Критичний напрям в ПЕ 10 страница

Ревізіоністську течію в марксизмі, що сформував-лась наприкінці XIX ст., репрезентували лідери ії Інтернаціоналу: Карл Лібкнехт, Роза Люксембург, Дмитро Благоєв(ліве крило) та Едуард Бернште-йн, Карл Каутський, Рудольф Гільфердінг, Отто Бауер, Отто Шмідт(праве крило).

Родоначальникомправого крила ревізіонізму став Е. Бернш­тейн (1850—1939), який 1899 р. Видав книжку «Передумови соціа­лізму і зав-ня соціал-демократії». Зміст її відображав нове ро-зу­міння суті робітничого руху, відмінності його но-вої програми, стра­тегії і тактики від марксистсь-ких. Доводить практичну непридатність обгрунто-ваної К. Марксом теорії в-сті, а відтак і теорій ці-ни, зар-пл, додаткової в-сті. заперечує постулат К. Маркса щодо абсолют­ного і відносного зубожі-ння пролетаріату за кап-зму, указуючи на нові те-нденції в ек-ому розв-ку сус-ва. Автор доводить, що з розвитком кап-зм зазнає глибокої трансфор-мації, створюю­ться умови для поліпшення якості життя, зростає сукупна частка до­ходів робітничо-го класу у ВНП. Він зосереджується на аналізі но-вих можливостей, які відкриває кап-зм, а саме: дальше поглиблення процесу усуспільнення В спеціалізації та кооперації; поділ праці, що ство-рює умови для корпоратизації; формування кор-поративних капіталів че­рез продаж акцій під-в, ін-вестування заощаджень; зростання можливості участі трудящих в управлінні В. Стверджує, що корпоратизований капітал є об'єктив­ною основою демократизації і соціалізації власності через її ак-ціонування. Критикуючи теоретико-ек-ні постула-ти марксистсь­кої теорії, переглядає основну ідею марксистського вчення — про необхідність рево-люційного перевороту як основної передумови побудови соціалістичного сус-ва. Він обґрунто­вує теорію «демократизації капіталу», яка повністю спростовує марксистську ідею революційного трансформування власності. Бернштейн уважає, що зав-ня усуспільнення власності можна вирі-шити еволюційним шляхом, без установлення диктатури пролетаріату. Цікавими були його під-ходи до проблем колоніалізму. Виправдовував колоніальну політику розвинених країн, наголо-шуючи на особливій місії цивілізованих народів, які прискорю­ють розв-к колоніально-залежних країн. Йому належить термін «колоніальний соці-алізм».

Важливим висновком Бернштейна, який катюго-рично не сприй­мали ортодоксальні марксисти, було твердження про те, що кому­нізм не є кінце-вою метою історичного розв-ку людства, а фор-ми віддаленого майбутнього непередбачувані. Від поглядів Бернштейна соціал-демократи «від-хрещувались» кількадесят років, але нині за ним усе більше визнають заслугу за­сновника теорії і політики соц-них реформ.

К. Каутський (1854—1938) у працях «Соц-на ре-волюція» (1902) та «Шлях до влади» (1909) обґ-рунтовує невідворотність епо­хи соц-ної револю-ції як об'єктивно зумовленого явища, підготовле-ного всім попереднім розв-ком людства. Монопо-лізація В як закономірний етап розв-ку кап-зму усуспільнює ек-ку і привносить до неї планове начало, а тому немає необхідності в практичних революційних діях та завоюванні влади зброй-ним шляхом, достатньо парламентських методів боро­тьби за контроль над ек-ною владою. Аналі-зуючи сучасні йому процеси — монополізацію В, імперіалізмяк ек-ний переділ світу між союзами капіталіс­тів, колоніальну політику розвинених де-ржав, він стверджував, що ці явища є об'єктивни-ми і свідчать про поступальний розв-к сві­тової ек-ки, яка в перспективі стане картелізованою, поз-буде­ться міждержавних суперечностей. На цій «ультраімперіалістичній» стадії розв-ку кап-зму, коли великі галузеві монополії зіллють­ся в єди-ний всесвітній картель, виникнуть умови для пла-номірного регулювання госп-ва у світовому мас-штабі, що, власне, і озна­чатиме соц-ний перево-рот. Засуджував війну, виступав за мирне вирі-шення всіх проблем. Його теорія «ультраімперіа-лізму» закликала до реформіз­му як засобу сус-ної перебудови.

