Соц-ний напрям у ПЕ Штаммлер, Штольцман. 4 страница

2-й етап в утворенні цінності блага зв'язував із «об'єктивною» цінністю, яка формується на ринку в процесі стихійного виявлення попиту і пропози-ції. Через вирівню­вання суб'єктивних оцінок ство-рюється якась нова «середня» цін­ність, що її мо-жна розглядати як об'єктивну. Отже, об'єктивна цін­ність формується під впливом попиту і пропо-зиції, належне співвідношення яких забезпечує-ться на ринку автоматично — через вільну конку-ренцію.

Теорія розподілу австрійської школи відома під назвою «теорія приписування». Вона спирається на теорію 3-х факторів Ж. Сея, хоча фактори В вони назвали виробничими благами. Кожному виробничому благу — землі, праці і капіталу, — має бути «припи­сана» відповідна частина спожи-вчих благ, що вироблені цими факторами. «Приписування» тре­ба здійснювати з урахуван-ням граничної кор-сті «виробни­чих благ», визна-чених граничною кор-стю вироблених з їхньою допомогою благ.

Зар-пл робітника мусить бути меншою ніж ство-рювана цим робітником в-сть. Бем-Баверк пояс-нював це тим, що робітник, отримуючи зар-пл, може одразу придба­ти собі «мат блага», а під-ць мусить нагромаджувати капітал для В «благ май-бутнього», що потребує від нього «утримання». Відтак під-ць має одержати винагороду за те, що він утримується від витрачання капіталу на осо-бисті потреби. Порівнюючи негайне спож-ня робі-тника і відкла­дене спож-ня під-ця, заявляв, що благо, котрим людина користується сьогодні, не-рівноцінне тому благу, яким вона користуватиме-ться завтра, оск цінність теперішніх благ за ін. однакових умов завжди > ніж цінність таких са-мих благ у майбутньому.

Праця — це «благо майбутнього», бо вона ство-рює продукт тільки через певний час, а внаслідок цього робіт­ник стає власником «майбутнього ча-су». Під-ць, наймаючи робітника, дає останньому «теперішнє благо» у вигляді зар-пл. Отже, вони обмінюються цими благами. З часом праця ство­рює якісь певні блага, і ці блага через більш ни-зьку оцінку майбут­ніх благ порівняно з теперіш-німи, за в-стю колись перевищува­тимуть зар-пл. Це перевищення і становитиме процент, а точні-ше, прибуток під-ця. Процент (прибуток) вини-кає у ре­з-ті впливу фактора часу на в-сть благ. Процент – рез-т «очікування» під-ця, а його дже-ре­лом — різниця оцінок майбутніх і теперішніх госп-ких благ. Відтак процент розглядався як «ві-чна» і «природна» категорія.

Запропонував теорію, згідно з якою капітал або засо­би В є рез-том обхідних (непрямих) методів у В, які неминуче стають причиною того, що спож-ня пере­носиться на майбутнє. Прямі методи В передбачають задоволення потреб прямо й од-разу. Засоби В негайного за­доволення потреб, а тому вони є товаром майбутнього. Відтак «това-ри, які можуть бути використані за асортимен­том і к-тю негайно, як правило, цінніші, ніж ті, які бу-дуть використані у майбутньому». Це припущен-ня і лягло в основу його теорії про дохід з капі-талу. Цим з-ном він обґрунтовував і суть процен-та. Доводив, що коли хтось позичає гроші, то в майбутньому вони мають повертати­ся до нього з процентом, тобто з різницею між в-стю теперіш­нього і майбутнього блага.

3 найхарактерніші методологічні особливості австрійської школи: по-1-е, ідеалістичне відобра­ження ек-них процесів і явищ; по-2-ге, викорис-тання в якос­ті головного об'єкта досл-ня, не сус-ого В, а індивідуально-го госп-ва; по-3-є, визнан-ня примату спож-­ня над В.

