ББК Т3(2)2/4я7 8 страница

Про причини піднесення Москви

Піднесення Москви відбувалося зовсім не з тих причин, які на­саджуються в головах наших співвітчизників...: "вигідне географічне розташування", "торговельні шляхи", "віддаленість від Орди"...

Усе зовсім навпаки!

Поволзькі міста – Нижній Новгород, Углич та інші − займали значно вигідніше становище, аніж Твер і Новгород Великий, на­прик­лад, і більше від Москви віддалені від татар, і були безмірно ба­гатші за неї.

В. О. Ключевський вказав зовсім на іншу причину, яку чомусь мало хто з "казенних" учених мужів утримав в пам’яті: "генеало­гічну" ситуацію московських князів.

Будучи молодшою гілкою, вони не могли претендувати на одер­жання великокнязівського ярлика. Звідси – ставка на Орду, підступ­ність у відношеннях між собою і жорстокість у ставленні до інших руських земель.

... Тільки сильна та войовнича влада могла забезпечити лю­дям, що перебували у неї на службі, і землю, і челядь, і гроші. Земля була необхідна, щоб з неї одержувати хліб насущний; челядь – щоб обробляти цю землю, а також поповнювати кадри воєнних та адмі­ністративних слуг; гроші – щоб витрачати їх на заморські вина, тка­нини, зброю. Але спочатку землю потрібно було захопити у сусіда, гро­ші забрати у нього ж...

Отже, об’єднання, а точніше – завоювання Русі Москвою було умовою і засобом виживання величезного московського воєнно-слу­жи­лого люду. Ця маса зажерливих розлилася по Русі, густо замішав­ши на крові генезу московської влади – а це і є російська влада!

Про зміст московської влади

Москва – символ, образ, тип російської влади. З її месі­ан­ською та універсалістською претензією на весь світ.... Влади, яка походить з конфлікту, який вирішувався і вирішується незмінно по-ординськи: з конкурентом не шукають компромісу – конкурента (навіть потенційного) знищують. Це стосувалося всього і всіх: міст – Твері, Новгорода, Пскова, Казані; станів – бояр, стрільців... Будь-яких інших утворень, у тому числі Церкви.

ü Афанасьев Ю. Опасная Россия. – М., 2001. – С. 76−79.

ТЕМА 4
ПОЛІТИКА ОПРИЧНИНИ
ІВАНА ІV ГРОЗНОГО (XVI ст.)

1. Передумови опричнини.

2. Листування Івана IV та Андрія Курбського: основні ідеї та зміст.

3. Запровадження та організація опричнини.

Теми індивідуальних завдань

v Опричнина в російській історіографії.

v Ідея "вільного самодержавства" в листуванні Івана ІV з Анд­рієм Курбським.

v Іноземні джерела про епоху Івана ІV.

Джерела

1. Горсей Д. Записки о России ХVІ–ХVІІ вв. – М., 1990.

2. Переписка Ивана Грозного с Андреем Курбским / Текст подго­товили Я. Лурье и Ю. Рыков. – Л., 1979.

3. Поссевино А. Исторические сочинения о России ХVІІ в.: В 2-х кн. – М., 1983.

4. Российское законодательство Х−ХХ веков: В 9-ти т. Т. 2. – М., 1985.

5. Россия ХV−ХVІІ вв. глазами иностранцев / Коммент. Ю. Ли­монова. – Л., 1986.

6. Сборник документов по истории СССР. Ч. 3. ХVІ век / Под ред. А. Сахарова. – М., 1972.

7. Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до 1961 г. / Сост. П. Епифанов, О. Епифанова. – М., 1987.

8. Штаден Г. Москва Ивана Грозного: Записки немца-оприч­ника. – М., 1925.

Література

1. Альшиц Д. Начало самодержавия в России. – Л., 1988.

2. Аракчеев В. Опричнина и "земщина": к изучению админи­стра­тивной практики в русском государстве 1560−1580-х годов // Рос­сийская история. – 2010. – № 1.

3. Веселовский С. Исследования по истории опричнины. – М., 1963.

4. Виппер Р.Иван Грозный. – М.−Л., 1944.

5. Жидков В., Соколов К. Десять веков российской менталь­ности: картина мира и власть. – СПб., 2001.

6. Зимин А., Хорошкевич А. Россия времени Ивана Грозного. Москва, 1982.