Р. Гільфердінг (1877—1941), соратник Каутсько-го, лідер і тео­ретик ІІ Інтернаціоналу. У своїх пра-цях, написаних в цілому з марк­систських позицій, зокрема у «Фінансовому капіталі» (1910), він ана-лізує головні зрушення, що відбулися в ек-ці та політиці ка­п-зму наприкінці XIX — поч. XX ст.: ви-никнення і розв-к си­с-ми кап-ого кредиту, поши-рення акціонерних товариств як особливої фор-ми монополізації капіталів, існування таких ек­-них явищ, як статутний та фіктивний капітал. І хо-ча в цій книжці проблема непримиренності класо-вих інтересів ставиться все ще дуже гостро, гли-бокий і всебічний аналіз фінансового капіталу дав авторові змогу зробити цілий ряд уточнень, що мали свідчити про об'єктивну неминучість змі-ни ек-ної ролі держави. Він уважав необхідним і об'єктивно обгрунтованим втручання держави у фінансову сферу з метою макроек-ого її впливу на цикліч­ність розв-ку ек-ки, запобігання кризо-вим явищам. Такий вплив створює передумови для сус-ого контро­лювання В, яке повністю зале-жить від грошово-фінан­сової сфери, а отже, дає можливість управляти розв-ком соц-ної сфери. З початком 1-ої світової війни Гільфердінг закликає до еволюційного, реформістського вирішення соц-но-ек-них проблем, посилаючись на те, що монополістичний ка­п-зм сам формує умови для ек-них трансформацій, для становлення ери «ор-ганізованого кап-зму».

У Гейдельберзькій програмі СДПН 1925 р., тео-ретичну частину якої написав Гільфердінг, марк-систській програмі революційної ек-ної перебудо-ви сус-ва протиставляється ідея свідомо­го фор-мування «ек-ної демократії» — основи соц-не спра­ведливого ладу.

Ідеї Бернштейна, Гільфердінга та Каутського за-цікавили не тіль­ки соціал-демократів, а й деяких марксистів. Так, у працях марксистів О. Бауера і К. Шмідта помітна еволюція їхніх поглядів від ра-ди­калізму до реформізму. Після перемоги рево-люції в Росії ревізіоністи відмежовуються від Жо-втневої революції, називаючи її помилкою, а її організаційні форми — реакційними.

Пізніше ревізіоністські доктрини трансформува-лись у реформі­стські і стали основою багатьох соціал-демократичних програм.

89. Неоінституціоналізм Соц-ний (індустріа-льно-технологічний) інституціоналізм, Гелб-рейт.

Після 2-ої світової війни відбулось відродження інституціона­лізму на дещо ін. засадах. Якщо не-окласики і кейнсіанці спере­чались щодо межі втручання держави в ек-ку, то інституціоналісти знайшли нові об'єкти досл-ня:місце і роль в ек-ому житті НТР, інформації, влади, політики та ін.

Джон Кеннет Гелбрейт (1909р. нар.) У своїх 1-их працях розробив концепцію «врівноважуваль-ної си­ли», пропагував «сус-во добробуту». В пра-цях, опублікованих у 50-х рр., розглядає техніку, як основу ек-ого прогресу. Виступив зі своєрід-ним різновидом теорії «індуст­рного сус-ва», яка підсумовувала й розвивала цей науковий нап-рям. Він спробував розробити «синтетичну», як він казав, теорію, котра б охоплювала всі най-важливіші закономірності сучасного кап-зму. Цю т-рію викладено у книжці «Нове індустрне сус-во». Суть т-рії полягає в тім, що усунен­ня конку-ренції внаслідок концентрації капіталу не призво-дить, про­те, до утворення монополій, оск той са-мий процес породжує нейтралізуючу, «врівнова-жуючу силу» у вигляді великих об'єднань покуп-ців і постачальників. Як «врівноважуючу силу» роз­глядає різноманітні кооперативні організації, фермерські об'єднан­ня, профспілки, різні торго-вельні об'єднання.Значення цієї «врівноважуючої сили» полягає не лише в тім, що вона перешкод-жає утворенню монополій, а й у тім, що вона за-мінює конкуренцію, котра колись була регулятор-ром ринку. Конкуренцію, яка панувала ще з часів А. Сміта, «фактично замінено типовим для сучас-ного часу ринком з невеликою к-тю продавців, як-их активно приборкують не конкуренти, а 2-ий бік ринку — сильні покупці». Гелбрейт— представ-ник неоінституціоналізму, котрий, на думку його прихильників, відрізняється від традиційного як соц-но-ек-ими умовами формування, так і поста-новкою проблеми. У працях неоінституістів кап-зм розглядається як «сус-во достатку», «сус-во масового спож-ня», «сус-во за­гального благоден-ства». Саме таким зображує його і Гелбрейт у книжці «Сус-во достатку» (1958) він робить вис-новок, що проблему В завдяки застосуванню все складнішої і все досконалішої техніки вирішено й залишається вирішити лише проб­лему розподілу Критично ставиться до чинної сис-ми розподілу і сподівається реформувати її, розширюючи сус-ні по­слуги і збільшуючи добробут.У «Новому індус-трому сус-ві» намагається комплексно розгляну-ти всю ек-ну сис-му кап-зму, яку зв'язує з техніч-ним прогресом - сутніс­ть, що саморозвивається, породжує сама себе. Технічний прогрес і органі-зація визначають ек-ну форм сусп-ва. Виділяє 2 форми кап-ної ек-ки з погляду рівня техніки, мас-штабів В і форми організації під-в — великі кор-порації і дрібне В (не відіграє значної ролі в суча-сній ек-ці). Основу сучасної ек-ки станов­лять ве-ликі корпорації, породжені передовою технікою Частину ек-ки, репрезентовану великими корпо-раціями, нази­ває «індустріальною сис-мою», кот-ра й визначає суть «нового індустр-ного сус-ва»

