Соц-ний напрям у ПЕ Штаммлер, Штольцман. 2 страница

Здавалося б, що цій вимозі найбільш відповідає селянське прива­тне госп-во, а не община. Справ-ді, селянське госп-во оголошує вищою з усіх іс-нуючих форм В, але тільки за перехідних умов. Тенденція подальшого розв-ку мас полягати в поступовому розширенні сфери панування дер-жавної власності з общинним володінням і скоро-чення сфери приватновла­сницького В. Це умож-ливить початок поступового пере­ходу до соціалістичних форм госп-ва. Наголошував на можливості не допустити в ро­сію кап-зм, котрий є не обов'язковим, та й не бажаним шляхом ек-ого розв-ку. Після ліквідації феодаліз­му країна розвиватиметься через «перехідний стан» до па-нування колективних форм В. «Перехідний стан» - період співіснування секторів — общин-ного, колективного і приватного. Причому общин-ний сектор має витісняти приватний. На зміну приватній власності має прийти сус-на власність як більш справедлива, як така, що відповідає по-требам трудящих і зв'язана із сус-ним В. Перемо-га соціалізму є невідворотною. Соціалізм стає з-номірним рез-том розв-ку свідомості і матеріаль-ного В. І якщо ідея соціалізму виникла на Заході, то її здійснення можливе насамперед у Росії, то-му що тільки тут збереглась вихідна форма коле-ктивної власності — община. На Заході її давно зруйновано розв-ком кап-зму.

Виступив як глибокий критик кап-зму і бур­жуазної ПЕ у наукових працях: «Молінарі. Курс ПЕ» (1857), «Принципи народного госп-ва В. Рошера» (1858), «Капітал і праця» (1860), «Примітки до «Основ політичної економії (за Міллем)» (1860—1861)та ін.

Кап-зм - експлуататорський, але прогресивний порівняно з феодалізмом лад. Щодо ПЕ, то Чер-нишевський зробив, по суті критичний аналіз іс-торії буржуазної ПЕ й утопічного соціалізму. Він про­аналізував усі основні напрямки ек-ної думки, починаючи з меркантилістів. Високо оцінює кла-сичну ПЕ і називає основним її теоретичним до-сягненням «...висно­вок. що будь-яка цінність створюється працею». Буржуазних ек-тів пізнішо-го періоду нази­ває «рутинними ек-тами», нездат-ними розвивати науку. До цих ек-тів він відносить Сея, Бастіа, Мальтуса, Кері, Рошера, Мак-Кулло-ха та багатьох ін. Теорії вищеназваних ек-тів на-зиває «ПЕ капіталістів» і про­тиставляє їй особи-ву «ПЕ трудящих». Її зав-ня він бачив у захисті інтересів трудящих, і передовсім селянства.

Розробляючи свою «теорію трудящих», аналі-зує майже всі основні проблеми ПЕ. Особливе місце належить теорії трудової в-сті, називає працю єдиною матеріальною субстанцією в-сті. Ви­ходячи з цього він робить висновок про спра-ведливий розподіл. Якщо попередня теорія стве-рджувала, що «все створюється пра­цею», то но-ва додає, що «все має належати праці». Саме з цих пози­цій аналізує такі ек-ні категорії, як цін-ність В, мінова цінність, внутрішня цінність. Кап-не госп-во регулюється цінністю В й міновою цінністю. А в майбутньому соціалістичному госп-ві буде діяти внутрішня цінність.

Цінність В - об'єктивні витрати на В товарів. Мінова цінність (ціна) регулює обмін товарів. Крім відшкодування витрат В, вона забезпечує одержання ка­піталістами прибутку.

Кап-на сис-ма госп-ва з її формами розподілу не сприяє необхідному й можливому зростанню В, що прояв­ляється у невідповідності мінової цінно-сті внутрішній цінності. Хоч мірою внутрішньої цінності (як і мінової) є праця, проте умови їхньо­го утворення різні. Умовою функ-ня мінової цін-ності є попит окремих платоспроможних осіб. Внутрішня цінність передбачає оцін­ку предме-та з урахуванням добробуту всіх трудящих. Це досягається планомірним визн-ням сус-них пот-реб і реальних можливостей їхнього задоволен-ня в майбутньому соціалістичному сус-ві.

