Критичний напрям в ПЕ 4 страница

31. Ек-на концепція та практична діяльність Оуена

Одними з 1-их науково обгрунтованих соціалісти-них докт­рин, що базувались на критиці приватної власності, на концепції її трансформації, були ідеї соціалістів-утопістів Сен-Сімона, Фур'є та Оуена.

Головною особливістю утопічного соціалізму було те, що його автори намагались вирішити проблеми побудови справедливого су­с-ва негайно, спираю-чись на тогочасні сус-ні інституції — державу, на-уку, мораль, політику та тогочасну ек-ну базу. Во­ни вірили, що сус-во можна вдосконалити, вплива-ючи на люд­ську свідомість, використавши силу держави. Соціалісти-утопісти шукали виходу в просвітительстві: потрібно, щоб сус-во — а під сус-вом вони розуміли найбільш освічену його частину — усвідомило, що кап-ний лад супе­речить людській природі. Утопічний соціалізм з'являється майже одночасно в 3-х фор­мах, у 3-х своїх різно-видах: у Франції — сенсімонізм і фур'єризм, а в Англії— оуенізм.

Основні праці Оуена: «Про формування людсько-го хар-ру» (1813), «Доповідь графству Ленарк» (1820), «Зауваження про вплив пром-вої сис-ми» (1815), «Виклад раціональної сис-ми сус-ва» (1830). Він є автором проекту Фабричного з-ну, а після 1834 р. починає видавати журнал, в якому пропагує євангелістське вчення та пише праці на теми моралі, з яких головною є «Новий мо­ральний світ» (1845). Був одночасно і теоретиком, і практи-ком. Він ви­ступав за створення нового сус-ва за допомогою просвітитель­ства й законодавства. В основу його програми покладено теоретичну сис-му, провід­ною ідеєю якої є формування соц-ого се-редовища, сприятли­вого для ефективної праці та всебічного розв-ку людини. Проголошує, що лю-дина — продукт середовища і що змінити її мо­жна, лише змінивши середовище, в якому вона існує. Під середовищем він розуміє сус-но-ек-ні відноси-ни, що впливають на поведінку людини. Основні складові сус-ого середовища - є інституціональні (ідеологія, мо­раль, право, освіта) та ек-ні компоне-нти. Він уважає, що ф-ції з формування нового се-редовища має взяти на себе держава, силою своєї влади спонукаючи до створення прогресивних інс-титуціональних і ек-них форм. Стверджує, що для перебудови ек-ого середовища потрібно знищи­ти приватну власність і прибуток, забезпечити еквіва-лентний обмін товарами за їхньою в-стю, замінити гроші «бонами праці», що стануть справжнім екві-валентом цінності. Критикуючи кап-зм, характе-ризує його як нераціональ­ну сис-му, що породжує суперечності, злидні, нові форми рабства та війни.

Причиною недоліків кап-зму він уважає приватну власність, релігію та шлюб, освячений церквою.

