Критичний напрям в ПЕ 7 страница

Ек-на теорія прав власності

Своєрідність цієї теорії полягала в трак­туванні власності та її використанні як методологічної й теоретичної основи ек-ого аналізу. Поняття «вла-сність» прихильники теорії замінили терміном «право власності». Власність є не ресурс сам по собі, а низка прав або принаймні частка права використання ресурсу. Ця частка включає 11 ел-ементів: право володіння, право корис­тування, право управління, право на дохід і под. Права власності є не що інше, як певні «правила гри», санкціоновані сус-вом. 2-а особливість теорії – категорія власності виводиться з проблеми обме-женості ресурсів. Ті ресурси, к-ть яких не обме-жена, не стають об'єктом власності. З приво­ду їх використання між людьми не виникає ринкових відносин. Права власності мають бути чітко виз-начені, і саме вони стають об'єктом купівлі і про-дажу. Чітке визн-ня прав власності, усунення ін. осіб від вільного доступу до ресурсів змінюють і поведінку суб'єктів госп-ня. Ці обставини сприя-ють створенню умов для придбання прав власно-сті тими, хто їх цінує вище і здатний одержувати від них більшу користь. Для ринку не має значен-ня, хто персонально володіє ресурсом. Важливо, щоб був такий власник. Для успішного функ-ня ринку важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Як­що трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визна-чені і виконуються суб'єктами госп-ня — ринок здатний до са­морегулювання настільки, що може усувати навіть соц-не зна­чущі зовнішні ефекти (екстерналії). Зовнішні ефекти — це витрати, або вигоди, зв'язані з ек-ною діяльністю, що стосую-ться осіб, які не є учасниками даної ринкової уго-ди. Наприклад, забруднення навколишнього се-редовища якимось під-вом, шум аеропор­ту тощо. Той, хто спричиняє ці «ефекти», часто змушує населення збільшувати витрати на охоронні за-ходи, але далеко не завжди ком­пенсує їх.

Досліджувати цю проблему почав іще англ. ек-ст А. Пігу. Він доводив, що ринкова сис-ма нездатна її розв'язати, оск зовнішні ефекти не можна оці-нити. Тому він обгрунтував необхідність держав-ного втручання і запровадження спеціального по-датку на винних. Р. Коуз довів помилковість тео-ретичних виснов­ків А. Пігу і показав можливість трансформації зовнішніх ефектів у внутрішні вит-рати учасників ринкової угоди без будь-якого втру­чання держави. Цей висновок має назву тео-реми Коуза. Державне втручання не завжди ба-жане. Воно буде ефективним тоді, коли ви­трати державного втручання будуть меншими за витра-ти, зв'язані з нестабільністю ринку. У мінімізації трансакційних витрат державі теж надається пев-на роль: прийняття відповідних з-нів і забезпече-ння їх дотримання, В сус-них благ, оборона, дер-жавний апарат, інфраст­руктура, соц-ні потреби.

68. Неокейнсіанство. С. Харріс. Е. Хансен.