У соціалістичному сус-ві метою В є забезпечен­ня добробуту трудящих. Відповідно внутрішню цін-ність матимуть лише продукти, які задовольня-ють потреби трудящих. Здійснює класифікацію потреб і продуктів, які їх задовольня­ють. Про-дукти поділяє на предмети 1-ої необхідності, пре-дмети комфорту і предмети розкошів. Поки не за-доволено потреб у предметах 1-ої необхідності, предмети комфорту, а тим більше розкошів, не можуть мати внутрішньої' цінності.

Капітал — продукт праці, який служить В. Відтак капіталом стають і продукти харчування робітни-ка, зайнятого у В. Предмети розкошів — не капі-тал. Отже, капітал здобув соц-ну хар-ристику як сус-ний фонд В, тобто та частина сус-ого продук-ту, що її сус-во виді­ляє для вигідного В й вигідно-го спож-ня. Капітал — вічна категорія. Проте за умов кап-зму він не забезпечує необхідного зрос-тання В, то­му що капіталісти витрачають великі кошти на предмети розкошів.

Чітко формулює обернену залежність між при­бутком і зар-пл. Підкреслюючи експлуататорську при­роду прибутку, він зазначає, що в майбутньо-му, соціалістичному су­с-ві. коли трудящі будуть власниками засобів В, прибуток зіллється із зар-пл і всі рез-ти праці на­лежатимуть робітникам.

Ренту розглядає як надприбуток. Він, у цілому, поділяє теорію диференційної ренти за родючіс-тю землі, теорію розроблену Рікардо, але катюго-рично заперечує її зв'язок із з-ном спадної родю-чості грунту. У його працях висловлено думку про утворення ренти і на гірших ділянках, тобто або-лютної ренти.

Велику увагу приділяє Чернишевський хар-ристи-ці конкуре­нції і з-ну в-сті, поділу праці за умов кап-зму, проблемам прод-ної праці тощо.

55. Ліберально-буржуазна ек-на думка в пореформлений період. Громади

Укр. ліберально-буржуазний рух як сус-на течія сформувався після реформи 1861 р. Був репре-зентований інтелігенцією, яка гуртується у грома-дах — своєрідній організаційній формі руху. Гро-мади виникають у 60-х р. у Києві, Харкові, Черні-гові, Полтаві та ін. містах України, серед яких на-йвпливовішими були Стара та Молода громади.

Активні діячи «Старої громади» в Києві - В.Б. Ан-тонович, М. П. Драгоманов, П. П. Чубинський, К. М. Михальчук, П. І. Житецький, В. Л. Беренштам, М. В. Лисенко, О. О. Русов, М. П. Старицький, П. А. Косач, В. А. Рубінштейн та ін.

1-им із 1-их осередків, навколо якого згуртовува-лись літературно-наукові та громадські сили Ук-раїни, був журнал «Основа», що видавався в 1861—1862 рр. у Петербурзі. Він був органом громадівців. Офіційним редактором журналу був В. Білозерський. Активну участь у виданні брали П. Куліш, М. Костомаров, О. Кістяківський. Осно-вне своє зав-ня «Основа» бачила у висвітленні нац-но-культурного руху укр. народу. З ек-них пи-тань на одному з центральних місць було питан-ня скасування кріпацтва. Аналогічну позицію зай-мали і київські громадівці. У статті «Відгук з Киє-ва» вони підкреслювали необхідність роз'яснюва-ти селянам «ек-ні та юридичні основи» реформи, яка нібито дає їм можливість «з-нним шляхом до-сягнути бажаної земельної власності». Незвана-ючи на надто помірковану нац-ну програму гро-мадівців («українофілів»), їхня діяльність зазнала численних нападок реакційної преси, а згодом і урядових кіл. Нова легалізація громадівців зв'я-зана з відкриттям у Києві «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства» (1873). В ек-них статтях товариства розгляда-лись питання торгівлі, історії пром-сті, аграрних відносин. Аналіз сус-но-ек-них питань провадив-ся з позицій буржуазного лібералізму: Констату-валося тяжке становище селянства в поре фор-мений період, але вимог, спрямованих на вирі-шення аграрного питання в інтересах селянства, не висувалося. 3 ліберально-буржуазних позицій оцінювався хар-р пореформених аграрних відно-син і на сторінках газети «Киевский телеграф», яка протягом 1874—1875 р. була органом грома-дівців. Значну увагу приділяв «Киевский теле-граф» робітничому питанню, зокрема аналізу но-вих відносин, що складались між робітниками та наймачами. На сторінках газети ставились і ін. ек-ні проблеми, зв'язані з розв-ком кап-них відно-син. У деяких статтях розглядались нові форми організації кап-ого В, а саме — акціонерні компа-нії та їхній вплив на становище робітничого кла-су. Констатуючи виникнення акціонерних това-риств у цукровій пром-сті, газета зазначала, що вони негативно впливають на стан с-г. Вона від-крито захищала дрібного виробника, пропонуючи зберегти його госп-во, зв'язавши з монополією у пром-сті. Отже, для газети, як і для громадівців, у цілому, властивим було поєднання ліберально-буржуазної і дрібнобуржуазної ідеологій.

