ББК Т3(2)2/4я7 4 страница

Аналізуючи джерела та історичні дослідження, акцентуйте увагу на тому, що наслідками монгольського панування були перед­усім величезні матеріальні втрати (знищення населення, пограбу­ван­ня міст, загибель історичної та культурної спадщини, сплата "вихо­ду" тощо), а також соціальний регрес та деформації у політичному устрої Північно-Східної Русі (порушення системи васалітету і заміна його відносинами підданства, посилення одноосібної деспотичної вла­ди князів, зниження авторитету влади, консервація холопства, па­діння ролі міст, падіння моралі, запозичення деспотичних форм по­лі­тики ординських ханів тощо). Варто відзначити і той факт, що "монгольський чинник" сприяв зростанню тенденції до ізоляції, розриву зв’язків з Європою, що призвело до відставання Москов­ської держави від західноєвропейських країн. Проаналізуйте вплив "монгольського чинника" на культуру, побут та етнотип росіян (див. документи № 8, 9, 10, 12, 13, 16).

Разом з тим, ординське панування не змінило системи управ­ління в Північно-Східній Русі. Золотоординські хани не впрова­джу­вали своїх порядків, не втручались у внутрішнє управління, не посягали на народні звичаї, мову, релігію, Чингізиди не посідали князівські престоли і не мали постійних намісників на підкорених землях. Вони задовольнялися покірністю і сплатою данини. І все ж золотоординське панування стало головною передумовою виник­нення самодержавної Московської держави, в якій відсутніми були будь-які демократичні інститути.

Документи

ДОКУМЕНТ № 1

Суздальський літопис за Лаврентіївським списком

Уривок

Про васальну залежність північно-східних руських князів від золотоординських ханів

У рік 6751 (1243). Великий князь Ярослав поїхав у Татари до Батия, а сина свого Костянтина послав до Канович. Батий вшанував Ярослава і мужів його великою честю і відпустив, сказавши йому: "Ярославе, бути тобі старшим князем над всіма князями в Руській землі". Ярослав повернувся у свою землю з великою честю.

У рік 6752 (1244). Князі Володимир Костянтинович, Борис Ва­сильович, Василій Всеволодович зі своїми мужами поїхали в Татари до Батия по свою отчину. Батий же вшанував їх честю достойною і відпустив, розсудивши їх, кожного в свою отчину, і приїхали вони з честю на свою землю.

У рік 6753 (1245). Князь Костянтин Ярославич приїхав із Та­тар від Канович до батька свого з честю. Того ж літа великий князь Ярослав із своїми братами і з синами поїхав у Татари до Батия.

У рік 6754 (1246) Святослав, Іван-князь з синами своїми при­їхав із Татар у свою вотчину. Того ж літа Михайло, князь Черні­гів­сь­кий, зі своїм внуком Борисом поїхав у Татари, і коли вони прибули, послав Батий до Михайла-князя з наказом поклонитися вогню та ідолам їхнім. Михайло ж князь не скорився велінню їх, а зневажив його і глухих ідолів, і так без жалості нечистими заколотий був і кінець життя прийняв... Батий же князя Бориса пустив до Сартака, сина свого. Сартак же, вшанувавши князя Бориса, відпустив його від себе. Тієї ж осені Ярослав-князь, син Всеволода, помер на чужині, іду­чи від Канович…

У рік 6755 (1247). Олександр, почувши про смерть батька сво­го, приїхав із Новгорода у Владимир, і плакав за батьком своїм зі стриєм своїм Святославом і з братами своїми. Того ж року князь Святослав, син Всеволода, сів у Владимирі на столі батька свого, а племінників своїх посадив по містах...

Того ж літа... поїхав князь Андрій Ярославич у татари до Ба­тия, і Олександр-князь поїхав за братом до Батия...

У рік 6757 (1249).... Приїхали Олександр і Андрій від Ка­но­вич і наказали Олександрові Київ і всю Руську землю, а Андрій осів у Володимирі...