7. Зимин А. Опричнина Ивана Грозного. – М., 1964.

8. Зимин А. В канун грозных потрясений. – М., 1986.

9. Ключевский В. Курс русской истории. Соч.: В 9-ти т. Т. 2. – М., 1987.

10. Кобрин В. Иван Грозный. – М., 1989.

11. Кобрин В., Юрганов А. Становление деспотического само­дер­жавия в средневековой Руси (к постановке проблемы) // История СССР. – 1991. – № 4.

12. Костомаров Н. Русская история в жизнеописаниях ее глав­нейших деятелей. – М., 1991.

13. Кром М. Политический кризис 30−40-х годов XVI века (по­становка проблемы) // Отечественная история. – 1998. – № 5.

14. Носов Н. Становление сословно-представительных учреж­де­ний в России. – М., 1969.

15. Садиков П. Очерки по истории опричнины. – М.−Л., 1950.

16. Скрынников Р. Иван Грозный. – М., 1975.

17. Скрынников Р. Начало опричнины. – Л., 1966.

18. Скрынников Р. Опричный террор. – Л., 1969.

19. Скрынников Р. Святители и власти. – Л., 1990.

20. Скрынников Р. Царство террора. – СПб., 1992.

21. Филюшкин А. Термины "царь" и "царство" на Руси // Во­про­сы истории. – 1997. – № 8.

22. Флоря Б. Иван Грозный. – М., 1999.

23. Фроянов И. Драма русской истории: на пути к Опричнине. – М., 2007.

24. Хорошкевич А. Царский титул Ивана ІV и боярский "мя­теж" 1553 года // Отечественная история. – 1994. – № 3.

25. Хорошкевич А. Опричнина и характер Русского государст­ва в советской историографии // История СССР. – 1991. – № 6.

26. Черепнин Л. Земские соборы Русского государства в XVI– XVII вв. – М., 1978.

27. Шапошник В. Церковно-государственные отношения в Рос­сии в 30−80-е годы XVI века / Отв. ред. Ю. Кривошеев. – СПб, 2006.

28. Шмидт С. Становление российского самодержавства. – М., 1973.

Методичні рекомендації

Мета теми – визначити особливості політичного розвитку Московської держави у 30−40-х роках, розкрити характер реформ кінця 40−50-х років, з’ясувати причини запровадження політики оприч­нини, визначити її зміст та наслідки.

Розкриваючи перше питання заняття, з’ясуйте особливості по­літичної кризи в Московській державі у 30−40-ві роки. Викорис­товуючи інформацію, яка міститься в документах № 1, 2, 11, дайте відповіді на такі питання: чим зумовлена політична боротьба в цей період; хто брав у ній участь; що лежало в її основі; які її наслідки. Акцентуйте увагу на тому, що політична криза 30−40-х років була зумовлена боротьбою між різними аристократичними угрупован­нями за владу і впливи в урядовому апараті, яка набула особливої гостроти у роки малолітства нового великого князя; що в її основі лежали не розбіжності у принципових питаннях внутрішньої і зов­нішньої політики, а суто місницькі порахунки. Вкажіть, яка подія спричинила найбільшу політичну кризу у розвитку Московської дер­жави у першій половині ХVІ ст. та про що вона свідчила?

Підбиваючи підсумки політичної кризи 30−40-х років ХVІ ст., відзначте, що вона мала певні негативні наслідки, передусім, полі­тичну нестабільність, падіння авторитету влади, престижу держави у міжнародних стосунках, загибель (півтора десятка) кадрів урядовців тощо. Однак, усупереч поширеним у частині російської історіографії твердженням, період "боярського правління" не призвів до анархії, розколу єдиної держави, необмеженого свавілля, бо усі угруповання знаті, які боролися за владу, були зацікавлені у збереженні і поси­ленні засад міцної центральної влади і мали на меті лише перерозподіл на свою користь політичних впливів та прибутків. Наведіть факти на підтвердження таких висновків.

Вкажіть на те, що московське повстання 1547 р. змусило вер­хи консолідуватися. Була створена група компромісу (коло осіб, на­ближених до Івана ІV), яка стала неофіційним урядом і згодом була названа Обраною радою. Члени цієї ради намагалися підтримати рів­новагу між царською владою, боярсько-князівською верхівкою і дво­рянством, до якого увійшли різні верстви служилих людей.[101] Дайте відповідь на питання: чому в цих умовах центральна влада вико­рис­тала елементи станово-представницької монархії – земські собори; чим відрізнялися земські собори від станово-представницьких орга­нів західноєвропейських монархій?

