Читайте также:
|
|
Стаття 22. А які селянські діти батьків своїх і матерів почнуть вирікатися, і тих тортувати.
Стаття 25. А які усяких чинів люди почнуть у когось шукати біглих своїх селян та їх селянське майно, і напише в пошуку того селянського майна рублів на п’ятдесят і більше, або хто на кому почне біглих своїх селян шукати і в пошуковій чолобитній майна селянського поіменно, скільки якого майна, а ціни їм не напише, а відповідач тих селян за собою не скаже, і доведеться за вірою і за тих селян, проти позовної чолобитної, за всяку голову класти по чотири рублі, а за глухі животи[190] по п’ять рублів, а по більшому майну вирішувати по суду.
Стаття 32. А будуть чиї селяни і бобилі учнут у кого найматися на роботу і тим селянам і бобилям у всяких чинів людей найматися на роботу по записам, і без записів, вільно. А тим людям, у кого вони на роботу наймуться, жилих і судних записів і служилих кабал на них не мати і нічим їх до себе не прикріплювати, і як на них ті наймити відпрацюють, і їх відпускати від себе без усякої затримки.
Стаття 34. А від яких вотчинників і поміщиків, які знаходяться в порубіжних містах, люди їх і селяни бігають закордон в німецьку і в литовську сторони, і за кордоном одружуються на біглих же жінках і на дівках різних поміщиків, і одружившись повертаються з-за кордону до старих своїх поміщиків і вотчинників, і як вони повернуться, і ті їх старі поміщики почнуть государю бити чолом один про дівку або про жінку, що пішла його селянка за того біглого селянина, а відповідач його почне говорити, що селянин його на тій біглій дівці або на жінці одружився за кордоном в бігах, і їм в судовому порядку в тих їх біглих людях і селянах дати жереб, та кому жереб випаде, і тому за дівку або за жінку, або за мужика дати вивід п’ять рублів для того, що вони обидва були в бігах за кордоном.
Коментар
Соборне уложення 1649 р. задовільнило вимоги дрібних і середніх землевласників. Ним було відмінено урочні літа[191] і встановлено, що біглих селян можна шукати і повертати без будь-якого обмеження в термінах. Закріпачення селян поставило їх у безправне становище. Воно не обмежувалося позбавленням свободи переходу селянина від одного землевласника до іншого. Селянин за своїм становищем наближався до холопа. Закон встановлював певну ціну за селянську душу. Селянин ставав безправним і в майновому відношенні − його майно, по суті, вважалося поміщицьким. Ст. 1 і 2 відміняли урочні літа як для селян, які належали особисто царю, так і для тих, які належали окремим вотчинникам і поміщикам. Ст. 9 повно і в загальній формі проводить принцип остаточного закріпачення селян. Ст. 10 регламентувала питання про відповідальність за прийняття селян. Ст. 20 встановлювала практичні заходи для попередження переходу селян, а ст. 32 охороняла власність землевласника на кріпосного селянина. Ст. 34 фіксувала трактування селянина як речі: приналежність його тому чи іншому власнику вирішується жеребкуванням.
Глава ХІІ
Про патріарший суд
Стаття 1. На патріарших приказних і на дворових людей і на дітей боярських, і на селян, і на всяких чинів людей, які живуть у патріарших домових вотчинах, по усяких справах суд давати безстроково на патріаршому дворі, тому що при колишніх государях і блаженної пам’яті великому государі царі і великому князі Михайлі Федоровичу всея Русі ні в яких приказах на них суда не давали, а судили їх на патріаршому дворі.
Стаття 2. А буде патріарші приказні люди в якій справі правого звинуватять, а винуватого виправдають по посулі або по дружбі, або по недружбі, тим людям, хто буде звинувачений не по справі, на тих патріарших приказних людей бити чолом государю, і по тому чолобиттю спірні справи вносити до государя і ко всім боярам. А виясниться, що патріарші судді кого звинуватять не по справі, і тим патріаршим суддям за їх неправду указ чинити, проти того ж, як указано о государевих суддях.