У рік 6758 (1250). Поїхав князь Борис до Сартака. Сартак же, вшанувавши [його], відпустив у свою отчину. Тої ж осені поїхав Святослав Всеволодович із сином у татари. Тої ж осені приїхав митрополит Кирил на Суздальську землю.

Про політику північно-східних руських князів
щодо золотоординських ханів

У рік 6760 (1252). Пішов князь Новгородський Олександр Яро­славович у Татари і відпустили його з честю великою, давши йому старшинство серед усіх братів його. Цього ж літа задумав Андрій-князь Ярославич зі своїми боярами втекти, а не царям служити, і втік у невідому землю з княгинею своєю і з боярами своїми, і пере­слі­дували татари його і наздогнали перед містом Переяславлем, Бог же зберіг його і молитва його батька. Татари же розійшлися по землі, княгиню Ярославову шукаючи, і, дітей забирали і воєводу Жиро­сла­ва тут вбили, і княгиню вбили і дітей Ярославових у полон взяли, і людей велику кількість повели з конями та худобою, і багато зла вчинивши, відійшли. Того ж року відпустили татари Олега-князя Ря­занського в свою землю. Того ж року прийшов Олександр-князь великий із Татар у місто Владимир і зустріли його з хрестами біля Золотих воріт митрополит і всі ігумени і городяни і посадили його на столі батька його Ярослава...

У рік 6764 (1256). Поїхали князі в Городець та в Новгород. Князь же Борис поїхав у татари, а Олександр-князь послав дари. Борис же був в Улавчия, дари дав і приїхав у свою отчину з почестями...

У рік 6765 (1257). Поїхали князі в Татари. Олександр, Андрій, Борис, вшанувавши Улавчия, приїхали у свою отчину. Тієї ж зими приїхав Гліб Василькович із Кану землі від цісаря і оженився в Вор­ді. Тієї ж зими приїхали численики, переписали всю землю Суз­даль­ську і Рязанську і Муромську... Тільки не порахували ігуменів, чен­ців, попів, крилошан, хто [під опікою] святої Богородиці і владики.

Про народні повстання проти монгольського гніту

У рік 6766 (1258). Того ж року пішли князі в татари, Олек­сандр, Андрій, Борис, Ярослав Тверський, вшанувавши Улавчия і всіх [його] воєвод, і відпущені були в свою отчину... Тієї ж зими при­їхали чисельники у Владимир, і пішли численики і князі, Олександр, Андрій, Борис в Новгород Великий, переписали і поїхали знов у Владимир...

У рік 6770 (1262). Визволив Бог від лютого гніту бусурмен­сь­кого людей Ростовської землі, вселив гнів в серця християн, не по­терпіли насилля поганих, вирішили на вічі і вигнали з міст із Рос­това, із Владимира, із Суздаля, із Ярославля, бо брали ті окаянні бусурмени данину і від того велику шкоду людям робили...

ü Суздальская летопись по Лаврентьевскому списку // Сборник документов по истории СССР. Ч. ІІ. XIV−XV вв. / Сост. А. Горский, И. Фроянов. – М., 1971. – С. 173−174.

ДОКУМЕНТ № 2

Патріарший або Никоновський літопис

Уривок

У рік 6751 (1242−1243)... поїхав князь великий Ярослав Все­володович в Орду до царя Батия, а сина свого Костянтина залишив у Кановичі. Батий же вшанував Ярослава і відпустив, давши йому ста­рійшинство на всій Руській землі, і прибув з великою честю в землю свою.

У рік 6752 (1243−1244). Князь Володимир Костянтинович Уг­лет­ський... і братанич його князь Борис Василькович Ростовський, і другий братанич його князь Василій Всеволодович прийшли в Орду до царя Батия по свої отчини; він же, послухавши їх про це і роз­судивши, дав їм вотчину їх і відпустив з честю...

У рік 6753 (1244−1245). Князь Костянтин Ярославович... при­йшов із Орди Батиєвої від Канович у Володимир до батька свого Ярослава Всеволодовича з честю... Того ж року князь великий Ярослав Всеволодович... з братією своєю і з братаничем своїм з князем Володимиром Костянтиновичем, і з братанича його Василька Ростовського синами Борисом і Глібом і братанича його Всеволода сином Василієм Всеволодовичем... пішли в Орду до царя Батия.

