Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Глава 98. 7 страница

Читайте также:
  1. Administrative Law Review. 1983. № 2. P. 154. 1 страница
  2. Administrative Law Review. 1983. № 2. P. 154. 10 страница
  3. Administrative Law Review. 1983. № 2. P. 154. 11 страница
  4. Administrative Law Review. 1983. № 2. P. 154. 12 страница
  5. Administrative Law Review. 1983. № 2. P. 154. 13 страница
  6. Administrative Law Review. 1983. № 2. P. 154. 2 страница
  7. Administrative Law Review. 1983. № 2. P. 154. 3 страница

Стаття 22. А які селянські діти батьків своїх і матерів почнуть вирікатися, і тих тортувати.

Стаття 25. А які усяких чинів люди почнуть у когось шукати біглих своїх селян та їх селянське майно, і напише в пошуку того селянського майна рублів на п’ятдесят і більше, або хто на кому почне біглих своїх селян шукати і в пошуковій чолобитній майна селянського поіменно, скільки якого майна, а ціни їм не напише, а відповідач тих селян за собою не скаже, і доведеться за вірою і за тих селян, проти позовної чолобитної, за всяку голову класти по чо­тири рублі, а за глухі животи[190] по п’ять рублів, а по більшому май­ну вирішувати по суду.

Стаття 32. А будуть чиї селяни і бобилі учнут у кого найма­ти­ся на роботу і тим селянам і бобилям у всяких чинів людей найма­тися на роботу по записам, і без записів, вільно. А тим людям, у кого вони на роботу наймуться, жилих і судних записів і служилих кабал на них не мати і нічим їх до себе не прикріплювати, і як на них ті наймити відпрацюють, і їх відпускати від себе без усякої затримки.

Стаття 34. А від яких вотчинників і поміщиків, які знахо­дять­ся в порубіжних містах, люди їх і селяни бігають закордон в німець­ку і в литовську сторони, і за кордоном одружуються на біглих же жін­ках і на дівках різних поміщиків, і одружившись повертаються з-за кордону до старих своїх поміщиків і вотчинників, і як вони повер­нуться, і ті їх старі поміщики почнуть государю бити чолом один про дівку або про жінку, що пішла його селянка за того біглого селя­ни­на, а відповідач його почне говорити, що селянин його на тій біглій дівці або на жінці одружився за кордоном в бігах, і їм в судовому порядку в тих їх біглих людях і селянах дати жереб, та кому жереб випаде, і тому за дівку або за жінку, або за мужика дати вивід п’ять рублів для того, що вони обидва були в бігах за кордоном.

Коментар

Соборне уложення 1649 р. задовільнило вимоги дрібних і середніх землевласників. Ним було відмінено урочні літа[191] і вста­новлено, що біглих селян можна шукати і повертати без будь-якого обмеження в термінах. Закріпачення селян поставило їх у безправне становище. Воно не обмежувалося позбавленням свободи переходу селянина від одного землевласника до іншого. Селянин за своїм ста­новищем наближався до холопа. Закон встановлював певну ціну за селянську душу. Селянин ставав безправним і в майновому відно­шен­ні − його майно, по суті, вважалося поміщицьким. Ст. 1 і 2 відміняли урочні літа як для селян, які належали особисто царю, так і для тих, які належали окремим вотчинникам і поміщикам. Ст. 9 повно і в загальній формі проводить принцип остаточного закріпачення селян. Ст. 10 регламентувала питання про відповідальність за прийняття се­лян. Ст. 20 встановлювала практичні заходи для попередження пере­ходу селян, а ст. 32 охороняла власність землевласника на кріпос­но­го селянина. Ст. 34 фіксувала трактування селянина як речі: приналеж­ність його тому чи іншому власнику вирішується жеребкуванням.

