Внутрішні і зовнішні аграрні правовідносини

Залежно від сфери, в якій виникають ті чи інші аграрні правовід­носини, їх поділяють на дві великі групи: внутрішні (внутрішньогос­подарські) та зовнішні (зовнішньогосподарські). Цим групам аграрних правовідносин притаманний свій зміст, існують специфічні норматив­ні акти, які їх регулюють, особливі нормативні приписи та методи їх регулювання.

Охарактеризуємо основні види внутрішніх та зовнішніх аграрних правовідносин.

Самостійним різновидом аграрних правовідносин виступають внутрішні аграрні членські правовідносини. Їх обов’язковими і єдини­ми учасниками є сільськогосподарські підприємства та їх члени — фізичні і юридичні особи. У разі їх відсутності ці відносини виникну­ти взагалі не можуть.

Об’єктом внутрішніх аграрних членських правовідносин є дії їх суб’єктів (сільськогосподарських підприємств та їх членів), спрямова­ні на встановлення членського зв’язку, його розвиток і припинення.

Підстава виникнення внутрішніх аграрних членських правовідно­син — членство в сільськогосподарському підприємстві, набуття осо­бою статусу його члена. Вони припиняються із припиненням членсько­го зв’язку між особою і названим підприємством, тобто із втратою членського статусу.

Змістом членських правовідносин є права і обов’язки сільськогос­подарських підприємств та їх членів щодо підтримання членського зв’язку, збереження статусу члена відповідного підприємства. До них слід віднести правомочності суб’єктів членських правовідносин щодо додержання положень статуту сільськогосподарського підприємства, користування його послугами тощо.

Членським правовідносинам, що виникають у сільськогосподарських підприємствах, притаманна єдність, проте вони складаються із певних різновидів — правовідносин, що виникають при набутті статусу члена такого підприємства і його припиненні. Зокрема, внутрішні аграрні член­ські правовідносини припиняються з підстав, передбачених аграрним законодавством України (внаслідок добровільного виходу із сільськогос­подарського підприємства; виключення із підприємства у випадках і в порядку, визначених його статутом; несхвалення загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття в члени підприємства; при­пинення трудової участі в діяльності виробничого підприємства; смерті члена підприємства або ж реорганізації чи ліквідації останнього та ін.).

Учасниками внутрішніх аграрних земельних правовідносин висту­пають сільськогосподарські підприємства та їх члени, а в окремих випадках — й структурні підрозділи названих підприємств.

У внутрішніх аграрних земельних правовідносинах об’єктами є землі, земельні ділянки (передусім сільськогосподарського призна­чення), а також право користування земельними ділянками і право на земельні частки (паї).

Внутрішні аграрні земельні правовідносини виникають унаслідок появи юридичного (фактичного) складу, що охоплює а) членство (участь) у сільськогосподарському підприємстві, виникнення та існу­вання членського правовідношення (правовідношення з участі в гос­подарському товаристві) між сільськогосподарським підприємством і особою (його членом, учасником) і б) передавання (внесення) такому підприємству особою земельного пайового внеску. Внутрішні аграрні земельні правовідносини зникають з припиненням членського зв’язку (участі) між особою і сільськогосподарським підприємством, припиненням членського правовідношення (правовідношення з участі в гос­подарському товаристві).

Внутрішні аграрні земельні правовідносини виникають при пере­даванні сільськогосподарському підприємству його членом земельно­го пайового внеску — земельної ділянки (права користування нею, права на земельну частку (пай), а зникають при поверненні земельних паїв у разі припинення членства особи в названому підприємстві.

Місце внутрішніх аграрних майнових правовідносин серед інших влучно визначив М. І. Козир, на думку якого «якщо земельні і трудові відносини надають специфіки внутрішнім аграрним відносинам, то їх підґрунтя становлять майнові відносини, що складаються і розвивають­ся усередині даної сільськогосподарської комерційної організації»

Суб’єктами внутрішніх аграрних майнових правовідносин можуть бути сільськогосподарські підприємства та їх члени, а в окремих ви­падках — й структурні підрозділи названих підприємств.

