Соц-ний напрям у ПЕ Штаммлер, Штольцман. 1 страница

1897р. німець Рудольф Штаммлер (1856- 1938) опублікував книгу “Госп-во і право”, якою започа-ткував формування соц-ого напряму в ек-ній науці. Основними факторами соц-но-ек-ного про-гресу вважали не явища ек-ного хар-ру, а право (пізніше державу), яке сприяє розв-ку соц-но гар-монічної сус-ної сис-ми. Стверджував, що “соц-не життя” є зовні відрегульованим спіл- ьним життям людей. Він розрізняв 2 елементи – форму (спіль-на діяльність людей) і зміст (зовнішнє регулюван-ня, яке здійснюється за допомогою пра­ва, держа-вних з-нів).

Першопричину правової домінанти в житті сус-ва предста­вники «соц-ого напряму» пояснювали психологією людини. Вони протиставляли світ природи, який розвивається за об’єктив­ними з-нами, і світ людського духу, що залежить від сво-боди людської волі. Тому соц-на поведінка люди-ни не є об’єктивно зумовленою і регулюється ли-ше з-ном, державою. Представники «соц-ого нап-ряму» висунули тезу, що ПЕ є сус-ною наукою, а ек-ні категорії мають конкретний соц-ний зміст і відбивають сус-ні відносини. Вод­ночас, спираю-чись на неокантіанську філософію, стверджува­ли, що в основу сус-них процесів покладено яви-ща ідеалістично­го хар-ру. Звідси робилися вис-новки щодо немат-ної при­роди сус-них процесів. За об’єктивної зумовленості історичних процесів недоцільно проявляти політичну і взагалі будь-яку активність, аби прискорити ту чи ту подію. В активній політичній боротьбі Штаммлер бачив не­визнання людьми об’єктивності з-нів, переважан-ня прагнень та бажань особистості. Іншим поміт-ним представником «соціального напряму» був Р.Штольцман. Праці - «Соц-ні кате­горії» (І896) та «Мета в народному госп-ві» (1907). Штольц-ман дотримувався погляду, що В є нейтральним у соц-ому плані і не зв’язаним органічно з конк-ретним сус-ним ладом, Його основу він бачив у сус-ому поділі праці, але роз­глядав останній як виключно технологічне явище. У такий самий спосіб трактував і суть праці. Він уявляв її лише як речову категорію й обстоював тезу, що за гли-бо­кого й послідовного аналізу соц-них відносин треба абстрагува­тися від праці. Поглядам Што-льцмана вла­стиве ідеалістичне трактування ек-них категорій. Зокрема, у своїй книжці «Мета в народному госп-ві» він виходив з прин­ципу, що ек-ку підпорядковано моральним ідеалам і вона є за­собом, який використовується людьми для мо-ральних цілей. Метою кап-ного В є реалізація принципу життєвого достатку, який забезпечує існування всім чле­нам сус-ва. Доводив, що окре-мі ек-ні катего­рії (в-сть, зар-пл, прибуток), є тіль-ки засобами для дося­гнення цього вищого мора-льного принципу. Зар-пл має забезпечувати нор-мальне достойне життя робі­тникам. а прибуток—гідне існування капіталістам. Отже, сучасна ек-на сис-ма може дати можливість усім верствам на-селення задовольнити свої життєві потреби. Різницю між робітни­ками та капіталістами бачив лише в тім, що 1-і є ви­конавцями, 2-і — організа-торами В, а така різниця іс­нуватиме завжди. Наз-вав капіталістів вождями нації, а робітників — класом, що перебуває під захистом капіталістів. «Соц-ний напрям» активно захищав права прива-тної власнос­ті. обстоюючи, що її існування відпо-відає не тільки інтересам інди­віда, а і сус-ва. Діє-здатне сус-во потребує організаторів-капіталістів. Тому капіталісти повинні отримувати достатню вина­городу і мати приватну власність, щоб вико-нати свої ф-ції. Головній моральній меті під поря-дковано й дію з-ну в-сті. Штольцман розділяв її на два елементи: зар-пл і прибуток. Обидві ці ча-стини мають конкретне функціональне призначе-ння. Суть з-ну в-сті полягає в тім, щоб забезпечи-ти нормальне існування всіх членів сус-ва, регу­лювати їхні доходи. Теоретична спадщина нової історичної школи, незважаючи на її суперечли-вий хар-р, справила значний позитивний вплив на дальший розв-к як консервативного, так і ре-формістського на­прямів ПЕ.