У рік 6754 (1246). Князь Святослав Всеволодович і князь Іван Всеволодович... з племінниками своїми приїхали із татар в свою отчину; а великого князя Ярослава Всеволодовича послав цар Батий до Кановичів... і відпустив його вже хворого, і трохи відійшовши від Канович, він помер місяця вересня в 30 день.

У рік 6755 (1246−1247)... князь Святослав Всеволодович по смерті брата свого Ярослава Всеволодовича сів на столі на великому княжінні у Владимирі, і братаничів своїх − князя Олександра Яро­славовича, і князя Андрія, і Костянтина, і Афанасія і Данила, і Ми­хайла, і Ярослава, і Василія − посадив по городах, як заповів брат його Ярослав Всеволодович, він же не змінив його слово. Того ж року князь Андрій Ярославович... поїхав в Орду до царя Батия; той прийняв його з честю. Того ж року цар Батий послав у Новгород до Олександра Ярославовича зі словами: "Мені показав Бог багато народів, ти один не хочеш підкоритися державі моїй? Але, якщо хочеш зберегти землю свою, то прийди поклонитися мені, і побачиш честь і славу царства мого". Він же з благословення єпископа Кирила поїхав в Орду. Коли прийшов в Орду до царя Батия, цар побачив його і сказав вельможам своїм: "Як говорили ми про нього, так і є; немає подібного цьому князю", і вшанував його, і послав його з братом його Андрієм Ярославовичем к Кановичем.

У рік 6757 (1248−1249). Князь Гліб Василькович... поїхав в Орду до Батиєвого сина − до царя Сартака... Того ж року приїхав князь Олександр Ярославович і брат його Андрій від Канович; і від­дали князю Олександру Київ і всю Руську землю, а князю Андрію, брату його, дали велике княжіння у Владимирі...

У рік 6758 (1249−1250). Поїхав князь Борис Василькович Ростовський в Орду до Батиєвого сина − до царя Сартака; цар же Сартак вшанував його і відпустив у свою отчину...

У рік 6760 (1251−1252). Поїхав князь Олександр Ярославович в Орду до царя Сартака, Батиєвого сина, і прийняв його цар з честю. Того ж року пішов з Орди Невруй-царевич, і князь Катиак, і князь Алибуга Хоробрий військом на великого князя Андрія Ярославовича Суздальського... і на всю землю Суздальську. Князь великий же Андрій Ярославович Суздальський обурився, сказавши: "Господи! Що це є, досить нам між собою сваритися і наводити один на одного татар; краще нам втікати в чужу землю, ніж бути в дружбі і служити татарам". І зібрав військо своє, пішов проти них, і, зустрівшись, почали битися, і була битва велика, і перемогли татари, і тікав князь великий Андрій Суздальський, і з княгинею своєю і з боярами сво­їми... А татари гналися за ним і наздогнали його біля міста Пере­яславля... але Бог зберіг його і пречиста Богородиця... Царевич же Невруй з татарами своїми взяв Переяславль... і захопили княгиню Ярославову з дітьми і убили її, а інших дітей Ярославових у полон взяли, а воєводу їх Жидислава вбили, і людей всіх в полон повели, і все майно взявши, і повернулись в Орду. Того ж року приїхав князь великий Олександр Ярославович, внук Всеволода, правнук Юрія Дол­горукого, із Орди з великою честю, зустріли його з хрестами, з свя­щенним собором і великою кількістю людей; і посадив його пре­освященний Кирил, митрополит, на велике княжіння у Владимирі...

У рік 6764 (1255−1256). Поїхали князі в Городець і в Нов­го­род. Князь же Борис Василькович Ростовський пішов до татар з ве­ликими дарами, також князь Олександр Ярославович послав послів своїх до татар з великими дарами; князь же Борис Василькович Рос­товський, побувавши в Улавчия і віддавши дари, пошанований по­вер­нувся з великою честю в свою отчину...

