Читайте также:
|
і п,.шипи 150
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
характеризуватися тільки необережністю, то у разі умисного ставлення винної особи до смерті потерпілого або до заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень вчинене треба додатково кваліфікувати за статтями 115 або 121.
У разі, якщо винний продав особу для вилучення в неї органу, що завідомо мало своїм наслідком смерть потерпілого (заподіяння тяжкого тілесного ушкодження), його дії мають кваліфікуватися за ч. З ст. 149, п. 5 ст. 27 і п. 6 (а також, залежно від конкретних обставин справи, пунктами 2, 4, 9 або 11) ч. 2 ст. 115 або ст. 121.
Конституція України (статті 28, 29, 32, 51, 52).
Конвенція про рабство від 25 вересня 1926р. УРСР приєдналася до Конвенції 29 серпня 1956 р.
Протокол до Конвенції про рабство від 23 жовтня 1953 р. УРСР приєдналася до Протоколу ЗО квітня 1957 р.
Конвенція МОП про примусову чи обов'язкову працю від 28 червня 1930р. Ратифікована УРСР 9 червня 1956 р.
Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства, від 7 вересня 1956 р. Ратифікована УРСР 31 жовтня 1958 р.
Конвенція ООН про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами від 2 груд?ія 1949 р. Ратифіковаїш Україною 17 липня 1997р.
Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р. Ратифікована СРСР 19 грудня 1980 р. (ст. 6).
Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. (статті 34, 35).
Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії. Ратифікований Україною 3 квітня 2003 р.
Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах. Ратифікований Україною 23 червня 2004 р.
Протокол про запобігання та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, від 15 листопада 2001 р. Ратифікований Україною 4 лютого 2004 р.
Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 12 грудня 2000 р. Ратифікована Україною 4 лютого 2004 р.
Конвенція про цивічьно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 р. Україна приєдналась до Конвенції згідно з Законом від 11 січня 2006 р.
Римський статут Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 p. (cm. 7).
Конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 р.
Європейська конвенція про усиновлення дітей (ETS № 58) від 24 квітня 1967 р.
Рекомендація № R (91) 11 Комітету міністрів РЄ щодо експлуатації сексу у цілях наживи, порнографії, проституції, торгівлі дітьми та неповнолітніми від 9 вересня 1991 р.
Рекомендація № R (2000) 11 Комітету міністрів РЄ щодо торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації від 19 травня 2000 р.
Угода про співробітництво держав-учасниць СНД у боротьбі з торгівлею людьми, органами і тканинами людини, від 25 листопада 2005 р.
Рамкове рішення Ради ЄС «Про боротьбу з торгівлею людьми» № 2002/629/JA1 від 19 липня 2002 р.
Рамкове рішення Ради ЄС «Про боротьбу із сексуальною експлуатацією дітей і дитячою порнографією» № 2004/68/ЮВС від 22 грудня 2003 р.
ЦК (статті 43, 46, 291, 313).
СК (глава 18).
Основи законодавства про охорону здоров 'я від 19 листопада 1992 р. (статті 46 і 47).
Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16 липня 1999 р.
Іакон України «Про порядок виїзду з України і в "їзду в Україну громадян України» від 21 січ-ич 1994р. (статті 2, 10).
іакон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р.
Консульський статут України. Затверджений Указом Президента України № 127/94 від
шия 1994 р. (глава VI).
Порядок ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити,'птшіу, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення. Затверджений ',,„ пшновою КМУ№ 1377 від 28 серпня 2003 р.
Привила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих етапів в
ч' і ■ удово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995 р.
Стаття 152. Зґвалтування
1. Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насиль
ства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану
потерпілої особи,-
карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
2. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-
який із злочинів, передбачених статтями 153-155 цього Кодексу,-
карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої
чи неповнолітнього -
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
4. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвал
тування малолітньої чи малолітнього -
карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
1. Основний безпосередній об'єкт злочину - статева свобода чи статева недоторка
ність особи. Додатковим факультативним об'єктом можуть бути: здоров'я, воля, честь і
гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх.
Під статевою свободою слід розуміти право психічно і фізично здорової особи, яка досягла шлюбного віку, самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу. Статева недоторканість - це абсолютна заборона вступати у статеві контакти з особою, яка, в силу певних обставин, не є носієм статевої свободи (перебуває у безпорадному стані,, є малолітньою, не досягла статевої зрілості тощо), всупереч її справжньому волевиявленню або ігноруючи його.
2. Потерпілою від злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.
Вказівка на чоловіка як на потерпілого від зґвалтування є істотною новелою порівняно з КК 1960 p., яка викликана прагненням забезпечити рівний кримінально-правовий захист осіб будь-якої статі у сфері сексуального життя. При цьому про наявність природних статевих зносин (див. п. З цього коментаря), а отже, і про наявність зґвалтування чоловіка жінкою є підстави говорити лише у випадках сексуального збудження чоловіка і виникнення стану ерекції його статевого члена під впливом тактильної, слухової, зорової, нюхової або смакової стимуляції.
Стаття 152 не містить обмеження у тому плані, що зґвалтуванням визнаються лише позашлюбні статеві зносини. Тому потерпілою від цього злочину може бути й особа, яка перебуває з винним в офіційно зареєстрованому або фактичному шлюбі. Віктимна (провокуюча) поведінка потерпілого кримінальну відповідальність за ст. 152 не виключає, однак може враховуватись при призначенні покарання.
На кваліфікацію діяння за ст. 152 не впливає моральний аспект характеристики
потерпілої особи (наприклад, вона веде безладне статеве життя), наявність попередніх С і атевих зносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування, а також досягнення нею шлюбного віку або статевої зрілості.
3. З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які поєднуються із: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи придушується) або 3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (її воля ігнорується).
Під статевими зносинами у ст. 152 слід розуміти природний (гетеросексуальний) і іагевий акт. Йдеться про коїтус - сполучення чоловічих і жіночих статевих органів (ннедення ерегованого статевого члена чоловіка у піхву жінки), яке може викликати вагітність. Злочин є закінченим з моменту початку статевого акту всупереч волі потерпілої особи. При цьому не вимагається обов'язкової дефлорації (порушення цілісності пночої пліви), еякуляції (закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні) та досягнення оргазму. Для встановлення факту наявності природного статевого акту при-шачається судово-медична експертиза.
