Критичний напрям в ПЕ 3 страница

19. Еволюція класичної ПЕ в Англії в 1-ій пол. 19ст. Т.Р.Мальтус.

Історичними передумовами еволюції класичної ПЕ в 1-ій половині 19ст. були: - ек-ні (завершення пром-ого перевороту та подальший розв-к кап-зму, поява періодичних ек-них криз надВ => заго-стрення ек-них протиріч кап-зму); - соц-но-ек-ні (вихід на історичну арену робочого класу, який усвідомив себе як соц-ну силу; завоювання бур-жуазією політичної влади);- виникнення критич-ного напряму ПЕ та пролетарської ПЕ. Ек-тів но-вої хвилі ПЕ відносили до представників класич-ної школи: в центрі уваги все ще залишаються проблеми ек-ого розв-ку, росту масштабів В, але вони привнесли нові ідеї в класичну теоретичну сис-му. Визначали, що значну роль у процесі сус-ого В відіграє суб’єктивний фактор, більше уваги приділяли проблемам відтворення, реалізації та криз, нагромадження та інвестування. Нові теорії породжували хвилю критики як суто теоретичних положень, так і практичних прикладних аспектів з боку прихильників абстрактного, вартісного ана-лізу ек-них явищ, оск не зовсім вписувались у ра-мки класичних уявлень. Досл-нями представників нової хвилі класичної ПЕ були закладені основи системного, багатофакторного методу досл-ня, які з часом стали джерелом розв-ку нового нео-класичного напряму в ПЕ. Слід зазначити, що особливості ек-ого розв-ку кожної країни сприяли тому, що класичні ідеї адаптувалися авторами для вирішення теоретичних та практичних зав-нь соц-но-ек-ного розв-ку своїх країн. Томас Роберт Мальтус (1766-1834) Поділяв погляди Рікардо і Сміта і разом з тим критично їх переосмислював. В 1798 анонімно видав памфлет «Нарис про з-н народонаселення у зв’язку з майб. удосконален-ням сус-ва», де викладає свої погляди на закон-ті і взаємозалежності ек. і демограф. процесів. Критикував ідею побудови сус-ної ідеальної рів-ності за умов держ. втручання в сферу розподілу сус-них доходів. Петті і Сміт в багато чисельному працездатному нас. вбачали передумову ба-гатства країни, але Мальтус каже, що важлива не лише к-ть, а і якість нас., тобто воно повинно бу-ти сильним і здоровим. Причина, що перешкод-джає нормальному відтворенню нас., вбачає у природному з-ні народонас.: «існує постійне прагнення, притаманне всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускається к-тю харчів, що знах. в їх розпорядженні». Тобто дово-дить, що приріст нас. саморегул. перш за все об-меженістю засобів існування. Як тільки к-ть цих засобів зростає - збільш і нас., якщо цьому не пе-решкоджають надзвичайні обставини (моральні перепони, пороки та нещастя, які не мають об’єк-тивно-ек-ної природи, але можуть бути наслідком надмірного зростання нас.). Вважає, що сус-во повинно втручатися і регул. процес зростання нас., знаючи, що воно не здатне забезп. Без-межний приріст засобів існування. і держава теж, використовуючи ек-ні важелі, спрямовані на стри-мання росту нас. Вказує на необхідність якісного відтворення і тому різко проти будь-якої дер-жавної чи приватної благодійності, вважає, що злидні породжують лише злидні. Доводить, що нерегульоване зростання нас. завдає шкоди сус-ву і ек-ці: провокує війни за додаткові території і блага, скупченість нас. викликає епідемії, над-лишок працездатного нас. породжує безробіття та падіння зар-пл, а отже, і життєвого рівня. В це-нтрі теорії народонаселення була проблема об-межених ресурсів землі. Формулює тезу про спадаючу віддачу ресурсів по відношенню до потреб зростаючого нас. та з-н спадаючої родю-чості грунтів, суть, якого в тому, що основою В. продуктів спож-ня для зростаючої к-ті населення є наявність земельних ресурсів, родючість землі та прод-сть праці в с-г. Оск існує обмеженість зе-мельних ділянок з достатнім рівнем родючості грунтів, то під тиском зростаючого нас. до обігу включаються землі з низьким рівнем родючості. Витрати капіталів на обробіток таких земель-менш прод-ні, ніж ті, що пов’язані з обробітком родючих земель, послідовні дод. витрати капіта-лу ведуть до зменшення їх віддачі, тобто відбу-вається відносне зниження їх прод-сті. Отже прод-ність в с-г має не тільки фіз. границю (зем. потенціал), а й ек-ну. Це призводить до зростан-ня цін на с-г продукцію. Різниця в прибутках, коли при неоднаковій родючості земель вкладені однакові капітали і відповідно отримано неодна-кову к-ть продукту, і є основою ренти на користь власника більш родючої землі. Отже, теорія диференційної ренти формулювалась на основі тверджень, що рента виникає тільки в зв’язку з переходом до обробітку гірших земель, який є наслідком зростання народонас. Досліджує про-блему ефективності використаннякапіталів у землеробстві. При додаткових вкладеннях капі-талів з метою штучного поліпшення якості грунтів також існує різниця в розмірах отриманого про-дукту, отже, рента. Але цей вид ренти, пов’яза-ний з ек-ною діяльністю залежить від ефектив-ності додаткових вкладень капіталів, яка також має свою межу, адже всяке наступне вкладення капіталу дає меншу віддачу, ніж попереднє, приріст родючості грунтів відносно приростом ін-вестицій знижується. Ця рента виступає стиму-лом для інвестування капіталів, але таким, що має обмежену дію. Але рента привласнюється по різному, в 1-ому випадку вона належить землі, у 2-ому - власнику капіталу. Крім того, землевлас-ник отримує плату за використання землі - ренту, яка відрізняється за природою від ренти, похідної від плодоріддя. Така рента є проявом власності на землю.

