Глава 98. 4 страница

Уривок

Які бояри і дворяни, і приказні люди, і діти боярські, і гості, і всякі служилі, і торгові, і всякі люди холопів своїх гнали з двору, а відпускних їм не давали і крепостей їм не видавали, а наказували їм годуватися самим, і ті їх холопи помирають з голоду, а інші го­дуються государевою царевою і великого князя Бориса Федоровича всея Русії милостинею, і не прийме їх ніхто, бо не мають відпускних... наказували тим холопам давати відпускні в приказі Холопського суду...

ü 1603 г., августа 16. Указ о выдаче отпускных грамот хо­ло­пам, владельцы которых изгнали их во время голода без оформления отпуска на волю // Материалы по истории СССР / Под ред. А. Горс­кого. – М., 1989. – С. 89.

ДОКУМЕНТ № 5

1606 р., раніше листопада 29.
Грамота патріарха Гермогена про становище повстанців у Коломенському і про "листи" Болотникова
до боярських холопів із закликом "побивати" господ

Коментар

Патріарх Гермоген поставлений митрополитом Василієм Шуй­ським у 1606 р. У січні 1612 р. замордований московськими боярами та поляками в земляній в’язниці Чудова монастиря. Грамоти Гермо­гена є єдиним російським джерелом, в якому згадується про "листи" І. Болотникова до боярських холопів та переказується їхній зміст.

Уривок

Про програмні вимоги І. Болотникова

А стоять ті злодії під Москвою, в Коломенському, і пишуть в Москву прокляті листи, і наказують боярським холопам бити своїх бояр і жінок їхніх і вотчини і помістя їм обіцяють..., наказують всіх торгових людей бити і майно їх грабувати, і закликають їхніх злодіїв до себе і обіцяють їм давати боярство, і воєводство, і окольництво, і дячество.

ü 1606 г., ранее ноября 29. Из грамоты патриарха Гермогена о "стоянии" восставших в Коломенском и о "листах" Болотникова к боярским холопам с призывом "побивать" господ // Материалы по истории СССР / Под ред. А. Горского. – М., 1989. – С. 84.

ДОКУМЕНТ № 6

1607 р., березня 7. Указ про заборону
примусово оформлювати служилі кабали
на добровільних холопів незалежно від строку їх служби

Коментар

Даним указом заборонялося закріпачувати людей, які добро­вільно йшли на службу до бояр і дворян. Це була поступка збідні­ло­му населенню, вимушеному служити багатим господарям.

Уривок

Які холопи у бояр, і дворян, і дяків, і у приказних людей, і у дітей боярських, і в іноземців, і у всяких служилих людей послужать добровільно в холопах півроку, або рік, або більше, але не холопами народилися..., а кабали на себе ті холопи не захотіли, то на тих добровільних холопів у приказах Холопського суду почнуть їх государі просити кабалу, і тих добровільних холопів государ цар і великий князь Василій Іванович всея Русі наказав розпитувати: скіль­ки він у тих государів своїх добровільно служив? Якщо добровільні холопи на питання скажуть, що служать півроку, або рік, або більше, а кабали не хочуть, то тих добровільних холопів в неволю не давати, а наказувати їм тим людям у кабалі відмовляти...

ü 1607 г., марта 7. Указ о запрещении принутидельно оформ­лять служилые кабалы на добровольных холопов вне зависимости от срока их службы // Материалы по истории СССР / Под ред. А. Горского. – М., 1989. – С. 90.

ДОКУМЕНТ № 7

1607 р., березня 9. Соборне уложення
про заборону переходу селян
і про 15–річний строк пошуку біглих селян

Коментар

Згідно з Соборним уложенням, термін пошуку селян-утікачів збільшився з 5 до 15 років і поверненню володарю підлягали всі се­ляни, які у 1592 р. були записані в "писцові" книги. Цей акт, на думку Василія Шуйського, повинен був згуртувати навколо нього дво­рян. Ті, хто приймав селян-утікачів, сплачували штраф на користь держави і компенсацію колишньому господарю.