36. Теорії в-сті та додаткової в-сті К. Маркса

Маркс визначає ціну товару як перетворену фо-рму його в-сті, основу якої стано­вить не витраче-на праця, а увесь капітал, котрий був використа-ний для В цього товару. З погляду капіталіста ва-рті уваги лише витрати В, оск саме вони зумов-люють отримання прибутку. Як­що ціна — це гро-шова оцінка в-сті товару, то прибуток є проявом реалізованої додаткової в-сті, а витрати В — су-мою постійного та змінного капіталу. Прибуток як перетворена форма додаткової в-сті є ме­тою і мотивом діяльності капіталіста, показником ефе-ктивності роз­в-ку кап-ого В. Відношення прибутку до ви­трат В (норма прибутку) сигналізує про до-цільність діяльності, віддачу од. капіталу та сту-пінь його зростання, стан справ на ринку товарів і, частково, на ринку праці.

Фактори, що визначають норму прибутку, — це норма додаткової в-сті, швидкість обороту ка-піталу, орга­нічна будова капіталу та ін. Особливу увагу він приділяє аналізу впливу органічної бу-дови капіталу на зміну норми прибутку, зазнача-ючи, що зі зростанням розмірів постійного капіта-лу внаслідок запровадження досягнень НТП нор-ма при­бутку має тенденцію до спадання через збільшення витратної час­тини створюваної в-сті. Виникає конфлікт між розширенням В і самозрос-танням в-сті. Цей процес супроводжується скоро-ченням к-ті зайнятих у В. Досл-ня перетворених форм додаткової в-ті завершує­ться аналізом зе-мельної ренти. Маркс показав, що розв-к кап-зму в землеробстві спричиняє відокремлення зе-млі як головного засобу В від її власника.

Ек-но власність на землю реалізується через ре-нтні відно­сини. Визначає 2 види ренти, що відо-бражають 2 види відносин: власника та користу-вача — абсолютну та диференційну ренту.

До Маркса ніхто не дав із позицій трудової теорії в-сті пояснення суті абсолютної ренти та її дже-рел. Маркс це зробив, користуючись запропоно-ваною ним категорією ціни В, через з'ясування особливостей ціноутворення в с-г, використаної живої праці, а отже, створеної додаткової в-сті. Щоправда, існує ціла низка протидіючих чинни-ків.

З позиції теорії вартості Маркс зміг пояснити, чо-му, коли товари продаються за їхньою в-стю, за різної органічної будови і різної швидкості оборо-тів у різних галузях В капіталісти на од­наковий капітал отримують однакову норму прибутку, за рахунок яких чинників відбувається вирівнювання норми прибутку.

.

29. Ек-на програма Ф. Лассаля.

Фердинанд Лассаль (1825-1864). Праця -"Пан Бастіа - Шульце-Деліч, або Капітали Праці".