Глава ХІІ

Про патріарший суд

Стаття 1. На патріарших приказних і на дворових людей і на дітей боярських, і на селян, і на всяких чинів людей, які живуть у патріарших домових вотчинах, по усяких справах суд давати без­строково на патріаршому дворі, тому що при колишніх государях і блаженної пам’яті великому государі царі і великому князі Михайлі Федоровичу всея Русі ні в яких приказах на них суда не давали, а судили їх на патріаршому дворі.

Стаття 2. А буде патріарші приказні люди в якій справі пра­вого звинуватять, а винуватого виправдають по посулі або по друж­бі, або по недружбі, тим людям, хто буде звинувачений не по справі, на тих патріарших приказних людей бити чолом государю, і по тому чолобиттю спірні справи вносити до государя і ко всім боярам. А ви­ясниться, що патріарші судді кого звинуватять не по справі, і тим патріаршим суддям за їх неправду указ чинити, проти того ж, як ука­зано о государевих суддях.

Коментар

Церква володіла величезними багатствами. Тенденція до обме­ження церковних володінь не могла підірвати майнову могутність церкви. Ст. 1 визначала підсудність осіб, які перебували у патріар­ших вотчинах і установах глави православної церкви. Ст. 2 фіксує, що патріарші судді несуть таку ж відповідальність, як і судді дер­жав­ні. Державний суд був поставлений вище за церковний, оскільки справи, які вирішувалися в патріарших приказах, можна було оскар­жити в государевому суді.

Про Монастирський приказ

Стаття 1.... А нині государ цар і великий князь Олексій Ми­хайлович всея Русі, по чолобитній стольників, і стряпчих, і дворян московських, і городових дворян, і дітей боярських, і гостей..., указав Монастирському приказу бути особно і на митрополитів, і на архієпископів, і на єпископів, і на приказних і дворових людей, і на дітей боярських, і на їх селян, і на монастирі..., во всяких позовах суд чинити в Монастирському приказі.

Стаття 3. А які патріарші, і митрополичі, і архієпископи, і єпис­копи, і монастирські, і бояр, і окольничих, і думних, і всяких чинів московських, прикажчики, і селяни живуть у містах во волосних і в боярських вотчинах і в помістях... давати суд по двадцять рублів, а більше двадцяти рублів і в вотчинних, і в помісних, і в холопських справах на них в містах суда не давати, окрім тих міст, в яких містах по государевому указу бувають з воєводами дяки...

Коментар

Утворення Монастирського приказу свідчило про посилення державного контролю за церквою. Приказ повинен був розглядати справи по позовах проти духовних осіб і залежних від них людей (селян, дворових людей). Судову владу на місцях, поряд із губними і земськими установами, здійснювали воєводи. Воєводи, при яких не було дяків, не могли розглядати позови ціною більше двадцяти руб­лів. Цим положенням держава намагалася обмежити свавілля воєвод – зазвичай, великих бояр.

Глава ХVІ

Про помісні землі

Стаття 1. В Московському уїзді бути помістям:

За боярами по двісті чвертей за людиною.

За окольничими і за думними дяками − по сто по п’ятдесят чвер­тей за людиною.

За стольниками, і за стряпчими, і за дворянами московськими, і за дяками, і московськими стрільцями, і за степенними, і за путни­ми ключниками − по сто чверті за людиною. За дворянами із міст, які служили по вибору − по сімдесят чвертей за людиною.

За жильцями і за стремянними конюхами, і за сотниками мос­ковських стрільців − по п’ятдесят чвертей за людиною.

За дворовими людьми, за стряпчими, і за ситниками, і цари­циного чину за дітьми боярськими, з помісних їх окладів зі ста чвер­тей − по десять чвертей.

Стаття 2. А які поміщики усяких чинів захочуть між собою помістями своїми мінятися, і їм про розписку тих своїх обмінних помість бити чолом государю, і чолобитні про то подавати в По­міс­ний приказ.

