Картина друга.

Те саме подвір’я, тільки визолочене місячним сяйвом. Витьохкує соловейко. Бере найвищу ноту цвіркун. Сторожко роззираючись по боках, влітає баба Параска. Стукає в темне вікно.

Б а б а П а р а с к а. Марусе, Марусе! Вийди, щось скажу, бо ти це мусиш перша знати!

Засвічується світло у вікні, двері відчиняються. В одвірках, як у рамі картини, постає боса зо сну в самій сорочці Кайдашиха.

К а й д а ш и х а. (Перелякано) Горить? Тоне? Що таке? Що спричинилося?

Б а б а П а р а с к а. Та заспокойся! Бог милував від надзвичайних ситуацій. Омелько... Омелько твій забрав у пана гроші за вози і вже в шинку їм скоро амінь зробить!

К а й д а ш и х а. (Тужить) Горе мені, бідній та нещасній! Це ж я його до пана по гроші послала! Я ж просила корчму оминати, а він оце так послухав?

Б а б а П а р а с к а. Заспокойся, Марусе! Він ще не все просадив!

К а й д а ш и х а. (Раптом підозріло) А ти звідки знаєш, коли у нас до корчми жінок не пускають?

Б а б а П а р а с к а. Кум ваш із шинку вертався, комусь на всю вулицю розказував, а я почула. Каже, спершу Омелько пив і намовляв чоловіків оцю гору біля вашого двору розкопати, щоб вози в жнива не ламалися. А далі тільки п’є та й п’є, як віл з калюжі.

К а й д а ш и х а. Ой, бідна я та нещасна – занапастила свій вік за таким п’яницею! Поки не п’є – чоловік як чоловік, а тільки чарку перехилить, як не зупиниться, хоч би йому й з усіх Семигорів горілку злили!

Б а б а П а р а с к а. Отакенний капшук грошей дав пан Омельку за вози (показує двома руками). А зосталося остільки (крутить дулею).

К а й д а ш и х а. А ми ж запланували рябу теличку в попа купить. Я ж мріяла завтра в Богуславі на ярмарку помаранчеві чоботи придбати!.. (Пішла в хату схлипуючи).

Б а б а П а р а с к а. Ти, Марусе, не впадай у відчай! Омелько ще грошей на возах наструже! Тримайся!

Світло у вікні гасне. Баба щезає з подвір’я. Тільки срібло місяця та рулади соловейка оповивають світ. Але через якусь мить через перелаз вскакує баба Палажка. Дрібно стукає у вікно.

Б а б а П а л а ж к а. Марусе! Ти спиш? Виглянь на хвилину! Щось таке скажу, що ти вже й до ранку не заснеш!

Світло у вікні засвічується, двері відчиняються. В одвірку виникає постать Кайдашихи.

К а й д а ш и х а. Ну що сталося? Може Семигори перевертаються, а ми спимо та не чуємо?

Б а б а П а л а ж к а. Гірше, Марусе, гірше! Що там ті Семигори? Омелько твій на греблі перевертається! Взяв курс із шинку додому на двох, а це вже на чотирьох, як кнур, всі реп’яхи витовк.

К а й д а ш и х а. Побила мене лиха годинонька та нещаслива, що за таким п’яницею свій вік занапастила!

Б а б а П а л а ж к а. Шинкар Берко каже: гарно пан Омелько сьогодні посидів. Як ніколи!

К а й д а ш и х а. Не посидів, а просадив гроші за вози! Клуню думали перекрити. Хлопців он женить пора – під ранок рядна над ними напинаються, як татарські шатра!.. Пропи-и-ив! (Хоче йти в хату).

Б а б а П а л а ж к а. Може б послала синів, щоб забрали батька? Там серед греблі така дуга, що, не дай, Боже, не впишеться!

К а й д а ш и х а. Ми його до того шинку не посилали! Хіба йому по тій греблі вперше повзти? Ще до схід сонця встигне нас розбудити!

Кайдашиха зачинила за собою двері. Світло у вікні гасне. Баба щезає. Місяць ще світить, а соловейко щебече вже сонно. Через якусь мить кущ під хатою на вулиці трясеться. Перебираючи кілочки тину руками, до перелазу просувається Омелько. Співає.

К а й д а ш. І сюди гора-а-а, і туди друга-а-а-а. Поміж ти-и-ми крутими го-о-о-рами-и-и сходила зо-ря-а-а-а ...(Стає, роздивляється подвір’я). О, а гори нема! Де ж це вона поділася? Може, Карпо розкопав? Я ж йому загадував розкопать дорогу навскоси, щоб вози не ламалися, а він всю гору розкопав... (Озирається). О, є гора! Ніхто й разу не копнув! Каже мені кум у шинку: “Застав синів трохи розкопати шлях’. А хіба я один тудою снопи возитиму? Були пани – шляху не розкопали, настала волость, а шлях не розкопаний... Не буду ж і я його копать. Бо треба разом... О! (підіймає палець вгору, співає) Ра-а-зом! Разом нас багать-о-о-о, ра-а-зом!.. (Перелазить через тин, бреде до вікна, стукає).

К а й д а ш. Жінко, одчиняй!

Голос К а й д а ш и х и з-за вікна. А де ж ти, волоцюго, волочився до цього часу? Ночуй надворі, коли пропив гроші. Про мене, лягай хоч і під тином!

К а й д а ш (Лупить у двері ногою, потім кулаком у вікно). Одчини, бо вікна поб’ю!

Голос К а й д а ш и х и. Як поб’єш, то й повставляєш! Завтра в Богуславі ярмарок – нового скла купиш.