Інші форми задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі, складу зґвалтування не утворюють і за наявності для цього підстав кваліфікуються іа ст. 153 або деякими іншими статтями Особливої частини КК. Наприклад, ст. 153 має іастосовуватись у випадках поєднаного з насильством або використанням безпорадного стану потерпілої введення статевого члена чоловіка у піхву жінки шляхом фіксації члена до предмета продовженої форми.
Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між особами жіночої і чоловічої статі визнаються зґвалтуванням, є вичерпним. Тому не є кримінально караними настирливі пропозиції особі вчинити з нею природний статевий акт, якщо нони не поєднуються з жодним із таких способів. Дії того, хто домігся згоди особи на І іагевий акт не за допомогою фізичного чи психічного насильства або використання іичпорадного стану, а шляхом обману чи зловживання довірою (освідчення у коханні, Обіцянка укласти шлюб, у т. ч. зроблена в урочистій обстановці і з повідомленням про пі' родичам, подача заяви до відділу РАГС тощо), не містять складу цього злочину. Инажається, що кримінальний закон може і повинен захистити особу від посягань на її І іатеву свободу або статеву недоторканість, однак він не здатен відгородити людину || і наслідків її власної легковажності і недбалості у питаннях особистого життя.
Фізичне насильство при зґвалтуванні може полягати у нанесенні удару, побоїв, іит'язаному із безпосереднім впливом на тіло потерпілого позбавленні або обмеженні
'оистої волі, заподіянні тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості тощо і спря-
вується на те, щоб учинити з потерпілою особою природний статевий акт, подолати і ппснюваний або очікуваний з її боку фізичний опір, пов'язаний з небажанням вступи- ГИ V статевий контакт. Для інкримінування ст. 152 потрібно встановити, що вказане Небажання було більш-менш чітко вираженим, явним, адже відмова на словах, навіть Певна фізична протидія не завжди свідчать про дійсне небажання особи вступити у та-і 111і контакт. Скажімо, чоловік може сприймати таку поведінки жінки як кокетство, за-і равання (елемент сексуальної гри) або прояв сором'язливості. У подібних випадках
іактер, інтенсивність і цілеспрямованість насильницьких дій мають ставати предме-
ГОМ ретельного розгляду. Якщо статеві зносини відбуваються за згодою сторін, однак у
процесі їх один із партнерів (будучи, наприклад, схильним до мазохізму) застосовує до
.... юго фізичне насильство, кваліфікація за ст. 152 виключається. Відсутнє зґвалтуван-
п у разі, коли суб'єкт застосовує фізичне насильство з помсти за відмову потерпілої
іби вступити з ним у статеві зносини. У таких випадках посягання на тілесну недо- горканість треба розглядати як злочин проти життя або здоров'я особи.
І Іанесення під час зґвалтування або замаху на нього удару, побоїв, заподіяння лег- або середньої тяжкості тілесних ушкоджень повністю охоплюється ч. 1 ст. 152. За-
пяшія вказаної шкоди здоров'ю є складовою частиною об'єктивної сторони насиль- НИІІЬкого зґвалтування.
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ IV
Стаття 152
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Поняттям фізичного насильства при зґвалтуванні охоплюється і посягання на внутрішні органи тіла людини - застосування без згоди потерпілої особи з метою викликати її безпорадний стан наркотичних засобів, психотропних, отруйних або сильнодіючих речовин (наприклад, клофеліну у поєднанні з міцними спиртними напоями). Для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок дії на її організм зазначених речовин не має значення, привів винний потерпілу особу до такого стану або вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дій. Для встановлення у даному разі факту перебування особи у безпорадному стані, з'ясування характеру впливу на організм людини певних засобів і речовин має призначатись судово-медична експертиза. Якщо введення в організм потерпілої особи вказаних вище засобів і речовин з метою зґвалтування відбулося без її згоди (під впливом обману або із застосуванням до неї фізичного чи психічного насильства) і після цього було вчинено природний статевий акт, дії винного слід кваліфікувати як зґвалтування, вчинене із застосуванням насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Поєднання цих двох способів вчинення злочину має відображатись у процесуальних документах. У разі, коли психотропні, сильнодіючі або інші речовини чи засоби вживались особою добровільно, за власною волею, а згодом безпорадний стан був використаний винним для вчинення статевих зносин, його дії треба розглядати як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Така ж кримінально-правова оцінка повинна даватись у випадках, коли намір вчинити зґвалтування виник у винного вже після того, як потерпіла особа під впливом насильства або обману з боку винного вжила зазначені речовини або засоби і опинилась у безпорадному стані. При цьому результативне фізичне насильство має додатково кваліфікуватись як відповідний злочин проти здоров'я особи.
Погроза як спосіб вчинення зґвалтування - це залякування потерпілої особи застосуванням фізичного насильства за допомогою висловлювань, жестів, інших дій (наприклад, демонстрацією зброї). У будь-якому разі погроза повинна сприйматись як реальна, тобто у потерпілої особи має скластись враження, що, якщо вона протидіятиме ґвалтівникові і не виконає його вимог, цю погрозу буде негайно реалізовано. Про сприйняття погрози як реальної може свідчити, зокрема, сама обстановка, в якій опинилась потерпіла особа (оточення її групою осіб, безлюдне місце, нічний час тощо). При цьому для визнання психічного насильства способом злочину, передбаченого ст. 152, не має значення, чи мав ґвалтівник насправді намір і фактичну можливість реалізувати висловлену ним погрозу.
Адресатом погрози може бути не лише потерпіла, а й інші особи, наприклад, її близькі родичі (зокрема діти, батьки). Важливо лише, щоб психічне насильство, будучи погрозою негайної фізичної розправи, мало за мету зламати волю саме потерпілої особи.
Погроза вчинити вбивство потерпілої або інших осіб, заявлена з метою вчинити насильницький статевий акт, охоплюється ч. 1 ст. 152 і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує. Але якщо погроза вбивством мала місце після вчинення зґвалтування (наприклад, її метою було примушування потерпілої особи не заявляти про вчинене у правоохоронні органи), дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених статтями 152 і 129. Якщо винному вдалося отримати згоду на природний статевий акт за допомогою погрози вчинити вбивство потерпілої особи у майбутньому, такі дії слід кваліфікувати не за ст. 152 (адже погроза не носить безпосередній характер, вимагає для своєї реалізації певного часу, а тому не ставить особу у безвихідне становище), а за наявності підстав за ст. 129.
