Розділ V. нальних меншин; участь у діяльності міжнародних неурядових організацій тощо

і таття 161

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

нальних меншин; участь у діяльності міжнародних неурядових організацій тощо. Пряме обмеження прав передбачає відкритий характер дій винного щодо дискримінації прав гро­мадянина за вказаними ознаками. Непряме обмеження прав передбачає обмеження прав громадян під надуманими або завуальованими приводами, які маскують собою справжню позицію стосовно тих чи інших громадян за переліченими у ч. 1 ст. 161 ознаками.

Якщо обмеження прав громадян за вказаними ознаками полягало у перешкоджанні здійсненню виборчого права чи права брати участь у референдумі, порушенні недотор­канності житла, порушенні таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, грубому порушенні права на працю, освіту, безоплатну медичну допомогу, то вчинене за наяв­ності для того підстав слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 161 та статтями 157-160, 162, 163, 172, 175, 183, 184.

Встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян передбачає встановлення. у т. ч. нормативно-правовими актами чи рішеннями окремих службових осіб, вигод чи переваг у громадсько-політичній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, у правовому захисті, у вирішенні житлових та інших пи­тань тощо за вказаними ознаками.

Злочин є формальним, він вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ч. 1 ст. 161 дій. У третій формі цей злочин є закінченим з моменту фактичного обме­ження прав громадян за описаними вище ознаками.

4. Суб'єкт злочину - загальний. При цьому не має значення, чи вчинено злочин
представником так званої титульної нації або національної меншини, європейської раси
або негроїдної, віруючим або атеїстом, а так само, чи належать суб'єкт злочину і потер­
пілий до однієї раси, національності, конфесії тощо.

5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. У третій фор­
мі він може бути вчинений як з прямим, так і непрямим умислом. Крім того, для першої
його форми характерною є наявність спеціальної спрямованості - розпалити націона­
льну, расову чи релігійну ворожнечу в країні чи окремому її регіоні або принизити на­
ціональну честь і гідність представників окремих національних груп. Якщо такі дії
вчинюються з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етніч­
ної, расової чи релігійної групи, вони за наявності підстав повинні розглядатися як ге­
ноцид і кваліфікуватися за ст. 442.

Ставлення винного до тяжких наслідків (ч. З ст. 161) може бути тільки необережним.

Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належ­ності або ставлення до релігії, поєднане з умисним вбивством або умисним тяжким ті лесним ушкодженням, з умисним знищенням або пошкодженням майна, що заподіяло шкоду у великих чи особливо великих розмірах, або з умисним пошкодженням чи зруйнуванням релігійної споруди чи культового будинку потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 161 та статтями 115, 121, 194 або 178.

6. Кваліфікованими видами цього злочину (ч. 2 ст. 161) є дії, зазначені у ч. 1 ст. 161 1) поєднані з насильством, обманом чи погрозами; 2) вчинені службовою особою, а особ­ливо кваліфікованими (ч. З ст. 161) - дії, передбачені ч. 1 чи ч. 2 ст. 161, які: 1) були вчи нені організованою групою; 2) спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Під насильством слід розуміти лише фізичне насильство: нанесення удару, заж> діяння побоїв, легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, а також інші на сильницькі дії, пов'язані, наприклад, з фізичним примушуванням жінки до вчинення аборту або з незаконним позбавленням волі. Обман полягає у повідомленні потерпіло му завідомо неправдивих відомостей або у свідомому приховуванні певних подій чи обставин з метою створити неправильне уявлення про них.

Змістом погроз охоплюється психічне насильство, яке проявляється у залякуваній заподіянням фізичної, матеріальної чи іншої шкоди: вчинити вбивство чи статевий зло чин, заподіяти тілесні ушкодження, знищити чи пошкодити особисте майно, розголоси ти відомості, які ганьблять потерпілого, тощо.

Фізичне та психічне насильство можуть супроводжуватись вимогами до потерпіло-II) виїхати в іншу місцевість чи за межі України, не відвідувати певні місця, залишити

чу чи навчання, вийти з лав певної партії тощо.