Стаття 3. А міняти помістя московським всяких чинів людям з московськими же всяких чинів людьми, і з городовими дворянами, і дітьми боярськими, і іноземцями, чверть на чверть, і жиле на жиле, і пусте на пусте, а не жиле на пусте, і ті обмінні помістя між ними розписувати по їх полюбовному чолобиттю і по заручним чоло­бит­ним. А де у кого в обміні перейде зверх обміну і зайве невеликі чвер­ті, і ті невеликі чверті по тому за ними по їх полюбовному чоло­бит­тю розписувати.

Стаття 4. А будуть які поміщики і вотчинники помісні або вот­чинні свої землі почнуть міняти же яких монастирів архімандритом, і ігуменом, і будівничі з братією, на монастирські вотчинні землі, і поч­нуть ті поміщики і вотчинники, і архімадрити, і ігумени, і будівничі з братією бити чолом государю тих обмінних земель про розписку, і по їх полюбовному чолобиттю і по заручним їх чолобитним такі землі за ними по тому же розписувати.

Стаття 5. А які поміщики і вотчинники всяких чинів почнуть між собою міняти вотчинні землі на помісні землі або помісні землі на вотчинні і почнуть бити чолом, щоби по їх чолобиттю ті їх землі розписати, помісну землю у вотчинну, а вотчинну землю у помістя, і по тому їх полюбовному чолобиттю ті землі за ними розписувати же...

Стаття 6. А буде хто з ким помістям мінятися, або хто кому вотчинну свою землю проміняє на помісну землю, і тими своїми обмін­ними землями почнуть володіти по записах, а в Помісному приказі не розписався, і хто з них один помре, а інший залишиться, і почне тих обмінних земель бити чолом про розписку, і в таких обмінних землях відмовляти, і тих обмінних земель за ними після померлих не розписувати.

Стаття 8. А буде хто почне государю бити чолом про помістя, які помістя дали на прожиток дворянам і дітям боярським старим, які від служби відставлені, і вдовам старим, щоб государ їх по­жалував, наказав ті дворянські і вдовині прожиткові помістя дати їм, і тим людям, які почнуть бити чолом під ким в помістя, відмовляти і помість не давати.

Коментар

Соборне уложення було значним кроком, спрямованим на зближення помістя і вотчин. Це проявилося у розробці інституту прожиткового помістя, що значно розширило право поміщика на володіння землею. Поміщик, який виходив у відставку, зберігав пра­во на землю. Йому не залишали колишнього помістя, але нада­вали так зване прожиткове помістя – своєрідну пенсію. Таку ж пенсію одержувала, у випадку необхідності, вдова поміщика, а також діти. Принципово важливим був дозвіл обміну помісних земель на вот­чинні і особливо продаж помість у вотчину. Уложення закріпило прин­цип: "не по службі помістя, а по помістю – служба". Ст. 1. закріпила привілеї, які зафіксовані в системі окладів. Через цю систему здійс­нювалася внутрістанова градація феодалів. Найважливішим ново­введенням Уложення 1649 р. (ст. 2−5) був дозвіл обміну помість на вотчини. Такий обмін допускався за умови, що статус володінь відповідно змінювався – вотчина переходила в помістя, а помістя у вотчину, що фіксувалося в приказі.

ü Соборное Уложение 1649 года // Российское законодатель­ство Х−ХХ веков: В 9-ти т. Т. 3. – М., 1985. – С. 85−89, 91, 151−159, 258−345.

ДОКУМЕНТ № 2

Гордон Патрік. Щоденник, ведений ним
під час його перебування в Росії 1661−1678 рр.

Коментар

Патрік Гордон (1635−1699) – представник знатної шотланд­ської сім’ї, яка в роки Англійської революції підтримувала Карла І. Переслідування прибічників Стюартів змусило багатьох із них шу­кати щастя за межами батьківщини. У 1651 р. П. Гордон поступив до єзуїтського училища у Браунзберзі, після закінчення якого намагався повернутися на батьківщину. Але згодом поступив на військову служ­бу, став найманцем: тричі − у шведів, двічі – у поляків. На російську службу став в офіцерському чині.

