І. Потерпілимвід цього злочину може бути лише власна новонароджена дитина рі. 2 страница

Ознакою тяжкого тілесного ушкодження є також інший розлад здоров'я, поєдна­ний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину (не менш 33%). Під розладом здоров'я слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загаль­ної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія.

Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності розуміється така необо­ротна втрата функції, яка повністю не відновлюється. Під наслідком ушкодження, що визначився, слід розуміти повне загоєння ушкодження і зникнення хворобливих змін, які були ним обумовлені. Це не виключає можливості збереження стійких наслідків ушкодження (рубця, анкілозу, укорочення кінцівок, деформації суглоба тощо). В інва­лідів стійка втрата працездатності у зв'язку з ушкодженням визначається як у практич­но здорових людей, незалежно від інвалідності та її групи, за винятком тих випадків, коли інвалідність пов'язана із захворюванням або новим ушкодженням органа чи час­тини тіла, що були травмовані раніше. У цих випадках розмір стійкої втрати загальної працездатності у зв'язку з одержаною останньою травмою треба визначати з урахуван­ням наявної стійкої втрати загальної працездатності від попереднього ушкодження. У дітей втрата загальної працездатності визначається, виходячи із загальних підстав, що встановлені згаданими вище Правилами, із зазначенням, що ця втрата настане після досягнення працездатного віку.

Розміри стійкої втрати працездатності визначаються з урахуванням нормативно-імппачених МОЗ критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної праце-' 1.11 пості у відсотках.

Ушкодження, що спричинило переривання вагітності, незалежно від її строку, Належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причиновий зв'язок. Методика проведення експертизи у таких випадках викла- іена в Правилах проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу стате - ІИХ станів у бюро судово-медичної експертизи, затверджених МОЗ. Переривання вагіт­ності спричинюється шляхом нанесення побоїв, поранень, застосування отруйних чи піших речовин тощо. У цьому полягає перша відмінність переривання вагітності як Взнаки тяжкого тілесного ушкодження від переривання вагітності в результаті незакон­ною проведення аборту (ст. 134), при вчиненні якого винний застосовує інші способи ппучного переривання вагітності. Друга відмінність обумовлюється суб'єктивним мо-итом: при вчиненні злочину, передбаченого ст. 134, умисел винного не спрямований пі іаподіяння тяжкої шкоди здоров'ю у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, як це має місце при вчиненні злочину, передбаченого ст. 121.

Непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження Обличчя потерпілого не може бути виправним. Під виправністю ушкодження слід ро-іуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушен­ня міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів. Коли ж для усунення необ­хідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається Непоправним.

Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип'ят-і ОМ, кислотою чи іншою речовиною; нанесення глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження на-міоть обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд і, крім фізичної шкоди, і причиняють потерпілому велику психічну травму.

Поняття знівечення - не медичне поняття, тому право кваліфікувати ушкодження

Об іиччя як знівечення належить до компетенції слідчого та суду. Водночас не слідчий і

і судово-медичний експерт визначає вид ушкодження, його особливості, механізм

орення і встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним. Коли ушко- ІЖСННЯ обличчя виправне, ступінь тяжкості його визначається виходячи з критеріїв, иикладених у Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушко-

■нь; при невиправності нарівні із визначенням ступеня тяжкості ушкодження звич­ним порядком експерт зазначає, що ушкодження може бути розцінене як тяжке, якщо визнане таким, що знівечило обличчя.

Знівечення інших частин голови, крім обличчя (верхня і задня частина голови, зад-пи частина шиї) не утворює зазначеної ознаки. Водночас, непоправне знівечення верх­ні.of передньої частини шиї слід кваліфікувати за ст. 121 за цією ознакою.

Якщо умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є ознакою (способом чи на-і ііідком) іншого злочину, його вчинення слід кваліфікувати за статтею, що передба-•II' відповідальність за цей злочин (наприклад, ч. 4 ст. 187). Кваліфікувати його ще й її ст. 121 слід лише тоді, коли санкція статті (частини статті), що передбачає пока-і'.піпя за такий злочин, є менш суворою, ніж санкція, передбачена, відповідно, части- Иіми 1 чи 2 ст. 121.

Закінченим цей злочин є: у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння - з моменту вчинення Нікого діяння; у всіх інших випадках - з моменту настання наслідків, зазначених у •і І ст. 121.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Якщо тяжкі ті­ні ушкодження заподіяні особою у віці від 14 до 16 років при вчиненні злочину, її шовідальність за який за законом настає з 16 років, відповідальність має наставати ЦСТ. 121.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ Л

чшттн 122

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень службовою особою в результаті перевищення нею влади або службових повноважень слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 365 та ст. 121.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом до діяння і наслідків
(за винятком психічного ставлення до наслідків у вигляді смерті - воно є необережним).