На підставі документів № 2, 3, 4, 5 охарактеризуйте основні на­прями та зміст реформ Обраної ради, а саме: у сфері фінансів; реорганізації центрального і місцевого управління; розвитку законо­давства; відносин центральної влади і церкви; воєнних нововведень; землекористування; соціальних перетворень. Особливу увагу звер­ніть на статті нового Судебника 1550 р. та Стоглавого собору 1551 р. Чи можна погодитися з висновком про те, що реформи 50-х років консолідували князівсько-боярську аристократію, зміцнили централь­ну владу та її бюрократичний апарат? Обґрунтуйте відповідь.

При розгляді другого питання вкажіть на те, що на початку 1560-х років Іван IV порвав з лідерами Обраної ради. Почалися роз­прави з активними діячами реформ 1550-х років. У 1564 р. за кор­дон утік князь А. Курбський, залишивши Івану IV листа. На підставі ана­лізу документів № 7, 8 дайте відповідь на питання: чим А. Курб­сь­кий пояснює свою втечу; у чому він звинувачує Івана IV; які ідеї та традиції політичного життя Московської держави захищає. За­уваж­те, що А. Курбський відстоює право участі боярсько-князів­ської аристократії в управлінні країною та заперечує принцип абсо­лютної влади московського государя.

Ознайомтесь з документами № 9, 10 та з’ясуйте головні поло­ження відповіді Івана IV А. Курбському. Зверніть увагу на те, що Іван IV уявляв себе главою православного царства і претендував на всю повноту світської і церковної влади (Єдиний суддя царю − Бог). Дайте відповідь на питання: у чому цар звинувачує А. Курбського та його однодумців; як обгрунтовує своє виняткове право: "Милувати своїх холопів ми вільні і карати їх вільні теж". Іван IV вважав себе виконавцем волі Божої на землі, який має карати людські гріхи й утверджувати істинну "благодать". Підкресліть, що відповідь Івана IV А. Курбському за змістом була маніфестом самодержавства, де вису­валася програма остаточного зрівняння всіх підданих царя в одна­ковому безправ’ї перед його необмеженою владою.

Розгляд третього питання варто розпочати з аналізу причин відмови Івана ІV від компромісної політики Обраної ради і взяття ним курсу на утвердження необмеженого самодержавства. Дайте від­повідь на питання: чи були достатні підстави для зміни політичного курсу? Чи існувала боярсько-князівська опозиція центральній владі? Підкресліть, що загострення соціально-політичної ситуації у 60-х ро­ках ХVІ ст. певною мірою було зумовлене військовими та диплома­тич­ними поразками у Лівонській війні, виснаженням держави, підривом фінансової системи, спустошенням державної казни, загостренням соціальних суперечностей. Цю кризу можна було розв’язати мирним шляхом. Однак вирішальну роль у запровадженні опричнини віді­грав суб’єктивний чинник, який проявився передусім у зміні поглядів Івана ІV на верховну владу, а також у деяких рисах його характеру. Обґрунтуйте це положення. На підставі документів № 6, 7, 8, 11, 12, 14, 15, 18 проаналізуйте погляди Івана ІV на царську владу. Від­знач­те вплив офіційної ідеології Московської держави на світогляд Івана ІV.

З’ясуйте, як Іван ІV на практиці реалізував свій задум "віль­но­го самодержавства"? Прокоментуйте події, які відбулися в Москві в грудні 1564 р. Після того, як Іван ІV сконцентрував необмежену владу в своїх руках, було оголошено про впровадження опричнини. Проаналізуйте документи № 12, 14 і дайте відповідь на питання: що означало введення опричнини? Розкрийте зміст, форму і методи цієї політики. Зверніть увагу, що на опричні і земські були поділені верховна влада, територія, державне управління, суд, фінанси. Яка мета такого поділу? Чому політика опричнини супроводжувалася репресіями і терором? У 1572 р. відбулася реорганізація опричнини. Поясність, в чому вона полягала і які причини її зумовили. Охарак­теризуйте другий період в історії опричнини: передача трону в 1575−1576 рр. "великому князю всея Руси" Симеону Бекбулатовичу.