У своїй теорії народонаселення. стверджує, що зростання нас. викликає проблеми з за безпе-ченням необхідними засобами існування і вва-жає, що криза надВ можлива, її причина пов’яза-на з реалізацією виготовленого продукту. Робіт-ники можуть придбати лише частину вироблено-го продукту, яка визначена розміром зар-пл, отже реалізація решти пов’язана з використанням до-ходів капіталістів та землевласників. Доход капі-таліста виступає у формі прибутку, який Мальту визначає як надлишок праці, витраченої на В то-вару, як породження витрат В, рез-т прод-ної зді-бності авансованого капіталу. Прибуток присво-юється капіталістом як плата за його вклад у В. Щоб отримати прибуток, капіталіст має продати продукт, а для цього потрібен платоспроможний спож-ч, яким виступає «третій» клас сус-ва (зем-левласник з рентою). Прибуток є мотивом В. Прибуток виступає основою розширення В засо-бів існування для зростаючого нас. та визначаю-чим чинником врівноваження сукупного попиту і пропозиції, досягнення сус-но-ек-ної рівноваги. Мальтус прийшов до висновку, що класична ПЕ залишає поза увагою механізм розподілу чистого доходу капіталіста на спож-ня та нагромадження. Отриманий прибуток капіталіст розподіляє на 2 частини - ту, що є основою подальшого розши-рення В, і ту, що йде для особистого спож-ня. Ос-новним стимулом до нагромадження (інвестуван-ня) називав природний потяг капіталіста до збіль-шення прибутку. Зростання прибутку буде, якщо буде зростати попит на товари, високий попит га-рантує отримання прибутку і стимулює виробни-чу діяльність і, отже, зумовлює попит на інвести-ції. Сподіваючись на високі прибутки, капіталісти використовують заощадження для розширення В. Умовою зростання попиту є високий рівень спож-ня, що забезпечується за рахунок зростан-ня зайнятості нас., зростання зар-пл та ін. дохо-дів, тобто платіжної спроможності. Зв’язок між цими чинниками обернений. Позитивним наслід-ком нагромадження вважає зростання сус-ого продукту, обсягів пропозиції товарів, попиту на робочу силу, рівня спож-ня, але потім відбуває-ться “перенагромадження” ринка товарами, спа-дає попит на них, ціни знижуються, В призупиня-ється, падає зайнятість і зар-пл. Але зростання зар-пл призводить до зменшення частки прибут-ку, що є основою інвестицій, до обмеження їх об-сягів, тобто обсягів В, до зростання безробіття, спадання попиту тощо. Усе це спричиняє цикліч-ність ек-ого розв-ку. Основний висновок: для за-безпечення рівномірного розв-ку В необхідна ста-білізація попиту, який забезпечується за рахунок зар-пл, ренти, частини прибутку, що йде на задо-волення потреб капіталіста, а також частини зао-щаджень, котрі не знайшли об’єкта застосування. Під час аналізу попиту в центр уваги потрапляє зар-пл, як 1-а із складових попиту. Всі інші види доходів впливають лише на еластичність попиту, то Мальтус вказує на тісний зворотній зв’язок зар-пл з розмірами прибутку, отже, з інвестиція-ми. Розрізняє номінальну (грошову) та реальну зар-пл, вважаючи, що сукупність необхідних за-собів існування, які робітник може придбати на свою зар-пл, визначає її реальну величину, а но-мінальна зар-пл - це сума отриманих робітником грошей, яка менше пов’язана з обсягом життєвих засобів, відносно самостійна і змінюється під впливом ряду чинників. Підвищення ставки реал. зар-пл передбачає падіння норми прибутку, капі-таліст втрачає стимул до нагромадження, звужу-ється В, зменшується зайнятість і попит. За Ма-льтусом зар-пл повинна максимально відповіда-ти кільком вимогам: не ставати на перешкоді наг-ромадженню, сприяти реалізації тієї частини сус-ого продукту, яка необхідна. для відтворення пе-вної, визначеної обсягами В, к-ті роб. сили, спри-яти стабілізації відтворювального процесу. Формулює з-н падіння зар-пл: перенаселення викликає зниження зар-пл до рівня прожиткового мінімуму. Тобто зар-пл розглядає як ек-ний чин-ник, що сприяє обмеженню приросту нас.