При цьому суб'єктивна сторона умисного тяжкого тілесного ушкодження обов'яз­ково характеризується прямим умислом лише у двох випадках - тоді, коли воно має характер мучення, і при заподіянні його з метою залякування потерпілого або інших осіб. В інших випадках умисел може бути як прямим, так і непрямим.

Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч. 2 ст. 121). Водночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяж­кого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК. Так, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків слід кваліфікувати за ч. З ст. 345; умисне заподіяння тяжких тілесних ушко­джень членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою повно­го або часткового їх знищення - за ч. 1 ст. 442. Це саме стосується ряду інших діянь, коли заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження обумовлене певним мотивом чи метою (зокрема, ч. З ст. 350, ч. З ст. 377, ч. З ст. 398). Кваліфікувати дії винних за таких обставин ще й за ст. 121 непотрібно.

6. Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження (ч. 2
ст. 121) є вчинення його: 1) способом, що має характер особливого мучення; 2) групою
осіб; 3) з метою залякування потерпілого або інших осіб; 4) на замовлення або 5) спри­
чинення ним смерті потерпілого.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особли­вого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння здійснювалося у певний спосіб - су­проводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерп­ним) болем для потерпілого. Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема, це можуть бути дії, спрямовані на три­вале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення її в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катування. Про їх поняття див. коментар до статей 126 і 127.

Про поняття групи осіб, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження якою визнається кваліфікованим видом цього злочину, див. ст. 28 та коментар до неї. Слід підкреслити, що у ч. 2 ст. 121 йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови Вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження групою осіб за попередньою змо­вою або організованою групою також потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 121.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб, має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози, про поняття якої див. коментар до статей 129 та 189. Однак страх не є са­моціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потер­пілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її вико­нання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб при вимаганні, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 189.

Поняття замовлення у складі цього злочину є аналогічним поняттю замовлення у складі умисного вбивства (див. коментар до ст. 115).

І мій //с тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце

і коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого. Особли-

ин по цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у

іму присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкоджен-

юхідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До запо-

ння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання

рті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює

І шиість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке

іомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність.

На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілес-

о ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для від-

\ нання умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслі-

якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають

к'ііня для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел

"хідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокре-

ираховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та

м\ тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і

І ні і лого, що передувала події, їх стосунки.

Нмшачальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. 111 ні умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж [) ііяиня тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпіло-і.жлення до настання смерті характеризується необережністю. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту на-мня ушкоджень до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбив-ім.і шачення не має.

Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності.

мерджений постановою КМ№ 221 від 4 квітня 1994 р.

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затвер-

■ наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995 р. Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у

vdoeo-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995 р. критерії встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках, ■ ■ ішюстей працевлаштування хворих та інвалідів. Затверджені наказом МОЗ № 238 від

пня 1998 р. Інструкція про встановлення груп інвалідності. Затверджена наказом МОЗ № 183 від

\ня 2004 р.

Настанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про- - иття та здоров 'я особи» (пункти 22, 26, 27).

Постанова ПВС № 15 від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у справах про перевищен- або службових повноважень» (п. 11).

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкоджен­
ня, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбаче­
них у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здо­
ров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину,-

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи
примусу до певних дій,—

караються позбавленням волі від трьох до п'яти років.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ И

і шиття 123

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

1. Об'єктом злочину є здоров'я особи.

2. Об'єктивну його сторону характеризують: 1) діяння (дія або бездіяльність);
2) наслідки у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причиновий зв'язок
між зазначеними діянням та наслідками.

Як випливає з ч. 1 ст. 122, умисним середньої тяжкості тілесним ушкодженням визнається умисне тілесне ушкодження, яке: 1) не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121, але при цьому 2) є таким, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Тривалим слід вважати розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш як 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину розуміється втрата загальної працездатності від 10% до 33% включно. Стійка втрата працездатності на одну третину працездатності або більше є ознакою тяжкого тілесного ушкодження і її спричинення в результаті умисного тілесного ушкодження слід кваліфікувати за ст. 121. Втрата загальної працездатності до 10% визнається незначною стійкою втратою працездатності і є ознакою умисного легкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке встановлено ч. 2 ст. 125. Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою з урахуванням нормативно визначених МОЗ критеріїв встанов­лення ступеня стійкої втрати професійної працездатності.

Злочин вважається закінченим з моменту настання вказаних у ч. 1 ст. 122 наслідків.

3. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.
При цьому психічне ставлення винного до умисного середньої тяжкості тілесного
ушкодження, вчиненого з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу
до певних дій, виражається лише у прямому умислі.

Найчастіше при вчиненні цього злочину умисел має неконкретизований характер. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а результатом його дій стало заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчине­не слід визнавати замахом на заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати за відповідними частинами статей 15 і 121.

Мотив цього діяння не має значення для його кваліфікації. Мета умисного запо­діяння середньої тяжкості тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію діяння у двох випадках - коли нею є: 1) залякування потерпілого або його родичів; 2) їх примус до певних дій (ч. 2 ст. 121). Водночас встановлення мотиву і мети при вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків на­явність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК (наприклад, за наявності відповідного мотиву такі тілесні ушкодження підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 350, ч. 2 ст. 377, ч. 2 ст. 398). Кваліфіку­вати дії винних у таких випадках ще й за ч. 1 ст. 122 непотрібно.

5. Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження
(ч. 2 ст. 121) є вчинення його з метою: 1) залякування потерпілого або його родичіи.
2) їх примусу до певних дій.

Залякування у складі цього злочину за своїм змістом є близьким до залякування у складі умисного тяжкого тілесного ушкодження, передбаченого ч. 2 ст. 121 (про йои> поняття див. коментар до ст. 121).

Особливістю цієї ознаки при заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є те, що залякування спрямовується, крім потерпілого, лише на його роди чів, тоді як при вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження воно спрямовується проти будь-яких інших осіб. Крім того, особливістю залякування при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 122, є те, що воно не охоплює собою дій, які утворюють приму> потерпілого чи його родичів до певних дій. Ця ознака як кваліфікуюча умисне серед ньої тяжкості тілесних ушкоджень виділена окремо у ч. 2 ст. 122, тоді як у ч. 2 ст. 121 вона не передбачена.

У складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 122, примус означає домагання від потер- ого або його родичів вчинення або утримання від вчинення певних дій шляхом за- ііяння потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження. Якщо в ре- ьтаті примусу потерпілим або його родичем було вчинено діяння, яке містить озна-

ючину, його слід оцінювати з урахуванням положень ст. 40.

І акий примус, якщо він поєднаний з вимогою щодо потерпілого або його родичів —

ідати чуже майно чи право на майно або вчинити будь-які дії майнового характеру;

іпинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не

онувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної

пі або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською іьністю; виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зо-

іання - слід кваліфікувати, відповідно, за ч. З ст. 189, ч. З ст. 206, ч. З ст. 355. Під родичами у цій статті слід розуміти не лише близьких родичів (поняття яких крито в коментарі до ст. 115), а й інших родичів потерпілого (двоюрідних братів та rep, тітку, дядька, племінників, прабабу та прадіда, внуків, правнуків та інших роди­ни іа походженням).

І 7\" (ст. 2).

Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності.

• і'/ніжений постановою KM № 221 від 4 квітня 1994 р.

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затвер-

цаказом МОЗ № б від 17 січня 1995 р.

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про-иття та здоров'я особи» (п. 26).

Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані силь­ного душевного хвилювання

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого,-

карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот со­рока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

І Об'єктом злочину є здоров'я особи.

¹ Потерпілим від цього злочину може бути лише особа, яка своїми діями (проти-

іим насильством чи тяжкою образою) викликала у винного стан сильного душев-

иилювання. Умисне заподіяння за зазначених у ст. 123 обставин тяжких тілесних

і.ень іншим особам не може кваліфікуватися за цією статтею і підлягає правовій

на загальних підставах, а специфічний емоційний стан винного може бути ви-

ііпставиною, що пом'якшує покарання (п. 7 ч. 1 ст. 66).

і Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями (шляхом бездіяльності

і'іеному у ст. 123 стані його вчинити неможливо); 2) наслідками у вигляді тяжких

них ушкоджень; 3) причиновим зв'язком між зазначеними діями та наслідком, а

І) часом і певною обстановкою вчинення злочину.

і и.іліфікація умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 123 можлива лише за

' що: 1) воно заподіяне у стані сильного душевного хвилювання; 2) такий стан

раптово; 3) це сталося внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з

потерпілого. Таким чином, привілейований склад умисного заподіяння тяжких

и\ ушкоджень, який передбачено цією статтею, обумовлений двома моментами:

кжідною віктимною (неправомірною, аморальною) поведінкою потерпілого і

тканим нею певним емоційним станом винного.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

і пштіпя 124

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Про поняття тяжких тілесних ушкоджень див. ст. 121 та коментар до неї, стану сильного душевного хвилювання - коментар до статей 66 та 116.

