Форми і методи соціально-педагогічної роботи та психолого-педагогічні рекомендації із запобігання самотності у різні вікові періоди.

Після аналізу особливостей стану самотності слід порушити питання про шляхи запобігання і засоби корекції.

Щоб найкращим чином допомогти самотнім людям, важливо знати, який досвід самотності найбільш типовий і які люди найбільше схильні відчувати почуття самотності. Це завдання ускладнюється тим, що самотність аж ніяк не одноманітна. Для багатьох людей самотність є реакцією на руйнівні життєві зміни, наприклад вдівство, розлучення, переїзд, кожна з яких ставить перед дослідником специфічні проблеми. Скажімо, пом'якшення самотності, викликаного смертю одного з подружжя або близького друга, часто спричиняє полегшення горя, так як воно служить передумовою до утворення нових соціальних зв'язків. Навпаки, самотність, викликана розлученням, може підсилити відчуття міжособистісної неадекватності і почуття невпевненості в собі перед можливим поверненням на соціальний "ринок". Для інших людей самотність може стати результатом їх власного життєвого шляху, а не наслідком недавньої втрати або розриву соціальних зв'язків. Прикладом тому можуть служити болісно сором'язливі учні, які не мають друзів в старших класах школи і залишаються соціально ізольованими у вищих навчальних закладах.

Один з найбільших дослідників самотності Янг вважає, що хронічний характер самотності є важливим виміром, який відрізняє самотніх людей. На його думку, хронічна самотність є наслідком тривалої нездатності людини встановити зв`язки з іншими людьми, тоді як ситуативна самотність - це наслідок краху сформованої моделі соціальних зв'язків людини. Термін "минуща самотність" відноситься до випадкового почуття самотності, яке більшість людей переживають час від часу. Хронічний характер самотності - важливий діагностичний параметр, так як він має безпосереднє значення для етіології та втручання. Наприклад, найбільше користі від свого стану хронічно самотні люди можуть отримати завдяки виробленню несприйнятливості до соціальних тривог і розвитку соціальних навичок. Навпаки, людям, що зазнають ситуативну самотність, найбільше користі принесе знову проявлена ​​впевненість і надана їм допомога в ідентифікації соціального контексту, в якому можна намацати нові зв'язки.

У зарубіжних дослідженнях з проблеми корекції самотності зазвичай виділяють два основні методи: тренінг соціальних навичок і когнітивно-поведінкову терапію.

Нами описано розроблено та апробовано програму психологічної допомоги особам юнацького віку у подоланні негативного переживання ними почуття самотності за умови, якщо воно стає особистісним бар’єром в саморозвитку, визначено особливості та можливості групових методів роботи.

Аналіз отриманих емпіричних даних дав можливість виявити найбільш значущі причини виникнення почуття самотності в осіб юнацького віку. Було доведено, що відчуття розладу в інтимно-особистісному спілкуванні стає тим психологічним чинником, який спричиняє переживання почуття самотності, а використання неадекватних способів його подолання призводить до виникнення стійких негативних особистісних станів та до викривлення суб’єктивної оцінки соціального оточення та життя в цілому.

Відповідно до отриманих результатів нами було розроблено програму психологічної допомоги особам юнацького віку, які страждають від частого та інтенсивного переживання почуття самотності.

Основною метою програми стало послідовне подолання тих особистісних обмежень, які призводять до виникнення негативних станів переживання самотності шляхом формування навичок усвідомлення власних переживань почуття самотності та рефлексивних засобів подолання їх негативних наслідків. До таких обмежень, пов’язаних з характером переживання почуття самотності, відносяться: неадекватна оцінка власних переживань, зайва концентрація на власних почуттях, неадекватність та занижений рівень раціональності оцінки тієї чи іншої ситуації, недовіра до інших тощо.

Основними завданнями програми були такі: забезпечення усвідомлення переживання почуття самотності та його прийняття через створення умов для актуалізації його позитивного потенціалу; формування адекватної оцінки ситуацій міжособистісного спілкування; розвиток довірливих стосунків та позитивної оцінки власного “Я”; розвиток ефективних навичок міжособистісної взаємодії для забезпечення гармонійних стосунків з оточуючими; зниження нервово-психічного напруження та розвиток навичок релаксації.

