворож­неча з усіх сил роздмухується "західниками"[55], яких на Русі завжди було багато.

... От цю систему русько-татарських відносин, яка існувала до 1312 р., треба назвати симбіозом.

... Великоросія, щоб не загинути, вимушена була стати воєнним табором, при цьому колишній симбіоз із татарами пере­тво­рився у воєнний союз з Ордою, який протримався більше півсто­ліття − від Узбека до Мамая. В цей період великороський етнос пе­реживав інкубаційну фазу.

ü Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. – М., 1989. – С. 543.

ДОКУМЕНТ № 15

Гумільов Л. Від Русі до Росії: нариси етнічної історії

Про татарські впливи на російську державність

…Необхідно розрізняти історію Давньої Київської Русі (від ІХ до ХІІІ ст., включаючи історію Новгорода до його падіння в ХV ст.) й історії Московської Русі (з ХІІІ ст. до наших днів). При цьому ключовим періодом для розуміння вітчизняної історичної долі є три століття: ХІІІ, ХІV та ХV, коли російська дійсність формувалась як результат інтерференції (накладення) різних процесів етногенезу. Фі­нальна фаза етногенезу Київської Русі збіглася з початковим, інку­баційним періодом історії майбутньої Росії, і це поєднання надало трагічного забарвлення періоду Олександра Невського, Дмитрія Донського і Василія Темного.

Москва не продовжувала традицій Києва, як це робив Новго­род. Навпаки, вона знищила традиції вічевої вольності і князівських міжусобиць, замінивши їх іншими нормами поведінки, багато у чо­му запозиченими у монголів − системою суворої дисципліни, етніч­ної терпимості і глибокої релігійності.

Саме нова система поведінки, створена на старій ідеологічній основі – православ’ї − дала змогу Росії сказати своє слово в історії Євразії. Цей континент за історично оглядний період об’єднувався три рази. Спочатку його об’єднали тюрки, які створили каганат, що охоплював землі від Жовтого моря до Чорного. На зміну тюркам при­йшли з Сибіру монголи. Потім, після періоду повного розпаду і дез­інтеграції, ініціативу взяла на себе Росія: з ХV ст. росіяни просу­ва­ли­ся на схід і вийшли до Тихого океану. Нова держава виступила, та­ким чином, "наступницею" Тюркського каганату і Монгольського улусу.

ü Гумилев Л. От Руси к России: очерки этнической истории. – М., 1992. – С. 292–293, 296−298.

ДОКУМЕНТ № 16

Афанасьев Ю. Небезпечна Росія

Коментар

Юрій Афанасьєв − сучасний російський історик, ректор Росій­сь­кого державного гуманітарного університету; в праці "Небезпечна Росія" розкрив ґенезу російської влади, яка представлена як органічна спадщина візантійської та ординської традицій.

Уривок

Про вплив монгольського завоювання
на характер влади північно-східних руських князів

У 1215 році Іоанн Безземельний підписав Маgnа Сharta Liber­tatum − Велику хартію Вольностей, в якій визнав, серед іншого, пра­во васалів об’єднуватися для війни з ним (!), якщо він порушить до­говірні зобов’язання.

А у 1252 р. Олександр Невський, пращур перших московських царів, Великий князь Владимирський, володар, який не зазнав мон­гольської навали на Північну-Східну Русь, визнав свій васалітет перед Ордою й одержав "ярлик" (мандат) на управління співвіт­чиз­никами. І вже незабаром привів війська для приборкання росіян...

Владимирські, а також московські великі князі, спираючись на ординців, винищили усякий опір своїй владі, знищили для удільних князів саму можливість здійснити протидію.

У подальшому московська влада могла вже не остерігатися конкуренції інших руських суперників, і боротьба за трон велася винятково "серед своїх". Коли ж розсипалась одряхліла Орда, влада Москви стала абсолютною.

Про ординські впливи на владу північно-східних князів

В. О. Ключевський звернув увагу на зовсім іншу причину, яку чомусь мало хто з "казенних" учених мужів утримав в пам’яті: "ге­неа­логічне" становище московських князів.