Приватна власність зумовлює приватно-кап-ну фо-рму розподілу, що уособлюється в праві власника визначати рівень при­бутків і тим самим підривати основи мат стимулів до пра­ці. Доводить це, поси-лаючись на дію з-ну в-сті. Визначає в-сть по-рікар-діанському, тобто працею, ви­траченою на В това-ру, а не тією працею, що купується на товар. Він заперечує думку Сміта, що з нагромадженням ка-піталу і приватної власності на землю продукт пра-ці розподіляється між 3-ма класами сус-ва, а тому в-сть визначається доходами. Для Оуена конкурен-ція і прибуток є 2-ма сторонами того самого явища — В, приватного за хар-ром. Кап-зм базується на прагненні отримання прибутку. Прибуток трактує як рез-т несправедливого обміну, до­даток до ціни. Він є причиною ек-них криз надВ, або, скоріше, недоспоживання, вимагав ліквідації нетрудових прибутків. Гроші – 2-ий недолік кап-зму: вони спотворюють обмін і розподіл. Твердить, що гроші є знаряддям прибутку. Завдяки грошам прагнення прибутку підкоряє собі обмін, і неномальний про­даж товару за ціною вищою ніж його в-сть стає мо-жливим. Тому потрібно ліквідувати гроші. У пояс-ненні криз виходив також з індустріалізації В: ма-шинне В сприяє розширенню пропозиції, але поро-джує безробіття і скорочення попиту. Оуен стверд-жував, що нова пром-ва сис-ма може існувати і без капіталістів. На під­ставі рівня розв-ку техніки піс-ля пром-вої революції він робив висновок про те, що можна створити таку досконалу організацію В й розподілу, яка б не зазнавала криз. Релігія – 3-ій недоліком існуючого сус-ого ладу, оск вона не ви-конує ф-цій виховання нової людини, суперечить принципам сус-ної справедливості, закріплює нері-в­ність як моральний з-н. Шлюб, освячений церк-вою, — 1-а з форм рабства, причому постійного, оск його не можна скасу­вати в межах релігійного законодавства. Він посягає на свободу особистості, суперечить людській природі. Шляхи реформу-вання кап-зму. Створення соц-ого сере­довища — провідна ідея усіх практичних заходів Оуена. Сприяння у здійсненні цієї ідеї він очікував то від хазяїв, то від держави, то від кооперації. Вихован-ня через асоціацію, що об'єднується на підставі ек-ого кооперування праці, рівноправної участі у В й розподілі, Оуен оголосив наріжним каменем своєї доктрини. Оуен-реформатор. На фабриці Оуена (Нью-Ленарк) було ство­рено майже всі інститути соц-ого сус-ва. Крім того, він на півстоліття випе-редив фабричне законодавство: зменшив трива-лість робочого дня для дорослих із 17 до 10 годин, заборонив працю дітей до 10 років і створив для них світські школи, відмовився від сис-ми штрафів

Оуен, працюючи в графстві Ленарк, спромігся на практиці полі­пшити організацію В, підвищити тру-дову дисципліну та прод-сть праці, поліпшити ум-ови праці, життя й побуту робі­тників, створити висококультурне середовище у межах окремого фабричного селища.

Успіхи, яких він досяг у Ленарку, Оуен мріяв поширити на все сус-тво. Він починає розробляти програми реформування кап-зму, ініціює і бере участь у розробці фабричного законодавства

Оуен опрацював також цікавий план ліквідації безробіття, з до­помогою організації «кооператив-них селищ» для безробітних. Кож­не селище мало бути самостійною госп-кою од. і виро­бляти все для задоволення власних потреб, і лише надлишки ви-робленого можна було продати. Селища функціо-нували б за принципами госп-ого та комерційного розрахунків. Створен­ня таких селищ мало зробити, на його думку, зайвим податок на ко­ристь бідних.

В основу обміну покладалися так звані трудові гроші, тобто бони, що відображатимуть реальні витрати праці на В товару і, відповідно, знищува-тимуть можливість одержання будь-якого прибу­тку. На практиці це виглядало б так, що кожний, хто має товар, несе його в Банк обміну і після оці-нювання експертами отримує бони, із зазначенням, скільки трудових годин витрачено на В дано­го то-вару. Власник бонів міг отримати в банку будь-який інший то­вар, на В якого витрачено стільки ж трудових годин. Комуністичне сус-во — головна мета теоретичної сис-ми Оуена. Реорганізацію всь-ого сус-ва на комуністичних заса­дах він уявляв як створення окремих громад. На відміну від Фур'є, Оуен не визнає приватної власності взагалі. Тому в громадах немає місця капіталістам та кап-ому при-бутку. Оуен не був революціонером: він відмовив-ся брати участь в чартистському русі, ніколи не ви-ступав за експропріацію приват­ної власності, об-межуючись лише ідеєю соціалістичного реформу­вання сус-ва з допомогою найсвідоміших його представників та уряду.