Соціально-психологічний тренінг проводиться у групах із 8-12 осіб. Як правило, цикл занять розрахований на 30-50 годин, однак тривалість можна змінювати залежно від завдань, які необхідно вирішувати. Досвід свідчить, що тривалість занять, менша від 20-24 годин, не дає змоги певною мірою реалізувати оптимальну програму соціально-психологічної підготовки. Заняття можна проводити з інтервалом 1-3 дні по три години, але найефективнішою формою організації роботи є «марафон» (чотири дні до 9-10-ти годин). Тут утома дає додатковий позитивний ефект, оскільки знижується самоконтроль, а це, у свою чергу, сприяє саморозкриттю особистості. Використання відеозапису суттєво впливає на підвищення ефективності всієї роботи, бо поряд із зворотним зв'язком з іншими членами групи відеозапис допомагає кожному учаснику оцінити себе, побачити різні нюанси своєї поведінки, її негативні та позитивні сторони. Як підсумок - через зіставлення оцінки інших та своєї власної (з урахуванням, за необхідності, й думки тренера) можна сформувати врешті-решт до певної міри об'єктивний образ своєї особистості саме в контексті спілкування.

У соціально-психологічному тренінгу використовують нові методи: групової дискусії (базовий метод); аналізу ситуацій (за принципом Балінтовських груп); рольової гри.

Додатковими методами та прийомами є психомалюнок, психогімнастика, музична терапія, ведення щоденника, читання літератури тощо.

Когнітивно-поведінкова терапія є одним з провідних, сучасних, науковообгрунтованих методів психотерапії. Вона базується на усвідомленні того, що при багатьох психіатричних розладах та психологічних проблемах спотворене сприйняття реальності (себе, інших людей, майбутнього і т.п.), а також неадекватні дії у відповідь на існуючі проблеми є основними факторами, що підтримують розвиток, утримання існуючих проблем та розладів. Відповідно критично переосмислюючи своє сприйняття дійсності та свою поведінку, з допомогою психотерапевта клієнт намагається змінити дисфункційні, негативні взірці та цикли мислення та поведінки на більш реалістичні та такі, що сприятимуть покращенню емоційного стану, вирішенню міжособистісних та інших проблем, зміні життєвої ситуації на краще. Когнітивно-поведінкова терапія базується на стосунку партнерської співпраці між клієнтом та терапевтом. У процесі спільного дослідження існуючих проблем терапевт та клієнт вибудовують спільне розуміння проблеми/розладу, формулюють цілі та тоді співпрацюють над їх досягненням. Це передбачає активну участь клієнта у процесі терапії, виконання ним домашніх завдань, орієнтацію на те, щоб зрештою змогти бути собі самому "психотерапевтом". Когнітивно-поведінкова терапія використовує широкий, інтегративний арсенал технік та втручань (у тому числі з інших методів психотерапії), використовуючи їх у індивідуальному випадку кожного клієнта на досягнення терапевтичних цілей.

Кожний з названих методів і прийомів має свою специфіку застосування та впливу на учасників гри. Досконале володіння цими прийомами, професійний підхід до їх застосування у роботі з групою є для тренера необхідною умовою, яка дає можливість певною мірою реалізувати оптимальну програму соціально-психологічного тренінгу.

Практичне застосування цієї форми навчання дає можливість стверджувати, що у процесі роботи у членів групи формуються навички не тільки глибокого самопізнання, пізнання інших людей, оволодіння інструментарієм проникнення у приховані мотиви, а й випробування та відпрацювання їх під впливом отриманої інформації. Така своєрідна психологічна лабораторія пізнання є чудовою школою дослідницького пошуку, оскільки збагачує учасників психологічними знаннями, які вони здобувають у живих, емоційно насичених ситуаціях спілкування на основі аналізу всього того, що суб'єкт бачить, чує, відчуває. Дуже важливим при цьому є те, що завдання нерідко не планують заздалегідь, а додають у процесі заняття спільно всі члени групи.

До активних методів соціально-психологічного навчання належить не лише комунікативний (соціально-психологічний) тренінг, а й тренінг самоствердження, підвищення почуття впевненості в собі, асертивний, поведінковий тощо. Усі ці види активного навчання можуть бути застосовані в підготовці вчителів залежно від тих завдань, які необхідно вирішити на цей момент. Кожний з названих видів тренінгу має свою специфіку. Їх об'єднує спрямованість на підвищення психологічної культури спілкування, яка є необхідним компонентом будь-якої професійної діяльності, що має певне педагогічне навантаження.