Мальтус приділяв увагу проблемі впливу між-народної торгівлі на внутрішній ек-ний розв-к. Відстоюючи право на вільне під-цтво як основну умову саморегулювання ек-ки, одночасно був прихильником втручання держави в сферу між-народної торгівлю (обмежувальні з-ни на ввіз продуктів харчування), пояснюючи це негатив-ним впливом на ціни та зар-пл конкуренції інозе-мних виробників в разі менших витрат В чи кра-щої родючості земель за кордоном.

18.Теорія в-сті та теорія ренти Д.Рікардо Теорія в-сті Рікардо, як і Сміт, розрізняє спож-ну й міно­ву цінність. Кор-сть (спож-на цінність) не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з 2-х джерел — рідкісності і к-ті праці, що необхідна для їх добування. Існують товари, цінність яких визначається виключно їхньою уні-кальністю (статуї, картини, раритетні книги, моне-ти). Цінність цих товарів не обмежу­ється к-тю праці, витраченої на їх виготовлення, і змінює-ться залежно від багатства і смаків спож-ча. Про-те їхня к-ть у за­гальній масі товарів незначна. Мі-нова цінність переважної більшос­ті товарів виз-начається тільки працею. Оск мінова цінність — категорія відносна, яка визначається через певну к-ть ін. товару, Рікардо запроваджує поняття ще й абсолютної цінності, субстанцію якої становить праця. Але зосереджує увагу на досл-ні тільки мінової цінності.

Рікардо підтримує Сміта в його поясненні цін-ності працею і кри­тикує за її визначення працею, що купується. Не сприймає Рікардо й тлумачення Смітом цінності як суми доходів. У Рікардо цін-ність є первинною величиною, що визначається працею і розподіляється на доходи. На цінність товарів впливає не лише пра­ця, безпосередньо витрачена на їх В, а й капітал, тобто праця, вит-рачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що бе-руть участь у В. Рікардо, як і Сміт, ототожнює ка-пітал із засобами В, але цю категорію не зв'язує з кап-ним способом В, існуванням найманої праці. У нього все, що бере участь у В, навіть зна­ряддя первісної людини, стає капіталом. Капітал у НЛО-го — нагро­маджена праця. А звідси й висновок про правомірність прибутку на капітал. Решта цінності йде на оплату праці.

У Рікардо теорія цінності переплітається з тео-рією розподілу. Він вважає, що зміни в зар-пл не спричиняють відповідних змін цінності товару. Цінність товару або к-сть якогось іншого товару, на яку він обмінюється, залежить від відносної к-ті праці, необхідної для його В, а не від більшої чи меншої винагороди, яка виплачується за цю працю'. Зміни в зар-пл позначаються лише на ве-личині прибутку. Рікардо не погоджується із твер-дженням Сміта, що зростання ціни праці приз-водить до зростання цін товарів.

Рікардо, як і Сміт, натрапив на значні труднощі, коли вирішував проблему цінності на кап-ній ос-нові. Він бачив, що прибуток на капітал визна-чається розмірами капіталу, що норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б не-можливо, якби това­ри обмінювались лише від-повідно до витрат живої праці. Тоді галу­зі, де ос-новний капітал є незначним або швидко обер-тається, мали б переваги перед галузями, що в них основний капітал займає більшу частку або обертається повільніше.

1-а група галузей продавала б товари дорожче, тому що в них були б більші витрати праці і згідно з трудовою теорією цінності створювалась би більша цінність. Але тоді відбувалося б пере-ли­вання капіталів у ці галузі, а решта галузей не могла б розвиватись.

