Соц-ний напрям у ПЕ Штаммлер, Штольцман. 3 страница

Твори: Коран, твори Ібн Хальдуна

У Західній Європі в добу раннього середньовіч­чя під впливом християнства висловлюються ідеї про рівність лю­дей перед Богом, про працю як єдине джерело існування, про необ­хідність діли-тися майном з бідними.

Твори: “Салічна правда” “Капітулярій про вілли” твори Фоми Авінського, “Руська Правда” “Повість времєнних літ”

79. Неолібералізм у Німеччині. Теорії “соц-ого ринкового госп-ва” та “сформованого сус-ва”.

Особливості нім. неолібералізму - представники цієї течії не обмежуються методологією неокла-сиків, а застосовують також інституціональні під-ходи, розроблені ще історичною школою. Нім. неоліберальна теорія поєднує ідеї сильної дер-жави, що виконує інституціональні, організатор-ські та виховні ф-ції, і має на меті свідомо ство-рити сильну конкурентну ек-ку, спираючись на особливий менталітет нації, здатної до само ор-ганізації і самопожертви, та на неокласичні ідеї саморегулювання ек-ки.

В Нім. видокремились 3 групи неолібералів, кожна з яких зроб. помітний внесок в теорію та практику соц-ого ринкового госп-ва: 1) Най ста-ршу групу нім. неолібералістів очолили В.Репке та А.Рюстов, які приділили особу увагу питанням теорії ек-ого ладу та ек-ної політики, розмежуван-ню та взаємозв’зку цих понять; 2) 2-а група сфо-рмувалася навколо В.Ойкена та Ф.Бема у Фрай-бурзькому університеті. Ця група зайнялася визн-ням стадій історичного й ек-ого розв-ку, тракту-ванням ек-ної сис-ми. 3) 3-я група ¾ А.Мюллер-Армак, Л.Ерхард і їх учні; їх школа наз. Кельнсь-ка. Розробили концепцію “соц-ого ринкового госп-ва”.

У неолібералізмі виразно проявилася тенденція до створення єдиної, спільної теорії трансформа-ції тоталітарного ладу з центрально-керованою ек-кою в демократичний лад на основі вільного ринкового госп-ва з подальшою його орієнтацією на вирішення соц-них завдань. Було розроблено прагматичну концепцію соц-ого ринкового госп-ва, методологію, основою та найважливішими елементами якої стали теорія й політика ладу В.Репке – А.Рюстова, ідеал. типи госп-ва та при-нципи ек-ної політики В.Ойкена - Ф.Бема, ідеї та комплекс конкретних ек-но-політичних заходів щодо адаптації ринкової ек-ки до вирішення соц-них проблем А.Мюллера-Армака – Л.Ерхарда.

Теорію “соц-ого ринкового госп-ва” кельнсь-кої школи наз. серединним “3-ім шляхом”, що пролягає між кап-мом і соціалізмом та веде до свободи й справедливості. Сенс “соц-ого ринков-ого госп-ва” полягає у принципі свободи ринку поєднаного з принципом соц-ого вирівнювання. “Соц-не вирівнювання” вирішує проблему однобі-чного ринкового утворення доходів частково за допомогою соц-них витрат держави, але перева-жно завдяки здійсненню певної податкової полі-тики. Соц-не ринккове госп-во не ідентичне Віль-ній ринковій ек-ці, яка виконує ф-цію вирівнюван-ня, згладжування гострих соц-них відмінностей й конфліктів. Основні елементи структури соц-ого ринкового госп-ва: 1). конкурентний лад, який базується на приватній власності на засоби В; 2). ринок як координуючий механізм і регулятор госп-кої діяльності; 3).домашні госп-ва, пром-сві, с-г, банківські, торгівельні та ін. під-ва як суб’єкти госп-ня; 4).держава, яка за допомогою політики зміцнення конкурентного ладу забезпечує й контролює загальні умови функ-ня ринкової сис-ми та сприяє соц-ому вирівнюванню.

Найважливішим інструментом державного втру-чання в процес перерозподілу (соц-ого вирівню-вання), на думку А.Мюллера-Армака, є оподатку-вання, яке регулюється відповдно до ек-ної ситу-ації: для стимулювання чи стримування ініціати-ви, урівноважування попиту та пропозиції згідно з рівнем доходу та з урахуванням його джерел, а також із нац-ною структурною політикою держа-ви.Усе це має бути спрямоване на досягнення основної мети державного управління ¾ прове-дення соц-но орієнтованої політики.