Уривок

Які селяни 15 років тому в книгах 101-го року (1592 р.) запи­сані, їм бути за тими, за ким записані. Якщо селяни перейшли до іншого і є на тих селян чолобитна або на тих, хто їх тримає, чоло­бит­на, і справа не завершена, тих селян віддавати по книгах з жінками, і дітьми, і зі всім майном до строку Різдва Христового 116 року без пожилого; а хто не віддасть на цей строк, з нього брати за прийом і пожиле.

А на яких селян по сей день чолобитної немає і до 1 вересня не буде, тих не віддавати, а записати в книги за тими, де вони нині живуть.

А буде віднині, від кого вийшовши, перейдуть до будь-кого іншого, і той, до кого прийде, прийме, всупереч цьому соборному уло­женню, і у того селянина забрати, йому повернути того се­лянина зі всіма пожитками, звідки він перебіг, а двір, якщо той селянин бу­дував, заплатити, а двора не возити; та з нього же на царя-государя за те, що прийняв всупереч уложення, взяти 10 рублів: не приймай чужого; та з нього же за пожиле тому, чий селянин, за двір, за кож­ний рік по три рублі, за холостого також на рік по три рублі.

ü 1607 г., марта 9. Соборное уложение о запрещении перехода крестьян и о 15-летнем сроке сыска беглых крестьян // Материалы по истории СССР. Под ред. А. Горского. – М., 1989. – С. 90−91.

ДОКУМЕНТ № 8

Горсей Джером.
Скорочена розповідь або меморіал мандрувань

Коментар

Джером Горсей (1550−1626) – представник англійської Мос­ков­ської компанії, прожив у Московській державі багато років. Пи­сав нотатки, цінність яких − у безпосередності сприйняття, оригі­наль­ності матеріалу, у власному трактуванні низки історичних подій.

Уривок

Про політику Бориса Годунова щодо аристократії

Богдан Бельський, головний улюбленець покійного государя, був відправлений в укріплене місто Казань в опалу як небезпечний заколотник і підбурювач заколотів між незадоволеними дворянами. Петро Головін, головний скарбник попереднього царя, людина знат­ного роду і великої хоробрості, за зухвалість і різкі висловлювання проти Бориса Федоровича також потрапив в опалу. За наклепом Іва­на Воєйкова, улюбленця нового государя, його вислали і вбили по дорозі. Іван Васильович Сицький, перший з князів царської крові, який користувався великою повагою і владою, був головним суперником Бориса в урядовій комісії; його незадоволення і могутність були небезпечні для нього, тому був знайдений привід для звинувачення. Царська немилість наздогнала Сицького раптово, і йому наказали виїхати з Москви на відпочинок у свою землю, але дорогою раптово на нього був вчинений напад загоном царської гвардії: він задих­нув­ся в хатині, яку підпалили, обклавши сирим сіном і соломою, непо­далік від його маєтку; всі оплакували його. Це був найважливіший і найжахливіший камінь спотикання для дому і сім’ї Годунових; потім ще багатьох підозрюваних або неприязних до нього спіткала така ж доля. Мені сумно було бачити, як в серцях і думках більшості зрос­тала ненависть до правителя за його лицемірство і жорстокість...

Борис, намагаючись досягнути влади і найбільшої могутності для себе і своєї сім’ї, поступово придушував, притискав і усував значну частину бояр, найзнатніших, з давніх родів, вдало розправлявся з ни­ми і довго безкарно мучив їх, щоб стати грізним і викликати до себе страх.

Характеристика Бориса Годунова

У нього гарна зовнішність; має гарну статуру, привітний, за­любки вислуховує погані поради; але горе тим, хто їх дає. Йому близько 45 років; він здібний, при цьому схильний до некромантії, без освіти, але швидко думає, від природи хороший оратор, говорить чудово, чітким голосом. Спритний, хитрий і мстивий; поміркований у їжі, відрізняється величавою поставою, щедро пригощає іноземних послів і робить багаті подарунки іноземним правителям.

Про причини успіху Лжедмитрія І

Борис Федорович озброївся, наскільки міг, за допомогою своїх надійних прихильників і бояр; у нього було достатньо війська, амуніції, артилерії, усяких запасів, проте в нього не вистачило хо­робрості і мужності для битви; це розбило його серце.