Під загибеллю людей слід розуміти загибель двох чи більше людей, у т. ч. в ре-11.гаті доведення їх до самогубства внаслідок систематичного цькування на націо-и.ічьному, расовому чи релігійному ґрунті або в результаті неправомірного обмежен­им прав чи встановлення привілеїв, а під іншими тяжкими наслідками — смерть од­ною потерпілого, заподіяння одному, двом чи більше потерпілим необережного Гшжкого тілесного ушкодження, необережне зруйнування чи пошкодження спору-і існь, які мають важливе історичне чи культурне значення, заподіяння великої мате­ріальної шкоди, виникнення масових заворушень, розрив дипломатичних стосунків з пішою державою тощо.

І Іро поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і коментар, викладений

пальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК, а організованої групи -м 28 та коментар до неї.

7. Наявність у КК статті 161 фактично виключає можливість застосування п. З ч. 1 і 67, оскільки у випадках, коли будь-який злочин (крім злочину, передбаченого

110, коли він поєднаний з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі) «мішено на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату, він має і" іаїково кваліфікуватися за ст. 161.

N. Ратифікований Україною 21 липня 2006 р. Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного (ірактеру, вчинених через комп'ютерні системи, передбачає зобов'язання України і риміналізувати дії, що полягають, зокрема, у: 1) зробленій через комп'ютерну систему поі розі вчинити будь-який тяжкий чи особливо тяжкий злочин із расистських та ксе- иофобських мотивів; 2) умисній незаконній публічній образі особи (групи осіб) з моти-іі і и її (їх) раси чи кольору шкіри.

Між тим, положення ст. 161, хоча і передбачають відповідальність за дії по суті ра-

іського та ксенофобського характеру, однак, по-перше, погроза в ч. 2 ст. 161 висту-

нише одним із можливих способів вчинення цього злочину, по-друге, ст. 161 перед-

іе кримінальну відповідальність за образу почуттів громадян лише у зв'язку з їхніми і■■ мі ійними переконаннями або за вчинення умисних дій, спрямованих на приниження Національної честі та гідності, і не визнає злочином образу через належність до певної

п або через колір шкіри.

Тому зазначені у Додатковому протоколі відповідні дії до імплементації його по-нь у кримінальне законодавство України не можуть вважатися такими, що тягнуть і і'іімінальну відповідальність.

Конституція України (статті 21, 24, 35).

Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 року

Ц. Ратифікована СРСР 18 березня 1954 р.

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 р. ■ І" ст. 2). Ратифікована Українською РСР 21 січня 1969р.

/'(Пікова конвенція про захист національних меншин від 1 лютого 1995 p. (cm. 6). Ратифіко-і Україною 9 грудня 1997р.

Іодатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп'ютерні системи, від 28 січ-

03 р. Ратифікований Україною 21 липня 2006 р.

Ькларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або пе-

чапь від 25 листопада 1981 p. (cm. 3).

Ькларація про раси та расові забобони від 27 листопада 1978 p. (cm. 1). Рекомендація Комітету міністрів РЄ державам-учасницям з питань «розпалювання нена-Vg R (97) 20 від ЗО жовтня 1997р.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ V

і таття 162

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 p. (cm. 24). Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров 'я особи».

Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на
утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання
неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні,-

карається громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста два­дцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обме­женням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбаче­
ний цією статтею,-

карається громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмежен­ням волі на строк від двох до трьох років.

(Стаття 164 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2456-IV від 03.03.2005 р.)

1. Закони України зобов'язують батьків утримувати своїх неповнолітніх та непра­цездатних дітей. Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

2. Об'єктом злочину є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний
(фізичний, психічний і соціальний) розвиток.