Теорії, що виникли як рез-т подальшого розв-ку теорії Кейнса, отримали назву неокейнсіанство. В США ідеї Кейнса розвивали ще у 30-х рр. його амер. послідовники і ек-сти Гарвардського уніве-рситету Е.Хансен та С.Харріс. Елвін Хансен (1887-1976) Характерною рисою ек-ної теорії піс-лякейнсіанського періоду є те, що у поясненні найважливіших ек-них проблем вирішальне міс-це належить інвестиціям. У питаннях теорії вони виходять з того, що причина циклічності і при-чина періодичних криз та безробіття, полягає у "коливаннях динаміки інвестицій”. Приватні інвес-тицій та державні витрати – ті сфери, де слід пе-реважно шукати пояснення змін зайнятості та до-ходів. У праці Кейнса “Загальна теорія зайнятос-ті, процента та грошей” проблема циклу відсутня. Причину криз Кейнс бачив у зниженні норми при-бутку, що поглиблюється психологічними обста-винами. Неокейнсіанці не заперечували цикліч-ності кап-ної ек-ки, але розглядали її як власти- вість, що притаманна будь-якій динамічній сис-мі. Вони прагнули знайти причини коливальних рухів кап-ної ек-ки та встановити хар-р дії механізму переключення 1-єї фази в іншу. Розроблена Кей-нсом концепція мультиплікатора у застосуван-ня до нац-ого доходу пов’язує приріст нац-ого до-ходу з приростом інвестицій. Неокейнсіанські те-оретики доповнили концепцію мультиплікатора концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв’язок міжнаці-ним доходом і інвести-ціями. Акселератор показує, у скільки разів пови-нні збільшуватися капіталовкладення у рез-ті да-них темпів зростання нац-ого доходу. Якщо умо-вою розгортання мультиплікаційного процесу є наявність вільної робочої сили та незайнятих ви-робничих потужностей, то для акселераційного необхідні інші умови. Велике значення у неокейн-сіанській теорії циклу має поділ капіталовкла-день на автономні та похідні. Похідні інвестиції – інвестиції, пов’язані з розширенням спож-ня у рез-ті зростання нац-ого доходу. Цей тип інвести-цій бере участь у моделі мультиплікатор – аксе-лератор. У процесі ек-ого зростання є цілий ряд факторів, що викликають капіталовкладення не-залежно від руху спож-ня або нац-ого доходу: те-хнічний прогрес та обумовлені ним технічні пере-вороти, зростання населення, політика держави та інші фактори автономного хар-ру. З дією цих факторів і пов’язані автономні інвестиції. Неоке-йнсіанська теорія циклу детально викладена у роботі Е.Хансена “Ек-ні цикли та нац-ний доход” (1958). Вона доповнила основні положення Кей-нса деякими новими (механізм акселератора). Рушійною силою, першопричиною В є технічний прогрес, який вимагає нових капіталовкладень – автономних інвестицій. Рез-том кожної нової пор-ції автономних інвестицій є розгортання мультип-лікаційно-акселераційного процесу. Інвестиції по-роджують доходи, сума яких тим вища, чим біль-ша “схильність до спож-ня”. Зростання ж доходів викликає похідні інвестиції, які збільшують нац-ний доход. На думку Хансена, технічний прогрес визначає рівень капітального коефіцієнту, аксе-лератора. Інтенсивність та тривалість процесу зростання визначаються виключно хар-ром тех-нічного прогресу. Хансен визначає причини, що викликають припинення процесу зростання і по-чаток спаду: причина пов’язана з поступовим по- ступовим вичерпуванням автономних інвестицій: зниження очікуваної норми прибутку із зростан-ням інвестицій, збільшення цін капітальних това-рів і підвищення процента; пов’язана з послабле-нням “понадкумулятивного процесу”, що пород-жується дією мультиплікатора та акселератора.

Тривалість та інтенсивність піднесення визнача-ються вирішальною мірою обсягом та інтенсивні-стю автономних інвестицій. Рівновага ринкової сис-ми передбачає загальну або макроек-ну рів-новагу ринку товарів, грошей, облігацій та робо-чої сили. Макроек-на рівновага зводиться до вза-ємодії 2-х ринків – товарів та облігацій або това-рів і грошей. Останній варіант зветься моделлю Хікса – Хансена. Хансен, взявши за основу кейн-сіанський варіант, включив до нього діаграму IS-LM, додавши до неї рівняння попиту та пропози-ції на ринку праці (IS – крива “інвестиції-заощад-ження” - крива рівноваги грошового ринку, LM – крива “ліквідність – гроші” - крива рівноваги това-рного ринку).

Модель Хікса – Хансена відкриває великі можли-вості для досл-ня взаємодії ринкі товарів та гро-шей.

Сприймаючи імпульси ззовні, ринкова ек-ка здатна переміщуватися з одного стану рівноваги в другий. Спочатку слідом за імпульсом йде сплеск госп-кої активності, а потім взаємодія рин-ків товарів і грошей гасять її та стабілізуть стан.