ü Горсей Джером. Короткий рассказ, или мемориал путешест­вий // Россия ХV−ХVІІ вв. глазами иностранцев / Подготовка текс­тов, вступит. статья и комментарий Ю. Лимонова. – Л., 1986. – С. 200−201, 219, 221.

ДОКУМЕНТ № 9

Маржерет Жак.
Стан Російської імперії і великого князівства Московії

Коментар

Жак Маржерет (1550−1618) – французький капітан, завербо­ва­ний на службу Московською державою. Брав участь у боротьбі проти Лжедмитрія І, а з його приходом до Москви перейшов до нього на службу.

Уривок

Про голодомор

Сума, яку імператор Борис витратив на бідних, неймовірна; не беручи до уваги витрат, які він здійснив у Москві; по всій Росії не було міста, куди б він не послав більше чи менше для прогодування бідних. Мені відомо, що він надіслав у Смоленськ з одним моїм знайомим двадцять тисяч рублів. Його хорошою рисою було те, що він зазвичай щедро роздавав милостині і багато передавав священ­но­служителям, які, в свою чергу, всі були за нього. Цей голодомор значно зменшив сили Росії і прибуток імператора.

Про Бориса Годунова

... Зрадив звичай вислуховувати кожне прохання і замість того ховався, показувався народу рідко і зі значно більшими церемоніями і небажанням, ніж будь-хто з його попередників.

... Увесь цей час його занепокоєння і підозрілість постійно зрос­тали; він багато разів висилав Шуйських, підозрюючи їх більше за будь-кого, хоча середній брат був одружений з сестрою його жінки; багато безвинно зазнали тортур за те, що відвідували їх навіть тоді, коли вони були в милості. Без наказу імператора ні один лікар під страхом вигнання не міг відвідувати вельмож або давати їм будь-що, бо по всій Росії ніколи не було жодних лікарів, окрім тих, які слу­жать імператору, навіть жодної аптеки. Врешті, почувши у 1600 році розмови, що дехто вважає Дмитрія Івановича живим, він з того часу цілі дні тільки і робив, що катував і мучив з цього приводу. Віднині, якщо слуга доносив на свого господаря, оббріхуючи, маючи надію одержати свободу, його нагороджували, а господаря або будь-кого з його головних слуг катували, щоб змусити їх зізнатися в тому, чого вони ніколи не робили, не бачили і не чули.

ü Маржерет Жак. Состояние Российской империи и великого княжества Московии // Россия начала XVII в. Записки капитана Мар­жерета / Сост. Ю. Лимонов. – М., 1982. – С. 189−190.

ДОКУМЕНТ № 10

Буссов К. Московська хроніка 1584-1613 рр.

Коментар

Конрад Буссов (1552−1617) – саксонець, типовий кондоть­єр, служив у Московській державі Борису Годунову, Лжедмитрію І і "тушинському злодію". Написав твір про події 1606−1607 рр., в яко­му не приховував свого негативного ставлення до В. Шуйсь­кого. Під Москвою перейшов на бік І. Болотникова, завдяки чому мав мож­ливість особисто спостерігати за діями повстанців у Ка­лу­зі і Тулі.

Уривок

Про Бориса Годунова

... Виконував свої обов’язки настільки розумно і сумлінно, що майже усі дивувалися і говорили, що на усій Русі немає рівного йому за розумом, оскільки багато невирішених справ привів у повний по­рядок, багато зловживань припинив, багатьом вдовам і сиротам до­по­міг домогтися справедливості.

ü Буссов К. Московская хроника 1584−1613 гг. – М., 1961. – С. 79.

Із "Московської хроніки" Конрада Буссова

Уривок

Про пошуки повстанцями на чолі з І. Болотниковим кандидатури на роль Лжедмитрія ІІ

... Безчестя і ганьба надзвичайно розсердили Істому, він задумав, у свою чергу, пожартувати з Болотниковим, тому вступив у таємні переговори з московським ворогом, царем Шуйським: одер­жавши від нього значні подарунки золотом і сріблом, він повідомив йому, що дотепер ще жодна жива душа в Путивлі Дмитрія не бачила і про нього не знають.... Чи правда, що Дмитрій утік і перебуває у Польщі і сам прислав цього Болотникова, призначивши його замість себе, чи ж поляки і Шаховський випестували нового Дмитрія, цього він знати не може...

