Критичний напрям в ПЕ 9 страница

Соціально-правовий інституціоналізм.

Джон Роджерс Ком­монс В основу аналізу бере позаек-ні інститути. На 1-ий план висуває юриди-чні, правові нор­ми. Він досліджує дію колектив-них інститутів: сім'я, виробничі корпорації, проф.-спілки, держава; досліджує колективні дії, спря-мовані на контролювання дій індивідуальних. У праці «Інсти­туціональна ек-ка» писав, що колек-тивні дії є єдиним спо­собом примирення супереч-ливих інтересів. Дійшов висновку, що прагнення в ек-ці виявляються через суди. Суди він розгля-дає як важливий фактор ек-ого розв-ку. В основу вирішення ек-них проблем мають бути покладені рішення Верховного суду. Наголошування на приматі права зумовлювалося особливос­тями його розв-ку в США, зокрема відсутністю кодифі-кації (відпо­відних кодексів) так званого загально-го права. За цих умов рішення судових органів, особливо Верховного суду, мали обов'яз­кову си-лу щодо всіх аналогічних справ. Отже, суди були тлумача­ми права. Формулює «юридично-міно-ву концепцію» сус-ого розв-ку - в основу розв-ку покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідна ек-­на категорія - юридичне по-няття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути сус-ва. Відносини між капіталістом і ро-бітником теж є угодою рівноправних членів сус-ва. Сама угода, яка становить основний елемент кожного ек-ого інституту, включає в себе 3 моме-нти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це означає, що всі сус-ні конфлікти, усі супере­чності можна розв'язати. Запорукою цьому буде юридичне ре-гулю­вання правил «угоди». Конфлікт може і му-сить розв'язувати також держава, зокрема через встановлення судовими органами так званої ро-зумної ціннос­ті. ПЕ — це наука про процеси, які ведуть до встановлення «розумної цінності». Ек-на наука повинна займатися аналізом мети, якої, шукаючи до­бробуту, прагне людина. Уся ек-на діяльність пояснюється бажанням людей домог-тися ліпшого життя. Саме то­му слід встановити такий юридичний і ек-ний порядок, який забезпе-чив би сталу основу, гарантії для чекання. З розв-ком «банкірського кап-зму» поняття в-сті ви-пливає з угоди про виконання в майбутньому пе-вного контракту. Така теорія виводить в-сть із пе-реговорів, її остаточне встановлення завер-шується в судах. Витрати В розглядає із суб'єкти-вно-психологічних позицій як притаманну людині внутріш­ню психологічну протидію стимулам до дій (протидія ризику, пере­дачі власності в найма-ння на невигідних умовах). Саме в ре­з-ті такої протидії і виникає «розумна в-сть». Розглядає в-сть як очікуване право на майбутні блага й пос-луги. Власність по­діляється на 3 категорії: речо-ву, неречову (борги і боргові зо­бов'язання) і Неві-дчутну (цінні папери). Саме в купівлі і продажу ці-нних паперів виступає в чистому вигляді «угода з титулом власно­сті». Ці угоди є головною ознакою кап-ної ек-ки, а фіктивний капітал — основною ек-ною категорією. Держава має забезпечити уп-равління розв-ком кап-ної ек-ки, регулювати кон-флікти не лише між окремими ка­піталістами, а й між капіталістами і робітниками.

Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм.

Уеслі Клер Мітчелл У Веблена запозичив гене-тичний метод досл-ня. Сприйняв ідею Веблена про те, що традиції і звички мають стати голов-ним предметом досл-ня. Поділяв думку Веблена щодо суперечності між В і бізнесом. Ця думка стала важливою складовою його аналізу розриву між рухом В і рухом цін, а також між прагнен­ням індивідуального прибутку і турботою про спільне благо. У центр своїх досл-нь ставить проблему руху В, грошей, ціни. ПЕ — це наука про інтитути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорі-нені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремлі-ння до певних рез-тів. 1-им із них є тяжіння до прибутків. До цього зво­диться логіка сучасного життя. В товарів підпорядкова­не не виготовлен-ню споживних в-стей, а одержанню прибутку. Прагнення при­бутку зумовлене існуючою «сис-мою». Без прибутку під-ць не може виготовляти товари. Саме цим пояснює необхід­ність вивчен-ня грошового госп-ва. Грошова ек-ка має недолі-ки, їй притаманні су­перечності, але вона — най-ліпша форма орга­нізації сус-ва, оск забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям ус-тановлення взаємодії і співробітництва в сус-ві.