32. Історичні умови та теоретичні джерела формування марксистської ек-ної теорії. Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як напрям класич-ної ПЕ, що претендував на вдосконалення методу те-оретичних досл-нь і створення нової соц-ої картини світу. Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучас­никами і свідками утвердження кап-них відносин, отже форму­вання марксистського ек-ого вчення відбувалося тоді, коли поступальний розв-к кап-зму зазнав 1-их глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням сус-них суперечнос-тей, про­явом яких були заворушення, повстання, соц-ні потрясіння.

Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банк-рутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту пром-сті. Робітничий клас, що повністю зале-жав від успішного розв-ку кап-ого В, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Поча­лось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боро-тьбу за ек-ні інтереси робітничого класу. 1836 р. в Англії виникає чартистський рух, що проіснував бли-зь­ко 1/4 ст. Його організованість, масовість, ек-ні та, головне, політичні гасла свідчили про те, що у сус-ві народжу­ється нова могутня сила. Розв-к кап-зму в Ні-меччині, на батьківщині Маркса й Ен­гельса, відбува-вся шляхом повільної реформації феодальних відно­син, що болісно позначалося на основній масі населе-ння. Повстан­ням сілезьких ткачів 1844 р. розпочався новий напрямок у робітничому русі: виступи робітни-ків почали набирати комуністич­ного забарвлення. Са-ме тоді уперше постало питання про теоретич­не об-грунтування революційної боротьби. У Франції 1831 та 1834 рр. суперечності розв-ку кап-зму від­билися в повстаннях ліонських ткачів. Революція 1848 р., коли па­ризькі робітники вийшли на барикади з буржуазно-ліберальними га­слами, та післяреволюційні події під-готували нові підходи до ви­зн-ня мети боротьби робі-тничого класу за свої права. Кап-зм усім своїм розв-ком готував собі ворогів, не виправ­довуючи ні лібера-льних сподівань, ні теоретико-ек-них обгрунтувань його прогресивності. Тому одночасно з еволюцією класичної ек-ної теорії відбувається формування но-вого на­пряму — марксизму, що спочатку обмежував-ся обгрунтуванням ре­волюційно-демократичної теорії перебудо-ви сус-ва.

Маркс та Енгельс розпочинали свою діяльність як ре-волюційні демократи та теоретики революційної бо-ротьби, але згодом створили власну теоретичну сис-му, яка охопила всі соц-ні науки.

Теоретичними джерелами марксизму, крім класич-ної англійської ПЕ, були німецька філософія і фран-цузький утопічний соціалізм. Марксистська ПЕ у то-му вигляді, як її було за­початковано Марксом та Ен-гельсом, увібрала в себе всі методи досл-ня, допов-нивши їх новим підходом — ви­зн-ням ек-них проце-сів як фази соц-но-ек-ого розв-ку, ек-ні сили котрого визначаються мотиваціями та боротьбою протилеж-них, конфліктуючих інтересів. Сус-во розглядається з погляду боротьби класів.

33. Теоретичні проблеми 1-го тому «Капіталу» Вийшов з друку 1867 р., і йому Маркс дав заголовок — «Процес В капіталу». Центральна проблема –проб-лема В додаткової в-сті як основи розв-ку й виразни-ка відносин між капіталом та працею. Теза, з якої ви-ходить Маркс у своєму аналі­зі, — це визначальна роль В щодо розподілу, обміну та спож-ня. Досл-ня починається з визначення ролі грошей та товару у становленні кап-зму. Аналізуючи просте товарне В, Маркс доводить, що існування в докап-ну добу товар-ного В й торгівлі, яка обслуговувалась за допомогою грошей, історично зумовлює виникнення капіталу.

Категорії товару і його в-сті Передовсім визначив-ши товар, як продукт, призначений суто для обміну, а не для власного спож-ня, Маркс звертає увагу на те, що товар має 2 властивості, 1-а з яких забезпечує йо-му по­пит на ринку (споживна в-сть) і характеризує товар як корисну у конкретному відношенні річ; 2-а (в-сть) — забезпечує йому можливість обмінюватися на інші речі, порівнюватися з ними неза­лежно від то-го, в якій формі вони виступають, які конкретні пот-ре­би задовольняють. Пропорції в процесі обміну (мі-нова в-сть) визначають­ся через порівнювання в-стей.