Уривок

Про московські порядки

… У понеділок було наказано записати прибулих іноземців у піхотний полк полковника Кравфуірда, Патріка Гордона у чині майо­ра…; в той же час було наказано видати Гордону за прибуття його в Росію 25 крб. грішми і стільки ж соболями, 4 лікті полотна і 8 ліктів камки … Місячне їх жалування не перевищувало звичайного. Проте дяк з дня на день відкладав видачу обіцяного їм, очікуючи спочатку від них подарунка, що було не тільки звичаєм, а й обов’язком. Не знаючи цього, Гордон два-три рази сварився з дяком і все ж, не отримавши від нього позитивної відповіді, поскаржився боярину; ос­танній зробив дяку невелику догану і вдруге наказав видати Гордону належне йому. Все це ще більше роздратувало дяка, і він продовжив тримати Гордона, нічого йому не видаючи. Гордон ще два рази ходив жалітися боярину, рішуче сказавши в останній раз, що він вже і не знає, у кого влада сильніша – у боярина чи у дяка, оскільки ос­танній не виконує наказів першого. Це обурило боярина; … він на­казав покликати дяка і, схопивши його за бороду і тряхнувши кілька разів, сказав, що накаже бити його батогом, якщо Гордон ще раз по­скаржиться на нього. Тільки боярин поїхав, дяк прийшов до Гордона і почав сварити його. Гордон відповів йому таким же чином, ска­завши, що мало турбується про те, дадуть йому що-небудь чи ні, ли­ше б його тільки відпустили з Росії.

… Довідавшись, що боярин пробуде в селі цілий тиждень, Гор­дон вирішив не ходити до його повернення в Іноземний приказ і тільки тоді просити про відставку, пояснюючи причину свого про­хання тим, що російський посол Замліня Федорович Леонтьєв, з яким він уклав у Польщі угоду, обіцяв йому, що він буде отримувати жалування не інакше, як срібною або рівноцінною йому монетою, що, однак, не виконується… Довідавшись про цей намір Гордона і боячись гніву боярина, дяк просив полковника Кравфуірда заманити Гордона в місто. Коли якось ранком Гордон прийшов до полковника, останній попросив його поїхати з ним в місто. Гордон після вагань погодився. В той час, коли вони разом ходили по ринку, до Гордона підійшов дяк з кількома піддячими і почав вимагати, щоб він ішов з ним до приказу; на відмову Гордона він сказав, що йому наказано у випадку, якщо Гордон не піде по-доброму, привести його силою. Тоді Гордон пішов за ним і був люб’язно прийнятий головним дяком Тихоном Федоровичем Мотякіним. Поговоривши деякий час, він мав намір дати Гордону розпорядження в різні прикази для видачі йому грошей, соболів, камки і полотна, але Гордон відмовився при­йняти його, сказавши, що хоче дочекатися повернення боярина і має надію одержати від нього відставку. Дяк усіляко намагався відмо­ви­ти Гордона від його наміру; в той же час він послав за полковником. Обидва продовжували вмовляти Гордона, сказавши йому між іншим, що його спроба поїхати з Росії приведе до його загибелі, оскільки росіяни можуть подумати, що приїхавши з країни, яка вела з ними війну, і будучи до того ж католиком, Гордон мав на меті тільки зібрати необхідні відомості і потім повернутися; якщо його в цьому запідозрять, то не тільки не відпустять з Росії, а ще й зашлють до Сибіру або в інше віддалене місце, і після цього, звичайно, вже ніколи не будуть довіряти йому. Це налякало Гордона, і він, хоч і без бажання, погодився взяти розпорядження про згаданий подарунок.

ü Гордон Патрик. Дневник, веденный им во время пребывания в России // Московия и Европа. – М., 2000. – С. 153−154.