Підкреслює й інший бік пробле­ми — соц-ний, кот-рий розглядає як звичку одержувати й витра­чати гроші. Цю звичку він називає рушієм ек-ки, яка визначає хар-р сучасних інститутів. Зав-ня ек-ної теорії полягає в тім, щоб вивчити взаємозв'язок між інститутами грошового госп-ва й поведінкою людей. Гроші не просто засіб об­міну, а рушійна сила ек-ого життя, визначальною рисою якої стає проблема придбання й витрачання грошей. Якщо саме при­дбанню грошей надають великого зна-чення в сучасній грошовій ци­вілізації, то ін. бік їх-нього призначення постійно недооцінюють. Саму суть категорії «витрати грошей» він не зводить до марно­тратства, а розглядає її з позицій залеж-ності від факторів, що не контролюються індивід-уумом. Витрачання грошей часто зовсім не зумо-влене потребами, а диктується намаганням під-тримати імідж, перевершити суперника. Особли-ву увагу він приділив аналізу циклічних коливань. Ек-ні цикли характеризує як послідовну зміну під-несень і спадів В, котрі періодично повторюють-ся. Це не кризи, а своєрідні хвилеподібні колива-ння кон'юнктури — ділові цикли. Циклічний хар-р кап-ого відтворення спричиняється дією багатьох факторів «сис-ми грошового гос­п-ва». Дає дета-льний аналіз ек-­ної активності, докладно описує явища, що відбуваються під час циклічного підне-сення і спадів, досліджує статистичні дані щодо цін, зар-пл, процентних ставок, грошового обігу, банків­ських операцій. Основну увагу він звертає на категорію при­бутку. Піднесення і спади ділової активності випливають із праг­нення одержати прибуток. Циклічність не є неодмінною властивіс-тю процесу товарного В. Вона випливаєіз «гро-шового госп-ва», на якому тримається вся кап-на ек-ка. Цикли — це специфічне явище, притаман-не лише сфері інститутів підприєм­ництва. Виз-нає, що циклічні коливання не є випадковими, а ма­ють регулярний хар-р. Саме ця регулярність, закономірність зу­мовлює можливість впливати на цикли і навіть запо­бігати їм. Факторами впливу на ек-ку він вважає фінанси, грошовий обіг, кре-дит. Він прихильник державного регулю­вання ек-ки. 1-им із важливих методів регулювання є пла-нування. З допомогою планування він сподівався ви­рішити складні ек-ні й соц-ні проблеми сус-ва.

Відтак можна сказати, що Мітчелл застосовує те-хнологічний підхід до аналізу закономірностей сус-ого розв-ку. У цілому його погляди були пози-тивно оцінені ек-стами й соціоло­гами. Проте його критикували за описовий хар-р досл-нь і брак те-оретичного аналізу.

Погляди ек-стів, що були розглянуті, належать до раннього, або як його називають «чистого інти-туційналізму», розквіт якого припадає на 20—30-ті роки XX ст. Ек-на криза 1929—1933 рр. породи-ла кризу неокласицизму, а інституціоналісти вис-тупили в ро­лі опозиції цьому напряму. Проекти реформ, що їх пропонували ін­ституціоналісти, позначились на ек-ній політиці «Нового кур­су» Ф. Рузвельта.

