Критичний напрям в ПЕ 1 страница

Виникає в кін. 18 ст. на поч.. 19 ст. В цей час в багатьох країнах Західної Європи вже пройшов промисловий переворот. Наслідком цього є під-вищення продуктивності праці у промисловості, що призводить до перетворення криз надВ від абстрактної можливості в реальну дійсність. Са-ме застосування машин на кап-них фабриках призвело з 1-ого боку до витіснення, розорення дрібних товаровиробників, а з ін. – до підвищен-ня інтенсивності праці найманих робітників, мож-ливості використання дитячої та жіночої праці, підвищення безробіття.

Деякі вчені починають критикувати численні риси кап-ого сус-ва, пов`язані з витисненням дрібного товарного В, розширення застосування найманої праці, зубожіння народу.

За цих умов виникає критичний напрям в ПЕ. Представники цього напряму першими піддали критиці кап-зм і вчення класичної школи ПЕ, яке вважало кап-зм прогресивним і гармонійним сус-вом, позбавленим будь-яких соц-ек-них протиріч. В той же час поза критикою вони залишили дріб-ну приватну власність і свободу підприємницької діяльності, хоча й зазначали необхідність соц-ого захисту дрібних товаровиробників з боку держави.

Засновником вважається С. Сісмонді (1773-1842). В своєму роз-ку в період виникнення і ста-новлення цей напрям пройшов 2 етапи:

1.спершу сформувалася гуманістична – Сісмонді: представники виступали з ідеями відмови від кап-зму, прагнули його регламентувати поверта-ючись до середньовічних цехів, співчували тяж-кому становищу робітничого класу, проголошува-ли кап-зм сус-вос, позбавленим соц-ної справед-ливості.

2.з часом сформувалася філантропічна школа – Прудон: представники висунули проект рефор-мування кап-зму, в якому вже не заперечуючи кап-зм, прагнучи усіх перетворити в буржуа, створити “маленький кап-зм”, знищивши велику приватну власність.

60. Ліберальне народництво в Україні. П. Чернвінський, Т. Осадчий, М. Левитський.

Ліберально-народницький напрям сусно-ек-ної думки виникає в Україні вже в 70-ті рр. Його пре-дставники були зв'язані з революційним народ-ництвом, співчували йому, проте не ставили пи-тання про селянську революцію. Критикуючи кап-зм, лібе­ральні народники протиставляли йому дрібне В селян і ремісників. Великого значення у зміцненні дрібнотоварного В вони надавали різ-ним формам кооперації.

Представник - П. А. Червінський (1849 — 1931). Як і народники в цілому, він намагався обгрунту-вати самобутній шлях ек-ого роз-ку Росії. Проте якщо більшість народни­ків заперечували можли-вість застосування вчення К. Маркса до російсь-кої дійсності, то П. Червінський намагався овес-ти цю мож­ливість. Його погляди було викладено в статтях, опублі­кованих в «Неделе» (1875—1876). Трактує процес історичного роз-ку, і зокре-ма проблему майбутнього Росії, спираючись на положення історичного матеріалізму. У роз-ку людського сус-ва виділяє 4 типи народного госп-ва: патріархальне, рабське, кріпосне й това-рне. Підставою зміни типів народного госп-ва є ек-ні явища.

1-і 3 типи госп-ва він об'єднує одним терміном — особисте госп-во, в якому продукт не виходить за його межі (тобто натуральне госп-во). Ідеалізує нату­ральне госп-во й протиставляє йому товар-не, якому властива протилежність інтересів по-купців та продавців як товарів, так і ро­бочої сили.

Ек-ка Росії перебуває в перехід­ному стані від на-турального до товарного В. Не бачить в Росії ум-ов для роз-ку кап-зму і вва­жає, що тут велика пром-сть поки що не може розвинутись, «тому що немає в наявності першої, найнеобхіднішої умови її про­цвітання — пролетаріату». Виступає на за­хист общини, бо її знищення приведе до ут-ворення пролетаріату, а отже, і буржуазії.

Кап-зм в Росії можна штучно наса­джувати, затри-мати або зовсім припинити його роз-ток. Стоїть за те, щоб запобігти кап-ному роз-ку Росії. Проте розуміє переваги великого В перед дрібним, пе-реваги, які несе НТП. Він зазначає, що ці перева-ги з роз-тком сус-ва зростатимуть і відмовлятись від них невигідно, а згодом буде просто немоли-во. Але прогресив­ний роз-ток сус-ва він не зв'язу-вав з кап-змом, а мріяв про новий «своєрідний тип» народного госп-ва. Основою такого госп-тва має бути община, яка використовує сучасну тех.-ніку, але зберігає натуральне В. Погляди П. Чер-вінського не лишались незмінними. Характерна для ліберального народництва 70-х рр. риса — зв'язок з революцій­ним рухом, властива була й йому.