У трактуванні соц-них ідей наслідує Маркса, про-те він не теоретик, а практик, пропагандист. Зак-ликає забезпечити панування в державі 4-ого стану (трудящих), що породила б небачений в іс-торії розквіт сус-ва. Панування 4-ого стану не оз-начає загострення суперечності між класами. За-клик до панування 4-ого стану - це "заклик до примирення". Проте конкретних шляхів і методів досягнення такої мети не бачив, а можливість втілення соц-зму відкладав на далеке майбутнє. Саме тому вважав не лише зайвим, а навіть не-бажаним використання соціалістичних гасел у поточній пропаганді. Безпосередні соц-ні вимоги він зв`язує зі здобуттям загального виборчого права і створення виробничих асоціацій. Загаль-не виробниче право має забезпечити реалізацію "істинної" мети держави. Виступає проти ідеї ек-ого лібералізму. Він - прихильник втручання дер-жаву, саме на неї покладає він надії. Надаючи цій проблемі надзвичайно великої ваги, протис-тавляє буржуазній концепціїї держави концепцію робітничого класу. Буржуазна концепція держави передбачає збереження свободи і власності ба-гатіїв, що зумовлює посилення експлуатації сла-бкого сильному. А справжня мета держави інша - позитивно розвивати і невпинно вдосконалюва-ти людську істоту. За допомогою загального ви-борчого права він сподівався включити робітників у законодавчі установи і тим самим наблизити реалізацію цієї мети. Із вирішенням згаданої про-блеми тісно зв`язана й інша - створення виробни-чих асоціацій. Як теоретик соц-зму засуджував тяжке, безправне становище робітників. Але поя-снював його не соц-но-ек-ими умовами, а дією так званого залізного з-ну зар-пл: робітник оде-ржує лише мінімум засобів існування, а не пов-ний продукт праці. Скасувати цей з-н неможливо, але його можна нейтралізувати, "усунувши умови його дії". Нейтралізувати дію залізного з-ну споді-вався через перетворення робітників на під-ців організацією добровольних аоціацій. У таких асо-ціяціях робітники були б одночасно і під-цями. Тим самим було б ліквідовано різницю між зар-пл і прибутком, а винагорода робітника збільшилась бі до повного продукту праці. Це і є шлях до мир-ного, законного і єдино можливого способу зни-щення експлуатації. Капітал для утворення таких самоасоціацій має дати держава. Змусити дер-жаву це зробиит можна лише за допомогою зага-льного виборчого права. Не заперечував кор-сті кооперативів, але він наголошував на необхідно-сті проведення чіткої межі між інтересами найма-них робітників, виробників мат-благ і "інтересами спож-чів". Піддає гострій критиці ек-ну програму Шульце-Деліча і доводить тотожність його погля-дів і поглядів Бастіа, який виступав з ідеєю гар-монії інтересів у буружуазному сус-ві. Кап-зму протиставляє соц-зм, а виробниці асоціації роз-глядає як перехідну форму до майбутнього соц-ого ладу. У майбутньому сус-ві засоби В будуть спільними, спільною буде праця, а доходи розпо-ділятимуться відповідно до трудового внеску ко-жного працівника.

47. Ек-на теорія Маршалла

У своїх працях, особливо у книжці «Принципи ПЕ» (1890), він намагався розробити універсаль-ну ек-ну концепцію, об'єднавши різні ек-ні теорії. Найбільшою його заслугою є створення синтети-чної теорії, яка поєднала елемен­ти трудової тео-рії в-сті і «теорії граничної кор-сті», що зба­гатило науку більш глибоким аналізом взаємозв'язку В й обміну на підставі функціонального методу досл-ня. Зборов суперечності теорії граничної кор-сті й теорії фак­торів В і сконцентрував основну увагу на розробці теорії ціни. Основні його теоретичні надбання витримали іспит часом і користуються популярністю й дотепер.

А. Маршалл запропонував замість понят­тя «ПЕ» поняття «економіко» і дав власне визна­чення цієї науки: — це наука, що вивчає людство в його по-всякденному житті; вона розглядає ту частину ін-дивідуальних або сус-них дій, котра «якнайтісні-ше зв'язана з придбанням і спож-ням мат атрибу-тів добробуту. Це визн-ня суттєво відрізнялось від тих, що давали йо­го попередники, які обмежу-вали предмет ПЕ лище наукою про багатство. Маршалл підходить до тракту­вання її предмета ширше. У центрі наукових пошуків — ціна про-дукту, яку він розглядав як найважливіший еле-мент ринкової ек-ки. Суть йо­го теорії ціни полягає в синтетичному поєднанні 2-х груп факто­рів, що впливають на ринкову ціну. З 1-о боку, є ціна по-питу, яка формується під впливом попиту на то-вар, що визначається кор-стю продукту. Ця група факторів має ринкове походження. З ін. — є ціна пропозиції, яка залежить від витрат В, тобто зв'я-зана з процесом В. Середню ціну (в-сть) трактує як рез-тат ціноутворення, коли перетинаються на ринку ціна попиту і пропозиції.