Відзначте, що Симеон Бекбулатович − це (Сеїн-Булат) вихре­ще­ний татарський хан з гілки Тука-Тимуридів династії Чингізидів-Джу­чидів, нащадок астраханських ханів, який правив у Касимовському ханстві (1568–1573) як московський васал. Після прийняття ним християнства татари скинули його з престолу, і він знайшов при­тулок у Москві, де не мав ні володінь, ні васалів. Саме через це його посадив на престол Іван IV.

Підкресліть, що задум Івана ІV утвердити необмежену само­державну владу, звільнитися від князівсько-боярської опіки, зни­щив­ши станову монархію, яка почала складатися за його діда та бать­ка, отримати право карати чи милувати всіх підданих – вилився у по­літичне безглуздя. Опричнина не привела до "модернізації" держав­ного апарату, політичного життя. Через масовий терор соціальна опора монархії виявилася розщепленою, режим втратив стабільність, почався розлад між державною владою (монархом) і верхівкою су­спільства (князівсько-боярською аристократією, вищою приказною бюрократією, церковним керівництвом, частиною помісного дворян­ства). Політика опричнини призвела до господарського розорення, соціальної деградації, деморалізації суспільства, а з огляду на безза­коння та вироблення холопської психології до впровадження деспо­тизму азіатського типу. Використовуючи джерела, наведіть факти, які підтверджують це. Дайте відповідь на питання: чи існувала аль­тернатива опричнині? Чи були кардинально змінені інститути соці­альної організації, політичних форм, державного устрою?

По суті, опричнина стала першою спробою утвердження само­державної форми правління.

Документи

ДОКУМЕНТ № 1

Царська книга 1539–1543 рр.

Коментар

Царська книга – один із томів Лицевого літописного зводу, який став найбільшим літописним твором ХVІ ст., що створювався за ініціативою Івана ІV з 1568 по 1576 рр. в Олександрівській слободі.

Уривок

Про ворожнечу між боярами великого князя і про вбивство дяка Федора Мішуріна. Тієї ж осені (жовтень 1539 р.)...була во­рож­неча між великого князя боярами: почали ворогувати князь Василій та князь Іван Васильович Шуйські на князя Івана Федоровича Бель­ського та Михайла Васильовича Тучкова за те, що князі Іван Бель­сь­кий та Михайло Тучков радили великому князю, щоб князь великий пожалував боярством Юрія Михайловича Голіцина, а Івана Івано­вича Хабарова окольничим; а князь Василій та князь Іван Шуйські того не захотіли. І багато між ними було ворожнечі про користь і про родовід їх, всяк своїм піклується, а не державним, не земським....почали ворожнечу велику тримати і гнів на Даниїла митрополита і на князя Івана Бельського і на Михайла Тучкова та на дяка Федора Мішуріна. І в тій ворожнечі повеліли Шуйські та інші бояри вели­кого князя дяка Федора Мішуріна роздягнути...і наголо поклали на плаху і повеліли його стратити; і відсікли голову йому... Тієї ж зи­ми, в лютому, скинутий з митрополії Даниїл, митрополит, боярином князем Іваном Шуйським.... І через те князь Іван Шуйський мит­рополита скинув, що без його веління давали боярство...

Про арешт князя Івана Бельського. Тієї ж зими (1542 р.) 2 січ­ня арештований був великого князя боярин князь Іван Федорович Бельський без великого князя відома радою боярською, через те, що його государ князь великий в себе у приближенні тримав і в пер­шорадниках у митрополита Іоасафа.... А князь Іван Шуйський тоді був відісланий у Владимир...і князь Іван Шуйський у Владимирі багатьох дітей боярських до цілування привів, щоб були в їх раді. І строк бояри учинили князю Івану Шуйському і його радникам бути в Москві із Владимира січня 3 дня..., а вночі...за порадою своїх од­нодумців схопили князя Івана Бельського на його дворі і посадили його в казенному дворі до ранку. А князь Іван Шуйський тієї ж ночі приїхав із Владимира до Москви зі своїми радниками, без великого князя веління..., а перед ним приїхав син його князь Петро та Івана Великий Шереметьєв, а з ними чоловік триста; а в тій раді були бояри князь Михайло та князь Іван Кубенський, князь Дмитро Па­лецький, скарбник Іван Третьяков. …І назавтра, в понеділок, висла­ли князя Івана Бельського в Білоозеро в ув’язнення. А радників кня­зя Івана Бельського, схопивши, розіслали по містах.... А митро­по­литу Іоасафу почали безчестя і ганьбу чинити велику і каміннями по келії шибати.... І ганьбили і мало його не вбили, ледь у них вимолив ігумен Троїцький Олексій... І був заколот великий в той час у Моск­ві, і государя настрашили. Як князя Івана Бельського схопили, бояри прийшли до государя у спальні хороми за три години до ранку, і співати у хрестів змусили. А митрополит Іоасаф в той час прийшов до государя в кімнату, і бояри прийшли за ним до государя в кімнату із галасом; і вислали бояри митрополита на Білоозеро в Кирилів мо­настир. А на весну ту, травня місяця, послали бояри на Білоозеро кня­зя Івана Бельського вбити в тюрмі...