Цільовою настановою соц-ого ринкового госп-ва є зав-ня досягнення високого рівня добробуту для переважної більшості членів сус-ва в умовах ек-ної свободи на основі конкурентного ладу. З цього погляду концепція такого госп-ва є поки що найбільш науково обгрунтованим і доведеним на практиці синтезом лібералізму й державного ре-гулювання в інтересах соц-но-ек-ого прогресу.

В 1957р. на з’їзді Християнсько-демократичного союзу Л.Ерхард проголосив початок нового етапу розв-ку “соц-ого ринкового госп-ва”. Він підкрес-лив, що І етап, тобто пошук найліпшого “природн-ого ек-ого порядку”, завершився утвердженням “сформлваного сус-ва”, яке досягло високого рівня добробуту та ек-ної стабільності.

80. В.Ойкен та його концепція “ідеальних типів госп-их систем”.

Основоположником неолібералістського напрям-ку нім. ек-ної теорії вважають В.Ойкена, який у повоєнні рр. заснував цілу школу, що займалась проблемами впровадження в життя неоліб. ідей. Вона отрим. назву фрейбурзької . Фрейбурзька школа сформована на базі критики деяких тео-ретичних положень нім. істор. школи, яка зали-шала поза увагою домінуючу роль ек-ки. Представники фрейб. шк. вваж., що втручання держави в ек-ку має бути обмеженним, а мето-дом запобігання диктатурі має бути встановлен-ня конкурентного ладу. Вихідним пунктом неоліб-них пошуків концепції ідеального ек-ого ладу ста-ло вчення В.Ойкена про 2 типи ек-них сис-м: 1) “центрально-кероване госп-во” (примус. ек-ка) та 2) “мінове госп-во” (вільна ринкова ек-ка). Він класифікував їх, виходячи зі способу управлі-ння госп-им процесом, форм координації діяль-ності окремих госп-их од., і підкреслював, що ри-нкове госп-во управляється ринком, є госп-вом відносин обміну, а центрально-кероване виклю-чає вільний ринковий обмін і управляється центральним керуючим органом.

“Центрально-кероване госп-во” хар-ся таким рівнем планування, за якого всі ек-ні зв’язки між ек-ими суб’єктами заміщенні адміністративними вертикальними зв’язками центру з під-вами. Централізоване планування - ек-на політика.

Ек-на політика надцентралізації управління пере-дбачає такий ступінь розв-ку планування, коли з 1-го центру визначають обсяги та якість створю-ваних продуктів до найменших деталей. Це супе-речить принципу вільного виборуÞпостійна від-сутність рівноваги, інфляція, хронічний дефіцит. В.Ойкен вваж., що так централізація суперечить природі ек-ки і поступово руйнує її.

Але в межах центалізованих форм управління розрізняв ряд варіантів: тоталітарно-центрально-кероване госп-во; центрально-кероване госп-во з вільним обміном споживчих товарів; центрально-кероване госп-во з вільним вибором для спож-ча; центрально-кероване госп-во з вільним вибором професії та робочого місця. Екстремальною (ід-еальною) формою є тоталітарна, в якій уособлені всі недоліки та ознаки центрально-керованого госп-ва. Однак ін. форми централізації можуть мати ознаки ек-ки ринкового типу.

“Вільне ринкове госп-во”, побудовано на кон-куренції та приватній власності, є природною ос-новою ек-ого порядку, оск забезпечує під-ку ініці-ативу, розв-к ек-ки, встановлення рівноваги зав-дяки дії конкурентних сил. Воно базується на принципі свободи вибору (рівня спож-ня, профе-сії та робочого місця, ек-них відносин).