Щоб подолати цю суперечність, Рікардо модифі-кує свою теорію цінності. Він відмовляється від твердження, що зар-пл не впливає на ціни. Роз-глядаючи різні зміни стану та співвідношення ос­новного й оборотного капіталу, Рікардо робить висновок, що зростання номінальної зар-пл збі-льшує цінність благ, виготовлених за допомогою капіталу з коротким строком служби, або з допо-могою ма­лої к-ті техніки, відносно благ, виго-товлених за допомогою «дов­говічного» капіталу або великої к-ті техніки. Саме в такий спосіб урів-нюється норма прибутку незалежно від статей витрат. Проте дію цієї причини зміни цінності то-варів Рікардо визнає порівняно слабкою, такою що її необов'язково враховувати. Значно важли-вішим є збільшення або зменшення к-ті праці. Цей під­хід Рікардо до визн-ня цінності зазнав гос-трої критики з боку ек-тів, які підкреслювали пра-цевитратний хар-р концепції.

Рікардо також розрізняє «природну» й «ринкову» ціну. Під при­родною він фактично розуміє цін-ність, під ринковою — ціну. Рин­кові ціни зазнають випадкових і тимчасових коливань. Короткочас­ний вплив на відхилення ринкових цін від при-родних справляють попит і пропозиція. Проте за умов вільної конкуренції та перели­вання капі-талів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється змі­ною витрат В.

Земельна рента. Ренту визначає як «частку про-дукту зем­лі, яка виплачується землевласнику за користування першопочатковими і такими, що не руйнуються силами ґрунту»'. Він відрізняє рен­ту від тієї частини орендної плати, яка виплачується за користування капіталом, витраченим на під-вищення родючості землі, будівництво госп-ких приміщень тощо. Аналізуючи ренту, ставить зав-ня дослідити її природу й виявити закономірності її динаміки.

Виникнення ренти зв'язує з утвердженням прива-тної власності на землю. Основна теза Рікардо полягає в тім, що рента виплачується за корис-тування землею лише тоді, коли к-ть зе­млі обме-жена, а її якість неоднакова. Зі зростанням насе-лення почи­нають обробляти менш родючі та гір-ше розміщені земельні ділянки. У такому разі ліп-ші землі створюватимуть ренту, а її величина за­лежатиме від різниці в якості цих ділянок. Мінова цінність усіх то­варів (у тім числі й пром-вих) регу-люється найбіль­шими витратами праці, не обхід-ними для їх В. За цих умов на ліпших землях, де затрати на од. продукції менші, утворюється до-датковий дохід. Під впливом конкуренції ферме-ри задовольняються середнім прибутком, а дода-тковий дохід привлас­нюють власники землі як ренту. Отже, рента — це перевищення цінності над середній прибуток.

На відміну від Сміта, який розглядав ренту як 1-е з джерел цін­ності, щоправда, досить своєрідне, Рікардо твердить, що рента не впливає на рівень цін на хліб. Ціна не залежить від ренти, а нав-паки, рента залежить від ціни. Аналізує диферен-ційну ренту. Абсолютної ренти Рікардо не визна-вав. Він стверджував, що на гірших ділянках фе-рмер одержує лише середній прибуток, а надли-шку тут не виникає. Отже, з гірших ділянок землі рента не виплачується.

Критикував Рікардо і Смітове фізіократичне розу-міння дії сил природи. Він підкреслював, що ці сили діють і в пром-сті. Вод­ночас він цілком поді-ляв думку про те, що основою будь-якого ек-ого розв-ку, мат достатку і навіть зростання про­м-сті є додатковий продукт землі.

Динаміку ренти Рікардо правильно зв'язував із нагромадженням капіталу, розв-ком прод-них сил, зростанням міського насе­лення. Але і в цьо-му питанні він був непослідовним, а його погляди суперечливими.

Зв'язуючи ренту із з-ном спадної родючості ґрун-ту, Рікардо писав, що порівняльна цінність сирих продуктів підвищується тому, що на В їхньої ос-танньої добутої частки витрачається більше пра-ці, ніж на попередні. Це призводить до підвищен-ня цін, отже, й до зростання ренти. Так само діє і зростання капіталу. Зрос­тання капіталу також збільшуватиме ренту, тому що збільшувати­ме-ться різниця у прод-сті ділянок. Зменшення капі-талу при­зведе до зменшення ренти, оск будуть послідовно вилучатись з обробітку найменш ро-дючі землі і відповідно зменшуватиметься рента з ліпших ділянок. Зростання населення також є неможливим за умов підвищення цін на про-довольчі товари.

Теорія ренти Рікардо відіграла велику роль у боротьбі пром-­вої буржуазії проти землевласник-ків. Буржуазії імпонував висновок Рікардо про те, що в підтримуванні високих цін на хліб заін-тересо­вані лише землевласники, тому що це за-безпечує їм високу ренту. Пром-ва буржуазія використала теорію Рікардо для обґрунтування вимог щодо скасування хлібних з-нів.