У рік 6765 (1256−1257). Пішли в Орду князь великий Олек­сандр Ярославович Володимирський і князь великий Борис Василь­кович Ростовський... Тієї ж зими повернулися з великими почестями в свої отчини. Того ж року князь Гліб Василькович одружився в Орді, і приїхав із Канович землі від царя з великою честю в свою отчину. Тієї ж зими прибули численники з татар, і переписавши всю землю Суздальську і Рязанську і Муромську і призначивши десят­ни­ків, сотників і тисячників і темників, повернулися в Орду, не раху­вали тільки архімандритів, і ігуменів, і іноків, і попів, і дияконів, і крилошан і всього притчу церковного...

У рік 6766 (1257−1258)... Того ж року пішли в Орду князь ве­ликий Олександр Ярославович Володимирський, і князь великий Анд­рій Ярославович Суздальський, і князь Борис Василькович Ростов­ський, і князь великий Ярослав Ярославович Тверський, і вшанували Улавчия і всіх князів і воєвод Ординських, і відпустили їх з великою честю на Русь, і прийшли в ту ж осінь кожний у свої отчини... Того ж року прибули численники із Татар у Володимир і поїхали числен­ники Ординські, і князь великий Олександр Ярославович Володи­мирський, і Андрій Ярославович Суздальський і князь Борис Василь­кович Ростовський переписали Новгородську землю. Почувши про це, новгородці обурилися сильно. Прийшли в Новгород численники татарські з великим князем Олександром Ярославовичем і з іншими князями руськими, і князь Василій Олександрович Новгородський утік від батька свого з Новгорода у Псков, а татари почали просити данину, і не погодилися на то новгородці; і давши багато дарів цареві і послам його, відпустили їх з миром, а Михалка посадника вбили, і другого посадника Михалка вбили, а Ананія посадник по­мер. І дали посадництво Михайлу Федоровичу, а тисяцьке дали Жи­дяті Доможировичу; а князь Олександр Ярославович вигнав свого сина Василія з Пскова і послав його на Низ, а дружинників його покарав: одним ніс і вуха повідрізали, другим очі викололи і руки відсікли...

У рік 6767 (1258−1259). Михайло Пинячин приїхав у Новго­род зі словами: "Якщо не підкоритеся царю Ординському, то неза­ба­ром прийде військо Татарське на Низовську землю і всім горе буде"; і налякалися новгородці, і послали послів своїх в Орду до царя з великими дарами, били чолом, щоб гніву не мав і щоб переписав землю їх всю, як хоче. Того ж року прийшли від царя з Орди числен­ники у Володимир і взяли з собою великого князя Олександра Яро­сла­вовича Володимирського, і князя Андрія Ярославовича Суздаль­сь­кого, і князя Бориса Васильковича Ростовського, і пішли в Новгород, і переписали всю землю Новгородську і Псковську, не враховуючи лише архімандритів, ігуменів, і попів, і дияконів, і іноків, і крилошан і всього священницького почту...

У рік 6770 (1261−1262)... Князі руські, погодившись між собою, прогнали татар із міст своїх, бо від них насилля, і відкупляли багаті у татар данини і самі користувалися, а багато людей бідних... І так князі Руські вигнали Татар, а інших побили, а інші від них хрес­тилися в ім‘я Отця і Сина і Святого Духа. Тоді убили в Ярославлі і Зосиму-відступника, який відрікся християнської віри і чернецтва, і був бусурманин злий дуже... і багато зла робив християнам, його ж убили православні християни і кинули псам...

У рік 6771 (1262−1263)... Того ж року князь великий Олек­сандр Ярославович... учетверте поїхав в Орду до царя Беркая, і зимував там; і розхворівся дуже, і відпустили його на Русь, і дійшовши до Городця... місяця листопада в 14 день, тієї ж ночі помер...

