|
Читайте также: |
Загальними підставами припинення трудових правовідносин є:
1) згода сторін, у тому числі у зв’язку із:
а) закінченням строку дії трудових правовідносин (стаття 112 цього Кодексу);
б) виникненням підстав, передбачених трудовим контрактом (стаття 105цього Кодексу);
с) переведенням працівника на роботу до іншого роботодавця за погодженням між роботодавцями (стаття 132 цього Кодексу);
2) ініціатива працівника (за власним бажанням) (стаття 151 цього Кодексу);
3) ініціатива роботодавця, у тому числі у зв’язку із:
а) змінами в організації виробництва та праці (стаття 156 цього Кодексу);
б) виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі (стаття 158 цього Кодексу);
в) нез‘явленням працівника на роботу протягом більше як чотири місяці внаслідок тимчасової непрацездатності (стаття 159 цього Кодексу);
г) поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (стаття 160 цього Кодексу);
д) досягненням працівником граничного віку роботи (для окремих категорій працівників, визначених законом України) (стаття 161 цього Кодексу);
ж) невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх трудових обов‘язків (стаття 162 цього Кодексу);
з) відсутністю працівника на роботі та інформації про місце його знаходження понад чотири місяці (стаття 166 цього Кодексу).
Законами України можуть бути встановлені додаткові підстави припинення трудового договору за ініціативою роботодавця з окремими категоріями працівників;
4) вимога третіх осіб, у тому числі у зв’язку із:
а) призовом або вступом на військову службу, направленням на альтернативну (невійськову) службу (стаття 167 цього Кодексу);
б) набранням законної сили рішенням суду, яке виключає можливість продовження роботи (стаття 168 цього Кодексу);
в) вимогою профспілкового органу про припинення трудових правовідносин з керівником (стаття 169 цього Кодексу);
г) вимогою органу по нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю та охорону праці (стаття 170 цього Кодексу);
д) вимогою батьків неповнолітнього працівника або інших осіб(стаття 171 цього Кодексу);
5) незалежні від волі сторін обставини, у тому числі у зв’язку із:
а) смертю роботодавця – фізичної особи (стаття 172 цього Кодексу);
б) смертю працівника (стаття 173 цього Кодексу);
в) порушенням правил прийняття на роботу (стаття 174 цього Кодексу);
г) не обранням виборного працівника на новий строк (стаття 175 цього Кодексу);
д) визнанням працівника непрацездатним у відповідності з медичним висновком (стаття 176 цього Кодексу);
ж) настанням надзвичайних обставин, що перешкоджають продовженню трудових правовідносин (стаття 177 цього Кодексу);
6) в інших випадках, передбачених законодавством про працю.
§ 2
Припинення трудових правовідносин за ініціативою працівника (за власним бажанням)
Стаття 151. Припинення трудових правовідносин за ініціативою працівника (за власним бажанням)
1. Працівник має право припинити трудові правовідносини у будь-який час, у тому числі у період відпустки або тимчасової непрацездатності, за власною ініціативою (за власним бажанням), письмово попередивши про це роботодавця чи уповноважену ним посадову особу за два тижні до дня, з якого працівник бажає припинити трудові правовідносини.
2. У випадку, коли трудові правовідносини виникли на підставі трудового контракту, працівник має право припинити трудові правовідносини за власною ініціативою (за власним бажанням) лише у тому випадку, якщо продовження роботи загрожує його здоров¢ю, а також у випадках, визначених трудовим контрактом.
Стаття 152. Право працівника на визначення дня звільнення у разі припинення трудових правовідносин за власною ініціативою (за власним бажанням)
1. За наявності поважних причин працівник вправі при припиненні трудових правовідносини з власної ініціативи визначити день звільнення. Таким днем за розсудом працівника може бути будь-який день, починаючи з наступного дня після подання працівником роботодавцеві заяви про наступне звільнення.
2. Поважними причинами, що дають працівникові право на визначення дня звільнення при розірванні трудового договору з його ініціативи визнаються:
1) неможливість продовжувати роботу, що викликана неможливістю проживання в даній місцевості, що потребує термінового переїзду до іншої місцевості, та підтверджується медичною довідкою;
2) вагітність, необхідність догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом або членом сім`ї, що є хворим відповідно до медичного висновкуабо інвалідом І групи, якщо це обумовлює необхідність термінового припинення роботи;
3) прийняття на роботу за конкурсом або обрання на виборну посаду;
4) відмова працівника від продовження роботи у разі злиття, приєднання, поділу або перетворення підприємства, установи, організації, зміни їх підпорядкування чи зміни роботодавця;
5) відмова працівника від продовження роботи у разі зміни істотних умов праці;
6) поновлення працівника за попереднім місцем роботи;
7) невиконання роботодавцем законодавства про працю чи охорону праці, колективного договору чи умов трудового договору;
8) відмова роботодавця перевести працівника на іншу роботу, що відповідає стану здоров’я працівника та його кваліфікації, у строк, визначений медичним висновком, що засвідчує шкідливий вплив виконуваної роботи на здоров’я працівника.
3. При вступі до навчального закладу працівник вправі визначати день звільнення в межах одного тижня, що передує початку занять в навчальному закладі.
4. За наявності поважних причини, визначених пунктами 7 і 8 частини другої цієї статті, працівник може припинити трудові правовідносини без попередження роботодавця про їх припинення, про що негайно письмово повідомляє роботодавця та виборний орган первинної профспілкової організації (профспілкового представника), а у разі його відсутності – інший уповноважений на представництво орган / вільно обраних представників (представника) працівників, чи державну службу з питань праці.