20. Еволюція класичної ПЕ в Англії і І-пол. ХІХ ст. Джеймс Міль, Н.Сеніор.

Нассау Сеніор (1790-1864) англієць, праці були присвячені проблемам грошового обігу та мето-дології ПЕ. Підтримував класичну традицію і мав власний погляд на природу деяких ек-них явищ. На відміну від Сміта він не ставив перед собою зав-ня побудови повної соц-ної філософії, а об-межував предмет ПЕ як науки вивчення приро-ди В та розподілу багатства, наслідуючи Рікардо та Мальтуса. Теорія в-сті Об’єктом досл-ня ПЕ є багатство, що виступає у вигляді речей, які мо-жуть обмінюватись або мають в-сть. Розрізняє 3 властивості речей: в-сть, кор-сть та обсяг пропо-зиції, кожна з яких по різному впливає на процес обміну, але в сукупності вони визначають цін-ність багатства. Гранична (спадна) кор-сть: існує межа задоволення потреб, що її може забезпе-чити товар відповідного типу, і задоволення швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі. Формулюючи теорію в-сті, великого значе-ння надає кор-сті, але не можна вважати заснув-ником суб’єктивної теорії в-сті, окреслює проб-лему в цілому, не вдаючись до детального ана-лізу. 1-им чинником в-сті (цінності) він вважає кор-сть, тобто попит; 2-им – рівень доступності блага, його пропозиція. Критикує обмежене визн-ня в-сті Смітом та Рікардо, які зводять фак-тори в-сті лише до витрат праці. Він вважає, що трудова теорія в-сті звужує можливості пояснен-ня багатьох ек-них явищ. Витрати В включають 2 елементи – працю та капітал. Визначає їх че-рез суб’єктивну категорію утримання, тобто жер-товності обох суб’єктів В – капіталіста та найма-ного робітника. Праця – це пожертва робітника, який втрачає свій час та спокій, а капітал – це пожертва капіталіста, який відмовляє собі в ра-дощах спож-ня й перетворює частину свого осо-бистого доходу на капітал. Утримання само по собі не створює багатства, але дає право на ви-нагороду як капіталісту (прибуток), так і робітни-кам (зар-пл). В-сть – синтез категорій мінової в-сті та ціни. Ціноутворення. Ціна товару – сума утримання капіталіста та робітника, сума капіта-лу та праці, або сума зар-плат та прибутків капі-таліста, які треба сплатити, щоб виробники про-довжували свою діяльність. Сума зар-плат та прибутків залежить від цін, що визначаються спі-ввідношенням попиту та пропозиції. Стверджує, що витрати В є лише регулятором цін, а остато-чне визн-ня їх залежить від попиту та пропозиції, але це лише за умов вільної конкуренції. Моно-полізація В визначає, який із 3-ох факторів (витрати, попит чи пропозиція) більше впливає на ціну. Ціна, визначена під впливом конкуренції між виробниками, є базовою на ринку. Але в рез-ті протистояння виробника і спож-ча ціна за-фіксується на рівні в-сті чи витрат В. Підійшов до визн-ня в-сті через витрати В, які фіксуються в ціні величинами утримання з боку спож-ча та виробника. Капітал. Людську працю та природні ресурси він розглядав як первинні фактори В, 3-ім (вторинним) фактором є утримання. Капітал – це поєднання 3-х факторів: землі, праці та утри-мання. Природні ресурси – це мат його напов-нення, а утримання – це відмова від його неви-робничого використання, праця ж – спосіб його зберігання та формування. Доходи. Теоретично обґрунтовував правомірність видів доходу: зар-пл, ренти, процента, а особливо – прибутку, який включає 2 види винагороди, а, отже, Сеніор розрізняє 2 види доходу капіталіста – під-кий (плата за працю) і процент (плата за капітал). У визн-ні ренти звернувся до монополії, як часто робив при поясненні суперечливих категорій. Отже, рента – залишок, різниця між ціною і в-стю В, яка привласнюється завдяки повній або част-ковій монополії, не зв’язана з жертовністю, тобто із власними зусиллями. Висвітлив положення про взаємозв’язки прибутку, процента і зар-пл. Основою зростання В є прибуток, який перство-рюється на заощадження, а згодом – на витрати В.Тому зростання прибутку й зар-пл залежить від утримання капіталіста. Оск з часом ціни зафі-ксовуються на рівні витрат В, то зар-пл відпові-дає витратам праці, і її формування залежить від розмірів прибутку капіталіста. Теорія гро-шей. Гроші є товаром, який набрав особливої форми в процесі еволюції обміну. Основне їх призначення – обслуговувати кредит, оск гроші є виразником в-сті, універсальним засобом обмі-ну, універсальним вимірювачем в-сті, що робить можливим майбутні платежі. Вважав, що лише держава має здійснювати емісію, що контролю-вати в-сть паперових грошей через формування податкової сис-ми та підтримання постійного співвідношення з міжнародними обмінними кур-сами.

