Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Коефіцієнти ліквідності банку

Читайте также:
  1. А в том-то, идиот, что никто не станет за двести зеленых покупать одну маленькую банку холодного пива!
  2. Активи банку у розрізі рівня їх ліквідності
  3. Аналіз коефіцієнтів ліквідності
  4. Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства
  5. Венно по журналу (банку данных) учета работы по надзору за движени-
  6. Виды и порядок учета кредитов банков. Источники уплаты процентов банку за кредит.
  7. Визначити коефіцієнти деформації для карти масштабу 1:25000
Назва показника Алгоритм розрахунку Оптимальне значення
Коефіцієнт високоліквідних активів Питома вага високоліквідних активів у загальному обсязі робочих активів великі банки: 10-15% середні банки: 15-20%
Коефіцієнт загальної ліквідності Співвідношення загальних активів і загальних зобов'язань банку не менше 100 %
Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів - 70–80%

Продовження табл. 1.3.

Коефіцієнт ліквідних цінних паперів Відношення цінних паперів уряду країни, які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів -
Коефіцієнт структурного співвідношення вкладів Відношення депозитів до запитання до строкових депозитів, характеризує рівень стабільності ресурсів банку 1:3
Коефіцієнт ліквідності за строковими зобов'язаннями Відношення різниці між високоліквідними активами та зобов'язаннями на вимогу до строкових зобов'язань банку допустиме значення -25% , критичне – 50%
Коефіцієнт мобільності високоліквідних активів Відношення абсолютно ліквідних до високоліквідних активів -
Коефіцієнт мобільності гривневої (інвалютної) складової високоліквідних активів Співвідношення гривневих (інвалютних) готівкових коштів до сукупних високоліквідних активів -
Коефіцієнт співвідношення короткострокових позичок і строкових депозитів - безпечна зона - до 50%

 

Особливістю вітчизняного регулювання банківської ліквідності є відсутність нормативів довгострокової ліквідності. Заходи щодо зниження розривів між довгостроковими активами та зобов’язаннями має ініціюватися самим банком. Так, на початку 2006 року Національним банком України було розроблено Положення «Про порядок рефінансування банків під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в Національному банку України». Термін даного кредитування – до 3-х років; обсяг – до 40% від суми коштів на вимогу та залишків на поточних рахунках (максимальний обсяг обмежується величиною статутного капіталу банку); річна вартість – 20% від облікової ставки. При цьому стимулом для управління довгостроковою ліквідністю шляхом залучення кредитів рефінансування є особливості розрахунку нормативу достатності капіталу Н2, які розкриті у Постанові Національного банку України «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні», а саме: «…Довгострокові активні операції, які здійснені з перевищенням строків розміщення над строками залучення коштів, додатково зважуються на коефіцієнт ризику 50 відсотків».

Зауважимо, що регулюючими органами банківських систем різних країн (Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Росія та ін.) установлюються обов’язкові для банків показники довгострокової ліквідності, певні з яких наведені у таблиці 1.4.



Таблиця 1.4.

Показники довгострокової ліквідності банку [6]

Умовне позначення показника Алгоритм розрахунку Нормативне значення
Федеральний банк Німеччини
К1 Співвідношення активів та зобов'язань з кінцевим строком погашення до 4-х років в межах 100% з можливістю часткового погашення довгострокових активів короткостроковими ресурсами.
К2 Співвідношення активів та зобов'язань зі строком погашення більше 4-х
Центральний банк Російської Федерації
К3 Співвідношення кредитів зі строком погашення більше 365 дн. та суми власного капіталу та зобов'язань зі строком погашення більше 365 дн. в межах 120%

 

Розрив ліквідності – різниця між сумою надходжень та сумою використаних коштів. Якщо наявні ліквідні засоби за обсягом перевищують їх використання, то існує додатний розрив ліквідності, і це той надлишок ліквідних засобів, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах. Коли потреба в ліквідних засобах за обсягом перевищує їх наявність, то банк має від’ємний розрив (дефіцит) ліквідності і перед ним постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів.

Загрузка...

