РОЗДІЛ 1. Історія розвитку соціальної роботи в громаді в Україні.

Історія розвитку соціальної роботи в громаді

ВСТУП

Соціальна робота - професійна діяльність з організації допомоги та взаємодопомоги людям і групам, що потрапили у складні життєві ситуації, їх психосоціальної реабілітації та інтеграції. У самому загальному вигляді соціальна робота представляє собою складне суспільне явище, самостійну галузь науково-практичного знання, професію і навчальну дисципліну.

Професія соціального працівника стає досить поширеною, але не всіх людей закінчили інститут і отримали освіту, можна назвати фахівцями в цій галузі, так як вони отримують базові знання, але не завжди пам'ятають, що ця професія пов'язана з людьми, а перш за все з підлітком, у якого дуже складний внутрішній світ і до нього повинен бути спеціальний душевний підхід. Тільки знання (розуміння) людини допоможе соціальному педагогу прийняти правильне рішення.

Актуальність теми: успішне оволодіння порівняно новою для України професією соціального працівника неможливе без опанування широкого спектру різноманітних знань та вмінь. Серед джерел, які дають нам ці знання і допомагають сформувати вміння, - досвід зарубіжних країн, вітчизняний досвід, напрацювання українських учених та сучасна практична діяльність фахівців соціальної сфери. Отже, інтерес до історії виникнення в інших країнах соціальної роботи несе значний елемент прагматичності: ми не зможемо засвоїти теоретичні засади та практичні методи соціального служіння, абстрагуючись від його історичних коренів.

Об'єкт дослідження: соціальна робота в Україні, Німеччині, Великій Британії та США.

Предмет дослідження: особливості здійснення соціальної роботи в Україні, Німеччині, Великій Британії та США.

Мета роботи: проаналізувати досвід розвитку, організації та функціонування соціальної роботи в Україні та країнах Західної Європи.

Завдання роботи:

- дослідити становлення соціальної роботи в Україні, Німеччині, Великій Британії та США;

- дослідити особливості соціальної роботи в країнах Західної Європи;

- дослідити практичні аспекти та методи соціальної діяльності в Німеччині, Великій Британії та США;

- дослідити етапи розвитку історії соціальної роботи.

Методи дослідження: обробка статистичних даних, історично-порівнядьний метод, соціокультурний аналіз, метод теоретично аналізу, узагальнення, історико-типологічний метод.

Матеріалом дослідження слугували: довідники, навчальні посібники, интернет ресурси.

Наукова новизна: актуальність дослідження історії розвитку соціальної роботи в громаді.

Теоретична значущисть: дана робота полягає у систематизації та аналізі інформації досліджень про історію розвитку соціальної роботи в громаді.

Практичне значення: на основі матеріалів даного дослідження щодо вивчення досвіду за кордоном пропонуються в практичній діяльності соціальних працівників, результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарстких та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій та спецкурсів.

Структура курсової роботи обумовлена її метою та складається зі вступу, 3-х розділів, висновків та списку викорисаної літератури.

РОЗДІЛ 1. Історія розвитку соціальної роботи в громаді в Україні.

Як самостійний вид професійної діяльності соціальну роботу на вітчизняному просторі було конституйовано Постановою Держкомпраці СРСР від 23 квітня 1991 р. «Про доповнення в Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців», згідно з якою до довідника було внесено кваліфікаційну характеристику «спеціаліст із соціальної роботи», яка є рівнозначною прийнятій у світі посаді «соціальний працівник». Тоді було відкрито нову спеціальність: 04.02 «соціальна ро-бота», підготовку з якої розпочали вищі і середні спеціальні навчальні заклади (наказ Держкомосвіти СРСР від 7 серпня 1991 р. № 376), затверджено відповідні навчальні плани.

Iз проголошенням незалежності України почалося реформування системи соціального забезпечення, створення власної моделі соціального захисту і розвитку громадянського суспільства. Однак ця робота не отримала належного розвитку, що спричинено недостатньою увагою до проблем соціальної сфери, ефективного використання одного із головних її інструментів - професійної соціальної роботи як засобу реалізації соціаль-ної політики держави.