Якщо перший метод орієнтований на групове застосування, то другий орієнтований на индивідуальний підхід. У тренінг соціальних навичок зазвичай входять такі елементи як: моделювання, розігрування ролей, самоспостереження (включаючи відеометоди) і домашні завдання; клієнти навчаються таким навичкам як вступ в розмову, вміння підтримати теле- фонні розмови, вміння робити і приймати компліменти; вони вчаться регулювати періоди мовчання, підкреслювати привабливість фізичних даних, підвищувати роль невербальних методів спілкування, вивчають підходи до фізичної близькості. У когнітивно-поведінкову терапію входять різноманітні когнітивні прийоми, серед яких найбільш часто використовується розпізнавання автоматизму мислення, тобто клієнтів вчать сприймати так звані "автоматичні думки" з категорії фактів в категорію гіпотез.

В даному тренінгу ставиться акцент на розвиток соціальних навичок плюс використання методу розпізнавання автоматизмів.

Практичні поради покращення емоційного стану

Головною проблемою в цьому напрямку є створення продуманої системи формування і розвитку гуманістичного по своїм характеристиках комунікативного ядра в особистості на всіх ступенях її онтогенезу. А це припускає постійну увагу до розвитку в індивіда високого рівня здібностей до пізнання іншої людини і самопізнання, відношення до неї, як до вищої цінності, і вміння творчо будувати безпосередньо спілкування з нею. Щоб у людини дійсно не виникли нездоланні труднощі в спілкуванні, мало одного успішного засвоєння технології спілкування, про яку пише Д. Карнегі. Ще необхідно, щоб за цією технологією стояв дійсно глибокий гуманний зміст тієї особистості, що нею активно користується.

Корекція спілкування повинна будуватися на основі одночасної діагностики труднощів його мотивації, тому що, змінюючи тільки зовнішній операційний бік спілкування і не розкриваючи глибинних причин проблем і їхнього усунення, неможливо гармонізувати людську взаємодію.

Підготовка до спілкування повинна розгортатися на основі індивідуально-групових програм навчання, що враховують центральну проблему спілкування не тільки для групи, але і для кожного з її учасників. Програма навчання повинна носити рухливий характер, змінюватися відповідно до розвитку особистості як суб'єкта спілкування і появи нових труднощів.

Створення диференційованих програм індивідуально-групової роботи припускає рішення ряда задач і, насамперед, визначення «поля» психологічних труднощів спілкування учасників навчання. Поряд з названою задачею необхідно вивчити особливості оцінки труднощів спілкування, принаймні, у двох аспектах: оцінка і визначення труднощів, що випробує сам суб'єкт, і оцінка труднощів, що виникають через партнера. І, нарешті, повинен бути виділений комплекс постійно повторюваних труднощів в ситуації зміни статусно-ролевих характеристик партнера.

Корекційну роботу, націлену на оптимізацію спілкування, варто будувати з врахуванням віку, виду праці, статі, індивідуальних особливостей і специфікації соціалізації. У шкільному віці буває достатньо вміння вислухати товариша або дорослого, адекватно зрозуміти переживання і мотиви вчинків людей, старанно стежачи за їх невербальною поведінкою. У відношенні ж дорослих необхідно використовувати прийоми зміни базових спеціальних установок їхньої особистості або ціннісних орієнтацією.

Робота повинна бути спрямована не стільки на відпрацьовування необхідних навичок спілкування, тренування експресивно-мовних умінь, скільки на корекцію відношення до інших людей і пов'язаної з ним самооцінки, подолання внутрішніх конфліктів, активізацію самосвідомості. Найбільш ефективним для таких людей є навчання самоаналізові як засобові, що сприяє саморозвиткові, а також груповий соціально-психологічний тренінг, що підвищує готовність до прийняття себе й інших у спілкування.

Психологічні прийоми інноваційних ігор дають у груповій динаміці стрибок емпатії учасників від виявлення рольових позицій кожного в перший день до самоорганізації групи до кінця роботи через розвиток діючого співпереживання партнерів в досягненні цілей спільної діяльності.

Несучи в собі загальну стратегію і тактику здійснення соціально-психологічного тренінгу, цей вид психокорекційної роботи з самотніми людьми повинний містити в собі й орієнтацію на вік, стать, професію, і інші відмінні риси учасників груп з тренінгу. Так, озброєння педагогів елементами і прийомами акторського і соціально-психологічного тренінгу прискорює їхній особистісний ріст, дозволяє їм усвідомлювати комунікативні властивості своєї особистості і грамотно користуватися ними в спілкуванні з вихованцями, гармонізує їхні взаємини з оточуючими людьми в цілому.

Дата добавления: 2015-08-10