ü Отрывки из Патриаршей или Никоновской летописи // Сбор­ник документов по истории СССР. Ч. 2. XIV−XV вв. / Сост. А. Горс­кий, И. Фроянов. – М., 1971. – С. 175−178.

ДОКУМЕНТ № 3

Лаврентіївський літопис

Уривок

Про навалу монголо-татарів на Північно-Східну Русь

У рік 1237… Зимою прийшли зі східної сторони на Рязанську землю лісом безбожні татари і почали завойовувати Рязанську зем­лю і захопили її до Пронська, захопили Рязань усю і спалили, і князя їх убили. Захоплених розсікали, інших стрілами розстрілювали, ще іншим назад руки зв’язували. Багато святих церков спалили, мо­настирів і сіл спалили… потім пішли на Коломну. В ту ж зиму пішов Всеволод, син Юріїв, онук Всеволода[34], проти татар, і зі­йшлися біля Коломни, і була різня велика, і вбили у Всеволода воєводу Єремея Глібовича та інших мужів багато… і прибіг Всеволод до Владимира з малою дружиною, а татари пішли на Москву. У ту ж зиму взяли Москву татари і воєводу вбили Філіпа Нанка, (який помер) за пра­во­славну християнську віру, а князя Володимира Юрійовича[35] схопили руками, а людей від старця до малечі перебили, а місто і церкви святі, і монастирі всі, і села спалили і, захопивши багато майна, ві­дійшли[36]. В ту ж зиму виїхав Юрій[37] із Владимира з малою дружи­ною, залишив замість себе синів своїх Всеволода і Мстислава, і пі­шов на Волгу з племінниками своїми з Васильком і з Всеволодом і з Володимиром і став на Сіті, очікуючи до себе брата свого Ярослава з загонами і Святослава з дружиною своєю.

І почав князь Юрій збирати воїнів проти татар, а воєводство в дружині своїй передав Жирославу Михайловичу. В ту ж зиму при­йшли татари до Владимира місяця лютого в третій день на пам’ять св. Семена у вівторок... Владимирці зачинилися в місті (фортеці) з Всеволодом і Мстиславом, а воєводою був Петро Ослядюкович. Вла­димирці не здавалися[38], і тоді татари під’їхали до Золотих воріт, при­вівши з собою Володимира Юрійовича, брата Всеволода і Мсти­сла­ва. І почали татари запитувати про князя великого Юрія, чи у місті він. Владимирці випустили по стрілі на татар, а татари також пус­ти­ли по стрілі на Золоті ворота. І після того сказали татари владимир­цям: "Не стріляйте". Вони замовчали. І тоді, під’їхавши ближче до воріт, татари почали говорити: "Впізнаєте вашого княжича Володи­мира?" Той стояв з понурим обличчям. Всеволод і Мстислав стояли на Золотих воротах і впізнали брата свого... (обидва вони) з дружи­ною своєю і всі горожани плакали, побачивши Володимира. А тата­ри, відійшовши від Золотих воріт і об’їхавши все місто, зупинилися перед Золотими воротами. Наскільки було видно, місто оточувала величезна кількість воїнів. Всеволод і Мстислав, шкодуючи брата свого Володимира, сказали дружині своїй і Петру воєводі: "Браття! Краще нам вмерти перед Золотими воротами за святую Богородицю і за правовірну віру християнську, а не здатися на волю їхню"...

Татари... пішли і взяли Суздаль, і святую Богородицю погра­бували. І двір князівський спалили, і монастир св. Дмитрія спалили, а інші пограбували, а ченців, і немічних, і людей всіх порубали, а молодих ченців і монахів, і попів, і д’яконів, і жінок їхніх і дочок, і синів їхніх всіх зі собою взяли і самі пішли до Владимира... В суботу М’ясопусну почали... татари готувати ліс до самого вечора ставили пороки[39], а за ніч огородили все місто Владимир тином. У неділю М’ясопусну рано-вранці почали штурм міста місяця лютого в 7 день... і взяли місто до обіду, увірвавшись від Золотих воріт у (церк­ву) св. Спаса по примету[40] через міські стіни, а звідси з північної сторони від Либеді до Орининих воріт і до Мідних, а звідси від (річ­ки) Клязьми до Воложських воріт, і так незабаром взяли Нове місто, і тікали Всеволод і Мстислав і всі (хто залишився в живих) люди в Печерне місто[41].