Був переконаний, що його теорію ціни спрямова-но на пошук усіх факторів, які ціну визначають. Він за­являв, що оск ринкові ціни складаються під впливом попиту та пропозиції, це, у свою чергу, потребує виокремлювання суми фак­торів, від яких залежать зміни як попиту, так і пропозиції, їхнього взаємозв'язку на будь-якому ринку. Підк-реслювалося, що дія як по­питу, так і пропозиції щодо ціни є однаковою за умови вільної конкуре-нції. Незаперечна його заслуга полягає також у тім, що він визначив умови, необхідні для пере-ведення попиту в ціну. У нього граничною ціною попиту стає ціна, за яку було придбано останній куплений товар.

Аналізуючи фактори, що впливають на величину попиту на товар на ринку, він виводить головний з-н попиту: чим більша к-ть товару, який треба продати, тим нижча має бути ціна його пропону-вання з тим, щоб товар знайшов покупця; або, інакше кажучи, потрібна к-ть товару збільшується зі зни­женням ціни і зменшується з її зростанням. А. Маршалл 1-им із 1-их зв'язав із ціною товару еластичність попиту на нього. Він склав діагра-ми, які показують зміни в ціні й к-ті продукту для товарів з різним ступенем еластичності: від низь-кої до високої.

Виводить по­няття споживчого надлишку – додат-кова сума до сплачуваної ціни, яку спож-ч згоден виплатити замість того, щоб відмовитися від речі. Фактори В — земля, праця, ка­пітал і організато-рські здібності — визначають ціну пропозиції. Він визнає наявність певних труднощів формування ціни пропозиції на деякі товари і фактори В, які зв'язані з так званою фіксо­ваною пропозицією. Так, земля є одним із факторів, пропозиція яко­го фіксована, і контролювати її людина не в змозі. Але елемент часу допомагає пояснити відміннос-ті між фіксованою й еластичною пропозиціями.

Ринок - високоорганізована інституція, де взає-модіють попит і пропозиція і встановлюються ці-ни. На ринку в процесі й під час обміну товарами пропозиція й попит перебувають у тимчасовій рівновазі.

Розрізняв дію 3-х періодів часу. Протягом коро-т­кого періоду пропозиція товару обмежується йо-го запасом. Ціна ви­значається цим запасом і не відбувається змін у обсязі В. Протягом тривалі-ших проміжків часу пропозиція залежатиме від витрат на В товару. У процесі В можливі підви-щення його ефективності й залучення додатко-вих виробничих факторів. У дуже тривалих часо-вих масштабах ціна залежатиме від витрат на підготовку робочої сили і виготовлення обладна-ння, не­обхідного для В цього товару. Це дає змо-гу вносити зміни у витрати на всіх стадіях В. От-же, чим коротший період, тим більший вплив по-питу на в-сть, і навпаки — за більш тривалих пе-ріодів зростає значення витрат у в-сті продукту.

Зветається до з-ну заміщення: виробники завж-ди, коли це можливо, заміняти­муть дорогі факто-ри й методи В дешевшими. Тому міра можливого заміщення фактора визначає його еластичність. Цей з-н можна застосовувати майже в усіх сфе-рах ек-ого досл-ня. У сукупності з еластичністю цінового попиту й залежністю пропозиції від часу він становить макроекономічну основу діяльності власника чи розпорядника капіталу. Припускає, що сили попиту і пропозиції пра­цюють цілком ві-льно і що ні з боку продавців, ні з боку покупців немає жодних спеціальних домовленостей; обом сторонам ціни ві­домі настільки добре, що підсум-кова ціна саме і буде ціною рівно­ваги. Звертає увагу на залежність ціни від граничних витрат з боку пропозиції і від граничної кор-сті з боку по-питу; витрати на В граничної од. товару і виторг від його продажу будуть однакові.

