Категоріальне моделювання системи фольклору

Наявність різних підходів до визначення фольклорного феномена пояснюється тим, що фольклор "у чистому вигляді" не можна виділити з контексту традицій національної культури, суспільної свідомості, способу життя та художнього відображення картини світу. У взаємодії з великою кількістю суміжних наук "фольклористика все-таки напрацювала свої специфічні наукові принципи і положення, які лишаються основоположними для відокремлення її об’єкта і предмета від об’єктів і предметів культурології, філософії, естетики, психології, соціології" [173;15]. Тому вивчення фольклорного феномена неодмінно вимагає чіткого визначення вихідного теоретико-методологічного підходу. Одночасно, обраний підхід створює умови для формування загальної концептуальної бази фольклористики і дозволяє здійснювати загальнотеоретичні дослідження, які інтегрують різнопредметні знання в цілісну наукову систему – фольклористику. Водночас структурне та змістовне ускладнення аспектів вивчення фольклору дає можливість глибоко проникнути в суть явища, яким є фольклор.

Дисертаційне дослідження здійснюватиметься на основі актуального в суспільних науках, та мало використаного в українській фольклористиці, системно-категоріального підходу до визначення феномена фольклору, який, однак, широко використовується сучасними російськими фольклористами: С.Неклюдовим, О.Каргіним, О.Панченком, К.Богдановим. У 30-х роках минулого століття фольклор розглядався радянською фольклористикою як уснопоетична творчість, як мистецтво слова, як форма словесності низових верств населення, поступово сам об’єкт фольклористики перетворювався в деякий комплекс словесно-музично-драматичних і танцювальних текстів (наприклад, у В. Гусєва). При цьому декоративно-прикладне мистецтво, чи народне мистецтво, без якого неможливе побутування всього цього комплексу, стало відокремленим – і незалежним від фольклору – об’єктом вивчення. Подібна тенденція призвела до того, що в пошуках свого об’єкта та визначення своїх специфічних інтересів серед суміжних дисциплін фольклористика спробувала всяко обмежити сферу своїх інтересів. У кінцевому підсумку під поняттям фольклору розуміється лише набір уснопоетичних вербальних текстів з окремими музичними (нотно-графічними) вкрапленнями. Решта його складових виявились предметом вивчення мистецтвознавства, музикознавства тощо. У зв’язку з цим фольклористика почала розвиватися на основі надто вузьких галузевих методологій. І така мозаїчність зробила фольклористику багатооб’єктною, а отже, вразливою в науковому плані. На наше переконання, системно-категоріальний підхід здатний повернути методологічну цілісність дослідженням фольклорної теорії і включити до них нові соціальні і культурні параметри. Адже сучасний український фольклор органічно входить до світового культурного простіру з його багатомовністю, змішуванням національних традицій, інтернаціоналізацією побуту, поведінкових форм, уніфікацією та спрощенням обрядових комплексів. Подібні процеси спостерігаються у фольклорах усіх народів. Ці глобальні зміни відбуваються синхронно і в економіці, і в культурі – одне зумовлює появу іншого.

Із урахуванням цих ознак сучасного фольклорного процесу феномен фольклору може бути визначений за допомогою інтегрального наукового інструментарію, який забезпечується системно-категоріальним підходом. Саме із цих позицій до меж фольклору належить багатооб’єктна сукупність традиційних смислів, яка закріплюється за допомогою різних засобів: безпосередньо через вербальний код, та опосередковано – через пластику, музику, декоративно-прикладне мистецтво, архітектуру, живопис. Або, словами В.Гусєва, до меж фольклору належать "лише ті певні форми народної творчості, яким притаманний особливий комплекс ознак, а саме колективна творчість у словесно-музично-хореографічному мистецтві, яке розвиває та відновлює традиційні засоби образотворчості та існує як виконавське мистецтво, здатне до імпровізування та варіювання" [100;25].

