Цицерон

Славетний римський оратор Марк Тулій Цицерон (63 р. до н.е.) викриває змову Катиліни проти правителів Римської імперії і пропонує сенату вигнати зрадника за межі держави. Сенатори мовчать, і Цицерон робить висновок, що в цьому мовчанні – згода і найбільше обурення проти зрадника: Cum tacent, clamant!

Silentium videtur confession (Мовчання – знак (доказ) згоди), – говорить ще одна давня мудрість. В інтерпретації нашої культури мовчання також є знаком згоди:

– Ольга, – сказал он, став перед ней на колени, – будь моей женой!
Она молчала, отвернувшись от него…
– Молчание? – сказал он тревожно и вопросительно, целуя ей руку.
– Знак согласия! – договорила она тихо, всё ещё не глядя на него.

(І.О. Гончаров, «Обломов»)

Народні прислів’я різних народів показують надзвичайну пошану до мовчання як прояву мудрості та здорового глузду. Пор.: Слово – срібло, мовчання – золото; Хто мовчить – той двох навчить; Не вір вухам, а вір очам; Умій сказати, умій змовчати; Або розумне казати, або зовсім мовчати; Порожня бочка гучить, а повна мовчить; Всіляке зло виходить з рота (японське прислів’я); рос.: Молчанкой никого не обидишь; Кстати промолчать, что большое слово сказать; Доброе молчание лучше худого ворчания; англ. Silence is golden (Мовчання – золото; There is time to speak, time to be silent (Час говорити, час мовчати); My tongue is my enemy (Язик мій – ворог мій) та ін.

Своєрідний культ мовчання спостерігався в Давній Греції. Згідно з однією з легенд, Піфагор приймав до своєї школи учнів лише після п’ятирічної мовчанки, а Аполоній Тіанський, наслідуючи вчення Піфагора, кажуть, навіть прирік себе на аскетичне мовчання і до кінця життя висловлював думки лише за допомогою жестів.

Немає сумніву, що мовчання – це не нуль комунікації, а іноді більше, ніж слова, власне вербальна комунікація. Мовчанням цікавляться психологи, філософи, лінгвісти, культурологи, соціологи, етнографи та ін. Підраховано, що співвідношення говоріння і мовчання становить приблизно 1:23. Звичайно, усе залежить від типу темперамента людини, професії, статі, віку та інших чинників, які регулюють «дози» говоріння. Вигадали навіть купу термінів для науки чи, напевне, відгалуження для вивчення мовчання: сайлентологія, силентика, лінгвістика мовчання, хезитація та ін. У зарубіжній науці з’явився метазнак для позначення неучасті в бесіді: inattentiveness to the communication (з англ.: букв. неувага до комунікації, або ігнорування мовчанням).

Мовчання стало міждисциплінарним феноменом і метафорично порівнюється з революцією в плані дослідження. Мовчання як спосіб буття, форма спасіння є ексцентричним родичем у нескінченно великій родині мовних ігор, у якій можна переміщуватися – переходити від однієї гри до іншої, творити безліч варіантів. Категорія мовчання (пор. таїна мовчання) – ключова категорія філософії, оскільки мовчання не хаос чи беззмістовна порожнеча, а смислотвірна структура. Мовчання тематично модифікується, змінюється, валоративно впливає на осмислення того, хто ми є та що ми робимо [Швачко С.О. Когнітивно-комунікативні аспекти мовчання (на матеріалі англомовного дискурсу) //Studia Linguistica. Зб. Наук. Праць. Вип. 5. Ч. 2. – К.; КНУ ім. Т.Шевченка, 2011, с. 321].

Із глибин мовчання народжується думка, коли, за Платоном, здійснюється «розмова душі з собою». А Прокл твердив, що логосу обов’язково мусить передувати мовчання. Пор.: Спочатку подумай, а потім – скажи.

