М о т р я. Як же годі, як ми тільки почали? Це ж ті підтикані, задрипані Балаші! Це ж ті бієвські лобурі, що старців по ярмарках водять! Он зав’язалась, як на Великдень, а батько ходить по селі з торбами!
М е л а ш к а. Брешеш, як стара собака! Та й брехати добре не вмієш! У тебе й до того розуму та хисту нема!
М о т р я. Зате в тебе розуму стільки, як у твоєї свекрухи!
К а й д а ш и х а. Що я тобі, кобило, винна, що ти мене потріпуєш? Лавріне, напирай по центру! Ти, Палажко, граблями, граблями їй по спині! (Вказує макогоном).
Б а б а П а л а ж к а. Тобі б, Марусе, генералом бути!
К а й д а ш и х а. Я й не проти, але де ти в наш час такого президента візьмеш, щоб мене призначив? Вперед! Дружно вперед!
Шеренга Лавріна пішла в наступ, подолала тин і опинилася на Карповому подвір’ї. Баба Палажка потягла граблями за плечі бабу Параску і повалила на землю. Кайдашиха зацідила макогоном по ногах Мотрю, та впала – Карпо кинувся піднімати, погнався за матір’ю.
М о т р я. По спині лупи її, по спині! Виколи дрючком їй друге око!
К а й д а ш и х а. Ґвалт! Рятуйте, хто в Бога вірує! Він батька зі світу звів, він і мені віку вкоротить!
К а р п о (сплюнув у бік матері, повернувся до Лавріна). Оддайте мого коня!
Л а в р і н. Оддай перше кабана, та ще й доплати!
К а р п о. А за віщо я буду тобі платить?
Л а в р і н. За моральні збитки нам, і за стрес – кабану: ви його насильно дрючками заганяли, то тепер сало буде як у чобота підошва!
М о т р я. Нащо нашого коня заперли? Нащо ваш півень співає на нашому тину? Нащо, коли піч топите, дим у наші вікна пускаєте?
К а й д а ш и х а. Ах ти ж помийнице богуславська, задрипанко бердичівська, перекупко яготинська! Кінь ваш у займанні – викупіть та й заберіть!
Б а б а П а р а с к а (до людей на вулиці). Чого це ви стоїте, як той електорат недоколиханий? На ваших очах вами ж обраного десяцького кривдять, а ви не тільки не оступаєтесь за обрану владу, а ще й гійкаєте!
Б а б а П а л а ж к а (до іншої частини сусідів). А ви чого заніміли, як та опозиція недороблена? Ставайте з нами, нащо нам така недолуга влада, яка тільки про свою грушу печеться, а народ їй до одного місця?
Деякі сусіди стали на бік Карпа, інші – за Лавріна. Прискорюється звучання музики, дробу по відрах, свисту куль і вибухів, рухів учасників поєдинку. Одні одних валять на землю, вовтузять за плечі, клепають по вуху. Шум, свист, гам, тарарам, миготіння світла, сцена ходить ходором.
Л а в р і н. Оддай половину груш!
К а р п о. Не те що половини, ані одної грушки не дам! Та я її краще зрубаю! (Хапає під хатою сокиру, кидається до груші).
К а й д а ш и х а. Стій! Не руш! (Піднімає макогона над головою). Стій, Карпе! Не смій рубати! Я оце своїм бабським розумом дійшла, що ви тупі, як обух в оцієї сокири! Та цій груші серед раю стояти! Рубай краще мене! Ця груша моя найбільша радість. Коли вона навесні зацвіте, то їй співати бджоли з усіх Семигорів, а, може, ще й президентові прилітають. Коли вона вродить, такого нектару не подають і на збіговиськах у олігархів у Києві! А ти... рубать. Цю рідкісну щепу Омелько подарував Лавріну на Святвечір. З Лаврінової легкої руки вона виросла деревом добра і радощів. А ви водите навколо неї хоровод ненависті, зла, розбрату! Якщо це єдина причина для ворожнечі, то забери, Омельку ,(тикає макогоном у небо) цю грушу до себе!
Груша гойдається, відривається від землі, повільно під наростаючі музичні акорди підіймається в небо. Всі вражено проводжають її поглядами, завмирають як пам’ятники.
Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 38 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Картина сьома | | | Картина перша |