Ліберальні народники на прикінці 70-х рр. пори-вають з революційним рухом, зближую­чись із буржуазними лібералами, і починають пропагу-вати теорію «малих діл», вирішення найближчих проблем. Саме з вирішенням цих найближчих практичних питань зв'язував П.Червінський, як і ліберальні народники в цілому, настання ліпших часів.

Ідеї народників знайшли відображення в працях земських ста­тистиків.

У 90-х рр. представниками ліберального народ-ництва в Україні були М. Левитський, Б. Грінчен-ко, М. Биков, Т. Осадчий та інші.

Микола Васильович Левитський (1859—1936) На початку 90-х рр. остаточно сфор­мувались йо-го ліберально-народницькі погляди. Критикує кап-зм, але здебільшого однобічно й поверхово, не розуміючи йо­го історично прогресивної ролі. Заперечував можливість роз-ку кап-зму в Росії. Одним із до­казів на користь цього погляду стала для М. Левитського теорія від­творення Сісмонді, яку сприйняли й російські народники.

Розглядаючи паростки кап-зму в Росії як штучне явище, виступає із закликом спинити, затримати його роз-ток. Кап-зму він протиставляє дрібне В, напівнату­ральне госп-во селян і ремісників. Саме йому він провіщає ве­лике майбутнє.

Увійшов в історію сус-ної думки не лише як тео-ретик ліберального народництва, а й як практик, який розробляв численні проекти роз-ку дрібного В, і намагався вті­лити їх у життя. Він є прихиль-ником створення різних форм коопе­рації, арті-лей, с-г виставок, надання дешевого кредиту дрі-бним виробничникам тощо. Не забуває він і про об­щину, яку називає «запорукою майбутнього добробуту», тому що вона полегшує перехід до сус-ого госп-ва всієї громади, всього села.

Найбільш відомим теоретичним опрацюванням М. Левитського став «Артільний договір (для землеробських артілей)», який було перекладено багатьма європейськими мовами. Брав участь у багатьох міжнародних кооперативних конгресах. Наполег­ливо впроваджував він у життя і свій «Артільний договір». Протя­гом 1894—1896 рр. ним було організовано 85 артілей в Олександ­рійському та Єлисаветградському повітах. Хоч М. Левитський і сподівався своєю діяльністю спини-ти роз-ток кап-зму, проте функціонування створе-них ним артілей свідчило саме про кап-ний роз-ток с-г.

Тихін Іванович Осадчий (1866—1945) — ек-ст, земський статистик, громадський діяч. Виступив як ідеолог дрібної бур­жуазії, хоч і проголошував ідею створення сприятливих сус-но-ек-них умов «для діяльності не одного якогось класу або су­с-ної групи, а для всіх».

У вирішенні основного питання — про напрям на-родногоспкого роз-ку країни займав дещо своєрі-дну пози­цію. Як сумлінний дослідник-статистик він оперував величезним фактичним матеріалом про стан селянського госп-ва, що свід­чив про ін-тенсивний роз-ток кап-них відносин. У своїх пра-цях він констатує як наявність сприятливих умов для роз-ку кап-му в Південно-Західному краї, так і розгортання самого процесу кап-ого роз-ку. Він бачив неминучість цього роз-ку і навіть визнавав його певну прогресивність. Але, як пра­вовірний народник, називає цей процес «украй небожа-ним». Роз-ку капі-зму він протиставляє дрібне В селян і ремісників.

Навіть констатуючи процес диференціації селян-ства, розуміючи його неминучість, пропонує на-дання допомоги дрібному госп-ву з боку держави. Щодо поліпшення становища селянс­тва він є прихильником «малих діл», «культурної праці». Поліпшити становище селянства сподівався під-вищенням культури землеробства, наданням се-лянам дешевих кредитів, довгостроковою орен-дою. Основний наголос робить на необхідності зміцнення середнього самодостатнього, тобто натурального, госп-ва. Будучи переконаним у мо-жливості його ефективного функціонування, він особисто здійснює кілька спроб організації такого госп-ва. Проте вони не виправдали утопічних сподівань.

63. Ек-ні погляди М. Зібера.