Об’єктами розглядуваних правовідносини виступають різноманіт­ні майнові блага, речі, а саме: майнові об’єкти (речі), сільськогоспо­дарська продукція, сільськогосподарські технології, майнові частки (паї) і права на них, а в окремих випадках — загальнопоширені корис­ні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти.

Внутрішні аграрні майнові правовідносини виникають при пере­даванні (внесенні) відповідних майнових внесків сільськогосподар­ським підприємствам їх членами. Надалі вони складаються з приводу формування майнових фондів сільськогосподарських підприємств, з нарахування й видачі виплат, пов’язаних з майновою участю членів у капіталі аграрного підприємства. Припиняються розглядувані право­відносини з виплатою колишньому члену сільськогосподарського під­приємства вартості його паю.

Внутрішні аграрні трудові правовідносини становлять найбільш спеціалізовану й найбільш безпосередню частину аграрного права2. Їх суб’єктами можуть виступати сільськогосподарські підприємства, їх члени та наймані працівники.

Трудова активність фізичних осіб (фізична й інтелектуальна), їх здатність до праці, робоча сила — це об’єкти внутрішніх аграрних трудових правовідносин.

Підстави виникнення досліджуваних правовідносин різняться за­лежно від їх суб’єктного складу. Правовідносини за участю членів сільськогосподарських підприємств виникають на підставі фактично­го (юридичного) складу, що містить у собі два елементи: а) членство в такому підприємстві, виникнення та існування членського право­відношення між цим підприємством і особою (його членом) і б) визна­чення трудової функції цієї особи. Такі правовідносини припиняються з припиненням членського зв’язку між особою і сільськогосподарським підприємством, тобто з припиненням членського правовідношення.

Трудові ж правовідносини з найманими працівниками виникають унаслідок укладення сільськогосподарським підприємством з відпо­відною особою трудового договору (контракту). В такому разі й при­пинення дії останнього (його розірвання) є юридичним фактом, право­припиняючим для внутрішніх аграрних трудових правовідносин.

Внутрішні аграрні трудові правовідносини складаються з певних підвидів таких правовідносин. Серед яких виділяють: а) відносини у сфері організації праці; б) з додержання дисципліни праці; в) у галузі оплати праці; г) у царині охорони праці і додержання правил з техніки безпеки та виробничої санітарії

Суб’єктами внутрішніх аграрних управлінських (організаційно-управлінських) правовідносин є члени сільськогосподарських підпри­ємств та самі сільськогосподарські підприємства (опосередковано, через їх органи управління), а в окремих випадках — й наймані працівники сільськогосподарських підприємств.

Об’єктами внутрішніх аграрних управлінських (організаційно-управлінських) правовідносин виступають управлінська діяльність, поведінка, дії учасників останніх.

Головною підставою виникнення досліджуваних правовідносин є членство (участь) у сільськогосподарському підприємстві, тобто ви­никнення та існування членського правовідношення (правовідношен­ня з участі в господарському товаристві) між сільськогосподарським підприємством і особою — його членом (учасником). Окремі види управлінських правовідносин виникають унаслідок укладення трудо­вого договору (контракту) між сільськогосподарським підприємством і його найманим працівником. Ці правовідносини припиняються одно­часно з припиненням членства, членського правовідношення (участі, правовідношення з участі в господарському товаристві), припиненням дії трудового договору (контракту).

Вся сукупність внутрішніх аграрних управлінських правовідносинподіляється на правовідносини: а) пов’язані з формуванням системи органів управління сільськогосподарських підприємств і визначенням їх компетенції; б) які виникають та існують у процесі функціонування цих органів.