Джеймс Мілль(1773-1836) в своїх теоріях відш-товхувався від потреб дійсності, базувався на фактах. “Історія Британської Індії”(1817) та ”Еле-менти ПЕ”. Суворо дотримувався доктрини Рікад-ро, але вніс деякі доповнення. Теорія в-сті Як і Рікардо, не бачить різниці між в-стю та ціною В. Праця та капітал є різнорідними учасниками ви-робничого процесу, бо капітал – це колишня на-громаджена, уречевлена праця, що також є дже-релом в-сті, створює її. Трудове походження в-сті пояснював, що не праця обмінюється на капітал, а товар на товар. Робітник і капіталіст спочатку виступають співвласниками ще не створеного то-вару, 1-а частина якого належить капіталісту, який авансує капітал, а інша – робітнику, що ава-нсує власну працю, тобто продає її капіталісту за зар-пл, тобто за грошовий еквівалент, що буде відшкодований капіталістом після реалізації час-тини товару, створеного живою працею. Зар-пл. Міль є прихильником теорії фонду зар-пл, який формується за рахунок авансованої частки капі-талу, яка призначена на придбання праці, тому середня зар-пл залежить від розмірів цієї частки та к-ті зайнятих. Прибуток. У процесі розподілу 2-гу частину в-сті товару отримує капіталіст у виг-ляді доходу, що містить у собі прибуток – продукт функня капіталу. Прибуток і зар-пл протистоять один одному як рез-т 2-х форм праці і виконують різні ф-ції: прибуток використовується для від-творення уречевленої, а зар-пл – живої праці. Рента утворюється без участі землевласника, є наслідком ціноутворення, і тим вища, чим більше перешкод існує на шляху до обробітку земель, і вказує, що землевласнику вигідно створювати ці перешкоди. Теорія грошей. К-ть грошей у обігу має важливе значення для стабільності ек-ого розв-ку. Вказував на закономірні наслідки збіль-шення к-ті грошей у обігу – зростання цін, падіння в-сті паперових грошей, дестабілізація В. Описав згубні для В наслідки інфляції, зазначив, що з-ни грошового обігу діють на всьому ринковому прос-торі однаково, а інфляція в 1-ій країні може спро-вокувати інфляцію в інших. Мілль погоджувався з теорією народонаселення та ренти Мальтуса.

17. Еко-не вчення Д. Рікардо.