Ми схильні підтримати таку структурність фольклору, що дає нам змогу тлумачити фольклорний феномен як спільне знання і спільне надбання етносу, соціальної групи, окремих індивідів за умови, що воно репрезентує традиційні колективні цінності. Тому нам видається можливим представити фольклорний продукт як систему функцій суб'єктності народу, соціальної групи, індивіда, яка формує фольклорний текст з усіма його дискурсивними характеристиками. Саме такий текст, на думку Б. Путилова, з якою ми погоджуємося, або "належить сфері з домінуванням фольклорної свідомості та фольклорним способом збереження й передачі культурної традиції", або "функціонує в середовищі, культура якого визначається писемною, "ученою" традицією. Саме тоді фольклор як текст може "бути наповнений будь-яким змістом, і, – подібно до інших культурних феноменів – соціальна його сутність завжди конкретна" [271;60-61].

Отже, культура як загальна система принципів смислоутворення і самих продуктів процесу смислогенезу включає, на нашу думку, онтологічний блок у вигляді фольклорного смислогенезу та фольклорного тексту як його продукту. Принципи смислоутворення і результати цього процесу (тексти) складають простір фольклору. Поняття етносу, соціальної групи розуміється нами відповідно до запропонованих тлумачень культури та її онтологічного блоку – фольклору.

Отже, фольклор у нашому розумінні є феноменом, якому притаманний ряд текстових та функціональних ознак. Визначення феномена фольклору і побудова його теоретичного категоріального обґрунтування є галуззю фольклористики. Категоріальна модель цілісної системи фольклору включає як елементи сутнісні, так й атрибутивні категорії. Тому використаний у дисертації системно-категоріальний підхід спирається на визначення понять "категорія", "система", "текст".

У філософських словниках представлено таке визначення категорій, згідно з яким під категорією слід розуміти найбільш загальне фундаментальне поняття, яке відтворює відношення буття і пізнання у найбільш загальній формі [339;251]. Саме поняття про категорію є досить умовним. Категорія не виконує функцію визначення предметів. Ця функція цілком належить поняттям. Отже, не будучи визначенням предмета, категорія є умовою такого визначення. Головна функція категорії полягає в тому, щоб забезпечувати єдність системи. Завдяки категоріям відбувається остаточне конституювання предмета. За допомогою апарата категорії ми визначаємо конкретні сутності системи, або передбачаємо їхні можливості.

Вважаючи фольклор образною системою традиційних смислів та функціональною системою суб’єктності його носіїв, ми можемо окреслити сутність такої системи через певні категорії, які забезпечують її єдність. К. Богданов вважає, що "фольклор… не може мислитися інакше, ніж набір текстів, об’єднаних спільним смислом…"[37; 54]. Ми можемо додати, що таке тлумачення можливе з позицій оцінки певних ознак фольклору як смислових та функціональних категорій. Бен-Амос стверджував, що в наукових працях фольклористів жанри, як правило, перетворюються із "культурних категорій" на абсолютизовані "наукові концепти", що мало відповідають реально існуючим практикам комунікації [385;28]. О.Панченко (сучасний представник Сант-Петербурзької фольклористики) продовжує думку американського науковця: "Вивчення "поетики фольклору" в категоріях естетики Нового часу не має евристичного смислу. Вивчення літературної рецепції і репрезентації культури цікаве і небезкорисне, проте воно не сприяє розумінню самої цієї культури" [173;64]. Тому, на наш погляд, вивчення фольклору має здійснюватися не в естетичних категоріях, а в когнітивних, функціональних, смислових. Такими в дисертації визнаються категорії: суб’єктності, семіотичності, трансмісійності, наративності.