Соц-но-ек-ні ідеї укр ліберальної інтелігенції з часом зазнали певної еволюції. Ті зміни, які відбувались у житті країни, позначились і на світогляді буржуазії. У другій половині 70-х рр. у добу загального революційного піднесення гро-мадівці, незважаючи на заборони й перешкоди, продовжували свою діяльність нелегально. Цент-ральним програмним зав-ням українофілів прого-лошувалося розв'язання «народно-нац-ого, а не соц-ого питання», під яким розумілося утворення нац-ної держави. Для здійснення цих прагнень громадівці вважали за можливе зосередитися тільки на культурно-освітній діяльності, спрямо-ваній на розв-к нац-них почуттів.

Отже, громадівський рух в Україні створював свого роду нац-ний грунт, на якому розвивалася ліберальна сус-но-ек-на думка.

3. Економічна думка стародавнього Сходу

Писемні джерела, на підставі яких можна дослід-жувати ек-ну думку стародавнього Сходу, — це зведення з-нів, юридичні акти, документи госп-кої звітності та твори про управління державою й де-ржавним госп-вом. Тому багато з них мають нор-мативний хар-р і відображують позицію насампе­ред правлячих верств — фараонів, царів, вель-можних придворних та чиновників. Ек-ому знан-ню притаманні догматизм, апріор­ність і значною мірою символізм.

1-і з 1-их відомих нам пам'яток ек-ної думки нале­жать до епохи Стародавнього Єгипту. У них знайшли відображен­ня численні питання органі-зації та управління державним госп-вом, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, раб-ство, товарно-грошові відносини. Відомі писемні пам’ятки: «Пророчення Іпусера» та «Пророцтво Неферті».

1-им із найдавніших центрів людської цивілізації була Месо­потамія (Дворіччя ). На відміну від Стародавнього Єгипту, у дер­жавах цього регіону порівняно швидко розвивалися приватна влас­ність та товарно-грошові відносини, посилювало-ся соц-не розшарування сус-ва. Держава намага-лася за допомогою з-нодавства регулювати ек-ну діяльність населення та регла­ментувати приват-ноправові відносини. Відома пам`ятка ек-ної дум-ки 18 ст. до н. е. є з-н вавилонського царя Хамму-рапі. Текст з-нів складається зі вступу, 282 ста-тей та підсумку. Основна мета – усебічне зміц-нення ек-ної влади держави. Найвизначніші сатті присвячені питанням охорони власності вавилон-ських громадян. Питанням оренди, найму, лихва-рства. Розв-ток товарно-грошових відносин допу-скається у такій мірі, яка не спричинятиме масо-вого зубожіння вільних громадян. З-ни Хаммурапі захищають приватну власність, особливо влас-ність царя, храму, державних службовців та вої-нів. Зазіхання на неї карається смертю або, у ліп-шому випадку, продажем винуватця у довічне ра-бство. У цілому з-ни царя Хаммурапі є сис-мою правових норм, спрямованих на регулювання соц-но-ек-них відносин.

Економічна думка Стародавньої Індії була оп-овита релігійною оболонкою. У давньоіндійській літературі вже наявні відомості про ек-ний лад держави, а також відображено практичні знання в галузі ведення госп-ва, подано рекомендації що-до управління ним, зокрема щодо організації опо-даткування та з ін. питань ек-ної політики. Буд-дійське вчення: необхідна умова досягнення кінцевого спасіння – нірвани – відмова від влас-ності, не заперечують госп-кої діяльності мирян, подаянням яких мають жити монахи, але не при-діляють їй спеціальної уваги.рабство – перешко-да до досягненння нірвани, боргова кабала – страшне лихо. Сповідується униканння заборго-ваності та своєчасне сплачування боргів.