Вирішал.чинником ек-ого розв-ку він наз. потре-би, які вільно формуються і потребують негайної реакції з боку виробника, який має бути зацікав-леним у тім, щоб задовольнити будь-які потреби спож-ча. Таку зацікавленість можна реалізувати за умови, що виробникк отримує прибуток і віль-но ним розпоряджається. Ек-на свобода вироб-ника, як і спож-ча, зв’язана з приватною власніс-тю, яка забезпечує спож-чеві право вільного ви-бору благ, а виробнику – право вільного роду дія-льності та отримання доходів. Конкуренція між виробниками створює умови, коли на ринку вирі-шується проблема визн-ня необхідних обсягів В, його структури та рівня цін. Однак абсолютизація принципу свободи може привести до анархії, надмонополізації, тоталітаризму та соц-них пот-рясінь і підриватиме основи госп-ня. Щодо “спра-ведливості” такого госп-ва, то він визнає, що рин-кова ек-ка, побудована за принципами індивідуа-лізму та конкурентності, хоч і сприяє ек-ому про-гресу сус-ва, але суперечить принципу соц-ної справедливості, який може забезпечити лише центрально-керована сис-ма, побудована на сус-ній власності.

На думку В.Ойкена, вирішення проблеми оптима-льного поєднання форм 2 “ідеальних типів” має взяти на себе держава.

65. Основні напрямки розв-ку ек-ної теорії у ХХ ст. та їх еволюція.

Сучасна західна ек-на теорія хар-ся неоднорідні-стю, наявністю багатьох напрямків, шкіл, течій. Така різноманітність є наслідком розбіжностей у визначенні предмета досл-ня й теоретичного трактування ек-них явищ, методу вивчення, з'я-сування основних способів впливу на соц-но-ек­-ні процеси та ролі держави у їх здійсненні. У сучасній ек-ній теорії видокремлюють 3 основні напрямки: неокласичний, кейнсіанство та інституціонально-соц-ий.

Основа неокласичного напрямку - принцип нев-тручання держави в ек-ку. Прихильники цього на-прямку вважа­ють, що вільна ринкова ек-ка («дос-коналий» ринок) без будь-якого зовнішнього втручання досягає ефективної алокації ресурсів. Можливість вільного вступу в обмінні відносини забезпечує досяг­нення на ринку стану рівноваги, тобто такої ситуації, коли за існую­чих у кожний конкретний момент цін величина попиту на кож-ний із створюваних в ек-ці товарів = величині йо-го пропози­ції. Ця рівновага хар-ся тим, що жоден з агентів уже не може виграти в рез-ті нових об-мінних операцій (на конкурентному ринку в пов-ній мірі реалізується потенціал відно­син вільного обміну і кінцева ринкова рівновага є ефективною) Втру­чання ж держави у відносини, що формують-ся на засаді вільної рин­кової взаємодії ек-них су-б'єктів, може спричинити порушення рівноваги, зниження ек-ної ефективності. Тому неокласики ви­ступають за свободу приватного під-тва, рин-кових сил. Об'єктом досл-ня - ринок, ринкова ек-ка (її статична модель, яка розглядається на рівні взаємодії окремих спож-чів та фірм. У нео-класичній моделі передбачається, що індивіди поводять себе раціонально і прагнуть максимі-зації власного добробуту, а метою фірм є мак-симізація прибутку, причому і фірми, і індивіди можуть без будь-яких перешкод вступати 1-н з 1-м у різні ек-ні відносини. Фундаментальною ос-новою неокласичного напрямку є теорія гранич-ної кор-сті та граничної прод-сті, їхніми ав­торами створено солідний математичний інструментарій, який з ус­піхом використовується для к-ного ана-лізу ек-них явищ. У цей же час зароджується інституціоналізм, прихильники якого в основу досл-ня беруть позае­к-ні фактори.

7.Меркантилізм: його суть, основні риси та еволюція.

1-им проявом ек-них ідей буржуазного сус-ва став меркантилізм. У Зах. Європі він зародився вже у XV ст., але ве­ликого поширення набув у XVII ст. Головна передумова появи меркантиліз-му - розклад феодалізму та зародження кап-зму.

Прискорило розв-к кап-ого В ви­никнення світово-го ринку. (зі здійсненням великих географічних відкриттів XV — XVI ст). Після відкриття Америки й морського шляху навколо Африки почалося не-бувале пожвавлення зовнішньої торгівлі країн Зах. Європи. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії.

У центрі уваги мерканти­лістів опиняється «поро-дження» грошей гро­шима. Предмет досл-ня – сфера обігу. На­віть сам термін «меркантилізм», що виник у XVII ст., походить від італійського слова купець. Метод досл-ня — збирання й опи-сування реальних фактів та часткова їх класифі-кація, тобто вони прямують від конкретного до абстракт­ного.