Аналізуючи процес обміну товарами на основі порів-нювання їх­ньої в-сті, Маркс в історичній ретроспек-тиві показує розв-к обміну і виникнення грошей як закономірного наслідку цього роз­в-ку. За Марксом, гроші — це також товар, який виступає у спе­цифічній формі, але завдяки їх участі в процесі обміну в-сть на­бирає форму ціни, яка може = в-сті, а може від неї відрізнятись. Ф-ції грошей у процесі обміну. У вирі-шенні цієї проблеми він іде далі класичної школи, ви-значаючи 5 ф-цій грошей: як мі­ри в-сті, засобу обігу, засобу створення скарбів (золото та сріб­ло) та засобу нагромадження, засобу платежу та світових грошей. Різні етапи розв-ку сус-ва зумовлюють різний рівень реаліза­ції цих ф-цій. Докладне досл-ня суті товарів та грошей передує викладу го­ловної ідеї 1-го тому «Ка-піталу» — проблеми перетворення прос­того товарно-го В на кап-не, що відбувається в межах еквівалент-ного обміну на підставі закладеної в товарах в-сті.

Маркс показує, як гроші виходять з товарної форми і стають 1-ою формою прояву капіталу. Однак він не ототожнює гроші і капітал, а підкреслює, що лише за відповідних умов вони виконують цю функцію. Як будь-який товар, робоча сила має в-сть і споживну в-сть. 1-а — це сума всіх в-стей, які має спожити най-маний робітник, щоб підтримувати своє життя та за-безпечити відтворення робочої сили. А споживна в-сть (його кор-сть для капіталіста) полягає в тім, що найманий робітник постійно створює додаткову в-сть, забезпечуючи «самозростання» грошей. Дослід-жуючи процес праці та процес зростання в-сті, Маркс особливу увагу приділяє ролі факторів В. Капіталіст, організовуючи В, придбає не лише робочу силу, а й за­соби В, тобто минулу уречевлену працю, яка відіг-рає па­сивну роль у В і в-сть котрої відшкодовується живою працею, що її носієм є робоча сила, суб'єктив-ний фактор. Маркс на­зиває уречевлений фактор постійним капіталом, а живу працю — змінним, оск в процесі В вона не лише відтворює в-сть засобів В (по-стійний капітал), та власну в-сть, а й створює для ка-піталіста додаткову в-сть, яка після реа­лізації товару виступатиме у формі прибутку. Додаткова в-сть у к-сному вираженні — це надлишок в-сті товару над в-стю спожитих засобів В й робо­чої сили. Якісна хар-ка додаткової в-сті будується на визна­ченні її природи (витрати додаткової праці), а к-сна — на де­монстрації способів її отримання, а також на визначенні міри впли­ву кожного фактора на загальну в-сть товару.