Брахманське вчення: грунтуються на концепції 3 цілей життя – релігійного обов`яз-ку, матеріаль-ної вигоди та чуттєвої любові. Книги про обов`я-зок – «З-ни Ману», про вигоду – «Артхашастра».

«З-ни Ману» (близько 2 ст. до н.е. – 1 ст. н.е.) – збірка релігійних, моральних, політичних та пра-вових вказівок, що приписувалися міфічному ро-доначальнику людей Ману. У них ек-ка розгляда-ється як сфера діяльності варни вайшя. Вона об`єднувала тваринництво, землеробство, торгі-влю та лихварство. Багатство давало право на особливу пошану тільки у середовищі самих вай-шя. Ремесло як різновид обслуговуючої праці бу-ло долею Варни шудра. Такою самою вважалася праця орендарів –половинщиків. Найманих пра-цівників у с-г. Незалежний господар – сус-ний ід-еал – 1-а з головних умов свободи та повноправ-ності людини. «Артхашастру» (між 4 та 3 ст. до н.е.) присвячено користі, мат вигоді - трактат про мистецтво політики та управління державою, це зведення правил, адресованих царям та прави-телям, якими вони мають керуватися у своїй дер-жавній діяльності. У ньому подано грунтовні відо-мості про ек-ку, адміністрацію, соц-ні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику. Пока-зує величезну роль держави в госп-ому житті країни. Головна мета ек-ної політики – поповнен-ня скарбниці. Тобто «Артхашастра» - вчення про управління та державні доходи. Основні джерела доходів – прибутки від державних підприємств, а також різноманітні податки, мито та штрафи, що стягувалися з населення. Податок – утримання, належне цареві у винагороду за охорону країни від зовнішньої небезпеки та внутрішніх заколотів. Також торкається питання торгівлі як 1-го зі спо-собів збагачення державної скарбиці. Важлива складова регламентації торгівлі – нагляд за ціна-ми та отриманим прибутком. Ринкові наглядачі могли встановити «справедливі ціни» на товар, а на аукціонах стягати різницю між ринковою та оголошеною ціною у скарбницю. Прибуток вклю-чався в ціну товару як частина витрат: місцеві товари - 5%, іноземні – 10%.

Ек-на думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках тогочасних філософських та політичних учень. Основними напрямами ста-рокитайської сус-ної думки були конфуціанство, легізм, даосизм та моїзм. Кофуціанство: Основ-ні постулати вчення у збірці «Лунь юй» («Бесіди й міркування»). Вчення захищало архаїчні стосун-ки, вічний та незмінний порядок, установлений іще легендарними правителями глибокої давни-ни. Сувору соц-ну ієрархію, управління на засаді неухильного дотримання ритуалів, обрядів, пев-ним норм етики та моралі; розглядало регламен-тацію патріархально-родинних відносин як запо-руку стабільності державного ладу. Своєрідна соц-но-ек-на програма для правителів – прави-тель мав дотримуватися економії у витратах та дбати про людей. Пропонувалося розділити бага-тство «справедливіше», щоб не було надто вели-кої бідності, зменшити податки й залучати на-род до громадських робіт, не порушуючи сезонності с-г робіт. Тоді буде гармонія у державі. Школа легістів. Засновник – Лі Куй склав «Зведення» усіх наявних до нього з-нів, котре стало основою законодавства у період 3 ст. до н.е. –3 ст. н.е. створив вчення про найповніше використання сил землі, утіливши у ньому ідеї державного ре-гулювання хлібного ринку. Держава мусить регу-лювати ціни на зерно, закуповуючи його у врожа-йні роки і продаючи за твердими цінами з держа-вних комор у роки стихійних лих та голоду. Моїс-ти. Засновник – Мо Ді (Мо-цзи) (479-400 до н.е.). вчення викладено у книжці «Мо-цзи». Моїсти ви-ходили з природної рівності всіх людей, виступа-ли проти станового поділу сус-ва, засуджували рабство, розкіш і паразитизм панівних станів, гноблення ними землеробів і ремісників. Вважа-ли фізичну працю джерелом багатства й заклика-ли всіх старанно працювати. Щоб досягти щастя та добробуту. Шлях до вдосконалення громадсь-кого життя вбачали в утвердженні у відносинах між людьми принципів «загальної любові» (рівно-правні стосунки між людьми) і «взаємної вигоди» (сума окремих інтересів). Було поставлено пита-ння про співвідношення загальних та особистих інтересів. Даосизм. Книжка «Дао де цзин». Осно-воположник – Лао-цзи (4-5 ст. до н.е.). «Дао» - природний закономірний рух і мінливість усього сутнього. Цей рух не допускає будь-якого зовніш-нього втручання.соц-не зло – порушення цього з-ну, заміни його «людським дао» через несправе-дливість правителів. Виступав проти соц-ної не-рівності, гноблення. Накопичення вельможами багатства, розбою та чванства багатіїв.