Неокейнсіанці стверджують, що за сучасних умов цілком можливо обмежувати розмах циклічних коливань шляхом стимулювання зростання В у фазі піднесення та стимулювання у фазі рецесії. Органом, здатним це зробити, є держава.

Значне місце у концепції амер. неокейнсіанців за-ймають вбудовані стабілізатори, автоматичне за-стосування податкової та бюджетної політики для регулювання циклу. За умов швидкого ек-ого зростання необхідно підвищувати податки, щоб послабити ф-цію "спож-ня" та стримати інвести-ції, а у період спадів знижувати податки та збіль-шувати видатки, не рахуючись з дефіцитом бюд-жету, тим сами штучно підтримуючи попит. 1-им з факторів, який повинен сприяти зростанню по-питу є державне спож-ня.

85. Теорія “раціональних очікувань”. Р. Лукас, Т. Сарджентс.

У 60-х—70-х рр. зростає розу­міння того, що регу-люючого впливу держави недостатньо для забез-печення збалансованого та стабільного ек-ого зростання, оск такий вплив не враховує дії чин-ників, що не підлягають к-сному оцінюванню, на-приклад, інформації і прогнозів. Існує 2 підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування». «Адаптивні очікуван-ня» спираються на колишній досвід: знан­ня нас-лідків певних ек-них дій, урахування колишніх по-ми­лок. На підставі «адаптивних очікувань» фірми пристосовуються до ек-ної ситуації, виробляють стратегію поведінки. «Раціональні очікування» базуються на наукових прогнозах, що врахову-ють функ-ня реальної ек-ної моделі: ди­наміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки коняре-тної ек-ної політики, вплив урядових рішень на макроек-ні показники. Загальновизнаним автор-ом ідеї «раціональних очікувань», відпо­відно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збіга­ються з прогнозом, отриманим на під-ставі аналізу моделі, уважають Дж. Мута, який сформулював 1965 р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї по­вернувся і використав її Р. Лукас.

Роберт Лукас. Ек-ні агенти про­гнозують наслідки будь-якого впливу на ек-ку, виходячи зі знання закономірностей її функ-ня, і згідно з цим форму-ють свою ек-ну поведінку. Вони прогнозують свою діяльність, і ці прогнози набагато досконалі-ші від тих, які можна отримати на під­ставі моде-лювання. Наприклад, якщо люди знають, що бюджетний дефіцит зростає з метою стимулюва-ння ек-ки, то вони чекають у найближчому майбу-тньому зміни цін та інфляції. За досконалої кон-куренції і швидкої адаптації ринків очікування та-кого роду негайно нейтралі­зують будь-яку систе-матичну політику стабілізації. Відтак Лукас ро-бить висновок про принципову неефективність кейнсіанських аналітичних моделей та політики регулювання по­питу. А 1975 р. Т. Сарджент та Н. Уоллес у спільному досл-­ні довели, виходячи з цієї теорії, також і неефективність активної фіска-льної та грошової кейнсіанської політики, що під-тверджува­ло висновки школи про нейтральність грошей та недоцільність кон'юнктурної політики.

Важливою ознакою нового напрямку є теза, що будь-яка ек-на політика втручання, крім випадків, коли держава свідомо регулює структуру В, або підтримує вільні ринкові від­носини, завдає шкоди розв-ку ек-ки. Ця теза однаково справе­длива і щодо кейнсіанських, і щодо монетаристських до-ктрин. Лукас звернув увагу на те, що в в теорії адаптивних очікувань Фрідмена враховується ли-ше колишній досвід і цілком відсутні суб'єктивні передбачення. Модель Фрідмена ігнорувала, на-приклад, зміни ек-ної політики, котрі, проте, завж-ди позначаються на поведінці ек-ого суб'єкта.