Заслуга її представників полягає в тім, що во-ни започаткували основи ек-ної соціології, обгру-нтува­вши єдність правових, соц-них та ек-них відносин, доводили необхідність розв-ку сис-ми ек-них знань та ек-ної освіти, показували значен-ня статистичних фактів, історії ек-­ного житгя, вплив існуючих правових відносин, ек-них інсти­туцій на сус-не життя.

48. Американська школа маржиналізму, Кларк.

Наприкінці XIX ст. з'являється своєрідний амери-канський варі­ант теорії граничної корисності. Засновник - професор Колумбійського університету Джон Бейте Кларк (1847 — 1938).

Основні праці «Філософія багатства» (1889), «Розподіл ба­гатства» (1899). «Проблеми моно- полій» (1901). «Суть ек-ної теорії» (1907). Кларку належить авторство так званого з-ну спадної прод-сті праці й капіталу, що його вчений по­клав у основу власної теорії граничної прод-сті.

Спираючись на методологічні принципи австрій-ської школи стверджував, що основними факто-рами розв-ку ек-ки є технологічний і моральний, а її основу становить окреме ізольоване госп-во.

Головною проблемою ПЕ називав проб­лему розподілу. У книжці «Розподіл багатства» він до-водив, що роз­поділ сус-ного доходу відбувається згідно з природним з-ном, який забезпечує кож-ному власникові фактора В стільки багатства, скі-льки він створює.

Претендуючи на збагачення методологічних за-собів наукового досл-ня, розробив власний ме-тод. За аналогією з теоре­тичною механікою він поділив ек-ну науку на 3 розділи: універсальну ек-ку; ек-ну статику; ек-ну динаміку. 1-а вивчає загальні універсальні з-ни розв-ку ек-них явищ. 2-а аналізує їхню дію за умов перебування органі-зованого госп-ва у нерухомому стані, в якому ви-ключа­ються будь-які зміни, тобто є постійними к-ть і соц-ний склад населення, маса капіталу, соц-на організація, техніка і по­треби населення. Ста-тичний стан — це уявна модель для з'ясування умов рівноваги в «чистому вигляді». Основними з-нами сус-ва він вважав статичні.

Динаміку він трактував як рез-т дії зовнішніх сил, що ускла­днюють розв-к і порушують рівновагу. На відміну від своїх попередників розглядав 4 фактори В:

І) капітал у грошовій формі:

2) капітальні блага (засоби В і земля);

3) діяльність під-ця;

4) праця робітника.

Кожний фактор В хар-ся специфічною прод-стю і створює дохід, причому кожний власник отримує свою частку доходів від фактора, котрий йому на-лежить. Так капітал забезпечує банкірові про-цент, капі­тальні блага породжують ренту, діяль-ність під-ця — під-кий прибуток, а праця гарантує робітнику зар-пл. Річ­ний дохід сус-ва розподіляв на 3 великі частини: за­гальну суму зар-пл, зага-льну суму %-ів і сукупний прибуток.

Заслуга Кларка - намагався знайти принцип роз­поділу доходу, критерій, який визначав би частку кожного фактора в продукті. Концепцію спадної кор-сті переносить на ви­робничі фактори, замін-юючи теорію поведінки спож-ча, теорію спожив-чого попиту теорією вибору вироб-их факторів. Кожний під-ць прагне відшукати таку комбінацію факторів, яка забез­печує мінімум витрат і макси-мум доходів.