Особливе місце серед представників ПЕ в Украї-ні належить професору Київського університету М. Зіберу. Він був 1-им популяризатором ек-ого вчення К. Маркса в Росії і Україні, захищав трудо-ву теорію в-сті. Захистив магістерську дисерта-цію «Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо у зв'яз-ку з пізнішими доповненнями та роз'яс­неннями». 1876—1878 рр. М. Зібер публікує в журналах «Знание» і «Слово» кілька статей під назвою «Ек-на теорія К. Маркса», що в них викладає зміст 1-го тому «Капіталу». У цей же час він пише критичні статті, спрямовані проти Ю. Жуковсько-го та Б. Чичеріна, які виступили проти ек-ого вче-ння К. Маркса. Він відхиляє як безпідставне на-магання буржуазних критиків звинуватити Марк-са в метафізичному підході до досл-ня цінності.

Полемізуючи з Ю. Жуковським та Б. Чичеріним, які особливо гостро критикували теорію К. Марк-са про додаткову в-сть, не лише прагне спросту-вати аргументацію її критиків, а й викладає й роз'яснює суть цієї теорії.

Як коментатор і популяризатор ек-ого вчення К. Маркса показує суперечності кап-ого В й привер-тає до них увагу читачів, глибоко аналізує стано-вище робітничо­го класу, прямо переказуючи деякі місця з «Капіталу».

Захищаючи трудову теорію цінності, критикує те-орії цінності Г. Маклеода, Дж. Мілля, Т. Мальту-са, Н. Сеніора та ін. ек-тів. Він високо оцінює вче-ння К. Маркса про двоїстий ха­рактер праці. Дета-льно аналізує проблему форм в-сті, повторю­ючи навіть заголовки з відповідних розділів «Капіта-лу». На підставі цього аналізу він простежує про-цес виникнення грошей, аналізує їхні ф-ції. На-зиває великою заслугою К. Маркса розроб­ку ним теорії грошей. Як відомо, попередники К. Маркса виникнен­ня грошей зв'язували переважно зі сві-домою діяльністю людей. За­слуга К. Маркса, на думку М. Зібера, полягає у вирішенні 2 питань: з'ясуванні генетичного роз-ку грошового обміну й чітко­го визначення різних грошових ф-цій.

Значну увагу М. Зібер приділяє аналізу категорій капіталу та прибутку. Він докладно висвітлює те-орію додаткової в-сті, яку називає ядром «Капіта-лу». Теорію додаткової в-сті К. Маркса він розг-лядає як вище до­сягнення ек-ної теорії, оцінюю-чи вчення К. Маркса як даль­ший історичний роз-ток тих основних засад науки, які було сформуль-овано ще класичними ек-тами і збагачено успіха-ми новітніх сус-но-ек-них учень. Залишається у розумінні прибутку на позиціях Д. Рікардо.

Значний інтерес становить розуміння М. Зібером закономірнос­тей сус-ого роз-ку. Він поділяв дум-ку К. Маркса про законо­мірний хар-р зміни сус-них формацій, проте заперечував ре­волюційні висновки марксизму. Доводячи прогресивний хар-р кап-ого В, указував на його скороминущий ха­р-р. Що ж до нового сус-ого ладу, то він має виникнути як наслідок плавного, еволюційного роз-ку ка­п-зму, який зазнає соціалізації В. Прива-тну монопо­лію замінить монополія державна. Цей новий, колективістський соц-ний лад буде створений унаслідок міжнародної угоди буржуаз-них урядів. Він досліджував питання роз-ку перві-сного сус-ва, виникнення різних форм власності, великого й дрібного В в земле­робстві та ін.

Велике значення мали праці, що заперечували народ­ницьку тезу про особливий шлях ек-ого роз-ку Росії. Спи­раючись на ек-ну теорію К. Марк-са, зазначав, що ек-ний роз-ток Росії відбуваєть-ся за об'єктивними ек-ими з-нами і неминуче при-веде до кап-зму, що його розглядав як історично минущий лад.

62. Ек-ні погляди М. Туган-Барановського.

Сприйняття і пропаганду суб'єктивно-психологіч-ної теорії цін­ності австрійської школи в Росії й Україні було доповнено спробами поєднати її з трудовою теорією в-сті. Цю спробу зробив видат­ний український економіст Михайло Іванович Туган-Барановський (1865—1919). Під впливом прогресивної професури університету (К. Гаттен-бергер, Г. Цехановецький) сприймає ідеї класич-ної школи, захоплюється марксизмом.