Суттєвого значення надає теорії розподілу. Го-ловні моменти: кожний із фак­торів В — земля, праця, капітал і під-ка діяль­ність — також підля-гають дії попиту і пропозиції. Використання фак-торів визначається загальними умовами попиту щодо пропози­ції, виходячи з того, що кожний з них використовується тільки до моменту, коли його гранична прод-сть стане = його граничній в-сті. Кожний фактор В має ціну по­питу, яка вста-новлюється його граничною прод-стю, і ціну про-позиції, яка встановлюється граничними витра­тами на нього.

Зар-пл по відношенню до праці, процент до капі-талу і рента — до землі визначаються таким самим способом. Прибуток, проте, не можна про-аналізувати так однозначно, як віддачу від ін. фа-кторів В. Він змінюється зі зміною цін, і його роз-мір визначається багатьма причинами, серед яких не останнє місце належить «природним вла-стивостям» адміністратора або біз­несмена. При-буток не є гарантованим доходом під-ця.

Капітал вкладається в під-во переважно з метою «перспе­ктиви вигоди», яка приваблює вкладників до цього починання. Вкладники мають бачити ймовірність прибутку від такого вкладен­ня, нехай навіть у довгостроковому масштабі. Необхідні або міні­мальні прибутки входять до витрат В, то-ді як чисті прибутки є надлишком щодо них.

Указував на те, що земля, праця, капітал як фак-тори В виконують подвійну ф-цію. Вони й конку-рують, і доповнюють 1-н 1-ого; часом вони ста-ють суперниками у пошу­ках зайнятості, допуска-ючи обмежену взаємозамінність, але, з ін. боку, вони забезпечують «поля зайнятості» 1-н 1-ому. Загаль­ний національний дохід є рез-том дії всіх факторів і зростає зі збільшенням пропозиції фа-кторів. Фактори В (включаю­чи працю) створюють справжню в-сть В, яку відо­бражено в ціні їх про-позицій. Ціна попиту відображає їхню гранич­ну прод-сть. Розроблена для пояснення формуван-ня в-сті теорія стала застосовною до будь-якого фактора В. Та­ким чином, теорія розподілу є до-повненням до загальної теорії в-сті. Рушійною силою ек-ки вважав свободу й кон­куренцію. Ве-ликого значення він надавав також грошам.

Важливим чинником організації та ефективного управління ек-кою є людський капітал. Дотриму-вав­ся думки, що здібності людини є так само ва-жливі, як засоби В, як і будь-який інший вид капі-талу. Визнання освіти, фахової підготовки, нави-чок та здібностей капіталом дало йому змогу по-іншому трактувати рікардіанську динаміку капіта-лу, що базувалася на неухильному спаданні гра-ничної прод-сті капіталу. Кін­цевий рез-т залежить від способу застосу­вання знань. Якщо капітал по-трапить до рук обдарованих людей, то вони при-множать його, якщо ні — вони його знищать.

Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу. Спадання граничної прод-сті капіталу він зв'язував із його уречевле-ною формою і стверджував, що ця тенденція спо­стерігається в тих галузях і видах В, де природні фактори відіграють велику роль. У технологічно складних галузях обробної промисловості, в яких значну роль відіграє людина, діє з-н зрос­тання віддачі капіталу.

Цей принцип визначає різницю між великим і ма-лим бізнесом. Малі під-ці домагаються економії за рахунок набли­ження їхнього В до ринку, неве-ликого бухгалтерського штату, заміни праці най-маних робітників власною. Великі під-ці, у свою чергу, мають переваги завдяки масштабам В, спеціалізації праці тощо. У цілому ці взаємні пе-реваги майже врівноважуються.

Аналогічний підхід застосовується і щодо викори-стання знань (інновацій). Головна ф-ція під-кої діяльності — полегшити вільне здійснення вели-кого принци­пу заміщення.

Внесок А. Маршалла у розвиток ек-ної теорії справді важ­ко переоцінити. Його книга «Принци-пи ПЕ» є од­ним з найвизначніших творів з ек-ної теорії за останні сто ро­ків, і її справедливо вва-жають класичної.