Одночасно відроджувалися благодійність і волонтерство, розвивалися громадські організації і групи самодопомоги. Передусім створювалися клуби і денні центри для дітей-інвалідів та їхніх батьків, людей із проблемами психічного здоров'я, наркозалежних осіб та їхніх родичів тощо. У середині 90-х років формувалися недержавні соціальні служби у громадах (хеседи, котрі обслуговують людей літнього віку в єврейських громадах; київська організація «Джерела», що займається доглядом у громаді людей із розумовою відсталістю).

Об'єктивна необхідність у підготовці соціальних працівників матеріалізувалася у запровадженні відповідної навчальної дисципліни (1991 p.). Загалом цей факт можна вважати результатом діяльності Тимчасового науково-дослідницького колективу (ТНДК) «Школа - мікрорайон», створеного у 1989 р. Академією педагогічних наук і Державним комітетом народної освіти СРСР. Активну участь у роботі цього колективу брала група соціальних педагогів із м. Донецька, яку очолював В. Сидоров. Значною мірою завдяки йому бу-ло відкрито у Донецькому державному університеті фа-культет перепідготовки соціальних педагогів і соціаль-них працівників (1992 p.).

Через рік почалася робота з відкриття цієї спеціальності в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». У цей час в Україні діяла програма «Трансформація гуманітарної освіти в Україні», впроваджена Міжнародним фондом «Відродження». До її реалізації були залучені британський фахівець Т. Шанін, правозахисник, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України С. Глузман. Саме завдяки старанням Асоціації було видано переклади закордонних книжок із соціальної роботи, за якими дотепер викладають у багатьох навчальних закладах.

На становлення соціальної роботи як навчальної дисципліни вплинула реалізація україно-британо-португальського проекту ТЕМПУС-ТАСІС «Соціальна робота в Україні». Завдяки гранту Європейського союзу було відкрито першу в Україні Школу соціальної роботи Києво-Могилянської академії, яка нині носить ім'я її засновника і першого керівника Володимира Полтавця (1941 - 1999). У ній викладали відомі європейські фа-хівці із соціальної роботи Шуламіт Рамон, Стівен Шардоу, Фернанда Родрігес та ін. Підтримка проекту на урядовому рівні сприяла інституціалізації соціальної роботи як навчальної дисципліни.

Процес утвердження фахових підходів у соціальній сфері на перших порах відбувався за активної участі західних фондів-донорів. Так, україно-фінсько-голландський проект ТАСІС Європейського союзу «Соціальний захист в Україні» (в 1996 - 1998 pp.) передбачав розвиток освіти в соціальній сфері. Завдяки йому в Чернігівському юридичному коледжі було запроваджено спеціальність із соціальної роботи (у 1997 р. - на рівні молодшого спеціаліста, у 1999 р. - на рівні бакалавра). Цей проект підтримував також і розвиток післядипломної освіти (курси підвищення кваліфікації керівного складу системи соціального захисту), для чого у Харківській філії Академії державного управління при Президенті України було створено програму з менеджменту соціального захисту. У 1997-2000 pp. тривала реалізація україно-шведського проекту, спрямованого на створення моделі підготовки соціальних працівників базового рівня (пілотні курси було проведено в кількох об-ластях України, а підсумком проекту стало видання навчального посібника для них...[1]

Соціальна робота в Україні має свої особливості, обумовлені як історичним розвитком, так і впливом сучасних світових тенденцій. Необхідно відзначити, що соціальна робота у нашій державі здійснюється в умовах гострої економічної кризи. Як свідчить історичний досвід, потреба у комплексній соціальній роботі особливо зростає в кризові періоди, коли погіршується доля мільйонів людей. Власне таке становище склалося у нашій країні в 90-х роках і, на жаль, продовжує залишатися понині. Криза в Україні набула системного, затяжного характеру...[2]

Як підкреслюють українські науковці М.Лукашевич та І. Минович „Наше суспільство опинилося перед загрозою цілковитої необоротної втрати основних виробничих фондів основи життєдіяльності й незалежності держави. Параметри кризи в Україні, за висновками вчених, перевищили їх рівень у США 30-х років або в латиноамериканських країнах 80-х років. Нині у нас більше 80 % населення проживає за межею бідності.