... Тієї ж зими (1543 р.) грудня 29, князь великий Іван Васи­льович всея Руси не міг того терпіти, що бояри безчинство і свавілля чинять, без великого князя веління..., багато вбивств здійснили за своїм бажанням (і перед государем великі безчинства і государеве безчестя зробили) і великі неправди землі здійснивши в малолітство государево, і великий государ велів схопити першорадника їх князя Андрія Шуйського і віддати його псарям...; і від того часу почали бояри від государя страх мати.

ü Царственная книга 1539−1543 гг. // Сборник документов по истории СССР / Под ред. А. Сахарова. – М., 1972. – Ч. 3. ХVІ в. – С. 145−148.

ДОКУМЕНТ № 2

Судебник 1550 року

Коментар

Судебник був затверджений на засіданні Боярської Думи в червні 1550 р. Взявши за основу Судебник 1497 р., укладачі нового Судебника внесли в нього зміни, пов’язані з посиленням центральної влади, регламентацією судочинства, впорядкуванням місцевої адмі­ні­страції, збільшенням адміністративного апарату, розвитком уста­нов загальнодержавного значення, захистом інтересів широких верств слу­жилих людей. Судебник 1550 р. є законодавчим актом станово-представницької монархії.

Уривок

Про порядок боярського суду

Ст. 1. Суд царя і великого князя судити боярам, і окольничим, і дво­рецьким, і скарбникам, і дякам. А судом не дружити і не мстити ні­ко­му, і посулу в суді не брати; також усякому судді посулів в суді не брати.

Коментар

У статті визначається порядок боярського суду, доповнення складу суддів представниками як вищої (скарбник, дворецький), так і служилої бюрократії (дяк). Без змін збережена декларація Су­деб­ни­ка 1497 р. про заборону хабарів і необхідність справедливого суду.

Ст. 2. А який боярин або дворецький, або скарбник, або дяк просудиться, а звинуватить кого не по суду безхитросно[102], або список підпише і праву грамоту дасть, а обищеться[103] то в правду, і боярину, і дворецькому, і окольничему, і скарбнику, і дяку у тому пені немає[104]; а позивачу суд з голови, а взяте віддати.

Коментар

Обговорюється випадок, коли неправильне (хибне) рішення прийнято суддями безхитрісно, через помилку або недосвідченість судді. Помилкове рішення анулюється, а все неправомірно одержане – повертається; при цьому сторони одержують право на перегляд спра­ви. Судді за таке рішення відповідальності не несуть.

Ст. 3. А який боярин або дворецький, або скарбник, або дяк у суді посул візьме і звинуватить не по суду[105], а обищеться то в правду, і на тому боярину, або дворецькому, або скарбнику, або дяку взяти позивача позов[106], а мито царя і великого князя, і єзд, і правда, і пересуд, і хожене, і правий десяток, і пожелезне взяти втроє[107], а в пені, що господар вкаже.

Коментар

З’являється новий склад злочину, вчинений посадовою особою, а саме – винесення неправильного рішення внаслідок одер­жання хабаря. У такому випадку судді несли матеріальну і кри­мі­наль­ну відповідальність. Закон зобов’язував їх компенсувати пози­вачу суму позову і всі судові мита в потрійному розмірі. Покарання для вищих посадових осіб визначав глава держави.