Проте мовчання може бути й іншим засобом: «Про що не можна говорити, про те слід мовчати» (Л. Вітгенштейн). Цією тезою австрійський філософ нагадав про те, що є зона невиражального, яке повинно назавжди залишатися в цій зоні. Тоді акт мовчання набуває сили квазівисловлювання, тобто стає повноцінним елементом комунікації, як би це не виглядало парадоксально.

Комунікативне мочання є таким самим багатозначним, як і вербальне спілкування. Ф. Бацевич у найзагальнішому вигляді виділив декілька типів комунікативно значущого мовчання, яке дослідник вважає функціями мовчання, а саме:

1) мовчання при зміні комунікативних ролей у діалозі;

2) «медитативне» мовчання, коли мовець застосовує мовчання з метою обдумування наступної репліки;

3) вичікувальне мовчання: мовець замовкає, очікуючи на відповідь, реакції співрозмовника;

4) активне «мовчання слухача»: підтримується поглядами, жестами і т.ін. (Бацевич Ф.С. Нариси з лінгвістичної прагматики: Монографія. – Львів: ПАІС, 2010, с. 225).

Інтерпретація мовчання здійснюється в конкретному дискурсі. Про це добре знали в античності. Завдяки мовчанню в грецькому та римському епосі досягався ефект драматичності. На фоні мовчання образи Ахілла чи Енея набували особливої величності та значущості. Величчю мовчання наділялися не всі, а тільки героїчні персонажі.

Мовчання може бути не тільки знаком схвалення, але і запереченням, проявом нерішучості або, навпаки, самовпевненості і небажання кидати слова на вітер; мовчання може бути проявом найвищого напруження емоцій, коли слів просто немає або вони не потрібні зовсім і т.д. «Народ безмолвствует», – так завершується заключна сцена трагедії О.С. Пушкіна «Борис Годунов». У Ф. Достоєвського в «Злочині і покаранні» читаємо: «И даже в изгибе его спины выражалось при этом случае, что он уносит с собой ужасное оскорбление». Згадаємо також німу сцену з «Ревізора» М. Гоголя, де вплив мовчання також підсилюється «мовою» людських поз.

У вірші Івана Драча мовчання – це крик «випаленої» душі, в якій слова «розстріляні»:

Я заздрю всім, у кого є слова.
Немає в мене слів. Розстріляні до слова.
Мовчання тяжко душу залива.
Ословленість - дурна і випадкова.
Я заздрю всім, у кого фарби є -
Жагучі коні з дикого мольберту.
До мене жодна фарба не встає,
Сховати в сіре суть свою роздерту.
Я заздрю всім, до кого лине звук, -
Лічильник Гейгера пищить так потойбічне.
На кожній арфі чистить дзьоба крук
І «Never more» кує мені стоїчно.
Я випалив до чорноти жури
Свою прокляту відчайдушну душу
І жестами, німий, розговорив...
Хай жестами. Але сказати мушу.
(І. Драч)

У міжкультурній комунікації мовчання, паузи, їх тривалість, наявність або відсутність є покажчиками національних комунікативних стилів, якими керуються мовці. Загальний емоційний дух спілкування, як правило, відчувається відразу, але на завадить ознайомитись із особливостями комунікативної культури того народу, із представниками якого запланована зустріч. Розглядаючи різні комунікативні стилі, ми вже зазначали, що східні культури (Китай, Японія, Корея та ін.) включають паузи і мовчання як обов’язкові складники спілкування. Вони взагалі більше слухають інших, ніж говорять самі.

Однак і в культурах, де переважає непрямий комунікативний стиль та небагатослівність, мовчання може бути сигналом незадоволення поведінкою іноземця, категоричної відмови у вирішенні справи, як в наступній ситуації, що описує сингапурсько-німецькі ділові переговори:

Алех Мюхлен, який працював у посольстві Німеччини в Сінгапурі, зізнається, наскільки важко навіть досвідченим професіоналам там було вести переговори без заминок. Один німецький завод звернувся до нього із проханням домовитись із Сінгапуром про постачання гальм для сінгапурського метрополітену. Він попередив керівництво про те, що це зробити непросто в країні, де відсутня корупція. Зрештою він все-таки домовився про офіційну зустріч з директором метрополітену, представившись торговельним консультантом і не пояснивши правдиво дійсної мети свого візиту.