Князь Григорій не став відкладати, написав і швидко відпра­вив до Польщі, але той, хто за домовленістю обіцяв видати себе за Дмитрія і прикинутися ним, не наважився на таку хитру справу, не захотів стати Дмитрієм, залишився в Польщі добрим дворянином...

Болотников писав і часто посилав послів до Польщі до свого правителя, який направив його в Росію, з проханням про допомогу, але той не з’явився і залишив його в біді. Козаки і всі тульські мешканці були обурені Болотниковим і Шаховським, хотіли схопити їх і відправити до ворога, до Шуйського, за те, що вони вигадали таку байку і запевнили їх, що Дмитрій живий.

ü Из "Московской хроники" Конрада Буссова. // Материалы по ис­тории СССР. Под ред. А. Горского. – М., 1989. – С. 65−66, 69−70.

ДОКУМЕНТ № 11

Флетчер Джильс. Про державу Російську

Уривок

Про царя Федора Івановича

В особі Федора династія вимирала напевне. Він постійно по­сміхався, але безжиттєвою посмішкою. Цією сумною посмішкою, яка мовби молить про жалість і помилування, царевич захищався від непередбачуваного батьківського гніву. З часом жалісний вираз обличчя, особливо після страшної смерті старшого брата, в силу звич­ки перетворився в невільну автоматичну гримасу, з якою Федір і вступив на престол. Під гнітом батька він втратив свою волю, але зберіг назавжди завчений вираз затурканої покірності. На престолі він шукав людину, яка стала б господарем його волі: розумний шваг­ро Годунов обережно став на місце скаженого батька.

ü Флетчер Джильс. О государстве Русском. – СПб., 1905. – С. 98.

ДОКУМЕНТ № 12

Временнік Івана Тимофєєва

Коментар

"Временнік Івана Тимофєєва" − один із найбільш яскравих та оригінальних творів про Смутний час, написаний царським дяком Іва­ном Тимофєєвим у другому десятиріччі ХVІІ ст. І. Тимофєєв похо­див із середовища підмосковних служилих людей. Бився з Лжедмит­рієм І під Брянськом. При самозванці служив у Тулі. При В. Шуй­ському повернувся до Москви і брав участь в її захисті від війська І. Бо­лотникова. У 1608−1609 рр. зблизився з М. Скопіним-Шуйським, який збирав війська проти Лжедмитрія ІІ. Служив у Новгороді до 1617 р., повернувся до Москви. У 1618 р. його направили на службу в Астрахань, в 1622−1628 рр. служив в Ярославлі, потім − у Ниж­ньо­му Новгороді. Помер у 1631 р. Винуватцями Смути Іван Тимофєєв вважав московських царів.

Уривок

Про характер подій Смутного часу
як громадянської війни

... Гірше невірних... і брат брата, і дальні, і чужі по роду – ніяк одне одного не милували, але як іновірці вбивали одне одного без милосердя і в лютій злобі, не зважаючи ні на віру, ні на родинні зв’язки.

ü Временник Ивана Тимофеева. – М.−Л., 1951. – С. 298−299.

ДОКУМЕНТ № 13

Ісаак Масса. Коротке повідомлення про Московію

Коментар

Ісаак Масса (1586−1643) – голландський купець, який трива­лий час жив у Московській державі (з 1601 по 1608 і в 1612 р.); знання російської мови, всебічне спілкування з представниками різ­них верств московського суспільства, власні спостереження дали йо­му змогу написати про той час захоплюючий за формою твір.

