Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

МЕРЕЖА СОЦІАЛЬНИХ ВІДОМСТВ В УКРАЇНІ

Читайте также:
  1. Американська мрія в Україні
  2. В УКРАЇНІ ТА ЄВРОПІ В МИНУЛОМУ
  3. Елементи непрямих податків в Україні станом на 1.01.2011 р.
  4. Елементи податків в Україні станом на 1.01.2011 р.
  5. Зародження українського радянського кінематографу в Україні. Центри кіновиробництва. Творчість О. Довженка.
  6. Зростання національної свідомості на Західній Україні
  7. Кожна людина одночасно володіє низкою статусів, частину яких отримує від батьків, а частину набуває сам в процесі життя (соціальних практик) в суспільстві.

Міністерство праці та соціальної політики:
- Державна служба зайнятості (мережа центрів зайнятості).
- Мережа обласних та міських управлінь і районних відділів соціального захисту.
- Територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян:
- відділення соціальної допомоги;
- дитячі будинки-інтернати;
- будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів;
- спеціальні будинки-інтернати;
- психоневрологічні інтернати;
- пансіонати для ветеранів;
- протезно-ортопедичні заводи;
- заклади спеціальної освіти.
Міністерство охорони здоров´я:
- Заклади охорони здоров´я (лікарняні та амбулаторно-поліклінічні заклади, станції швидкої допомоги, санаторно-курортні, аптечні, санітарно-профілактичні заклади).
- Вищі та середні спеціальні медичні заклади освіти.
Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму:
- Український державний центр соціальних служб для молоді (УДЦССМ), обласні, міські та районні центри соціальних служб для молоді.
Міністерство освіти і науки:
- Дошкільні заклади.
- Середні заклади освіти
- Дитячі оздоровчі табори.
- Школи-інтернати для дітей-сиріт.
- Спеціалізовані школи-інтернати (для дітей з різними видами захворювань та дітей, які мають складнощі в навчанні).
- Професійно-технічні заклади освіти.
- Вищі заклади освіти різних рівнів акредитації.
Міністерство внутрішніх справ:
- Виховно-трудові колонії.
- Спеціалізовані приймальники-розподільники для неповнолітніх.
Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

До 1 січня 1991 р. провідною ланкою в цій системі було Міністерство соціального забезпечення. Основні його функції полягали в нарахуванні й підготовці документів на виплату пенсій, частковому вирішенні проблем інвалідів та деяких інших питань. Протягом 1989-1990 pp. для матеріального забезпечення виплати пенсій було створено Пенсійний фонд України. З метою кращого соціального забезпечення інвалідів створено спеціальну структуру — Фонд соціального захисту інвалідів. Для міністерства головним завданням стала розробка соціальної політики щодо найбільш незахищених верств населення. Це відбито і в новій його назві — Міністерство праці і соціального захисту.

Перейменування органів соціального забезпечення з наголосом на соціальному захисті — не формальна справа. Цим підкреслюється переорієнтація в діяльності цих органів на підтримку тих, хто цього потребує (слабких, немічних). Всі інші повинні самі дбати про себе. Нині Міністерство праці і соціального захисту обслуговує близько 80 % населення України.

 

Підкреслюючи провідну роль державної системи соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що в останні роки вона переживає період великих змін. І, мабуть, чи не найважливіша з них — це виникнення великої кількості різних недержавних організацій, зростання їхньої активності та впливу в усіх сферах життя суспільства.
Можна виділити низку причин, що обумовлюють процес розвитку недержавних організацій у соціальній сфері України:
• криза тоталітарної держави та системи соціального захисту;
• зростання недовіри до існуючих державних інституцій та закладів;
• неможливість виконання державою взятих на себе зобов´язань у сфері соціального захисту;
• прагнення людей реалізувати свої інтереси та задовольнити наявні потреби;



· намагання знайти інших людей, що мають аналогічні проблеми.