Індустріальна сис-ма у свою чергу, визначаєть­ся високорозвиненою технікою, котра зумовлює всі інші її ознаки: панування корпорацій у вирішаль-них сферах ек-ки, необхід­ність великих капітало-вкладень, ускладнення умов і зростання ви­трат часу на виконання зав-нь, що постають перед В у зв'язку зі збільшенням ролі наукових досл-нь і не-обхідності на­лежних лабораторних випробувань, підвищення вимог до кваліфіка­ції робітників і ке-руючих корпораціями, і, нарешті, потреба у лікві­дації ризику для великих корпорацій, котра пот-ребує планування. В «індустр-ому сусп-ві» зрос-тає і роль держави, яка му­сить узяти на себе час-тину витрат для забезпечення технічного прогре-су і зменшення ризику під-ця від його запровад-ження Тобто саме техніка визначає всю ек-ну струк-ру сус-ва. Відокремлює 2 рівні розв-ку кор-порацій: «під-ку» і «зрілу» У «під-кій корпорації» (20—30-ті рр XX ст) господарем і керівником був окремий капіталіст, власник капіталу Його основ-ною метою була максимізащя прибутку Конт­роль над корпорацією зумовлювався капіталом під-ця, а не йо­го компетентністю Така корпорація не пот-ребувала планування і державного втручання На зміну «під-кій корпорації» приходить «зріла» Цей перехід зумовлений технічним прогресом, його вимога­ми «Зріла корпорація» — це колективна організація, тому приватна власність замінюється «сус-ною кап-ною власністю» На чолі «зрілої кор-порації» стоїть не окремий під-ць, а «технострук-тура», до якої переходить влада(це «союз знань і кваліфікації», основний керівний персонал вели-ких корпорацій, який складається із людей, що спеціалізуються на кері­вництві В, збутом, фінан-сами, корпоративним плану­ванням, тобто тих, хто приймає рішення - саме цю групу людей про-понує назвати «техноструктурою») Перехід у кор-пораціях влади до «техноструктури» змінює й ме-ту діяльності корпорацій Передовсім вона відоб-ражає не особистий ін­терес під-ця, а сус-ний, ке-рується не максимізацією прибу­тку, а сус-ною метою На 1-ий план «техноструктура» ставить ек-не зростання, яке сприяє ефективному функ-ню корпорації, що відповідає як інтересам сус-ва, так і й власним інтересам Ефективне функ-ня ко-рпорації забезпечує висо­кий рівень дивідендів Отже, має місце узгодження інтересів сус-ва, ко-рпорацій і індивідів Але Гелбрейт неправомірно відриває прибуток акціонерів (дивіденди) від ре-шти прибутку корпорації Неправомірним є й визн-ня грошових доходів «техноструктури» як зар-пл, що нібито не заохочує її максимізувати прибу­ток корпорації в цілому. Важливою рисою «індустріа-льної сис-ми» називає планування, яке теж поро-джується розв-ком науки і техніки Вели­ка корпо-рація з її складною технікою, значними капіталов-кладеннями не може ефективно функціонувати за умов ринкової стихії. Ри­нок перестав бути на-дійним регулятором В. Йому на змі­ну приходить планування корпоративної діяльності. Плануван-ня має забезпечити здійснення передбачених фі-рмою, корпорацією рез-тів і «замінити ціни й ри-нок, як механізм, що визначає те, яка про­дукція буде виготовлятись, авторитетним рішенням, ко-тре встанов­лює, що буде виготовлятись і спожи-ватись і за якими цінами». Якщо раніше Гелбрейт сподівався нейтралізувати монополію і конкурен-цію з допомогою «врівноважуючої сили», то тепер він намага­ється замінити конкуренцію й ри-нок монополією (великою корпо­рацією) і плану-ванням. Щоправда, сам Гелбрейт вважає непри­пустимим ототожнення великої корпорації з мо-нополією.

