І. Потерпілимвід цього злочину може бути лише власна новонароджена дитина рі. 3 страница

кала наявність такого посягання. Про умови правомірності уявної оборони та по- гя перевищення такої оборони див. ст. 37 та коментар до неї, а також коментар до. і 118;

І) іаходів, необхідних для затримання злочинця. Діяння полягає у заподіянні тяж-і о) шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень особі, яка вчинила злочин, при її за-іманні, але з перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, тобто при ІІй невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці затри- шя злочинця. Про умови правомірності затримання особи, яка вчинила злочин, поняття перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, див. ст. 38 та

шар до неї.

Обов'язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушко-

ніія за ст. 124 є відповідна обстановка вчинення злочину - перебування винного і вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах ібхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у

.і обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 121.

Якщо при перевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затри- ння злочинця, потерпілому умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, від якого

гала смерть, за відсутності умислу на позбавлення життя дії винного слід кваліфіку-п (а ст. 124.

І.іочин вважається закінченим з моменту заподіяння потерпілому тяжкого тілесно-

шкодження.

(тиття 126

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

3. Ознаки, що стосуються потерпілого, а також суб'єкта і суб'єктивної сторони цього
злочину, повністю збігаються з аналогічними ознаками злочину, передбаченого ст. 118.

4. Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної, уявної
оборони або перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, через необереж­
ність не є злочином, а тому воно не може бути кваліфіковано ні за ст. 124, ні за ст. 128.

За заподіяння (умисно або через необережність) середньої тяжкості чи легкого тілес­ного ушкодження, викликаного неправомірною поведінкою потерпілого, або в разі перевищення меж необхідної оборони чи перевищення заходів, необхідних для затри­мання злочинця, кримінальної відповідальності чинним КК не встановлено.

Постанова ПВС № 1 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про необхідну оборону (п. 4).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров 'я особи» (пункти 24, 25).

Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження

1. Умисне легке тілесне ушкодження -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправ­ними роботами на строк до одного року.

2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний роз­
лад здоров'я або незначну втрату працездатності,-

карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або ареш­том на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Об'єктом злочину є здоров'я особи.

2. З об'єктивної сторони злочин характеризується вчиненням тілесних ушкоджень
двох видів:

1) легкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 125);

2) легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я
або незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125).

У першому випадку йдеться про легке тілесне ушкодження, що не спричинило та­ких наслідків, як короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності. Таким тілесним ушкодженням є ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів (синець, подряпина тощо).

Легке тілесне ушкодження другого виду характеризується тим, що при його запо­діянні потерпілому спричиняються короткочасний розлад здоров'я або незначна стійка втрата працездатності. Короткочасним слід вважати розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більш як три тижні (21 день). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10%. Відсоток втра­ти працездатності визначається судово-медичною експертизою з урахуванням норма­тивно визначених МОЗ критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках.

Якщо умисне легке тілесне ушкодження КК передбачено як ознаку іншого злочину, його заподіяння слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, ч. 2 ст. 377, ч. 2 ст. 398).

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння фізичної шкоди у вигляді на­слідків, зазначених у частинах 1 або 2 ст. 125.

3. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умис­
лом. Якщо умисел винного було спрямовано на заподіяння тяжких тілесних чи середньої

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

.юті тілесних ушкоджень, а в результаті його дій потерпілому було заподіяно лише МГКІ тілесні ушкодження, вчинене слід кваліфікувати за спрямованістю умислу - за ні шонідними частинами статей 15 і 121 або 122.

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затвер-

■ і 'и єні наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995 р.

Критерії встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках, • пшостей працевлаштування хворих та інвалідів. Затверджені наказом МОЗ № 238 від

11 грпня 1998 р.

Стаття 126. Побої і мордування

1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій,
які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправ­ними роботами на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або
з метою залякування потерпілого чи його близьких,-

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням во­лі на той самий строк.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи. Додатковим факуль-
ивним його об'єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна

трканність.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у:

1) завданні удару, побоїв або

2) вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили
■ них ушкоджень.

І Іід ударом слід розуміти одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою Псиного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю. Побої- це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу потерпілого, яке не ічннило тілесних ушкоджень.

Інші насильницькі дії- це інші, крім удару та побоїв, насильницькі дії, які можуть іягати, зокрема, у: щипанні, викручуванні кінцівок, защемленні тієї чи іншої частини і іа допомогою будь-яких пристроїв, здушуванні шиї, вириванні волосся, дії на тіло мічними факторами тощо.