Таким чином, суб’єктами соціальної і соціально-педагогічної діяльності в Україні на початку нового тисячоліття є спеціалісти і волонтери всіх трьох секторів суспільства: державного, комерційного і громадського, у функціонуванні і розвитку яких є немало проблем, однією із яких є проблема їх гармонійної взаємодії.
Система практичної соціальної і соціально-педагогічної роботи в Україні уже набула нових обрисів. Вона опирається на нові правові засади, на кадровий потенціал професійно підготовлених фахівців, нову соціальну політику держави, на структуру нового громадянського суспільства, яке виникло і продовжує зміцнюватися.

Загрузка...

Отже, соціальна робота як самостійна наука і навчальна дисципліна має складну інтегральну природу. Свій творчий потенціал вона реалізує через численні функції. Основними з них можна вважати такі: гносеологічну, організаційно-виховну, регулятивно-профілактичну, інформаційно-комунікативну, соціоінтеграційну, аналітико-прогностичну.
Гносеологічна (теоретико-пізнавальна) функція соціальної роботи полягає втому, що вона, як й інші науки, дає нові знання про суспільне життя і процеси в ньому. Це стосується передусім глибокого проникнення нею в соціальну структуру, механізми адаптації, ресоціалізації, взаємодії, конфліктів на особистісному й мікросоціальному рівні тощо. Теорія і методика цієї роботи доповнюють і збагачують соціологічні, педагогічні, психологічні та інші науки.
Організаційно-виховна функція соціальної роботи означає вияв гуманного ставлення до людини. Причому в умовах соціальних потрясінь, економічної кризи ця робота спрямована насамперед на тих, хто опинився у найскрутнішому становищі — безробітні, пенсіонери, інваліди, біженці, бездомні, “важкі” підлітки. Це включає створення центрів соціальних служб, розширення послуг, узагальнення і поширення набуло досвіду, інноваційну діяльність, зв’язки з державними і громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування, створення асоціацій і т. д.
Регулятивно-профілактична функція соціальної роботи пов’язана з тим, що вона передбачає і приводить у дію правові, психологічні й інші механізми попередження і подолання негативних явищ, орієнтує поведінку особи в суспільстві. Ця робота допомагає послаблювати емоційну напругу в ньому, узгоджувати соціальні зв´язки і відносини, впливає на ситуацію в мікросоціумі, інтенсифікує взаємодію між людьми, організаціями та інститутами, сприяє вольовій регуляції поведінки, самоконтролю особи, формує нові соціальні ролі в клієнтів.
Інформаційно-комунікативна функція соціальної роботи випливає з того, що вона виявляє, збирає, узагальнює і доводить до суб´єктів відомості про людей, які потребують допомоги, втручання соціальних служб, створює банки даних про сім´ї й окремих осіб, яким необхідний соціальний патронаж (це робиться з дотриманням правових і етичних норм), сприяє формуванню зрілої громадської думки з соціальних проблем, ставлення до них суспільства з розумінням.
За своєю сутністю соціальна робота покликана сприяти зміцненню стабільності і безпеки суспільства. Нова Конституція у ст. 1 визначає Україну як соціальну державу. Соціальні проблеми і деформації можуть завадити економічному відродженню, політичній стабільності країни. У їх подоланні, відверненні пов’язаних з ними загроз важлива роль належить досягненню соціальної безпеки. Соціальна робота активно служить цій меті....[3]

 

У 90-ті роки минулого століття у зв’язку із розбудовою громадянського суспільства одним із пріоритетних суб’єктів суспільних відносин була визнана територіальна громада. У зв’язку з цим теоретики та практики соціальної сфери все більше уваги приділяють організації соціальної роботи на рівні громади...[12]. Проте маловивченою сьогодні залишається проблема оптимальної організації, управління та технологізації волонтерської діяльності як вагомого ресурсу соціальної роботи у громаді.

Соціальна робота в громаді має різний зміст та напрями. Відомий теоретик у галузі соціальної політики та соціальної роботи Малком Пейн, зокрема, виокремлює наступні...[9, с. 58–59]:

· Координація діяльності різних агенцій, які працюють у громаді;

· Створення можливостей для членів громади брати активну участь у житті громади, у виробленні та реалізації тих рішень, які впливають на їх благополуччя;

· Соціальне планування на рівні громади, яке має на меті аналіз соціальних умов, потреб членів громади, з метою їх покращення та задоволення;

· Розвиток системи допомоги в громаді, орієнтованої на створення добровільних груп, надання необхідних соціальних послуг як спеціалістами, так і членами громади, організація груп самодопомоги.