Ідеологію меркантилізму розкривають такі го-ловні поло­ження:1). багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах, тобто багатство — це не що інше, як на-громадження грошей; 2). В створює потрібні пе-редумови для утворення багатства, а тому пот-ребує постійного заохочення й розвитку; 3). Без-посереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші; 4). сфера обігу є водночас і джерелом при-бутку, що утво­рюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі; 5). не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом бага-тства - джерелом багатства є лише зовнішня тор-гівля; 6). ба­ланс зовнішньої торгівлі має бути ак-тивним, тобто треба менше ку­пувати в іноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння ак-тивного балансу погляди ранніх та пізніх меркан-тилістів дуже рі­знилися).

Конкретна меркантилістська політика і теорія пройшли 2 етапи у своєму розв-ку. Це ранній ме-ркантилізм, (монетарна система), і розвинутий мерканти­лізм (мануфактурний).

Ранній виник іще до епохи великих географічних відкриттів. Представники - Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії. Ранній мерка-нтилізм грунтувався на теорії грошо­вого балансу, яка мала 2 зав-ня: по-1-е, залучити в країну яко-мога більше грошей з-за кордону; по-2-е — збе-регти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого ви­трачання і якнайбільшо-го нагромадження грошей у країні з одночас­ною забороною їх вивезення.

Мануфактурний до­сяг свого розквіту у XVII ст. Представниками - Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Сєрра в Італії. Виникла власне сис-ма меркантилізму, для якої хар-рною є теорія торгового балансу. Пізні мер-кантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошо-вого обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм зав-ням забезпечення активного торгового саль­до.

Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збага­чення країни. У головному й ран-ні, і пізні меркантилісти єдині — основою основ всієї системи їхніх поглядів було уявлення, що єди­ним справжнім багатством країни є гроші. Всі меркантилісти виступають на захист максималь-ного нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть ак­тивного балансу.

8. Історичні передумови виникнення та етапи розв-ку меркантелізму.

1-им проявом ек-них ідей буржуазного сус-ва став меркантилізм. У Зах. Європі він зародився вже у XV ст., але ве­ликого поширення набув у XVII ст. Головна передумова появи меркантиліз-му - розклад феодалізму та зародження кап-зму.

Виникнення кап-ого способу В у країнах Зах. Єв-ропи датується 15-16 ст.,коли в надрах феодалі-зму виникають передумови для кап-ого ладу, в епоху первісного нагромадження капіталу, коли провідною формою капіталу був торгівельний, світова торгівля, яка привела до зосередження величезних багатств у окремих осіб, передусім у купців і монопольних компаній. Розклад феода-льного устрою, розв-к товарно-грошових відно-син, зародження кап-му зачіпали інтереси всіх верств населення і надавали питанням ек-ого розв-ку все більшого значення. Ліквідація моно-полії церкви у царині ідеології. Розв-к наукових знань створили сприятливі умови для вивчення і узагальнення явищ ек-ого життя. З`явилося бага-то ек-ної літератури. Що брала за головну мету визначення хар-ру та завдань ек-ної політики.

Прискорило розв-к кап-ого В ви­никнення світово-го ринку. (зі здійсненням великих географічних відкриттів XV — XVI ст). Після відкриття Америки й морського шляху навколо Африки почалося не-бувале пожвавлення зовнішньої торгівлі країн Зах. Європи. Як 1-а спроба теоретичного поясни-ти суть кап-ого способу В виник на підставі узага-льнення досвіду первісного нагромадження капі-талу й вирішував практичні питання цього проце-су. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії.

Конкретна меркантилістська політика і теорія пройшли 2 етапи у своєму розв-ку. Це ранній ме-ркантилізм, (монетарна система), і розвинутий мерканти­лізм (мануфактурний).

Ранній виник іще до епохи великих географічних відкриттів. Представники - Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії. Ранній мерка-нтилізм грунтувався на теорії грошо­вого балансу, яка мала 2 зав-ня: по-1-е, залучити в країну яко-мога більше грошей з-за кордону; по-2-е — збе-регти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого ви­трачання і якнайбільшо-го нагромадження грошей у країні з одночас­ною забороною їх вивезення.

Мануфактурний до­сяг свого розквіту у XVII ст. Представниками - Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Сєрра в Італії. Виникла власне сис-ма меркантилізму, для якої хар-рною є теорія торгового балансу. Пізні мер-кантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошо-вого обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм зав-ням забезпечення активного торгового саль­до.