У «індустріальному сус-ві» формується нова кла-сова структура. За умов «зрілої корпорації» і па-нування «техноструктури» нібито зникає конфлікт між багатими і бідними. Йому на зміну приходить новий конфлікт, породжений НТП — між «класом освічених» і «неосвічених та малоосвічених». Ви-рішальною силою «індустріального сус-ва» стає «клас освіче­них», складовою частиню якого є «техноструктура». Ця теорія Гелбрейта мала на меті спростувати марксистське вчення про проти-лежність інтересів праці та капіталу. Проте Гелб-рейт не міг ігнорувати реальних суперечностей кап-зму, не міг не бачити бідності, безробіття. І якщо в друго­му виданні «Сус-ва достатку» (1969) він називає бідність «пе­режитком», «залишковим явищем», то в книжці «Нове індустріальне сус-во» він заявляє, що ці вади притаманні лише тій частині ек-ки, що перебуває поза «індустріаль-ною сис-мою», тобто сфері дрібного В. Що ж до «індустріальної сис-ми», то вона керується сус-ими інтересами, а відтак не призводить до злид-нів, бідності і класових антагонізмів.

Велику роль в «індустріальному сус-ві» Гелбрейт надає державі. Технічний прогрес у нього авто-матично зумовлює необхід­ність втручання дер-жави в ек-не життя. Він визнає необхід­ність пла-нування на державному рівні, регулювання дер-жавного по­питу, перерозподіл нац-ого доходу че-рез сис-му податків, сприяння розв-ку НТП, осві-ти, нац-­ної оборони. При цьому він підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпора-ції Гелбрейт розглядає як 2 незалежні сили, котрі плідно співп­рацюють одна з одною. У концепції «індустріального сус-ва» Гелбрейта почуваю­ться й критичні ноти. Він критикував мілітаризм, гонку озброєнь, пропонуючи навіть націоналізувати ко-рпорації, які виготовляють зброю. Гелбрейт розу-міє складність вирішення соц-них проблем уме-жах «індустріального сус-ва». Майбутнє «індуст-ріального сус-ва» він зв'язує з діяльністю інтелі-генції, яка на противагу «техноструктурі» керува-тиметься тільки ек-ими пріоритета­ми, сприятиме розв-ку «естетичних цінностей», спрямуванню «ін­дустріальної сис-ми» на служіння широким соц-ним інтересам.

92. Теорії «індустріального сус-ва»

НТР справила великий вплив на всю си­с-му суча-сної ПЕ. Своєрідно відобразив її інституційна-лізм, породивши новий, так званий соц-ний нап-рям інсти­туціоналізму. Його адепти, використову-ючи принцип технологічного детермінізму, поча-ли розробляти різні типи індустріальних концеп-цій трансформації кап-зму. Основи індустріальної концепції було закладено ще у працях Веблена. У 40—60-х рр. вона знов набула актуальності у зв'язку з роз­гортанням НТР. Родоначальником концепції «індустріального су­с-ва» вважають ам-ер. ек-ста П. Дракера, який у 40-х рр. опублікув-ав кілька праць, присвячених цій проблемі: «Май­бутнє індустріальної людини» (1942), «Ідея кор.-порації» (1946), «Ве­ликий бізнес» (1947), «Нове сус-во. Анатомія індустріального ладу» (1949). Становлення «індустріальної сис-ми» він відно-сить доXX ст. Її основу створюють великі під-ва й корпорації, що здійсню­ють масове В. «Індустрі-альна сис-ма» знаменує перехід до «індустріаль-ного сус-ва». Центральним інститутом «індустріа-льного сус-ва» є велике спеціалізоване під-во. Визначає 2 різновиди «індустріального сус-ва»: кап-не й соціалістичне. Кап-не «Індустріальне сус-во» називав «вільним», а соціалістичне — «рабським». У 60-х рр. теорію «індустріального сус-ва» розвинули аме­р. соціолог і ек-ст Уолт Ростоу, французькі соціологи Жак Еллюль і Раймон Арон.