У ст. 152 КК 2001 р. (на відміну від ст. 117 КК 1960 р.) конкретизовано зміст погрози як способу зґвалтування - це тільки погроза застосування фізичного насильства. Примушування жінки або чоловіка до вступу в статеві зносини, поєднане з погрозою заподіяння не фізичної, а іншої шкоди (наприклад, погрозою розголошення відомостей, що ганьблять їх або їх близьких родичів, погрозою знищення, пошкодження або вилу-
чення їх майна), не утворює складу зґвалтування і за наявності підстав може бути кваліфіковане за ч. 2 ст. 154.
Зґвалтування визнається вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи у тих випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не може усвідомлювати характеру і значення вчинюваних з нею дій (психічна безпорадність) або, усвідомлюючи це, не може чинити опір ґвалтівникові (фізична безпорадність). Поняттям безпорадного стану не охоплюється вкрай несприятливе майнове становище особи, потреба у засобах до існування тощо. Примушування до вступу у статевий зв'язок особою, від якого жінка або чоловік залежать матеріально, за наявності до цього підстав потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 154.
Причинами фізичної безпорадності потерпілої особи виступають, зокрема, її фізичні вади (наприклад, параліч кінцівок, сліпота), малолітній або, навпаки, похилий вік, тяжке захворювання, яке не є психічним, сильне сп'яніння. Психічна безпорадність, за наявності якої воля потерпілої особи на вступ у статеві зносини взагалі відсутня або є неповноцінною, може бути викликана, скажімо, психічною хворобою, малолітнім віком, перебуванням у стані гіпнозу, непритомним станом, застосуванням сильнодіючих або інших речовин.
Для інкримінування ст. 152 потрібно, щоб винний, вступаючи у статеві зносини з потерпілою особою, усвідомлював, що вона перебуває у безпорадному стані. Наприклад, у деяких психічно хворих періодично спостерігається стан посиленої сексуальності, перебуваючи в якому вони можуть виступати ініціаторами статевих зносин. Якщо чоловік, не знаючи про психічне захворювання жінки, сприймає її згоду на природний статевий акт як дійсне волевиявлення, його відповідальність за ст. 152 виключається. (ловосполучення «використання безпорадного стану» означає цілеспрямовану, свідому пильність винної особи, а тому має виключати необережну форму вини щодо цієї ознаки злочину.
Стан сп'яніння може бути визнаний безпорадним станом лише у разі, коли внаслі-Юк вживання алкоголю, наркотичних засобів або токсичних речовин особа не усвідомлювала оточуючу обстановку або була позбавлена фізичної можливості протидіяти ґвал-іівникові. Даючи кримінально-правову оцінку вчиненому у таких ситуаціях, варто мати па увазі те, що згода на спільне вживання алкоголю чи інших речовин, на знаходження и інтимній обстановці, яка сприяє фізичному зближенню, ще не свідчить про згоду на І іатеві зносини.
Юридична оцінка природного статевого акту з малолітньою особою за умови її зго-ім на це залежить від того, чи усвідомлювала вона характер і значення вчинюваних з нею дій. Сам по собі малолітній вік особи не завжди свідчить про наявність безпорадного стану як ознаки зґвалтування. Питання про наявність або відсутність цього стану 1.1 кваліфікацію дій винного за статтями 152 або 155 необхідно вирішувати у кожному і чпкретному випадку з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку і виховання малолітньої особи, ступеня її обізнаності та інформованості у питаннях статевого і ИТТЯ.
За спрямованістю умислу замах на зґвалтування, за якого винна особа діє з метою
тішення природного статевого акту і саме для цього застосовує фізичне і психічне на-
н.ство, потрібно відмежовувати від суміжних злочинів, передбачених зокрема стат-
ІИ 121, 122, 125, 153, 156. Засуджуючи особу за замах на зґвалтування, суд повинен
■ іати у вироку конкретні причини, не залежні від волі винного, які перешкодили йо-
ижести злочин до кінця (наприклад, неподоланий опір потерпілої особи, втручання
ронніх, фізіологічні чинники).
t урахуванням ст. 17 добровільна відмова від доведення зґвалтування до кінця ви-
ючас кримінальну відповідальність за замах на цей злочин. Для визнання відмови від
іупання добровільною треба встановити, що особа, маючи реальну можливість
і н злочин до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії.
їх випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ 1\
Стаття 152
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
вони утворюють склад іншого злочину (наприклад, заподіяння тілесного ушкодження, незаконне позбавлення волі, розбещення неповнолітніх). Про мотиви добровільної відмови від доведення зґвалтування до кінця див. коментар до ст. 17.
4. Суб'єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла
14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути проти
лежна статі потерпілої особи. Своєрідним винятком із правила про статеву належність
винного у зґвалтуванні є вчинення цього злочину гермафродитом - людиною з ознака
ми чоловічої та жіночої статі.
У разі посереднього вчинення злочину, коли винний для насильницького статевого акту використовує особу, яка не підлягає кримінальній відповідальності (наприклад, неосудну особу), стать безпосереднього ґвалтівника може збігатись зі статтю потерпілої особи. Співвиконавцем злочину, учасником групового зґвалтування може бути особа, яка фізіологічно неспроможна вчинити природний статевий акт, а також особа однакової статі з потерпілим.
5. Суб'єктивна сторона зґвалтування характеризується прямим умислом. Винний
усвідомлює, що вчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства,
погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і
бажає це зробити. Мотиви, не впливаючи на кваліфікацію, можуть бути різними (задо
волення статевої пристрасті, помста, бажання принизити потерпілу особу, прагнення
сексуального самоствердження, хуліганські спонукання тощо).
КК не містить вказівки на завідомість щодо малолітнього та неповнолітнього віку особи, потерпілої від зґвалтування. Стосовно неповнолітнього та малолітнього віку особи, потерпілої від зґвалтування, а так само особливо тяжких наслідків у судовііі практиці допускається необережна форма вини. Так, кваліфікуючі ознаки, пов'язані і віком потерпілої особи, інкримінуються винному не лише тоді, коли він знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з неповнолітньою чи малолітньою особою, а й у разі, коли він міг і повинен це передбачити. Неповнолітній або малолітній вік потерпілої особи не може обтяжувати кримінальну відповідальність за зґвалтування, лише якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо її фактичного віку. При вирішенні цього питання враховується вся сукупність обставин справи, зокрема знайомство винної особи з потерпілою особою, зовнішні фізичні дані останньої, її поведінка.
Відповідальність за особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152) настає тоді, коли винний передбачав їх можливість або міг і повинен був їх передбачати.