Система органів управління різниться залежно від виду сільськогос­подарських підприємств. Наприклад, у сільськогосподарських коопера­тивах функціонують такі органи управління як загальні збори його членів, збори уповноважених останніми (вищі органи управління), правління (виконавчий орган), виконавчий директор, спостережна рада, ревізійна комісія (ревізор). Можуть існувати також збори працівників структурних підрозділів кооперативу (працівників ферм, цехів, ланок, бригад тощо).

Розмежування внутрішніх аграрних правовідносин від суміжних з ними трудових, цивільних, земельних та адміністративних має важ­ливе теоретичне і практичне значення, оскільки від цього залежить правильність застосування відповідного законодавства.

Так, спільність принципів регулювання праці наближує внутрішні аграрні трудові правовідносини до трудових правовідносин робітників та службовців. Однак трудові правовідносини між сільськогосподар­ським підприємством та його членом виникають на підставі членства, а правовідносини із найманими працівниками — на підставі трудово­го договору (контракту). Ця обставинамає принципове значення, оскільки внутрішні аграрні трудові правовідносини регулюються ста­тутом та іншими локальними нормативно-правовими актами сільсько­господарського підприємства, а трудові відносини найманих робітни­ків — законодавством про працю.

Між сільськогосподарським підприємством та його членами мо­жуть виникати й майнові відносини, які регулюються цивільним за­конодавством. Зовні вони схожі з внутрішніми аграрними майновими правовідносинами. Проте майнові цивільні відносини між сільсько­господарським підприємством і його членами виникають на підставі цивільно-правового договору та з інших підстав, передбачених ЦК України, а не на підставі членства в такому підприємстві.

Для розмежування внутрішніх аграрних управлінських (організаційно-управлінських) правовідносин від подібних до них управлін­ських відносин, що регулюються нормами адміністративного права, мають значення підстави їх виникнення. У першому випадку — це відносини, пов’язані з актами органів управління сільськогосподар­ських підприємств, а у другому — з адміністративно-правовими акта­ми державних органів, органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів владних повноважень.

Зовнішні аграрні правовідносини мають особливий зміст і власну специфіку. Серед різновидів таких правовідносин називають договір­ні, позадоговірні, комерційні, правовідносини, що виникають при ре­алізації права власності на рухоме і нерухоме майно податкові відно­сини, деліктні зобов’язання, технологічні відносини, відносини органів державної влади та органів місцевого самоврядування з сільгосппід­приємствами, відносини з виробничо-технічного обслуговування, матеріально-технічного постачання, реалізації продукції. Вважаємо, що їх також можна поділити на види залежно від: а) кількості суб’єктів, які беруть у них участь, — на двосторонні та багатосторонні; б) ста­тусу таких суб’єктів — на правовідносини виключно між сільськогос­подарськими підприємствами, між аграрними підприємствами та господарюючими суб’єктами несільськогосподарського профілю, між сільськогосподарськими підприємствами та органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, фізичними особами тощо та за іншими критеріями.

Зовнішні аграрні правовідносини щодо здійснення права власнос­ті сільськогосподарських підприємств на належне їм майно відносять до так званих абсолютних правовідносин. Їх установлення означає, що власник (сільськогосподарське підприємство), виконуючи власну виробничо-господарську діяльність, одночасно здійснює правомочнос­ті щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Розглядуваним правовідносинам притаманна специфіка щодо їх суб’єктів (особливим є статус сільськогосподарського підприємства). Сільськогосподарське підприємство є власником майна, у тому числі переданого його членами як вступні чи пайові внески. Особливість права власності таких підприємств також полягає в тому, що у влас­ності названих суб’єктів можуть перебувати специфічні об’єкти, якими виступають землі та майно сільськогосподарського призначення, сіль­ськогосподарська продукція, продовольство, сільськогосподарські тварини та рослини.

Оскільки будь-який договір є основною правовою формою вира­ження економічних зв’язків, то важливе значення мають зовнішні аграрні договірні правовідносини. До них належать правові зв’язки, що виникають між суб’єктами аграрних відносин унаслідок вчинення правочинів — укладення (зміни, розірвання) договорів.