Давид Рікардо (1772—1823) — видатний представник класичної ПЕ. Його 1-ші ек-ні праці було присвячено проблемам грошового обігу. «Основи ПЕ та оподаткування»(1817). У цій праці Рікардо виступає як ідеолог пром-вої бур-жуазії. Він не тільки розробляє ек-ну програму бу-ржуа­зного розв-ку, а й бере активну участь у по-літичній боротьбі бур­жуазії з землевласниками. Як і Сміт, Рікардо бачить кап-ні відносини приро-дними і вічними. Він розвиває ідею свого попере-дника про особистий ін­терес як головну рушійну силу сус-ого розв-ку за умов повної свободи дії. Але для нього не всі егоїстичні інтереси є рівно-цінни­ми. На чільне місце він ставить інтереси пром-вої буржуазії, рі­шуче виступаючи проти ве-ликих землевласників — лендлордів. Основне завдання ПЕ - відкриття з-нів розподілу. Рікардо фактором зростання вважає розподіл. Теорія в-сті Рікардо розрізняє споживну й міно­ву цінність. Кор-сть (споживна цінність) не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з 2-х дже-рел — рідкісності і к-ті праці, що необхідна для їх добування. Мінова цінність переважної більшос­ті товарів визначається тільки працею. Рікардо під-тримує Сміта в його поясненні цінності працею і кри­тикує за її визн-ня працею, що купується. Не сприймає Рікардо й тлумачення А. Смітом цін-ності як суми доходів. У Рікардо цінність є перви-нною величиною, що визначається працею і роз-поділяється на доходи. На цінність товарів впли-ває не лише пра­ця, безпосередньо витрачена на їх В, а й капітал, тобто праця, витрачена на зна-ряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у В. Ототожнює капітал із засобами В, але не зв'я-зує його з кап-ним способом В, існуванням най-маної праці. У нього все, що бере участь у В, на-віть зна­ряддя первісної людини, стає капіталом. Капітал у нього — нагро­маджена праця. А звідси й висновок про правомірність прибутку на капі-тал. Решта цінності йде на оплату праці. У Рікар-до теорія цінності переплітається з теорією роз-поділу: зміни в зар-пл не спричиняють відповід-них змін цінності товару, а лише позначаються на величині прибутку. У вирішенні проблеми ціннос-ті на кап-ній основі (якщо товари обмінювались лише відповідно до витрат живої праці, то галузі, де основний капітал є незначним або швидко об-ертався, мали б переваги перед галузями, де ос-новний капітал займає більшу частку або обер-тається повільніше) модифікує свою теорію цін-ності. Відмовляється від твердження, що зар-пл не впливає на ціни: зростання номінальної зар-пл збільшує цінність благ, виготовлених за допо-могою капіталу з коротким строком служби, або з допомогою ма­лої к-ті техніки, відносно благ, виго-товлених за допомогою «дов­говічного» капіталу або великої к-ті техніки. Саме в такий спосіб урів-нюється норма прибутку незалежно від статей витрат. Але значно важливішим є збільшення або зменшення к-ті праці. Рікардо також розріз-няє «природну» й «ринкову» ціну. Під при­родною він фактично розуміє цінність, під ринковою — ціну. Рин­кові ціни зазнають випадкових і тирча-сових коливань. Короткочас­ний вплив на відхи-лення ринкових цін від природних справляють попит і пропозиція. Проте за умов вільної конку-ренції та перели­вання капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється змі­ною витрат В. Гроші. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошово­го обігу: нама-гається теоретично обгрунтувати проблему гро-шового обі­гу. Теорію грошей Рікардо будує на ос-нові своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової сис-ми є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого ін. товару, визначається витратами праці. За да-ної цінності грошей їхня к-ть в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота вважає дорогим і нерозумним і розробляє про­ект сис-ми паперового грошового обігу. Паперові гро-ші не мають внутрішньої цінності. Для надання їм цінності необхідно, щоб їхня к-ть «регулювалась згідно з цінністю металу, який служить грошовою од.». Пізні­ше, однак, відійшов від цієї правильної концепції і виступив як прихильник к-сної теорії грошей. Він заявив, що в обігу може бути будь-яка к-ть не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоятиме сукупна маса товарів. Співвідношення цих вели­чин і визначає як рівень цін, так і цінність самих грошей. Теорія розподі-лу. Основною проблемою ПЕ називав розподіл, основу якого становить теорія зар-пл, прибутку й ренти. Зар-пл - це дохід робітника, плата за пра­цю. Праця як товар також має природну й рин-кову ціну. Природна ціна праці визначається цін-ністю засобів спож-ня робітника і його сім'ї, а са-ме до ціни мінімуму засобів існування. Ринковою ціною праці є та, що фактично виплачується ро-бітни­кам. Рікардо ставить її в залежність від по-питу і пропозиції, тобто узалежнює рух зар-пл від руху народонаселення. За умов швидкого зрос-тання населення попит на робочі руки відстає від про­позиції і зар-пл знижується. Якщо ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде бракувати робочих рук — зар-пл зростатиме. От-же, під впливом руху народонаселення ринко­ва зар-пл має тенденцію до зближення з природ-ною. Вважав, що становище робітників із розв-ком сус-ва буде погіршуватись: зростання насе-лення і збільшенням потреби в продуктах с-г зро-статиме цінність останніх. Грошова зар-пл якщо й зростатиме, то значно повільніше від