6. Кваліфікуючими ознаками зґвалтування є вчинення його: 1) повторно; 2) осо
бою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 153-155 (ч. 2
ст. 152), а особливо кваліфікуючими: 1) вчинення його групою осіб; 2) зґвалтування
неповнолітньої особи (ч. З ст. 152); 3) спричинення особливо тяжких наслідків; 4) зґвал
тування малолітньої особи (ч. 4 ст. 152).
Зґвалтування, вчинене повторно, має місце у разі, коли його вчинила особа, яка раніше вже вчинила зґвалтування (тобто злочин, передбачений однією з частин ст. 152) Про поняття повторного злочину див. також коментар до ст. 32. У разі вчинення зґвалтування особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених стаття ми 153-155, за який вона не була засуджена, дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів за ч. 2 ст. 152 (якщо відсутні обтяжуючі обставини, передбачені частинами 3 або 4) та відповідною частиною статей 153, 154 або 155.
Продовжуване зґвалтування, яким є вчинення двох або більше природних статевих актів з однією і тією ж потерпілою, коли винний діє без значної перерви у часі, що охоплюється його єдиним злочинним наміром, виключає ознаку повторності.
Справи про зґвалтування без кваліфікуючих ознак належать до справ так званого приватно-публічного обвинувачення, а тому можливі процесуальні перешкоди для ква ліфікації діяння за ознакою повторності. При вчиненні двох зґвалтувань без обтяжую чих обставин приводом до порушення справи за ч. 2 ст. 152 за ознакою повторное 11
є подача скарги потерпілою особою від першого злочину або подача скарг обома потерпілими. Якщо потерпіла від першого злочину особа не порушувала питання про притягнення винного до кримінальної відповідальності, то наступне вчинення ним зґвалтування іншої потерпілої особи не може розцінюватись як повторний злочин. За наявності скарги про порушення справи лише потерпілого від другого зґвалтування дії винного мають кваліфікуватись (за відсутності інших обтяжуючих обставин) за ч. 1 ст. 152.
При вчиненні двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачено різними частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті у цьому злочині, а в іншому закінченого зґвалтування, дії винного Слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів. Якщо перше і друге зґвалтування, вчинені винним, не містять кваліфікуючих ознак, то остаточна кваліфікація дій особи відбувається лише за ч. 2 ст. 152 за ознакою повторності.
Зґвалтування потерпілої особи без кваліфікуючих ознак, а потім повторне зґвалтування за наявності ознак, вказаних у частинах 3 або 4 ст. 152, повинні кваліфікуватися іа сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152 та, відповідно, частинами 3 або 4 цієї статті. У таких випадках кваліфікація дій винного за ч. 2 ст. 152 непотрібна. Проте вка-іана ознака має бути зазначена в юридичному формулюванні звинувачення, вона може ираховуватись при призначенні покарання. У даному разі сукупність утворюють різновиди одного і того ж складу злочину, передбачені різними частинами ст. 152.
Неповнолітніми є особи віком від 14 до 18 років, а малолітніми - особи, яким на момент вчинення злочину не виповнилось 14 років.
Зґвалтування, вчинене групою осіб, має місце тоді, коли група з двох або більше tніввиконавців діє узгоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з од- НІЄЮ або декількома потерпілими особами. Для інкримінування цієї кваліфікуючої ознаки не вимагається попередньої змови між учасниками злочину - узгодженість дій співвико- Нввців може виникнути безпосередньо в процесі зґвалтування (див. також коментар до і і 28). Група осіб відсутня, якщо декілька суб'єктів ґвалтують одну потерпілу особу, 0 шак не узгоджують при цьому свої дії і не сприяють один одному. Кожен з винних носе у такій ситуації самостійну відповідальність за відповідною частиною ст. 152.
На кваліфікацію зґвалтування групою осіб як закінченого злочину для всіх співви-і знавців не впливає те, чи вдалося кожному із ґвалтівників вчинити статевий акт з по-іі-рнілою особою. Групове зґвалтування є закінченим злочином з моменту початку ста- Гевих зносин хоча б одним із його учасників.
Об'єктивна сторона коментованого складу злочину є складною, не вичерпується і гевими зносинами і включає в себе дії (насильство та приведення у безпорадний ні), які можуть бути реалізовані й тими, хто природний статевий акт безпосередньо
вчиняє. Тому як співвиконавство зґвалтування розглядаються і дії особи, яка не вчини іа і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне на-И іі.ство, погрозу чи довела потерпілу особу до безпорадного стану з метою зґвалту-м.пііія її іншою особою. Виконавцем групового зґвалтування виступає і той, хто не зда-н бути суб'єктом індивідуального зґвалтування (імпотент, жінка при зґвалтуванні
іби жіночої статі тощо), однак може виконати частину об'єктивної сторони злочину. Іп учасників групового зґвалтування потрібно кваліфікувати лише за ч. З ст. 152 без
плання на ст. 27.
Відповідальність учасника групового зґвалтування за ч. З ст. 152 виключається у
і коли інші його учасники через неосудність або недосягнення 14-річного віку не
п притягнуті до кримінальної відповідальності. Така позиція ґрунтується на законо-
ичому визначенні співучасті (ст. 26) і на відсутності у розглядуваній ситуації (не див-
... ись на наявність у ній кількох фактичних ґвалтівників, що посилює суспільну не-
■ ку вчиненого) множинності суб'єктів як об'єктивної ознаки співучасті. Проте,
цо вказаний учасник не усвідомлював і за обставинами справи не міг усвідомлювати
щність вказаних обставин щодо інших учасників групового зґвалтування, він несе
новідальність за ч. 2 ст. 15 і ч. З ст. 152 за закінчений замах на групове зґвалтування
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ /І
< ітіттн 153
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
відповідно до правил про фактичну помилку. У даному разі має місце юридична фікція, за якої злочин із повністю виконаною об'єктивною стороною з точки зору правової кваліфікації прирівнюється до незакінченого злочину.
Від зґвалтування, вчиненого групою осіб, потрібно відрізняти співучасть у цьому злочині, яка не є співвиконавством. Наприклад, за ч. 5 ст. 27 і відповідною частиною ст. 152 як пособництво у зґвалтуванні слід кваліфікувати дії осіб, які сприяють йот вчиненню, наприклад, тим, що заманили жертву у місце посягання на неї, придбали речовини, за допомогою яких потерпіла особа приводиться у безпорадний стан, надали для статевих зносин приміщення, застосовували насильство до того, хто намагався перешкодити вчиненню злочину тощо.