37. Розв-к В. І. Леніним марксистського ек-ого вчення

Розвиток Леніним теорії марксизму полягав в до-веденні винятковості марксистського ек-ого вчен-ня, його справедливості щодо всіх етапів розв-ку кап-ого сус-ва. Повністю поділяв марксистське формаційне розуміння розв-ку сус-ва, в основу якого покладався, класовий принцип. В 1-ших своїх статтях він пише про зародження кап-них відносин в с-г та розшарування селянс­тва на класи внаслідок розв-ку товарного В. Він указує на невідворотність наступу кап-зму і його проник-нення в усі сфери ек-ого життя. Виходячи з тези про особливості розв-ку кап-зму в Росії, аграрній країні, в якій процес переходу від феодального устрою ще не завершився, Ленін намагається ви-значити перспективи роз­в-ку внутрішнього ринку. На прикладі с-гдосліджує процес відокремлення безпосереднього виробника товару від засобів В, що знаменує собою утвердження кап-них віднос-ин. Висновок про те, що внутрішній ринок для кап-зму створюється самим кап-мом в процесі його розв-ку, обґрунтовує у працях «З приводу так званого питання про ринки» (1893), «До хара-ктеристики ек-ого романтизму» (1897), «Розв-к кап-зму в Росії» (1899), «Зауваження щодо пита-ння про теорії ринків» (1898) та «Ще до питання про теорію реаліза­ції» (1899). Розкривши взаємо-зв'язок внутрішнього ринку і генези кап-з­му, ана-лізує процес становлення кап-них відносин у с-г Росії, характеризуючи механізм цього становлен-ня. У згаданих працях Ленін доповнив теорію від-творення Маркса міркуваннями про суть та особ-ливості кап-ого відтворення і криз за нових істо-ричних умов. У межах досл-ня суті кап-ого відтво-рення звертається до категорії в-сті сус-ого про-дукту, до питан­ня про роль його натуральної фо-рми, категорії нац-ого доходу, до характеристики відносин В і спож-ня за кап-зму, умов і наслідків розширеного кап-ого від­творення. Схему реаліза-ції продукту він моделює з урахуванням впливу динамічних факторів на цей процес у часі. Він до-сліджує, як зростання органічної будови капіталу, що відображає процес розв-ку прод-них сил, впливає на пропорції сус-ого від­творення. Сфор-мулював з-н про визначальну роль В засобів В щодо В предметів спож-ня та вплив 1-го під-розділу на формування загальної структури сус-ого В. Особливу увагу він звертає на аналіз супе-речностей кап-ого В, зауважуючи слідом за Мар-ксом, що вони не зводяться лише до проблем пропорційності, тобто співвідношення В та спож-ня. Ленін також досліджує процес формування внутрішнього та зо­внішнього ринків, що зв'язує з розв-ком сус-ого та міжнарод­ного поділу праці. Він уважав, що зовнішній ринок не має нічого спі-льного з проблемою реалізації, а розвивається відповідно до іс­нуючих традицій міжнародної то-ргівлі, внутрішніх диспропорцій, а також перерос-тання розширеним В меж окремої краї­ни. Тобто суперечності відтворення, а не проблеми реалі-зації, поро­джують боротьбу за зовнішні ринки.

Значне місце у творах Леніна присвячується до-веденню одноти­пності дрібнотоварного та кап-ого госп-ва, що було наслідком полеміки з народ-никами. Використавши метод Маркса, показав ге-нетичні джерела кап-ого товарного В. Внеском Леніна в розв-к ек-ної теорії можна вважати його аналіз монополістичної стадії кап-зму. Щопра-вда, ме­тод та мету досл-ня запозичено в Маркса, а ек-ну теорію спрямовано на доведення справе-дливості револю­ційної доктрини. Ця теорія була орга­нічно вписана в марксистську класову, фор-маційну ек-ну теорію. Її висновки збігалися з вис-новками «Капіталу». Вона була його прямим про-довженням і розв-ком його ідей. Водночас ця те-о­рія містить ряд положень і узагальнень, які ма-ють самостійну нау­кову вагу. Основні положення теорії викладено в його книжці «Імперіалізм як вища стадія кап-зму» (1917). Виходить з того, що монополістичний кап-зм не є но­вою сус-но-ек-ною формацією, оск він зберігає всі основні озна-ки кап-зму: приватну власність, анархію В, кризи та ін. Але ті зміни, що відбулися в ек-ній сфері, сприяли трансформації надбудови. За основну ознаку зміни стадій узявперехід від вільної кон-куренції у сфері В та збутудо панування монопо-лій, що спричинило відповідні якісні перетворен-ня. Він простежує, як концентрація та централіза-ція В сприяють виникненню монополій, і зазна-чає, що конкуренція є одночасно чинником і на­слідком цього процесу. Досліджуючи форми мо-нополістичних утворень у пром-­ті, розглядає при-чини і напрямки монополізації як реакцію на об-меженість ринків сировини, збуту, як боротьбу за сталі гаран­товані прибутки, як засіб уникнення конкурентного протистояння. Тобто, суть монопо-лії — це можливість контролю над В та збутом.