Уривок

Про територію,
яка була охоплена повстанням Івана Болотникова

(Повстанцям) на татарській або рязанській стороні належали такі міста: Рязань, Карачев, Лівни, Орел, Вєнєв, Михайлов, Болохов, Ряжськ, Серебряні пруди, Новосиль; на сіверській стороні: Путивль, призвідник всіх повсталих міст... потім Чернігів, Брянськ, Єлець, Козельськ, Рильськ, Почеп, Сосниця, Рославль, Монастирище, Нов­город-Сіверський і багато інших; також були в них: Коломна, Кашира, Алексин, Єпифань, Перемишль, Львів, Дідилів, також Ка­луга і Тула... заволоділи всією Волгою і спустошили всі місцевості (по її течії), де тільки не проходили. Словом, у них була велика сила, і вони володіли чудовими землями, крім того, багато міст вагалося і схилялося то до однієї сторони, то до іншої, так що цар на прохання московських бояр вирішив особисто виступити в похід на початку літа і наказав написати у всі міста, щоб усі діти боярські або дво­ряни, які спокійно жили у своїх помістях (не охоплених повстанням) і не приїхали на службу, були вислані... тому звідусіль почали приїжджати на службу, так що багато воїнів виступило в похід.

ü Из "Краткого известия о Московии" Исаака Массы // Хрес­то­матия по истории СССР. С древнейших времен до 1861 года / Сост.: П. Епифанов, О. Епифанова. – М., 1987. – С. 170.

Про підтримку Лжедмитрія І мешканцями
Комарицької волості та каральну акцію Бориса Годунова

(Борис): "... Усе зруйнувати, підпалити і винищити; і наказав усіх чоловіків, піддавши жахливим тортурам, вбити, також старих, а молодих жінок і дітей наказав помилувати і взяти на вічне рабство до себе в Татарію, що і було виконано".... Вони так пограбували Ко­марицьку волость, що в ній не залишилося "ні кола, ні двора"; і вони вішали чоловіків за ноги до дерев, а потім підпалювали, жінок, зґвалтувавши, садили на розпечені пательні, також садили їх на розпечені цвяхи і дерев’яні коли, дітей кидали у вогонь і воду.

... Чим більше мучили людей, тим більше вони схилялися визнати Дмитрія своїм законним государем.... Побачивши і почув­ши це, мешканці навколишніх міст почали думати: якщо наші спів­вітчизники і наші правителі в Москві так з нами обходяться, то нам краще скоріше перейти до Дмитрія, який буде нас захищати.

ü Краткое известие о Московии Исаака Массы // Восстание И. Болотникова. Документы и материалы. – М., 1959. – С. 57−58.

Про голод у Московській державі

Дорожнеча в Москві. В той час, по волі божій, по всій мос­ковській землі настала така дорожнеча і голодомор, що подібного ще не доводилося описувати.... Так що навіть матері їли своїх дітей; всі селяни і поселяни, які мали корови, коні, вівці і кури, поз’їдали їх, незважаючи на піст, збирали в лісах різне коріння, гриби і багато іншого та їли їх з великою жадобою; їли також котів і псів; від такої їжі животи в них ставали великі, як у корів, і наставала жалюгідна смерть...

Велика біда. В самій Москві було не краще; привозити хліб на ринок треба було потайки, щоб його не відібрали силою; і люди, запряжені у вози і сани, щоденно збирали багато мертвих і звозили у ями, вириті за містом в полі, і кидали їх туди, як сміття.

Чудеса в Москві під час голоду.... І московити, в яких був достатній запас хліба, нехтували цією бідою і ставили її в ніщо.

Інші, маючи запаси на три або чотири роки, бажали продов­ження голодомору, щоб заробити більше грошей, не думаючи про те, що можуть теж зазнати голоду. Навіть сам патріарх, голова духо­венства, на якого дивилися в Москві, як на зразок святості, маючи великий запас хліба, оголосив, що не хоче продавати зерно, за яке з часом повинні будуть давати ще більше грошей; і у цієї людини не було ані жінки, ані дітей, ані родичів...