Особливо тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої особи, втрата будь-якого органу чи його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, переривання вагітності, зараження вірусом імунодефіциту людини. Особливо тяжкі наслідки - оціночне поняття, а тому наведений перелік не може розглядатись як вичерпний. При цьому потрібно встановити, що єдиною або основною причиною вказаних вище наслідків було вчинене зґвалтування або замах на нього, тобто вони фактично настали безпосередньо в процесі зґвалтування або закономірно випливали з насильницького статевого акту, а не з інших дій, котрі не охоплюються об'єктивною стороною розглядуваного складу злочину.
Особливо тяжкі наслідки можуть бути викликані діями як винної, так і потерпілої особи (наприклад, реакцією останньої на злочин стало те, що вона накладає на себе руки або спричиняє собі тілесні ушкодження, намагаючись уникнути сексуального насильства).
У разі, коли при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин смерть потерпілої особи настала внаслідок її власних дій (наприклад, вона вистрибнула з транспортного засобу під час руху й отримала смертельні ушкодження), дії винного охоплюються ч. 4 ст. 152 або ст. 15 і ч. 4 ст. 152 і додаткової кваліфікації за ст. 119 не потребують.
Якщо зґвалтування або замах на зґвалтування поєднані із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, віднесеного до такого не за наслідками, ці дії також повинні тягнути відповідальність за ч. 4 ст. 152. Такий підхід ґрунтується на тому, що КК не встановлю! диференційовану відповідальність за різновиди тяжкого тілесного ушкодження. Тяжке тілесне ушкодження, віднесене до такого за ознакою небезпечності для життя в момен і заподіяння, не є формальним складом злочину, а тому його заподіяння повинне розглядатися як прояв особливо тяжких наслідків зґвалтування. Не визнаються особливо тяжкими наслідками при зґвалтуванні дефлорація, вагітність (за винятком випадків, коли є медичні протипоказання до пологів). Свідоме поставлення потерпілої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини або іншою невиліковною інфекційною хворобою, якщо захворювання після зґвалтування не настало, треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - відповідною частиною ст. 152 і ч. 1 ст. 130.
Умисне вбивство ч. 4 ст. 152 не охоплюється. Дії особи, яка в процесі зґвалтування чи замаху на цей злочин або відразу після нього вчинила умисне вбивство потерпілої особи, кваліфікуються за п. 10 ч. 2 ст. 115 (вбивство, поєднане зі зґвалтуванням) і, відповідно, ст. 15 і ч. 4 ст. 152 або ч. 4 ст. 152.
Якщо з метою приховати зґвалтування чи замах на цей злочин було вчинено умисне вбивство потерпілої особи через деякий час після вчинення зазначеного злочину (за наявності розриву в часі), дії винного слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 152 або статтями 15 і 152 та за п. 9 ч. 2 ст. 115 (вбивство з метою приховати інший злочин). У даному разі смерть потерпілої особи не розглядається як прояв особливо тяжких наслідків зґвалтування.
Примушування особи до зайняття проституцією із застосуванням насильства, яке набуло вигляду зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасіі неприродним способом, потребує кваліфікації за відповідними частинами статей 303, 152,153.
КПК(ст.27).
Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у •ічі><> судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995 р.
Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів таро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ № б від 17 січня 1995 р.
Постанова ПВС від 27 березня 1992 р. № 4 «Про судову практику у справах про згвалтуван-іч та інші статеві злочини».
Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику у справах про злочини про-ті життя та здоров'я особи» (пункти 14, 26).
Стаття 158.
Фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування
1. Незаконне виготовлення або зберігання чи використання завідомо неза
конно виготовлених виборчих бюлетенів, бланків відкріпних посвідчень, бю
летенів для голосування на референдумі -
караються штрафом від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років.
2. Підробка виборчих документів, документів референдуму, а так само ви
користання завідомо підроблених виборчих документів, документів референ
думу, вчинені членом виборчої комісії, комісії з референдуму, кандидатом,
його уповноваженим представником, уповноваженою особою політичної
партії (блоку), членом ініціативної групи референдуму,-
караються штрафом від трьохсот до шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від одного до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років.
3. Підробка виборчих документів, документів референдуму, а так само ви
користання завідомо підроблених виборчих документів, документів референ
думу, вчинені членом виборчої комісії, комісії з референдуму, кандидатом,
його уповноваженим представником, уповноваженою особою політичної
партії (блоку), членом ініціативної групи референдуму, що вплинуло на ре
зультати голосування виборців на виборчій дільниці або у межах виборчого
округу, або призвело до неможливості визначити волевиявлення виборців на
виборчій дільниці чи у відповідних виборах (референдумі) -
караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років.
4. Незаконна передача іншій особі виборчого бюлетеня виборцем -
карається обмеженням волі на строк від одного до трьох років або позбав
ленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади
або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років.
5. Викрадення чи приховування виборчого бюлетеня, бюлетеня для голо
сування на референдумі, виборчого протоколу чи протоколу комісії з рефе
рендуму або скриньки з бюлетенями або незаконне знищення чи псування
скриньки з бюлетенями -
караються штрафом від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років.
6. Викрадення чи приховування виборчого бюлетеня, бюлетеня для голо
сування на референдумі, виборчого протоколу чи протоколу комісії з рефе
рендуму або скриньки з бюлетенями або незаконне знищення чи псування
скриньки з бюлетенями, що вплинуло на результати голосування виборців на
виборчій дільниці або у межах виборчого округу, або призвело до неможли
вості визначити волевиявлення виборців на виборчій дільниці чи у відповід
них виборах (референдумі),-
караються штрафом від чотирьохсот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або по-
збавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років.
7. Підписання виборчого протоколу чи протоколу комісії з референдуму
до остаточного підрахунку голосів чи встановлення результатів голосування
або включення неврахованих виборчих бюлетенів чи бюлетенів для голосу
вання на референдумі до числа бюлетенів, використаних при голосуванні,
або підміна дійсних виборчих бюлетенів з позначками виборців чи громадян,
які мають право брати участь у референдумі, або незаконне внесення до
протоколу змін після його заповнення, або викрадення чи приховування ви
борчого бюлетеня, бюлетеня для голосування на референдумі, виборчого
протоколу чи протоколу комісії з референдуму або скриньки з бюлетенями,
або незаконне знищення чи псування скриньки з бюлетенями, що призвело
до неможливості визначити волевиявлення виборців чи встановити резуль
тати референдуму, вчинені членом виборчої комісії, комісії з референдуму-
караються штрафом від семисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років, або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років.