Доводить, що монополія не знищує конкуренції, а лише змі­нює форми конкурентної боротьби, в рез-ті чого остання стає ще більш жорстокою.

Особливим видом панування монополій називає фінансову олігархію. Її організаційною формою є фінансова група, що репрезентує і контролює мережу корпорацій, об'єднаних між собою взаєм-ними інтересами. Головні методи панування фі-нансової олігархії — це сис-ма участі, що зв'язує окремі під-ва в єдине ціле, та особиста унія (вза-ємо­залежність її членів). Існування фінансового капіталу зумовлює узурпацію ек-­ної та політичної влади. Не бачить інших способів протисто­яння цьому процесу, що загрожує демократії в політи-ці та ек-­ці, крім соціалістичної революції. Він виз-нає, що ціноутворення за умов вищої стадії кап-зму зазнає суттєвої зміни, але намагається пояс-нити його з позицій в-сті і додаткової в-сті, аби довести, що воно відбувається за об'єктивними ек-ими законами кап-ого В, довести, що основний з-н кап-з­му — В додаткової в-сті, з-н експлуатації — спра­ведливий і для цієї стадії. Досліджуються й іншіознаки та наслідки монополістичної ста-дії кап-зму. Це — вивезення капіталів, ек-ний та тери­торіальний поділ світу, формування колоніа-льної сис-ми та пере­творення кап-зму на світову ек-ну сис-му. Проблему вивезення капіталів вирі-шує, слідом за Марк­сом, з класичних позицій. Він розглядає причини вивезення капіталу як наслі-док його надлишку в експортуючій країні. Надли-шковий капітал вивозиться у 3-х основних фор-мах —товаринїй, прод-ній (робоча сила та засо-би В) і грошовій — приватними власниками та державою. Активізація процесу вивезення капіта-лу відбувалась одночасно зі зростанням к-ті та могутності монополій. Тому Ленін назвав експорт капіталу 1-єю з головних ознак цієї стадії кап-зму, її типовою рисою. Ек-ним наслідком вивезення капіталів є інтернаціоналі­зація ек-ки, що веде до утворення міжнародних монополістич­них союзів і поділу світу між ними. Ці процеси сприяють по-ширенню кап-них відносин та загостренню їх­ніх суперечностей, що для країн, котрі імпортують капітал, означає деформацію ек-ної структури, збільшення залежності від ек-ки розвинених кра-їн та перетворення на сировинний придаток ос-танніх. Він також визначає соц-ні наслідки цього процесу ви­ходячи з тези про посилення експлуа-тації. Утворення монополістичних союзів як нової форми концентрації капіталу Ленін розглядає у контексті поділу світу між союзами капі­талістів і зазначає, що боротьба за його переділ є визна-чальною ри­сою імперіалістичної стадії розв-ку кап-зму. Досл-ня імперіалізму завершує виснов-ками уза­гальнюючого хар-ру, визначаючи 5 його основних рис, що свідчать про приреченість кап-зму, оск в ек-ому відношенні цьому сприятиме монополізація, що означає перехід від свободи конкуренції до повного усуспіль­нення, а в політи-чному — війни, як засіб вирішення ек-них проб-лем. Аналізуючи ознаки та явища імперіалізму, постійно про­тиставляв марксистські методи ана-лізу ін. Ортодоксальне спря­мування ленінських теорій вплинуло на рівень науковості досл-ня, зу-мовило його певне обмеження. Так, Ленін не по-годжував­ся, що вивезення капіталу виконує ф-ції «переливання» капіталу і сприяє пом'якшенню циклічності розв-ку, що монополізація ек-ки ство-рює основи для її усуспільнення та плановості, що розв'язання окремих проблем кап-зму та його загальне вдоско­налення може виключити необхі-дність революційного перетворення сус-ва. Вод-ночас у книжці «Імперіалізм як вища стадія кап-зму» на­водиться низка суттєвих ознак монополі-стичної стадії, наголошує­ться на завершенні про-цесу формування світової кап-ної си­с-ми та супе-речливості її госп-кої будови, коли з монополісти-чними співіснують відносини вільної конкуренції і сама монополія посилює їх. Безперечно правиль-но визначається причина війн як засобу реалі-зації ек-них інтересів. У наступних працях, осо-бливо в «Державі і революції» (1917), визначає ще одну рису, притаманну цій стадії, — зародже-ння державно-монополістичної ек-ки, поєднання сили монополій із силою держави, створення пе-редумов для регулювання ек-ки з 1-го центру.