Коментар
Церква володіла величезними багатствами. Тенденція до обмеження церковних володінь не могла підірвати майнову могутність церкви. Ст. 1 визначала підсудність осіб, які перебували у патріарших вотчинах і установах глави православної церкви. Ст. 2 фіксує, що патріарші судді несуть таку ж відповідальність, як і судді державні. Державний суд був поставлений вище за церковний, оскільки справи, які вирішувалися в патріарших приказах, можна було оскаржити в государевому суді.
Про Монастирський приказ
Стаття 1.... А нині государ цар і великий князь Олексій Михайлович всея Русі, по чолобитній стольників, і стряпчих, і дворян московських, і городових дворян, і дітей боярських, і гостей..., указав Монастирському приказу бути особно і на митрополитів, і на архієпископів, і на єпископів, і на приказних і дворових людей, і на дітей боярських, і на їх селян, і на монастирі..., во всяких позовах суд чинити в Монастирському приказі.
Стаття 3. А які патріарші, і митрополичі, і архієпископи, і єпископи, і монастирські, і бояр, і окольничих, і думних, і всяких чинів московських, прикажчики, і селяни живуть у містах во волосних і в боярських вотчинах і в помістях... давати суд по двадцять рублів, а більше двадцяти рублів і в вотчинних, і в помісних, і в холопських справах на них в містах суда не давати, окрім тих міст, в яких містах по государевому указу бувають з воєводами дяки...
Коментар
Утворення Монастирського приказу свідчило про посилення державного контролю за церквою. Приказ повинен був розглядати справи по позовах проти духовних осіб і залежних від них людей (селян, дворових людей). Судову владу на місцях, поряд із губними і земськими установами, здійснювали воєводи. Воєводи, при яких не було дяків, не могли розглядати позови ціною більше двадцяти рублів. Цим положенням держава намагалася обмежити свавілля воєвод – зазвичай, великих бояр.
Глава ХVІ
Про помісні землі
Стаття 1. В Московському уїзді бути помістям:
За боярами по двісті чвертей за людиною.
За окольничими і за думними дяками − по сто по п’ятдесят чвертей за людиною.
За стольниками, і за стряпчими, і за дворянами московськими, і за дяками, і московськими стрільцями, і за степенними, і за путними ключниками − по сто чверті за людиною. За дворянами із міст, які служили по вибору − по сімдесят чвертей за людиною.
За жильцями і за стремянними конюхами, і за сотниками московських стрільців − по п’ятдесят чвертей за людиною.
За дворовими людьми, за стряпчими, і за ситниками, і царициного чину за дітьми боярськими, з помісних їх окладів зі ста чвертей − по десять чвертей.
Стаття 2. А які поміщики усяких чинів захочуть між собою помістями своїми мінятися, і їм про розписку тих своїх обмінних помість бити чолом государю, і чолобитні про то подавати в Помісний приказ.
Стаття 3. А міняти помістя московським всяких чинів людям з московськими же всяких чинів людьми, і з городовими дворянами, і дітьми боярськими, і іноземцями, чверть на чверть, і жиле на жиле, і пусте на пусте, а не жиле на пусте, і ті обмінні помістя між ними розписувати по їх полюбовному чолобиттю і по заручним чолобитним. А де у кого в обміні перейде зверх обміну і зайве невеликі чверті, і ті невеликі чверті по тому за ними по їх полюбовному чолобиттю розписувати.
Стаття 4. А будуть які поміщики і вотчинники помісні або вотчинні свої землі почнуть міняти же яких монастирів архімандритом, і ігуменом, і будівничі з братією, на монастирські вотчинні землі, і почнуть ті поміщики і вотчинники, і архімадрити, і ігумени, і будівничі з братією бити чолом государю тих обмінних земель про розписку, і по їх полюбовному чолобиттю і по заручним їх чолобитним такі землі за ними по тому же розписувати.
Стаття 5. А які поміщики і вотчинники всяких чинів почнуть між собою міняти вотчинні землі на помісні землі або помісні землі на вотчинні і почнуть бити чолом, щоби по їх чолобиттю ті їх землі розписати, помісну землю у вотчинну, а вотчинну землю у помістя, і по тому їх полюбовному чолобиттю ті землі за ними розписувати же...