Аналіз розриву ліквідності проводять за допомогою табличного методу, групуючи активи і пасиви банку за термінами (по горизонталі) та за структурою (по вертикалі), що уможливлює порівнювання вхідних та вихідних грошових потоків у кожному із зафіксованих інтервалів та обчислення сукупного розриву ліквідності. Форму аналітичної таблиці банк вибирає довільну з урахуванням особливостей структури свого балансу та необхідного рівня деталізації інформації щодо строків. При цьому банк має вибрати той рівень деталізації, який найточніше відображає специфіку його діяльності, а структурну деталізацію можна довести до рівня рахунків аналітичного обліку кожної конкретної вимоги чи зобов’язання банку. Деталізація інформації за строками має бути найдокладнішою щодо найближчих періодів (протягом найближчого тижня – за днями, протягом найближчого місяця – за тижнями), у віддалені строки можна обмежитися загальними даними, проте сучасний розвиток програмних засобів дає змогу досягти будь-якого рівня деталізації.

 

1.3Теорії управління ліквідністю банку

На практиці існує чотири основні теорії управління ліквідністю, які є проявом загальних підходів до управління активами і пасивами банку (рис.23).

 

 

Теорія управління ліквідністю

 

 

Управління активами Управління пасивами   Теорія комерційних кредитів Теорія мобілізації коштів Теорія переміщення (трансформації) активів   Теорія очікуваного доходу  

 

Відповідно до теорії комерційних кредитів, банк може зберігати свою ліквідність у разі, коли активи розміщенні в короткострокові кредити, що своєчасно погашаються при нормальному стані ділової кон’юктури. Тобто, банк повинен видавати кредити підприємствам лише на поповнення оборотного капіталу або під створення товарних запасів та враховувати виключно короткострокові цінні папери. Крім того, суттєво розширили можливість підтримки ліквідності банку процеси розвитку вторинних ринків цінних паперів і деяких видів кредитів (іпотечного, споживчого кредиту). Наприклад, такий механізм як сек’юризація активів дозволяє зняти частину ризикових активів з балансу банку і поліпшити його поточну ліквідність шляхом перетворення менш ліквідних активів на більш ліквідні.

Теорія переміщення (трансформації) активів стверджує, що банк може підтримувати свою ліквідність, якщо він постійно має достатню кількість таких активів, що можуть бути легко трансформовані в готівку у будь-який час. Недолік теорії переміщення активів полягає в обмеженій кількості активів, прийнятих як вторинні резерви банківської ліквідності. Банк, відповідно до цієї теорії, повинен прагнути розширити свої вкладення в активи, які легко перетворюються, однак такі активи практично не приносять доходу. Отже, збільшення частки вторинних резервів у банківських активах обмежує рівень рентабельності банку. Крім того, в період економічних криз вартість навіть першокласних цінних паперів може значно звужуватися.

Теорія очікуваного доходу може бути використана тільки в умовах стабільної економіки, коли більшість підприємств мають стабільний фінансовий стан (коли у банків є можливість відбору надійних позичальників) і загальний рівень попиту на товари і послуги, що виробляються в економіці, достатньо високий. Тобто, теорія очікуваного доходу використовується на практиці тільки тоді, коли загальний ризик проведення кредитних операцій незначний.

Метод управління банківською ліквідністю, заснований на мобілізації грошових коштів із зовнішніх (по відношенню до банку) джерел, отримав назву теорії управління пасивами (теорія мобілізації коштів). Можливість для банку здійснювати широке запозичення на грошовому ринку для регулювання своєї ліквідності значною мірою залежить від його кредитоспроможності і репутації.

Підхід до забезпечення банківської ліквідності, заснований на управлінні пасивами, має низку переваг порівняно з методами, що ґрунтуються на управлінні активами. По-перше, він дозволяє банку не змінювати структури активів, що склалися. По-друге, банк здатний безперешкодно залучити в необхідних обсягах ресурси із зовнішніх джерел, може мінімізувати свої активи у формі високоякісних (ліквідних), але низько дохідних інструментів. По-третє шляхом запозичення коштів на грошовому ринку банк може уникнути необхідності збиткового продажу своїх довгострокових дохідних активів (тобто за ціною нижчою від ціни їх первинного придбання) – боргових цінних паперів, деяких видів кредитів – у випадку, якщо виникла раптова потреба в ліквідних засобах для задоволення законних вимог клієнтів.

