К а р п о. Дві хазяйки, а в хаті чому й досі не метено?

К а й д а ш и х а. Бо твою жінку сьогодні перелоги напали.

М о т р я. Не знаю, кого вони тут більше напали! (Кинула сорочку в ночви, вода хлюпнула на свекруху).

К а й д а ш и х а. Якого це ти нечистого ляпаєш? Мало сміття в хаті, то нехай буде грязь? Карпе, чого ти своїй жінці нічого не скажеш? Хіба не бачиш, що вона мене не слухає та діла не робить?

М о т р я. А це я що, в піжмурки граю? (Показує на весь ряд знарядь).

К а р п о. І їй скажу, та й ви, мамо, на неї чомусь сильно напираєте.

К а й д а ш и х а. Так, сину, так! Держи руку за жінкою, а матері не можна буде в своїй хаті й слова промовити. Не потурай жінці, бо вона й над тобою далі коверзуватиме! Ти хіба не знаєш, що жінка не бита, як коса не клепана?

К а й д а ш. Чого це ви гризитесь? Чи вже не помиритесь коло однієї печі? Ану давайте на стіл, чого наготували.

Кайдашиха перша сіла за стіл і склала руки, наче в гостях. Мотря подала обід, а сама стала коло печі.

К а й д а ш. Годі тобі, дочко, гніватися на матір. Сідай їсти, бо ти натомилась.

Мотря наче не чує, стоїть та тупо дивиться в мисник.

К а й д а ш и х а. Борщ зварила добре, а каша вийшла трохи рідка.

М о т р я. Бо ви, мамо, не дуже помагали мені варити.

К а й д а ш и х а. Ой, людоньки! Хто нам нараяв брати невістку з тих

багатирів? Ти їй слово – вона тобі десять! Карпе, візьми налигача та впережи її вздовж, а тоді ще й упоперек!

К а р п о. Чи не за те, що зранку й не присіла?

Л а в р і н. Годі вже вам, затіяли, аж у вухах лящить. Пішли краще до роботи.

Лаврін і Карпо виходять. Омелько сідає на табуреті і ремонтує чобота. Мотря прибирає зі столу, миє посуд.

К а й д а ш и х а. Чогось я нездужаю. Ноги болять, а тут ще й ці нерви – полежу ще трохи. (Лізе на піч).

К а й д а ш. Полеж по обіді, як той казав, нехай сало зав’яжеться.

Мотря шкребе ножем вінець горщика.

К а й д а ш и х а. Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить.

М о т р я. А як же його шкребти, щоб не було чуть?

К а й д а ш и х а. Не дуже дави ножем, моє серденько любе, то горщик не буде скавучать, наче собака, що зав’язла в тину.

Мотря кинула ніж на лаву й вийшла. Поглядаючи на піч, на пальчиках ввійшла баба Палажка.

Б а б а П а л а ж к а. Здрастуйте у вашій хаті. А з Марусею що, чи не захворіла, що серед білого дня піч облежує?

К а й д а ш. Каже, крижі болять, і ноги.

Б а б а П а л а ж к а. Як є за ким лежать, хай лежить, Мотря впорається.

К а й д а ш. Дякувати Богу, роботяща невістка в нас.

Б а б а П а л а ж к а. Хоч трохи тямить в хазяйстві?

К а й д а ш и х а. (Піднімає голову на печі) Хліб їсти добре тямить. Вона незугарна тобі ні спекти, ні зварити, ні прясти, ні шити. А вже лаятись та мене не слухати, мабуть, учив її сам Довбиш укупі з Довбишкою. А вже що лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, буджу, кричу, кричу, а вона вивернеться на полу, як кобила, та тільки сопе...

М о т р я (З сіней висунула голову). Од кобили чую! Ще й однієї сорочки мені не справили, а вже судите на все село.

Кайдаш схрестив на грудях струг і молоток, задрімав. Входить Лаврін.

Л а в р і н. Чого це ви, тату, розсілися як хвараон? Он у клуні скільки роботи! (Бере щось на полиці, виходить).

Б а б а П а л а ж к а. Як це він, Омельку, тебе обізвав?

К а й д а ш. Не обізвав, а возвеличив. Це так цар зветься, де ото ходять і до пояса голі, і від пояса голі.

Б а б а П а л а ж к а. Це б мене туди, хоч би надивилася. А чого голі, такі бідні?

К а й д а ш. Хм, бідні! Та в них там, де ти хотіла надивитись, хвартушки із золота. І в руках така, як оце в мене молоток, золота кривулька – вистачило б не тільки Семигори, а й пів-Богуслава купити з уздром.

Б а б а П а л а ж к а. (Гонорово) Я, Омельку, ні з гуздром, ні без гуздра не продаюся! Ні хвараонам, ні депутатам!

К а й д а ш. Розкажеш комусь іншому. Електорату, який не продається, в природі, Палазю, не існує.

Б а б а П а л а ж к а. Ну ти, Омельку, й розумецький. Де ти тільки той розум береш? Як ти, скажи, до того голого царя добрався?

К а й д а ш. До нашого панотця син із Києва з бурси на літо приїхав. Вони там якраз вихід жидів з єгипетського полону вивчають, так він показав на картинці хвараона. Отак сидить (Ще раз демонструє).

З сіней до хати заглянув Лаврін.

Л а в р і н. Тату, то ви вийдете до вечора на тік?

К а й д а ш. Та йду вже, йду... Хіба тут дадуть хвараоном побуть?

Омелько виходить. Влітає баба Параска, побачила бабу Палажку.

Б а б а П а р а с к а. О, і ця вже тут! Де не посій, там і вродить!

Б а б а П а л а ж к а. (Стає навпроти, руки в боки) А ти що за сівач такий, що скільки села, стільки й тебе? І батько в тебе такий був, і мати, і дід, і баба! І собаки у тебе такі! І коти!

Б а б а П а р а с к а. Тьху на твоє пір’я! Я Кайдашам майже сусідка, а чого ти приперлася, як у полі стільки роботи?

К а й д а ш и х а (Злазить з печі). Годі вам! І без вас у голові макітриться.

Б а б а П а л а ж к а. (Сідає) А ви чули, що сьогодні вночі попового сина, що з Києва приїхав, на Степанидиній дочці застукали?

Б а б а П а р а с к а. Та то такий жеребець, що йому й Семигорів мало.

Б а б а П а л а ж к а. Семигорів! Кажуть, він у Києві вже весь Поділ перетовк.

Б а б а П а р а с к а. Весь Поділ? Ну я пішла. Ніколи мені тут з вами розсиджуватись.

Баба Параска вибігає. Через мить чути її голос з вулиці: “Кумо Варко! А чи чули, що попів син у Києві весь Поділ перетовк?’ Кайдашиха і баба Палажка переглянулись, знизали плечима, розвели руки.

Завіса.

Дата добавления: 2015-11-16