Капітал розглядав не як 1 фактор, а як 2 (грошо-вий капітал і капітальні блага). За умов статики під-кий прибуток від­сутній, бо вільна конкуренція призводить не до перерозподілу серед­нього при-бутку, а до повної його ліквідації. Виходячи з цьо-го під-цями називав тільки тих осіб, які мають до­статню ділову кваліфікацію і власний капітал.

1-а з головних теорій — теорія граничної про­д-сті —грунтується на ідеях Т. Мальтуса і Й. фон Тюнсна. З-н спадної прод-сті праці й капіталу Кларк обґрунтовував тим, що кожний новий вне-сок праці у В за незмінних розмірів капіталу від-бувається з меншою прод-стю, ніж попередній. У свою чергу, кожний наступний приріст капіталу за незмінної к-ті робітників хар-ся мен­шим обсягом виготовленої продукції, нижчою ефективністю, ніж попередній. Так, згідно з його теорією, коли 1-ий найнятий робітник ство­рює продукт в-стю в 10$, то другий — у 8$, третій — у 6$ і т.д. Прод-сть праці останнього робітника є граничною прод-стю праці. Робить висновок, що гранична прод-сть праці буде тим нижчою, чим більше на-йнято робітників, а зар-пл робітників визначати-меться граничною прод-стю праці. Тобто свою теорію зар-пл він будував також на підставі з-ну спадної прод-сті праці. Згідно з його теорією не-має ніякої експлуатації праці. І якщо зар-пл робіт-ників дорівнює мінімальному продукту гранично-го робітника, то за збільшення к-ті зайнятих вона об'єктивно повинна спадати. Прибуток же Туво-рюється лише за «динамічного стану», коли під-ць виступає як новатор.

Особливістю концепції Кларка - його теорія розподілу бе­ре за вихідну точку не «витрати», не «вкладення» вироб-их фак­торів, а отримані від кожного фактора рез-ти.

Кларк не обійшов увагою і процес монополізації кап-ної ек-ки. Монополія має місце тоді, коли на-явний 1-оосібний контроль над ринком. Такий ви-падок є винят­ковим, а тому монополію трактує як тимчасове явище — і ви­значає як засіб грабунку сус-ва та гальмування прогресу.

10. Історичні передумови виникнення і зага-льна харристика класичної ПЕ.

Розв-к кап-них відносин (17-поч18ст.) спричинив занепад меркантилізму (насамперед у Англії). Ін-тиреси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу В. На 1-й план виходить промисловий ка-пітал. Вчення меркантилістів вже не було взмозі вирішити проблеми буржуазії, яка потребувала обгрунтування головних засад кап-ого В, розроб-ки таких категорій як зар-пл, прибуток, рента.

Представники класичної ПЕ (У.Петті, П’єр де Бу-агільбер, А.Сміт, Д.Рікардо) зробили спробу нау-кового аналізу сучасних їм вироб-их відносин, ви-користовуючи метод наукової абстракції. Доводи-ли, що в ек-ому житті панують об’єктивні з-ни. Во-ни не залежать від волі людини, але можуть бути нею пізнані. Класична ПЕ проголосила принцип ек-ної свободи, максимального обмеження впли-ву держави на ек-не життя. ПЕ стала наукою про категорії й з-ни ек-ого життя. В працях представ-ників класичної ПЕ був дан глибокий аналіз осно-вних категорій товарного госп-ва: товару, гро-шей, цінності (в-сті), капіталу, прибутку зар-пл, ренти.

50. Математична школа в ПЕ. Теоретичні мо-делі Вальраса,Парето.

Математичні концепції ПЕ беруть початок у пра-цях Кур­но і спираються на теорії суб'єктивної кор-сті та про­д-сті факторів В. Виникнення мате-матичної концеп­ції ек-ної рівноваги зумовлене перетворенням кап-зму на розвинуту госп-ку сис-му з високим рівнем взаємозв'язку та одноріднос-ті всіх її частин і елементів, а також розв-ком ма-тематики. Самостійність і конструктивність математич-ного методу – це не тільки метод описування, а й метод к-ного і якісного досл-ня.

