Добір персоналу в органи державної влади

Політика кадрового добору державних службовців в Україні базується на принципі системності й наукового забезпечення. Передумовою залучення на посади державних службовців компетентних, висококваліфікованих праців­ників є формування дієвого кадрового резерву. Для цього в кожному державному органі розробляється план поповнення й добору персоналу, форма якого залежить від характеру і масштабів організації, однак загальна схема добору нових працівників є універсальною для всіх організацій.

Робота з кадровим резервом є одним із найважливіших елементів управління кар’єрою персоналу в органах державної влади. Кадровий резерв формується із числа державних службовців, які підвищили свою кваліфікацію, пройшли стажування, рекомендовані для просування на вищі посади, із числа осіб, рекомендованих конкурсними та атестаційними комісіями до кадрового резерву, інших працівників, органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, а також керівників і спеціалістів підприємств, установ, організацій, сфера діяльності яких належить до компетенції даного державного органу, випускників вищих навчальних закладів відповідного профілю.

Роботу із зарахованими до кадрового резерву безпосередньо повинні проводити керівники державних органів та структурних підрозділів апаратів управління згідно із затвердженими особистими річними планами. Важливими формами індивідуальної роботи з резервом кадрів мають бути індивідуальна співбесіда, інструктування працівника, вивчення досвіду найбільш кваліфікованих колег, особливо з питань підготовки документів, організації контролю за їх виконанням.

Таким чином, формування резерву кадрів та організація роботи з ним є можливість широко і компетентно підійти до підбору, підготовки, висунення, виховання працівників державної служби, керівників державних підприємств, установ, організацій. Ця робота нерозривно пов’язана з оцінкою роботи як керівників, так і персоналу управління, дає плануванням їхньої кар’єри.

Однак, сьогодні в Україні робота з кадровим резервом ведеться пасивно, рідко здійснюється на період відсутності державного службовця заміщення посади, на яку зараховано службовця до кадрового резерву, рідко працівники, зараховані до кадрового резерву, залучаються до участі в семінарах, конференціях.

Професійний добір в органах державної влади — це комплекс заходів, виконання яких має забезпечити відповідність індивідуально-психологічних особливостей претендента на зайняття посади в органі влади вимогам професійно-посадової діяльності в органах державної влади. Цей комплекс складається з наступних заходів:

· формування плану розвитку людських ресурсів організації;

· перегляд чи проведення керівниками аналізу змісту праці;

· визначення необхідності поповнення кадрів (нова чи вільна вакансія);

· визначення структурного підрозділу, який потребує нових працівників;

· визначення рівня необхідних знань, навичок і здібностей для зайняття вакантної посади;

· узгодження критеріїв для визначення необхідних знань, навичок, здібностей у претендентів на посаду;

· аналізу можливості внутрішнього поповнення кадрів (просування по службі, перекваліфікація кадрів);

· формування плану залучення зовнішніх претендентів;

· узгодження стратегії проведення добору претендентів на посаду;

· процес добору претендентів;

· введення на посаду нового працівника (можливий випробувальний строк);

· оцінки показників службової діяльності нового працівника;

· внесення корективів до плану розвитку людських ресурсів і в селекційну стратегію організації.

До кандидата на посаду державного службовця висуваються відповідні вимоги. Згідно з чинним законодавством в Україні конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі Типових професійно-кваліфікаційних характеристик державних службовців і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, які затверджуються керівниками відповідних органів у межах закону та їх ком­петенції.

Кожна вакантна посада має опис, який чітко визначає завдання, обов'язки та повноваження, кваліфікаційні вимоги, рівень оплати праці для даної посади, можливість та спосіб службового просування, спосіб проведення відбору, інші особливі вимоги до претендентів. Опис посади характеризує вакантну посаду, вказує на її положення в державному органі, безпосередню підпорядкованість і межі відповідальності.

Завдання, обов'язки та повноваження відображено в посадовій інструкції — документі, який описує основні функції державного службовця. Посадова інструкція розробляється кадровими службами разом із керівником підрозділу, в якому перебуває ця посада. Фахівці кадрової служби готують посадові інструкції, а лінійний керівник — вимоги до конкретної посади. Цей документ є описом основних функцій працівника, саме тому здатність кандидатів на вакантну посаду виконувати їх є основним оціночним критерієм для спеціалістів із кадрової служби. Для полегшення цього завдання деякі установи останнім часом почали використовувати доповнення до посадових інструкцій, так звані кваліфікаційні вимоги, які містять основні характеристики, якими має володіти державний службовець для успішної роботи на певній посаді.