Ростоу опублікував книжку «Стадії ек-ного зрос-тання. Некомуністичний маніфест» (1960), який виклав власну концепцію су­с-ого розв-ку, як аль-тернативу марксистській формаційній те­орії.Він виділяє 5 стадій ек-ого зростання: 1) традиційне сус-во, 2) підготовка передумов для піднесення, 3) піднесення, 4) рух до зрілості, 5) ера високого масового спож-ня. «Традиційне сус-во» хар-ся примітивною ручною технікою, ручною працею, переважанням с-г. 1-а стадія хронологічно охоп-лює всю історію людства до XVII ст. 2-а стадія зростання — це сус-во в перехідному стані. На цій стадії створюються передумови для піднесен-ня. Визначаль­ною рисою стадії є утворення цент-ралізованих нац-них дер­жав. В ек-ці з'являються «нові типи підприємливих людей... які бажають мобілізувати заощадженняйузяти на себе ризик, праг­нучи прибутку або модернізації». На 2-гій стадії виникають бан­ки, зростають інвестиції, по-жвавлюється зовнішня та внутрішня торгівля.

3-я стадія, стадія піднесення, визначається тим, що сили ек-ого прогресу починають домінувати в сус-ві. Відбуває­ться розв-к в інтересах усього сус-ва. Цю стадію різні країни пройшли в історик-но різні відрізки часу. 4-а стадія хар-ся постійним прогресом, удоско­наленням техніки, поширенням нової технології на всю сферу гос­п-кої діяльності, більш швидким зростанням випуску продук­ції по-рівняно зі зростанням к-ті населення. Саме цю стадію називає «індустріальним сус-вом». Най-характернішою рисою 5-ї стадії ек-ого зростання є випуск товарів тривалого користування. На цій стадії змінюються пріоритети сус-ва. На 1-ий план виходить не В, а «спож-ня і благоденство в самому широкому розумінні». 5-ю стадією не за-вершує періодизацію сус-ого розв-ку. Майбутнє сус-во він зв'язує зі стадією «за спож-ням», якої ніби вже досягнуто у США. Для неї характерним є пе­реважання сімейних та інтелектуальних цін-ностей над спож-­ням. Вважає, що високе масове спож-ня стане загальним і закликає людство при-скорити цей процес.

Раймон Арон. Свою концепцію індуст­ріального сус-ва він виклав у таких творах: «18 лекцій про ін­дустріальне сус-во» (1962) та «3 нариси про ін-дустріальну епоху» (1966). Індустріальне сус-во він визначає як таке, у котрому най­більш поши-реною формою В є велика пром-ть. Такому сус-ву притаманні повне відокремлення від сім'ї, тех­нологічний поділ праці, нагромадження капіталу, концентрація ро­бітників. Отже, визн-ня індустріа-льного сус-ва є досить розпливчатим, поверхо-вим. Він також виділяє 2 типи інду­стріального сус-ва: кап-не й радянське. Різницю між нимивін бачить у формі власності на засоби В і способах регулювання ек-ки. Кап-ому типу ек-ки притаман-на приватна власність на засоби В, децентралі-зоване регулювання ек-ки, по­діл сус-ва на най-мачів — власників засобів В і найма­них робітни-ків, гонитва за прибуткомяк рушієм В та циклі­чні коливання ек-ки. Ці ознаки властиві суто кап-ому типу індустріального сус-ва — чистому кап-змові. Реальний же кап-зм не можна вважати «чистим», оск за низкою ознак він наближається до соціалі-зму. З соціалізмом його зближує хар-р власності, використання прибутку, розподілу. Щодо власно-сті, то схожість бачить в існуванні на Заході так званої «колективної власності», що виникла в рез-ті націо­налізації деяких галузей пром-ті після 2-ої світової війни. Прибуток — категорія, прита-манна будь-якому індустріальному су­с-ву, і не є особливістю тільки кап-зму. Схожість у розпо­ділі полягає в тім, що і в плановому, і в кап-ому сус-­ві зберігається різниця індивідуальних доходів, го-ловним джерелом якої є різна зар-пл. Для мето-дології Арона, як І для Ростоу, визначальним є техноло­гічний підхід до аналізу ек-них процесів, коли рівень розв-ку сус-ва, його тип і соц-на стру-ктура виводяться з рівня роз­в-ку техніки. Щопра-вда, сам Арон вважав такий метод недоскона-лим, оск він ігнорує різницю у формах власності і класову структуру сус-ва. Проте це не заважало йому користуватися таким методом. Він навіть категорично заявляв, що хар-р ек-ки не можна визначати хар-ром власності на засоби В, як це робив К. Маркс. У межах ек-ки, що базує­ться на приватній власності на засоби В і децентралізо­ваному регулюванні, має місце безліч варіацій В, прод-ності, що унеможливлює об'єднуван­ня їх поняттям «кап-зм». Тобто Арон намагається за­перечити факт різного рівня ек-ого розв-ку в ме-жах кап-ної сис-ми. Ставить за мету зблизити кап-ну й соціалістичну сис-ми, оск вони обидві визначаються поняттям індустріаль­них сус-в. Ві-дтак він сподівається, що його критичний аналіз, спрямований проти кап-зму, такою самою мірою буде спрямова­ний і проти іншого режиму, тобто соціалізму.