Поряд з Курно 1-і спроби застосування матема-тики в еконо­міці зробили італієць Дж.Сева, шве-йцарець Д. Бернуллі, француз Ф. де Форбонна, німець Й. фон Тюнен. У цілісному вигляді мате-матичну теорію ек-ної рівноваги ре­презентують праці великого француза Леона Вальраса (1834 — 1916). Головне у його творчості – опрацю-вання теорії макроек-ної рівноваги. Рівновагу хар-ризував як стан, за якого ефективний попит і пропозиція вироб-их послуг є рівни­ми, існує пос-тійна стійка ціна на ринку продуктів і прода­жна ці-на продуктів = витратам, втіленим у вироб-их по­слугах. 2-і 1-і умови належать до рівноваги обмі-ну, 3-я — до рівноваги В.

Природу рівноваги: людина приходить на ринок з певною к-тю товарів і з певним бажанням реалі-зувати їх за різними цінами. Якщо всі товари по-щастило реалізува­ти за цими цінами, то попит і пропозиція є рівними, а на ринку існує рівновага. Але якщо попит і пропозиція різні, то ціни будуть змінюва­тися, аж поки не буде досягнуто певної рівноваги. Це є загальна теорія рівноваги обміну.

Головна праця - «Елементи чистої ПЕ», в якій намагався описати замкнену математи­чну мо-дель загальної ек-ної рівноваги. Вона претенду-вала на те, щоб об'єднати всі категорії ек-ки на грунті принципу суб'єктивної кор-сті. Не визнавав трудової теорії в-­сті й поділяв усіх агентів В на 2 групи: власників вироб-их послуг (землі, праці й капіталу) та під-ців. Щодо держа­ви, то він визна-чив їй ф-ції гаранта безпеки громадян, захисника їх соц-них інтересів, здатного створити умови для ефективної конкуренції в сус-ві й забезпечи-ти всім однакові права.

Власники вироб-их послуг є продавцями цих по­слуг і одночасно покупцями предметів спож-ня. Під-ці, навпаки є покупцями вироб-их послуг і продавцями споживчих продуктів. В й спож-ня виявляються зв'язаними за допомогою ринків вироб-их послуг та споживчих продуктів.

Отже, в основу математичної моделі Вальра-са покладено ринко­вий підхід до ек-них явищ. Рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але її можна досягнути тільки через ринко­вий механізм, через обмін. Основний істру-мент у цьому механізмі — ціна. Вирівнювання по-питу і пропозиції товарів відбувається за допомо-гою пошуку вза­ємоприйнятних цін, які є цінами рівноваги. Рівноважна ціна встановлюється у то-чці рівноваги між кор-с­тю товарів і витратами на їх В. Ціна є регулятором про­порцій обміну. Вона забезпечує сполучення ступеня кор.-ті споживної в-сті з рівнем витрат.

Концепція маржинальної корисності була тіль-ки 1-им кроком у розвку теорії, відомої як Вальра-сова сис-ма загальної рівнова­ги. Його сис-ма включає всю сферу прояву в-сті й ціни. Вальрас допускав досконалу конкуренцію та однакові ціни за умов даного ринку. Він пока­зав, що досягнен-ня загальної рівноваги за даних умов ринку пот-ре­бує виконання певних правил. По-1-е, для будь-якого індивіда існує крива кор.-сті кожного товару або послуги, наданих на ринку. По-2-е, індивід максимізує кор-сть товару або по­слуги шляхом обміну. По-3-є, він має отримати макси-мальне за­доволення, якщо ціна, сплачена за об-міну, пропорційна маржипальній корисності куп-леного товару. По-4-е, пропозиція кожного това-ру й послуги має = попиту на них, а відтак ціна кож­ного товару або послуги — = змінним витра-там, які зро­блено в процесі довготривалого В.

Основні з-ни, що забезпечує рівновагу:

1) товари одного класу на ринку повинні мати тільки 1-у ціну; 2) ціна товару зрівнює к-ть запро-поновану і к-ть спо­живану; 3) ціна має забезпечу-вати максимальне задоволення і покупцеві, і продавцю.