Таким чином, ефективність роботи волонтерського загону у громаді забезпечується шляхом реалізації циклу діяльності, який включає: ціле покладання та змістове обґрунтування діяльності; конкретизацію цілей та напрямків діяльності відповідно до конкретики соціальної ситуації у громаді; адекватне цілям та ресурсам технологічне забезпечення діяльності; активізація внутрішніх ресурсів загону; активізація зовнішніх ресурсів та зв’язків.


1.1 Традиції допомоги та підтримки в громаді українського народу

Український народ дуже рано, раніше від деяких інших народів, відчув прихильність до громадянських (демократичних) цінностей і вже в середні віки був їх "експортером" навіть у Західну Європу. Він завжди дотримувався віри в ідеали добра і намагався переносити їх на своє суспільне життя. Про це переконливо свідчать наші правові джерела: "Руська правда", "Литовський Руський статут" та кодекс "Прав, по котрим судиться". Наші правові норми заперечували кару смерті та невільництво, з пошаною ставилися до цінностей родинного життя. В цьому контексті демократична конституція Пилипа Орлика не була винятком.

Не зайвим буде навести і свідчення відомого мислителя XIX от. П. Куліша: ". ..Не жалюгідний народ приєднався у XVII ст. до Московського царства. Він переважно складався із характерів самостійних, гордих усвідомленням своєї людської гідності; він у своїх правах і поняттях зберігав і зберігає начало вищої громадянськості; він дав Росії безліч енергійних діячів, вплив яких сприяв розвитку державної сили російського народу"

Самоуправління українських громад має дуже давню традицію. На загальному сході обирали старосту села (війта), десятських та ін. Демократизм таких громад найповніше втілився в організації Запорозької Січі та Гетьманської влади...[7]

 

Архаїчна форма допомоги у слов'ян формувалась у рамках «холізму», відчуття належності до цілого - людської спільноти, природи, космосу. Побудована на цих принципах допомога і взаємодопомога мала культові, общинно-родові, господарські форми .

Культова модель допомоги тісно пов'язана із міфологічним світом давніх слов'ян (оберегами, язичницькими богами). Люди зверталися до жреців або віщунів задля вирішення конкретних життєвих проблем.

З оформленням інституту релігійних свят виникають «братчини» (мирщини, зсипки), під час яких жителі одного або кількох поселень виділяли певну частку продуктів на суспільні потреби. Це служило своєрідним механізмом перерозподілу матеріальних благ.

Общинно-родова форма допомоги розрізняла індивідуальні та колективні моделі. До індивідуальної відносять підтримку найменш захищених членів спільноти (людей похилого віку, сиріт, вдів): відведення їм земель, улаштування на постій, всиновлення дітей-сиріт членами громади. До колективної відносили допомогу родині, громаді та цілому роду.

Господарська форма допомоги базувалася на взаємній підтримці та існувала переважно для взаємодопомоги в екстремальних ситуаціях (пожежах, повенях, падежах худоби, захворюваннях працездатних членів родини). Основними її формами були селянські «помочі», «наряди громадою», толоки, складчини, супряга, спільне використання робочої худоби і т. ін.

Практика здійснення захисту в системі роду та громади знайшла відображення у конкретних формах допомоги та взаємодопомоги, основними з яких були:

а) культові з різноманітними сакральними (тобто такими, що стосуються релігійного культу й ритуалу) атрибутами;

б) общинно-родові в рамках роду, сім'ї, поселення;

в) господарські.

Існували як індивідуальні, так і колективні форми підтримки та захисту.

Допомога надавалась людям похилого віку, сиротам, вдовам (індивідуальна форма захисту), а також родині, сусідській громаді, цілому роду (колективний захист).

Турбота про перестарілих на ранніх етапах суспільних відносин не проявлялась. Існує твердження (проф. Горілий А.Г.), що серед наших давніх предків існував інфатицид (узаконене вбивство) і стосовно дітей, і стосовно старих. Пізніше до визначення “старий” додається “мудрий” і до них з'являється шанобливе і турботливе ставлення.