Милостині, які не цінить Господь, які не приносять ніякої ко­ристі... Цар Борис наказав роздавати милостині в багатьох місцях міста Москви, але це не допомагало, а стало гірше, ніж до того, коли нічого не роздавали: бо для того, щоб одержати хоча б трохи грошей, всі селяни і поселяни разом із жінками і дітьми потягнулися до Москви зі всіх міст на сто п’ятдесят миль навколо, посилюючи нестаток в місті і гинучи, як гинуть мухи в холодні дні.... Більше того, приказні, яких призначили для роздачі милостині, були зло­ді­ями, якими всі вони здебільшого бувають у цій країні, вони поси­лали своїх племінників, племінниць та інших родичів в ті оселі, де роздавали милостиню, в розірваних сукнях, ніби вони бідні та голі, і їм давали гроші.... Якщо комусь щастило одержати милостиню, то її крали негідники-охоронці, які були поставлені пильнувати за цим. І я сам бачив багатих дяків, які приходили за милостинею в злиден­ному одязі.... Словом, біди були невимовно великими, і Божа кара була настільки дивовижна, що ніхто її належним чином осягнути не міг. Проте люди ставали що далі, тим гірші, вдавалися до розбою і по­грабувань усе більше...

Грабунки на дорогах. В цьому ж місяці вересні частина крі­посних холопів, які належали різним московським боярам і госпо­да­рям, збурилась, об’єдналась разом і почала грабувати мандрівників; через них дороги до Польщі і Лівонії стали надзвичайно небез­печними... проти них цар вислав відважну молоду людину − Івана Федоровича Басманова, і з ним приблизно сотню кращих стрільців, щоб захопити тих злочинців, але ті злочинці швидко про це дізна­ли­ся і підстерегли його на вузькій дорозі посеред лісу, оточили і пере­стріляли майже всіх, хто був з ним, і царя це дуже засмутило, що так сталося з таким витязем, і він наказав проявити ретельність і тих зло­діїв виловити, а виловивши, повісити всіх на деревах на тих же до­рогах.

Про повстання Івана Болотникова

Землі Сіверська і Комарицька повстають проти Москви. Попе­редньо ми говорили, що всі міста зловтішалися тим, що сталося в Москві[175], окрім тих, що були розташовані по сусідству з Польщею і Татарією, в землі Сіверській і волості Комарицькій, а саме: Путивль, Єлець, Тула, Кроми, Рильськ і багато інших поблизу них, а мешканці їхні вбили гінців, а також спалили привезені з Москви листи царя та його самого зневажливо лаяли як безчесного зрадника і мали ба­жан­ня мститися йому до останньої краплі крові, і нама­галися з’ясувати, чому, не порадившись з ними, вбили вінчаного царя без будь-якої на те причини. І вони підбурили ще багато інших міст, а також усе По­волжя, Астрахань зі всіма навколишніми областями, і всі поклялися між собою відплатити за нього і закликали до себе в поводирі з Волги Петра Федоровича, який видавав себе за незаконного сина царя Федора Івановича...

ü Из "Краткого известия о Московии" Исаака Массы // Мате­ри­алы по истории СССР. Под ред. А. Горского. – М., 1989. – С. 51−55.

ДОКУМЕНТ № 14

Джон Мерік. Стан Російської держави
після смерті останнього претендента Дмитрія

Коментар

Це повідомлення, яке англійський дипломат Джон Мерік на­писав у березні−квітні 1607 р., містить важливі дані про чисельність армії І. Болотникова під Москвою і про ситуацію в столиці під час облоги.

Уривок

Про відмову населення Путивля та інших міст присягати Василію Шуйському

Теперішній государ Василій Іванович... почав звільняти і при­значати воєвод і начальників по всіх областях і містах своїх володінь і серед інших скерував воєводу у важливе місто Путивль і відправив за ним дворянина привести до присяги населення цього міста на вірність йому.... Вони скористалися випадком, щоб відмовитися від вірнопідданської присяги і почали вимагати від московської влади звіту про попередні діяння. І вони вчинили так ще тому, що Дмитрій за особливі заслуги звільнив цю область від усіх податків на десять років, що було втрачено після його смерті. Новий воєвода, який про­тидіяв цьому заколоту, був убитий, а для одержання підтримки своїм вимогам вони поширили чутки, що Дмитрій ще живий і просив їх відновити його на царстві. Ці чутки серед повсталого населення мали такий вражаючий успіх, що більшість міст у цій частині країни відмовилася присягати теперішньому правителю, а готова була скласти нову присягу нібито живому Дмитрію, що змусило теперіш­нього правителя зібрати сили і виставити військо. Дізнавшись про це, повстанці залучили на свій бік усіх незадоволених в цій частині країни і вирушили в похід в кількості 60 000 чоловік і з’явилися під Москвою на відстані трьох англійських миль.... Продовжували облогу і писали листи до рабів у місто, щоб ті взялися за зброю про­ти своїх правителів і заволоділи їхнім майном і добром.