К а й д а ш. (Зачепив горщик на підвіконні і той упав йому на ногу). Яка це іродова душа кидається горщиками? Марусю! Не кидайся-бо! При... присягаюсь, що більше не буду. (Крутиться навколо себе, шукає руками дверей). Жінко! Де ти у вражого сина діла двері? Чи це я вліз у ставок? Покарала мене свята п’ятінка! Прийдеться пропасти. (Побачив дерев’яне відро з водою, підходить, зазирає). Ну, ти диви! Там (вказує пальцем вгору) місяць і зорі, і тут місяць і зорі! (Сідає поруч з відром, зазирає) Тю-у-у!.. Якщо наді мною зорі, і піді мною зорі, значить, я вже на небі? (Голосно затягає, диригуючи сам собі рукою) Сиджу я на не-е-бі, та й думку га-а-а-даю-ю-ю!..

Засвічується світло у вікні. На подвір’я в самій сорочці виходить Кайдашиха, у полотняних шароварах голий до пояса Карпо, у довгій нижче колін сорочці Лаврін. Через перелаз хутко вскакують баби Параска і Палажка.

К а р п о. Злазьте, тату, вже з неба, бо ми силоміць зсадимо!

К а й д а ш. Нікого не бачу! Може це кум повидирав мені баньки з лоба! Оце лиха моя годинонька! Їй-Богу, нічогісінько не бачу!

К а й д а ш и х а. Побила мене лиха година та нещаслива! З чим поїдеш на ярмарок, коли пропив усі гроші? Треба солі, треба горшків, треба дечого ік весіллю – думаєш сина женить...

К а й д а ш. Брешеш! Я не пропив грошей – осьдечки вони! Та тобі не дам! Дулю тобі, а не гроші!

К а й д а ш и х а. Треба смоли – настає возовиця, чим будеш мазати вози?

К а й д а ш. Дулю-у-у...

К а р п о. Тепер, тату, вже не будете в воді потопати та од наглої смерті помирати.

К а й д а ш и х а. Не їсть, дурне, цілий день нічого, а тоді вип’є натщесерце, воно й валить з ніг (трясе кулаком до Омелька).

Б а б а П а р а с к а (Бігає довкола відра, Омелька і Марусі за годинниковою стрілкою) Од самого ранку нічого не їсть, бо сказано, хто буде постить у п’ятницю, той не буде у воді потопати.

Б а б а П а л а ж к а (Бігає довкола всіх проти годинникової стрілки), Шинкар каже, гарно пан Омелько сьогодні посидів, ще ніколи так не розкошелювався.

К а й д а ш. Киш, кляті! Як це ви сюди попали? Скільки вас, та всі зозулясті? (Намагається рахувати), Тут дві... і тут дві... О, вже шість... вісім... У п’ятницю не поститесь, а теж зі мною на небо припхалися! Киш!

К а р п о. Ану злазьте, тату, з неба, бо нам скоро до роботи вставати, а ми через вас товчемось, як Марко в пеклі.

Сини вхопили батька під руки і поволокли в сіни задом наперед. Він перебирає ногами, бурчить, співає.

К а й д а ш. Матері твоїй сторч та в борщ! Яка це лиха сила тягне мене з неба? Мі-і-сяць на не-е-ебі, зі-і-іроньки сяа-а-ають...

Двері зачиняються. Світло в вікні гасне. Баба Палажка змовницьки манить до себе пальцем бабу Параску.

Б а б а П а л а ж к а. Хоч я тебе й не люблю, і на дух не переношу, а хочу запитать, чи ти помітила?..

Б а б а П а р а с к а. Я також рада поза Богуславом обійти – лиш би тебе не бачить, але скажу, що перша від тебе помітила!

Б а б а П а л а ж к а. От, наказаніє Господнє! Ще не знає що, а вже запевняє. Ну що ти помітила?

Б а б а П а р а с к а. Те, що й ти!

Б а б а П а л а ж к а. Якщо, кажеш, помітила, то які в Омелька очі?

Б а б а П а р а с к а. Ну, це я з дівоцтва знаю – карі. А що?

Б а б а П а л а ж к а. А в Марусі які очі?

Б а б а П а р а с к а. Ну, сірі... То й що?

Б а б а П а л а ж к а. А в їхнього Лавріна які очі?

Б а б а П а р а с к а. (Вражено) Як небо сині! А що таке?

Б а б а П а л а ж к а. А в пана нашого які очі?

Б а б а П а р а с к а. (Майже втрачаючи дар мови) Тако-о-ож си-и-ні...

Б а б а П а л а ж к а. Отож! Маруся в молодості все в панів то на хрестини, то на храм куховарила, в їхніх подушках ніжилася. Видно, пан на дурничку підлатався.

Б а б а П а р а с к а. А я дивлюсь, що в Омелька шкіра, як на чоботях, а Лаврін білокорий, ніжний, стрункий та ласкавий – зразу видно, що не мужицької закваски.

Б а б а П а л а ж к а. Це діло делікатне, можна сказать – інтимне. Ти ж дивись: нікому ні слова!

Б а б а П а р а с к а. Ти що? У мене як у могилі! Я нікому... (Після паузи і совання) Тільки кумі Варці. (Зривається, біжить на вулицю, з-за хати чути її голос) А знаєте, чому в Лавріна Кайдашенка очі сині, як у пана?

Б а б а П а л а ж к а. Тьху! Смикнула мене за язик нечиста сила! Що ж я наробила? (Хреститься і дивиться в небо) Господи, покарай мене за мій язик! Тільки щоб не дуже! Я ж лише гіпотезу висловила, а воно, дурне, вже по всьому селу ляпає! А нехай тебе запроторять на Сибір, щоб і дух не смердів у нашому селі! (Зникає через тин в іншому кінці сцени).

Місяць зайшов за хмари. Темно.

Дата добавления: 2015-11-16