Стаття 6. А буде хто з ким помістям мінятися, або хто кому вотчинну свою землю проміняє на помісну землю, і тими своїми обмінними землями почнуть володіти по записах, а в Помісному приказі не розписався, і хто з них один помре, а інший залишиться, і почне тих обмінних земель бити чолом про розписку, і в таких обмінних землях відмовляти, і тих обмінних земель за ними після померлих не розписувати.
Стаття 8. А буде хто почне государю бити чолом про помістя, які помістя дали на прожиток дворянам і дітям боярським старим, які від служби відставлені, і вдовам старим, щоб государ їх пожалував, наказав ті дворянські і вдовині прожиткові помістя дати їм, і тим людям, які почнуть бити чолом під ким в помістя, відмовляти і помість не давати.
Коментар
Соборне уложення було значним кроком, спрямованим на зближення помістя і вотчин. Це проявилося у розробці інституту прожиткового помістя, що значно розширило право поміщика на володіння землею. Поміщик, який виходив у відставку, зберігав право на землю. Йому не залишали колишнього помістя, але надавали так зване прожиткове помістя – своєрідну пенсію. Таку ж пенсію одержувала, у випадку необхідності, вдова поміщика, а також діти. Принципово важливим був дозвіл обміну помісних земель на вотчинні і особливо продаж помість у вотчину. Уложення закріпило принцип: "не по службі помістя, а по помістю – служба". Ст. 1. закріпила привілеї, які зафіксовані в системі окладів. Через цю систему здійснювалася внутрістанова градація феодалів. Найважливішим нововведенням Уложення 1649 р. (ст. 2−5) був дозвіл обміну помість на вотчини. Такий обмін допускався за умови, що статус володінь відповідно змінювався – вотчина переходила в помістя, а помістя у вотчину, що фіксувалося в приказі.
ü Соборное Уложение 1649 года // Российское законодательство Х−ХХ веков: В 9-ти т. Т. 3. – М., 1985. – С. 85−89, 91, 151−159, 258−345.
ДОКУМЕНТ № 2
Гордон Патрік. Щоденник, ведений ним
під час його перебування в Росії 1661−1678 рр.
Коментар
Патрік Гордон (1635−1699) – представник знатної шотландської сім’ї, яка в роки Англійської революції підтримувала Карла І. Переслідування прибічників Стюартів змусило багатьох із них шукати щастя за межами батьківщини. У 1651 р. П. Гордон поступив до єзуїтського училища у Браунзберзі, після закінчення якого намагався повернутися на батьківщину. Але згодом поступив на військову службу, став найманцем: тричі − у шведів, двічі – у поляків. На російську службу став в офіцерському чині.
Уривок
Про московські порядки
… У понеділок було наказано записати прибулих іноземців у піхотний полк полковника Кравфуірда, Патріка Гордона у чині майора…; в той же час було наказано видати Гордону за прибуття його в Росію 25 крб. грішми і стільки ж соболями, 4 лікті полотна і 8 ліктів камки … Місячне їх жалування не перевищувало звичайного. Проте дяк з дня на день відкладав видачу обіцяного їм, очікуючи спочатку від них подарунка, що було не тільки звичаєм, а й обов’язком. Не знаючи цього, Гордон два-три рази сварився з дяком і все ж, не отримавши від нього позитивної відповіді, поскаржився боярину; останній зробив дяку невелику догану і вдруге наказав видати Гордону належне йому. Все це ще більше роздратувало дяка, і він продовжив тримати Гордона, нічого йому не видаючи. Гордон ще два рази ходив жалітися боярину, рішуче сказавши в останній раз, що він вже і не знає, у кого влада сильніша – у боярина чи у дяка, оскільки останній не виконує наказів першого. Це обурило боярина; … він наказав покликати дяка і, схопивши його за бороду і тряхнувши кілька разів, сказав, що накаже бити його батогом, якщо Гордон ще раз поскаржиться на нього. Тільки боярин поїхав, дяк прийшов до Гордона і почав сварити його. Гордон відповів йому таким же чином, сказавши, що мало турбується про те, дадуть йому що-небудь чи ні, лише б його тільки відпустили з Росії.