ДОКУМЕНТ № 3

Котошихін Г.
Про Росію за царювання Олексія Михайловича

Коментар

Григорій Котошихін (1630−1667) – піддячий Посольського при­ка­зу, учасник дипломатичних переговорів з Польщею і Швецією; за сло­вами Г. Плєханова, ставши "жертвою інтелектуального впливу Заходу на Росію", в серпні 1663 р. Котошихін втік до Великого князівства Ли­товського, а у 1665 р. перейшов на службу Швеції. Шведський уряд, маючи потребу в детальній інформації про Росію і оцінивши знання Котошихіна, замовив йому твір про Росію. У цій праці відтворені притаманні тому часу цінності, стереотипи, уяви, порядки, звичаї.

Глава ІІ

Про рівень освіченості та ділові якості бояр

І як царю станеться сидіти з тими боярами і думними людьми в думі про іноземні та свої державні справи, і в той час бояри, і окольничі, і думні дворяни сідають по чинах, від царя подалі, на лавках: бояри під боярами, хто кого породою нижче, а не тим, хто вище по чину; окольничі під боярами проти того ж; під окольничими думні дворяни так само, по породі своїй, а не по службі, а думні дя­ки стоять, а часом цар наказує їм сидіти; і про що станеться думати, думають з царем, як звичай в інших державах. А станеться царю думку свою про що оголосити, і він їм, оголосивши, наказує, щоб вони, бояри і думні люди, подумавши, до тієї справи дали рішення: і хто із тих бояр побільше і розумніше або хто із менших, і вони дум­ку свою про рішення оголошують; а деякі бояри, бороди свої ви­ста­вивши, нічого не відповідають, тому що цар жалує багатьох в бояри не по розуму їх, а по великий породі, і багато з них грамоті не навчені, проте найдуться і крім них, кому бути на відповіді ро­зумному із великих та із менших статей бояр. А на чому яку справу приговорять, наказує цар і боярам, думним дякам помітити і той приговор записати.

... А як царю станеться про що подумати таємно, і в тій думі бувають ті бояри і окольничі, ближні, які пожалувані зі спальників або яким наказано буває приходити: а інші бояри, і окольничі, і думні люди в ту палату, в думу, і ні для будь-яких справ не ходять, хіба цар накаже.

Про становище вищої верстви

... А по новій Московський цар із бояр, і із ближніх, і із інших чинів людей князем зробити не зможе нікого, крім боярства та інших чинів, тому що не звичай тому є, і не повелося: так же і графів і віль­них господ чинів таких нікого не буває, і із Московських чинів лю­дей проти тих двох чинів нагородити неможливо, тому що: як би дано було кому вільне панство, і про те б розмірковували, що то було б самому царю в сором, бо начебто та людина тим іменем від нього звільнилася і непідвладна йому. А кому цар захоче по новій дати боярство, і окольництво, і думне дворянство зі стольників та із дворян або дворянина із дворових всяких чинів і із вільних людей, і таким дає честь і службу, на свій розсуд, хто в який чин і честь при­годний.