Вільфредо Парето (1848—1923) — італієць. Голо­вна ідея полягала у створенні ек-ної тео­рії, «очищеної» від понять цінності й кор-сті. ПЕ має вивчати механізм встано­влення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами для їхнього задоволення. Намагаючись теоретично обгрунтувати модель взаємозалежності всіх ек-них факторів, що впливають на сус-не В і спож-ня, він широко користувався математичними методами аналізу.

Теорія добробуту або теорія ек-ного оптиму-му - оптимальний розподіл ек-них ресурсів і благ, що виробляються. В рез-ті еквівалентного обмі-ну кожен його учас­ник отримує максимум кор-сті. Удосконалюючи теорію загаль­ної ек-ної рівнова-ги Вальраса, уточнив критерії стій­кої рівноваги, сформулював її умови, що отримали назву «оп-тимуму Парето». Рівновага трактувалася ним як ек-ний стан, за якого неможливо поліпшити ста-новище когось з учасників обміну, не по­гіршивши становища хоча б 1-о з них. Рівновага настає то-ді, ко­ди діаметрально протилежні сили та бажан-ня й усі численні пере­шкоди буде збалансовано. Обгрунтував неправомірність визн-ня сукупної кор-сті як суми індивідуальних кор-стей, Кор-сть можна ви­міряти, але не к-но, а шляхом оцінюван-ня ступеня пріоритет­ності для покупця - споживчі в-сті (кор-сті) ранжуються за критерієм переваги, за рівнем пріоритетності. Кор-сть для окремої ос-оби чи фірми не рівнозначна кор-сті для всього сус-ва, За споживацькими перевагами здійснює-ться й порівнювання рез-тів і витрат. Коли ек-ка досягає оптимуму, то дальше по­ліпшення будь-яких важливих показників можливе лише вгаслі-док глибоких структурних зрушень. На підставі цього він зробив важливий соц-ний висновок: для того щоб підняти рівень мінімального доходу або зменшити розрив у доходах, необхідно забезпе-чити прискорене збільшення багатства порівняно з к-тю населення. Отже, проблема поліпшення умов життя найбідніших верств населення є насамперед проблемою ство­рення багатства.

56. Сус-но-ек-ні погляди М. Драгоманова

Михайло Петрович Драгоманов (1841—1895) Посідав визначне місце в громадсько-політичному та наук-овому житті України. Він був активним учасником і одним із фундаторів «Старої громади», брав активну участь в орга-нізації «недільних шкіл». У численних публіцистичних тво-рах викриває антинародну суть самодержавства, харизу-ючи його як перешкоду на шляху прогресивного сус-ого розв-ку. Закликає до об'єднання всіх народів Росії в боро-тьбі проти самодержавства

Палкий прихильник возз'єднання українських земель, розв-ку нац-ної культури, виступає проти насильниць­кої русифі-кації, за право українського народу користуватись рідною мовою.

Водночас гостро засуджував реакційні консерва-тивні напрямки в українському сус-ому русі, з об-уренням виступав проти аполітичності українофі-лів, доводячи цілковиту абсурдність їхніх нама-гань відокремити культуру від політики.

Громадсько-політичну програма у «Передньому слові» до 1-о числа збірки «Громада»: спирається на ідеї дрібнобур-жуазного соціалізму Прудона із засадами «громадівства», федералізму й анархізму

Значне місце у науково-публіцистичній діяльності М. Дра-гоманова займають економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861 р. розглядав як позитивний акт, вельми корисний для сус-ва. Але водночас він підкреслював її антинародну спрямованість, зазначав, що реформа була проведена в ін-тересах поміщиків, капіталістів і самодержавства, а селяни одержали лише особисту волю без землі.

Причина тяжкого ек-ого становища селянства - сус-но-політичні відносини, рішуче виступав проти тих, хто такою причиною вважав пияцтво й ледарство самих селян.

