Визначення політичної системи

Констатація, що політичні відносини сис­темні і що влада Внутрішньо центрує їх, не досить для розуміння політики як реальності. Адже політика належить до найскладніших і основних суспільних утворень. І хоча поняття політика звичне і міцно увійшло в науковий обіг і повсякденний лексикон, все ж визна­чити надто важко, як і виділити політичні відносини з сукуп­ності суспільних відносин. Є багато тлумачень пояснень і визна­чення політики: політика є мистецтво можливого; політика - наука державного управління; політика - економіка в дії; політика -мистецтво, яке прямим плетінням об'єднує права мужніх і розсудливих людей, об'єднуючи їх життя одностайністю і дружбою, створює найпрекраснішу з тканин та ін. - все це обумовлено бага­тогранністю самого соціального явища і, відповідно, складністю його пізнання. Політика є сфера відносин між різними соціальни­ми спільностями людей - класами, націями, соціальними групами і верствами. Виникнення політики обумовлено соціальною, етні­чною, релігійною диференціацією суспільства. В політиці відоб­ражаються докорінні, довготривалі інтереси різних соціальних спільностей, зв'язані з задоволеннями їх потреб. Політика висту­пає інструментом регулювання співпідкорення або примирення інтересів з метою забезпечення цілісності суспільного організму. Політика - це сфера взаємодії різних соціальних спільностей людей, форма спілкування, спосіб колективного існування людей та ін.

В процесі вивчення політики, політичної сфери, політичних відносин, політичної системи в соціальній філософії, в політичній науці сформувались певні підходи. Кожний з підходів під пев­ним кутом зору розглядає політичні відносини, поглиблюючи ро­зуміння механізму, з допомогою якого приймаються та реалізу­ються в суспільстві авторитетно-владні рішення, різні юридичні акти і документи. У вивченні механізму політичної системи є два основні підходи: інституційний та системний.

З середини XX ст. використання системного та структурно-функціонального методів аналізу політики, визначення суті полі­тичних відносин відкрило широкі можливості формування теорії політичної системи. Тоді в США, ряді країн Європи поява таких методів та підходів до аналізу політики, політичних відносин, політичних процесів та явищ, визначення політичної системи та її суті викликала своєрідний протест соціологів, політологів. З по­зицій біхевіоризму вважалося, що політика - чинність людей в по­літичному житті, а не різні види політичних інститутів та влад­них структур, через які діють люди, і, по-перше, розглядали політичну поведінку особи, соціальних спільностей - основний об'єкт політики, по-друге, для розкриття суттєвості і змісту полі­тичної діяльності особи, соціальної спільності широко викорис­товувались статистичні та кількісні формулювання, і, по-третє, розроблялись теорії, здатні з'ясувати, розкрити суть політичних подій, явищ, їх зміст, напрямок та ін. Для дослідження політики, політичних відносин, визначення і розкриття суті понять полі­тичної системи в межах поведінківського підходу широко вико­ристовуються системний, інституціональний підхід та структур­но-функціональний підхід.

Інституціональний підхід дає можливість розглядати політич­ну систему як сукупність державних і недержавних інститутів соціальних і правових норм, з допомогою яких реалізуються політико-владні відносини. Предметом дослідження є уособлені, орга­нізаційно оформлені центри влади: держава, політичні партії, суспільні громадські об'єднання і підпорядковані їм структури, а також норми, що регулюють діяльність таких інститутів і їх взаємодії. Інституційний підхід дає можливість детально вивчати окремі компоненти - організації, їх виникнення, розвиток, функ­ціонування. Політична поведінка аналізується у тісному взаємозв'язку з існуючими політичними інститутами - установа­ми і різними закладами. Основними елементами структури політичної системи у прихильників інституціоналізму є держава, політичні партії, суспільні, громадські організації і рухи. Проте не розглядались, не аналізувались неінституційні форми взаємодії (діяльність особи, малі соціальні групи, різноманітні об'єднання і групи інтересу і групи тиску та ін.). За таких умов політична система як цілісність втрачає своє значення.

З середини XX ст. з метою подолання правової і інституціональної обмеженості у визначенні суті і змісту політичної систе­ми всебічне розкриття змісту і механізму політичної діяльності, функціонування всіх компонентів і ланок політичної сфери в науці про політику стали застосовувати системний і структурно-фун­кціональний методи. Вперше системний метод для вивчення сус­пільства, політичної сфери застосував американський політолог і соціолог Толкотт Парсонс. Запозичуючи ідею системи з біології, теоретично обґрунтовує концепцію соціальної системи, визначає чотири основні функціональні компоненти соціальної системи, які забезпечують збереження і виживання будь-якої системи. Основним предметом аналізу соціальної системи є не інститут, а соціальна взаємодія між індивідами і групами, які здійснюють певні політичні ролі. Політична взаємодія орієнтована на авто­ритетний розподіл цінностей в суспільстві, причому так, щоб досягти балансу інтересів і зберегти системи як єдине ціле.