9. Меркантилізм, його поширення в різних країнах.

Меркантилізм – ек-не вчення, метою якого було теоретичне обгрунтування меркантелістської ек-ної політики. Меркантилізм ще не був наукою, то-му що його основні положення є рез-том опису явищ та певної їх класифікації а не теоретичного аналізу.

Головна передумова появи меркантиліз-му - розклад феодалізму та зародження кап-зму.

Прискорило розв-к кап-ого В ви­никнення світово-го ринку. (зі здійсненням великих географічних відкриттів XV — XVI ст). Після відкриття Америки й морського шляху навколо Африки почалося не-бувале пожвавлення зовнішньої торгівлі країн Зах. Європи.

Голландія, у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавст-во, зовнішню торгівлю та коло­ніальну експансію. Її було проголошено ідеалом меркантилізму. Ме-р­кантилісти закликали вчитися у Голландії, і пос-тупово на цей шлях ставали Англія, Франція, По-ртугалія, Іспанія. Меркантилізм виник в Англії, потім поширився у Франції, Італії та ін. країнах Зах. Європи. У кожній країні політика меркантилі-зму мала свої особливості.

Меркантилізм став досить поширеним в Англії. До 1764 р., було оприлюднено приблизно 2000 ек-­них праць меркантилістів. 2 сторіччя (1651—1849) меркантилізм був офіційною політикою дер­жави (діяв «Навігаційний акт» Кромвеля). Представники - В. Стаффорд, Томас Мен, Самуїл Фортрей.

У Франції меркантилізм також ві­дігравав важли-ву роль у ек-ній політиці, особливо у XVII ст., хо-ча буржуазія тут була слабшою, ніж в Англії, а французький аб­солютизм — суто дворянською диктатурою. Політику меркантилізму взяв на оз-броєння вже Генріх IV, всіля­ко стимулюючи торгі-влю. Ще більшого розв-ку політика меркантилізм-му набула за Людовіка XIV, завдяки заходам ви-датного державного діяча, міністра фі­нансів Жа-на Батіста Кольбера Представником теоретичної школи мерканти­лізму у Франції є Антуан Мокре-тьєн.

В Італії для практичного запровадження полі­тики меркантилізму не було належних політичних і ек-них умов.

Ідеї меркантилізму у тій чи тій формі позначали-ся на формуванні й розв-ку ек-ної політики Іспа-нії, Німеччини, Австрії та ін­ших країн як Зах., так і Східної Європи. Ідеї меркантилізму на­були розв-ку і в Росії. Своєрідність меркантилізму в Росії полягала в тім, що там не бу­ло чистого монета-ризму, його елементи перемішувалися з більш зрілими принципами «торгового балансу». Мер-кантилізм в Росії відображував переважно інте-реси купецт­ва, проте джерелом багатства вважа-ли розв-к прод-них сил країни. Російські меркан-телісти не ототожнювали багатство з грошима і благород­ними металами. В Україні певні риси меркантилізму були властиві за часів ек-ної по-літики Б.Хмельницького.

45. Австрійська школа граничної корисності. Менгер, Бем-Баверк,Візер

Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржи-налістів зробила австрійська школа ПЕ, яка сфо-рмувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Мен-гер (1840—1921), Фрідріх фон Візер (1851—1926) та Ейген Бем-Баверк (1851—1919).

Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та тео­рія граничної кор-сті.

Засновник - К. Менгер. У працях «Основи ПЕ» (1871) та «Дослідження про методи соц-них наук і ПЕ зокрема» (1883) розвинув ідею попередників маржиналізму про «граничну кор-сть» у го­ловну теорію суб'єктивно-психологічної школи. Вихідним методологічним принципом, на якому базується сис­-ма поглядів австрійських учених, був суб'єктивно-психологічний підхід до аналізу ек-них процесів і їхніх факторів.

ПЕ має вивчати свідо­мість суб'єкта госп-ня, тоб-то психологію людини, що за­йнята в ек-ній сфері. Об'єктом досл-ня було індивідуаль­не госп-во як типовий елемент буржуазного сус-ва. Сус-не В розглядали як суто арифметичну суму таких ок-ремих елементів. Для того щоб вивчити і розкри-ти з-ни ек-ки в цілому, треба було спочатку вив-чити механізм їхньої дії на прикладі 1-го Ізольдо-ва­ного госп-ва, а потім екстраполювати отримані висновки на всю сукупність госп-в. Такий метод дослідження отримав на­зву «робінзонат».