На відміну від народників не лише не заперечував кап-ого розв-ку країни, а й бачив, що Росія вже стала на цей шлях. Він правильно зазначав, що розв-к кап-зму сприяє розв-ку прод-них сил, прискорює технічний прогрес. Бачив він і негативні сторони кап-зму, такі як кризи, безробіття, ' що вже почали виявлятися в Росії. Для критичного аналізу кап-ого В намагається використати ПЕ. Високо оціюючи фундаментальні праці з ПЕ західних ек-тів, він підкреслюв-ав необхідність їх перекладу, що сприяло б розв-ку в країні ек-ної думки.

Майбутнє сус-во зв'язував із соціалізмом (ґромадівством), як більш досконалим, ніж кап-зм, ладом. Під соціалізмом він розумів такий спосіб В, за якого фабрики, заводи і про-дукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й рез-ти с-г В — сільським громадам. Перехід до нового ладу він мислив як еволюційний, не заперечуючи, проте, і мож-ливості революційних виступів.

Можна з упевненістю сказати, що М. Драгоманов у розумі-нні питань сус-ого розв-ку був більшим реалістом, ніж деякі його пізніші критики. Оцінюючи сус-но-ек-ні погляди М. Драгоманова в цілому, слід зазначити, що він був ідеоло-гом дрібної буржуазії, але, як реформіст, змикався з буржу-азним лібералізмом.

54. ПЕ в Росії наприкінці 19-початку 20 ст.

Еволюція сус-но-ек-них відносин у Росії, розв-к ПЕ на Заході не могли не позначитись на ПЕ в Росії. Якщо в пореформений період вплив кла-сичної ПЕ на російських ек-тів був досить знач-ним, що пояснювалось антикріпосницькою спря-мованістю наукових праць останніх, то поступово становище змінюється. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. перед ек-тами постають нові проблеми, но-ві завдання. Значного розв-ку набуває теоретик-на розробка ек-ки окремих галузей В. Змінюється і сама проблематика ПЕ. Замість детального ан-алізу ек-них категорій на 1-ий план виходять пи-тання ек-ної політики. Посилюється вплив нових напрямків ПЕ Заходу, зокрема австрійської шко-ли та німецької історичної школи. Причому цей вплив не був однобічним. Російські ек-сти роз-робляли низку проблем у руслі цих напрямів і здобули високу оцінку на Заході.

У кін. 19 і на поч. 20 ст. в ПЕ Росії набувають значного поширення нові напрями. Складається соц-ний напрям (соц-на школа) ПЕ, представники якого соц-не протиставляли мат-ому і на 1-ий план висували правові, етичні відносини людей. Цей напрям був репрезентовали С. Солнцев, П. Струве та ін. Формуються також психологічний та математичний напрями. Представники психолог-гічного напряму розвинули суб'єктивну теорію цінності, запровадили поняття об'єктивної й су-б'єктивної госп-кої цінності, поширили суб'єктивні принципи психології окремої людини на психоло-гію «колективності», застосовуючи такі поняття, як «соц-ні оцінки», «сус-на гранична кор-сть». 1-н із представників цього напряму (В. С. Войтинсь-кий) пропагував поєднання психологічного на-пряму з історичним.

Основи математичної школи в Росії заклав Чуп-ров, хоча інтерес до цього напрямку виник іще в 60-х рр. Значний внесок у розробку математич-них методів у Росії зробили такі ек-ти, як Ю. Г. Жуковський, В. К. Дмитрієв, Л. 3. Слонімський та ін. Так, Жуковський з допомогою цих методів на-магався дати аналіз теорії прибутку і теорії ренти Рікардо. Слонімський пропагував ідеї І. Тюнена і А. Курно. З викладенням найцінніших досягнень математичної школи виступив Вінярський.

Праці відомого ек-та-математика Дмитрієва справили значний вплив на розв-к ек-ко-матема-тичних досл-нь не тільки в Росії, а й за кордоном. Головна мета його ек-них нарисів — довести су-місність трудової теорії і теорії граничної кор-сті. Він 1-им запропонував спосіб визн-ня повних вит-рат праці на В продукції і поєднав аналіз вироб-их витрат із аналізом ціни та її залежності від по-питу і пропозиції.