8. Умисне надання членом виборчої комісії чи комісії з референдуму гро
мадянину можливості проголосувати за іншу особу чи проголосувати більше
ніж один раз у ході голосування або надання виборчого бюлетеня чи бюле
теня для голосування на референдумі особі, яка не включена до списку ви
борців (громадян, які мають право брати участь у референдумі) на відповід
ній виборчій дільниці (дільниці з референдуму), або надання виборцю запов
неного виборчого бюлетеня (бюлетеня для голосування на референдумі) -
караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років.
(Стаття 158 із змінами, внесеними згідно із Законом № 744-IV від 15.05.2003 p.; в редакції Закону № 3504-IV від 23.02.2006 р.)
І Об'єктом злочину є встановлений законом порядок виготовлення, зберігання та КИІ "ристання виборчих документів та документів референдуму, який забезпечує нор-11 пну організацію та проведення виборів і референдуму, правильний підрахунок гота встановлення результатів голосування (результатів виборів або результатів іендуму), а також виборче право громадян України, право на участь у референдумі. Предметом цього злочину у певних його формах є виборчі документи, докумен-Іюрендуму, скриньки з бюлетенями. У статті 158 йдеться загалом про виборчі доми та документи референдуму, а також вказуються такі види: 1) виборчих доку-н - виборчі бюлетені, бланки відкріпних посвідчень, виборчі протоколи; 2) доку-
'■...... ' референдуму - бюлетені для голосування на референдумі, протокол комісії з
•ендуму. Це означає, що предметом цього злочину можуть бути як вказані у цій гак і інші виборчі документи та документи референдуму. Поняттям виборчі до-і и у цій статті охоплюються відповідні документи, які виготовляються та виконуються на виборах Президента України, народних депутатів України, депутатів івної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, нх голів, а поняттям документи референдуму - відповідні документи, які виготов-. я та використовуються на всеукраїнському та місцевих референдумах. Виборчий бюлетень - це виборчий документ установленої законом форми та зміс-оііомогою якого проводиться голосування на виборах і здійснюється підрахунок •і на виборчих дільницях. Відкріпним посвідченням є виборчий документ, як^й
| (шиття 158 |
| Роздш V |
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
засвідчує факт виключення виборця із списку виборців за місцем його проживання і дає право бути включеним до списку виборців за місцем його перебування в іншому населеному пункті. Форма, зміст, порядок видачі відкріпного посвідчення на право голосу на виборах та порядок його використання визначається виборчим законодавством. Виборчий протокол - це виборчий документ, яким здійснюється документування діяльності виборчої комісії і який встановлює підсумки певних дій, виконаних нею. Виборчим протоколом, зокрема, фіксуються дії виборчої комісії під час засідання (протокол засідання), документується прийом-передача однією комісією іншій виборчих бюлетенів, відображаються результати підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці, встановлення результатів голосування в межах територіального виборчого округу, встановлення результатів виборів. До інших виборчих документів відносяться інші документи, за допомогою яких здійснюється фіксація роботи виборчих комісій (постанова, протокольне рішення, акт), а також документи, які складаються та використовуються іншими суб'єктами (органами державної влади та органами місцевого самоврядування, партіями, блоками партій, кандидатами) з питань організації та проведення виборів. До останніх, зокрема, належать списки виборців, протоколи (рішення) з'їзду (конференції, загальних зборів) партії (блоку) або зборів (конференцій) місцевих осередків партій (блоку) про висунення кандидатів на відповідні виборні посади.
Бюлетень для голосування на референдумі - це офіційний документ установленої законом форми та змісту, за допомогою якого проводиться голосування на референдумі та здійснюється підрахунок голосів на дільницях для голосування. Протокол комісії з референдуму - документ, яким здійснюється документування діяльності такої комісії і яким встановлюються підсумки певних дій, виконаних нею. Законодавство про референдуми передбачає такі види цих протоколів: протокол засідання комісії, протокол ЦВК про загальні підсумки збирання підписів під вимогою про проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою; протокол підрахунку голосів на дільниці голосування, протокол встановлення результатів голосування. Інші документи референдуму - це інші, крім зазначених, офіційні документи, які виготовляються та використовуються у встановленому законом порядку відповідними суб'єктами при підготовці та проведенні референдуму. До таких документів, зокрема, відносяться: список учасників зборів громадян України, на яких утворюється ініціативна група з референдуму; протокол таких зборів; список членів ініціативної групи; рішення (постанови, розпорядження) про реєстрацію ініціативних груп; свідоцтво про реєстрацію ініціативної групи; підписні листи для підписів громадян під вимогою про проведення референдуму (підписні листи); підсумковий протокол ініціативної групи про загальну кількість підписін громадян, зібраних на території відповідної ради; акт про передачу підписних листів на зберігання голові районної (міської) ради; вимога про проведення референдуму; акі перевірки вірогідності документів референдуму та підсумків збирання підписів під вимогою про проведення місцевого референдуму.
При використанні завідомо незаконно виготовлених виборчих документів та документів референдуму, наданні виборцю заповненого виборчого бюлетеня (бюлетеня для голосування на референдумі) вказані документи виступають засобом вчинення злочину Якщо у виборчому чи референдумному процесі мали місце підлог та використання підроблених інших документів (не виборчих і не документів референдуму), вчинене залежно від суб'єкта злочину слід кваліфікувати за статтями 358 або 366.
Скриньки для голосування є предметом цього злочину лише у тому випадку, коли її них знаходяться бюлетені для голосування - після вкидання виборцями (громадянами) бюлетенів до скриньки і до висипання їх із скриньки перед початком підрахунку голо сів. Скриньки можуть бути як стаціонарними, так і переносними.
3. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 158, може проявлятися у таких
формах:
1) незаконне виготовлення виборчих бюлетенів, бланків відкріпних посвідчень, бю
летенів для голосування на референдумі;
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
2) зберігання завідомо незаконно виготовлених виборчих бюлетенів, бланків від
кріпних посвідчень, бюлетенів для голосування на референдумі;
3) 
використання таких бюлетенів чи бланків;
4) підробка виборчих документів, документів референдуму;
5) використання завідомо підроблених виборчих документів, документів референ
думу;
6) незаконна передача іншій особі виборчого бюлетеня виборцем;
7) викрадення виборчого бюлетеня, бюлетеня для голосування на референдумі, ви
борчого протоколу чи протоколу комісії з референдуму або скриньки з бюлетенями;
8) приховування цих предметів;
9) незаконне знищення чи псування скриньки з бюлетенями;
10) підписання виборчого протоколу чи протоколу комісії з референдуму до оста-
іочного підрахунку голосів чи встановлення результатів голосування;
11) включення неврахованих виборчих бюлетенів чи бюлетенів для голосування на
референдумі до числа бюлетенів, використаних при голосуванні;
12) підміна дійсних виборчих бюлетенів з позначками виборців чи громадян, які
мають право брати участь у референдумі;
13) незаконне внесення до протоколу змін після його заповнення;
14) надання членом виборчої комісії чи комісії з референдуму громадянину можли
вості проголосувати за іншу особу;
15) надання членом виборчої комісії чи комісії з референдуму громадянину можли-
ІОСТІ проголосувати більше ніж один раз у ході голосування;
16) надання виборчого бюлетеня чи бюлетеня для голосування на референдумі осо-
(н, яка не включена до списку виборців (громадян, які мають право брати участь у ре
ферендумі) на відповідній виборчій дільниці (дільниці з референдуму);
17) надання виборцю заповненого виборчого бюлетеня (бюлетеня для голосування
11.1 референдумі).