Обстоюючи позиції мінової концепції, обмежува-ли ек-ні відносини лише ринковими зв'язка­ми, то-бто відносинами обміну, які є засад­ними в істори-чних досл-нях, оск визначають пропор­ції, котрі формуються у В і надають йому відповідного хар-ру.

Основа ек-ної діяльності психологія суб'єкта госп-ня, яка зумовлює його потреби, мотиви дія-льності й усю його ек-ну поведінку. При цьому об'єктивний хар-р розв-ку сус-ого В і властивих йому з-нів повніс­тю ігнорувався. В їхніх сис-мах усі ек-ні суб'єкти цілком од­норідні й рівноправні, кожний діє виключно у власних інтересах. Ек-ні з-ни в такому разі стають наслідком взаємодії інди-ві­дуальних рішень.

Центральне місце посідає теорія «граничної кор-сті».Прийняті в ПЕ кате­горії «товар» і «в-сть» були замінені поняттями «благо» і «цінність». За-перечували, що в-сть є вті­ленням сус-не необхід-ної праці, а праця — її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію в-сті суб'єктивним змістом. Доміну­ючим фактором блага вони вважали його спож-ну в-сть, або кор-сть(загальна власти­вість мат благ, котра дає змогу задовольнити потреби ін­дивіда, підвищити його добробут). В-сть вини-кає внаслідок взаємозв'язку між потребою люди-ни й ек-ими благами, що можуть її задоволь­нити. Пропозиція таких товарів завжди буває > або <, отже, задоволення буде збільшуватися або зме-ншуватися відповідно до збільшення або змен-шення пропозиції. Таким чином людина визнає важливість товару залежно від рівня його пропо-зиції (взаємозв'язок між життєвими потребами людини та можливими пропозиціями товару, який забезпечує ці життєві потреби, визначають в-сть). В-сть - обов'язкова умова, від якої зале-жить задоволення потреб. Якщо товар не задовольнятиме потреби, він не матиме значен-ня для добробуту людини, а тому не буде цін­ним.

В-сть (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою кор-стю, яку має остання од. йо-го запасу. Зі збільшенням або зменшенням к-ті благ змінюється ступінь задоволення потреби і відповідно цінність цих благ (принцип спадної кор-сті). В-сть товару визначає не найбільша чи середня кор-сть, а його найменша (гранична) кор-сть за даних обставин. В-сть товару народ-жується з використання його у спож-ні, а не з то-го, скільки було витраче­но колись на його В.

В-сть ураховує витрати, але не визначається ними. Витрати визначаються граничним продук-том, а в-сть останнього залежить від міри необхі-дності його для життєдіяльності людини.

За аналізу то­варів та попиту на них обов'язково постає проблема, зв'язана з ви­значенням часу використання товару — споживається він негай-но чи призначений для використання в майбутнь-ому. Неможливо ви­значити заздалегідь загальну потребу в товарі та її інтенсивність, а також рі-вень його пропозиції. Більше того, к-ть товарів, які можна використати в даний момент, може бу-ти змінною величиною, тяжіти до нуля або товар може протягом строку використання втра­чати якісь важливі властивості. Повна сис-ма класифі-кації товарів за рангами грунтується на елементі часу. Для товарів 2-ої черги встановлюється за-лежність від використання товарів 1-ої черги, 3-я черга залежить від 2-ої тощо. Виробничий про-цес у такому разі залежатиме від взає­мозв'язку часу випереджання та відставання, починаючи з моменту підвищення початкового попиту.

Ф. Візер розвивав ідеї Менгера у працях «Похо-дження й основні з-ни гос­п-кої цінності» (1884), «Природна цінність» (1889), «З-н влади» (1926), використовуючи принцип граничної кор-сті для оцінки в-сті витрат В.

Стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат В, а цінність останніх — гранич-ною ко­р-стю граничного споживчого блага. Трак-тував витрати як кор.-сть, що приносять у жерт-ву. З-н Візера: в-сть витрат В є похідною від в-сті продук­ту. Представники даної школи ототожню-вали працю із засобами В, унаслідок чого праця розглядалася не як процес взаємо­дії людини і природи, а як мат річ.