… Довідавшись, що боярин пробуде в селі цілий тиждень, Гордон вирішив не ходити до його повернення в Іноземний приказ і тільки тоді просити про відставку, пояснюючи причину свого прохання тим, що російський посол Замліня Федорович Леонтьєв, з яким він уклав у Польщі угоду, обіцяв йому, що він буде отримувати жалування не інакше, як срібною або рівноцінною йому монетою, що, однак, не виконується… Довідавшись про цей намір Гордона і боячись гніву боярина, дяк просив полковника Кравфуірда заманити Гордона в місто. Коли якось ранком Гордон прийшов до полковника, останній попросив його поїхати з ним в місто. Гордон після вагань погодився. В той час, коли вони разом ходили по ринку, до Гордона підійшов дяк з кількома піддячими і почав вимагати, щоб він ішов з ним до приказу; на відмову Гордона він сказав, що йому наказано у випадку, якщо Гордон не піде по-доброму, привести його силою. Тоді Гордон пішов за ним і був люб’язно прийнятий головним дяком Тихоном Федоровичем Мотякіним. Поговоривши деякий час, він мав намір дати Гордону розпорядження в різні прикази для видачі йому грошей, соболів, камки і полотна, але Гордон відмовився прийняти його, сказавши, що хоче дочекатися повернення боярина і має надію одержати від нього відставку. Дяк усіляко намагався відмовити Гордона від його наміру; в той же час він послав за полковником. Обидва продовжували вмовляти Гордона, сказавши йому між іншим, що його спроба поїхати з Росії приведе до його загибелі, оскільки росіяни можуть подумати, що приїхавши з країни, яка вела з ними війну, і будучи до того ж католиком, Гордон мав на меті тільки зібрати необхідні відомості і потім повернутися; якщо його в цьому запідозрять, то не тільки не відпустять з Росії, а ще й зашлють до Сибіру або в інше віддалене місце, і після цього, звичайно, вже ніколи не будуть довіряти йому. Це налякало Гордона, і він, хоч і без бажання, погодився взяти розпорядження про згаданий подарунок.
ü Гордон Патрик. Дневник, веденный им во время пребывания в России // Московия и Европа. – М., 2000. – С. 153−154.
ДОКУМЕНТ № 3
Котошихін Г.
Про Росію за царювання Олексія Михайловича
Коментар
Григорій Котошихін (1630−1667) – піддячий Посольського приказу, учасник дипломатичних переговорів з Польщею і Швецією; за словами Г. Плєханова, ставши "жертвою інтелектуального впливу Заходу на Росію", в серпні 1663 р. Котошихін втік до Великого князівства Литовського, а у 1665 р. перейшов на службу Швеції. Шведський уряд, маючи потребу в детальній інформації про Росію і оцінивши знання Котошихіна, замовив йому твір про Росію. У цій праці відтворені притаманні тому часу цінності, стереотипи, уяви, порядки, звичаї.
Глава ІІ
Про рівень освіченості та ділові якості бояр
І як царю станеться сидіти з тими боярами і думними людьми в думі про іноземні та свої державні справи, і в той час бояри, і окольничі, і думні дворяни сідають по чинах, від царя подалі, на лавках: бояри під боярами, хто кого породою нижче, а не тим, хто вище по чину; окольничі під боярами проти того ж; під окольничими думні дворяни так само, по породі своїй, а не по службі, а думні дяки стоять, а часом цар наказує їм сидіти; і про що станеться думати, думають з царем, як звичай в інших державах. А станеться царю думку свою про що оголосити, і він їм, оголосивши, наказує, щоб вони, бояри і думні люди, подумавши, до тієї справи дали рішення: і хто із тих бояр побільше і розумніше або хто із менших, і вони думку свою про рішення оголошують; а деякі бояри, бороди свої виставивши, нічого не відповідають, тому що цар жалує багатьох в бояри не по розуму їх, а по великий породі, і багато з них грамоті не навчені, проте найдуться і крім них, кому бути на відповіді розумному із великих та із менших статей бояр. А на чому яку справу приговорять, наказує цар і боярам, думним дякам помітити і той приговор записати.
... А як царю станеться про що подумати таємно, і в тій думі бувають ті бояри і окольничі, ближні, які пожалувані зі спальників або яким наказано буває приходити: а інші бояри, і окольничі, і думні люди в ту палату, в думу, і ні для будь-яких справ не ходять, хіба цар накаже.