2. Метод аналізу історії ек-них вчень

Методико-методологічні засади аналізу історії ек-­ної думки, можуть бути різними залежно від того, якої мети бажає досягти дослідник. Виділяють 2 методи: історичний, або хронологічний, і логіч-ний. Історичний підхід передбачає розгляд ідей, теорій у порядку їхнього виникнення та форму-вання. Він дає змогу проаналізувати сукуп­ність поглядів, ідей на певному етапі сус-ого розв-ку й дальшу еволюцію цих ідей. Такий підхід може по-єднуватися з аналізом со­ц-но-ек-них умов, що в них формувалися ці погляди та ідеї. Логічний метод грунтується на дослідженні еволюції кон-цепцій чи теорій, без достатнього урахування їх-нього зв'язку з іншими тео­ріями та з історичними умовами. У такому разі досліджуються самі тіль-ки теорії, концепції, логіка їхнього розв-ку. Досить часто оби­два методи поєднують.

Існує так званий мотиваційний, або класовий, метод, коли аналіз ек-ної думки підпорядковуєть-ся ек-ній мо­тивації. Визначаються класи, які ве-дуть боротьбу за відповідну част­ку кінцевого про-дукту, а відтак — класова позиція теоретиків, іде-о­логів того чи того класу. Цей метод використо-вував К. Маркс і його послідовники.

Може застосовуватись і територіальний метод, що передбачає досл-ня історії ек-ної думки в певних країнах. Кожний метод має свої переваги і недоліки. Застосовується той чи той метод залежно від того, які зав-ня ставляться. Може використовуватись поєднання різних методів, особли­во у разі навчальних, а не безпосередньо наукових завдань.

58. Ек-ні погляди С.Подолинського

Серіїи Андрійович Подолинський (1850—1891) — представник революційно-демократичного на-пряму. 1879 р. - праця «Життя і здоров'я людей на Україні»,1880 р. — «Ремесла і фабрики на Ук-раїні», що стала першою спробою застосування ек-ого вчення К. Маркса до конкретної історичної дійсності Росії й України, визн-ня істори­чної долі кап-зму в країні.

Констатує, виходячи з учення К. Маркса про 3 стадії розв-ку кап-зму в пром-сті і практичного до-свіду укр. ек-ки, показує, що кап-зм в Україні, а ві-дтак і в Росії в цілому, проходить у своєму розв-ку «ремесло, мануфактуру і великий фабричний здобуток». Підкреслює прогресивність кап-зму порівняно з феодалізмом, але вказує на його іс-торично минущий хар-р. Він критикує цей спосіб В і виступає передовсім проти його ек-ної основи — приватної власності на засоби В. Аналізує су-перечності між працею і капіталом, між зростан-ням багатства буржуазії і зубожінням трудящих мас, суперечність між розв-ком прод-них сил і їх марнуванням за умов кап-зму. «Корінь зла» кап-ого способу В бачить у приватній власності, яка дає змогу капіталістам користуватися продуктом неоплаченої праці робітників. На цій підставі він робить висновок про необхідність знищення кап-зму. Кап-зму він протиставляє соціалізм як такий спосіб В, котрий створює найліпші можливості для розв-ку прод-них сил і найбільш відповідає вимогам моралі

Багато зусиль доклав до популяризації ек-ого вчення К. Маркса. Він розумів, що головне в ньо-му — теорія додаткової в-сті. Саме тому вже в 1-х своїх досл-нях він приділяє цій категорії особи-ву увагу. У викладі і трактуванні багатьох катего-рій ек-ого вчення К. Маркса був часто нерослі до-вним, а інколи допускав і суттєві помилки. Проте його діяльність сприяла ознайом­ленню широких кіл укр. громадськості з ек-ним ученням Маркса.