1 Іерші три форми передбачені ч. 1, четверта і п'ята - ч. 2, шоста - ч. 4, сьома, восьма і ігн'ята - ч. 5, десята, одинадцята, дванадцята та тринадцята - ч. 7, чотирнадцята, п'ятії,і тята, шістнадцята та сімнадцята - ч. 8 ст. 158.
Під незаконним виготовленням виборчих бюлетенів, бланків відкріпних посвід-•чпь, бюлетенів для голосування на референдумі слід розуміти виготовлення зазначених документів з порушенням встановленого законом порядку їх виготовлення або виго-01 іення таких документів невстановленого зразка, тобто документів, які не відповіда-'4 1. встановленим законом чи іншим нормативно-правовим актом формі або змісту, і Ініриклад, це діяння може полягати у порушенні вимог закону про те, що бюлетені по шторах народних депутатів України повинні бути однаковими за розміром, кольором та in гом, а бюлетені для кожного виду місцевих виборів мають відрізнятися за кольором ісру або за кольором фарби, якою надруковано бюлетень. Незаконно виготовленими ні іакож визнавати зазначені бюлетені та бланки, які були виготовлені понад кількість, КИ ииічену законом. Так, виборчим законом встановлено загальне правило, відповідно до і о на виборах народних депутатів України виборчі бюлетені для кожної виборчої діль-і виготовляються у кількості, що на два відсотки перевищує кількість виборців, які ■ієні до списку виборців на виборчій дільниці. Замовлення або виготовлення вибор-юлетенів понад встановлену рішенням відповідної виборчої комісії кількість утво-клад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 212-16 КАП. (перігання завідомо незаконно виготовлених виборчих бюлетенів, бланків від-' ріпних посвідчень, бюлетенів для голосування на референдумі передбачає збереження документів у будь-якому місці, включаючи приміщення підприємства-виготов-іа, виборчих комісій чи комісій з референдуму. Зберігання вказаних документів іює склад цього злочину і в тому випадку, коли воно здійснюється у порядку, ви-чсіюму законом щодо зберігання справжніх виборчих бюлетенів, бланків відкріпних і імень, бюлетенів для голосування на референдумі.
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ І
І таття 158
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Використання завідомо незаконно виготовлених виборчих бюлетенів, бланків відкріпних посвідчень, бюлетенів для голосування на референдумі - це використання таких документів за їх цільовим призначенням як у визначеному законом порядку, так і використання їх в порушення встановленого порядку з метою викривлення дійсного волевиявлення на виборах чи референдумі (фальсифікації їх результатів).
Під підробкою виборчих документів, документів референдуму слід розуміти як повне виготовлення сфальсифікованого виборчого документа чи документа референдуму (наприклад, виборчого бюлетеня чи відкріпного посвідчення), так і часткову фальсифікацію справжнього такого документа (наприклад, внесення до протоколу виборчої комісії про підрахунок голосів чи підписного листа для підписів громадян під вимогою про проведення референдуму неправдивих відомостей). При частковііі фальсифікації виборчого документа чи документа референдуму для підробки використовується справжній такий документ, який лише зазнає певних змін, що викривляють (змінюють) його дійсний зміст. Цього може бути досягнуто шляхом внесення фіктивних даних (наприклад, про кількість голосів, поданих за конкретного кандидата), ви правлень (зокрема, цифр та тексту щодо результатів голосування, дати складення документа), підчистки, підробки підпису (найчастіше це робиться на підсумкових документах - протоколах про підрахунок голосів, встановлення результатів голосування^ в межах територіального виборчого округу), проставлення на документі підробленої печатки тощо. Способи підробки можуть бути різноманітними, однак основним для кваліфікації діяння за ст. 158 за ознакою підробки документів є те, що в результаті їх за стосування змінюється форма або/та зміст цього документа і виникає можливість для його використання для досягнення певної злочинної мети. Підроблення виборчого документа становить, зокрема, заповнення відкріпного посвідчення відповідним текстом про виборця, який не відповідає дійсності, а підроблення документа референдуму - заповнення підписного листа від імені громадян, які начебто підтримали вимогу про проведення референдуму.
Не є підробкою виборчого документа чи документа референдуму його виправлення, яке полягає в усуненні в установленому законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку виявленої у ньому неточності. Так, закон про вибори народних депутаті» України передбачає можливість внесення до протоколу дільничної виборчої комісії при підрахунок голосів виборців відповідних виправлень (усунення неточностей - описок чи помилок у цифрах) за рішенням цієї комісії.
Використання завідомо підроблених виборчих документів, документів референдуму полягає у поданні (пред'явленні) таких документів для набуття певних прав у ви борчому чи референдумному процесі, здійснення ними відповідних процедур у таком\ процесі, а також засвідчення певних фактів, зокрема, результатів голосування. Так, ви користання завідомо підроблених виготовлених бланків відкріпних посвідчень найча< тіше передбачає їх пред'явлення до відповідної виборчої комісії з метою отриманії» можливості здійснити голосування на певній виборчій дільниці не за місцем постійного проживання. Використання завідомо підроблених виборчих бюлетенів або бюлетеніи для голосування на референдумі, як правило, передбачає здійснення ними голосуваимч (вкидання до скриньки для голосування у приміщенні для голосування чи за місцем перебування виборця). Використання завідомо підроблених протоколів дільничних ви борчих комісій про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці передбач.к пред'явлення їх до окружної (територіальної) виборчої комісії для встановлення на І підставі підсумків голосування в межах територіального виборчого округу чи встанои лення результатів виборів. Використання завідомо підроблених підписних листів поли гає у їх врахуванні під час складання підсумкового протоколу та акта передачі підпиі них листів на зберігання голові відповідної ради, в яких зазначається загальна кільки. 11 підписів громадян, зібраних на території відповідної ради під вимогою про проведенії" референдуму, а в подальшому - під час підбиття загальних підсумків збирання піди та прийнятті рішення щодо проведення референдуму.