Про становище вищої верстви
... А по новій Московський цар із бояр, і із ближніх, і із інших чинів людей князем зробити не зможе нікого, крім боярства та інших чинів, тому що не звичай тому є, і не повелося: так же і графів і вільних господ чинів таких нікого не буває, і із Московських чинів людей проти тих двох чинів нагородити неможливо, тому що: як би дано було кому вільне панство, і про те б розмірковували, що то було б самому царю в сором, бо начебто та людина тим іменем від нього звільнилася і непідвладна йому. А кому цар захоче по новій дати боярство, і окольництво, і думне дворянство зі стольників та із дворян або дворянина із дворових всяких чинів і із вільних людей, і таким дає честь і службу, на свій розсуд, хто в який чин і честь пригодний.
Про порушення порядку на царському дворі
... А який би боярин або будь-хто здійснив через силу, щоб на царський двір їхав на коні, хоч без самого царя, а йому про те відомо стало, і його б швидко за те наказав відіслати у в’язницю, до указу свого, і честь його віднята була б; а якщо чоловік його боярський без відома його провів через двір коня, і тій би людині здійснено було покарання батогом. Та не тільки боярам їздити не можна і коня їх водити заборонено, а й усякого чину людей, крім стрільців, з рушницею і в япанчах, і торговим людям з товарами, і селян, і простих людей через царський двір не пускають, також іноземців різних вір на двір і через двір не пускають же, а кому до кого буде яка справа до бояр і думних людей, і вони чекають у царському дворі.... А яка б людина, крім охорони, в Москві і в селах, пішла через царський двір із рушницею, з шаблею або з пістолями, таємним звичаєм, з простоти, а не з умислом злим, і таку б людину побачив або хто б на нього вказав, піймавши, мордували б, для чого він через царський двір йшов з рушницею, чи не царя, або його дім, або на бояр і на думних і на ближніх людей, і не по підказці чиїйсь від кого від бояр і думних і ближніх людей, або від посадських і від гулящих людей і від селян: і буде та людина з тортур скаже, що він йшов через царський двір з рушницею умислом своїм, а не по чиїй підказці, хоча його, царя, і домових його кого або із бояр і із думних і із ближніх людей за будь-яку справу погубити, і такого злодія, мордувавши міцно тричі, чи направду він йшов своїм умислом, а не по підказці, покарають на смерть, без усякої милості, хто б не був. А буде скаже, що він йшов умислом, по намовленню бояр і думних людей або яких інших людей і по його розповіді, на кого він скаже, тих людей всіх накажуть спіймати і мордувати, для чого вони таку людину на царське здоров’я повчали, чи не по намові якого іншого правителя, щоб опинитися у нього в підданстві, або самі хочуть державою заволодіти, або на бояр і думних людей, для того, щоб державі учинити смуту для грабунку домів і майна; і будуть ті люди по перших промовах в тих справах винитися, і їх по тому стратять всіх без милосердя; а не розкаються, і того, хто на них говорив, почнуть мордувати вдруге, і скаже з мордування, що дійсно по їх намовленню ходив і тих людей мордують вдруге, і не будуть розкаюватися, і ту людину почнуть мордувати втретє; і скаже ті ж самі свої розповіді, і тих всіх по тому почнуть мордувати втретє, і мордувавши тричі, хоча хто з них зі всіх і не розкається, і їх всіх посадять у в’язницю, доки по них поруки будуть, що їм наперед злого не мислити і за злодійством не ходити: а буде поруки не буде, і вони, відсидівши в ув’язненні років 15 або скільки доведеться, накажуть їх звільнити і вислати на заслання в далекі міста, в Сибір, або на Терек, на довічне проживання.