Став першовідкривачем сучасної інвес­тиційної теорії циклів. Ще 1894 р. він опублікував працю «Пром-ві кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя», яку захистив як магіс-терську дисертацію у Московському універси­теті. Це досл-ня (доповнене й перероблене) було зго-дом видано майже всіма європейськими і навіть японською мовами.

Критично проаналізував сучасні йому теорії рин-ку та криз і високо оцінив теоретичні засади «тео-рії реалізації» Сея, яка стверджувала, що пропо-зиція породжує попит.

Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те, «що межа В визначається прод-ими силами людства і аж ніяк не розмірами його спож-ня». Великого значення у про­блемі відтво-рення він надавав виробничому спож-ню. Він пи-сав, що «попит на товари створюється самим В і жодних зо­внішніх меж для розширеного відтво-рення, крім браку прод-­них сил, не існує».

Як підставу для своєї теорії він бере ідею про зв'язок пром-­вих коливань з періодичним зроста-нням основного капіталу. Розглядає проблему криз, аналізуючи ек-ні коливання, рух «ек-ної ак-тивності», а також фактори, що зу­мовлюють таку активність. Звертає увагу на виявлення головно-го внутрішнього рушія «ек-них активнос­тей» і ро-бить висновок, що таким є рух інвестицій. Він 1-им сформулював основний з-н інвестиційної те-орії циклів: фази пром-ого циклу визначаються активністю ін­вестування. Саме збільшення інвес-тицій у галузях, що виготовляють засоби В поро-джує мультиплікаційний процес всіх елементів ек-ної активності.

Підкреслює анархічний характер кап-ого В, дисп-ропорційність у розміщенні вільних грошових ка-піталів у різних сферах їх застосування, що й спричиняє кризи. Він писав, що причина криз криється «у сфері нагромаджен­ня і витрачання сус-ого капіталу» за порушення пропорційності його розподілу в різних сферах застосування капіталу.

Регулювання інвестицій, правильний їх розподіл хоча б тільки в галузях, що виготовляють капіта-льні блага відкриває можливості для безмежного розширення кап-ого В. Інвестиційна теорія циклів М. Туган-Барановського мала величе­зний вплив на роз-ток ПЕї.

Критичний аналіз ПЕ шкіл, і передовсім німецької історичної та австрійської, а також марксистської теорії дав йому змогу розробити власну ек-ну ко-нцепцію в дусі прогресивного роз-ку світової ек-ної думки.

Спочатку був прихильником Маркса. Але згодом в його працях з'являються критичні нотки. Він не сприйняв трудової теорії в-сті, назвав «фікцією» трудову в-сть і «малозначущою» категорію дода-ткової в-сті. Заперечував марксистське положен-ня, що нова в-сть створюється робочою силою. Джерелом прибутку він називає весь капітал. Проте він не відкидає марксизм, а прагне розви-вати його наукові елементи.

Визнаючи методологію Маркса, його ідеї про виз-начальну роль ек-них явищ у розв-ку сус-ва, кри-тикує Маркса за ек-ний детермінізм, за ігноруван-ня пси­хології людей, їхньої моралі.

У багатьох досл-нях: «Учення про граничну кор-сть госп-ких благ» (1890), «Основна помилка аб-страктної тео­рії кап-зму К. Маркса» (1898), «На-риси з новітньої історії ПЕ і соціалізму» (1903), «Теоретичні основи марксизму» (1905), «Основи ПЕ» (1909) — уче­ний намагався переорієнтувати ПЕ в Росії і в Україні на позиції суб'єктивно-пси-хологічної школи та неокласицизму. Уже 1890 р. у «Вченні про граничну кор-сть госп-ких благ, як причину їхньої цінності» він зробив порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл і заявив про можливість їхнього синтезу.

Велику увагу приділив питанню роз-ку кап-зму в Росії, що в останнє десятиріччя XIX ст. стало го-ловним теоретичним питанням у країні. У 1898 р. було опубліковано його докторську дисертацію «Російська фабрика в минулому та сучасному Історико-ек-не досл-ня». Загальновизнаним у сві-товій ек-ній літературі є внесок М.Туган-Баранов-ського в розробку таких проблем, як теорія роз-по­ділу, теорія кооперації, теорія соціалізму та ін.

44. Формування неоклас. традиції в ек-ній те-орії. Австрійська,кембрідзька, Американська школи.