зростання цін на продовольчі товари. А оск зар-пл має регу-люватись з-ном попиту й пропозиції, то вона буде зменшуватись. Прибуток. Прибуток — це пере-вищення цінності над зар-пл. Він не має жодних сумнівів, що робітник створює своєю працею цін-ність більшу, ніж одержує у вигляді зар-пл. Го-ловне, що цікавить Рікардо, — це проблема ве-личини при­бутку і його співвідношення із зар-пл. Підкреслював, що рівновеликі капітали дають од-накові прибутки незалежно від того, яку к-ть пра-ці вони приводять у дію. Але водночас визнавав, що на величину прибутку впливає зро­стання прод-сті праці. Відтак прибуток у нього є то поро-дженням капіталу, то породженням праці. Цієї су-перечності Рікардо навіть і не помічав. Він дета-льно аналізує питання співвідношення зар-пл і прибутку як 2-х складових цінності. Якщо зростає зар-пл, то відповідно зменшується прибуток ка-піталіста. Цю думку він проводить досить послі-довно. Крім того, він підкрес­лює, що рух зар-пл є визначальним у співвідношенні за­р-пл і прибутку. Це зумовлено тим, що праця є джерелом ціннос-ті, а її функ-ня потребує витрат на утримання робіт­ника і його сім'ї. Проте зар-пл не мо­же зрос-ти настільки, щоб нічого не лишилося на прибу-ток. Велику увагу приділяє Рікардо проблемі зни-ження норми прибу­тку. Із розв-ком сус-ва норма прибутку має тен­денцію до зниження. Вона зу-мовлена тим, що прод-сть праці в с-г зменшує-ться (дія «з-ну спадної родючості грунту»), а це призводить до зростання цін на продукти хар-чування, отже, до зростання зар-пл й відповід-ного зниження прибутку. Фактором, що протидіє спаданню норми прибутку, Рікардо вважає розв-к прод-них сил. Зменшення прибутку у зв'язку зі зростанням зар-пл це - надзвичайно складна проблема, що загрожу є на­громадженню капіталу, тому що зменшується джерело нагрома­дження і зникають стимули до нагромадження. Рікардо ан-алізує “прибуток узагалі”, тобто прибуток як ек-ну категорію. Що ж до величини прибутку в окремих галузях чи в окремих капіталістів, то вона може перевищу­вати середню норму. Такий прибуток Рікардо називає «незвичним». Але це явище буде тимчасовим. Через переливання капіталів норма прибутку постійно вирівнюється. Земе-льну ренту визначає як «частку продукту зем­лі, яка виплачується землевласнику за користуван-ня першопочатковими і такими, що не руйнують-ся силами грунту». Він відрізняє рен­ту від тієї частини орендної плати, яка виплачується за користування капіталом, витраченим на підви-щення родючості землі, будівництво госп-ких приміщень тощо. Виникнення ренти Рікардо зв'я-зує з утвердженням приватної власності на землю. Основна теза Рікардо полягає в тім, що рента виплачується за користування землею ли-ше тоді, коли к-ть зе­млі обмежена, а її якість нео-днакова. За цих умов на ліпших землях, де затрати на од. продукції менші, утворюється до-датковий дохід. Під впливом конкуренції фер-мери задовольняються середнім прибутком, а додатковий дохід привлас­нюють власники землі як ренту. Отже, рента — це перевищення цін-ності над середнім прибутком. На гірших ділянках фермер одержує лише середній при-буток, а надлишку тут не виникає. Отже, з гірших ділянок землі рента не виплачується. Динаміку ренти Рікардо правильно зв'язував із нагромад-женням капіталу, розв-ком прод-них сил, зроста-нням міського насе­лення. Зв'язуючи ренту із з-ом спадної родючості грунту, Рікардо писав, що по-рівняльна цінність сирих продуктів підвищується тому, що на В їхньої останньої добутої частки витрачається більше праці, ніж на попередні. Це призводить до підвищення цін, отже, й до зростання ренти. Так само діє і зростання капі-талу. Зрос­тання капіталу також збільшуватиме ренту, тому що збільшувати­меться різниця у прод-сті ділянок. Зменшення капіталу при­зведе до зменшення ренти, оск будуть послідовно ви-лучатись з обробітку найменш родючі землі і від-повідно зменшуватиметься рента з ліпших діля-нок. Зростання населення, за теорією Рікардо, також є неможливим за умов підвищення цін на продовольчі товари. Теорія ренти Рікардо віді-грала велику роль у боротьбі пром-вої буржуазії проти землевласників. Буржуазії імпонував вис-новок Рікардо про те, що в підтримуванні високих цін на хліб заінтересо­вані лише землевласники, тому що це забезпечує їм високу ренту. Пром-ва буржуазія використала теорію Рікардо для обгру-нту­вання вимог щодо скасування хлібних законів. Проблема відтворення і криз. Рікардо запе-речував заперечував можливість надВ і криз. Попит обмежується лише В. Кожен виготовляє продукцію або для власного спож-ня, або на про-даж. Отже, продукти завжди купуються за про-дукти чи послуги. Гроши є лише мірилом, за до-помогою якого відбувається обмін. Можливість виготовлення товару в к-ті, що значно пере-вищить попит розглядав лише як тимчасову і що не може статись одночасно з усіма товарами. Не погоджувався з Мальтусом, що проблему відтворення можна вирішити за рахунок спож-ня непрод-них верств населення (чиновники, земле-власники). Головну причину застою торгівлі вва-жав в прорахунках під-ців щодо В товарів. Теорія міжнародної торгівлі, світового ринку: вису-нув принцип порівняльними, відносних переваг, як абстрактне обґрунтування переваг міжнаро-дної спеціалізації В. Кожна країна спеціалізується на В. в якому вона має найбільші переваги або найменшу слабкість.

Дата добавления: 2015-07-20