Глава IV
Про місницькі порахунки
... І бояри, і окольничі, і думні люди, і стольники, і дворяни б’ють чолом царю і подають чолобитні на тих людей в безчестя, які з ними по його царському указу бути не хочуть, а пишуть в чолобитній своїй один на одного, що їм бути з тими, кому з ким наказати можна, тому що батьки їх, або діди, або прадіди, або будь-хто з роду їхнього, роду їх батьків і з дідів або прадідів бували беззаперечно, або хто буде з батьків їх і з дідів і з прадідів бували на службах і у військових експедиціях, а з тим родом той рід, на який рід почнуть бити чолом, бували вони на службах і у військових експедиціях беззаперечно, і по тому роду їм бути з ними можна, щоб государ про то, по їх чолобитній, наказав провести слідство і по слідству в безчестя указ виданий був. А ті, яким наказано з ким бути в товаришах, проти того ж б’ють чолом царю, що вони породою своєю і честю тих людей не менше, з ким їм наказують бути, і батьки їх і діди і прадіди з родичами їх ніде в товаришах не бували ні з ким. І по тих їхніх чолобитних наказує цар в Посольському Приказі і в Розряді шукати про честь їх по старих записних книгах і листах, і в тих приказах найшовши, випишуть, хто якої є честі і ту справу слухає цар з боярами і думними людьми. І буде кому з ким по слідству можна, і тому бути накажуть без опору; а буде кому бути для рівності не можна, і його залишать, а накажуть бути іншому, кому можна. А буде кому з ким накажуть бути по слідству, а він, не послухавши його царського указу, бути не хоче і дуже впирається, і того за непослух його накаже цар посадити в ув’язнення, на скільки доведеться. А за боярське безчестя відсилають до бояр на двір головою тих людей, які з ними бути не хочуть. І якого дня накаже цар якого боярина, або окольничого, або стольника за безчестя відіслати головою до боярина, або думну людину і стольника до окольничого, і того дня той боярин або окольничий у царя не буває, а посилають до нього з повідомленням, які люди з ним бути не хотіли, пришлють до нього головою; і він того чекає. А посилають до них таких людей з дяком або з піддячим; і взявши тих людей за руки, ведуть до боярського двору пристави, а на коня сісти не дають, а як приведуть його на двір до того, з ким він бути не хотів, поставлять його на нижньому ганку..., і той боярин на царське жалування б’є чолом, а того, кого приведуть, наказує відпустити його до себе додому. І той, кого посилають до кого головою, від царського двору йдучи до боярського двору і у нього на дворі лає його і безчестить усякою лайкою: а той йому за його злі лайливі слова нічого не чинить і не сміє, тому що ту людину відсилає цар до тієї людини, за його безчестя, люблячи його, а не для чого іншого.... А на другий день іде той боярин до царя, а приїхавши, б’є чолом царю на його жалування, що він до нього наказав за безчестя противника його відіслати з головою. І після того цар наказує з тим боярином або окольничим бути іншій людині, кому можна, а колишнього залишити; й буває цар на ту людину прогніваний, і очей його царських не бачать тривалий час.
... Так же як у царя буває стіл на властей і на бояр, і власті у царя сідають за столом по праву сторону, в другому столі, а бояри по лівій стороні, за своїм особистим столом. І як ті бояри почнуть сідати за стіл, по чину своєму, боярин під боярином, окольничий під окольничим і під боярами, думна людина під думною людиною і під окольничими і під боярами, а інші з них, знаючи з ким в породі своїй рівність, під тими людьми сідати за столом не будуть, поїдуть до дому або у царя того дня відпрошуються куди до кого в гості; і таких цар відпускає. А буде цар узнає, що вони у нього почнуть проситися в гості на оману, не бажаючи під якою людиною сидіти, або не попрощавшись у царя, поїдуть до себе додому: і таким наказує бути і за столом сидіти, під ким доведеться. І вони сідати не почнуть, а почнуть бити чолом, що йому нижче того боярина, або окольничого, або думної людини сидіти не можна, тому що він родом з ним урівень або чесніший, і на службі і за столом ніколи той рід їх з тим родом, під яким наказують сісти, не бував; і тоді цар наказує посадити примусово; і він посадити себе не дасть, і того боярина безчестить і лає. А як його посадять примусово, і він під ним не сидить і виходить із-за столу геть, і його не пускають і говорять, щоб він царя не спонукав до гніву і слухався: і він кричить: "хоч і цар йому накаже голову відрубати, а йому під тим не сидіти", і опуститься під стіл; і цар накаже його вивести геть і ув’язнити або до указу до себе не пускати наказує. А після того, за непослух, відбирається у них честь, боярство або окольництво і думне дворянство, і потім ті люди своєї служби дослужуються знов. А кому за такі провини бувають покарання, ув’язнюють, відсилають головою, і б’ють батогами і то записують в книги поіменно, для відомостей і суперечок.