Подолинський дає нове природничо-наукове визн-ня праці. Саме праця може ста­ти причиною таких змін у розподілі енергії, які дали б можли-вість використати найбільшу частину сил приро-ди для задоволення людських потреб. Виходячи з цього він намагається відповісти на запи­тання: який же спосіб В є найсприятливішим. Таким спо­собом В, за С. Подолинським, буде соціалізм.

1.Предмет курсу і зав-ня курсу

Ек-на думка пройшла довгий шлях від появи уяв-лень про госп-ке життя, поглядів ек-ого хар-ру до формування ек-них теорій. Процес розв-ку ек-них теорій, їх виникнення, зміна іншими і – пред-мет іс­торії ек-них вчень. Історія ек-них учень є складовою частиною іс­торії ек-ної думки, тобто історія ек-них учень є сис-мою ек-них поглядів, які об'єднувались у певну сис-му. Таким чином, історія ек-них учень є поняттям вужчим, ніж істо-рія ек-ної думки.

Сис-ма ек-них поглядів – сукупність ек-них ідей, які роз’яснюють сутність певного кола явищ, вза-ємопов’язані між собою та виникають як наслідок відображення у свідомості ек-них відносин. Прос-лідкувавши історичний розв-к ек-них ідей, з’ясу-вавши як і в яких умовах розвивалась ек-на наука можна повніше зрозуміти та засвоїти положення ПЕ, осягнути еволюцію погядів на категорії та з-ни, зробити аналіз їх тлумачень.

Мета – поглиблення вивчення та осмислення ос-новних етапів і напрямків розв-ку ек-них вчень. Історія ек-них вчень розкриває передумови та з-номірності еволюції світової ек-ної науки, систе-матизує ек-ні знання і дає аналіз, висвітлює ек-ні концепції основних шкіл і напрямків ек-ної думки, знайомлять з досягненнями видатних ек-тів.

Зав-ня:

· Поглиблення знань з економтеорії

· Формування уявлень про з-номірності, тен-денції розв-ку економтеорії.

· Аналіз наукового внеску окремих шкіл і напрямків економтеорії

· Розгорнута хар-ристика сучасих економтеорій.

Знання історії ек-ної думки важливе для оволо-діння куль­турою ек-ого мислення, для творчого сприйняття й викорис­тання ек-ної теорії, для да-льшого розв-ку ек-ної науки.

4. Ек-на думка античного світу. Стародавня Греція – Ксенофонт, Платон, Арістотель.

В античній літературі ек-ну думку стародавнього світу ви­ражено в найрозвиненішому вигляді. Джерелами, які дають уявлен­ня про ек-ну думку античності, є з-нодавство держав, пуб­лічні висту-пи і твори філософів, істориків, політичних діячів, поетів та ін. Висловлювання античних авторів з ек-них проблем, хоч і не є ще цілісною сис-мою поглядів, проте це вже серйозна спроба теорети-чно осмислити та науково узагальнити хар-рні для цієї доби ек-ні процеси та явища.

Основні ідеї мислителівСтародавньої Греції з ек-них пи­тань не тільки дивують своєю надзвичай-ною глибиною та оригі­нальністю. Вони лягли в основу всієї ек-ної науки.

Свої ек-ні погляди Ксенофонт виклав у багатьох творах, головним з яких є «Домострой». У них дано хар-ристику рабовласницького госп-ва. Основна проблема - пошук шляхів подолання прита­манних такому госп-ву недоліків (наприклад прод-ність рабської праці). Розумів протилеж-ність між розумо­вою і фізичною працею. Був при-хильником натурального госп-ва. С-г вважав най-важливішою галуззю ек-ки. Він не залишив без уваги і проблеми товарно-грошових відносин з огляду на можливість їх використання для зміц-нення на­турального госп-ва. Ставив питання про подвійне вико­ристання блага — як споживної цін-ності та як мінової. Визнавав функ-ня грошей ли-ше як скарбу і засобу обігу, засуджуючи лихварс-тво.

Платон .Основні твори, в яких викладено його ек-ні погляди («Держава» та «З-ни»), присвячено проблемам держави. У працях виклав свою кон-цепцію ідеальної держави. Вихідною в його тео-ретичній по­будові була думка про те, що держа-ва, яка складається з багатих і бідних. Поділ пра-ці є основним принципом побудови держави. Вважав, що товари порівнюються за допомогою грошей. Категорія в-сті в його теорії відсутня. Гроші потрібні для обміну, а тому мають викону-вати ф-ції засобу обігу та міри в-сті. До ф-ції гро-шей як скарбу, засобу нагромадження ставився вкрай негативно.