Серед важливих проблем соціальної політики – відсутність чітких уявлень про модель соціального захисту (у світовій практиці існують ліберальна та соціально-демократична або патерналістська), пріоритет цінностей у суспільній свідомості. Поки що зберігається старий соціалістичний принцип рівності кінцевих результатів. Багаторічний досвід забезпечення пільг владою спонукає населення займати споживацьку позицію, коли в усьому громадяни покладаються на державу. Створені для їх підтримки соціальні програми часто не мають фінансового забезпечення й ефективних механізмів реалізації. Щоб ліквідувати ці недоліки, обговорюються можливості запровадження державних замовлень (контрактів), договорів про спільну діяльність, пайове субсидування, пільгове кредитування, проведення тендерів, залучення неурядових і комерційних організацій тощо. Таким чином, актуальним завданням на сучасному етапі є переведення державної системи соціального захисту на ринкові засади, залучення громадян, роботодавців до витрат на соціальний захист, обмеження кола державної підтримки лише тими категоріями людей, які через відсутність роботи, похилий вік, багатодітність чи вади здоров’я не в змозі забезпечити себе самостійно.
Організаційна структура сучасної соціальної політики включає наступні складові компоненти:
1) сферу праці та заробітної плати;
2) соціальний захист населення;
3) соціальне забезпечення;
4) соціальну роботу.

Практичним механізмом реалізації соціальної політики є соціальна робота, яка на початку 90-х рр. ХХ ст.. у незалежній Українській державі набула статусу фахової діяльності. Першочерговими заходами щодо формування стратегії соціальної роботи є реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальна підтримка сім’ї, ветеранів війни та праці, жінок, дітей і молоді; соціальний захист громадян, які потерпіли від наслідків Чорнобильської катастрофи; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальних сферах життя суспільства, умов для реалізації потенційних можливостей інвалідів; соціальна підтримка громадян, звільнених у запас або відставку з військової служби, служби в органах внутрішніх справ та членів їх сімей. Соціальна робота має місце і при забезпеченні розвитку ринку праці і зайнятості, попередженні і скасуванні причин соціального ризику тощо.
У літературі виділяється кілька підходів до класифікації інституцій соціальної роботи за різними критеріями.
За критерієм рівня діяльності, її масштабами виділяють:
- міжнародні організації (Міжнародна організація праці, Дитячий фонд ООН та ін.), діяльність яких поширюється на міжнародний простір;
- загальнодержавні організації (Міністерство праці та соціальної політики, Державний центр соціальних служб для молоді та ін.);
- регіональні організації (територіальний центр соціальної допомоги, районний відділ зайнятості населення та ін.).
За критерієм організаційних рівнів діяльності соціальних інституцій соціальної роботи виділяють:
1-й рівень: створення політики та планування, окреслює рамки, в яких існують служби (Верховна Рада та місцеві ради, Адміністрація Президента, Кабінет Міністрів);
2-й рівень: забезпеченість всебічності та широкого територіального охоплення механізмів для організації та формування служб (міністерства та відомства);
3-й рівень: утворення системи, управління цією системою, опрацювання кола проблем (Державний центр зайнятості населення, Державний центр соціальних служб для молоді);
4-й рівень: розв´язання проблеми як окремої ситуації (працюють професіонали з клієнтами: лікарі, соціальні працівники у відповідних установах та службах);
5-й рівень: розв´язання проблеми як вимоги (інформаційні, консультативні служби, відділи, які визначають суть проблеми та спрямовують клієнтів до відповідних спеціалістів).
За критерієм відомчої підпорядкованості соціальних служб та інституцій структура соціальних відомст в Україні подана в схемі 1.

Дата добавления: 2015-07-10