ілвдання удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій утворюють склад зло-•піііу, передбаченого ст. 126, за двох умов, а саме тоді, коли вони: а) завдали потерпі-і) фізичного болю; б) не спричинили тілесних ушкоджень.

І Іід фізичним болем розуміється такий психічний стан особи, який характеризуєть-іражданнями, спричиненими фізичним впливом на його тіло.

V;iapn, побої та інші насильницькі дії не становлять особливого виду ушкоджень, ні'спричинення тілесних ушкоджень є другою умовою їх кваліфікації за ст. 126. цо ж після них на тілі потерпілого залишились ушкодження, зафіксовані в установ­ку законом порядку, їх слід оцінювати за ступенем тяжкості, виходячи із звичай-ошак, і залежно від ступеня тяжкості кваліфікувати, відповідно, за статтями 121, L 125. Додатково кваліфікувати завдання удару, побоїв чи вчинення інших насиль- Ііиці.ких дій за ст. 126 непотрібно.

Якщо удар, побої або інші насильницькі дії не завдали потерпілому фізичного болю

причинили тілесних ушкоджень, вони не визнаються злочином. У разі, коли побої або інші насильницькі дії є ознакою об'єктивної сторони іншого І іочину, їх вчинення слід кваліфікувати за статтею (частиною статті), яка передбачає

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

і тиття 127

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

відповідальність за цей злочин (наприклад, частиною другою статей 345, 346, 350, 377, 405, ч. 1 ст. 406).

Закінченим злочин вважається з моменту завдання удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона характеризується умислом. При завданні удару, побоїв
або вчиненні інших насильницьких дій, що мають характер мордування або вчиня­
ються з метою залякування потерпілого чи його близьких, умисел може бути лише
прямим.

Мотив і мета не мають значення для кваліфікації вчиненого за ч. 1 ст. 126. Однак у разі завдання удару, побоїв тощо, які завдали фізичного болю, з метою спонукати потер­пілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їхній волі, покарати потерпілого за дії, які він скоїв або у скоєнні яких він підозрюється, за наявності інших необхідних ознак вчинене утворює склад катування і потребує кваліфікації за ст. 127. Нанесення побоїв працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам з помсти за його службову діяльність слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 345.

5. Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 126) є вчинення описаних у ч. 1 цієї
статті діянь: 1) що мають характер мордування; 2) групою осіб; 3) з метою залякування
потерпілого чи його близьких.

Характеру мордування удари, побої або інші насильницькі дії набувають тоді, ко­ли вони полягають у багаторазовому або тривалому спричиненні болю (щипання, шма­гання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії). Вирішення питання про те, чи мали зазначені дії характер мордування, входить до компетенції органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, оскільки це стосується з'ясування змісту певної ознаки об'єктивної сторони злочину - встановлення відповідного способу вчинення злочину. Судово-медичний експерт повинен у таких випадках встановити наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність їх утворення, особли­вості ушкоджуючих предметів, механізм їхньої дії. Висновки судово-медичних експер­тиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися зазначеними вище компетентними органами.

Про поняття групи осіб див. ст. 28 та коментар до неї. Залякування у складі цього злочину за своїм змістом є близьким до залякування у складі умисного тяжкого та се­редньої тяжкості тілесного ушкодження, передбаченого частиною другою статей 121 і 122 (про його поняття див. коментар до цих статей). Єдиною його особливістю у ч. 2 ст. 126 є те, що, крім потерпілого, воно спрямовується проти його близьких, тоді як у складі зазначених злочинів залякування, крім потерпілого, спрямовується проти інших осіб (ч. 2 ст. 121) та його близьких родичів (ч. 2 ст. 122).

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затвер­джені наказом МОЗ № б від 17 січня 1995 р.

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров я особи» (п. 26).

Стаття 127. Катування

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фі­зичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчи­нити дії, що суперечать їх волі, в тому числі отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покарати за його дії, які він скоїв або у скоєнні яких підозрюється, або залякування його або інших осіб -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,-
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони
вчинені працівниками правоохоронних органів,-

караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

4. Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, якщо вони призвели до
загибелі людини.-

караються позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти ро­ків або довічним позбавленням волі.

(Стаття 127 в редакції Закону № 2322-IV від 12.01.2005 р.)