Жак Еллюль Розробив концепцію «технологічно-го сус-ва». Основою «технологічного сус-­ва» у нього є техніка, яка панує над сус-вом і людиною. Вона розвивається за власними з-нами і не під-владна людині. Вона ав­тономна і щодо ек-ки та політики. У концепції Еллюля має місце не лише фетишизація, а й універ­салізація техніки. Техніка в його розумінні не обмежується маши­нами й те-хнологією, а охоплює всі сфери людської діяль-ності: 1) ек-на техніка (зв'язана з В), 2) техніка ор-гані­зації (включає комерційну і пром-ву діяль-ність, державу, полі­цію, військову справу), 3) лю-дська техніка (охоплює медицину, ге­нетику, про-паганду). Надаючи техніці роль вирішального фактора ек-ого роз­в-ку, Еллюль з'ясовує, як її розв-к позначається на ек-о­му розв-ку сус-ва. Са-ме розв-к техніки зумовлює перехід: 1)від індиві-дуального підприємництва до «ек-ки корпора-цій»; 2) від «ліберальної» ек-ки до державне ре­гульованої; 3) від ринкової до планової ек-ки. Цей процес він пояснює розв-ком техніки, збільшен-ням її в-сті, зростанням ін­вестицій. За цих умов ек-на діяльність виходить за межі інди­відуальних можливостей. Техніка передбачає централізацію, а та, у свою чергу, планування. Планування він визнає не за прерога­тиву соціалізму, а за необхі-дну умову функ-ня «технологіч­ного сус-ва». Вис-тупає проти індикативного планування. Щоб бути ре­алізованим, план має поєднуватись із апара-том примусу. У тодішньому сус-ві виділяє 2 сис-ми: «корпо­ративну» (кап-ну) і «планову» (проле-тарську). Обидві сис-ми споріднені, оск ґрунтую-ться на техніці, а відтак утворюють майже іденти-чні сус-ні структури, котрі очолює тех­нічна еліта.

Ефективніше функ-ня ек-ки за­безпечує саме «планова ек-ка», проте майбутнє сус-ва він з нею не зв'язує. Розуміючи під «плановою ек-кою» со-ціалісти­чну, він називає її авторитарною й анти-демократичною, яка перебу­ває в руках держави й технічної еліти, котрі експлуатують народ. Ціка-во, що в «корпоративній», тобто кап-ній, ек-ці він таких вад не помічає. Технологічний детермінізм, притаманний розглянутим концепці­ям, у Еллюля виявляється максимально виразно. Він підносить тех­ніку до абсолюту, а цивілізацію сучасного сус-ва пояснює тіль­ки розв-ком техніки.

Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індуст­ріального сус-ва», яка підсумовува-ла й розвивала цей науковий напрям. Він спробу-вав розробити «синтетичну», як він казав, тео­рію, котра б охоплювала всі найважливіші закономір-ності сучасного кап-зму. + Питання 89.

93. Концепції футурології

Серед багатьох проблем сучасності однією із це-нтральних є про­блема майбутнього.