А єпископ Митрофан і княгиня Юрієва з донькою і з невіст­кою і з онуками та інші княгині владимирські з дітьми, і велика кіль­кість бояр і всього народу, що сховалися в церкві св. Богородиці, без жалю були спалені вогнем... Татари, виломавши двері церковні, по­ба­чили одних від вогню мертвих, інших зброєю до смерті забили, церкву пограбували, чудесну ікону, оздоблену золотом і сріблом і до­рогоцінними каміннями, понищили та пограбували, а інші порубали, а інші забрали... і книги понищили, і коштовний одяг по­кійних перших князів, який вони повісили в церквах святих на пам’ять про себе, теж все взяли собі як здобич... І вбиті були архі­мандрит монастиря Різдва св. Богородиці Пахомій, а також ігу­мен Успенський Феодосій Спаський та інші ігумени, і ченці, і монахині, і попи, і диякони від малечі до старця, і всіх тих порубали, одних вбиваючи, а інших гнали в полон босих та без одягу, і вони вмирали від морозу...

Захопивши Владимир, пішли прокляті ті кровопивці на вели­кого князя Юрія, і одні йшли до Ростова, другі − до Ярославля, а ще інші − на Волгу на Городець, і завоювали все по Волзі аж до Галича Мерського; а інші пішли на Переяславль (Заліський) і той взяли, а звідти всю країну і міст багато, аж до Торжка, захопили, і не було місця, мало було таких сіл в Суздальській землі, де б татари не вою­вали, і взяли вони 14 міст, крім слобід і погостів, за один місяць... І пішли безбожні татари на (річку) Сить проти великого князя Юрія. Почувши про це, князь Юрій з братом своїм Святославом і з племін­никами своїми Васильком і Всеволодом і Володимиром і з мужами своїми пішов проти поганих і зустрілися обидва (війська), і була січа жорстока, і тікали наші від іноплемінників, і тут був убитий князь Юрій, а Василька взяли руками безбожні і повели з собою. Зло то сталося місяця березня 4 дня... І тут убитий був князь великий Юрій на річці Ситі, і дружинників його багато вбили... а Василька Костян­тиновича вели до Шернського лісу, і як зупинилися, примушували його прокляті безбожні татари до звичаю поганського, бути в їх волі і воювати (разом) з ними, але він не покорився їхньому беззаконню і закинув їм, говорячи: "О глухе царство спаплюжене! Ніяк мене не відвернете від християнської віри, хоча й потрапив я у велику біду..." І як тільки він це сказав, зразу ж безжально вбитий був...

Про повстання проти монголо-татарських завойовників

У рік 1262. Врятував Бог від лютого пограбування бусур­манського[42] людей Ростовської землі, вклав лють у серця селянам: не стерпівши насилля поганих, збиралися вони на віча і прогнали (їх) із Ростова, із Владимира, із Суздаля, із Ярославля. Брали ті ока­янні бусурмани данину і великі нещастя людям робили: понево­лю­вали людей за відсотки і багато душ селянських відводили нарізно... У цьому ж році вбили Ізосиму-злодія, був він п’яничкою, мерзен­ни­ком, неробою, ледацюгою, остаточно відрікся Христа і став бусур­манином, вступивши у віру пророка Магомеда.

Був тоді хижак, приїхав він від царя татарського, звався Кут­лу­бий, злий був бусурманин, і з його допомогою окаянний відступ­ник (Ізосима) робив християнам велике зло, поглумився над хрестом і святими церквами, коли ж люди проти ворогів своїх, бусурман, по­встали, одних вигнали, а других перебили, тоді і цього беззаконного Зосиму вбили в місті Ярославлі. І тіло його їли пси і ворони...