3. Потерпілими від цього злочину можуть бути діти, на утримання яких за рішенням
суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непраце­
здатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються
особи віком до 18 років, якщо згідно із законом вони не набувають прав повнолітніх
раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які
через фізичні чи психічні вади позбавлені можливості постійно чи тимчасово працюва­
ти (це, зокрема, діти-інваліди І та II групи).

4. Предметом злочину є кошти, що, за рішенням суду, підлягають сплаті на утри­
мання дітей, а також кошти, різні предмети (одяг, продукти харчування тощо), які
мають надаватися батьками на утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але
непрацездатних дітей.

5. З об'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений у формі злісного ухи­
лення:

1) від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів);

2) батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають
на їхньому утриманні.

Склад злочину, передбачений ст. 164, у формі ухилення від сплати аліментів може мати місце лише за наявності рішення суду, відповідно до якого мати або батько чи інша передбачена законом особа зобов'язана сплачувати аліменти. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. За загальним правилом аліменти присуджуються па утримання неповнолітньої дитини. Втім, у певному випадку закон зобов'язує батьків утримувати повнолітніх дітей, які навчаються. Обов'язок батьків утримувати повноліт­ніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: до­сягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. За рішенням суду на користь таких дітей з батьків (одного з них) стягуються аліменти. Право повнолітніх дітей на утримання їх до досяг­нення зазначеного віку припиняється у разі припинення ними навчання.

За змістом ст. 164 не утворює складу цього злочину ухилення від сплати алімен­тів, визначених на підставі договору батьків про сплату аліментів на дитину (такий договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується, у ньому визна­чаються розмір і строки виплати аліментів). У разі невиконання одним із батьків сво-U) обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконав­чого напису нотаріуса.

Водночас наявність рішення суду не є обов'язковою умовою притягнення винного іо відповідальності за цією статтею у випадку вчинення цього злочину у формі ухи-киня батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей. Такою умовою є передбачений законом обов'язок батьків утримувати таких дітей. Відповідно до сімей­ного законодавства, батьки зобов'язані утримувати: 1) дитину до досягнення нею пов­ноліття; 2) своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допо­моги, якщо батьки можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Під ухиленням від сплати аліментів розуміються дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь ди­мній (дітей) визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмо-ін від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (чоходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування алі­ментів тощо).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ V

Стаття 165

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Ухилення від утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездат­них дітей, що перебувають на утриманні батьків, може полягати у незабезпеченні таких дітей харчуванням, одягом, іншими речами (насамперед, першої необхідності), наданні необхідних коштів для їх лікування, відпочинку тощо.

Ухилення від сплати аліментів і ухилення від утримання неповнолітніх або непраце­здатних дітей утворюють цей склад злочину лише у випадку, коли воно є злісним. По­няття злісності належить до оціночних категорій і має бути визначено у кожному конкрет­ному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином вмоти­вовано у вироку. Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов'язку та можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи державного виконавця, не­одноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

Не може визнаватися злісним ухилення від сплати аліментів чи злісним ухилення від утримання дітей, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу, невиділення із сімейного бюджету коштів, необхідних для придбання одягу неповнолітній дитині чи для лікування непрацездатної дитини у зв'язку з їх відсутністю тощо.

Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цій статті ухилення на­було злісного характеру.

5. Суб'єкт злочину спеціальний. За злісне ухилення від сплати аліментів на утри­
мання дітей за ст. 164 можуть нести відповідальність батьки й усиновителі. Суб'єктами
вчинення цього злочину у другій формі (злісне ухилення від утримання неповнолітніх
або непрацездатних дітей) можуть бути лише кровні батьки або усиновителі.

Опікуни і піклувальники не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 164. За певних обставин вони можуть нести відповідальність за ст. 167.

6. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

7. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його особою (батьком або
усиновителем), раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею (ч. 2 ст. 164).
Про поняття особи, що має судимість, див. ст. 88 та коментар до неї.

Конституція України (ст. 51).

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.

СК (статті 180-199).