Лукас будує модель, що в ній ураховує як вплив на очікування всієї наявної інформації, так і зво-ротний вплив очікувань на майбу­тні ек-ні події. 1-у таку модель було побудовано ним та Л. Реппін-гом 1969р. Вона демонструвала прийняття робіт-никами рішень стосовно поточного та майбутньо-го спож-ня на підставі передбачуваного рівня цін у цей період. Автори фактично формалі­зували важливу для класичної теорії ідею про оптималь-ність ек-ної поведінки суб'єкта. Гіпотеза про раці-ональні очікування стала новим імпульсом для використання методу функціонального аналізу. Лукас побудував ф-цію пропозиції праці, що включала поточний та очікуваний рі­вні цін, а дос-ліджуючи діяльність окремої фірми, він отримав ф-­цію попиту на працю. Поєднання 2 цих ф-цій дало можливість побудувати ф-цію сукупної про-позиції, яка визначала співвідно­шення між рівнем цін та обсягами В. У більшості макроек-них моде-лей 1-им із чинників, що визначають сукупний по-пит, є грошова пропозиція. Лукас та його послідо-вники підтвердили висновок монетаристів про недоцільність політики грошового стимулювання попиту з метою вирішення проблеми зайнятості. Установивши суб'єктивну природу зв'язку між зростанням цін, рівнем В та зайнятістю, вони вис-тупили проти політики грошових шоків, доводячи, що ефект від них буде скороминущим, оск за цих умов пове­дінка ек-них агентів нівелюватиме всі переваги, і призведе до дестабілізації ринків. У 1-их спробах Лукаса та його однодумців ф-ції спож-ня, інвестиційних рішень, фінансової діяльності з урахуванням фактора раціональних очікувань досліджувались кожна окремо, ілюстрували умо-ви часткової рівноваги, потім зводилися в 1, на підставі якої будувалася врівноважена модель циклу. Автори виходили з того, що процес прий-няття рішень суб'єктами ек-ної діяльності здійс-нюється завжди за однаковими прави­лами. Про-те згодом стало очевидним, що політичний курс держави впливає на ек-ну поведінку, тобто ек-ні агенти не зва­жають на ці правила, коли змінює-ться державна політика, а тому їх­ню поведінку важко прогнозувати і формалізувати. Та через певний час ця поведінка знову стає типовою. То-му гі­потеза раціональних очікувань сильна тим, щопередбачає загаль­не врівноважування за рахунок типової поведінки. Неокейнсіанські моделі розраховують на те, що зміна попиту дасть довгостроковий реальний ефект, монета-ристські — це запере­чують і стверджують, що ефект буде тимчасовим, існуватиме доти, доки не відбудеться адаптація і зміни буде нейтралі-зовано. Нові класики утверджують класичний постулат про негайну реакцію і не­гайне врівнова-жування попиту та пропозиції.

Теорія раціональних очікувань заперечує політи-ку державного регулювання з допомогою кількох аргументів: недо­цільність, оск будь-яке втручан-ня нівелюється поведінкою ек-них агентів; твер-дження, що така політика породжує (через раціо-нальні очікування та адаптацію діяльності) рез-ти, протилежні прогнозованим. Так, регулювання сукупно­го попиту призвело до наростання інфля-ційних процесів, хоча за­йнятість залишалась на тому самому рівні. (З ін. боку, монета­ристські ре-цепти також не давали необхідних рез-тів, оск ек-ні агенти адаптували свою діяльність до ек-ної полі­тики.) 3-тім аргументом був той, що держав-на політика стосується макроек-ого рівня, ігнору-ючи мікроек-ний, де саме І приймаються рішення про ек-ну поведінку в конкретній ек-ній ситуації.

Нові класики пропонують формувати ек-ну полі-тику дер­жави так, щоб вона забезпечувала стабі-льність рішень та з-нів, щоб зміна грошових та фіскальних правил не зв'язувалась з тимчасови-ми потребами державного бюджету, щоб нові правила наби­рали чинності через достатній про-міжок часу, аби агенти могли адаптувати і про-гнозувати свої дії. Прямим наслідком цього стала б цілковита деполітизація важливих короткостро-кових процесів фі­скального та грошового регулю-вання.