ü Отрывки из Лаврентьевской летописи // Хрестоматия по ис­то­рии СССР с древнейших времён до 1861 года / Сост. П. Епи­фанов, О. Епифанова. – М., 1987. – С. 97−100.

ДОКУМЕНТ № 4

Лист брата Юліана про монгольську війну

Коментар

Юліан − угорський чернець, двічі (у 1235−1937 та 1237−1238 рр.) здійснив поїздки у Східну Європу. Це була стратегічна розвідка, яку здійснював папський престол для ознайомлення із ситуацією у Схід­ній Європі. Юліан залишив цінні записи про свою мандрівку Схід­ною Європою.

Уривок

Про монгольське військо

Тепер, перебуваючи на кордонах Русі, ми знаємо дійсну правду про те, що все військо, яке проходить в країни заходу, поділено на чотири частини. Одна частина біля річки Етіль на межах Русі зі східного краю підступила до Суздаля. Друга частина в пів­ден­ному напрямку вже нападала на кордони Рязані, іншого руського князівства. Третя частина зупинилася навпроти річки Дон, поблизу замку Вороніж, також князівства руського. Вони, як передавали нам усно самі руські, угорці і болгари, які тікали від них, очікують на те, щоби земля, річки і болота з наступанням найближчої зими замерз­ли, після чого великій кількості татар легко буде пограбувати всю Русь...

... Передам вам про війну правдиво наступне. Говорять, що стріляють вони далі, ніж уміють інші народи. При першому зіткнен­ні на війні стріли в них, як кажуть, не летять, а ніби зливою ллються. Мечами та списами вони, за чутками, б’ються менш вправно. Стрій вони формують таким чином, що на чолі десяти чоловік стоїть один татарин, а над сотнею чоловік − один сотник. Це зроблено з таким хитрим розрахунком, щоб розвідники ніяк не могли сховатися серед них, а якщо на війні хтось із них буде вбитий, щоб можна було за­мінити його без зволікання, і люди, зібрані із різних мов і народів, не могли здійснити ніякої зради. У всіх завойованих царствах вони без зволікання вбивають князів і вельмож, які викликають підозру, що колись можуть вчинити якийсь супротив. Придатних для битви вої­нів і поселян, вони, озброївши, посилають проти волі в бій попереду себе. Інших поселян, менш придатних до бою, залишають для обро­бітку землі, а жінок, доньок і родичок тих людей, кого погнали в бій і кого вбили, ділять між тими, кого залишили для обробітку землі, призначаючи кожному по дванадцять або більше і зобов’язують тих людей надалі називати себе татарами. Воїнам, яких женуть у бій, навіть якщо вони добре воюють і перемагають, подяка невелика; як­що гинуть у бою, про них не піклуються, але якщо в бою відсту­пають, то їх немилосердно вбивають татари. Тому вони віддають перевагу смерті в бою, ніж під мечами татар, і б’ються відважніше, щоб скоріше вмерти.

На укріплені замки вони не нападають, а спочатку спусто­шу­ють країну і грабують народ і, зібравши людей тієї країни, женуть у бій брати його ж замок.

Про чисельність усього їхнього війська не пишу вам нічого, крім того, що з усіх завойованих ними царств вони женуть у бій пе­ред собою воїнів, придатних до бою.

... Татари стверджують також, нібито в них така кількість вої­нів, що їх можна поділити на 40 частин, причому не знайдеться сила на землі, яка б була в стані протистояти одній їх частині. Далі гово­рять, що у війську в них із собою 240 тисяч рабів не їхнього закону і 135 тисяч найкращих воїнів їхнього закону в строю. Далі кажуть, що жінки їхні войовничі, як і вони самі: пускають стріли, їздять на конях верхи, як чоловіки; вони, нібито, навіть відважніші від чоло­віків у бою, бо чоловіки інколи повертають назад, жінки ж ніколи не тікають, а йдуть на крайню небезпеку...

ü Письмо брата Юлиана про монгольскую войну // Сборник до­ку­ментов по истории СССР. Ч. 1. ІХ−ХІІІ вв. / Сост. И. Фроянов. – М., 1970. – С. 232−235.