49. Розв-к неокласичної традиції в працях Пі-гу, Хоутрі.

Артур Пігу (1877-1959) – представник Кембрид-жскої ек-ної школи, 1-н з послідовників та учнів Маршалла. Пігу – автор концепції ек-ки добро-буту. Його концепція розглядає соц-ний добро-бут як суму добробуту окремих індивідів, а його основою є ек-ний добробут, що трактується як к-ть задоволення, котре можна виразити в грошов-ому еквіваленті. Стверджував, що ек-ні причини діють на ек-ний добробут будь-якої країни не прямо, а через створення й використання об’єк-тивного додаткового ек-ного добробуту, що його ек-сти називають нац-ним доходом.

Виходячи з принципу спадної кор-сті, що за ним сума задоволення потреб бідних верств населен-ня зростає швидше, ніж зменшується сума задо-волення багатих, запропонував ідею перерозпо-ділення доходів через активну податкову політи-ку держави. Він обгрунтував необхідність прогре-сивної сис-ми податків, яка передбачає збільше-ння ставки оподаткування пропорційно зростан-ню доходу, а також запровадження значного по-датку на спадщину. Він проаналізував форми де-ржавного втручання в ек-ку: пряму та опосеред-ковану. 1-а передбачає державний контроль над цінами та обсягами випуску продукції, 2-а – вико-ристання податків і субсидій як інструментів регу-лювання ек-ки. Вважав, що за умов вільної конку-ренції достатньо опосередкованих методів, а з посиленням позицій монополій в ек-ному житті виникає необхідність прямого втручання держа-ви.

Значну увагу він приділяв проблемі зайнятості населення, яку зв’язував з рівнем зар-пл і реаль-ним попитом на працю. Якщо номінальна зар-пл скорочується повільніше, ніж падають ціни, то зростає реальна зар-пл, що веде до збільшення сукупного попиту і випуску продукції. У наслідок цього зростає зайнятість або нац-ний дохід – за-гальний обсяг товарів та послуг, що виготовляю-ться в сусп-ві протягом року, тобто та частка мат доходу сусп-ва, яка може бути виражена в гро-шах, - товари та послуги для кінцевого спож-ня.

Ральф Джорж Хоутрі (1879-1975), англ. Ек-ст, представник кембріджскої школи. Праці - “ Добра й погана торгівля” (1913), “Капітал і зайнятість” (1937).

Розглядав ек-ну діяльність у тісному взаємозв`яз-ку з політикою та етикою, владою держави, пси-хологією. Його заслугою було твердження, що багатство й доходи розподіляються між людьми нерівномірно, а це є наслідком індивідуалістично-го принципу ведення ек-ки. Тому Хоутрі вважав, що ідеальною є така ек-на система, яка викорис-товує здатність людини до колективної праці.

Основне поняття в системі Хоутрі – це прагнення прибутку. Прибуток є наслідком торговельних зді-бностей, тобто здібностей реалізувати товари. Збільшення маси прибутку досягається збільше-нням обороту. Він чітко розмежовує фактори В та отримані на них доходи. Дохід на капітал, за його твердженням, включає премію за ризик. Процент – це винагорода за користування капіталом. Усю систему понять у Хоутрі пронизано ідеєю кредит-но-грошової політики, яка має бути гнучкою, ні надто експансіоністською, ні обмежувальною; по-літика високої зар-пл має забезпечувати пропор-ційно більший приплив грошей і пропорційно ви-щі прибутки і ціни. Політику у сфері зар-пл і кре-дитно-грошову політику треба тісно зв’язувати між собою, бо тільки так можна забезпечити гро-шову рівновагу, стабільність зар-пл й ціни.