Визначення фольклору як цілісної системи, яка складається з елементів, що за певними правилами тісно взаємодіють один з одним і з оточуючим середовищем, можемо порівняти із визначенням мови як системи Ф. де Соссюра. Фольклорна сфера розглядається нами як відносно самостійна система, з одного боку, і як елемент інших систем, з іншого. Системність, як одна з найважливіших характеристик фольклору, виявляється в тому, що її елементи складають комплексну когерентну структуру, рівні якої визначаються взаємодією цих елементів, при цьому кожен рівень може бути представлений у вигляді окремої системи. Система фольклору при всій своїй нормативності, в природних умовах існування є відкритою і такою, що розвивається, для котрої властиві процеси дифузії, конверсії, трансформації. У складній поліелементній фольклорній системі через універсальність її функцій узгоджуються в єдиному цілому різні за природою і призначенням форми культурної діяльності. Доцільність системного підходу в межах фольклорного тексту пояснюється тим, що в тексті інтегруються системна структурність фольклору, інтенційно зумовлені ознаки адресата та адресанта, його концептуальна творча сфера.

Текст у цілому можна охарактеризувати як основну одиницю комунікації, засіб зберігання і передавання інформації, форму існування культури, продукт певної історичної епохи, індивідуальну мовленнєву форму відображення дійсності. Залежно від того, яка з характеристик тексту береться за основу, розробляються різні визначення тексту. У функціональній парадигмі досліджень фольклорного тексту він розглядається не просто як одиниця фольклору, а як засіб відображення різних видів реальності, він побудований за допомогою елементів, згідно з правилами комунікативного спілкування. Такий текст часто називають дискурсом. З цього погляду, текст є комунікативною одиницею вищого порядку, функціонально об’єднаним в єдину замкнену семантико-смислову структуру загальною концепцією. Основним текстотвірним фактором вважається комунікативна інтенція адресанта, яка реалізується через прагматичну мету тексту. Текст, таким чином, постає серединним елементом у відношенях між учасниками акту комунікації і становить міжособистісну структуру, яка існує тільки в її відношенні до автора і реципієнта. Ієрархічний характер структури такого тексту дозволяє визначати його як систему.

Фольклорний текст ми розуміємо як сукупність лінгвістичних та екстралінгвістичних – "прагматичних, соціокультурних, психологічних факторів; текст, узятий у подієвому аспекті; мовлення, яке розглядається як цілеспрямована соціальна дія" [251;34]. Зауважимо також, що наше розуміння фольклорних явищ випливає із прийнятого нами смислогенетичного потрактування поняття культури. Щоправда комунікативний аспект у фольклорі для нас становить ряд специфічних засобів і форм передавання, сприйняття і закріплення традиційного смислу в функціонально-образній системі. Саме смисл фольклорного явища, що відображається в художніх образах, і мовленнєвий характер різних за своєю природою знакових систем є стрижневою складовою фольклорної комунікації, тим вектором, котрий безпосередньо поєднує, наприклад, обрядову дію і її художню форму (структуротворчий елемент обряду) з вихідними причинами, що породжують цей обряд. Таким чином фольклорна комунікація реалізується в цілісному явищі текстового порядку, котрий ми і розглядаємо як фольклорний текст.

Комплексний характер тексту вимагає комплексного підходу до аналізу його функціонування. Текст містить певний відносно інваріантний набір актантів (учасників ситуації), кожен з яких є самостійною сутністю з певним набором властивостей, урахування яких необхідне в аналізі вербалізованого концептуального простору тексту. Тому необхідним елементом фольклорної системи є сам виконавчий акт, наратив, який не має статусу жанру, але є формотворчим для самого фольклорного тексту.

Із системно-категоріальних позицій, на яких ми будуємо наше дослідження, феномен фольклору слід розглядати у двох площинах: як функцію (з її процесуальними характеристиками) і як текст (з його дискурсивними характеристиками) (дивись Рисунок 1.).

Рис. 1. Текстово-функціональна модель фольклору

Категоріальний підхід дає можливість накреслити модель українського фольклору як функціонально-образну систему, конститутивними категоріями якої є суб’єктність етносу, соціуму, індивіда; семіосфера фольклору; трансмісія традиційного смислу; наратив як функція фольклорного тексту.

Дата добавления: 2015-07-25