У 70-ті рр. 19ст. виникла австрійська школа. За-сновникКарл Менгер (1840-1921); представни-ки Бем-Баверк, Візер.

Предмет ПЕ - поведінка і суб’єктивні мотиви госп-одарюючого суб’єкта, оцінка ним явищ госп-ого життя. Об’єктом досл-ня вони вважали окреме госп-во, яке виділялося як найпростіша од., типо-вий елемент кап-ого сус-ва. Ідеалом такого госп-ва вважали госп-во ізольованого суб’єкта – Робі-нзона. Кап-не. Госп-во розглядається як суксп-ність таких окремих госп-в; вважали, що для досл-ня ек-ки вцілому виявлення закономірності її розв-ку достатньо проаналізувати їх на прикла-ді 1-го ізольованого госп-ва. Такий метод досл-ня отримав назву “робінзонат”. Основними ек-ими відносинами представники австр.шк. вважали відносини обміну (ринкові). Центральною в ек-ній теорії була проблема цінності.

Теорія цінності австр.шк. отримала назву – тео-рія граничної кор-сті. Визначний фактор цінності – кор-сть мат благ. Під кор-стю розумілася зага-льна властивість мат благ, щодо задоволення потреб. При цьому розрізняли 2 види: 1) абстра-ктна – це кор-сть блага взагалі, тобто яку мають блага к-ть яких необмежена; 2) конкретна – це кор-сть благ запас яких обмежений, а їх змен-шення навіть на 1 відбивається на добробуті ін-дивіда. Такий поділ кор-сті пов’язаний з цінністю мат благ, її набували не всі блага, а лише ті кор- сть яких була обмежена. Кор-сть мала поєднува-тись з рідкістю, у зв’язку з цим такі блага можуть обмінюватись. Розрізнялися такі цінності: 1) су-б’єктивна – визначається оцінкою блага господа-рюючого суб’єктом. Вирішальне значення для її визн-ня має гранична кор-сть, тобто границя ос-танньої од.; 2) об’єктивна – утворюється в обміні, вона є рез-том вирівнювання суб’єктивних оцінок на ринку в процесі стихійного співвідношення по-питу і пропозиції. Основні методологічні особи-вості: 1) ідеалістичне відображення процесів і явищ; 2) головним обєктом досл-ня є не сус-не В, а індивідуальне госп-во; 3) визнання першості обміну над В.

Спираючись на нові методологічні принципи мар-жиналісти створили цілісну теоретичну сис-му. У 90-х рр. 19ст. вона будучи доповненою А. Мар-шаллом елементами Рікардіанства, а також ос-нащена розробленим математичним апаратом одержала назву неокласичного напряму. Вважається, що Кемб.шк. поклала початок цьому новому напряму в ек-ній теорії. Головна пробле-ма – задоволення потреб людини.

Визначаючи цілі ек-ні науки неокласики говорили про вплив різних факторів на ек-ний добробут. На 1-ий план висували кор-сть благ і попит на ці блага з боку спож-ча. Виходили з того, що ек-ні з-ни є однаковими для будь-якого сус-ва, як для індивідуального госп-ва так і для сучасних досить складних ек-них сис-м.

Центральною є ідея ек-ної рівноваги, яка досяга-ється завдяки механізму ціноутворення у ринко-вому госп-ві. У цілому до вчених неокл. відносять усіх ек-тів, які починаючи з 2пол. 19ст. використо-вували постулати класичн.шк. про ек-ну свободу, про автоматичне саморегулювання ек-ної сис-ми та небажаність втручання держави.

Неокл. напрям не є однорідним. Теорія неокл. не являє собою якоїсь єдиної завершеної концепції, хоча й виробила, певною мірою, апарат загаль-них понять та спирається на деякі принципи, які визнаються більшістю її представників. Ек-ти-не-окл. займаються розробкою різних проблем і яв-ляють практично не 1-ну, а різні школи зі своїми теоріями. Вони розрізняються сферою інтересів, глибиною аналізованих проблем, висновками, рекомендаціями.