Кваліфікаційні вимоги визначають, відповідно до певної посади або групи посад, вимоги до освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня державного службовця, вимоги до післядипломної підготовки, необхідні для виконання покладених на нього завдань та обов'язків, мінімальні вимоги до стажу державної служби, загального стажу роботи або стажу наукової (науково-педагогічної) роботи. Так, державний службовець повинен мати, як правило, повну вищу освіту (освітньо-кваліфікаційний рівень — спеціаліст чи магістр), володіти спеціальними навичками (іноземною мовою, користуватися комп'ютерною технікою тощо). Використання кваліфікаційних вимог дає можливість структурованої оцінки кандидатів за кожною характеристикою та їх порівняння.

Наступний етап — набір кандидатів — полягає у створенні необхідного резерву кандидатів на всі посади та робочі місця, з якого ор­ганізація добирає найкращих для неї працівників. При цьому враховуються такі ключові аспекти, як припинення державної служби, звільнення у зв'язку із закінченням контракту, розширення сфери діяльності тощо. Надзвичайно важливим чинником об'єктивного добо­ру є залучення на заміщення кожної вакантної посади кількох гідних претендентів.

Набір персоналу проводиться з внутрішніх і зовнішніх джерел (див. табл.1).Встановлення співвідношення між внутрішніми й зовнішніми джерелами поповнення кадрів є проблемою для органів державної влади. Як правило, процес добору нових кадрів починається з аналізу потенціалу й можливості переміщення внутрішніх ресурсів органу (внутрішній набір).

Найбільш розповсюдженими методами відбору конкретного кандидата на вакантну посаду є випробування, тестування, співбесіда та інтерв'ю. За їх допомогою керівник організації отримує певне уявлення про можливості конкретного претендента. Який із зазначених способів ефективніший, однозначно відповісти важко з огляду на специфіку запропонованих вакансій. В основу всіх методів добору на державну службу покладено концепцію, засновану на системі особистих заслуг кандидатів. Тобто прийняття на державну службу здійснюється на підставі ділових і особистих якостей, компетентності та кваліфікації кандидата, результатів іспитів (тестів).

Таблиця 1. – Порівняння джерел добору персоналу

Джерела набору	Методи набору	Переваги	Недоліки
Внутрішнє	· повідомлення державних службовців про вільну вакансію; · залучення до конкурсу осіб із кадрового резерву	· можливість кращої оцінки потенціалу претендентів; · наявність мотивації для досягнення вищих показників діяльності службовців; · усвідомлення претендентами місії та етичного кодексу організації	· відсутність в установі кадрів необхідної кваліфікації; · суперечність між бажанням державного службовця претендувати на нову посаду й незгодою його безпосереднього керівника на це переміщення; · політичний тиск на проходження процесу добору персоналу
Зовнішнє	· оголошення про вакансію у ЗМІ; · звернення до державну службу зайнятості; · укладення договорів із навчальними закладами	· можливість використання нового досвіду; · відкриття нових перспектив органу; · відсутність групи політичної підтримки всередині організації	· можливість допущення помилок у процесі добору; · необхідність певного періоду соціалізації нових працівників; · можливість персональних конфліктів

У світовій практиці основним способом добору претендентів на державну службу є добір на конкурсній основі або за допомогою професійних екзаменів (тестів або іспитів). В Україні розроблено рекомендації щодо прийняття на державну службу за конкурсом, поза конкурсом ташляхом стажування.

Конкурс — це різновид змагання за встановленими правилами та у конкретні строки. Основна мета цієї процедури — визначення найкращого серед осіб, які беруть участь у конкурсі, за певними критеріями, залежно від сфе­ри та виду їхньої діяльності. Можна сказати, що конкурс є соціально-правовим методом оцінювання ділових якостей претендентів, у основі якого лежать демократичні принципи об'єктивності, гласності, відносності та змагальності. Конкурс також є основним засобом реалізації громадянами конституційного права на доступ до державної служби. Професійні, моральні, психофізіологічні якості претендентів вивчаються у певній послі­довності за встановленими правилами, що дає змогу відібрати на конкретні посади найкращих.

Конкурсний порядок заміщення посад державних службовців закріплено в статті 15 Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ «Про державну службу». Цей свого часу принципово новий для України спосіб прийняття на державну службу є найбільш поширеним, оскільки питома вага державних службовців, поса­ди яких заміщаються на таких засадах, становить понад 95%.

Сама процедура проведення конкурсу в Україні регламентована Порядком прове­дення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженим поста­новою Кабінету Міністрів України від 15 люто­го 2002 р. № 169.