Одержавлення ек-ки характеризує як процес по­глиблення сус-ого хар-ру праці, створення умов для вико­нання державою нових ек-них, політич-них та соц-них ф-цій. Державно-монопо­лістичний кап-зм створює для соціалізму гото­ві форми.

Наступні праці було спрямовано на розв-к марк-систсь­кої теорії про ек-ні та політичні основи соц-іалістичного сус-ва, які грунтувалися на викорис-танні марксистського методу та на догматизації положень Маркса і Енгельса щодо структури ви­робничих відносин майбутнього сус-ва.

64. Загальна характеристика розв-ку ек-ної теорії у ХХ ст., її основні напрями.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. перед ек-стами світу постають нові проблеми, но­ві зав-ня. Значного розвитку набуває теоретична розробка ек-ки окремих галузей В. Змінюється і сама про-блематика ПЕ. Замість детального аналізу ек-них кате­горій на 1-ий план виходять питання ек-ної політики. По­силюється вплив нових напрямків ПЕ, зо­крема австрійської школи та німецької істо-ричної школи. Причому цей вплив не був однобі-чним. Зокрема, російські ек-сти розробляли низ­ку проблем у руслі цих напрямів і здобули високу оцінку на Заході.

У кінці XIX і на початку XX ст. в ПЕ на­бувають значного поширення нові напрями. Складається так званий і соц-ний напрям (соц-на школа) ПЕ, предста­вники якого соц-не протиставляли мат і на 1-ий план висували правові, етичні відносини людей. Формуються також психологічний та ма-тематичний напрями.

Психологічний напрям почав формуватися в пра-цях українських ек-стів і згодом поширився в Ро-сії. Його представники роз­винули далі суб'єктив-ну теорію цінності, запровадили поняття об'єкти-вної й суб'єктивної госп-кої цінності, поширили суб'єктивні принципи психології окремої людини на психологію «колективності», застосовуючи та-кі поняття, як «соц-ні оцінки», «сус-на гранична кор-сть». 1-н із представників цього на­пряму В. С. Войтинський пропагував поєднання психо-логічного напряму з історичним.

Широкого поширення набув математичний нап-рям, представники якого, наслідуючи німецького статистика Енгеля, переконували у плодотворно-сті застосування математичних методів до вивче-ння ек-них явищ.

Можна сказати, що розв-к ПЕ в ХХ ст. в різних країнах і мав свої особливості, проте вцілому відбувався в єдино напрямку.

39. Започаткування сис-ми нац-ної ПЕ в Ні-меччині

Поширення ідей побудови єдиної могутньої нім. держави, що передувало зародженню нац-ної ек-ної теорії в Німеччині, дістало назву «роман-тичного руху». Романтизм базувався на вченні філософа й історика Іммануїла Канта (1724—1804), який наголошував на значенні морального закону й морального самовиз­начення і стверджу-вав, що держава існує для забезпечення розквіту нації. Людину створено для сус-ва, а не сус-во для люди­ни. Свобода, рівність і щастя можуть бути забезпечені лише держа­вою й колективною волею. Науково обгрунтована ек-на теорія, спря-мована проти кла­сичної доктрини, виникла в Ні-меччині і мала великий успіх не лише на батьків-щині, а й у США. Її основні принципи побудовано на фі­лософії, яка не визнавала ідей невтручання держави у приватні справи, принципів індивідуа-лізму та космополітизму. Вона ставила нац-ну ідею в опозицію до індивідуальних інтересів. Ав-тором нової теоретичної сис-ми був Фрідріх Ліст (1789—1846) Визнає ліберальні ідеї в тій їхній ча-стині, що стосується роз­в-ку кап-ної пром-ті, і за-кликає до реформ, перешко­дою для яких є внут-рішня митна політика Німеччини. 1819 р. під кері-вництвом Ліста у Франкфурті було за­сновано «Генеральну асоціацію нім. промисловців і коме-р­сантів» для впливу на конфедеративний уряд. Сам він звертається з петиціями до урядів Мюн-хена, Штутгарта, Берліна, Відня, друкує статті в газетах із закликами до ліберальних реформ. Після обрання депутатом Палати Вюртемберзь-ких штатів у 1820 р. досить різко критикує реакці-йний уряд країни за бездіяльність.