5. У разі невмотивованого припинення працівником трудових правовідносин з причин, визначених пунктами 7 і 8 частини другої цієї статті, без попередження про це роботодавця, роботодавець може у судовому порядку вимагати від працівника відшкодування завданих йому збитків.
Стаття 153. Обмеження припинення трудових правовідносин за ініціативою засудженого працівника (за власним бажанням)
1. Протягом строку виправних робіт без позбавлені волі забороняється припинення трудових правовідносин за ініціативою засудженого працівника (за власним бажанням) без дозволу органів, які відають виконанням цього виду покарання.
2. Дозвіл надається після перевірки вмотивованості заяви засудженого працівника.
3. Відмова у дозволі на припинення трудових правовідносин повинна бути вмотивованою. Вона може бути оскаржена вищестоящій службовій особі або до державної служби з питань праці.
Стаття 154. Порядок подання працівником попередження про припинення трудових правовідносин за власною ініціативою (за власним бажанням)
1. Працівник попереджає роботодавця про припинення трудових правовідносин за власною ініціативою шляхом подання заяви, в якій має бути викладено вмотивоване прохання про його звільнення. У заяві може бути визначений день, з якого працівник просить його звільнити. Якщо причина, за якою працівник бажає припинити трудові правовідносини, вважається поважною, вона також зазначається у заяві. У разі необхідності до заяви додаються документи або завірені роботодавцем їх копії, які підтверджують наявність у працівника поважної причини для припинення трудових правовідносин.
2. Заява працівника про припинення трудових правовідносин може бути надіслана роботодавцеві поштою або передана за допомогою засобів електронного зв`язку. При цьому підпис працівника на заяві має бути засвідчений нотаріусом, посадовою особою за місцем знаходження у відрядженні, на відпочинку, лікуванні, оператором підприємства зв`язку або іншим способом, що дає можливість ідентифікувати особу, від якої адресовано заяву.
3. Прийняття від працівника заяви про припинення трудових правовідносин підтверджується підписом відповідальної особи на копії заяви працівника про припинення трудових правовідносин і реєстрації цієї заяви у спеціальному прошнурованому журналі, що ведеться роботодавцем чи уповноваженою ним особою.
4. Забороняється відмовляти у прийнятті заяви працівника про припинення трудових правовідносин у зв`язку із відсутністю погодження будь-яких посадових осіб.
5. Днем подання заяви про припинення трудових правовідносин з ініціативи працівника вважається день її реєстрації роботодавцем або його представником.
6. У разі відмови роботодавця (його представника) від реєстрації заяви вона може бути зареєстрована у виборному органі первинної профспілкової організації (профспілкового представника) та негайно відправлена на адресу роботодавця поштою з повідомленням про доставку. У цьому випадку днем подання заяви вважається третій день після її реєстрації у виборному органі первинної профспілкової організації (профспілкового представника) та відправлення її на адресу роботодавця поштою з повідомленням про доставку.
Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повинні вжити заходів щодо якнайскорішого доведення заяви працівника про припинення трудових правовідносин до відома роботодавця та повідомити про інцидент державну службу з питань праці.
7. У разі, коли у заяві про припинення трудових правовідносин вказаний день, з якого працівник просить його звільнити, а також відсутнє посилання на причину, яка визнається поважною для припинення трудових правовідносин за власним бажанням, та роботодавець не заперечує проти звільнення працівника з цієї дати, трудові правовідносини припиняються з дати, визначеної у заяві.
Якщо роботодавець не згодний зі звільненням працівника з цієї дати або у заяві дата звільнення не вказана, трудові правовідносини з ініціативи працівника припиняються з наступного дня після спливу строку попередження.
8. Зміна працівником дати припинення трудових правовідносин відбувається шляхом подання ним нової заяви. При цьому попередня заява про припинення трудових правовідносин вважається відкликаною.
9. Звільнення працівника за власним бажанням не проводиться, якщо працівник протягом строку попередження відкликав подану ним заяву, а також у разі, якщо після закінчення строку попередження або на наступний робочий день після дати звільнення, вказаної у заяві, він не залишив роботи, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства про працю не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
10. По закінченні строку попередження про звільнення або на наступний день після дня, за яким працівник просить його звільнити за власним бажанням з поважних причин, він має право припинити роботу.
11. Роботодавець зобов`язаний внести такі зміни до графіку виходу працівників на роботу, щоб робочий час працівника в останній день роботи (день звільнення) закінчувався не пізніше закінчення робочого часу в тих структурних підрозділах, що здійснюють розрахунок з працівниками при звільненні або в інший спосіб забезпечити розрахунок працівника.
12. Роботодавець зобов`язаний так організувати приймання матеріальних цінностей від працівника, який сповістив про припинення трудових правовідносин, щоб воно було закінчене до встановленого терміну припинення трудових правовідносин.
13. Термін припинення трудових правовідносин відкладається на строк, необхідний для закінчення передачі працівником матеріальних цінностей, що знаходились у нього у зв`язку з виконанням трудових обов`язків лише за заявою працівника.
За відсутності такої заяви термін припинення трудових правовідносин не може відкладатись, а матеріальні цінності, що не були передані працівником до моменту припинення трудових правовідносин приймаються комісією, що призначається роботодавцем не менш як із трьох осіб.
14. Проведення службового розслідування чи відкриття дисциплінарного провадження не може бути підставою для відкладення припинення трудових правовідносин за ініціативою працівника (за власним бажанням).
Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 75 | Нарушение авторских прав