У кін. 19ст. Виникла амер.шк. ЗасновникДжон Кларк (1847-1938). Спираючись на методологіч-ні принципи австрійської школи, Кларк стверджу-вав, що основними факторами розв-ку ек-ки є те-хнологічний і моральний, а її основу становить окреме ізольоване госп-во. Претендуючи на зба-гачення метод о логічних засобів наукового досл-я, розробив власний метод. За аналогією з тео-ре­тичною механікою він поділив ек-ну науку на 3 розділи: універсальну ек-ку; ек-ну статику; ек-ну динаміку. 1-а вивчає загальні універсальні з-ни розв-ку ек-них явищ. Ек-на статика анагіізує їхню дію за умов перебування організованого госп-ва у нерухомому стані, в якому виключа­ються будь-які зміни, тобто є постійними к-ть і соц-ний склад населення, маса капіталу, соц-на організація, те-хніка і по­треби населення. Статичний стан — це уявна модель для з'ясування умов рівноваги в «чистому вигляді». Основними з-нами сус-ва він вважав саме статичні з-ни. Динаміку він трактув-ав як рез-т дії зовнішніх сил, що ускла­днюють розв-к і порушують рівновагу.

На відміну від своїх попередників Дж. Кларк розг-лядав 4 фактори В:

І) капітал у грошовій формі:

2) капітальні блага (засоби В і земля);

3) діяльність під-ця;

4) праця робітника.

1-а з головних теорій Дж. Б. Кларка — теорія граничної про­д-сті —грунтується на ідеях Т. Ма-льтуса і Й. фон Тюнсна.

З-н спадної прод-сті праці й капіталу обґрун-товував тим, що кожний новий внесок праці у В за незмінних розмірів капіталу відбувається з меншою прод-стю, ніж попередній. У свою чергу, кожний наступний приріст капіталу за незмінної к-ті робітників хар-ся мен­шим обсягом виготовле-ної продукції - нижчою ефективністю, ніж попере-дній.

Особливістю концепції Кларка є те, що його тео-рія розподілу бе­ре за вихідну точку не «витрати», не «вкладення» виробничих фак­торів, а отримані від кожного фактора рез-ти.

Дж. Б. Кларк не обійшов увагою і процес монопо-лізації кап-ної ек-ки. Монополія має місце тоді, коли наявний одноосібний контроль над ринком. Такий випадок є винят­ковим, а тому монополію трактує як тимчасове явище — і ви­значає як за-сіб грабунку сус-ва та гальмування прогресу.

46. Становлення неокласичної традиції. Кембрідзька школа.

Спираючись на нові методологічні принципи марж. створили цілісну теоретичну сис-му. У 90-х рр. 19ст. вона будучи доповненою А. Маршаллом елементами Рікардіанства, а також оснащена розробленим матем. апаратом одержала назву неокласичного напряму. Вважається, що саме Кемб.шк. поклала початок цьому новому напряму в ек. теорії. Головна проблема – задоволення потреб людини.

Визначаючи цілі ек-ні науки неокл. говорили про вплив різних факторів на ек-ний добробут. На 1-ий план висували кор-сть благ і попит на ці блага з боку спож-ча. Виходили з того, що ек-ні з-ни є однаковими для будь-якого сус-ва, як для індиві-дуального госп-ва так і для сучасних досить складних ек-них сис-м

Центральною є ідея ек-ної рівноваги, яка досягається завдяки мех-му ціноутворення у ринковому госп-ві. У цілому до вчених неокл. відносять усіх ек-тів, які починаючи з 2пол. 19ст. Використовували постулати класичн.шк. про ек-ну свободу, про автоматичне саморегулювання ек-ної системи та небажаність втручання держави.

Неокл. напрям не є однорідним. Теорія неокл. не являє собою якоїсь єдиної завершеної концепції, хоча й виробила, певною мірою, апарат загаль-них понять та спирається на деякі принципи, які визнаються більшістю її представників. Ек-ти-неокл. займаються розробкою різних проблем і являють практично не 1-ну, а різні школи зі свої-ми теоріями. Вони розрізняються сферою інте-ресів, глибиною аналізованих проблем, виснув-ками, рекомендаціями.

Засновник та голова кембріджської школи був Маршалл (1842-1924). А. Маршалл (слідом за Джевонсом) запропонував замість понят­тя «ПЕ» поняття «економікс» і дав власне визна­чення цієї науки: ПЕ, або економікс, — це наука, що вивчає людство в його повсякденному житті; вона роз-глядає ту частину індивідуальних або сус-них дій, котра «якнайтісніше зв'язана з придбанням і спож-ням мат атрибутів добробуту». Це визн-ня суттєво відрізнялось від тих, що давали йо­го попередники, які обмежували предмет ПЕ лище наукою про багатство. Маршалл підходить до тракту­вання її предмета ширше. У центрі нау-кових пошуків Маршалла — ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової ек-ки. Суть йо­го теорії ціни полягає в синтетичному поєднанні 2-х груп факто­рів, що впливають на ринкову ціну. З 1-го боку, є ціна по-питу. Вона формується під впливом попиту на товар, який визначається кор-стю продукту. Ця група факторів має ринкове походження. З іншого — є ціна пропозиції, яка залежить від витрат В, тобто зв'язана з процесом В. Середню ціну (в-сть) Маршалл трактує як рез-т ціноутво-рення, коли перетинаються на ринку ціна попиту і пропозиції.