Про порушення порядку на царському дворі

... А який би боярин або будь-хто здійснив через силу, щоб на царський двір їхав на коні, хоч без самого царя, а йому про те відомо стало, і його б швидко за те наказав відіслати у в’язницю, до указу свого, і честь його віднята була б; а якщо чоловік його боярський без відома його провів через двір коня, і тій би людині здійснено було покарання батогом. Та не тільки боярам їздити не можна і коня їх водити заборонено, а й усякого чину людей, крім стрільців, з руш­ницею і в япанчах, і торговим людям з товарами, і селян, і простих людей через царський двір не пускають, також іноземців різних вір на двір і через двір не пускають же, а кому до кого буде яка справа до бояр і думних людей, і вони чекають у царському дворі.... А яка б людина, крім охорони, в Москві і в селах, пішла через царський двір із рушницею, з шаблею або з пістолями, таємним звичаєм, з прос­тоти, а не з умислом злим, і таку б людину побачив або хто б на ньо­го вказав, піймавши, мордували б, для чого він через царський двір йшов з рушницею, чи не царя, або його дім, або на бояр і на думних і на ближніх людей, і не по підказці чиїйсь від кого від бояр і думних і ближніх людей, або від посадських і від гулящих людей і від селян: і буде та людина з тортур скаже, що він йшов через царський двір з рушницею умислом своїм, а не по чиїй підказці, хоча його, царя, і домових його кого або із бояр і із думних і із ближніх людей за будь-яку справу погубити, і такого злодія, мордувавши міцно тричі, чи направду він йшов своїм умислом, а не по підказці, покарають на смерть, без усякої милості, хто б не був. А буде скаже, що він йшов умислом, по намовленню бояр і думних людей або яких інших людей і по його розповіді, на кого він скаже, тих людей всіх нака­жуть спіймати і мордувати, для чого вони таку людину на царське здоров’я повчали, чи не по намові якого іншого правителя, щоб опинитися у нього в підданстві, або самі хочуть державою заво­лодіти, або на бояр і думних людей, для того, щоб державі учинити смуту для грабунку домів і майна; і будуть ті люди по перших промовах в тих справах винитися, і їх по тому стратять всіх без милосердя; а не розкаються, і того, хто на них говорив, почнуть мор­дувати вдруге, і скаже з мордування, що дійсно по їх намовленню ходив і тих людей мордують вдруге, і не будуть розкаюватися, і ту людину почнуть мордувати втретє; і скаже ті ж самі свої розповіді, і тих всіх по тому почнуть мордувати втретє, і мордувавши тричі, хоча хто з них зі всіх і не розкається, і їх всіх посадять у в’язницю, доки по них поруки будуть, що їм наперед злого не мислити і за злодійством не ходити: а буде поруки не буде, і вони, відсидівши в ув’язненні років 15 або скільки доведеться, накажуть їх звільнити і вислати на заслання в далекі міста, в Сибір, або на Терек, на довічне проживання.

Глава IV

Про місницькі порахунки

... І бояри, і окольничі, і думні люди, і стольники, і дворяни б’ють чолом царю і подають чолобитні на тих людей в безчестя, які з ними по його царському указу бути не хочуть, а пишуть в чоло­битній своїй один на одного, що їм бути з тими, кому з ким наказати можна, тому що батьки їх, або діди, або прадіди, або будь-хто з роду їхнього, роду їх батьків і з дідів або прадідів бували беззаперечно, або хто буде з батьків їх і з дідів і з прадідів бували на службах і у військових експедиціях, а з тим родом той рід, на який рід почнуть бити чолом, бували вони на службах і у військових експедиціях беззаперечно, і по тому роду їм бути з ними можна, щоб государ про то, по їх чолобитній, наказав провести слідство і по слідству в без­честя указ виданий був. А ті, яким наказано з ким бути в товаришах, проти того ж б’ють чолом царю, що вони породою своєю і честю тих людей не менше, з ким їм наказують бути, і батьки їх і діди і прадіди з родичами їх ніде в товаришах не бували ні з ким. І по тих їхніх чолобитних наказує цар в Посольському Приказі і в Розряді шукати про честь їх по старих записних книгах і листах, і в тих приказах найшовши, випишуть, хто якої є честі і ту справу слухає цар з боярами і думними людьми. І буде кому з ким по слідству можна, і тому бути накажуть без опору; а буде кому бути для рівності не можна, і його залишать, а накажуть бути іншому, кому можна. А буде кому з ким накажуть бути по слідству, а він, не послухавши його царського указу, бути не хоче і дуже впирається, і того за не­послух його накаже цар посадити в ув’язнення, на скільки дове­деться. А за боярське безчестя відсилають до бояр на двір головою тих людей, які з ними бути не хочуть. І якого дня накаже цар якого боярина, або окольничого, або стольника за безчестя відіслати головою до боярина, або думну людину і стольника до окольничого, і того дня той боярин або окольничий у царя не буває, а посилають до нього з повідомленням, які люди з ним бути не хотіли, пришлють до нього головою; і він того чекає. А посилають до них таких людей з дяком або з піддячим; і взявши тих людей за руки, ведуть до боярського двору пристави, а на коня сісти не дають, а як приведуть його на двір до того, з ким він бути не хотів, поставлять його на нижньому ганку..., і той боярин на царське жалування б’є чолом, а того, кого приведуть, наказує відпустити його до себе додому. І той, кого посилають до кого головою, від царського двору йдучи до бо­яр­ського двору і у нього на дворі лає його і безчестить усякою лайкою: а той йому за його злі лайливі слова нічого не чинить і не сміє, тому що ту людину відсилає цар до тієї людини, за його безчестя, люб­лячи його, а не для чого іншого.... А на другий день іде той боярин до царя, а приїхавши, б’є чолом царю на його жалування, що він до нього наказав за безчестя противника його відіслати з головою. І піс­ля того цар наказує з тим боярином або окольничим бути іншій лю­дині, кому можна, а колишнього залишити; й буває цар на ту лю­дину прогніваний, і очей його царських не бачать тривалий час.

