Вчинення за місцем роботи розкрадання майна роботодавця (п. 8 ст. 40 КЗпП України).

Розкрадання, у тому числі дрібне, повинно бути встановлене ви­роком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до ком­петенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу (загальні збори (конферен­ція) трудового колективу та ін.). Підставою для притягнення до адмі­ністративної відповідальності є вчинення особою дрібного викраден­ня чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати. Викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно зі ст. 221 КУпАП органами компетентними накладати адміністративне стягнення за дрібне викрадення чужого майна є районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір незалежно від того, чи застосовувалися до працівника раніше заходи дисциплінарного або громадського стягнен­ня, в робочий чи неробочий час вчинене розкрадання. До випадків вчинення розкрадання майна належить розкрадання його як на підпри­ємстві, з яким працівник перебуває у трудових відносинах, так і на підприємстві, на якому він виконує роботу за трудовим договором. Трудовий договір може бути розірвано не пізніше одного місяця з дня набрання законної сили вироком суду, прийняття постанови про адмі­ністративне стягнення або заходів громадського впливу, не враховую­чи періоду тимчасової непрацездатності працівника, а також перебу­вання його у відпустці.

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу встановлено у ст. 41 КЗпП України.

Одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, від­ділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами (п. 1 ст. 41 КЗпП України).

За цією підставою звільняють лише спеціальних суб’єктів. Ними можуть бути керівник підприємства (філіалу, представництва, відді­лення та іншого відокремленого підрозділу), його заступники, головний бухгалтер підприємства, його заступники, а також службові особи митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно пер­сональні звання, і службові особи державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами. Однократне грубе порушення трудових обов’язків є оцінним поняттям. Згідно з п. 27 по­станови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» при вирішенні питання, чи є порушення тру­дових обов’язків грубим, необхідно виходити із:

а) характеру проступку;

б) обставин, за яких його вчинено;

в) яка шкода ним завдана чи могла бути завдана. Звільнення за цією підставою є дисциплінарним стягнен­ням і допускається з додержанням правил для їх застосування.

Винні дії керівника підприємства, установи, організації, вна­слідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в роз­мірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати (п. Iі ст. 41 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі, коли день виплати заробітної плати збігаєть­ся з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата випла­чується напередодні. Своєчасність та розмір виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (п. 2 ст. 41 КЗпП України).

Суб’єктами звільнення за цією підставою є тільки працівники, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні або культурні цінності, тобто зайняті їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розпо­ділом тощо (касири, комірники, завідувачі баз, інкасатори та ін.). Факт укладення договору про повну індивідуальну матеріальну відповідаль­ність значення не має. Винними діями, що дають підстави для втрати довіри до працівника, вважаються: отримання оплати за послуги без відповідних документів; продаж товарів безпосередньо зі складу, під­собних приміщень; обмірювання, обважування, обрахування; прихо­вування товарів від покупця; наявність надлишків на складі; непра­вильне ведення звітної документації; порушення правил торгівлі спирт­ними напоями або видавання наркотичних лікарських засобів. Форма вини при цьому значення немає. Як правило, такі дії мають корисливий характер. Це крадіжки цінностей, використання їх у своїх особистих інтересах, порушення правил торгівлі, відпускання товарів у борг, по­рушення правил зберігання матеріальних цінностей, допущення нестач або надлишків товарів, халатне ставлення до роботи тощо.

У разі встановлення у передбаченому законом порядку факту вчи­нення працівниками розкрадання, хабарництва та інших корисливих правопорушень вони можуть бути звільнені у зв’язку з втратою довіри до них і в тому випадку, коли ці дії не пов’язані з їх роботою. Висновок роботодавця про те, що даний працівник не заслуговує на довіру вна­слідок вчинення винних дій, повинен ґрунтуватися на об’єктивних доказах вини працівника у заподіянні матеріального збитку або вчи­ненні незаконних дій (наприклад, бути підтвердженим інвентаризацій­ним актом, актами ревізії, списання залишків, обрахування, обважу­вання і под.). Не допускається групове звільнення членів бригади з підстав втрати довіри, у тому числі бригадира, у випадках, коли кон­кретних винуватців не встановлено.

Звільнення за зазначеною підставою не є дисциплінарним стягнен­ням. Факт добровільного відшкодування заподіяного збитку не пере­шкоджає звільненню з мотивів втрати довіри.

Дата добавления: 2015-07-14