Форми підтримки людей похилого віку були різні. Якщо на допомогу не приходила родина, то піклування про них брала на себе громада. Вона могла прийняти рішення про спеціальне відведення перестарілим земель, що давало можливість заготівлі сіна. Якщо ж старенькі були зовсім немічними, вони доглядалися громадою. Похилу людину визначали на постій (харчування, проживання) на декілька днів до різних членів громади. Такий вид допомоги став своєрідною суспільною повинністю.

Не менш цікаві підходи до підтримки склались у ставленні до дітей-сиріт. Проводилось усиновлення дітей всередині родової общини, так зване “приймацтво”. Приймали в родину сироту, зазвичай люди старшого віку, коли їм вже важко було самостійно вести господарство або коли вони не мали спадкоємців. Прийнятий у сім'ю повинен був шанувати своїх нових батьків, справлятися з господарством і т.д.

Інша форма підтримки сироти громадська допомога. Вона за характером збігалася з допомогою немічним старцям. Дитина переходила з хати до хати на годування. Сироті могли призначити “громадських” батьків, які брали його на утримання. Проте, якщо сирота мав господарство, громада протидіяла усиновленню. Такі сироти називалася вихованцями.

Виникли форми допомоги вдовам. Їм надавали допомогу продуктами, що проходило, як правило, після збору урожаю. Сільська община надавала вдовам також землю. На них поширювались такі ж форми мирської опіки, як на перестарілих...[18]


1.2 Особливості розвитку соціальної роботи в громаді в Україні 20-21 ст.

 

На по­чатку XX ст. в Україні, як і в Російській імперії зага­лом, намітився перехід від благодійності до організації соціальної роботи на професійних засадах за британ­ською й американськими моделями професіоналізації соціальної роботи, було засновано навчальні заклади, які займалися підготовкою жінок до професійної діяль­ності у соціальній сфері.

Соціальну роботу як суспільний інститут фактично підмінили відомства, що належали до системи освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення та внут­рішніх справ. Деякі функції соціальної роботи переби­рали на себе партійні, комсомольські та профспілкові органи.

Турбота про матеріальний добробут здійснюва­лась через механізми централізованого регулювання державою зайнятості, заробітної плати, житлового за­безпечення, освіти та охорони здоров'я...[4]

За радянських часів система соціальної допомоги бу­ла у цілковитому віданні бюрократії, а соціальні проб­леми людей або не вирішувались, або ігнорувалися з ідеологічних міркувань. Державна система соціальної допомоги, за відсутності благодійних організацій, обме­жувалась соціальним забезпеченням, передбачаючи мі­німум соціальних гарантій для громадян. Вона була без­адресною й ґрунтувалася на патерналістичні моделі (модель соціальної політики, що сформувалась у краї­нах із директивною економікою, централізованим роз­поділом соціальних благ та послуг; характеризується «батьківською» опікою держави над своїми громадяна­ми, цілковитим одержавленням соціальної сфери, нерозвинутістю структур громадянського суспільства, зростанням соціальної пасивності, безконтрольним бю­рократизмом).

За словами британського фахівця Волтера Лоренца, «комуністичні режими схильні патологізувати соціаль­ні проблеми», свідченням чого була відсутність неста­ціонарних соціальних служб для багатьох груп населен­ня. Люди похилого віку, інваліди або опинялися у вели­ких будинках-інтернатах, які мали переважно медичну орієнтацію, або їх доглядали родичі. Тривалий час їм доводилося перебувати в госпіталях, психіатричних лі­карнях. Дані про дитячу смертність, злочинність, нар­команію було засекречено.