Однак математичний напрям не набрав у Росії великого поширення, багато ек-тів критикувало математичну школу. Отже, можна сказати, що розв-к ПЕ в Росії хоч і мав певні особливості, зумовлені особливостями соц-но-ек-ого розв-ку країни, проте в цілому відбувався в тому са­мому напрямку, що й на Заході.

51. Ек-ні погляди декабристів Герцена й Огарьова.

Основу ек-них поглядів Герцена й Огарьова ста-новила бо­ротьба з кріпосництвом, розробка ре-волюційної програми звільнен­ня селян. Ці проб-леми висвітлено Герценим у працях: «Росія» (1849) «Про розв-к революційних ідей в Росії» (1851), «російсь­кий народ» (1853), - та Огарьо-вим у «Що зроблено для звільнення кріпосних людей» (1857), «Іще про звільнення селян» (1858). «Що потрібно народові» (1861). У цих тво-рах гостро критикувалося кріпосництво. Критика кріпос­ництва. як і в цілому світогляд 2-х видатних мислителів, не лиша­лись незмінними. Вони прой-шли складну еволюцію від позицій дворянських революціонерів до революційного демократизму.

Огарьов був прихильником звільнення селян із землею. Проек­туючи майбутнє поміщиків, радив їм включитися у розв-к пром-ті. Розуміючи, що це потребує капіталів, він висту­пає за викуп селяна-ми землі. Аналогічно вирішує проблему й Герцен. Він теж палкий прихи­льник звільнення селян із землею, закріплення за ними всієї землі, що пе-ребувала в їхньому користуванні. Проте не бачив нічого несправедливого в тім, що поміщики одер-жать пев­ну компенсацію за втрату права користу-ватися «вигодами минулої кричущої несправед-ливості». У літературі таку позицію Герцена й Огарьова зв'язували із ро­зумінням ними необхід-ності компромісу з дворянством. Це так. Але слід враховувати й інші 4 фактори: Герцен і Огарьов були дво­рянами; напередодні реформи навіть найбільш прогресивна час­тина сус-ва, навіть та-кий революціонер-демократ, як Чернишевський схилялись до викупу землі (різниця між ними по-лягала лише у визначенні величини викупу); у пи-танні звільнення селян виявляли схиль­ність до лібералізму (вони апелювали і до дворянства, як до розви­нутого й освіченого класу, і до уряду). Після реформи Герцен та Огарьов стали на пози-ції революційного вирішення селянського питан-ня. Гостро критикували реформу 1861 р., назива-ючи її обма­ном, «новим кріпацтвом», оск вона не дала селянам ні землі, ні волі. Відображаючи ін-тереси селянства, яке боролося проти поміщиць-кого землеволодіння і поміщицької власності. Проголосили й обгрунтували гасло «Земля і во-ля». Нова платфор­ма видавців «Колокола» щодо аграрного питання передбачала лікві­дацію помі-щицького землеволодіння, передачу всієї землі селянам. Вирішення цієї проблеми зв'язувалось із селянською революцією.

Критикували не лише кріпосництво, а й кап-зм, як нову форму експлуатації, «нову форму рабства». Порівню­ючи ек-ні процеси, які відбувались у по-реформеній Росії, з ек-ним розв-ком Заходу, Гер-цен виступив з обгрунтуванням особливого — не кап-ого шляху розв-ку Росії. Основою цього розв-ку в нього була община, общинний селянин. Він не ідеалізує общинний лад. Мало того, ще до ре-форми Герцен, як і Огарьов, убачав в общині ли-ше «уламок кріпосного побуту». У пореформений період їхні погляди на общи­ну змінилися. Саме в общині вони бачили запоруку соціалізму. Гаран-тована общиною рівність селянського землево-лодіння мала відвернути небезпеку пролетариза-ції селянства. Герцен став основоположником «селянського соціалізму», який складався з 3 за-сад: 1) право кожного на землю; 2) общинне во-лодіння землею; 3) громадське управління. Лише на цих засадах «може розвиватись майбутня Ро-сія». Виступав з гострою критикою кап-зму, поєд-нуючи її з критикою буржуазної ПЕ, яку він тлума-чив як науку, котра, орієнтуючись на приватну власність, стоїть на сторожі кап-ної сис-ми госп-ва. Щодо росії, то буржуазна ПЕ з її орієнтацією на приватну власність виступала в ролі захисни-ка поміщицького землеволодіння, обстоювала кап-ний розв-к країни, що суперечило ідеям селя-нського соціа­лізму Герцена. Аналогічну позицію займав і Огарьов.