Хоутрі належить пріоритет у створенні теорії, яка зв’язує споживчі доходи й витрати з ек-ним цик-лом. Кредитна сис-ма є важливою складовою йо-го моделі, тому що саме приплив грошей з банків для задоволення потреб торговців веде до підви-щення доходів. А звідси випливають доходи й ви-трати спож-чів, включаючи чисті інвестиції. Але основного фактора, який стимулює кругооборот доходу, потрібно шукати у зростанні споживчих витрат. Це кумулятивний процес, що відбиваєть-ся у зростанні рівня цін.

Ек-ні потрясіння в концепції Хоутрі спричиняють-ся переважно змінами грошових потоків, а не по-рушеннями процесу В. Вирішальні фактори він шукає не в галузях, що виготовляють товари ви-робничого призначення, а в тім, як банківські про-центні ставки зачіпають запаси торговців. Угаслі-док зростання грошових доходів підвищується попит на гроші, а це змушує банки збільшувати процентні ставки і тим самим припиняти бум. Спираючись на такі міркування, вважав, що за допомогою самих тільки грошових маніпуляцій можна поставити ек-ний цикл під контроль.

22. ек-на теорія у Франції у 1-ій пол. 19ст. Ж. Б. Сей.

ПЕ у Франції мала свою специфіку: вона хоч і ус-падкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до абстрактної теорії в-сті, з праг-матичних позицій вирішувала проблеми розв-ку буржуазного сус-ва.

Представники - Жан Батист Сей (розвінчав мер-кантилізм та фізіократію), Фредерік Бастіа (абсо-лютизував ідеї лібералізму).

Ж. Б. Сей (1767-1832). Праці: " Трактат ПЕ, або Простий виклад способу, яким формуються, роз-поділяються та спож-ся багатства", "Англія та ан-глійці", "Повний курс практичної ПЕ".

ПЕ Сея в основному наслідувала ідеї А. Сміта, але він звертав увагу на помилки та суперечності останнього, намагаючись їх виправити. Сей по-пуляризував класичне вчення, збагативши його власними ідеями. Його вважають засновником нового напряму в ек-ній теорії.

Предмет ПЕ. ПЕ визначає як науку, що дає змо-гу пізнати природу багатства, способи його ство-рення, порядок розподілу, та феномени, що спричиняють його зникнення. Це наука, яка базу-ється на кількох фундаментальних принципах і переважну більшість висновків виводить із цих принципів. Власне досл-ня будує за логічною схемою, яка згодом стає стандартною для більш-ості навчальних посібників з ПЕ: В - розподіл - спож-ня.

В. Стверджує, що не лише земля є фактором ба-гатства, бо під багатством слід розуміти будь-які рез-ти В, що приносять кор-сть, мають реальну внутрішню цінність. У зв`язку з цим переглядає тезу Сміта про прод-ну та непрод-ну працю. Вва-жає, що будь-яка праця є прод-ною, якщо вона здійснюється з допомогою сил природи, капіталу та праці людей і дає корисні рез-ти. Визначав на-явність категорії людей, які своєю працею не створюють мат. благ, але роблять послуги іншим (немат. блага), сприяючи розв-ку В (лікарі, учите-ля-наставники). Послуги мають мінову цінність і є наслідком поєднання праці з капіталом та зем-лею. В означає продукування корисних послуг, які можуть виступати в мат. і немат. вигляді та обмінюватись 1-а на 1-у завдяки однаковій внут-рішній цінності. Тоді поділ праці на прод-ну і не-прод-ну не має сенсу.

Теорія в-сті. Під в-стю розуміє кор.-сть. Зазна-чає, що метою його аналізу в межах проблеми розподілу є досл-ня з-ів, які регулюють розподіл в-сті. Однак відмовляється від трудової теорії в-сті. Розуміння витрат В збігається із визн-ням чи-нників ціни: собів-сть. Що включає витрати виро-б-их послуг (капіталу і праці), ренту та прибуток. Обмін вироб-ими послугами визначає ситуацію на ринку. Попит на ці послуги, як основу цінності всіх інших послуг, зумовлює їхня власна цінність.