Ст. 4. А який дяк список нарядить або справу[108] запише не по суду, не так, як на суді було, без боярського, або без дворецького, або без скарбничого відома, а обищеться то в правду, що він від того посул взяв, і на тому дяку взяти перед боярином вполи[109] да кинути його в тюрму.

Коментар

Дяк, який за хабар складав неправдивий протокол судового за­сідання або неправильно записував покази сторін чи свідків, зобо­в’я­заний був сплатити половину суми позову. Другу половину компен­совував боярин, який як вища посадова особа, повинен був контро­лю­вати свого підлеглого. Дяк, крім того, підлягав тюремному ув’язненню.

Про правове становище різних соціальних верств

Ст. 26. А безчестя дітям боярським, за якими кормління[110], указати проти доходу, що на том кормління по книгам доходу[111], а жінці його безчестя вдвічі против того доходу; які діти боярські одержують грошове жалування, скільки який жалування мав, то йо­му і безчестя, а жінці його вдвічі против їх безчестя; а дякам палат­ним і дворцовим безчестя, що цар і великий князь укаже, а жінкам їх удвічі против їх безчестя;...а торговим людям і посадським людям і всім середнім безчестя п’ять рублів, а жінкам їх вдвічі безчестя против їх безчестя; а боярській людині добрій[112] безчестя п’ять руб­лів, оприч тіунів і доводчиків, а жінці його удвічі; а тіуну боярсь­кому або доводчику і праведчику[113] безчестя проти їх доходу, а жін­кам їх удвічі; а селянину пашеному і непашеному безчестя рубль, а жінці його безчестя два рублі; а боярській людині молодшій рубль безчестя, а жінкам їх безчестя удвічі. А за каліцтво указивати селя­нину, посмотря по каліцтву і по безчестю; і всім указивати за каліцт­во, не дивлячись по людині і по каліцтву.

Коментар

Диференціація відповідальності за образу честі та гідності залежала від станової приналежності людини. Штраф за даний склад злочину коливався від одного до п’ятдесяти рублів. Сума штрафу за безчестя представників вищої верстви служилих залежала від їх службового становища і одержуваної винагороди. Окремо виділяли дяків палатних і двірцевих, суму за безчестя яких визначав сам цар. Вищим представником боярської челяді, який походив із холопів, була боярська людина добра, безчестя якої розглядалося як безчестя середніх мешканців посаду і становило п’ять рублів. Боярська лю­дина молодша прирівнювалася до чорносошного селянина, який за­ймався землеробством, промислом або торгівлею. Сума за їх без­чес­тя визначалася в один рубль. Особливе значення місцевої верхівки для розвитку товарно-грошового виробництва обумовило виплату гостям великим найбільшого штрафу – 50 рублів, а торговим і посадським людям, тобто купцям і торгово-ремісничому населенню – п’ять рублів. Те, що гість у 50, а середня посадська людина в 5 разів "чесніша" від селянина свідчило, що закон відносив міщан в особ­ливий "чесний" чин і ставив їх поряд і навіть вище дворян і дітей боярських міських, які отримували безчестя згідно зі своїми неве­ликими окладами, тобто 3, 4, 5 рублів.

Про зміцнення органів місцевого управління

Ст. 60. А на кого доведуть татьбу[114] або душегубство, або ін­шу яку лиху справу, оприч розбою, в якому місті або волості, а буде ведома лиха людина, і наміснику або волостелю веліти того казнити смертю, а позивачу веліти доправити із його статка; а що ся від по­зивача залишиться, і наміснику і його тіуну то брати собі. А не буде у якого лихого статку, чим позивачу заплатити, і йому того лихого позивача в його гибелі не видати, а веліти його карати смертю, а на позивача наміснику або волостелю, і їх тіунам не брати нічого. А приведуть кого в розбої або кого в суді доведуть, що він знана лиха людина, розбійник, і намісникам тих віддати губним старостам. А старостам губним, оприч ведомих розбійників, у намісників не всту­патися ні в що. А татей їм судити по царевим великого князя губним грамотам, як у них написано.

Коментар

Участь намісників у суді над татями обмежувалася одер­жан­ням з них продажу, прибутку. Міра покарання визначалася губними старостами. Обмежувався обсяг діяльності органів намісницького управління, проводилася лінія на зміцнення і розвиток нових органів в системі місцевого управління. Судебник 1550 р. можна розглядати як важливий етап у проведенні губної реформи[115].