Таким, що виник раптово, визнається стан сильного душевного хвилювання, про­цес виникнення і протікання якого характеризується неочікуваністю, миттєвістю, бурх­ливістю, швидкоплинністю. Такий стан може бути обумовлений як одним із вказаних у ст. 124 факторів, так і обома одразу (протизаконним насильством та тяжкою образою). Причому вони можуть стосуватися не лише винного, а й інших близьких осіб (пере­важно близьких родичів). Про поняття протизаконного насильства і тяжкої образи див. коментар до ст. 116.

Виникнення стану сильного душевного хвилювання внаслідок застосування до осо­би насильства на законних підставах (наприклад, при затриманні її працівниками мі­ліції у разі вчинення нею злочину чи іншого правопорушення) або ж не в результаті тяжкої образи виключає відповідальність особи, яка в такому стані умисно заподіяла тяжкі тілесні ушкодження, за ст. 123. Кримінальна відповідальність за заподіяння шко­ди здоров'ю іншої особи (не лише тяжких, а й іншої тяжкості тілесних ушкоджень) у таких випадках настає на загальних підставах.

Якщо умисне тяжке тілесне ушкодження заподіяно після того, коли стан сильного душевного хвилювання пройшов, дії винного слід кваліфікувати за ст. 121. Протиправ­на поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, яка пом'якшує покарання.

Стаття 123 передбачає відповідальність лише за умисне заподіяння у стані сильного душевного хвилювання тяжкого тілесного ушкодження. Умисне заподіяння за таких обставин середньої тяжкості та легкого тілесного ушкодження злочином не визнається. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, утворює склад злочину, передбаченого ст. 116. Особливістю умисного вбивства за зазначених обста­вин є те, що закон як окрему причину виникнення стану сильного душевного хвилю­вання винного передбачає систематичне знущання над ним. Таке діяння не виділяється окремо у складі злочину, передбаченого ст. 123, однак, якщо воно супроводжувалось протизаконним насильством або завдало винному чи іншій особі тяжкої образи, його також слід визнавати причиною виникнення стану сильного душевного хвилювання і при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження.

Якщо особа умисно заподіяла тяжкі тілесні ушкодження, перебуваючи при цьому у стані сильного душевного хвилювання, що виникло внаслідок зазначених у ст. 123 обста­вин, і одночасно діючи в стані необхідної оборони, перевищуючи її межі, вчинене слід ква­ліфікувати за ст. 124, оскільки ця стаття передбачає більш м'яке покарання, ніж ст. 123.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є час його вчинення. Цей зло­чин може бути вчинений лише в той час, коли винний перебуває у стані сильного ду­шевного хвилювання. Найчастіше такий стан є короткочасним і триває всього декілька хвилин. Крім того, характерною ознакою об'єктивної сторони цього злочину є обста­новка його вчинення - умисному тяжкому тілесному ушкодженню має передувати протизаконне насильство або тяжка образа з боку потерпілого.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і перебувала під і
час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло
внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого.

5. Суб'єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Пси­
хічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві особливості:
1) умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим; 2) емоційний стан винної
особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її
здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про ти життя та здоров 'я особи» (п. 23).

Стаття 124. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі переви­щення заходів, необхідних для затримання злочинця

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі переви­щення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця,-

карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Об'єктом злочину є здоров'я особи.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями; 2) наслідками у вигляді
ГЯЖКИХ тілесних ушкоджень; 3) причиновим зв'язком між зазначеними діями та наслід-
і іми, а також 4) певною обстановкою.

Стаття 124 містить склад привілейованого умисного заподіяння тяжких тілесних микоджень (про їх поняття див. ст. 121 та коментар до неї) -умисного заподіяння тяж-іілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі пере­вищення заходів, необхідних для затримання злочинця, відповідальність за яке настає інше за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності пося-і.шия чи обстановці, яка склалася. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень під-

н кваліфікації за цією статтею у трьох випадках, а саме, у разі його вчинення при Перевищенні:

1) меж необхідної оборони. У цьому випадку діяння характеризується заподіянням
шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень тому, хто посягає, при захисті від суспіль-
I...... ебезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто при

ні невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці захис-ІІро умови правомірності необхідної оборони та поняття перевищення такої вборони див. ст. 36 та коментар до неї;

2) меж захисту в обстановці уявної оборони. Тяжкі тілесні ушкодження заподію-
ЮТЬСЯ за обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання з боку потерпіло-
Го ііс було і винна особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково при-

Дата добавления: 2015-08-02