Арістотель — найвидатніший мислите­ь давни-ни, досліджував більш широке коло теоретико-ек-них проб­лем, ніж Ксенофонт і Платон. створив проект «найліпшої держави». Соц-ною основою такої держави мають бути громадяни, які володі­ють середньою власністю. Провідною галуззю ек-ки вва­жав землеробство. Розрізняв 2 види багат-ства: багатство як сукупність споживних в-стей (природне, істинне багатство) і багатство як нако-пичення грошей. Заслугою Арістотеля є аналіз зародження й розв-­ку торгівлі, виникнення гро-шей — необхідність, зумовлена розв-ком торгівлі.

5. Ек-на думка античного світу. Стародавній Рим – Катон, Граки, Варрон, Колумпелла.

Могутність Стародавнього Риму зв'язано зі зміц-ненням і роз­квітом античного способу В, за якого основними відно­синами були відносини рабів і рабовласників. Цент­ральне місце серед соц-но-ек-них проблем Стародавнього Риму займали проблеми рабства й аграрні проблеми, особливо пи­тання раціональної організації рабовласниць-ких госп-в. Саме вони насамперед знайшли відо-браження в з-нах, аграрних проек­тах, спеціаль-них творах, які є важливими джерелами з історії ек-ної думки.

Катон написав трактат «Землеробство», він уза-гальнює досвід і містить практич­ні рекомендації щодо ведення натурального рабовласницького гос­п-ва з певною ринковою орієнтацією. Вважав землеробство за найпочесніше й найшляхетніше заняття. Зразкове госп-во — це переважно само-забезпечуване натуральне госп-во, власник яко-го купує лише те, чого не можна виробити у вла-сному маєтку, а продає тіль­ки надлишки. Не на-даючи великого значення засобам В, виняткову увагу приділяє рабам і організації їхньої праці.

Брати Гракхи Тіберій і Гай пропонували аграрні реформи. Вони полягали по-1-е, у відновленні та зміцненні дрібного землеволодіння; по-2-е, у по-верненні зубожілих дрібних виробників до госп-кої діяльності; по-3-є, у обмеженні розмірів земе-ль­них ділянок, що можуть бути у розпорядженні 1-ого господаря (однієї родини).

Також аграрні проблеми досліджував Варрон.. Називав 2 цілі, досягнення яких мають прагнути землевлас­ники — користь і задоволення. Дохід-ність маєтку визначається його агрокультурою, але передовсім — властивостями грунту.. Визн-аючи вплив ринку на організацію госп-ва, визнав-ав потребу його ринкової орієнтації. Вважає рабів «знаряддями, що говорять».

Колумелла розглядає античне с-г в період кризи рабовласництва. Головну причину цього занепа-ду справедливо бачить у недоліках госп-ня, наса-мперед через недбале ставлення рабів до праці. Узагальнивши тогочасну с-г практику, він запро-понував цілу сис-му заходів для раціональнішої організації рабовласницького госп-ва.

6.Ек-на думка Середньовіччя.

Після падіння Римської імперії (V ст.) починаєть-ся до­ба середньовіччя, що триває аж до XVII ст. Ек-ка цього періоду була переважно аграрною, панувало натуральне госп-во. Мис­лення серед-ньовічної людини мало теологічний хар-р. Ек-на думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань. Цей про­цес почався лише в період пізньо-го середньовіччя (XVI — XVII ст.). Те, що можна розглядати як прояви ек-ної думки, просякнуто духом практицизму. Середньовічні трактати міс-тять численні конк­ретні госп-кі поради, різномані-тні практичні рекомендації, але надто мало тео-ретичних узагальнень і спроб осмислення ек-­них процесів та явищ. У добу не лише раннього (V — Х ст.), а й на­віть класичного середньовіччя (XI — XV ст.) так і не з'явилося жод­них теоретичних творів з ек-них питань. Основними джерелами ек-ної думки середньовічного сус-ва є юри­дичні кодекси й церковні пам'ятки. Ек-ні уявлення наро-дних мас відбилися в різних «єресях» та ек-них вимогах селянських повстань. Відмітна риса ек-ної думки Сходу в середні віки полягала в тім, що вона приділяла увагу власне тим самим проб-лемам, що і в давні часи, насамперед питанням управління країною, організації с-г як головної галузі ек-ки, ремесла й торгівлі як допоміжних.

Дата добавления: 2015-07-20