1. Основним безпосереднім об'єктом катування є здоров'я, а додатковим обов'яз-
11 м - воля, честь і гідність особи.

2. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діями- нанесенням по-
н, мученням або іншими насильницькими діями; 2) наслідками у вигляді заподіяння
і.ного фізичного болю або фізичного чи морального страждання; 3) причиновим

В'язком між вказаними діями і наслідками.

Про поняття побої див. коментар до ст. 126. Мучення (або заподіяння мук) - це дії, я іані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття чи тепла, утриманням її в шкідливих ідоров'я умовах тощо. До інших насильницьких дій можуть бути віднесені: умисне є та середньої тяжкості тілесне ушкодження, різні посягання на статеву недотор-■ інність особи, дії, характерні для мордування (про поняття мордування див. коментар і. 126), та інші, крім побоїв і мучення, форми насильства. Заподіяння потерпілому кого тілесного ушкодження потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передба- их частинами 1, 2 чи 3 ст. 127 і частинами 1 чи 2 ст. 121 (крім випадків умисного кого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, якщо воно запо­но працівником правоохоронного органу,- воно охоплюється ч. 4 ст. 127 і додаткової і ііфікації за ст. 121 не потребує).

Члгалом поняття «інші насильницькі дії» повинно тлумачитися якомога більш ши-■ > з тим, щоб охопити собою усі можливі причини заподіяння сильного фізичного ію або фізичного чи морального страждання. Такий підхід випливає із обов'язкових і України актів міжнародного законодавства, які визнають катування одним з видів рстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання. Гак, у ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або ИХ, що принижують гідність, видів поводження і покарання, вказується, що термін гування» означає «будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються силь-' піль або страждання, фізичне чи моральне», і в цей термін не включаються тільки иі п, або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від пи\ санкцій чи спричиняються ними випадково». При цьому підкреслено, що «ця стат­на іавдає шкоди будь-якому міжнародному договору чи будь-якому національному оиодавству, в яких є або можуть бути положення про більш широке застосування».

і і і дно з приміткою до принципу 6 Зводу принципів захисту всіх осіб, що підляга-

і втриманню або ув'язненню в будь-якій формі термін жорстокі, нелюдські чи такі,

принижують гідність, види поводження або покарання повинен тлумачитися таким

ЧИНОМ, щоби забезпечити, по можливості, найбільш широкий захист проти зловживань

фі нічного чи психологічного характеру, включаючи утримання затриманої чи ув'язне-

і особи в умовах, які позбавляють її, тимчасово або постійно, будь-якого із її природ-

IX почуттів: зору, слуху, просторової або часової орієнтації, та які можуть викликати

рес, почуття жаху чи неспокою, здатні принизити чи образити її, зломити її фізичний

моральний опір.

Н окремих актах Європейського суду зазначається, що до актів катування та іншого

рстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження треба відносити

і к позбавлення сну, харчування і води, багатогодинне стояння біля стіни, одягання

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

І тиття 127

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

капюшонів, утримання в приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де особа ризикує наразитися на небезпеку нападу щурів, розлучення матері з немовлям, по­міщення здорової людини до психічно хворих тощо; надзвичайно жорстокою визнається затримка тривалістю в кілька років між винесенням та виконанням смертного вироку, коли держава не дотримується розумного строку для оскарження вироку і прийняття рі­шення про помилування; принижуючими гідність людини визнаються такі дії, як оголін­ня голови, виставлення оголеної людини на очі інших людей, примушування одягатися так, щоби це викликало насмішки, примушування їсти неїстівні речовини тощо.

Оцінка акту як жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, пово­дження залежить від сукупності таких обставин, як тривалість та інтенсивність відпо­відного поводження, його наслідки для здоров'я людини, стать, вік, попередній стан здоров'я та інші індивідуальні особливості потерпілого. Наприклад, у справі «Хохліч проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що в одиночній камері, де кілька місяців перебував заявник, яскрава лампа була увімкнена 24 години на добу, але. оскільки постійне світло не турбувало заявника, це не було розцінене як катування чи інше жорстоке поводження.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях не визнав актами катування (не­людського або такого, що принижує гідність, поводження), зокрема: кількарічне неви­конання судового рішення, винесеного на користь заявника; адміністративний арешт строком на сім діб з наступним утриманням заявника в камері, який був застосований на законних підставах.