ДОКУМЕНТ № 5

Ала–ад–Дін Джувейні. Історія завойовника Всесвіту

Коментар

Ала-ад-Дін Джувейні − араб зі східної частини Ірану, профе­сійний фінансист. Після захоплення монголами у 1258 р. Багдада − сто­лиці арабського Халіфату, Ала-ад-Дін Джувейні опинився на службі у монголів та був призначений намісником Багдада. Він швидко від­новив зруйноване місто, будував канали, організовував бібліотеки. По­дорожуючи по величезній імперії, в бесідах з очевидцями монголь­ських завоювань Джувейні зібрав унікальні свідчення про правління Чингізхана та його нащадків, які виклав у своїй відомій книзі "Іс­торія завойовника Всесвіту".

Уривок

Про закони, встановлені Чингізханом

Всевишній виділив Чингізхана серед його сучасників розумом та мудрістю, а з царів Всесвіту − проникливістю і могутністю, й усім вищеназваним відрізнив від того, що було написано про звички і уподобання фараонів і цезарів. Тому він (Чингізхан) не утрудняв себе вивченням книг, а йшов за (накресленим) на скрижалях своєї душі. І те, як було впорядковано устрій завойованих країн і досяг­ну­то приниження величі ворогів, і відсторонення (від влади) прави­телів (різних рангів), виявилося (результатом) такого стану його ду­ші і способу думок, що якби Іскандер[43]... жив у його (Чингізхана) час, то вчився б у нього мудрості і проникливості...

Виходячи з необхідності і керуючись своєю думкою, (Чингіз­хан) встановив закон для (виконання) всякої справи і правило для (здійснення) будь-якого почину, а за кожну провину визначив по­карання.

Оскільки у татарських[44] племен не було писемності, він нака­зав, щоб монгольські діти навчалися письма в уйгурів[45]. І ті яси[46] нанесли на звитки і розпорядження, названі Великою книгою. Яси зберігалися в казні найбільш шанованих царевичів. У випадку, якщо на трон сідає (новий) хан або сідлає коней велике військо, або з’їджа­ються царевичі і починають обговорювати державні справи, тоді ці звитки виймають і керуються ними. При вирядженні війська, спус­тошенні країн і міст діють так само.

У часи, коли тільки-но починалася його (Чингізхана) діяль­ність і монгольські племена почали приєднуватися до нього, він усунув поширені серед них забобонні звичаї. Ставши на шлях всехвальної мудрості, він встановив звичаї достойні, з яких більшість узго­джу­ється з шаріатом.

(Чингізхан) не дотримувався будь-якої релігії і не був пере­конаним прибічником будь-якого віросповідання, не виділяв жодної віри серед інших, не надавав перевагу якійсь одній. Навпаки, він воздавав почесті та вшановував богословів і подвижників усіх вчень, вважаючи їх посередниками (у спілкуванні) із всемогутнім Богом, і ставився з однаковою повагою до мусульман, християн та ідолопо­клонників[47]. Кожний з його нащадків обирав (для себе) віроспо­ві­дання відповідно зі своїм бажанням: одні пішли за ісламом, інші звернулися до вчень християн або ідолопоклонників, треті ж зберег­ли відданість древнім віруванням предків... Незважаючи на різнома­нітність вірувань, вони далекі від фанатизму, і з цього приводу існує яса Чингізхана, яка проголошує рівними усі релігії і не робить різ­ниці між ними.

Інша яса така. Жодна людина не повинна переходити на інше місце з тих тисячі, сотні і десятка, в яких вона перебуває, не сміє шу­кати іншого притулку. Ніхто не може впускати до себе такої людини (втікача), а якщо будь-хто порушить цей наказ, то їх публічно кату­ють і страчують – як того, хто пішов, так і того, хто йому дав при­ту­лок. З цієї причини жодна жива істота не сміє впускати до себе чу­жинця. Наприклад, навіть царевич не пустить до себе самої незнач­ної людини і утримається від порушення яси.

Дата добавления: 2015-07-18