Будучи молодшою гілкою, вони не могли претендувати на отримання великокнязівського ярлика. Звідси − ставка на Орду, під­ступність у відношеннях між собою і жорстокість щодо інших русь­ких земель.

... Багато істориків... датують початок ординського ярма з Олександра Ярославовича (Невського). Саме при ньому завершився організований опір завойовникам і почалося організоване співробіт­ництво.

Це погано пов’язується з тим хрестоматійним образом князя, який створювався різними силами і з різними цілями.

... Так, Олександр розбив іноземців, які прийшли із Заходу. Але, разом з тим, саме він стоїть біля витоків найголовнішої ро­сій­ської традиції. Влада будь-якою ціною.

Так, він навряд чи любив татар і навряд чи з великим за­доволенням наказував убивати руських людей і калічити їх на ор­динський зразок в ординських же інтересах. Оскільки ж це вияви­лося неодмінною умовою володіння владою, все це доводилося робити. Прилучитися до Влади − от що тягнуло в столицю Орди рю­риковичів, даниловичів та іншу руську знать.

Столиця Орди − Сарай − дійсно був Золотий Палац... У цьому Палаці зосереджувалася Влада − абсолютна, безмірна, безмежна, мак­си­мально жорстока, непередбачувана і недосяжна, а тому − приваб­лива та чаруюча.

ü Афанасьев Ю. Опасная Россия. – М., 2001. – С. 72, 77−79.

ТЕМА 3
СУДЕБНИК ІВАНА ІІІ 1497 р.

1. Історичні умови видання Судебника Івана ІІІ 1497 р.

2. Зміст Судебника:

а) судова реформа;

б) соціальні відносини;

в) злочини та покарання;

г) судовий процес.

Теми індивідуальних завдань

v Сигізмунд Герберштейн про Московську державу кінця ХV – початку ХVІ ст.

v О. Зімін як дослідник Московської держави ХV−ХVІ ст.

v Судебник Казимира 1468 р. і Судебник Івана ІІІ 1497 р.: порівняльний аналіз.

Джерела

1. Герберштейн С. Записки о Московии. – М., 1988.

2. Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей ХIV−ХVI вв. – М., 1950.

3. Памятники общественной мысли Древней Руси: В 3-х т. Т. 3. Московская Русь / [Сост., автор вступ. ст. и коммент. И. Н. Да­ни­лев­ский]. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010.

4. Российское законодательство Х−ХХ вв.: В 9-ти т. Т. 2. – М., 1985.

5. Судебники ХV−ХVІ вв. / Под ред. Б. Грекова. – М.−Л., 1952.

6. Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1861 г. / Сост. П. Епифанов, О. Епифанова. – М., 1987.

7. Черепнин Л. Русские феодальные архивы ХІV−ХV веков: В 2-х т. Т. 2. – М., 1951.

Література

1. Аверьянов К. Московское княжество Ивана Калиты. Вып. 1–3. – М., 1993–1994.

2. Алексеев Ю.Государь всея Руси. – Новосибирск, 1991.

3. Алексеев Ю. У кормила Российского государства. Очерк истории аппарата управления ХІV−ХV вв. – СПб., 1998.

4. Алексеев Ю. Судебник Ивана ІІІ. Традиция и реформа. – СПб., 2001.

5. Базилевич К. Ярлык Ахмед-хана Ивану III // Вестник Моск. ун-та. – 1948. – № 1. – С. 29–46.

6. Бахрушин С. Княжеское хозяйство XV и первой половины XVI в. // Сборник статей, посвященных В. Ключевскому. – М., 1909. – С. 548–565.

7. Борисов Н. Иван ІІІ. – М., 2003.

8. Вернадский Г. Московское царство. Ч. 1–2. – Тверь, 1997.

9. Гальперин Г. Формы правления Русского централизо­ван­ного государства ХV−ХVІ вв. – Л., 1964.

10. Дзюбенко П. Очерк истории становления московского го­сударства: ХІІ − первая треть XVI в. – М., 2012.