Водночас, Європейський суд з прав людини визнав порушенням ст. З («Заборони катування») Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: застосування фізичної сили до особи, позбавленої волі, яке не було вкрай необхідним через її власну поведінку і яке спричинило завдання кількох синців на тілі потерпілого; дев'ятимісячне утримання потерпілого у камерах, насичених тарганами, клопами і вошами, в яких н;і особу припадало від 1,3 до 2,5 м², в яких через перевищення норм утримання потерпі­лий мусив розділяти ліжко з іншим затриманим і в яких було відсутнє достатнє світло; тривале утримання потерпілого під вартою в погано провітрюваній одиночній камері без доступу природного світла, де він був позбавлений контактів з іншими в'язнями та газет, іноді з позбавленням його необхідного лікування та їжі або з видачею їжі, непри­датної для споживання; утримання в одиночній камері, де не вистачало світла, в якій не було можливостей дотримуватися гігієни (за відсутності туалету ув'язнений вимуше­ний був користуватися відром), до того ж перед поміщенням до камери потерпілому примусово поголили голову; утримання засудженого до смертної кари (згодом - до до­вічного ув'язнення) у тісних камерах, природне освітлення до яких не потрапляло, майже за відсутності прогулянок і можливості зайнятися якоюсь діяльністю або контак­тувати з іншими людьми.

Якщо насильницькі дії були поєднані з позбавленням людини волі, зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 127 і, відповід но, 146, 152, 153. Завдання побоїв і мордування під час катування повністю охоплю­ється ст. 127.

У міжнародному праві під катуванням розуміється завдання сильного болю чи страждань як фізичних, так і психічних, але катуванням не вважаються біль або стра­ждання, які виникають лише в результаті законних санкцій, невіддільні від цих санк­цій або викликаються ними випадково.

Визначення наявності ознак катування є компетенцією суду.

3. Суб'єкт катування загальний. Як правило, це особа, яка здійснює контроль на;і потерпілим, а останній перебуває від неї у певній залежності. Так, тією чи іншою мірою можуть залежати: неповнолітні від батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників та вихователів, хворі - від медичного персоналу та від інших осіб, які турбуються про них, підлеглі - від начальників, підозрювані та обвинувачені - від працівників органік

п мілішя і слідчих тощо. У частині визначення суб'єкта цього злочину ст. 127 не відпо-

іі положенням Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або

их, що принижують гідність, видів поводження і покарання, згідно з ч. 1 ст. 1 якої

і мом катування можуть бути тільки державні посадові особи чи інші особи, які

) мають як офіційні.

і;і злочин, передбачений ст. 127, не можуть нести відповідальність особи, яким до

пепня злочину не виповнилось 16 років. Вчинення особою віком від 14 до 16 років

и іьницьких дій з метою, визначеною у ч. 1 ст. 127, за наявності підстав може тягну-

"ідповідальність за статтями 121, 122 чи іншою статтею Особливої частини КК, з

уванням положень ч. 2 ст. 22.

•І. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 127, характеризується прямим юм і хоча б однією спеціальною метою із трьох, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 127: понукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у т. ч. отрима­ні під нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання; 2) покарати за його пі які він скоїв або у скоєнні яких підозрюється, або 3) залякати його або інших осіб. Ііідповідно до ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюд-п\ або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, метою кату-пя може бути, серед іншого, покарати потерпілого за дії, які вчинив він або третя ',і чи у вчиненні яких вони підозрюються. Проте, логіко-граматичне тлумачення грукції норми ч. 1 ст. 127 дає підстави для висновку, що за цією нормою метою нання не може бути покарати потерпілого за дії іншої особи. Що стосується інших п катування - спонукати вчинити дії проти своєї волі, отримати інформацію, свідчен­ню визнання, залякати,- то вони можуть бути досягнуті шляхом впливу на потерпі-• 1 1 через іншу особу.

Мста отримати від потерпілого або іншої особи інформацію, свідчення або визнан-

оикретизується законодавцем тому, що така мета є найбільш поширеною. Що ж до

іих дій, що суперечать волі потерпілого або іншої особи, спонукання до яких є ме-

РОЮ цього злочину, то ними можуть бути будь-які дії, до яких особа примушується.

