Картина друга

Веселе сонце грає передвечірнім маревом над Россю, над дорогою, що повилася з гори на гору. Зеленим полем їде парою волів з млина Лаврін, лежить на мішках, пальцем мрійливо водить в небі. Раптом глянув на поле і схопився: зеленим житом пливла велика червона квітка.

Л а в р і н. Тпру! Де та квітка взялася на долині, та ще така здорова?

Квітка то кружляла, то присідала, зривала волошки і втикала собі зверху. Вона обернулась і стало видно, що це струнка вродлива дівчина. Засоромившись Лавріна, вона шмигнула повз нього і залилась срібним сміхом.

Л а в р і н. (До себе) Ой гарна ж дівчина, як рай, мов червона рожа, повита барвінком. (До неї) Добривечір тобі, дівчино! Чи далеко звідси до села?

М е л а ш к а. До якого села тобі треба?

Л а в р і н. До того, звідкіля ти сама.

М е л а ш к а. (Задзвеніла сміхом) Не питай, бо швидко старий будеш.

Дівчина йде колом по траві, під вербою, ніби милується природою і собою, збирає квіти.

Л а в р і н. Чого це ти так поспішаєш?

М е л а ш к а. Щоб мати не лаяли.

Л а в р і н. А де ти була?

М е л а ш к а. Панські буряки полола за Россю, а це йду додому.

Л а в р і н (Бере дівчину за рукав біля плеча). Та скажи-бо, дівчино, з якого ти села?

М е л а ш к а. А тобі нащо?

Л а в р і н. А хіба не можна спитати, як тебе звуть?

М е л а ш к а. Оце, який цікавий! Я з Бієвець, Охріма Балаша дочка, Мелашка.

Л а в р і н. (Бере дівчину за обидві руки). А я з Семигор, Лаврін Кайдашенко.

М е л а ш к а. А чого ж ти їдеш з борошном не в Семигори, а в Бієвці?

Л а в р і н. Та, це мене батько послав...

Грає легка музика і міниться кольорами світло, починається танок кохання. Лаврін і Мелашка, тримаючись за руки, то відхиляються одне від одного плечима, то спираються спина до спини і розгойдуються, то вальсують, то вона йде дзиґою по колу, а він замилуваний за нею, то навпаки. Танком милуються воли.

Л і в и й віл. Вже сутеніє, пішли додому самі, бо бачу, що ця пісня надовго.

П р а в и й віл. Чого ти спішиш? Тобі хіба на поїзд? Давай подивимось, чим воно закінчиться?

Л і в и й віл. Звісно чим: доведеться нам трюхикати до Біївців на розглядини, потім на весілля. А там знаєш які гори?

П р а в и й віл. Ми ж туди хазяйку колись возили до попа куховарити. Там гори будь здоров і не кашляй! Крутіші, як біля нашого двору.

Л і в и й віл. І хто тих гір наробив? Пішли додому. Привеземо борошно, старий хазяїн потрушеного сіллю окрайчика дасть, соковитої трави...

П р а в и й віл. Старий хазяїн нас любить. Як окрайчик, то й окрайчик... Як пішли, то й пішли...

Воли потягли воза. Лаврін і Мелашка стоять тримаючись за руки.

Л а в р і н. Нема в Семигорах ні одної такої гарної дівчини. Як побачив тебе над Россю, то наче з криниці погожої води напився.

М е л а ш к а. (Засоромилась) І я такого красеня ще й уві сні не бачила. На тебе й надивитися не можна.

Л а в р і н. Твоє лице, твої чорні брови, неначе моє здоров’я! Як же це я раніше жив, що тебе не бачив?

М е л а ш к а. Лавріне...

Л а в р і н. Частіше повторюй одне це ім’я – всі інші повикидай з голови.

М е л а ш к а. (Сміється, як у дзвіночок дзвонить) Та добре, але поспішай додому, бо тебе батько лаятиме. Твоє усміхнене лице тепер мені все небо затулятиме.

Л а в р і н. Завтра неділя, чи вийдеш надвечір під ту вербу, чи під шовковицю, чи що там у вас росте за двором? Бо я прийду, хоч би мене батько прив’язав.

М е л а ш к а. (Неохоче, повільно забирає свою руку з Лаврінової) Прийду-у-у. (Даленіє за кулісами).

З іншого боку чути голос Кайдаша, потім Кайдашихи.

К а й д а ш. Поїхав з мішками наче не до млина, а в Крим по сіль. Воли вже прийшли самі, а його й досі нема.

К а й д а ш и х а. Лавріне-е-е! Лаврі-і-і-не-е-е! (Виходить на сцену, побачила сина, зраділа). Що сталося? Воли самі прийшли, а тебе нема, то в мене мало серце не лопнуло. Оце бігла до млина, наче за мною собаки гналися (відсапується).

Лаврін замріяно дивиться туди, де зникла Мелашка.

К а й д а ш и х а. Ходім, сину, додому. Я оце говорила з батьком за тебе. Батько хоче тебе оженить. Посилай старостів до Катрі Головківни. Катря тиха дівчина й гарна, мов калина процвітає.

Л а в р і н. Правда, що процвітає, як макуха під лавкою. Немає мені, мамо, в Семигорах пари.

К а й д а ш и х а. А де ж вона тобі є?

Л а в р і н. У Бієвцях.

К а й д а ш и х а. Аж у Бієвцях? (Плеснула в долоні).

Л а в р і н. Там, мамо, побачив я дівчину – брови чорні, очі карі, личко, як калина, а як засміється, в мене серце в’яне.

К а й д а ш и х а. Та про мене, шли старостів і в Бієвці... Там мене знають: я в попа варила обід, як він віддавав дочку заміж. О, там, моє серденько, є добрі хазяїни. Але стережися, сину, щоб не взяв такої, як Карпо.

Л а в р і н. Мелашка краща од сонця! Як з нею не оженюся, то в Росі втоплюся!

К а й д а ш и х а. Господь з тобою! Сватай Мелашку! Ходім додому, я тобі з того борошна, що ти сьогодні намолов, галушечок наварю.

Л а в р і н. Сійте, мамо, те борошно на весільний коровай!

Виходять. Музика шкварить такої, що аж в одному місці тенькає.

Дата добавления: 2015-11-16