Зовнішній вигляд і одяг

«За одягом зустрічають…», - говорить народна мудрість. Це стосується усіх видів контактів, у тому числі міжкультурних. Ми пізнаємо представників інших культур, національностей, етносів, рас за характерним вбранням. Українська вишиванка – знаковий одяг нашої нації. Індійці, бірманці, араби, євреї, шотландці, представники інших національностей часто використовують свій національний одяг, головні убори на кожний день, а не тільки у свята. Тому їх легко упізнати у великих натовпах в принципі однаково одягнених європейців чи американців.

Природно також, що зовнішній вигляд – колір шкіри, форма обличчя, розріз очей і т.д. – слугують найпершими та безпосередніми сигналами національно-етнічної приналежності людини. Зріст, як це не дивно, також може інформувати про місце мешкання представників однієї нації. Це стосується, зокрема, північних китайців, які за статурою та ростом значно більші за жителів півдня.

Прикраси, малювання обличчя, косметика, татуювання шкіри здавна були знаками ієрархії членів племені або належності людей до певних груп за різними ознаками. Усім знайомий образ типового представника американського індійця з довгим пір’ям на голові і розмальованим у різні кольори обличчям.

Сучасні американці і більшість європейців, віддаючи належне чарівності наших жінок, тем не менше вважають, що у нас жіноцтво занадто захоплюється косметикою, носінням золота, прикрас на відміну від їхньої слабкої статі. У свою чергу, ми вважаємо, що їхні жінки не вміють гарно одягатись и взагалі майже не слідкують за своїм зовнішнім виглядом. Так що кожна культура має свою правду на цей рахунок.

5.3.2. «Мова тіла»

Ми передаємо інформацію про свої наміри, думки, емоції, особливості свого темпераменту і характеру завдяки чисельним тілесним рухам, жестам, позам, міміці і т. ін. Фахівці, які вивчають особливості «мови тіла», нарахували більше 700, 000 (!) можливих рухів, які здатна здійснювати людина і які неможливо чітко класифікувати. Разом з тим, ми не можемо не враховувати цю найприроднішу «мову», яку, до речі, можна виявити і у братів наших менших. Зоопсихологи, які, зокрема, вивчають поведінку мавп, підмітили, що мавпи від холоду можуть невдоволено насупитись, від перевтоми – зівати, від стурбованості – чухати потилицю, в гарному настрої – посміхатись і сміятись, під час образи – кривити рота та морщитись, при погрожуванні – хмурити брови і т.д.

Тут неважко і себе пізнати, чи не так? Не випадково одна з перших праць Чарльза Дарвіна називалась так: «Вираження емоцій у людини й у тварини» (1872 р.). Дарвін вважав, що мімічні рухи є вродженими і що різні види тварин мають різну міміку.

Поза

В різних культурах тисячоліттями зафіксовані прийнятні і неприйнятні соціумом пози в різних ситуаціях спілкування і для різних людей за віком, рангом, статтю. Європейська світська традиція не припускає, щоб жінка розмовляла стоячи перед чоловіком, який сидить. Усе навпаки в мусульманській культурі.

Під час вітання японці мають на мить зупинитись і поклонитись один одному із складеними перед груддю долонями рук; «градус» поклону визначається рангом візаві.

Улюблена американська і не тільки поза сидіння із схрещеними ногами вважається образливою в деяких африканських країнах і Туреччині. В Туреччині та багатьох інших країнах ви образите оточуючих, якщо будете тримати руки у кишенях. У більшості арабських країн, а також у Таїланді як образа сприймається поза, яка демонструє підошви ніг.