Закон України «Про державну допомогу сім 'ям з дітьми» в редакції від 22 березня 2001 р. (ст. 2).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. (статті 1, 11).

Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Затверджене постановою KM в редакції № 869 від 1 липня 2002 р.

Постанова ПВС № З від 15 травня 2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімей­ного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення алімен тів» (п. 20).

Стаття 165.

Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків -

карається громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста два­дцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обме­женням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбаче­ний цією статтею,-

карається громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обме­женням волі на строк від двох до трьох років.

(Стаття 165 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2456-IV від 03.03.2005)

1. Конституцією України встановлено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися
про своїх непрацездатних батьків. Утримання непрацездатних батьків, які потребують
іопомоги, є моральним і юридичним обов'язком їх повнолітніх дітей. Це положення

І >л іується на правовому принципі, згідно з яким батьки і діти зобов'язані надавати вза­ємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному. Обов'язок утримувати батьків не виникає, якщо мати та/або батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені. Дочка (син) можуть були звільнені судом від обов'язку утримувати батьків, якщо буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. При цьому суд має виходити з того, що обов'язок повнолітніх дочки, сина і римувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, не є • тсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про і іягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від ви­конання своїх обов'язків щодо них.

2. Об'єктом злочину є право непрацездатних батьків на їх утримання їхніми дітьми.

3. Його предметом є кошти, які за рішенням суду підлягають сплаті на утримання
непрацездатних батьків. Поняттям кошти охоплюються аліменти, розмір яких визна­
чається судом на підставі закону, а також додаткові витрати у грошовому вимірі, які
иикликані тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. У виняткових випадках,
11, і цо мати чи батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина має достатній дохід (заро-
"мок), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом
нашого строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ни­
ми. Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від
іаробітку (доходу), з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.

Потерпілими від цього злочину є кровні батьки, а також усиновителі.

4. Об'єктивна сторона характеризується злісним ухиленням від сплати встановле­
них рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків.

Необхідною умовою притягнення особи до відповідальності за ст. 165 є наявність ювого рішення про стягнення коштів (аліментів) з повнолітніх дітей на користь не­працездатних батьків. Під непрацездатними батьками слід розуміти батьків, які до-I ігли пенсійного віку або є інвалідами І чи II групи. Про поняття злісне ухилення як спосіб вчинення злочину див. коментар до ст. 164.

Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цій статті ухилення на-

о злісного характеру.

5. Суб'єктом злочину можуть бути повнолітні діти, у т. ч. усиновлені, які за рішен­
ням суду зобов'язані сплачувати кошти на утримання непрацездатних батьків.

6. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

7. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його особою (яка є дитиною
гіосовно батьків), раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Про по­
пи пя особи, що має судимість, див. ст. 88 та коментар до неї.

Конституція України (ст. 51).

СК (статті 198-202, 204).

Постанова ПВС № 3 від 15 травня 2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімей­ні і.-а кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення алімен­тів» (п. 21).

Стаття 172. Грубе порушення законодавства про працю

1. Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також
інше грубе порушення законодавства про працю -

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка
має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда,-

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

1. Об'єктом злочину є трудові права людини, які включають право на працю, право
на гарантовану заробітну плату, право на відпочинок.

2. Потерпілим від цього злочину у формі незаконного звільнення працівника з ро­
боти закон визнає працівника.

Працівник - це особи, на яких поширюється законодавство України про працю і які є відповідною стороною трудових правовідносин, у т. ч. державні службовці, фізичні особи, які уклали трудові договори з громадянами, особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу. Підставою виникнення таких відносин можуть бути: трудовий договір (як письмовий, так і усний), членство у кооперативах та їх об'єднаннях, колек­тивних сільськогосподарських підприємствах, селянських (фермерських) господарст­вах, підприємствах з іноземними інвестиціями. До працівників слід відносити також іноземців, які відповідно до чинного українського законодавства оформлені на роботу і працюють на підприємствах, в установах і організаціях на території України, і грома­дян України, які працюють за її межами (слід враховувати, що трудові відносини цих осіб регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними дого­ворами України).