і Іри ш.ому слід мати на увазі, що насильницькі дії, які вчиняються з метою: примусити

шпу до проведення небезпечних для її життя чи здоров'я дослідів над нею кваліфі-

іугься за ч. 2 ст. 142; примусити людину до вилучення у неї органів чи тканин - за

пінами 2 чи 3 ст. 143; примусити до вступу у статевий зв'язок, залежно від конкрет-

ооставин,- за статтями 152, 153 чи 154; примусити священнослужителя до прове-

я релігійного обряду — за ч. 2 ст. 180; отримати чуже майно чи право на майно - за

і R9; протидіяти законній господарській діяльності - за ст. 206; примусити до анти-

•ііі урентних узгоджених дій - за ст. 228; примусити неповнолітніх до участі у ство-

:.... творів, що пропагують культ насильства і жорстокості,- за ч. З ст. 300; примусити

повнолітніх до участі у створенні порнографічних предметів - за ч. З ст. 301; приму-і іо зайняття проституцією - за ст. 303; примусити представника влади, працівника іиміхоронного органу, члена відповідного громадського формування до виконання По незаконних дій - за ч. З ст. 342; примусити до виконання чи невиконання цивіль-ирлиових зобов'язань - за ст. 355; примусити начальника чи іншу особу, яка виконує имчіяіки з військової служби, до порушення її обов'язків - за ст. 404; примусити до ви до давання показань чи висновку або до давання завідомо неправдивих пока­за ст. 386. У випадках, коли передбачені ч. 2 ст. 142, частинами 2 чи 3 ст. 143, іттями 152, 153, 154, ч. 2 ст. 180, статтями 189,206,228,4. Зет. 300, ч. З ст. 301,стат- І03, 355 насильницькі дії, змістом яких є примушування, яке суперечить волі по- рпілого, вчинюються працівниками правоохоронних органів, їх треба додатково ква-ііфікувати за ч. З ст. 127.

І мування, вчинене з метою доведення особи до самогубства, треба кваліфікувати упністю злочинів, передбачених ст. 120 і частинами 1 чи 2 ст. 127 (якщо ці дії ні працівником правоохоронного органу, вони охоплюються ч. 4 ст. 127 і додат-і наліфікації за ст. 120 не потребують).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

(/пиття 128

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

29І

Саме за наявністю мети цей злочин слід відмежовувати від мордування (ч. 2 ст. 126). Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб (ч. 2 ст. 121), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (ч. 2 ст. 122), а так само умисне завдання побоїв або інші насильницькі дії, вчинені з метою заляку­вання потерпілого чи його близьких (ч. 2 ст. 126), слід відмежовувати від побоїв, му­чення або інших насильницьких дій, вчинених з метою залякування потерпілого або інших осіб (ст. 127) за ознаками, які характеризують коло осіб, які залякуються, і озна­ками об'єктивної сторони. Так, у ч. 2 ст. 122 йдеться, крім потерпілого, лише про його родичів, у ч. 2 ст. 126, крім потерпілого,- лише про близьких йому осіб, а у ст. 127 -про будь-яких осіб; наслідками відповідних дій відповідно до ст. 126 є завдання фізич­ного болю, а відповідно до ст. 127 - сильного фізичного болю або фізичного чи мораль­ного страждання.

Крім того, при кваліфікації злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126 і ст. 127 за ознакою мети залякування слід враховувати, що у деяких випадках усі ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони цих злочинів можуть збігатися (напри­клад, коли умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що заподіяло сильного фі­зичного болю і фізичного та морального страждання, було вчинене з метою залякати потерпілого). У цьому зв'язку слід вказати на те, що відповідні положення цих статей конкурують і така ситуація вимагає невідкладного законодавчого їх узгодження.

5. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його повторно або за по­
передньою змовою групою осіб. Про поняття повторності і попередньої змови групи
осіб див. статті 32 і 28 та коментар до них.

6. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його працівником пра­
воохоронного органу (ч. З ст. 127), у т. ч. таке, що призвело до загибелі людини (ч. 4
ст. 127). Специфіка конструкції статті 127 вимагає кваліфікувати катування, що призвело
до загибелі людини, вчинене іншою особою, крім працівника правоохоронного органу, за
сукупністю злочинів, передбачених частинами 1 чи 2 ст. 127 і статтями 115 (чи іншою
статтею, що передбачає відповідальність за умисне вбивство), 119, 120, ч. 2 ст. 121.

Психічне ставлення винного працівника правоохоронного органу до наслідків у виді загибелі людини (ч. 4 ст. 127) може характеризуватися як умислом, так і необережністю.

Загибель людини передбачає смерть хоча б однієї особи. Про поняття працівники правоохоронного органу див. коментар до ст. 342.

Дата добавления: 2015-08-02