Жести

Жести, жестикуляція є найбільш різноманітними засобами передачі невербальної інформації. Однак, характеризуючи жести, треба брати до уваги особливості національного темпераменту в цілому. Не випадково нації і народи прийнято поділяти за ступенем стриманості у вираженні емоцій. Традиційно вважається, що південні народи є більш емоційними на відміну від північних, тож ця риса так чи інакше виявляється у жестикуляції. Так, за підрахунками відомого англійського фахівця в галузі соціальної психології М. Аргайла, частотність жестикуляції в різних культурах виглядає таким чином: протягом однієї години фіни жестикулювали 1 раз, італійці - 80, французи - 20, мексиканці – 180 разів. Цікаво, а якою буде ймовірна частотність жестів українців і в особливості – українських жінок?

Національні звички закріпились у способах рахунку пальцями та вказівкою на предмети. У нас, американців та у більшості інших народів вказувати на щось прийнято власне вказівним пальцем. Звідси і назва пальця, як і в англійській та більшості інших європейських мов: index finger ‘вказівний палець’. У японців та деяких інших східних народів показувати на щось одним пальцем вважається неввічливим, і тому вони використовують для цього цілу руку.

Ми не тільки по-різному рахуємо пальцями (загинаючи пальці до себе, як це прийнято у нас, або від себе, як це роблять європейці та американці), але маємо неоднакові символи цифр, що закріплені за пальцями рук. Великий палець = «1» в Германії, «5» в Японії, середній палець – це «1» в Індонезії і т.д.

Найбільше проблем створюють однакові за формою, але різні за значенням жести: такі собі жести-омоніми.

Наприклад, типовий для американців і європейців жест «ОК» (округлені великий і вказівний пальці) означає, що все в порядку; для французів це може бути також «0», «нічого»; в Японії це може бути знак «гроші»; в середземноморських країнах це жест гомосексуалістів; в Бразилії, на Мальті, в деяких інших країнах цей жест є брутальною образою із сексуальним мотивом. Таке саме значення мають типовий американський жест «середнього пальця руки», жест «зігнутої руки, яку десь вище ліктя утримує інша рука», який поширений у багатьої європейських країнах, в тому числі й у нас. Славнозвісна «дуля» не є також суто нашим винаходом. Це давній брутальний жест, що має непристойну мотивацію походження, який поширений і в інших, зокрема центральноамериканських культурах.

Для іспанців, греків, італійців торкання мочки вуха вважається образливим, тоді як в Португалії – це прохання повторивши те, що людина не дочула сказаного.

Розповсюджений у світі жест пальців у вигляді латинської літери V у більшості випадків означає перемогу (лат. victoria ‘перемога’). Існує легенда про те, як захопленим у полон англійським та уельським воїнам відрубували саме ці пальці, щоб вони вже не могли демонструвати перемогу таким чином.

Цей знак може означати також цифру «2».

Жест «піднятий вгору великий палець руки» («Во!») для нашої і багатьох інших культур означає, що все чудово. В Європі в цілому – це вказівка на номер «1», а для північного грека – неприпустима сексуальна образа. З історії ми пам’ятаємо, що великий палець руки, який вказує на землю, – це смертельний вирок в Давній Греції і Римі.

Окрема тема – жести глухонімих людей, які на відміну від невербаліки звичайних людей слугують основним способом спілкування, тобто уповні використовуються як мова, де замість звуків і слів – спеціальна система жестів. Людству, до речі, відомі випадки, коли мова жестів спеціально створювалась як паралельний звичайній мові засіб комунікації. Цим, зокрема, користуються кримінальні угрупування, деякі професійні спільноти, наприклад, службовці міжнародних фінансових бірж, де від кожного миттєвого, але спеціального жесту-коду залежить доля певної фінансової операції. Історія знає деякі чернечі ордени, які давали обіцянку мовчання і використовували взамін мову жестів і т.д.

