Читайте также:
|
Мелашка ступила на сусіднє подвір’я – з хати вискочила, ніби кип’ятком облита Кайдашиха.
К а й д а ш и х а. Не йди до Мотрі позичати хліба, бо ноги рогачем поперебиваю! В неї снігу зимою не дістанеш.
Мотря почула, вийшла зі своєї хати з кочергою.
М о т р я. Як тільки котра з вас ступить на мій поріг, то я вам обом поперебиваю ноги оцією кочергою! Сплять до обіду та ще мене й судять!
Мелашка намірилась іти до сусідів позичати хліба. Назустріч вийшов Лаврін, взяв її за рукав.
Л а в р і н. Чого ти, Мелашко, журишся, аж з лиця спала? Зобиджають тебе в нашій хаті?
М е л а ш к а. Так зобиджають, що не витримаю. Мати лає, кожного дня точить, як вода камінь. Мотря чогось підкопується, мов річка під крутий берег. Так мені до рідної матері хочеться. Така нудьга мене бере, що, здається, якби зозулею летіла до неньки, то ліси б посушила своєю нудьгою, крилами садки поламала б, степи попалила б своїми сухотами і зелені луги сльозами залила.
Л а в р і н. Потерпи, трохи впораємось з роботою, то я попрошу батька, може, й підемо до твоїх у гості. (Гладить її по плечі).
Вулицею мимо двору йде гурт молодиць на чолі з бабою Палажкою. Баба рішуче ступає на подвір’я.
Б а б а П а л а ж к а. Помагайбі вам! Поздоровляю з великим понеділком!
К а й д а ш и х а. Спасибі, будь і ти здорова.
К а й д а ш. Чи йдеш, Палажко, і цього року до Києва?
Б а б а П а л а ж к а. Як Бог поможе, то піду та з’їм у Києві двадцять першу паску. Молодиці зохотились піти зо мною. Може, хто й з вас піде з нами, бо як з хати піде їсти паску в Київ хоч одна людина, то Бог благословить усю сім’ю і на хліб буде поліття.
М е л а ш к а. Пустіть мене, мамо, в Київ з бабою! Я й зросла, а в Києві не була! Здається вмру, як не піду в Київ.
К а й д а ш и х а. Та коли ж на великому тижні багато роботи.
К а й д а ш. Ми не йдемо, то хай вона піде. Йди, та й за нас подаси на часточку. Пішов би й я, та настає чоловіча робота на полі.
Мелашка побігла в хату, повернулася з великою хусткою через плече і вузликом у руках. Кинулася наздоганяти прочан. Лаврін дивився їй услід. Кайдашиха також підійшла до воріт.
К а й д а ш и х а. Та не барися, дочко, вертайся додому!
Світло гасне.
Освітлена лише авансцена.
Виходить гурт прочан з бабою Палажкою в голові. Дзвонять лаврські дзвони. Баба падає на коліна, перехрестилась, вклонилася до землі, підвелась.
Б а б а П а л а ж к а. Онде велика лаврська дзвіниця (вказує рукою). А ото коло неї сама Лавра, а далі свята Софія.
Прочани пішли. Мелашка відстала від них, дивиться на місто, як на казку.
М е л а ш к а. Господи, як тут у Києві гарно! Як подумаю, що треба вертаться додому, то здається що оце треба умирать. Рятуй мене, Боже! Рятуй, бо я молода, загину! Не вернуся я до свекрухи. Наймусь до проскурниці за наймичку та тут і залишусь.
Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 68 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| К а р п о(важко дише), Тату, оступіться! Не вводьте мене в гріх! | | | Йде зі сцени. |