Узагальнюючий висновок нові неокласики фор-мулювали так: ре­з-ти політики багато в чому виз-начаються суб'єктивними оцінками та очікуван-нями агентів, на які можна впливати не лише з допомогою ек-них дій. Критика новими неокласи-ками інфляційної кредитно-грошової політики «вмонтованих стабілізаторів», розпочата ще мо-нетаристами, була доповнена критикою держав-ної фіскальної політики з боку авторів теорії «ек-ки пропозиції».

84. Теорія “ек-ки пропозицій”. А. Лаффер, К. Мендель

За докладнішого аналізу ек-ки, коли до уваги бе-руться суб'єктивні та об'єктивні чинники, науковці дій­шли висновку, що політика стимулювання по-питу менш ефективна. ніж можна було б сподіва-тися. Вона прискорює темпи інфляції, забезпечу-ючи лише короткочасний позитивний вплив на В та зайнятість. Але, з ін. боку, і монетаристська модель, що, безумовно, уможливлює контролю-вання темпів інфляції, призводить до дестабілізу-ючого зростання безробіття у разі, коли ринки є не досить чу­тливими до кон'юнктури. Напрошу-вався висновок, що самої лише політики фінан-сового та грошового впливу не досить для стабі-лізації ек-ки. Тому багато ек-стів вирішило, що політику впливу на попит треба замі­нити політи-кою впливу на пропозицію. На відміну від кейнсі-анців, які вважали, що попит породжує відповідну пропозицію, вони висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропо­зиції. Саме цю ідею було покладено в основу дебатів з про-блем «ек-ки пропозиції», спрямованих на визн-ня напрямків ста­білізації ек-ки. Авторами цієї ідеї були спочатку політики, які, критикуючи чин­ну сис-му взаємовідносин держави та ринку, розро-бляли заходи для її реформування, виходячи з принципу визначальної ролі В щодо розподілу і спож-ня та розглядаючи пропозицію як 1 з елем-тів саморегуляції. Основа моделі - не під-во, не фірма, а індивід — індивідуальний капітал та ін-дивідуальна праця, які виробляють з певною ме-тою. Тому державне регулюван­ня ринку має бути спрямоване на підвищення прибутковості, дохід­ності, на розв-к В, а не виходити з проблем бюд-жету та вирішування їх за допомогою оподатку-вання. Ці засадні принципи політиків знайшли да-льший розв-к у пра­цях ек-стів. Серед тих, хто об-грунтував їх теоретично, були американські про-фесори А. Лаффер (університет Південної Каре-ліни) та Р. Мендель (Колумбійський університет), які вважали, що ек-ка пропозиції формується на підставі вирішення проблем нагромадження капі-талу та державних фінансів. Передовсім вони по-ставили під сумнів висновок Кейнса, що заощад-ження є причиною скорочення обсягів В, ек-­ної діяльності і, отже, зайнятості, а тому його реко-мендації щодо стимулювання попиту за рахунок маніпулювання податками визна­ли за недоцільні.

Основний шлях до зростання В вони вбачалив стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій.

Основним джерелом інвестицій (як і покриття дефіциту дер­жавного бюджету) є заощадження, адже не можна інвестувати те, чого нема. Високі податки знижують прибутковість В, скорочу­ють розміри доходів, а відтак і заощаджень під-ця.