Фактори В — земля, праця, ка­пітал і організатор-ські здібності — визначають ціну пропозиції. Він визнає наявність певних труднощів формування ціни пропозиції на деякі товари і фактори В, які зв'язані з так званою фіксо­ваною пропозицією. Так, земля є одним із факторів, пропозиція яко­го фіксована, і контролювати її людина не в змозі. Але елемент часу, вважає він, допомагає пояснити відмінності між фіксованою й еластичною пропозиціями.

Поряд з теорією ціни ек-не вчення А. Маршалла суттєвого значення надає теорії розподілу. Головні її моменти: кожний із фак­торів В — земля, праця, капітал і під-ка діяль­ність — також підлягають дії попиту і пропозиції. Використання факторів визначається загальними умовами попиту щодо пропози­ції, виходячи з того, що кожний з них використовується тільки до моменту, коли його гранична прод-сть стане = його граничній в-сті. Кожний фактор В має ціну по­питу, яка встановлюється його граничною прод-стю, і, з ін­шого боку, ціну пропозиції, яка встановлюється граничними витра­тами на нього.

Важливим чинником організації та ефективного управління ек-кою є людський капітал. Маршалл дотримував­ся думки, що здібності людини є так само важливі, як засоби В, як і будь-який інший вид капіталу. Визнання освіти, фахової підго-товки, навичок та здібностей капіталом дало йому змогу по-іншому трактувати рікардіанську динаміку капіталу, що базувалася на неухильному спаданні граничної прод-сті капіта-лу. Кін­цевий рез-т залежить від способу застосу­вання знань. Якщо капітал потрапить до рук обдарованих людей, то вони примножать його, якщо ні — вони його знищать. Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу. Спадання граничної прод-сті капіталу він зв'язував із його уречевленою формою і стверджував, що ця тенденція спо­стерігається в тих галузях і видах В, де природні фактори відіграють велику роль. У технологічно складних галузях обробної пром-сті, в яких значну роль відіграє людина, діє з-н зрос­тання віддачі капіталу. Внесок А. Маршалла у розв-к ек-ної теорії справді важ­ко переоцінити. Його книга «Принципи ПЕ» є од­ним з найвизначніших творів з ек-ної теорії за останні сто ро­ків, і її спра-ведливо вважають класичною.

66. Історичні передумови виникнення та суть кейнсіанства.

Дійсність спростувала ілюзії неокласиків про зда-тність автоматично забезпечувати рівновагу на ринку товарів, як і на ринку праці та капіталу. Сві-дченням цього був циклічний хар-р розв-ку кап-ної ек-ки. Із зростаючою силою повторювані кри-зи супроводжувалися зниженням рівня В, інвес-тицій, зайнятості, зар-пл, серйозними трудноща-ми при збуті товарів, розладом всього механізму розв-ку кап-ної ек-ки. Ек-на думка того періоду виявилася нездатною дати скільки-небудь задо-вільне пояснення цим явищам, а тим більше ре-комендувати шляхи подолання криз.

Чим далі розвивався кап-зм, тим швидше руйну-валися підвалини автоматичного ринкового са-морегулювання і втрачали основу відповідні ек-ної теорії. На рубежі ХХ ст. монополії рішуче піді-рвали можливість вільної конкуренції на ринку як регулятора кап-ого госп-ва. Найбільш гостро нез-датність кап-ної ек-ки до планомірного розв-ку проявилася під час світової ек-ної кризи 1929-1933 рр. та наступної депресії 30-х років. У 1933 р. у кап-них країнах нараховувалося 33 млн без-робітних, у тому числі в США – становило 1/3 усієї робочої сили. У пром-сті США виробничі по-тужності функ-ли лише на 50%, а в Англії – ще менше. До 1933 р. пром-ве В та нац-ний доход США знизилися більше ніж 1/2. Вихід з кризи був настільки болісним та тривалим, що навіть у 1938 р. рівень В в багатьох країнах не досяг по-казників 1929 р. Ек-на криза 1929-1933 рр. проде-монструвала невідповідність між високим рівнем розв-ку прод-них сил та ірраціона льністю стихій-них ринкових процесів. Високий рівень у суспіль-нення та ускладнення госп-ого механізму вимага-ли планомірного регулювання ек-ки в загально-нац-них маштабах. Усе це призводить до зроста-ння ролі держави, посилення її ек-ної ф-цій.