Марксистсько-ленінською концепцією сус-ого розв-ку, в основі якої лежить зміна сус-но-ек-них формацій, передба­чається побудова комунізму як майбутнього людства. Цій концепції протисто-ять концепції футурології (науки про майбутнє) західних ек-стів. О. Флехтхейм у праці «Історія і футурологія» (1966) визначає футуроло­гію як за-сіб переборення «старих ідеологій». У 60—70-х рр. виник справжній «футурологічний бум». Ек-сти, філософи, соціологи починають активно про-гнозувати майбу­тнє. Виникає низка урядових і позаурядових організацій, які займа­ються моде-люванням і прогнозуванням майбутнього.1-єю з 1-их таких міжнародних організацій був «Римсь-кий клуб» (1968). 1974 року було утворено «Все-світню федерацію досл-нь майбу­тнього». Вини-кають наукові центри під егідою 00Н, ЮНЕСКО. Над створенням моделей і прогнозів майбутньо-го працюють наукові центри при університетах, міжнародних концернах, банках. Учені намагаю-ться осмислити ек-ні, екологічні, енергетичні, де-мо­графічні та ін. проблеми, які постали перед людством на глобаль­ному і регіональному рів-нях. У футурологічних концепціях немає єдиної методологічної основи. Футурологи обмежуються фрагментарною характеристикою сус-ва, зводять до абсолюту 1-у його сторону, рису. Досить умов-но можна виокремити 2 основні напрями сучасної футурології — індустріальний і конвергентний. Прихильники теорії конвергенції намагалися спрогнозувати проце­си сус-ого розв-ку, виходячи з існування 2 протилежних сис-м. У межах індус-тріального напряму футурологічний хар-р мають різноманітні теоріїтак званого постсус-ва. Основ-ний методологічний принцип -технологічний де-термінізм, тобто твердження, що розв-к техніки визначає розв-к сус-ва незалежно від його соц-но-ек-ної структури. Роль науки, техніки, техноло-гії в розв-­ку сус-ва гіперболізується. В основу ха-рактеристики сус-ва майбутнього беруться різні ознаки. К-ть ознак неоднакова у різних авторів. Проте майже всі наголошують на розширенні сфери послуг, зростанні ролі науко­во-технічної інтелігенції, пишуть про загальний добробут, мо-жли­вість задоволення різноманітних інтересів. У працях 70—80-х рр. Г. Кан розвиває оптимістичні прогнози щодо дальшого розв-ку сус-ва. Екологі-чні проблеми розвинутих країн Кан сподівався вирішити перенесенням «екологічно брудних» В у країни, що роз­виваються. Соц-на спрямова-ність оптимізму Кана знайшла прояв у та­ких пра-цях, як: «Світовий ек-ний розв-к 1979 і далі» (19 79), «Прийдешній бум» (1982), «Роздуми про неймовірне в 1980-ті» (1984). В останній праці провіщає неминучість війн, зо­крема, термоядер-них, і намагається довести, що вони не означа-ють кінця цивілізації До концепції «постцивіліза-ції» Г. Кана близька концепція «тех­нотронної ери»3. Бжезинського. У багатьох своїх працях, зокрема «Америка в технотронний вік» (1967), «Між 2-а віками. Роль Америки в технотронній ері» (1970), не лише прогно­зує майбутнє, а й роз-виває думку про провідну роль США в цьо­му мА-йбутньому, називаючи їх «соц-ною лабораторією світу». США під впливом НТР вступили в нову еру — «технотронну». Він поділяє думку про те, що саме техніка (особливо електроніка) стають основним факто­ром, котрий визначає соц-ні зру-шення, зміну звичаїв, соц-ної структури, ціннос-тей, сус-ва в цілому. Конструюючи ек-ну сис-му «технотронного сус-ва», виділяє в ньому 3 секто-ри: 1) технотронний, в якому зосереджено нові галузі В, засоби масової інформації, сферу нау-ки; 2) індустріальний, де сконцентровано традиці-йні галу­зі, робітники яких є добре мат забезпече-ними; 3) доіндустріальний, що в ньому переважа-ють робітники з низькою кваліфіка­цією, низькими доходами.Як визначальні риси «технотронного сус-ва»називає: переважання сфери послуг, роз­в-к індивідуальних здібностей людини, досту-пність освіти, заміну мотиву нагромадження осо-бистого багатства «моральним імпера­тивом ви-користання науки в інтересах людини», ліквіда-цію «персоналізації» ек-ної влади, тобто втрату власниками капіталу позицій в управлінні В. Цю роль відіграє «еліта технот­ронного сус-ва», тобто організатори В та вчені, що утворюють «верхівку панівного класу». У «технотронному сус-ві» соц-ні конфлікти виникають лише в до індустріально-му секторі, але їх завжди можна усунути, збіль-шуючи доходи осіб цього сектора. Це не стано-вить проблеми, оск «амер. сус-во в цілому досяг-ло небаченого достатку, що стосується всіх кла-сів».

