|
Читайте также: |
(grand finale)
Двір Кайдашів розділений навпіл. На Карповому боці росте груша. Лаврінові діти рвуть груші, Кайдашиха з перев’язаним одним оком навчає їх.
К а й д а ш и х а. Рвіть, діти, цю грушу прищепив на старому пні своїми руками ваш батько. (Пішла в хату).
Зі своєї хати вийшла Мотря, вгледіла дітей.
М о т р я. А нащо це ви рвете наші груші?
Д і т и (хором). Це не ваші груші. Бабуся казали, що це батькова груша, а не дядькова.
М о т р я. Ось я вам дам груш! Я дам таких груш, що не потрапите кудою втікати! (Хапає палицю, б’є дітей, ті з вереском тікають на своє подвір’я).
З хати вибігає Мелашка.
М е л а ш к а. Навіщо ти, Мотре, б’єш моїх дітей?
М о т р я. За те, щоб не крали моїх груш.
М е л а ш к а. Хіба ти не знаєш, що це наша груша?
М о т р я. Ще що вигадай! На нашому городі та виросла ваша груша! Це, мабуть, свекрушище тобі наговорила на вербі груші, а на осоці кислиці!
Ревуть побиті діти. З хати вибігають Лаврін і Кайдашиха, зі своєї – Карпо.
К а й д а ш и х а. Йдіть, діти, та рвіть груші сміливо! Це наша груша!
М о т р я. Нехай тільки влізуть в мій город вдруге, то я їм ноги ломакою поперебиваю!
Л а в р і н. Ти вже зовсім сказилася, щоб за мої груші та моїх дітей калічити!
К а р п о. Це наша груша, бо росте на нашому подвір’ї!
К а й д а ш и х а. Ти таке мелеш язиком, ніби та відьма тебе маком обпоїла. Згадай, якщо є чим ще згадувать, хіба тут, коли Лаврін щепу прищіпав, було два подвір’я?
Л а в р і н. Ти хіба забув, що батько подарував мені щепу на багату кутю і я своїми руками її прищепив?
К а р п о. Раз груша росте в моєму городі, то вона моя!
Л а в р і н. Я маю право на половину груш, бо вона моя. Хоч позивайся у волость!
К а р п о. Ба не дам і половини, бо груша росте на моїй землі!
Б а б а П а р а с к а. Правильно! Зразу видно, що старший брат!
Б а б а П а л а ж к а. У старшого очі завидющі, а руки загребущі. Та ще як є отакі як ти, пройдисвітко, радники зі сторони!
М о т р я. Може ви захочете ще й половину нашої картоплі та буряків? Це все свекруха намовляє!
К а й д а ш и х а. Це ти, сатано, всім колотиш, бодай ти вдавилася тими грушами!
Гримить грім. Лунає музика “Ідьоть война народная, священная война’. До Карпа приєднується баба Параска, а до Лавріна баба Палажка. Син Карпа під хатою б’є дерев’яними ложками у перевернуте відро сигнал наступу. Карпо закачує рукава, Мотря з макогоном і баба Параска шеренгою дружно підступають до тину.
Б а б а П а р а с к а. Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за хати.
Л а в р і н. Це моя груша!
К а р п о. Не дам ні половини, ні навіть однієї!
К а й д а ш и х а. Через твою жінку, через оте ледащо та я буду на старість таке лихо терпіти? (Б’є до Мотрі кулак об кулак).
Дві шеренги сходяться обіч тину. Мотря й Кайдашиха фехтують на макогонах. Карпо і Лаврін тягають один одного за плечі через тин. Баба Параска махає на бабу Палажку граблями.
Б а б а П а л а ж к а. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалась до тину стара Кайдашиха з Лавріном і Мелашкою.
Б а б а П а р а с к а. Грапине, грапине! Попова сучко! Хіба я не знаю, що ти ходила до попа на мене брехати, бодай тобі добра не було!
Б а б а П а л а ж к а. А щоб ти пішла навпроти сонця та й не вернулася!
Б а б а П а р а с к а. Йде вона до Києва та кланяється всім: “Простіть Христа ради, в чому я винна!’, А йде з Києва, то ще за селом роззявить рота, ладна всіх поїсти!
Б а б а П а л а ж к а. Щоб ти своїм язиком вдавилася! Нема мені де сховатися від тебе, як од мух у Спасівку, хоч лягай у домовину! Так уже, проклятенна, допекла, що хоч з мосту та в воду!
Л а в р і н. Це моя груша!
К а р п о. І гнилої не дам!
К а й д а ш и х а. Та сказать кому у Богуславі про цю кобилу під грушею – кури сміятимуться!
М о т р я. Кажіть хоч і Василькові чи й самому Києві, а груша наша, бо росте в нас!
Кайдашиха вибиває з рук Мотрі макогона, а Мелашка запускає в неї ще й глечиком. Баба Палажка вихоплює в Параски граблі і молотить ними її по спині: під натиском шеренга Карпа відступає. На вереск збіглися сусіди, стоять на вулиці за тином, вболівають, свистять, плещуть в долоні.
Б а б а П а р а с к а (до Палажки). Чого ти пишаєшся, як собака в човні?
Б а б а П а л а ж к а. Це ти пишаєшся, убралася, неначе дурна дівка на весілля. Вже давно час тобі готувати на смерть ладан, намітку та воскові свічки, а вона добре намисто начепила, щоб ти на ньому до сухого дуба причепилася!
До атаки виступила шеренга на Лавріновій половині. Чути гарматні залпи, свист куль, лунає “Козацький марш”, син Лавріна лупить у перевернуте відро. Кайдашиха показує макогоном на Мотрю.
К а й д а ш и х а. Вперед! Вона перебила спину нашому кабанцю, а я їй зараз ноги поперебиваю!
М о т р я. Нащо ви одв’язали нашого коня та заперли в свій хлів?
К а й д а ш и х а. Одчепись, сатано! Он глянь на тин! Це твій кінь звалив. Заплати три гривні та оддай нашого кабана, тоді забереш коня!
М е л а ш к а. У нас кабан як грім, а ваш кінь гнилий та червивий.
М о т р я. Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала!
Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 46 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Д о в б и ш. Оце, Карпе, людям так той Берко допік, що бунт визріває! | | | Г о л о с з вулиці. Та годі вже вам лаятись! |