Зростаюче втручання держави в ек-не життя вип-ливало з практичних мірку-вань. Опублікувавши у 1936 р. книгу “Загальна теорія зайнятості, проце-нта та грошей”, англ. ек-ст Дж. М. Кейнс став іде-ологом нового напряму в буржуазній ек-ній науці, що дає обгрунтування неможливості саморегу-лювання кап-ної ек-ки на макро рівні та вказує на необхідність держ. втручання в ек-ні процеси.

12. Виникнення класичної ПЕ в Англії Уільям Петті

Уільям Петті (1623—1687) — основоположник класичної ПЕ в Англії. Оцінка ек-них поглядів Пе-тті є неоднозначною. Одні вважають його мерка-нтилістом, інші (здебільшого марксисти) — зас-новником класичної ПЕ. Детальний аналіз його праць дає, однак, підстави для висновку, що він є ек-стом пере­хідного періоду від меркантилізму до класичної ПЕ. Написав: «Політична анатомія Ірландії» (1672), «Політична арифметика» (1676), «Різне про гроші» (1682). У своїх працях, особи-во ранніх, Петті віддає данину мерканти­лізму.Об-ґрунтовуючи ек-ну політику держави, він розви-ває теорію торгового балансу, виступає за нагро-мадження в країні золо­та і срібла, виправдовує колоніальну експансію, виступає як прихи­льник втручання держави в ек-не життя. Водночас Пет-ті далеко виходить за ме­жі питань, що їх звичай-но розглядають меркантилісти. Він пише про гро-ші, позичковий процент, вексельний курс, подат-ки, земельну ренту, монополії та інше. Постанов-ка і вирішення цих питань відрі­зняють його від меркантилістів. Зав-ня науки Петті вбачав у нео-бхідності пояснити «таємничу природу» цілого ряду явищ, з'ясувати суть ек-них процесів. Медик за освітою, він розглядає ек-ний лад країни як жи­вий організм,, Пет­ті заклав основи абстракт-ного методу в ПЕ. Багатство - сума ру­хомого й нерухомого майна (сукупність земельних угідь, будівель, худоби, кораблів, золотої і срібної мо-нети, посуду із золота і срібла, меблів). Джере-лом якого є не сфера обігу, а праця, В. Теорія в-сті Петті вважають засновником трудової теорії в-сті., «природна ціна» у Петгі — це в-сть. Він визначає не в-сть товару, а його відносну в-сть у грошовому вираженні, не відокремлюючи в-сть від ціни, її грошового визн-ня. В-сть створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла, які з самого початку функціонують як мінові в-сті. Решта продуктів праці — це спо­живні в-сті, які лише в обміні ста-ють міновими в-стями. Зар-пл розуміє як ціну праці, намагається знайти її об'єктивні фактори, визначити природну ціну праці. Її величину він визначає в-стю засобів існування. Низь­ка зар-пл гарантує одержання прибутку ка­піталістами; здій-снення нагромадження, а зрештою — конкурент-то­спроможність Англії. Рента також є продуктом праці. Її величина — це різниця між в-стю с-г про-дуктів і витратами В, до яких відносить зар-пл й витрати на насіння. Отже, рента — це рез-т нео-плаченої праці ро­бітника. Аналізує Петті й суто земельну ренту, зокрема дає досить глибокий, як на ті часи, аналіз диференційної ренти. Заслуго-вує на увагу і спроба Петті визначити ціну землі. Її він правильно зв'язує з прибутковістю земель-них ділянок. Ціна землі в нього = певній к-ті річ-них рент.. За основу він бере земельну ренту за 21 рік. Теорія процента. Процент називає «гро-шовою рентою» і розглядає його як щось похідне від ренти. Величина процента зале­жить від роз-мірів земельної ренти й к-ті грошей в обігу. У пра-ці «Різне про гроші» він трактує процент як стра-хову премію і плату за утримання. Петті запере-чує необхідність законодавчого ре­гулювання процента. Він 1-им виокремив категорію нац-ого доходу і здійснив його розрахунки. Нац-ний до-хід створюється і у сфері мат В, і у сфері послуг

Дата добавления: 2015-07-20