ПЕ є прикладною психологією, а її зав-ня – пояс-нити всі ек-ні явища, на підставі мотивів, якими керуються у власній діяльнос­ті окремі люди. В-сть товару він виводив із кор-сті Менгера, указу-ючи, що кор-сть товарів змінюється під впливом зміни обставин, є похідною від інтенсивності пот-реб і можливості товару ці потреби задовольняти

За об­меженої пропозиції попит триває до точки маржинальної кор-с­ті. Більше того, маржинальна в-сть стає мірою в-сті.

Критикував теорію трудової в-сті. Дотримувався думки, що працю, так само, як інші фактори, зак-ладено у в-сть товару. Розглядав витрати не як капіталовкладення, а як витрати для сус-ва. Дотримую­чись концепції 3-х факторів, стверджу-вав, що починати треба з вивчення поєднання факторів (капіталу, праці та землі), а по­тім визна-чати, яка саме частка в-сті може належати кож-ному фактору. Пропонував порівнювати цінність даного предмета спож-ня з цінністю ін. предмета, виготовленого з тих самих матеріалів, але в ін. пропорціях. Цей метод назвали методом прод-ого внеску.

Вихідним пунктом ПЕ є суб'єкт, індивідуум, а оск в цього суб'єк­та є певні потреби, то вони й відіграють вирішальну роль у ек-ому процесі. Для аналізу брали індивідуума, котрий не займається В. У цілому виробництво відіграє другорядну роль і тільки ускладнює госп-ку картину. Важали, що на початку ек-ого аналізу питання В можна не брати до уваги. Мат блага - обмеженні. Правильно вирішивши проблеми робінзонівсько-го (індивідуаль­ного) госп-ва, можна розв'язати всі ек-ні проблеми су­с-ва.

Приватна власність - вічна категорія, що випли-ває із самої суті економії, оск існує постійна супе-речність між потребами людей і обмеженими за-пасами предметів для задоволення цих по­треб. З цієї причини люди починають цінити предмет, прагнуть оволодіти ним. Приват­ну власність по-роджують рідкість та обмежена к-ть предметів спож-ня.

Бем-Баверк у працях «Основи теорії цінності госп-ких благ» (1886), «Ка­пітал і прибуток» (1889), «Теорія К. Маркса та її критики» (1896), а також у ін. своїх досл-нях дав ширший варіант нової теорії, доповнивши її суб'єктивістською концепцією процента.

Цінності набирають мат блага тоді, коли реаль-ний запас мат благ цього роду настільки незнач-ний, що для задоволення від­повідних потреб їх або не вистачає зовсім, або їх так мало, що пе­вна сума потреб має залишитись незадоволе-ною. І навпаки, не мають цінності ті мат блага, які є в нашому розпорядженні в такій к-ті, що з їх-ньою допомогою можуть бути не тільки пов­ністю задоволені відповідні потреби, а й залишається ще зверх того певний надлишок, який не знахо-дить собі застосування. Поняття цінності є вира-женням зв'язку між сус-ним явищем ціни та інди-відуально-психологічним явищем одиничної оцін-ки. Основа цінності – кор-сть блага. Він розріз-няв 2 види кор-сті: просту (абстрактну) і каліфі-ковану (конк­ретну). Абстрактна розглядалася як кор-сть взагалі, що при­таманна мат благам, які є в достатній к-ті. Кор-сть од. блага в даному разі до уваги не бралася. Кваліфікованою кор-стю на-ділялися блага, запас яких обме­жений і зменше-ння його хоча б на 1-у од. негайно позначає­ться на добробуті індивіда. Таке розмежування кор-сті зв'язува­лося з формуванням цінності мат благ.

Процес утворення цінності поділяв на 2 етапи. 1-й він зв'язував з утворенням суб'єктивної цінно-сті - індивідуальну оцінку блага суб'єктом. Вона залежала від того, яку роль благо відігравало в задоволенні його потреб. Як­що кор-сть абстракт-на, то благо не отримує оцінки і його суб'єктивна цінність =0. Величина кор-сті, що її забезпечує лю­дині відповідне благо, є водночас і мірою його цінності. Цінність речі вимірюється величиною граничної кор-сті - мінімальна кор-сть, що її отри-мує від даного виду мат блага людина.

Дата добавления: 2015-07-20