Критикуючи буржуазну ПЕ, Герцен і Огарьов проголошують необхідність створення нової ек-ної науки, яка б виступила проти основ кап-зму, за обгрунтування соціалізму.

57. Революційно-демократична ек-на думка в Україні.

Носієм революціино-демократичної тенденції сус-ого розв-ку в пореформений період було ре-волюційне народництво, яке виступало з позицій пореформеного селянства, боротьба якого спря-мовувалась проти залишків кріпосництва.

Народники України організаційно були міцно зв'я-зані з народницькими гуртками Росії, але не зва-жаючи на спільність як у теоретичних питаннях, так і в практичній організаційній діяльності, котра існувала між укр. і російськими народниками, мА-ли місце і деякі особливості, що хар-ризували народницький рух в Україні.

В Україні не було общинної форми землеволо-діння, властивої великоруським губерніям, що й зумовило певну різницю теоретичних засад росі-йських та укр. народників. Відповідно і соціалісти-ні ідеали селянства останні бачили не в общині, а у зрівняльному подушному переділі землі. Де-які укр. народницькі гуртки з різними формами землеволодіння навіть зв'язували питання про політичну боротьбу. З відсутності общини в Укра-їні вони робили теоретичний висновок про без-плідність і шкідливість тут політичного переворо-ту, який нібито віддалить революцію. У районах же з общинним володінням землею політичний переворот може привести і до ек-ого звільнення народу. 2-им моментом, що хар-ризував народ-ницький рух в Україні, був зв'язок частини його учасників з українофілами, тобто з буржуазним нац-но-визвольним рухом, зокрема з його лівим (демократичним) крилом. Українофіли, як і народники, вели пропаганду на селі, розповсюд-жували нелегальну літературу. Їхня діяльність у цьому напрямку майже нічим не відрізнялась від народницької. Певний вплив на народників в Ук-раїні мала й діяльність ліберальних елементів, яка посилювала опозиційний рух. Не пройшли повз увагу народників і конституційні домагання укр. буржуазної інтелігенції.

Серед найбільш відомих представників народництва можна виділити: Ф. Волховського, К. Бреш-ко-Брешковська, братів Жебуньових, С.А. Подо-линського, В. Навроцького.

52. Ек-ні погляди Чернишевського .

Микола Гаврилович Чернишевський (1828—1889) - представник революційно-демократично-го руху. Більшість його праць присвячено крити-ці кріпацтва: «Про нові умови сільського побуту» (1857), «Про позе­мельну власність» (1857), «Лис-ти без адреси» (1861), «Панським се­лянам від їх-ніх прихильників уклін» (1861).

Критика кріпацтва, обгрунтування необхідності його знищення грунтувались на глибокому аналі-зі суті кріпос­ницької сис-ми як примусової праці. Обов'язкова праця є невигідною не лише для се-лян, а й для поміщиків, вона є головною причи-ною убозтва держави в цілому. Хар-ризуючи крі-пацтво як гальмо ек-ого розв-ку, розробляє про-граму його знищення, яка не обмежується ви-могою ліквідації примусової праці, особистого зві­льнення селян. Основа програми - питання про землю. Виступає за ліквідацію поміщицької влас-ності на зем­лю без викупу, передачу землі в дер-жавну власність з общинним володінням. Ідеа-лом є така форма поземельної власності, яка по-єднує власника, господаря й робітника в 1-ій осо-бі. Дер­жавна власність із общинним володінням з усіх форм власності найбільш підходить до цього ідеалу.

---

Дата добавления: 2015-07-20