Основною працею є кни­жка «Нац-на сис-ма ПЕ, міжнародної торгів­лі, торгова політика й нім. мит-ний союз» (1841), що ввібрала всі ідеї, викладені ним у безлічі памфлетів та статей. Цю книжку спрямовано на захист протекціонізму як обов'яз-кової умови станов­лення ек-ної могутності нації.

Ек-ний націоналізм. Класична ПЕ обгрунтувала космополітичну теорію, що розглядає індивідуа-льний інтерес кожної особи як основу розв-ку сус-ва, а саме сус-во — як загальносвітову спіль-ноту людей. ПЕ має бути саме тією наукою, кот-ра, «віддаючи належне сучасним інтересам і осо-бливому становищу націй, учитиме, як саме кож-на нація може піднестися до такого рів­ня ек-ної культури, щоб її союз з іншими націями був мож-ли­вим і корисним». Нація об'єднує людей в 1-е ціле і є рез-том попереднього розв-ку. Вона має власний хар-р, їй притаманні особливі на­дбання як мат, так і духовні. Вона прод-на настільки, на-скільки здатна організуватись для досягнення спільної мети. За основний метод досл-ня він бере «повчання історії», тобто історичні порівня-ння, історичний метод, які використовує для визн-ня тієї стадії розв-ку нації, яка найбільшою мірою сприя­тиме її згуртуванню, силі і стійкості. У своєму досл-ні звертав увагу на факти більше, ніж на теоретичний аналіз, його метод зовсім по-збавлений ознак абстракції: він виключає аналіз в-сті, підміняючи її ідеєю прод-них сил. Народи у своєму розв-кові проходять такі періо­ди: перви-нне варварство, скотарський, аграрний, аграрно-мануфак-турний, аграрно-мануфактурно-комер-ційний. Останній період — це ідеал, до котрого прямує нація у своєму роз­в-кові. Для його досяг-нення потрібні особливі умови, які мають не всі народи: великі території зі значними запасами природних багатств і можливостями для розв-ку індустрії, працьовита й об'єднана спі­льною ме-тою нація, що прагне створити могутню державу.

Німеччина має всі ці умови, крім достатнього роз-міру територій, які, проте, можна збільшити за рахунок невеликих дер­жав-сусідів (наприклад Го-лландії і Данії), котрі однаково не мають таких блискучих перспектив, як Німеччина. Важливою умовою досягнення ідеального стану сус-ва є здатність нації до створення багатств, що є важ-ливішим за саме ба­гатство. Тобто недостатньо, щоб праця й ощадливість забезпечували їй нео-бхідну к-ть товарів на даний момент, вона має бути здат­ною на жертву заради великого зав-ня — здобути ті інтелекту­альні та соц-ні сили, які на-зиває «прод-ими силами сус-ва». До прод-них сил сус-ва відносить різноманітні сус-ні інститу-ти: уряд, преса, духовні заклади, мораль, мисте-цт­во, суд — немат чинники, які забезпечують сві-доме ство­рення високорозвиненого сус-ва. У по-няття капіталу він вклю­чає мат багатство, приро-дні та набуті здібності людей. По­єднання фіксо-ваного капіталу та прод-них сил є умовою розв-ку В. Але визначальним уважає відповідний рівень організаційно-ек-них відносин: мануфактурну ін-дустрію й розвинену транспортну інфраструктуру (особливо залізниці). Створенню мат підґрунтя розв-ку прод-них сил надає такого самого значе-ння, як і формуванню ліберально­го спрямування морального духу нації. Головний предмет досл-нь ек-ної теорії бачить у визн-ні ролі держави в конкретній історичній ситуації, її діяль­ності зі «збудження» нац-них прод-них сил сус-ва. ПЕ має визначити, що саме треба зробити державі на конкретному етапі розв-ку, аби прод-ні сили в межах даної країни забезпечили ек-ний розквіт.