1-им із найбільш яскравих представників футуро-логії є амер. соціолог Д. Тоффлер, який конста-тує наявність кри­зових явищ в індустріальній сис-мі. Ці явища зв'язані з тим, що ін­дустріальний світ вступає в нову стадію історичного розв-ку, стадію технологічної цивілізації, яка вже не під-лягає правилам індустріалізму. Цей перехід буде періодом переворотів, він буде супроводжувати-ся падіннями, ек-ними катастрофами, воєнними конфліктами. Праця «Майбу­тній шок» (1970). Просування до «нового сус-ва» відбувається в процесі роз­в-ку «суперіндустріальної революції». Створене цією революцією «абсолютно нове сус-во» позбавить народні маси голоду та хвороб, створить «чудові можливості для розквіту індиві-дуальнос­тей», «задоволення психологічних пот-реб». Перехід до «суперіндустріального сус-ва» повинен бути чітко спланованим, потрібна розро-бка його моделі, або слід «спроеціювати нову ци-вілізацію». Проте щодо екологічного майбутнього сус-ва стоїть на позиціях соц-ого песимізму. У книжці «Третя хвиля» (1980) він змальовує катас-трофічий стан планети. Вихід із ситуації, що склалась, бачить знову-таки у роз­в-ку техніки і технології. Саме ці категорії є в нього визначаль-ни­ми у конструюваннісхеми розв-ку людства. Однак «індустріальна вісь» є лише загальним ор-ієнтиром сус-ого прогресу. Наголошує на необхі-дності враховувати «переоцінку цінностей», тоб-то зміну уявлень про моральні цінності. Зміни, які відбуваються у свідомості людей, певні супереч-ності, якими вони супроводжуються, — є явищем прогресивним. Зав-ня полягає лише в тім, щоб «пристосувати» поведінку людей до нових соц-но-ек-них ікультурних реалій. Саме з цих позицій виходить Тоффлер, розробляючи схеми сус-ого розв-ку в праці «3-я хвиля.Від індустріального сус-ва до більш гуманної цивіліза­ції» (1980). Про-голошує крах індустріалізму і народження «нової цивілізації», пов'язаної з послідовною зміною «хвиль перемін». 1-а хвиля — аграрнахвиля ци-вілізації. Пром-ва революція породила 2-у хвилю — індустріальну цивілізацію. З початку 60-х рр. почалось наближення 3-ої хвилі — хвилі комп'ю-терів, комунікацій і утвердження суперіндустріа-лІзму. У «цивілізації 3-ої хвилі» суттєво зміниться життя людей, стануться разючі зміни в сімейних і міжнародних відносинах, полі­пшиться сис-ма ос-віти й виховання. У молоді буде менше спож-ких настроїв, посилиться роль моральних цінностей. Такі самі ідеї розвиває Тоффлер і в книжці «Пе-редбачення і пе­редумови» (1983). Щоправда, тут він особливу увагу звертає на формування різних структур «інформаційного сус-ва». «Інформацій-не сус-во» є гетерогенним, неоднорі­дним. Ця ге-терогенність «передбачає обмін інформацією на якісно новому рівні, який відрізняється від гомо-генної інформації тради­ційного масового сус-ва». У праці «Зрушення влади. Знання, багатство і на-сильство на по­розіXXI століття» (1990) майбутнє зв'язує з побудовою «цілісної гуманної цивіліза-ції». Перехід до неї відбудеться через «револю-цію влади», яку називає 1-єю з найважливіших революцій.Він визнає, що досі вчені аналізували перетворення у техніці, сус-ві, навколишньому середовищі, культурі і не при­діляли уваги владі, а саме вона є рушійною силою багатьох ін. пере-мін. Основним фактором «революції влади» є знання. Саме їх розв-к і поширення, що охопили все світове співтовариство, стали ви­буховою хвилею, яка спричинила всі сучасні процеси. Ан-алізуючи події, що відбуваються у сучасному сві-ті, автор прогнозує їх розв-к, спираючись на ам-ер. досвід. І «цілісна цивілізація майбутнього» — це теж поширення на всі країни досвіду США.

Дата добавления: 2015-07-20