Про контроль над послами, рівень освіченості, закритість московського суспільства
... А будучи посли і посланці в посольстві своєму, про справи говорять у відповідях з відповідаючими людьми, і на з’їздах з послами, за наказами, які їм дають з Посольського Приказу і від Таємних справ, і ті їх розмови записують піддячі. І хто що в посольстві своєму говорив, які промови поза наказом, або які промови не виконують проти наказу: і ті всі промови, які сказані і які не сказані, пишуть вони в статейних своїх списках не проти того, як сказано, добре і розумно, висловлюючи свій розум на обмані, щоб одержати у царя собі честь і жалування більше; і не соромляться того робити, оскільки царю про те хто на них може про таку справу оголосити?
Питання: Для чого так творять?
Відповідь: Для того, що Російської держави люди породою своєю пихаті і непридатні до усякої справи, оскільки в державі своїй навчання ніякого доброго не мають і не сприймають, крім нахабства і безсоромності, і ненависті, і неправди; і неуцтвом своїм говорять багато розмов до протилежності..., а потім в тих своїх словах часом заплутуються і перетворюють на інші думки; а що вони, які слова говорячи, заплутуються і ту вину переносять на перекладачів, нібито зрадою трактують; а якби вони ті всі свої слова наказували записувати і при них стояли, і таким би указ був зроблений за їх службу.... Благорозумний читачу! Читаючи це писання, не дивуйся. Правда є тому всьому; оскільки для науки і звичаю в інші держави дітей своїх не посилають, боячись того: пізнаючи тамтешніх держав віри і звичаї і вольность благую, почали б своєї віри зрікатися, а приставати до інших, і про повернення до домів своїх і до родичів ніякого б піклування не мали і не думали. І про поїздку московських людей, крім тих, які посилаються по указу царському і для торгівлі з проїзними, ні для яких справ їхати нікому не дозволено. А хоч торгові люди їздять для торгівлі в інші держави, і по них, по знатних поважних людях, збирають поручні записи, за міцними поруками, що їм з товарами своїми і майном в інших державах не залишитися, а повер-нутися назад зовсім. А яка б людина, князь або боярин, або будь-хто сам, або сина, або брата свого послав для будь-якої справи в іншу державу без відома, не бивши чолом государю, і такій би людині за таку справу поставлено було в зраду, і вотчини, і помістя, і майно взяті б були на царя; і якщо б хто сам поїхав, а після нього залишились родичі; і їх би мордували, чи не знали вони про задум родича свого; або б хто послав сина або брата, або племінника, і його так само мордували б, для чого він послав в іншу державу, чи не направляючи яких воєнних людей на Московську державу, бажаючи державою заволодіти, або для якого іншого злодійського умислу по чиєму намовленню, і мордувати його таким же способом, як написано в указі вище цього, хто пройде через царський двір з рушницею.
Про царську нагороду або покарання послів
... А як посли або полкові воєводи приїдуть у Москву, і цар накаже їм бути в себе, або як зустрічають образи, і вони бувають у руки, і підносять посольств своїх грамоти, і статейні списки, як що робилося; і цар, почувши їх посольські справи, буде служба їх у вислугу, жалує за вислугу честю, як про те вище написано. Та їм же, послам і полковим воєводам, боярам, окольничим, думним людям, стольникам, дворянам і дякам, дають шуби соболині, покриті золотим оксамитом або атласом, рублів в 200 і в 300, і в 400, і в 500 шуба, дивлячись по службі і по честі людини.
Та їм же даються вотчини або на вотчини гроші, тисяч по десять, і по сім, і по шість, і по п’ять, і по три, і по дві єфимки[192] Любські, залежно від служби ж і честі людини; та до річного жалування і до помісного окладу прибавка.
... А іншим послам, і посланникам, і гінцям або і полковим воєводам за їх службу про жалування буває указ: на площі, перед Посольським Приказом, б’ють батогом, а інших карають на смерть, у інших віднімають честь і помістя, і вотчини, і засилають в заслання у Сибір, на довічне проживання, з жінкою і з дітьми, в діти боярські[193], або козаки, або в яку службу годяться.
Про становище жінки в Московському суспільстві
Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 60 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Глава 98. 6 страница | | | Глава 98. 8 страница |