Різновидами зовнішніх аграрних договірних правовідносин ви­ступають ті, що виникають унаслідок укладення договорів: а) з по­стачання матеріально-технічних ресурсів (договорів замовлення, по­стачання); б) з виробничо-технічного обслуговування сільськогосподар­ських підприємств (на ремонт тракторів, автомобілів, виконання меха­нізованих робіт, комплексне технічне обслуговування машинно-тракторного парку, машин та устаткування тваринницьких ферм, об­слуговування внутрішньогосподарських меліоративних мереж, роботи будівельно-монтажні, з терасування схилів, проведення штучного за­пліднення сільськогосподарських тварин, вапнування та гіпсування ґрунту і внесення в нього органічних і мінеральних добрив, здійснення заходів щодо боротьби зі шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур та бур’янами, виконання культурно-технічних, землерийних та інших механізованих робіт тощо); в) з реалізації сільськогосподарської продукції (контрактації, її постачання для державних потреб, купівлі-продажу, міни, біржової торгівлі, комісії); г) у сфері фінансового забез­печення діяльності сільськогосподарських товаровиробників та ін.

Особливості аграрних договірних відносин (а звідси — й зовнішніх аграрних договірних правовідносин) — це участь у них спеціальних обов’язкових суб’єктів — сільськогосподарських підприємств і наявність специфічних об’єктів, з приводу яких вони виникають, — сільськогос­подарської продукції, сільськогосподарських робіт, послуг тощо.

Певну специфіку мають й зовнішні аграрні податкові правовідно­сини, що виникають з приводу нарахування і сплати сільськогосподар­ськими товаровиробниками податків та зборів до бюджетів (державних цільових фондів).

Специфічними податковими правовідносинами за участю сільсько­господарських підприємств виступають ті, що пов’язані зі сплатою фіксованого сільськогосподарського податку. Закон України від 17 груд­ня 1998 р. «Про фіксований сільськогосподарський податок» Об’єктом оподаткування для плат­ників фіксованого сільськогосподарського податку є площа сільсько­господарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровироб­нику у власність чи наданих йому в користування, у тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озе­рах, ставках, водосховищах). Сільськогосподарські підприємства само­стійно визначають суму фіксованого податку на поточний рік.

Певна особливість притаманна й зовнішнім аграрним правовідно­синам з нарахування і сплати сільськогосподарськими підприємствами податку на додану вартість.

Що стосується зовнішніх аграрних деліктних правовідносин, то вони виникають у зв’язку із заподіянням шкоди сільськогосподарським підприємствам третіми особами. Зобов’язання з її відшкодування ре­гламентуються приписами глави 82 ЦК України. Законодавство перед­бачає певні особливості визначення розміру такої шкоди, заподіяної сільськогосподарському підприємству, про що йдеться у Постанові Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116 «Про затвер­дження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей»1.

Сутністю зовнішніх аграрних правовідносин у сфері державного регулювання сільського господарства є сукупність економіко-правових заходів, спрямованих на встановлення ринкових відносин, роздержав­лення, приватизацію, підприємництво, розвиток села та різних форм господарювання з метою поліпшення організації виробництва і дове­дення до споживача сільськогосподарської продукції. Основними напрямками державного регулювання сільського господарства є такі: а) різноманітний цілеспрямований вплив держави на утворення і ді­яльність сільськогосподарських підприємств та інших сільськогоспо­дарських виробників і надання їм відповідної державної підтримки; б) ухвалення законів та інших нормативних актів у галузі сільського господарства; в) створення системи і визначення завдань, функцій та компетенції органів, що здійснюють державну регламентацію розвитку цієї галузі3.

Усі розглянуті зовнішні аграрні правовідносини унормовуються переважно нормами основних галузей права. Аграрне ж право надає їм специфіки, через його норми ці правовідносини набувають певної спеціалізації.

Дата добавления: 2015-07-11