Незаконна передача іншій особі виборчого бюлетеня виборцем полягає у передачі виборцем отриманого ним у встановленому законом порядку виборчого бюлетеня ІНШІЙ особі як з метою його використання для голосування, так і з іншою метою. Вибор-конодавство містить безальтернативну заборону щодо передачі виборцем свого виборчого бюлетеня іншим особам. Склад цього злочину утворює передача виборцем
■.... п особі як незаповненого, так і заповненого свого виборчого бюлетеня. Така пере-
і може відбутися у будь-який час після отримання виборцем бюлетеня від члена
виборчої комісії і в будь-якому місці. Як правило, незаконна передача виборцем свого
орчого бюлетеня відбувається відразу після його одержання (щонайменше до закін-
|< пня голосування) і робиться це у приміщенні для голосування чи біля нього з тим,
> інша особа використала цей бюлетень для потрібного їй голосування.
У певних випадках передача виборцем незаповненого виборчого бюлетеня через
ю малозначність (ч. 2 ст. 11) може і не визнаватися злочином. Це може мати місце
і, коли виборець не використав свій бюлетень під час голосування, а після його за-
' ІИЧення передав бюлетень іншій особі. Малозначність такого діяння обумовлюється
і, що у цьому випадку бюлетень вже не може бути використаний для голосування, а
ож для інших протиправних маніпуляцій, що можуть вплинути на результат голосу-
ня. Заохочення або примушування виборця до передачі незаповненого бюлетеня
іим особам шляхом підкупу, погроз чи іншим способом за наявності підстав може
наватися підбурюванням до незаконної передачі іншій особі виборчого бюлетеня
і ст. 158), або злочином, передбаченим ст. 157, чи іншим злочином (зокрема, злочи-
і проти життя та здоров'я особи). Отримання виборчого бюлетеня від інших осіб
і і забороняється виборчим законодавством, але за змістом диспозиції ч. 4 ст. 158
і у цього злочину не утворює. Якщо таке отримання було наслідком інших злочин-
дій (наприклад, перешкоджання здійсненню виборчого права), то за наявності під-
■ пі ноно потребує правової оцінки за ст. 157 чи іншою відповідною статтею КК.
викрадення виборчого бюлетеня, бюлетеня для голосування на референдумі, вищого протоколу чи протоколу комісії з референдуму або скриньки з бюлетенями - гаемне чи відкрите протиправне заволодіння зазначеними документами та предме- в результаті якого вони вилучаються у певного суб'єкта, в якого вони перебува-правомірному володінні чи використанні (наприклад, виборчої комісії, комісії з І'спдуму, виборця), чи з певного місця (приміщення для голосування, приміщення;>чої комісії, в якому вони зберігаються тощо), і їх подальше використання у виборні референдумному процесі у встановленому законом порядку виключається. Такі їжуть бути спрямовані на створення умов для використання таких документів та іетів для фальсифікації результатів виборів чи референдуму, визнання голосуван-ииборчій дільниці недійсним чи визнання виборів недійсними, для приховування іншого злочину (наприклад, приховування використання підроблених виборчих генів чи протоколів виборчої комісії).
І лке викрадення може мати місце на різних етапах виборчого чи референдумного су та різних стадіях використання зазначених документів і предметів. Так, скла-ього злочину охоплюється викрадення виборчих бюлетенів, бюлетенів для голо-ия на референдумі під час: їх виготовлення підприємством-виготовлювачем; їх юртування до виборчих комісій чи від виборчих комісій після проведення ними нання; їх зберігання у приміщеннях виборчих комісій; їх знаходження у примі-і.чя голосування під час проведення голосування; підрахунку голосів; зберігання існих документів у виборчих комісіях чи архівних установах після закінчення виїм референдуму. Склад цього злочину утворює неправомірне заволодіння вибор-нілетенем чи бюлетенем для голосування на референдумі у виборця чи громадя-який бере участь у голосуванні на референдумі. Викрадення виборчого протоколу колу виборчої комісії) чи протоколу комісії з референдуму може мати місце і шині виборчої комісії чи комісії з референдуму відразу після його складання, піцення такої комісії під час його зберігання, під час транспортування разом
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ І
І титтн 158
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
з бюлетенями для голосування або окремо до комісії вищого рівня для встановлення результатів виборів чи референдуму, під час зберігання в архівних установах.
Складом злочину, передбаченого ч. 5 ст. 158, охоплюється лише викрадення скрині.-ки для голосування, в якій знаходяться бюлетені, опущені до неї виборцями при здійс ненні голосування на виборах чи громадянами при здійсненні голосування на рефереп думі. Це стосується як стаціонарних скриньок, які встановлюються у приміщенні для голосування, так і переносних скриньок, які використовуються для голосування за міс цем перебування виборців (за межами приміщення для голосування). Таким чином, викрадення таких скриньок може бути здійснене безпосередньо з приміщення для голосування під час проведення голосування на дільниці, під час використання переносної скриньки для голосування за межами приміщення для голосування чи транспортування її після завершення такого голосування до приміщення виборчої дільниці, а також під час підрахунку голосів. При цьому скринька з бюлетенями як предмет цього злочин) може бути опечатаною чи опломбованою в установленому законом порядку (під ч;к використання її для голосування) або відкритою (під час здійснення підрахунку голосім дільничною комісією). Викрадення скриньок для голосування без бюлетенів (зокрема, під час їх зберігання у приміщенні виборчої комісії до або після виборів чи референдуму) за наявності підстав слід кваліфікувати як відповідний злочин проти власності. Якщо ж таке викрадення мало за мету у такий спосіб перешкодити здійсненню громадянином свого виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії чи комісії з референдуму (наприклад, зірвати голосування на дільниці), воно за наян ності відповідних ознак потребує кваліфікації за ст. 157.
Якщо спосіб викрадення виборчого бюлетеня, бюлетеня для голосування на рефе рендумі, виборчого протоколу чи протоколу комісії з референдуму або скриньки з би» летенями сам по собі має злочинний характер (наприклад, фізичне насильство), він по требує самостійної кримінально-правової оцінки.
Дата добавления: 2015-08-02; просмотров: 79 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Розділ III | | | Розділ V |