Картина п’ята.

Двір Кайдашів. Карпо й Лаврін міряють город палицею з ліщини.

К а р п о. Розділимо грун пополовині, а то батько одрізав мені городу, неначе вкрав.

Л а в р і н. То й розділимо. Чи підемо в волость, чи обійдемось без неї?

К а р п о. Одміримо пополовині садок, та й годі. Нащо нам здалася та волость?

Л а в р і н. Про мене, міряймо самі.

Міряють, забивають кілочки на межі.

Л а в р і н. Але не знаю, що наші жінки на це скажуть.

К а р п о. Хіба в мене жіночий розум, щоб я жінок слухав?

З хати вийшла Мотря. Критично оглянула город, зняла пояс і заходилася переміряти. Підстрибнула як ошпарена.

М о т р я. Бодай вас лиха година міряла! Це вам, мабуть, свекрушище помагала! Це вона припустила собі на один пояс вздовж та на два пояси впоперек, ще й ріжок у бузині собі одтягла!

На вереск вибігли з хати Кайдашиха, Мелашка, діти.

К а р п о. Неправда твоя, Мотре.

М о т р я. Бреши сам! Іди в волость, нехай волость нас розділить, а не свекруха!

К а й д а ш и х а. Одчепись од мене, сатано! Я й дома не була, як вони міряли. Правдива причепа – бере моє добро, ще мене й лає.

М о т р я. Міряйте на моїх очах, а як ні, то я ваші кілки геть повикидаю, а свого таки докажу! (Знімає пояса, розчепірилась з ним, і як танцюрист з ансамблю Вірського, крутиться навколо себе, віддаляючись в праву частину города).

К а й д а ш и х а. Піддури кого дурнішого, а не мене! Як свою половину міряла, то натягувала, аж пояс лущав, а як Лаврінову, то аж пояс бгався! Геть, погана, я сама переміряю з Мелашкою! (Знімають з Мелашкою пояси, розчепірюються і крутяться подібно Мотрі одна в один кінець города, а інша в протилежний. Карпо і Лаврін заходилися переміряти палицею. Крутяться діти – все вертиться, шукає правди).

М о т р я (до Мелашки). А отой ріжок, що в бузину ввігнався, яким сажнем будеш міряти? Не бійсь, мені не оддаси?

М е л а ш к а. То одкуси його зубами! Де ж його подіть, коли він вигнався на вулицю?

Мимо з Лаврінового боку проїздять на самокатах воли.

М о т р я. О, воли, лови, Карпе, лови одного - буде наш! (Кидаються за волами, але на наздоганяють).

К а р п о. Мотря правду каже: ви нам дайте половину пасіки, половину овець та свиней.

К а й д а ш и х а. Овва, який розумний! Забери ще й половину котів та собак! Ти забув, що я ще живу на світі, і маю якесь право на батькове добро. Ти батька лупив у груди, а тепер ладен і мене живою в землю закопати!

М о т р я. Ви батькову пасіку загарбали собі в руки! У вас і груш більше, і яблунь більше!

К а й д а ш и х а. У нас всього більше, бо й нас більше! У нас і гора ось більша, бери лопату, відкопай собі хоч і всю!

М о т р я. Довго ще свекрушище з мене насміхатиметься? Я вам свого не подарую!

Мотря кидається на Кайдашиху, Карпо – на Лавріна з Мелашкою, діти – на дітей. Зчиняється веремія. Сцена здригається. Гримить грім. Гудуть зрушені з місця скелі. Тріщать розчахнуті бурею дерева. Супротивні сторони кидають одна в одну, що в руки потрапить. Кайдашиха дала Мотрі дулю під самого носа. Мотря штрикнула їй деркачем в око, полилася кров.

К а й д а ш и х а. Ой, лишечко! Виколола проклята зміюка мені око!

Всі завмерли. Десь з-за гори почулися звуки “швидкої допомоги’. На сцену поволі виїхали воли з візочком, на якому сидить санітар у білому ковпаку з червоним хрестом і такою ж валізою. Санітар підійшов до потерпілої.

К а й д а ш и х а. Ой, Боже мій! Кличте волосного! Дзвоніть в усі дзвони! Карпо з Мотрею вбили Лавріна, вбили Мелашку, вбили й мене!

Санітар хвацько наклав їй на праве око навскоси широку білу пов’язку, а поверх неї – чорну.

С а н і т а р. Нічево, бабка. Побаліт, побаліт і пєрєстанєт. Как у нас гаварят: до свадьби зажівйот. (Сідає на візок і воли під сигнал “швидкої допомоги’ везуть його зі сцени)

.

Лаврін повів матір попідруки в хату. Мелашка пішла слідом, обернулася.

М е л а ш к а. У волость її, розбишаку! В тюрму її! Одривай, Лавріне, їхню хату!

Карпо мовчить. Мотря також, тільки фехтує деркачем, уявляючи, як би треба було виколоти свекрусі і друге око.

Дата добавления: 2015-11-16