Трудову теорію в-сті Сей розуміє досить плюра-лістично: в-сть розгл-ся як ціна, тобто залежить від корисності товару, витрат на його В, а також від попиту і пропозиції.

Теорія 3-х факторів. Людина, капітал та земля - основні агенти В, чинники зростання багатства в сус-ві. Вони доставляють прод-ні послуги. На них існує попит пром-их під-ців. Під-ці комбінують ви-роб-чи послуги з метою задоволення попиту на продукти спож-ня.

Під-ць -це людина, що наділена особливими якостями, котрі дають їй змогу вести В вибраним свідомо курсом, панувати у сфері розподілу (вва-жається 4-им фактором В). Засоби В, “вироб-ча послуга” як необхідний агент процесу створення послуг є капіталом, що безперервно зростатиме за умови ощадливості власника та постійного функ-ня у сфері В. В розглядає кризь призму ін-дус-ції і вказує, що пром-сть з кожним роком стає все більш значущою порівняно з с-г.

Розподіл. 3-ом видам факторів В відповідають 3-и види доходів, що залежать від послуг цих факторів: зар- пл, прибуток та рента і процент. Визнає особу під-ця організатора В, однак відок-ремлює власника капіталу від під-ця, тобто роз-межовує “пром-вий прибуток, або процент на ка-пітал” та “ прибуток, зумовлений використанням капіталу”. Процентний дохід намагався розгляда-ти як зар-пл. У с-г землевласник отримує ренту, а орендар - під-кий дохід. Теорії ренти не надав-ав виняткового значення, бо вона залежить від попиту на землю та її продукти і пропозиції таких, а також від розмірів вкладеного в землю капіталу

Ціноутворення. Ціна формується на ринку під впливом попиту та пропозиції.

З-н попиту та пропозиції регулює ціну послуг і продуктів, розміри прибутків, ренти, процента, зар-пл. Ціна - точка рівноваги, де закінчується дія 1-о чинника й починається дія іншого, тобто зростання ціни прямо пропорційне попиту і обер-нено пропорційне пропозиції. Розглядає відноси-ни між ек-ими суб`єктами - продавцями і покуп-цями, що проявляються у суб`єктивному визн-ні ціни послуг, як наслідок протиборства споживача та виробника, у суб`єктивному впливі під-ця як особистості на процес В та розподілу, а спож-ча - на обсяги В й розміри прибутків.

Теорія ринків. Товари і послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому В 1-их зумовлює по-требу в інших, постійно забезпечуючи потенцій-ний попит. Завдяки цьому кризи надВ неможливі.

Формує 3-и з-ни ринку:

 Зростання виробників та екстенсивності ринку - зростання спож-чів - прибуткові ший ринок;

 Успіх 1-єї галузі сприяє успіху інших, сти-мулює загальний розв-к. Розквіт пром-ті супроводжується процвітанням с-г;

 Імпорт благотворно впливає на розв-к об-міну.

Зав-ня доброго уряду - стимулювання В, погано-го - попиту. Для вирішення проблем реалізації не потрібне існування 3-ох осіб, бо В самостійно створює свій ринок.

Теорія Сея знаменувала перехід Франції до кап-зму, проповідувала прогресивну ідею свободи під-тва й торгівлі.

23. економічна теорія у Франції у 1-ій пол. 19 ст. Ф. Бастіа.

ПЕ у Франції мала свою специфіку: вона хоч і ус-падкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до абстрактної теорії в-сті, з праг-матичних позицій вирішувала проблеми розв-ку буржуазного сус-ва. Представники - Жан Батист Сей (розвінчав меркантилізм та фізіократію), Фредерік Бастіа (або-лютизував ідеї лібералізму)

Ф. Бастіа (1801-1850) Основна праця - "Ек-ні гармонії".

Основна риса теорії Бастіа є її компілятивність: його ідеї запозичено в Мілля, Сенсора, Сея, Кері та інших. Намагався обґрунтувати самовдоско-налення кап-зму.

Дата добавления: 2015-07-20