На той час загострилися протиріччя між двома головними на­чальниками табору повсталих, одним із яких був старий розбійник з Волги на ім’я Болотников, а другого звали Пашков; протиріччя ці настільки поглибилися, що цей Пашков залишив свою партію і пе­рейшов та підкорився правителю з 500 своїх прибічників. Від нього правитель довідався про становище в таборі повстанців і про те, що чутки, начебто Дмитрій живий, були брехливою вигадкою.

ü Английское сообщение "Состояние Российского государства пос­ле смерти последнего претендента Дмитрия" // Материалы по ис­тории СССР. Под ред. А. Горского. – М., 1989. – С. 72.

ДОКУМЕНТ № 15

Флетчер Джильс. Про державу Російську

Уривок

Про спосіб правління

Правління в них чисто тиранічне: всі його дії схиляються до переваг одного царя, до того ж найбільш відвертим і варварським спо­собом.... Дворянству надана несправедлива і необмежена свобода володіти простим або нижчим класом народу і пригнічувати його по всій державі...

Що стосується головних пунктів або статей, які входять до складу самодержавного правління (наприклад, видання та скасу­ван­ня законів, призначення урядових осіб, право оголошувати війну й укладати союзи з іноземними державами, і право страчувати та ми­лувати, право змінювати рішення по справах цивільних і криміналь­них), то всі вони настільки беззастережно умовно належать царю і залежній від нього Думі, що його можна назвати як верховним пра­вителем, так і самим виконавцем...

По-друге, що стосується громадських й урядових посад у дер­жаві, то тут нема жодного спадкового звання,... призначення на ту чи іншу посаду залежить безпосередньо від самого царя...

По-третє, те саме можна сказати про управління справами су­до­вими, особливо тими, які стосуються життя і смерті. Тут нема нікого, хто мав би судову посаду або владу, яка передається по спадковості,... і судді настільки обмежені у здійсненні своєї посади, що не можуть вирішити жодної особливої справи самі, а повинні пересилати її до Москви, в царську Думу...

По-четверте, що стосується верховної апеляції і помилування обвинувачених у кримінальних злочинах, то це повністю залежить від волі і милості царської... Ще не так давно тут були деякі особи з давнього дворянства, які володіли по спадщині різними областями з необмеженою владою і правом судити і впорядковувати всі справи у своїх володіннях без апеляції, без усякого звіту царю; але всі ці права "були знищені і відняті у них Іваном Васильовичем".

Про засідання Земського собору

Найвища установа для публічних нарад у справах державних називається собором. … Чини та звання осіб, які бувають на таких зібраннях, по порядку наступні: 1) сам цар; 2) знать, осіб із двадцять, які належать до Думи; 3) стільки ж відомих духовних осіб. Що сто­сується міщан або інших представників народних, то їх не допус­кають на це зібрання, бо простий люд трактують там не краще за рабів. Земське зібрання (собор) формується наступним чином. Цар наказує скликати тих дворян..., кого він сам бажає, разом із патрі­архом, який запрошує своє духовенство.... Коли всі зберуться на царському дворі, то призначається день засідання...

... Потім один із секретарів (оратор) оголошує причину зі­бран­ня і викладає головні предмети або справи, які треба обговорити. Але пропонувати розгляд питання окремим особам про будь-яку за­гальнокорисну справу (як це робиться в Англії), російський собор підданим не дозволяє.

Коли справу запропоновано секретарем на розгляд, то насам­перед бажають знати голос або думку патріарха і духовенства..., ці думки їхні завжди одноманітні і промовляються без усякого обго­во­рення, ніби завчений урок.... Потім встає будь-хто з архі­мандритів... і просить царя, щоб він велів оголосити їм, яка власна думка його величності і якою буде його постанова по справі...

Про дворянство і засоби, які застосовуються
до послаблення його згідно з намірами уряду

Дата добавления: 2015-07-18