Хоча Ліст і не заперечує підходів класичної ПЕ, але вважає, що вона майже непридатна для зас-тосування в перехідний період розв-ку нац-ної ек-ки Німеччини. Роль держави і теорія протекці-онізму. Держава в перехідний до вищої стадії розв-ку період мусить здійснювати ф-цію органі-зації, об'єднання, виховання та захисту нації. По-літичне сильна держава може цю ф-цію реалізу-вати і виконати зав-ня щодо створення умов для ек-ого прогресу. Сприятиме досягненню метипротекціоністської політики держави, яка захища-тиме моло­ду індустрію від конкуренції. Зазначає, що прийняття ліберальних митних з-нів (за моде-ллю Прусської держави) поставило Німеччину в умови конку­рентної боротьби, яка була непідси-льною для нерозвиненої ще інду­стрії. З ін. боку, Англія та Франція самі перешкоджали експор­ту нім. продуктів землеробства. Підкреслював, що наслідування принципів лібералізму й бажання більшу частину свого спож-ня забезпечити за ра-хунок імпорту зробить націю залежною. Крім то-го, вільна торгівля пере­шкоджатиме формуванню нац-них галузей пром-ті, що забезпечують пере-хід до індустріальної стадії розв-ку, сприятиме ві-дпливу нац-них капіталів за кордон. Звичайно, протекціонізм не є вічним: після створення конку-рентоспроможної індустрії він необхідно поступи-ться місцем міжнародній конкуренції. Але доти всі зусилля держави мають бути спрямовані на створення умов для власного ек-ого розв-ку. Се-ред заходів, які має застосовувати держава — протекціонізм, духовне таіндустріальне вихован-ня нації. Нація має бути готовою до сприйняття ідеї побудови незалежної ін­дустрії, із розумінням ставитися до протекціоністської політики держа­ви. Але розуміння нацією протекціоністської полі-тики можливе лише за умови її відсталості в інду-стріальному відношенні. У цьому разі не виклика-тиме сус-ого протесту навіть демпінг. Саме через протекціонізм держава реалізує ф-цію індустріа-льного виховання нації. Наголошує, що протекці-онізм виправ­даний як засіб індустріального вихо-вання, коли в нації є перспекти­ви (географічні, сировинні та ін.) і схильність (особливості нац-ого хар-ру) до мануфактурного розв-ку. Винятком з політики протекціонізму є с-г, продукція якого за-вжди конкурентоспроможна, а, крім того, воно за-лежить від успіхів індустрії, а не навпаки. Держа-ва відповідає перед нацією за успіхи індустріалі-зації. Коли держава регламентує діяльність яко-їсь ек-но важливої галузі, вона має взяти на себе відповідальність за розв-к ін. Стиму­люючи розв-к мануфактурної індустрії, вона мусить знайти як-ісь способи забезпечення балансу галузей, оск протекціонізм та­кому балансові не сприяє. Полі-тикою протекціонізму, отже, не вичерпується роль держа­ви в нац-ній ек-ці. Її ек-ні ф-ції поляга-ють у формуванні раціональної виробничої струк-тури, інвестуванні роз­в-ку В-в, які страждають від протекціонізму. Для цього державі потрібне влас-не госп-во, тобто державний сектор ек-ки. Проан-алізував вплив єдності нації й державного управ-ління на ек-ний розв-к, на прикладах показав, як держава може, узгоджувати та спрямовувати дія-льність окремих ланок нац-ого госп-ва. Роль дер-жави у створенні прогресивної ек-ки ви­рішальна, але її діяльність має спиратися на об'єктивні ек-ні з-ни, «особливі для кожної з націй», і на те, що називають «ду­хом (ментальністю) нації». Лише досягнувши певного рівня розв-­ку, нація може ро-звиватись за космополітичними з-нами класич­ної школи.