Проте, метод управління пасивами має й недоліки, основні з них такі. Пасиви, що залучаються ззовні, є ресурсами короткострокового характеру. А оскільки банки залучають їх, як правило, для фінансування середньо- і довгострокових вкладень, то підвищується ризик незбалансованості за строками між активними і пасивними банківськими операціями. Це може привести до ситуації тимчасової неплатоспроможності банку, коли коштів, що вивільнюються з активних операцій, буде недостатньо для погашення строкових зобов’язань перед вкладниками. У періоди економічних криз, коли всі економічні суб’єкти відчувають дефіцит вільних грошових коштів, у банку може виникнути дефіцит ресурсів для погашення попередніх зобов’язань. І, нарешті, внаслідок високих витрат банку за використання зовнішніх ресурсів знижується рентабельніть його діяльності.

Як показує практика, дрібні і середні банки у своїй роботі управління ліквідністю в основному управляють активами. Через свою слабо розвинену інфраструктуру і незначну популярність такі банки мають обмежені можливості щодо оперативної мобілізації коштів із зовнішніх джерел. Великі банки мають більший доступ на ринок зовнішніх ресурсів. Вони прагнуть більше спиратися в своїй діяльності на управління пасивами. Широке використання великими банками для регулювання своєї ліквідності методів, заснованих на управлінні пасивами, обумовлено насамперед їх прагненням мінімізувати частку недохідних активів (резервів ліквідності другої черги).

 

2.1 Загальний аналіз активів банку з позицій їх ліквідності

 

У першому розділі курсової роботи було обґрунтовано, що ліквідність балансу банку досягається за наявності певних характеристик активів і пасивів фінансової установи. У даному параграфі проаналізуємо активи банку з позицій рівня їх ліквідності.

Зауважимо, що провідний вітчизняний науковець Герасимович А.М. активи за ступенем ліквідності поділяє на три групи [1, с. 449-450].

1. Високоліквідні активи – активи, які перебувають у готівковій формі або можуть бути швидко реалізовані на ринку. Це – готівкові кошти, дорожні чеки, банківські метали, кошти на рахунках в інших банках, державні цінні папери. У міжнародній практиці до складу високоліквідних активів можуть включатися банківські акцепти, векселі та цінні папери першокласних емітентів.

2. Ліквідні активи – це такі, які можуть бути перетворені в грошову форму протягом певного періоду часу (наприклад 30 днів). До цієї групи відносять платежі на користь банку з термінами виконання в зазначений період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, дебіторська заборгованість, інші цінні папери (крім високоліквідних), які обертаються на ринку.

3. Низьколіквідні активи – це прострочені, пролонговані та безнадійні кредити, ненадійна дебіторська заборгованість, цінні папери, які не обертаються на ринку, господарські матеріли, будинки, споруди та інші основні фонди.

Скориставшись даною класифікацією проаналізуємо динаміку даних груп активів протягом 2007-2009 років (табл. 3.1). В якості інформаційної бази використаємо баланс банку (додаток А), а також примітки до відповідних статей балансу для забезпечення відповідного групування статей. Зауважимо, що рівень деталізації розкриття фінансової інформації за 2009 рік суттєво відрізняється від 2008-2007 років, а саме ВАТ «Ощадбанк» у річному звіті 2009 року переважно подано укрупнені показники, що впливає на нарощування похибки аналізу.

Таблиця 3.1.


Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 769 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Столбиковую диаграмму по всем отделам и кварталам. | Преобразовать диаграмму из 2) в суммарную, нормированную, объемную. | Протягом 2009 року | та філії – Черкаське облуправління | Лабораторна робота №1 | Парна лінійна регресія | ТЕМА №5. ЗВУКИ, БУКВИ. НАГОЛОС, СКЛАД | ТЕМА №1 СЛОВО | Склади речення. | Варіант 5 |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Нормативи ліквідності банку| Активи банку у розрізі рівня їх ліквідності

mybiblioteka.su - 2015-2021 год. (0.024 сек.)