Поняттям «працівники» в контексті ст. 172 не охоплюються працівники міліції та працівники податкової міліції, що мають спеціальні звання, військовослужбовці, у т. ч. ті, що проходять так звану військову службу за контрактом. Порушення щодо них від­повідними службовими особами законодавства, яке регулює проходження ними служ­би, має розглядатися як службові зловживання і за наявності підстав кваліфікуватися за відповідними частинами статей 364, 365, 423, 424.

3. З об'єктивної сторони цей злочин може проявитися у діях або бездіяльності у формі:

1) незаконного звільнення працівника з роботи;

2) іншого грубого порушення законодавства про працю.

Звільнення з роботи працівника має визнаватися незаконним, якщо воно здійснене без законних підстав для цього або з порушенням встановленого порядку звільнення, низначеного законом. Такі законні підстави можуть бути загальними або спеціальними. Останні обумовлюються видом трудового договору (строковий, позастроковий тощо), категорією працівників (керівники, працівники, які обслуговують кошти або товарні цінності, працівники, які виконують виховні функції, молоді спеціалісти тощо) та ін­шими обставинами.

Незаконне звільнення працівника з роботи завжди є грубим порушенням законо­давства про працю.

Під іншим грубим порушенням законодавства про працю слід розуміти будь-яке інше, крім незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законодавства про працю, яке істотним чином порушило чи могло порушити право громадянина на пра­цю. Це може бути: невидання наказу про звільнення та/або невидача трудової книжки особі, яка хоче звільнитися з роботи в установленому законом порядку; незаконне пе­реведення на іншу роботу чи істотна зміна умов праці; ненадання щорічної чи додатко­вої відпустки або систематичне ненадання вихідних днів або перерви для відпочинку і харчування; незаконне притягнення працівника до матеріальної відповідальності; по­рушення порядку розгляду трудових спорів тощо.

Грубе порушення угоди про працю, вчинене шляхом обману чи зловживання дові­рою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, утворює самостійний склад злочину, передбаченого ст. 173. Порушення угоди про працю іншим, крім зазна­чених вище, способом, якщо воно є грубим, за наявності підстав утворює склад злочи­ну, передбаченого ст. 172.

Порушення законодавства про працю, яке не є грубим, тягне за собою адміністра-і мину відповідальність (ч. 1 ст. 41 КАП).

Закінченим цей злочин вважається: при незаконному звільненні з роботи - з момен-іу фактичного припинення трудових відносин з конкретним працівником; при іншому і рубому порушенні законодавства про працю - з моменту фактичного вчинення такого 11 я пня, незалежно від його наслідків.

4. Суб'єктом злочину може бути службова особа, якій надано право приймати пра­
цівника на роботу (поновлювати на роботі), звільняти його з роботи або документально
оформляти таке прийняття (поновлення, звільнення), вирішувати питання щодо надан­
ня відпустки тощо, а також громадянин-підприємець, який використовує найману пра­
цю і має зазначені вище права щодо найманих працівників.

Невиконання службовою особою рішення суду про поновлення на роботі слід ква­ліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 172 і ст. 382.

5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умис-
і\, а перша його форма, крім того, особистим мотивом (помста, особиста неприязнь,
Користь, бажання влаштувати на звільнене робоче місце іншу людину тощо).

Якщо особа була звільнена з роботи через помилку (переплутане прізвище праців­ника, загублені документи про переважне право на залишення на роботі тощо), винна і іужбова особа за наявності підстав може нести відповідальність лише за службову недбалість (статті 367, 425).

Порушення законодавства про працю, вчинене з мотивів расової, національної, релі-і Ійної неприязні, за наявності інших необхідних ознак може бути кваліфіковане за ст. 161.

6. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є незаконне грубе порушення законо-
цвства про працю щодо певних категорій працівників (потерпілих): неповнолітнього,

Дата добавления: 2015-08-02