Збільшення граничних ставок прибуткового пода-тку є згубним для ек-ого зростання, оск зменшує обсяг пропозиції ін­вестицій. Інвестиційні фонди спустошуються податками незалежно від того, чи збалансовано бюджет. Крім негативного впливу на інвестиції, високі прогресивні ставки податків скорочують обсяг пропозиції праці, оск тру­дові зусилля перестають окупатися. Стимулювання пропозиції праці прямо зв'язане з розмірами зар-пл, витрати на яку становлять значну частку су-купних витрат. Зменшення податків позитивно ві-дбиватиметься на розмірі зар-пл, збереже її пев-ний реальний рівень, а це позитивно позначати-меться на дохо­дах під-ця. Розумна податкова по-літика, орієнтована на зниження ставки податку, на думку авторів, вестиме до зростання обсягів та змен­шення витрат В, що є основою збільшен-ня пропозиції і, зрештою, забезпечить зростання нац-ого доходу, що, у свою чергу, не тільки не зменшить надходження до державного бюджету, не спричинятиме бюджетного дефіциту, а навпа-ки, збільшить подат­кову базу. Цей причинно-нас-лідковий зв'язок промоделював Лаффер, показа-вши, як фіскальна політика впливає на сукупну пропозицію. Він зазначив, що вплив податків на попит відчувається швидше. У короткостроково-му періоді зниження податків однозначно спричи-няє зростання сукупного попиту та зменшення обсягів податкових надходжень. Для того щоб став відчутним вплив змін в оподатку­ванні на пропозицію, потрібен більш тривалий час, оск це зв'язано з процесом В, але позитивний ефект від цих змін є також досить тривалим. Графічне зоб-раження моделі має назву «Крива Лаффера». Ек-ний зміст кривої Лаффера - коли податковий прес переходить оптимальну межу, то надходже-ння в бюджет спо­чатку зростають, а згодом почи-нають зменшуватись. Це відбуваєть­ся тому, що зниження прибутковості В стимулює спа­дання ді-лової активності, збільшення схильності до спож-ня та скорочення обсягів інвестування, тобто фі-зично звужується база оподаткування. Крім того, скорочується сфера легального бізнесу. Прагне-ння держави мати стабільний рівень надходжень примушує її постійно збільшувати ставки податків аж доти, доки вже ніхто не працюватиме і не сплачуватиме їх. Зниження ставок податків у ко-роткому проміжку часу призведе до зменшення надходжень, але стимулюватиме виробничу ак-тив­ність, що згодом збільшить і надходження.

Лаффер указав на необхідність визн-ня оптима-льної ставки податку, яка, на його думку, зале-жить від ек-ної ситуації, роз­мірів та структури виробничої сфери, нац-них, культурних, психо-логічних та ін. чинників. Отже,основним в теорії «ек-ки пропозиції» було запере­чення маніпуля-тивної фіскальної політики та існуючої сис-ми прогресивного оподаткування як такої, що нега-тивно впливає на ділову активність, оск не сти-мулює заощаджень та інвестицій, зумовлює не-раціональний розподіл факторів В, перероз­поділ нац-ого доходу між В та спож-ням на користь ос-таннього і стає причиною приховування доходів, що, у кінцевому підсумку, призводить до виник-нення тіньової ек-ки, бартерного обміну, скритої зайнятості.

Мендель указував, що за допомогою податкової політики можна також здешевити розширення В, а тим самим сприяти підвищенню зайнятості, не стимулюючи інфляції.

Прихильники цієї теорії стверджували, що мож-ливе одночасне зниження інфляції і зростання В та зайнятості за умови зменшення прибуткового податку.

Представники школи «ек-ки пропозиції», захища-ючи прин­ципи вільного підприємництва, піднесли проблему оподаткування до рангу конкретної ек-ної політики, обґрунтовуючи свої висновки еконо-метричними моделями та програмами дальшого роз­в-ку ек-ки.

83. Неокласичне відродження. Теорії “ек-ки пропозицій” та “раціональних очікувань”.

Наприкінці 70-х рр. на Заході, передовсім у США, відбувається відродження консервативних тради-цій в ек-ній теорії. Вони впевнено захоплюють ко-лишні позиції кейнсіанства та соціал-ре­формізму.