Рішення про проведення конкурсу й визначення його умов приймає керівник органу, в якому він оголошується. Керівник зобов'язаний призначити проведення конкурсу у всіх випадках, коли посади державних службовців третьої-сьомої категорій стали вакантними чи з'явилися нові посади. Для проведення конкурсу керівник державного органу створює конкурсну комісію у складі голови, секретаря й членів комісії.

Конкурсна комісія — колегіальний дорадчий орган, основною функцією якого є проведення конкурсного відбору кандидатів на вакантну посаду та надання керівникові виважених, обґрунтованих пропозицій щодо використання претендентів на державну службу. Очолює її, як правило, заступ­ник керівника державного органу. До складу комісії входять представники кадрової та юри­дичної служб, а також окремих структурних підрозділів апарату державного органу.

У державному органі з нечисленним апаратом (до п'яти осіб) конкурс може проводити­ся керівником цього органу або конкурсною комісією органу вищого рівня. Переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування в порядку, визначено­му урядом, може здійснюватися без конкурсного відбору.

Конкурс проводиться поетапно і складається з таких стадій:

· публікація в пресі або поширення через інші засоби масової інформації оголошення державного органу про проведення конкурсу не пізніше ніж за місяць до його початку;

· прийом документів від осіб, які бажають узяти участь у конкурсі, та їх попередній розгляд на відповідність встановленим вимогам;

· проведення іспиту та відбір кандидатів.

Особи, які виявили бажання взяти участь у конкурсі, подають на ім'я керівника заяву, до якої додаються особовий листок обліку кадрів, автобіографія, копії документів про освіту, декларація про доходи, зобов'язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї за формою № 001 -ДС, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 6 березня 1997 р. № 58, копію першої та другої сторінок паспорта громадянина України, засвідчену кадровою службою, дві фотокартки. Крім того, кандидати можуть подавати додаткову інформацію стосовно своєї освіти, досвіду роботи, професійного рівня й репутації (копії документів про підвищення кваліфікації, присудження наукового ступеня, присвоєння вченого звання, характеристики, рекомендації, наукові публікації тощо).

Особи, які працюють в органі, де оголошено конкурс і ті, яких зараховано до кадрового резерву цього органу і вони бажають взяти участь у конкурсі, зазначених документів до заяви не додають. Забороняється вимагати від кандидатів на державну службу відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України.

Кадрова служба державного органу перевіряє подані документи на відповідність їх встановленим вимогам щодо прийняття на державну службу, передбаченим для кандидатів на посаду державного службовця. За рішенням конкурсної комісії до участі в конкурсі допускаються особи, які відповідають умовам конкурсу. Особи, документи яких не відповідають встановленим вимогам, за рішенням голови конкурсної комісії до конкурсу не допускаються, про що їм повідомляється з відповідним обґрунтуванням. Особи, які досягли граничного віку перебування на державній службі, участі в конкурсі не беруть. Рішення комісії про недопущення до конкурсу надсилається заявникові і може бути оскаржено керівнику протягом трьох днів з дня одержання відмови комісії.

Учасникам конкурсу надається інформація щодо особливостей умов праці за відповідною посадою, вони мають бути повідомлені про час і місце засідання комісії. Комісія проводить співбесіду з кожним учасником конкурсу. їм може бути запропоновано викласти свої мір­кування чи підготувати реферат на тему, пов'язану з майбутньою роботою.

Засідання комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин її складу. На підставі вивчення поданих документів, рефератів, співбесід комісія приймає рішення стосовно кожного учасника конкурсу шляхом голосування. Рішення комісії приймається простою більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. Голосування проводиться на закритому засіданні. Форма голосування обирається на розсуд комісії.

З метою об'єктивної оцінки знань і здібностей кандидатів на посаду державних службовців в Україні згідно з Порядком проведення конкурсу проводиться іспит. Під час іспиту перевіряються знання кандидатами на заміщення вакантних посад Конституції України, Законів «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією», а також законодавства з урахуванням специфіки функціональних повноважень відповідного державного органу та структурного підрозділу.

Порядок проведення іспиту та перелік питань на перевірку знань затверджується керівником органу, в якому проводиться конкурс. Екзаменаційні білети, що складаються з п'яти питань, формуються за формою, передбаченою Загальним порядком проведення іспиту на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженим наказом Головного управління державної служби України від 10 травня 2002 р. № 30/84, і затверджуються головою конкурсної комісії. Кількість білетів не може бути меншою ніж п'ятнадцять. Процедура іспиту складається з трьох етапів:

· організаційної підготовки до іспиту;

· складання іспиту;

· оцінювання та підбиття підсумків іспиту.