11. Зимин А. События 1499 г. и борьба политических группи­ровок при дворе Ивана III // Новое о прошлом нашей страны. Памяти М. Н. Тихомирова. – М., 1967. – С. 91–103.

12. Зимин А. Россия на пороге нового времени. – М., 1972.

13. Зимин А. Россия на рубеже ХV−ХVІ столетий. – М., 1982.

14. Каштанов С. Социально-политическая история России кон­ца ХV − первой половины ХVI в. – М., 1967.

15. Ключевский В. Курс русской истории: В 9-ти т. Т. 2. – М., 1988.

16. Кобрин В.Власть и собственность в средневековой Рос­сии. – М., 1985.

17. Костомаров Н.Русская история в жизнеописаниях ее глав­нейших деятелей. – М., 1991.

18. Кучкин В. Судебник 1497 г. и договорные грамоты москов­ских князей ХIV−XV веков // Отечественная история. – 2000. – № 1.

19. Леонтьев А. Образование приказной системы в Русском го­сударстве. – М., 1961.

20. Носов Н.Очерки по истории местного управления Рус­ского государства первой половины ХVI века. М.−Л., 1957.

21. Очерки истории СССР. Конец ХV – начало ХVІІ вв. / Под ред. Копанева А., Манькова А., Носова Н. – Л., 1957.

22. Пресняков А. Образование Великорусского государства. – Прага, 1918.

23. Пресняков А. Российские самодержавцы. – М., 1990.

24. Сахаров А. Образование и развитие русского государства в ХIV−XVII вв. – М., 1969.

25. Скрынников Р. Святители и власти. – Л., 1990.

26. Смыкалин А. Судебная система Российского государства от Ивана Грозного до Екатерины II (XV−XVIII вв.) // Вопросы ис­тории. – 2004. – № 8.

27. Тихомиров М. Российское государство ХV−XVII веков. – М., 1973.

28. Черепнин Л. Образование русского централизованного го­су­дарства в XIV−XV вв: Очерки социально-экономической и по­литической истории. – М., 1960.

29. Штамм С. Судебник 1497 года. – М., 1955.

30. Янов А. Россия против России. Новосибирск, 1999.

31. Янов А. У истоков трагедии. 1462−1584. Заметки о приро­де и происхождении русской государственности. – М., 2001.

Методичні рекомендації

Головне завдання заняття − з’ясувати особливості сис­те­ми управ­ління в Московській державі в період її утворення та про­вес­ти аналіз найважливішого законодавчого зводу Судебника 1497 р.

При розгляді першого питання важливо визначити, яка цент­ральна влада сформувалася в період утворення Московської держави і як вона здійснювалася. Розгляд цієї проблеми варто почати з по­літики об’єднавчої експансії великих московських князів на північ­но-східних руських землях, яку вони послідовно проводили, інспі­ру­ючи виступи інших князівств проти Орди і придушуючи їх з до­помогою ординських військ. Визначним провідником цієї політики був Іван Калита, а найбільших успіхів було досягнено в другій половині ХV – першій третині ХVІ ст. за правління Івана ІІІ та його сина Василя ІІІ, що завершилося утворенням централізованої Мос­ковської держави. Епогеєм такої політики стало приєднання до неї Новгородської республіки – першої значної північно-західної русь­кої території, останні залишки незалежності якої московський князь зміг ліквідувати шляхом завоювання її у 1478 р. Військові походи на Новгород чергувалися з візитами дипломатів, а під час московсько-новгородських переговорів найважливішим було питанням про пре­рогативи влади великого московського князя Івана ІІІ. Новгородці наполягали на тому, щоб московський великий князь, як і раніше, йменувався "господином", а не "государем", добре усвідомлюючи безмежну владу государя над підданими, яка вже склалася на той час у Московській державі за ординським зразком. І все ж відстояти свої інтереси новгородцям не вдалося.