Засади неокласичних ідей відображувалися в не-оліберальних те­оріях та теоріях ек-ого зростан-ня, використовувались як ме­тодологічна база досл-нь у контексті визн-ня меж регулюю­чого впливу держави. Проте самі доктрини «неокласи-чного відродження» хар-ся крайнім радикалізм-ом,заперечують необхідність втру­чання держави в ек-ку і за теоретико-методологічними підхо­дами є суто неокласичними. Незважаючи на певні від-мінності, їм притаманний ряд спільних ознак: вони виходять з того, що жит­тєздатність кап-ної сис-ми зумовлюється внутріш­німи стимулами ек-ого розв-ку; головна цінність сус-ва — не соц-на справедливість, а свобода; гарантом загальної свободи є ек-на свобода, яка ототожнюється з ринком, конкуренцією. Представники цього крила неокласичної школи рішуче виступили проти ак-тивного втручання держави в ек-ку, не погоджую-чись навіть на ту обмежену роль, яку визнавав за нею, наприклад, Фрідмен. Ідеї консерватизму вті-лено в низці ек-них теорій, у тім числі в теоріях «раціональних очікувань» та «ек-ки пропо­зиції».

Теорія раціональних очікувань. У 60-х—70-х рр. зростає розу­міння того, що регулюючого впливу держави недостатньо для за­безпечення збалансованого та стабільного ек-ого зростання, оск такий вплив не враховує дії чинників, що не підлягають к-сному оцінюванню, наприклад, ін-формації і прогнозів. Існує 2 підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування». «Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знан­ня наслідків певних ек-них дій, урахування колишніх поми­лок. На підста-ві «адаптивних очікувань» фірми пристосовують-ся до ек-ної ситуації, виробляють стратегію пове-дінки. «Раціональні очікування» базуються на на-укових прогнозах, що враховують функ-ня реаль-ної ек-ної моделі: ди­наміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної ек-ної полі-тики, вплив урядових рішень на макроек-ні показ-ники. Загальновизнаним автором ідеї «раціона-льних очікувань», відпо­відно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збіга­ються з прогнозом, отриманим на підставі аналізу моде-лі, уважають Дж. Мута, який сформулював 1965 р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї по­вернувся і використав її Р. Лукас.

Ек-ка пропозиції. За докладнішого аналізу ек-ки, коли до уваги беруться суб'єктивні та об'єктивні чинники, науковці дій­шли висновку, що політика стимулювання попиту менш ефективна, ніж мож-на було б сподіватися. Вона прискорює темпи ін-фляції, за­безпечуючи лише короткочасний пози-тивний вплив на В та зайнятість. Але, з ін. боку, і монетаристська модель, що уможливлює контро-лювання темпів інфляції, призводить до дестабі-лізуючого зростання безробіття у разі, коли ринки є не досить чу­тливими до кон'юнктури. Напрошу-вався висновок, що самої лише політики фінан-сового та грошового впливу не досить для стабі-лізації ек-ки. Тому багато ек-стів вирішило, що політику впливу на попит треба замі­нити політи-кою впливу на пропозицію. На відміну від кейнсі-анців, які вважали, що попит породжує відповідну пропозицію, вони висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропо­зиції. Саме цю ідею було покладено в основу дебатів з проб-лем «ек-ки пропозиції», спрямованих на визн-ня напрямків ста­білізації ек-ки. Авторами цієї ідеї були спочатку політики, які, критикуючи чин­ну сис-му взаємовідносин держави та ринку, розро-бляли заходи для її реформування, виходячи з принципу визначальної ролі В щодо розподілу і спож-ня та розглядаючи пропозицію як 1 з елем-нтів саморегуляції.

Основа моделі - не під-во, не фірма, аіндивід - індивідуальний капітал та індивідуальна праця, які виробляють з певною метою. Тому держ. ре-гулювання ринку має бути спрямоване на підви-щення прибутковості, дохід­ності, на розв-к В, а не виходити з проблем бюджету та вирішування їх за допомогою оподаткування.

41.Нова історична школа. Г.Шмоллер, Л.Брен-тано, К.Бюхер, В.Зомбарт.