Суттєві зміни в соціальній сфері почалися у 80-ті ро­ки XX ст. Пов'язані вони передусім із формуванням но­вих державних соціальних служб, призначених для на­дання послуг за місцем проживання. Так, у 1985 р. Мі­ністерство соціального забезпечення УРСР зініціювало експеримент із соціально-побутового обслуговування самотніх непрацездатних престарілих громадян, які потребували стороннього догляду та допомоги в домаш­ніх умовах. До експерименту було залучено працівни­ків будинків-інтернатів Вінницької, Дніпропетров­ської, Донецької, Запорізької, Львівської областей і м. Києва. Було створено 10 спеціалізованих служб, а та­кож налагоджено необхідну професійну підготовку. Крім того, розроблено тимчасове положення про органі­зацію надомного обслуговування, посадові інструкції, необхідні форми обліку роботи і звітності. Експеримент засвідчив ефективність спеціалізованих служб, утри­мання яких обійшлося для держави в 10 разів дешевше, ніж утримання самотніх пенсіонерів у будинках-інтер­натах. Для розвитку цієї практики у 1987 р. затвердже­но Типові положення про територіальний центр со­ціального обслуговування пенсіонерів і відділення соці­альної допомоги вдома. Того ж року взято на облік 186 тис. самотніх непрацездатних громадян, котрі пот­ребували стороннього догляду та допомоги в домашніх умовах. У державному класифікаторі було зафіксовано професію «Соціальний робітник» (робітнича посада, що не потребує особливих умінь і навичок). На той час со­ціального працівника ще не сприймали як людину ви­сокого рівня знань з проблем запобігання, нейтралізації та усунення соціальних проблем.
Із початком перебудови набули гласності соціальні проблеми в суспільстві та почалося проникнення із За­ходу інформації про концепцію соціальної роботи як важливого інституту громадянського суспільства, поси­лилася увага до соціально-психологічних проблем і ме­тодів їх розв'язання...[6]

Соціальний розвиток у XXI ст. супроводжується в більшості кра­їн світу нагромадженням гострих проблем життєдіяльності людей і пошуками шляхів і можливостей їх розв'язання. Спроби реформува­ти українське суспільство, що в цей історичний період здійснюються непослідовно, волюнтаристськими методами, спричинюють невип­равдано різкий злам соціальних відносин. Це призводить до усклад­нення умов людського буття в усіх сферах суспільства, загострення проблем існування та гідного самоутвердження особистості. За та­ких умов потрібно як теоретично, концептуально осмислити нові суспільні реалії, так й ініціювати технологічні, методичні розробки для адекватної соціальної політики.

Ефективним механізмом реалізації соціальної політики зареко­мендувала себе соціальна робота. Цей прийнятий в усьому світі вис­лів виражає гуманне ставлення однієї людини до іншої. Наприкінці XIX ст. так почали називати професію, що своїм головним змістом має полегшення невдалого пристосування індивіда (соціальної гру­пи) до суспільства, інтенсивна індустріалізація якого супроводжува­лася зростанням міст, посиленням соціальної диференціації і паупе­ризації населення, поширенням безробіття, злочинності тощо. За­гострення соціальних проблем як потенційна загроза стабільності та порядку буржуазного ладу стимулювали емпіричне вивчення соці­альних аутсайдерів, проведення реформ, пошук ефективних методів соціальної роботи, її методологічного обґрунтування і кадрового за­безпечення. Нині соціальна робота стала професійно зрілою, могут­ньою науковою і практичною індустрією, якою займаються мільйо­ни людей в усьому світі. На Заході існують різні визначення поняття соціальної роботи. У США, наприклад, переважає розуміння її як системи програм і послуг, що виконуються за допомогою трудових колективів, спеціальних служб і працівників на базі сучасних знань та надають законної форми потребам соціального захисту індивідів, груп людей і товариств. А як наукова дисципліна соціальна робота дедалі більшою мірою використовує комплексний (по суті, соціоло­гічний) підхід...[24]


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 706 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: B) Research your local emblem. Then write an essay about it. | Key Vocabulary | Valuable to you personally. Explain why. Add some more points if something is missing. | Write about your favourite Russian, British or American writer or poet. Use the guidelines given in Ex. 103 on p. 83. | Do Ex. 67 on p. 109 in written form. | Key Vocabulary | Fill in the blanks with the suitable words. | Complete each sentence with one of the words below. | Соціальна робота в ком’юніті в США | ВИСНОВКИ |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
РОЗДІЛ 1. Історія розвитку соціальної роботи в громаді в Україні.| Особливості розвитку соціальної роботи в громаді в зх країнах світу.

mybiblioteka.su - 2015-2018 год. (0.008 сек.)