Проаналізуйте документи № 2, 4 і дайте відповідь: які ще північно-східні руські землі та князівства були включені за цей період до складу Московського князівства і як це позначилося на обсягу влади великого московського князя? З’ясуйте, коли до кня­зів­ського титулу московського великого князя додалося формулювання "государ всея Русі"? У чому полягає зміст цього визначення? Звер­ніть увагу, що в посланні до Новгорода у 1471 р. великий москов­ський князь апелював до Рюрика, Володимира Святого і Всеволода Велике Гніздо як послідовних носіїв єдності Русі, політичної тра­ди­ції. Отже, Іван ІІІ був першим московським князем, який не тільки опи­рався на московську традицію, а й уперше апелював до київських князів, щоб провести ідею тяглості політичних традицій Москов­ської держави від Київської Русі. Така концепція російської історії вперше поширювалася на землі поза межами територіальних кор­донів, визначених договорами з Литвою. З того часу ця ідея лягла в основу всієї політичної доктрини російської державності.

Для Івана ІІІ ця доктрина була не тільки осмисленням ро­сійської історії, а й конкретним керівництвом до дії, що ставило питання про завоювання руських земель під владою Литви і Польщі. Умовою миру з Литвою стало офіційне визнання нею великого мос­ков­ського князя "государем всея Руси". Дайте відповідь на питання: які заходи були проведені великими московськими князями на при­єднаних територіях, спрямовані на зміцнення в них своєї влади?

Розгляньте такий важливий напрям політики великих москов­ських князів у період утворення Московської держави, як ліквідація удільної системи[56]. На підставі відомостей з джерел наведіть кон­кретні факти такої політики великих московських князів Івана ІІІ та Василія ІІІ. Дайте відповідь на питання: з якою метою проводилася ця політика; якими методами вона здійснювалася та які її резуль­тати? Прокоментуйте слова В. Ключевського, що "удільний князь був злочинцем якщо не за природою, то за становищем". Після Ві­лен­ського привілею 1492 р., яким великий князь литовський Олек­сандр Казимирович ліквідував право удільних князів на зносини з іноземними володарями та на інвеституру своїх васалів, зрівнявши у правах удільні князівства з приватними шляхетськими землево­ло­діннями, дрібні чернігівські та смоленські князі перейшли під мос­ковський протекторат. З огляду на це Іван ІІІ негайно призупинив політику ліквідації уділів, гарантувавши "литовським" Рюриковичам і Гедиміновичам недоторканість їхніх князівств. Попри це, вже за Василя ІІІ ці уділи були ліквідовані. Підкресліть, що важливим ре­зультатом цієї політики була заміна старої системи удільно-князів­ських договірних відносин новою системою державно-служилих відносин; васальні права удільних князів щодо великого москов­ського князя замінювалися відносинами підданства.

На підставі аналізу документів № 2, 3, 4 зробіть висновок про характер та обсяг влади великого московського князя. Дайте відпо­відь на питання: в якому напрямі змінювався її характер; чи була влада великого московського князя необмеженою; як позначилося на характері влади великого московського князя звільнення від ордин­ської залежності; чим відрізнялася влада великого московського кня­зя від характеру влади європейських монархів. Підкресліть, що за період утворення Московської держави відбулася концентрація по­літичної влади в руках великого московського князя.

Зауважте, що зміцнення своєї влади великий московський князь здійснював разом із Боярською Думою – радою, яка складалася з князів і боярської знаті[57]. Дайте відповідь на питання: яку функцію вико­ну­вала Боярська Дума; який обсяг її компетенції; як формувався її персо­нальний склад; що означала формула "государ наказав, бояри приго­ворили"; яка внутрішня структура Думи, підкресліть співвід­ношення між владою государя і повноваженнями його підданих, вті­лених у Бо­ярській Думі, яка постійно змінювалася. Посилення влади великого московського князя супроводжувалося загостренням полі­тичної бороть­би. Наведіть приклади такої боротьби та її наслідки. Зауважте, що службові відносини на військовій та адміністративній службі при дворі государя офіційно регулювалися системою серед­ньовічної ієрархії – місництвом. Порядок призначення на вищі судово-адміністративні та військові посади зазвичай визначався становищем князя або боярина в станово-ієрархічній драбині − знат­ністю його роду (походження) й особливо − службою певної особи та її предків у великого князя.