Теорія Ліста — це меркантилізм XIX ст., пропо-відь політи­ки нац-ної відокремленості в перехід-ний до вищої стадії пері­од розв-ку. Вона збагати-ла ПЕ абстрактною тео­рією міжнародної торгівлі та протекціонізму. Це було оригінальне розумін-ня предмета ПЕ досл-ня, згідно з яким існують 2 різновиди лібералізму — для внутрішнього вико-рис­тання й космополітичного, 2 рівні природних ек-них з-­нів — особливих для окремої країни і за-гальних для всіх ек-к, що перебувають на тій са-мій стадії розв-ку, 2 рівні ек-ки — макроек-ний та мікроек-ний. Зведення цих рівнів в одне ціле, на думку Ф. Ліста, має теоретично забезпечити ПЕ.

94. Виникнення і суть реформізму. Ек-ні кон-цепції Е. Бронштейна, К. Каутського, Р. Гіль-фердінга.

У середині XIX ст., коли в кап-ому способі В від-бувались суттєві зміни і, як наслідок, загострюва-лись соц-­ні суперечності, виникали робітничі об'єднання, партії та рухи, Карл Маркс синтезув-ав соціалістичні ідеї і класичну ек-ну теорію в 1 ціле, намагаючись підвести наукову базу під вла-сну теорію класової боротьби. В основу його док-трини було покладено ідею докорінного знищен-ня кап-ого ладу і побудови но­вого, справедливо-го сус-ва без експлуатації, гноблення і насильст-ва. Ек-на й політична платформа побудови соціа-лістичного сус-ва, викладена К. Марксом та Ф. Енгельсом у «Маніфесті Комуністичної партії», передбачала революційне (деспотичне) скасува-ння інституту приватної власності, передачу її об'єктів у влас­ність сус-ва, створення планової, центрально-керованої ек-ки, встановлення соціа-лістичної форми розподілу сус-ого продукту. Ці ідеї набули надзвичайної популярності наприкінці XIX і особ­ливо на початкуXX ст., що не тільки сприяло територіальному поширенню марксист-ської ідеології, а й забезпечило її суттєвий вплив на програми ін. партій і рухів. Марксизм став па-нівною ідеологією робітничого руху, знайшов ві-дображення в програмах соціал-демократичних партій. Майже всі робітничі партії Західної Євро-пи декларували як кінцеву мету робітничого руху — побудову соціалізму. Усупереч зусиллям рево-люційних марксистів об'єднати в межах її Інтер-націоналу робітничий рух в 1 силу і спрямувати його на боротьбу за скасування приватної Влас-ності та влади капіталу, він розпався на кілька напрямів, частина з яких зберегла ортодоксальну марксистську спрямованість, ін., що спиралася на профспілковий рух, формувалась на теорети-чних засадах соціал-реформізму.

Профспілки не виходили за межі ек-ної боротьби, що була спрямована не стільки проти кап-зму як такого, скільки на здо­буття конкретних соц-но-ек-них благ: підвищення зар-пл, поліпшення умов праці, збільшення зайнятості, удосконалення сис-ми соц-ого забезпечення та надання соц-них гарантій, скорочення робочого часу та ін. Саме через їхній вплив марксистську теорію революці-йної класової боротьби поступово починає витис-кати теорія еволюційно-реформістської зміни сис-­ми, ідея політики «соц-ого партнерства». Позбавлені радикаліз­му, ці ідеї здобувають під-тримку в робітничому середовищі, розу­міння ін. сус-них верств, а також починають впливати на марксизм, спричиняючи його еволюцію. Відтак виникають різнома­нітні трактування марксистсь-кої теорії аж до перегляду самої суті марксистсь-кої концепції, ревізії філософських, ек-них та по-лі­тичних основ учення, до пом'якшення радикалі-зму його революцій­них висновків. На цій основі виникають 2 течії марксизму — ор­тодоксальний марксизм і ревізіонізм. Соціал-реформісти, спри-йнявши основну ідею марксизму про побудову нового, соц-не справедливого сус-ва, не погоджу­вались з марксистською програмою революційної його побудови; ревізіоністи, навпаки, — форма-льно визнавали марксизм, були зго­дні з його ос-новними постулатами, але постійно піддавали критиці, уточнювали та переглядали окремі його ідеї.

Дата добавления: 2015-07-20