Маркс, протиставивши працю капіталу, робить вис-новок, що лише частину робочого часу найманий ро-бітник витрачає на відтво­рення власної в-сті, решта йде на відновлення в-сті засобів В, що належать капі-талісту, та на створення додаткової в-сті, яка також привласнюється капіталістом. Відношення розмірів додаткової в-сті до величини в-сті робочої сили вка-зує на ступінь експлуатації робочої сили. Цей показ-ник Маркс називає нормою додаткової в-сті. Він ан-алізує способи збільшення додаткової в-сті, отже і її норми, пов'я­зуючи їх з абсолютним та відносним зро-станням використовуваної маси живої праці. Під аб-солютним зростанням маси живої праці Маркс розу-міє збільшення к-ті зайнятих у В робо­чих рук та збі-льшення тривалості робочого дня, а під відносним — підвищення інтенсивності праці, що може стимулю-ватись новими формами організації праці, її механіза-цією, а також ситуацією на ринку праці. Марксу нале-жить визн-ня капіталу, як в-сті, що самозростає. У цьому визначенні криється розуміння ним суті кап-ого В: по-1-е, форма власності на засоби В закріплює за капіталістом право диктату щодо В й розподілу; по-2-е, поєднання робочої сили із засобами В відбува-ється з волі капіталіста і в тій формі та мірі, що його влаштовують; по-3-є, за робочою силою закріплюєть-ся лише пра­во на створення в-сті, частку якої капіта-ліст виділяє робітникові для відтворення робочої си-ли; по-4-е, робоча сила стає часткою використовува-ного капіталу, відбувається формальне та реальне під-корення праці капіталу; нерівноправні відносини між робочою силою і капіталістом стають причиною пос-тійного ек-ого та соц-ого протистояння. Цікаво, що розміри цієї частки в-сті (необхідного продукту) зале-жать від в-сті предметів спож-ня, які необхідні робіт-ни­ку та його сім'ї, а оцінку їй дає капіталіст, перетво-рюючи в-сний вираз потреб на ціновий. Тому необ-хідний продукт набирає форми зар-пл, тобто в-сть товару «робоча сила» виступає у формі ціни, яка під-лягає тим самим ринковим з-нам, що й ціна будь-яко-го іншого товару. Боротьба за зар-пл - це лише 1-н із проявів того протистояння, яке становить основу кап-них виробничих відносин. На більш високому сус-ому рівні це проявляється як антагонізм класів, що руйнує сус-во.

Основний висновок із теоретичних узагальнень 1-го тому «Капіталу» Маркс робить у зв'язку з аналізом процесу нагро­мадження капіталу. На відміну від ін. дослідників, процес кап-ого на­громадження Маркс зв'язує з безперервністю процесу В (відтворенням) і зростанням додаткової в-сті. Видокремлюючи 2 типи відтворення за кап-зму — просте і розширене, він по­казує, що основою розширеного відтворення є до-даткова в-сть, за рахунок якої капіталіст збільшує к-ть засобів в і ро­бочої сили, з метою продовження про-цесу В, але вже на розширеній основі. Капіталізація частини додаткової в-сті, тобто перетво­рення її на ка-пітал, є процесом кап-ого нагромадження, який зді-йснюється під впливом конкурентної боротьби з ме-тою збільшення обсягів В та прибутку. Факторами, котрі впливають на процес кап-ого нагро­мадження, є ступінь експлуатації робітничого класу, прод-сть сус-ної праці, розміри тієї частини додаткової в-сті, що йде на особисте спож-ня капіталіста, розмір аморти-заційних відра­хувань, розмір авансованого капіталу. Усі ці фактори спричиняють зростання обсягів В до-даткової в-сті і тієї її частини, що йде на нагромад-ження. Концентрація та централі­зація капіталу.

Концентрація капіталу — це процес зростання індиві-дуального капіталу за рахунок нагромадження під впливом конкурентної боротьби. Сус-ний капітал, як сума інди­відуальних капіталів в рез-ті цього також зростає. Централізація капіталу — об'єднання кількох індивідуальних капіталів в 1, що впливає лише на ро-зміри індивідуального капіталу, але не змінює сус-ого, оск є тільки перерозподілом капіталів між окре-мими капіталістами. Маркс усебічно аналізує залеж-ність між процесом нагромаджен­ня капіталу та стано-вищем робітничого класу і формулює з-н відносного перенаселення за кап-зму. Наслідки кап-ого нагро-ма­дження — це з-н, відповідно до якого зі збільшен-ням нагромад­ження погіршується становище робіт-ничого класу, зменшується йо­го частка в нац-ому до-ході, а водночас зростає і загроза кла­сової боротьби, яка приведе до зміни існуючого ладу. Щоправда, на дію цього з-ну, як і всіх інших, на думку Маркса, мо-жуть вплива­ти різні обставини.