Зверніть увагу на функціонування таких загальнодержавних ус­танов, як Скарбниця і Двір; визначте головні їх функції. Підкресліть, що саме тут формувалися кадри управлінського апарату – дяків і під­дячих, в чиїх руках опинилися важливі важелі державного управ­лін­ня і контролю, доходи і витрати государя. Поступово формувалися окремі галузі центрального управління, а саме: приказна система з відповідними суддями, дяками і піддячими.

У системі місцевого управління зміцнювалося становище вели­кокнязівських намісників і підпорядкованого їм апарату. Відправ­лені на певний термін у міста і волості адміністратори отримували з місцевого населення "корм"[58]. Підвладне населення, а відтак, і під­судне намісникам і волостелям, зобов’язане було платити на їх ко­ристь натуральні та грошові збори (судові, митні та ін.). Кормління було і службою, і формою винагороди за неї. Отримавши кормління, колишні удільні князі інколи отримували значно більше, ніж раніше, у своїх уділах, але тепер вони нічим не відрізнялись у правовому від­ношенні від дворян, будучи повністю залежними від служби вели­кому князеві. Проаналізуйте джерела й охарактеризуйте відносини великого князя і намісників.

Розглядаючи друге питання, зверніть увагу, що у другій по­ло­вині XV − на початку XVI ст. Московська держава становила кон­гло­мерат земель, в яких ще зберігалися значні залишки їх старого устрою. При цьому єдиного принципу адміністративного устрою для всієї те­ри­то­рії Московської держави ще не було. У цьому плані важливим актом дер­жавної політики Івана ІІІ стало видання у 1497 р. Судебника Івана ІІІ.

Опрацюйте документ № 1 і на підставі аналізу статей Су­деб­ника визначте основні положення судової реформи. Зверніть увагу на створення центрального суду та єдиної системи державних судо­вих органів у Московській державі; встановлення обов’язковості ви­конання судових функцій як державної служби; обов’язкову присут­ність у суді дяків; офіційну відміну хабарів у боярському суді та усіх інших і залучення до суду представників місцевого населення; ди­ференціацію прав місцевої адміністрації; фіксацію розміру судового мита. Прокоментуйте статті, в яких визначається верховний харак­тер великокнязівської влади у формуванні і діяльності судових ор­ганів (ст. 12, 13, 21, 24, 34, 55).

Проаналізуйте також статті, які стосувалися соціальних від­но­син: інституту холопства; селянського "отказу", поземельних від­носин.

Охарактеризуйте судовий процес, судочинство у цивільних і кримінальних справах, види злочинів та покарань за Судебником 1497 р. (ст. 1, 2, 6−13, 19, 22, 24−27, 33−38, 43, 51−53, 55, 58–59, 62–63, 65, 67). Визначте, чим була обумовлена тенденція до посилення кримінальних покарань?

Особливу увагу зверніть на те, що розвиток Московської дер­жави, згідно з Судебником, ґрунтувався на пріоритеті держави над приватною особою. Законодавець розрізняв приватний інтерес та сус­пільний і надавав перевагу останньому: суспільне – вище особис­то­го; загальне – вище приватного. Прокоментуйте відповідні статті (8, 9). Порівняйте Судебник Івана ІІІ 1497 р. і Судебник короля Кази­ми­ра 1468 р., відзначте, що перший був зорієнтований на інтереси цент­ралізованої держави, а другий – на інтереси удільних володарів і при­ватно-вотчинну судову систему.

Підкресліть, що Судебник 1497 р. став важливою судово-ад­міністративною реформою.

Документи

ДОКУМЕНТ № 1

Судебник 1497 року

Коментар

Судебник 1497 р. – Звід законів Московської держави, при­йня­тий у вересні 1497 р. великим князем московським Іваном ІІІ спільно з Боярською Думою. Норми процесуального, цивільного, частково адміністративного права були систематизовані і поширені на всю територію держави. Судебник впорядковував судочинство і функ­ціонування судових інстанцій – в центрі і на місцях. Судебник, що складається з 68 статей, відображає посилення ролі централізованої влади в державному устрої і судочинстві.

---

Дата добавления: 2015-07-18