Д о в б и ш. Бери, дочко, ножа та піч колупай.
Д о в б и ш к а. Якого ще ножа? Тож колупала, коли старости приходили та рушники Карпу подавала. Тепер не треба колупати. Став, Мотре, хліб-сіль на стіл! (Сама хутко застелила стіл скатертиною, Мотря поклала хліб).
До хати зайшли Кайдаш з Кайдашихою. Довбиш і Довбишка цілуються з ними.
К а й д а ш и х а (розгорнула з білої хустки велику паляницю, поклала на стіл). Як вас, свахо, Бог милує? Чи живі-здорові, моє серденько?
Д о в б и ш к а (поцілувала паляницю, поклала на стіл). Спасибі вам, свахо! Живемо потроху, хвалити Бога. Сідайте в нашій хаті, щоб старости сідали!
К а й д а ш и х а. Як дасть Господь милосердний, то, може, й справді старости незабаром сядуть у вас. (Манірно витирає хустинкою чоло і губи).
Д о в б и ш к а. Чи це ви, свахо, запилились?
К а й д а ш и х а. Еге, моє серденько. Хоч уже й Семена, а надворі душно, неначе серед літа. (Сіла на краєчок ослона).
Д о в б и ш к а. Та сідайте-бо, свахо, за стіл! Оце, Господи! А ви, свату, чого це стоїте? Сідайте за стіл, а то ще й старости наші спротивитимуться!
Кайдашиха, манірно витираючи лице хусточкою, посунула за стіл. Сіли всі. Мотря винесла і поставила на стіл гранчату пляшку зі стручком перцю, макітру вареників. Кайдаш не зводить очей з перцівки.
К а й д а ш и х а. Та що й робоча ваша дочка! Що за золота дитина! Ото, моє серце, гарну невісточку матиму, коли Господь милосердний дасть довести діло до ладу.
Кайдаш мало не лізе очима в пляшку, аж рота роззявив. Мотря винесла кілька полумисків із закускою. Кайдашиха штовхнула Омелька під бік.
К а й д а ш и х а (до Мотрі). Спасибі тобі, моє серце кохане, що ти нас вітаєш.
Д о в б и ш (налив усім, підніс чарку). Поможи нам, Боже, довести діло до кінця! А ти, дочко, будь щаслива й здорова та свекрусі покірненька!
К а й д а ш и х а. Даруй же, Боже, нам і нашим дітям вік довгий та щасливий! (Ледь вмочила губи в горілці).
Д о в б и ш к а. Що це ви, свахо, так мало випили?
К а й д а ш и х а. Ой буде, буде! Така гірка, як полин! Не знаю, як ті п’яниці її п’ють. (Штовхає ліктем Омелька під бік).
Д о в б и ш. Та випийте-бо, свахо, повну! Ану з невісткою! (Поманив до столу Мотрю, подав і їй чарку).
К а й д а ш и х а (поцокалась з Мотрею, ледь пригубила). Ой буде! Коли б не впитися. Оце недавно, серденько моє, просили мене готувати обід аж у Дешки: у священика були хрестини. Господи милосердний! Наїхало гостей повнісінькі хати, а я на всіх настачила. Вже як пороз’їздились гості, кличе мене матушка в покої, садовить за столом, сама сідає зо мною вечерять. Так мене частувала, спасибі їй, та все припрошує: та випийте-бо пані Марусю, та їжте-бо, пані Кайдашихо! Їй-Богу, правду кажу, про-ше вас.
До вікна з тилу підбігла баба Параска, пригледілась, прислухалась.
Б а б а П а р а с к а. О, вже запили могорич, вже повело пані економшу, і до ранку Довбиші не переслухають. (Зникає).
З іншого боку до вікна підбігла баба Палажка, слухає.
Б а б а П а л а ж к а. Здається розглядини вдалися. Будуть Семигори гулять на весіллі в Карпа і Мотрі. (Зникає).
Д о в б и ш к а. Та вже ви, свахо, чого тільки не повиучувались у панському дворі, буде що розповісти і дітям і внукам.
К а й д а ш и х а. А так-так. Гріх буде не похвалити і своїх синів. У мене два сини, неначе два соколи. На старість прикриють мене орлиними крилами. Що за люба дитина мій Карпо, такий слухняний, такий тихий, хоч у вухо бгай. Мої сини, неначе пахучі васильки на городі.
К а й д а ш. Годі тобі! Хвалила сова своїх дітей, що нема кращих на світі, а яка там совина краса?
Д о в б и ш к а. Та що правда, то не гріх.
К а й д а ш и х а. Я не хвалю своїх синів, але коли правду сказати, то на всі Семигори немає таких хлопців, як мої. Що вже робочі, слухняні, покірливі, то дай, Боже, таких дітей усякому. Мого Лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають.
До вікна під’їздять на воли. Розглядаються, прислухаються.
П р а в и й в і л. Здається, наш господар на цих розглядинах добряче на розглядався.
Л і в и й в і л. Якщо Довбиші накладуть Мотрі в скриню, скільки ото кажуть, то буде що нам на весіллі везти.
П р а в и й в і л. У багачів придане буває легше від слів. Та нічого, скільки покладуть, стільки й повеземо. (Зникають).
Мотря винесла ще закусок. Чарки знову запурхали догори. Свати розчервонілись і говорили всі разом. До вікна підійшов Карпо.
К а р п о. Здається, справа в капелюсі: буде Мотря моєю. Довго перебирав, а таки що вибрав, то вибрав – гарна, ніби з рути-м’яти та з гостролистої шальвії звита. Хоч би швидше вечір, я так з нею під вербою постою!.. Так постою!.. (Зникає).
К а й д а ш. Дасть Бог, поженимо дітей, то я для Карпа прироблю хату через сіни. В мене синами не поле засіяно. Лаврін зостанеться в моїй хаті, а Карпо житиме через сіни.
Д о в б и ш. І то добре, свату! Як будуть шануватись, то помиряться, а як не схотять, то як схотять!
Всі встають з-за столу, розціловуються, виходять з хати.
К а й д а ш и х а. Де вже, щоб мої сини не помирились! На цілому світі нема таких слухняних дітей, як мої сизопері орли!
Кайдаші пішли. Здалеку грають троїсті музики. До хати вбігає гурт дівчат з вінком та стрічками, входять коровайниці з діжею. Дівчата з піснями починають наряджати Мотрю. Коровайниці з піснею починають бгати весільний коровай і шишки:
Ходи, Спасе, до нас,
А в нас усе гаразд:
Хорошії коровайнички
Коровай бгають
Та сиром поливають.
Зсередини сиром, маслом,
А около – добрим щастям.
Наростає й наростає гудіння троїстих музик, ще невидимого весільного торжества. Світло міниться, гасне.
Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 64 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| К а р п о (До Мотрі). Мотре, не пускай вінка на воду, щоб мені за ним не лізти та ніг не мочити. Давай просто в руки. | | | К а р п о. Благословіть, тату, благословіть, мамо, на щасливе і довге життя! (Передає ікону Спасителя Омельку). |