70-ті р.19ст., нім. лідери аналізували особливості соц-ек-ого розв-ку країни на новому етапі - етапі переходу до монополістичного кап-зму, посилен-ня націоналістичних, мілітаристських тенденцій у політиці об’єднаної Нім., зростання класової кон-фронтації та ідеологістичних суперечностей у сус-ві призвели до розробити конструктивної про-грами “класового миру” і соц- них партнерств. За-сновник - Шмоллер. “Основи заг.вчення про на-родне госп-во.” Осн.теор.засади: емпіризм, опи-совий підхід до вивчення ек-них явищ і процесів, заперечення абстрактного методу пізнання дійс-ності, накопичення істор.фактів і статист.методів для майбутнього раціонального мислення. Наро-дне госп-во в цілому залиш.незмінним, відбува-ються зміни лише в окремих його ланках. Запе-речує існування об’єктивних ек-них з-нів, законо-мірності розв-ку ек-ого життя сус-ва. Ставить зав-ня- сформолювати з-ни на підставі емпіричних фактів. Прихильник міцної спадкової монархії, вперще запровадив “етичний принцип”, доводить,що госп-ке життя визначається не тільки приро-дою та технікою, а й моральними факторами. Пропогував ідею відмови від класової бородьби і закликав вихов.робітників у дусі соц. солідарнос-ті. Виступав проти радикальних методів боротьби робітників з під-цями, засудж.за це Марксизм, пропагував мирні реформи.

Брентано -“класична ПЕ”; ”Етика і народне госп-во в історії”. Ігнорував В, стояв на позиції мінової концепції. Рекомендував під-вам надавати пільги і демократизувати права робітникам, використо-вуючи фабричні законодавства, профспілки. Не-вірив у позитивну силу держ. не визнавав її ви-щості. Ідеолог картелей, вбачаючи в них засіб для усунення криз і безробіття. Монополізовання ек-ки розглядав як оздоровчий засіб, ототожнюв-ав прибуток із під-ким доходом і з винагородою під-цеві за “творчий дух”. Прихильник з-ну спад-ної родючості грунту,вихваляв дрібне с-г.

Бюхер —“піднесення нац-ної ек-ки”. З позиції мі-нової концепції розробив періодизаці ї ек-ної іс-торії: 1)замкнене домашне госп-во(В для власно-го спож-ня, госп-во без обміну); 2) міське госп-во (В для зовнішнього спож-ня, безпосередній об-мін); 3) народне госп-во (товари проходять цілий ряд госп-в, перш ніж дійти до спож-чів). До замк-нутого домашнього госп-ва відносить первісний лад “нецивілізованих народів”, античну латифун-дію, землеробське госп-во вільних седян, а також маєток раннього середньовіччя. Характеристика міського госп-ва обмежувалася описуванням ре-місничого В, особлива увага приділялася роботі ремісників на замовлення. Народне госп-во ото-тожнює з кап-ним В (торг, єдині нац-ні ринки). Го-ловний критерій періодизаці сус-ва - зміни у сфе-рі обігу. Створив власну класифікацію форм і стадій розв-ку пром- ті: 1-а зв’язується з домаш-нім, замкнутим В; 2-а – з працею ремісника на за-мовлення; 3-я – з працею ремісника на вільному ринку; 4 –а – з домашнім В для скупника; 5-а - з великим фабричним В. Дав власне трактування суті фінансового капіталу як процесу абсолютно-го підпорядкування пром-ого капіталу позичково-му.

Зомбарт - ”Сучасний кап-зм”. Висунув і обгрунту-вав концепцію соц-ого плюралізму. Сус-во пря-мує не до соціалізму, а до складнішої ек-ної сис-ми. Прогнозував еволюцію кап-зму до гармоніч-ної, зрілої сис-ми, позбавленої ек-них криз, яка базуватиметься на впорядкованому, планомірно-му типі госп-ва. Розрізняв буржуазний (проявляв-ся.в скромності, ощадливості, працьовитості) і під-кий(відбиває тяжіння особисто до новаторсь-кого пошуку в сфері В) дух. Його праці сприяли формуванню ідеології нім.фашизму. Він підтри-мував расову теорію.

Дата добавления: 2015-07-20