Про розширення привілеїв служилих людей

Ст. 64. А дітей боярських судити намісником по всіх містах по нинішнім царевим государевим жалуваним вопчим грамотам.

Коментар

У цій статті втілена політична лінія Судебника щодо дворян, поміщиків. Намісники були позбавлені судових прав щодо боярсь­ких дітей і повинні були судити їх за нинішніми царевими жалуваль­ни­ми вопчими грамотами. Законодавчо закріплено підсумки боротьби служилих людей проти намісників за розширення своїх привілеїв. Цей процес завершився ліквідацією у 1555−1556 рр. намісницького управління, коли справи дворян за найнебезпечніші злочини пере­да­валися в суд царя і бояр у Москву.

Ст. 81. А дітей боярських служилих та їх дітей, які не слу­жи­ли, в холопи не приймати нікому, окрім тих, яких государ від служ­би звільнив.

Коментар

Стаття забороняла перехід у холопи дітей боярських слу­жи­лих; вона була скерована на зміцнення соціальних позицій помі­щи­ків. Охорона майнових і особистих прав та інтересів дворянства здійс­нювалась відповідно до виконуваних ними службових обов’язків.

Ст. 88. А селянам отказуватися[116] із волості в волость і з села в село один строк на рік: за тиждень до Юрієва дня до осіннього і тиждень по Юрієву дню осінньому. А двори пожилі[117] платять в полі рубль і два алтина, а в лісах, де десять верств до хоромного лісу[118], за двір полтина і два алтина. А який селянин за ким живе рік та піде геть, і він платить чверть двору; а два роки проживе, і він платить півдвору; а три роки проживе, і він платить весь двір, рубль і два алтини. А пожиле брати з воріт[119]. А за повоз[120] брати з двору по два алтини; а крім того, мита на ньому не брати. А залишиться у якого селянина хліб в землі, і як той хліб пожне, і він з того хліба або з стоячого дасть баран два алтини; а по які міста було жито його в зем­лі, і він подать цареву і великого князя платить із жита, а боярської справи йому, за яким жив, не робити. А попу пожилого нема і ходити йому геть безтерміново воля. А який селянин продасться в холопи в повну, він вийде безтерміново, і пожилого з нього нема; а якого хліб його залишиться в землі[121], і він з того хліба подать ца­реву і великого князя дає; а не захоче податки платити, і він свого хліба земляного позбудеться...

Коментар

Вводилися додаткові заходи, які значно ускладнювали селян­ський вихід. Обмежуючи можливість селянського переходу, стаття разом з тим передбачала вільний вихід без обмеження терміном і ви­плати пожилого попа і селянина, які продалися будь-кому в холопи.

Про обмеження влади царя

Ст. 98. А які будуть справи нові, а в цьому Судебнику не на­писані, і як ті справи з государева докладу і зі всіх бояр приговору вершаться, і ті справи в цьому Судебнику приписувати.

Коментар

Визначено порядок видання й опублікування нових законів. За відсутності в законі вказівки про порядок рішення тієї чи іншої спра­ви воно вершиться вищою інстанцією – Боярською Думою. Це по­ложення обмежувало владу царя, оскільки передбачалося, що нові царські укази не можуть бути прийняті без згоди Боярської Думи.

ü Судебник 1550 года // Российское законодательство Х−ХХ ве­ков: в 9-ти т. – М., 1985. – Т. 2. – С. 97, 101, 108, 116, 118.

ДОКУМЕНТ № 3

Стоглавий собор 1551 р.

Коментар

Важливу роль в узгодженні взаємовідносин між світською вла­дою і церквою, реформуванні самої церкви, зміцненні внутрішньої церковної організації і дисципліни відіграв зібраний з ініціативи ца­ря і митрополита Стоглавий собор 1551 р. (його постанови сфор­му­льовані в ста главах у вигляді "соборних відповідей" на питання Івана ІV). Собор схвалив Судебник 1550 р. Впроваджувалася та уні­фі­ковувалася обрядність на всій території держави. У власності церк­ви залишалися всі землі, набуті нею до Стоглавого Собору. На­да­лі духовенство могло купувати землю, одержувати її в дар, забирати у дворян за борги тільки з царського дозволу. Утвердилася лінія на обмеження і контроль монастирського землеволодіння з боку царя.

Дата добавления: 2015-07-18