У 1-ому томі «Ка­піталу» закладено основи підходів до аналізу В за кап-зму: 1) підкреслений двоїстий хар-р праці, дивлячись по тому, виражений він у спо­живній чи міновій в-сті (на цьому засноване все розу-міння фак­торів); 2) здійснено досл-ня додаткової в-сті незалежно від її особливих форм: прибутку, процен-та, земельної ренти і т. д. Саме з висновку про двоїс-тий хар-р праці (суперечність між в-стю і споживною в-стю, що є наслідком суперечності між абстрактною та конкретною працею, між сус-ним та приватним хар-ром праці) виводить Маркс свою теорію класово-го проти­стояння. Мат це протистояння відображаєть-ся в додатковій в-сті, яка стає рез-том експлуатації найманого робітника і привласнюється капіталістом.

До цього можна додати, що з погляду неокласичного аналізу за­слугою Маркса є те, що в 1-ому томі «Капі-талу» він досконально дослідив роль 1-го з факторів В — праці, відкрив та описав причини безробіття, проаналізував різні теорії грошей і об­грунтував влас-ну теорію. Досконалою вважають також його теорію зар-пл. У цій частині фундаментальної праці місти-ться ще багато нових концепцій: це, зокрема, теорія органічної будови капі­талу, що увібрала в себе всі досягнення теорії факторів В, під іншим кутом зору відобразила з-ни, відкриті попередни­ками Маркса.

34. Теоретичні проблеми 2-го тому «Капіталу»

Має заголовок «Процес обігу капіталу».

Розглянувши проблеми В капіталу, Маркс, визнача-ючи його суть, указував, що капітал виникає в обігу та поза обігом одночасно. Обіг зумовлюється В і на-бирає тих форм, які відповідають вимогам В. Пробле-ма — це визн-ня ролі обігових форм у створенні до-даткової в-сті та капіталу, а також досл-ня суперечно-стей обігу за капіталізму. Визначаючи сферу обігу ка-піталу, починає аналіз із вивчення руху абстрактного сус-ого капіталу, який він розгля­дає як суму індивіду-альних капіталів. Цей капітал зазнає під час обігу ни-зки перетворень. На 1-ій стадії він виступає в грошо-вій формі. Натомість робоча сила та за­соби В перебу-вають на ринку праці та товарів у товарній формі. Ка-піталіст купує робочу силу та засоби В, перетворюю-чи капітал із грошового на товарний і закладаючи пе-реду­мову для об'єднання робочої сили та засобів В, тобто створення прод-ого капіталу. 2-га стадія є тим-часовим припиненням процесу обігу, перехо­дом това-рного капіталу у виробничу, прод-ну форму. Під час цієї стадії відбувається об'єднання 2-х видів товарної форми капі­талу — робочої сили та засобів В, що є об-ов'язковою умовою здійснення процесу В. Створені під час В товари мають вже ін., більшу, ніж початко-ва, в-сть, оск в процесі В додаткової в-сті робочої си-ли та засобів В приєднується додаткова в-сть. Власне, заради зрос­тання в-сті відбувається рух капіталу. 3-тя стадія — це відновлення процесу обігу і продаж капі-талі­стом вироблених товарів, тобто зворотний процес перетворення то­варної форми капіталу на грошову, але тепер капіталіст має в своє­му розпорядженні біль-шу суму. 1-ша та 3-тя стадії руху капіталу належать до сфери обігу, 2-га, де відбувається реальна зміна форм, — до В. Капітал послідовно змінює 3 форми: грошову, прод-ну, товарну і перебуваючи в кожній з них, виконує особливу ф-цію, а тому Маркс називає їх функціональними формами капіталу, відокремлю-ючи капітал-власність від капіталу-ф-ції, засоби В від капіталу, гроші від грошового капіталу, чого не зро-били його попередники і що логічно випливало з тео-рії Сміта та Рікардо. Робить висновок, що загальний рух капіталу підпорядко­вано єдиній меті й мотиву кап-ого В — вироб­ництву додаткової в-сті. Цю мету прямо відображено в процесі обміну, а її суть розкри-вається в процесі В. Єдність про­цесу В та процесу об-ігу забезпечує зростання в-сті. Далі Маркс докладно аналізує функціональне призначення кож­ної з форм. Він розмежовує поняття грошей та грошового капіта­лу, пояснюючи це їх різним призначенням та викону-ваними ф-ці­ями. Грошовий капітал реалізує основ-ну ф-цію — самозбільшення і передбачає існування ринку праці, тоді як гроші — ринку това­рів. Крім то-го, гроші здійснюють 5 ф-цій, а капітал лише 1.