Організаційна підготовка до іспиту проводиться в день складання іспиту з усіма кандидатами секретарем комісії. Іспит складається письмово або шляхом комп'ютерного тестування державною мовою. Загальний час для підготовки відповіді на екзаменаційний білет має становити не більш як 60 хв. Для оцінки знань кандидатів використовується п'ятибальна система.

Оцінювання відповідей проводиться всіма членами комісії, які приймають спільне рішення щодо оцінки відповіді на кожне питання екзаменаційного білета. Підбиття підсумку здійснюється шляхом додавання балів за кожне питання й занесення загальної суми балів в екзаменаційну відомість. Кандидати, які на­брали загальну суму балів, що не є нижчою 50% від максимальної суми балів, яка може бути виставлена при наданні відповідей, вва­жаються такими, що успішно склали іспит.

Особа, яку прийнято на державну службу, набуває статусу державного службовця й суб'єкта державно-службових відносин. Особливість цих відносин полягає в тому, що вони складаються між державою в особі її органів і державним службовцем. Ці відносини юридично закріплюють вступ громадянина на державну службу, ідо є підставою для виконання ним службових обов'язків на визначеній посаді та виникнення його обов'язків перед державою, а також службових і особистих прав.

У разі коли два або більше учасників конкурсу, які претендують на одну і ту ж посаду, отримали рівну кількість голосів або жоден з учасників конкурсу не отримав більшості голосів, за рішенням комісії може бути проведено повторне голосування. Коли за підсумками повторного голосування жоден із учасників конкурсу не набрав необхідної кількості голосів, оголошується повторний конкурс.

Після проведення всіх конкурсних випробувань настає вирішальна фаза — ухвалення рішення про відбір конкретного кандидата. Право оцінювання ділових якостей претендентів і вибір найкращого належить конкурсній комісії, її рішення обов'язкове для керівника. Останній лише контролює законність проведення конкурсу й дотримання його умов.

Конкурсна комісія на підставі розгляду поданих документів, результатів іспиту та співбесіди з кандидатами, які успішно склали іспит, на своєму засіданні приймає рішення стосовно кожного учасника конкурсу шляхом голосування. Кандидати, які не склали іспит, не можуть бути рекомендовані конкурсною комісією для призначення на посаду. Переможцем конкурсу визнається особа, знання, здібності, професіоналізм, освіта, досвід, особисті характеристики якої були оцінені конкурсною комісією найвище. За рівних умов та професійно-кваліфікаційних вимог до кандидатів на заміщення перевага надається фахівцям, які:

· мають науковий ступінь за профілем майбутньої роботи;

· отримали нову вищу освіту за фахом або мають фаховий стаж роботи за кордоном;

· працювали чи працюють на керівних посадах на державних або казенних підприємствах;

· володіють однією або кількома іноземними мовами.

Прийняття остаточного рішення не полягає в простому підрахунку суми балів, набраних кожним із претендентів. Воно має базуватися насамперед на відповідності кандидата вимогам професійно-кваліфікаційних характеристик посади.

За необхідності конкурсна комісія може провести ще й додатковий випробувальний етап для претендентів на вакантну посаду — перевірку зазначених у заявці даних про попе­редній трудовий стаж. Це робиться шляхом спілкування з попередніми керівниками претендента на посаду.

Конкурс вважається таким, що відбувся, лише за наявності всіх елементів у сукупності та дотримання послідовності і строків їх реалізації. Рішення комісії, оформлене у вигляді протоколу, який підписується всіма присутніми на засіданні членами комісії та її головою, подається керівникові не пізніше ніж через два дні після голосування. За відсутності порушень порядку проведення конкурсу керівник не має права відмовити переможцеві конкурсу в укладенні трудової угоди.

Інші кандидати, які успішно склали іспит, але не були відібрані для призначення на посади, у разі їхньої згоди, за рішенням конкур­сної комісії, можуть бути рекомендовані для зарахування до кадрового резерву в цьому державному органі і протягом року прийняті на вакантну рівнозначну або нижчу посаду без повторного конкурсу.

Відповідно до рекомендацій Головного управління державної служби України наказ про призначення на посади осіб, які пройшли конкурсний відбір, має бути такого змісту: „Призначити (прізвище, ім'я, по батькові) з (число, місяць, рік) на посаду (назва посади) з окладом __грн. на місяць з присвоєнням йому рангу державного службовця, як такого, що пройшов за конкурсом”.

Дата добавления: 2015-11-14