Дотики

Як ми торкаємось один одного, коли ми це робимо і з якою метою – все є дуже важливим для міжособистісного та між культурного спілкування. Не дивуйтеся, коли побачите чоловіків-арабів, які ідуть «під ручку» або тримаються за руки. Ніяких натяків на нетипову сексуальну орієнтацію тут немає. Це просто національна звичка, навіть не звичай. У той самий час будь-які дотики між жінками, включаючи потискування рук в знак вітання, там ви не побачите. В нашій культурі, навпаки, цілком нормальними виглядають жінки, які ідуть під ручку і судачать про щось своє. Така сценка здивує американців, де взагалі рідко можна побачити чоловіка і жінку з типовим для нас ходінням «під ручку», а уявити там двох жінок у таких відносинах – просто неможливо. Натомість в США ви побачите милу і наївну для нашого ока картинку, коли чоловік і жінка або просто закохані пари гуляють, взявшись за руки, як це роблять маленькі діти.

Ми, як правили, не звертаємо уваги на те, як нам дають решту грошей в магазині або на базарі: безпосередньо в руку або складують на прилавок, спеціальне блюдечко біля каси і т.д. На Сході вам навряд чи хтось покладе решту грошей прямо в долоню: там будь-які зовнішні дотики з іноземцями, особливо іншої статі, - річ неможлива. Афроамериканець на такий жест може і образитись, мовляв, хтось там не захотів торкнутися його руки, оскільки він (вона) чорний.

Дотики традиційно є дуже інформативними і культурно детермінованими. Базовими значеннями дотиків є привітання, захист, попередження, схвалення/несхвалення та інші, що ми передаємо потискуванням рук, поцілунками, обіймами, хлопками по тілу і т. ін.

Спілкування арабів традиційно супроводжується серіями дотиків: вітаючи одне одного вони торкаються одне одного щоками, під час розмови також прийнято час від часу торкатися одягу співбесідника в знак довіри та приязні.

Традиційне слов’янське вітання через обійми залишилось привілею родичів і близьких людей. Зараз ми вітаємось нахилом голови та потискуванням рук. Рукостискання може здійснюватись і при ритуалах домовленості («вдарити по руках»), спорів, вираження примирення, дружби («подати руку дружби») тощо. З жінками ми ручкаємось не так часто, як це роблять американці і європейці, де статева різниця у такому разі практично не враховується. В давнину рукостискання серед східних слов’ян розповсюджувались лише на чоловіків. Торкатися жінки було заборонено. І вже набагато пізніше західноєвропейська манера цілувати дамам ручки прийшла і до нас. Проте наші чоловіки рідко й найчастіше якось незграбно цілують дамам руку – тривала робоче-селянська доба етикету «радянських товаришів» ледве не знищила цей знак панської галантності, якої, виявляється, не так легко навчитися.

Поцілунок взагалі – річ тонка і дуже символічна. Слов’янська етимологія цього слова (від цілий – здоровий, неушкоджений) вказує на його первісну сутність: раніше цілування здійснювалось в основному задля цілительства, оздоровлення. І дотепер вважається, що материнський поцілунок має цілющу силу для дитини. У міфології поцілунки сприймалися як злиття душ і за результатом дійства вони дорівнювались кровозмішенню. Російський письменник О.І.Купрін вустами свого героя з роману «Колесо історії» обурюється: «… Поцелуй руки – это высшая интимная ласка. С какой стати мы мусолим руку каждой женщине без смысла для нее и для себя?..».

В Давньому Римі був поширеним ритуал поцілунків-привітань з імператором: близькому оточенню дозволялося цілувати імператора в губи, звичайним сановникам – тільки руки, а іншим – ноги імператора.

Тож, важливим є не тільки сам жест-дотик, а й та частина тіла, яка при цьому задіяна. Представники ісламу, індуси, монголи зазвичай не торкаються одне одного лівою рукою, що є образливим знаком, оскільки ліва рука призначається для тілесних («туалетних») функцій. Лівою рукою не можна щось передавати іншим, ламати хліб та робити інші речі, що інколи незручно, наприклад, для тих, хто з народження лівша, або шульга.

Більшість азіатів не торкаються один одного головами. Голова, а не серце для них – це храм душі, тому дотики головами є небезпечними.

Дата добавления: 2015-07-11