Ос­новні функціональні елементи політичної системи є: адаптація, досягнення мети, інтеграція, дотримання збереження моделі.

По-перше, адаптація - специфічна різновидність взаємодії політич­них суб'єктів з середовищем, внаслідок і в ході якої відбувається пристосування вимог і потреб суб'єктів до навколишнього сере­довища відповідно з умовами здійснення його політичних функцій. Функцію адаптації в соціальній системі забезпечують і економічні відносини.

По-друге, досягнення мети. Функцію досягнення мети забезпечує політика, політичні відносини.

По-третє, інтеграція, тобто становище з'єднання окремих різноманітних, розрізнених компонентів, наявність упорядкованості, безконфліктності відно­син між соціальними діячами - індивідами, соціальними спільно­стями, організаціями, об'єднаннями, державами та ін. В межах функції інтеграції здійснюється діяльність правових інститутів, владних структур, реалізуються норми права і звичаї. По-четверте, дотримання моделі соціальної системи. Функція дотримання моделі соціальної системи сприяє утвердженню і реалізації сис­теми вірувань, моралі, соціалізації (дії сім'ї, інститутів освіти, духовної і матеріальної культури та ін.). Звичайно, функція дотримання моделі соціальної системи діє і взаємодіє відповідно з дія­ми інших функцій соціальної системи.

Системний аналіз дає можливість встановити, що будь-яка система, в тому числі і політична, визначається тим, що,

по-пер­ше, поділяється окремо на багато елементів, ланок, компонентів, сфери;

по-друге, елементи, компоненти, сфери становлять єдине ціле, і, по-третє, система має межі.

Головне при системному аналізі є не інститут і його функції, а соціальна взаємодія між індивіда­ми і верствами, які здійснюють певні політичні ролі. Політичне життя є функціонуюча система, тобто між багатоманітними ас­пектами політики і політичними явищами існує відносно стабіль­ний взаємозв'язок. Політична система орієнтована на автори­тетний розподіл цінностей в суспільстві, причому так, щоб досягти балансу інтересів і зберегти систему як єдину цілісність. Кожний суб'єкт політичної системи прагне реалізувати свої інтереси з до­помогою механізму політичної влади, але робить це в контексті системної інтеграції. Тому-то, суть політичної взаємодії між інди­відами, соціальними спільностями, організаційними структурами полягає в забезпеченні досягнення спільної мети. Досягнення спільної мети політичною системою відбувається в умовах, коли різні політичні суб'єкти переслідують протилежну мету, коли існує реальна нерівність контролю за політичними ресурсами, засоба­ми і в розподілі політичного впливу.

Взаємодія політичних впливів, складність компромісів між вимогами різних соціальних спільностей і обумовлює спільну мету, спільний інтерес, усуває можливість довільного, стихійного формування спільної мети.

Системна теорія ділить процеси взаємодії суб'єктів політич­них відносин на три цикли або стадії: введення (вхід), конверсія (перетворення) і вихід (виведення). Аналіз політичних дій ста­вить за мету з'ясувати обмін, дію політичних подій, явищ, що відбуваються в межах політичної системи, в політичній сфері, встановлює дію механізму, що забезпечує реалізацію суспільних проблем, задоволення потреб людей, уникає соціальних конфліктів і забезпечує динамізм і постійність самої політичної системи, стабільність суспільства. Вхід (введення) - це практично будь-яка подія, явище, що стосується політичної системи, є зовнішнім, впливає на систему і здатна її змінити. Конверсія (перетворен­ня) - це процес підготовки і реалізації політичних проблем, по­треб і інтересів людей, а на вихід (виведення) - подаються імпульси різного роду. Це вимоги. Вимоги, що направляються в адрес влад­них структур і служать сигналом про наявність в суспільстві пев­них потреб. Вимоги є не що інше, як відображення думки про правомірність або неправомірність, справедливість або неспра­ведливість рішень владних структур, зв'язаних розподілом сус­пільних благ і використанням суспільних ресурсів та ін. Крім вимог в політичну систему вводить багато різноманітної інфор­мації: сподівання, надання переваг тим чи іншим потребам, поді­ям, ціннісні настанови, настрої тощо. Межі системи рухомі: то розширюються, то звужуються. В суспільстві індивіди, соціальні спільності - суб'єкти ряду систем, їх елементів, сфер. Тому-то, суб'єкти фактично реалізують різні ролі в багатоманітності сис­тем, з якими зв'язані: політичній, економічній, соціальній, ду­ховній, релігійній та ін.

В політичній системі індивідууми, соці­альні спільності і верстви - це, насамперед, громадяни, класи, піддані, обрані та ін. В періоди виборів межі політичної системи розсуваються, тому що люди втягуються в політичні події, бе­руть участь в різних формах політичної діяльності.

Дата добавления: 2015-07-25