... Так же як у царя буває стіл на властей і на бояр, і власті у царя сідають за столом по праву сторону, в другому столі, а бояри по лівій стороні, за своїм особистим столом. І як ті бояри почнуть сі­дати за стіл, по чину своєму, боярин під боярином, окольничий під окольничим і під боярами, думна людина під думною людиною і під окольничими і під боярами, а інші з них, знаючи з ким в породі своїй рівність, під тими людьми сідати за столом не будуть, поїдуть до дому або у царя того дня відпрошуються куди до кого в гості; і таких цар відпускає. А буде цар узнає, що вони у нього почнуть проситися в гості на оману, не бажаючи під якою людиною сидіти, або не по­прощавшись у царя, поїдуть до себе додому: і таким наказує бути і за столом сидіти, під ким доведеться. І вони сідати не почнуть, а поч­нуть бити чолом, що йому нижче того боярина, або окольничого, або думної людини сидіти не можна, тому що він родом з ним урівень або чесніший, і на службі і за столом ніколи той рід їх з тим родом, під яким наказують сісти, не бував; і тоді цар наказує посадити при­мусово; і він посадити себе не дасть, і того боярина безчестить і лає. А як його посадять примусово, і він під ним не сидить і виходить із-за столу геть, і його не пускають і говорять, щоб він царя не спо­ну­кав до гніву і слухався: і він кричить: "хоч і цар йому накаже голову відрубати, а йому під тим не сидіти", і опуститься під стіл; і цар накаже його вивести геть і ув’язнити або до указу до себе не пускати наказує. А після того, за непослух, відбирається у них честь, бо­яр­ство або окольництво і думне дворянство, і потім ті люди своєї служби дослужуються знов. А кому за такі провини бувають пока­рання, ув’язнюють, відсилають головою, і б’ють батогами і то за­писують в книги поіменно, для відомостей і суперечок.

Про контроль над послами, рівень освіченості, закритість московського суспільства

... А будучи посли і посланці в посольстві своєму, про справи говорять у відповідях з відповідаючими людьми, і на з’їздах з послами, за наказами, які їм дають з Посольського Приказу і від Таємних справ, і ті їх розмови записують піддячі. І хто що в по­соль­стві своєму говорив, які промови поза наказом, або які промови не виконують проти наказу: і ті всі промови, які сказані і які не сказані, пишуть вони в статейних своїх списках не проти того, як сказано, добре і розумно, висловлюючи свій розум на обмані, щоб одержати у царя собі честь і жалування більше; і не соромляться того робити, оскільки царю про те хто на них може про таку справу оголосити?

Питання: Для чого так творять?