2-га функціональна форма — прод-ний капітал, на відміну від грошового та торгового капіталу, що пе-ребувають у сфері обігу, він є основною формою, що зумовлює й забезпечує існування інших форм через В додаткової в-сті. Товарний капітал відрізняється від грошового та прод-ого капіталів як за формою, так і за в-стю. Товар стає товарним капі­талом завдяки то-му, що включає в себе додаткову в-сть, яка служити-ме надалі базою для розширеного відтворення, вико-навши ф-цію носія додаткової в-сті у процесі реаліза-ції. Пром-вий капітал у процесі свого руху перебу-ває одночасно в усіх формах і на всіх стадіях. Особ-ливо це стосується сус-ого капіталу, оск індивідуаль-ні капітали можуть тимчасово припи­няти свій рух, наприклад, коли товар не реалізовано і немає додат­кових засобів для відновлення В, чи в періоди криз надВ. Послідовну зміну форм від грошової через то-варну та прод-ну знову до товарної та грошової Маркс називає кругообігом капіталу. Крім послідов-ної зміни форм, Маркс розглядає окремо кругообіг кожної з них, їхній рух від початкової до кінцевої ве-личини, яка вже включає додаткову в-сть. Він визна-чає особливості кожної з них і вказує на проблеми, що виникають. Ро­бить висновок, що безперервність кругообігу капіталу залежить від виробничого та ін-дивідуального спож-ня. Розглядаючи капітал як без-перервний рух в-сті, в рез-ті якого створюється додат-кова в-сть, Маркс доповнив вчення мер­кантилістів, які визнавали лише існування товарного капіталу, і вчення Сміта та Рікардо, які визнавали лише безпере-рвність руху прод-ого капіталу. Єдність кругообігів 3-х форм визначає існування капіталу. Визначає кате-горію обороту капіталу: кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як періо­дичний процес. Час, за який авансований капітал проходить сферу В та обігу і повертається з додатковою в-стю, він на­звав часом обороту капіталу. Тобто, час обороту, за визн-ням Маркса, включає час В та час обігу. Швидкість обо-роту вимірюється к-тю оборотів за певний проміжок часу.Детальнорозглянуто проблему морального та фізичного зно­шування капіталу На 1-ій та 3-ій ста-дії капітал перебуває у сфері обігу, що означає вилу-чення його зі сфери В. Маркс нази­ває його капіталом обігу (обіговий капітал). Зробив висновок, що мат основа ек-них криз криється в масовому оновленні основного капіталу та в суперечності між обсягами В і платоспроможністю. Цей висновок є актуальним і сьогодні. Він уможливлює розмежу­вання циклічних криз надВ та структурних і проміжних криз. Його визнають всі школи ПЕї. Досліджуючи рух індивідуа-льного капіталу зробив низку припущень, у тім числі таке, що умови відтворення індивідуального капіталу не перешкоджають метаморфозам форм капіталу сус-ого. Однак у сус-ві, побудованому на приватному ін-тересі, важливе значення мають взаємовідносини всієї сукупності індивіду­альних капіталів, їхня пове-дінка на спільному для всіх ринку. Тому Маркс ще раз повертається до проблеми руху всього сус-ого ка-піталу. Він стверджує, що нормальний процес відтво-рення сус-ого капіталу може відбуватися лише тоді, коли товарний капітал усіх капіталістів набере грошо-вої форми. Головна проблема будь-якого товарного В — це перетворення товару на гроші. Тому основна умова відтворення сус-ого капіталу — вирішення проблеми реалізації сукупного сус-ого продукту, ве-личезної маси різнорідних товарів. Для забезпечення цих умов необхідно, щоб ринок пропозиції то­чно від-повідав ринкові попиту (тоді реалізацію товарів буде гаран­товано) та щоб було витримано необхідні про-порції в сус-ому В. За кап-зму, коли панує анархія, створення таких умов неможливе, але Маркс вихо-дить з припущення, що кожен то­вар на ринку знахо-дить свого покупця. З важливих припущень, необхід-них для теоретичного аналізу умов відтворення сус-ого продукту, можна також назвати: по­діл сус-ого продукту на 2 великі підрозділи — засоби В(І) та предмети спож-ня (II) і співвіднесення їх із в-с­ною формою; відповідність цін і в-стей; існування лише 2-х класів у кап-ому сус-ві — капіталістів та найманих робітників; постійна величина норми прибутку; не-змінність органі­чної будови капіталу; абстрагування від різниці між основним та оборотним капіталом та від кредитних грошей, міжнародної торгів­лі, невиро-бничої сфери, оподаткування, земельної ренти. Крім того, Маркс спочатку аналізує умови реалізації сус-ого продукту за простого відтворення і лише потім будує схему обміну за розширеного відтворення. Він доводить, що помилкою А. Сміта було зведення всьо-го сус-ого продукту лише до нової створеної в-сті (чистого продукту, чи нац-ого доходу), що призвело до ігнорування фактора виробничого спож-ня. На думку Маркса, саме цей вид спож-ня відіграє виріша-льну роль у формуванні пропорцій су­с-ого відтворен-ня. Маркс формулює умови реалізації сус-ого продук-ту для простого та розширеного відтворення, підкрес-люючи, що обмін продуктами праці в межах підрозді-лу та між підрозділами сус-ого В має сприяти відшко-дуванню спожитих факто­рів В в натуральному та в-сному виразі. За простого відтворення всі обмінювані частини мають бути тотожними. За розширеного від-творення, яке відбувається через нагромаджен­ня, ка-піталізацію частки додаткової в-сті, ці співвідношен-ня можна математично виразити нерівностями, оск сус-во створює більше засобів В, ніж потрібно для за-міщення зношених. Різниця визначається розмірами нагромадження, його нормою. Порушення ек-ної рів-новаги в сус-ві призводить до загострення не лише ек-них, а й соц-них суперечностей.