Відповідь: Для того, що Російської держави люди породою своєю пихаті і непридатні до усякої справи, оскільки в державі своїй навчання ніякого доброго не мають і не сприймають, крім нахабства і безсоромності, і ненависті, і неправди; і неуцтвом своїм говорять багато розмов до протилежності..., а потім в тих своїх словах часом заплутуються і перетворюють на інші думки; а що вони, які слова говорячи, заплутуються і ту вину переносять на перекладачів, нібито зрадою трактують; а якби вони ті всі свої слова наказували запи­су­ва­ти і при них стояли, і таким би указ був зроблений за їх службу.... Бла­горозумний читачу! Читаючи це писання, не дивуйся. Правда є тому всьому; оскільки для науки і звичаю в інші держави дітей своїх не посилають, боячись того: пізнаючи тамтешніх держав віри і звичаї і вольность благую, почали б своєї віри зрікатися, а приставати до інших, і про повернення до домів своїх і до родичів ніякого б пік­лування не мали і не думали. І про поїздку московських людей, крім тих, які посилаються по указу царському і для торгівлі з проїзними, ні для яких справ їхати нікому не дозволено. А хоч торгові люди їздять для торгівлі в інші держави, і по них, по знатних поважних людях, збирають поручні записи, за міцними поруками, що їм з то­варами своїми і майном в інших державах не залишитися, а повер-нутися назад зовсім. А яка б людина, князь або боярин, або будь-хто сам, або сина, або брата свого послав для будь-якої справи в іншу державу без відома, не бивши чолом государю, і такій би людині за таку справу поставлено було в зраду, і вотчини, і помістя, і майно взяті б були на царя; і якщо б хто сам поїхав, а після нього зали­ши­лись родичі; і їх би мордували, чи не знали вони про задум родича свого; або б хто послав сина або брата, або племінника, і його так само мордували б, для чого він послав в іншу державу, чи не на­правляючи яких воєнних людей на Московську державу, бажаючи державою заволодіти, або для якого іншого злодійського умислу по чиєму намовленню, і мордувати його таким же способом, як на­писано в указі вище цього, хто пройде через царський двір з руш­ницею.

Про царську нагороду або покарання послів

... А як посли або полкові воєводи приїдуть у Москву, і цар накаже їм бути в себе, або як зустрічають образи, і вони бувають у руки, і підносять посольств своїх грамоти, і статейні списки, як що робилося; і цар, почувши їх посольські справи, буде служба їх у вислугу, жалує за вислугу честю, як про те вище написано. Та їм же, послам і полковим воєводам, боярам, окольничим, думним людям, стольникам, дворянам і дякам, дають шуби соболині, покриті золо­тим оксамитом або атласом, рублів в 200 і в 300, і в 400, і в 500 шуба, дивлячись по службі і по честі людини.

Та їм же даються вотчини або на вотчини гроші, тисяч по десять, і по сім, і по шість, і по п’ять, і по три, і по дві єфимки[192] Любські, залежно від служби ж і честі людини; та до річного жа­лування і до помісного окладу прибавка.

... А іншим послам, і посланникам, і гінцям або і полковим воєводам за їх службу про жалування буває указ: на площі, перед Посольським Приказом, б’ють батогом, а інших карають на смерть, у інших віднімають честь і помістя, і вотчини, і засилають в за­слан­ня у Сибір, на довічне проживання, з жінкою і з дітьми, в діти бо­ярські[193], або козаки, або в яку службу годяться.

Про становище жінки в Московському суспільстві


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 60 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ББК Т3(2)2/4я7 5 страница | ББК Т3(2)2/4я7 6 страница | ББК Т3(2)2/4я7 7 страница | ББК Т3(2)2/4я7 8 страница | ББК Т3(2)2/4я7 9 страница | Глава 98. 1 страница | Глава 98. 2 страница | Глава 98. 3 страница | Глава 98. 4 страница | Глава 98. 5 страница |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Глава 98. 6 страница| Глава 98. 8 страница

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.017 сек.)