38.Марксизм і сучасність

Визнаним вкладом в ек-ну науку є теорія реалізації Марк­са, яку було також сформульовано з позицій трудової теорії в-­ті. Маркс не наполягає на абсолюти-зації в-сних показників, він указує лише на те, що во-ни відображають тенденцію, котра є об'єктивною і, здійснюючись, спричиняє обов'язкові наслідки на ма-кроек-ому та мікроек-ому рівнях. Він пояснює приро-ду циклічності, криз надВ, визначає фази циклу, ана-лізує наслідки цих явищ. Усе це високо оцінюється сучасною ек-ною наукою.

Схеми реалізації сус-ого продукту, в яких відображе-но рух усіх частин в-сті створеного продукту, є знач-ним внеском у до­сл-ня проблеми пропорційності, то-бто рівноваги сус-ого В. Висновки, зроблені Марк-сом, узяли на озброєння не лише ортодоксальні марк-систи. Його теза про визначальну роль В засобів В і їхнього розподілу щодо В та розподілу предметів спож-я є вихідною для багатьох су­часних (особливо кейнсіанських) теорій.

На основі теоретичних абстракцій Маркс створив ши-року за­гальну картину кап-ого відтворення та його чинників. У межах теорії розширеного відтворення капіталу він зробив ряд ви­сновків стосовно нагромад-ження, його визначальної ролі та факто­рів, висновків, що є актуальними і сьогодні, коли йдеться про проб­леми ек-го зростання і його джерел, про роль ефекти-вного попиту та інвестицій.

---

Дата добавления: 2015-07-20