У цей самий час сінгапурська кампанія вже уклала договір з Британією і якось дізналася про справжні наміри німецького дипломата. Про це з’явилась інформація в пресі саме в той день, на коли директор сінгапурського метрополітену призначив зустріч Алексу Мюхлену, розраховуючи на те, що «торговельний консультант» довідається про це. Але Алекс не встиг прочитати газет і прийшов на переговори, нічого не підозрюючи.

Врешті решт усе закінчилося повним провалом: «Я уникав говорити прямо про мої наміри та про проект з гальмами … Усе, що я міг – це тільки робити малесенькі натяки. Проте доктор Х (директор), здавалося, не тільки не помічав моїх натяків, а просто мовчав більше, ніж півгодини. Я говорив і говорив без перестанку… Я боявся зупинитися, однак його обличчя і поза взагалі нічого не виражали… Я почувався як герой фільмів про Джеймса Бонда, який боявся, що через помилку, подібну до зупинення моєї «промови», тут, у кімнаті, відразу відкриється секретний люк і його буде викинуто у каналізаційні води підземелля». [Ingo Neuling, Differences in communication styles between, 1999. University of Siegen // http://www.grin.com/en/e-book/104380/differences-in-communication-styles-between-cultures]

Мовчання в описаній ситуації – знак незгоди. На Сході люди не схильні відкрито висловлювати заперечення, незгоду, вступати у відкриті дискусії з гостем або під час ділових розмов. У таких випадках вони просто мовчать, витримують паузу.

Як це не дивно, але тактика ділового етикету соціально активних і балакучих американців також може передбачати «нуль відповіді» в критичних ситуаціях, наприклад, у відмові в прийомі на роботу, про що іноземцям варто знати. От уривок з листа Є.Г. Юревича, радянського емігранта, який довго викладав в Орегонському університеті, куди він потрапив не відразу:

По приїзді мені влаштували інтерв’ю у місцевому коледжі … Коли все закінчилось, я обережно запитав, коли можна зателефонувати, щоби дізнатися про результат. Мені відповіли, що мені скоро зателефонують. І я не один день сидів біля телефону і чекав. Уявляєте, що це значить – приїхати і одержати надію на роботу за фахом? Вони не подзвонили. А пізніше я дізнався, що тут це форма відмови і що існує навіть така ходяча фраза: don't call us, we will call you (не телефонуйте нам, ми самі зателефонуємо вам ). От вам і конфуз. Або, як я сказав би тепер, culture shock (культурний шок) … Леонтович 284)

Практично про цей самий комунікативний прийом йдеться і в одному з оповідань У. Сарояна:

She (an actress – V.M.) waited every day for word from the producer about the hew picture, but it never came, so she began to telephone the studio. She was told he (the producer –V.M.) was in conference and would call her back, and then several days later she was told he had gone to Mexico and would not be back for at least a month. She visited the studio a number of times with her agent in the hope of having the contract signed, but they were told the producer had not yet made any plans for the production of the film…

(«The Cocktail Party»)

Вона (актриса – В.М.) чекала кожного дня вісточки від продюсера стосовно нового фільму, але марно. Тому вона почала телефонувати на студію. Їй відповіли, що він (продюсер) на конференції і що він сам їй зателефонує. Потім, через декілька днів, їй сказали, що він поїхав до Мексики і що його не буде щонайменше місяць. Вона зі своїм агентом приходила на студію багато разів з надією одержати підписаний контракт. Але їм відповідали, що продюсер ще не має ніяких планів щодо цього фільму…

(«Коктейль-вечірка»; переклад наш – В.М.)

У цілому ж американці та більшість європейців погано переносять «вакуум спілкування» та довгі паузи. У нас також вважається неввічливим мовчати навіть із незнайомими людьми, які випадково потрапили до поля тимчасового перебування (поїзд, довга черга, спільний стіл у їдальні тощо). Тих, хто все-таки мовчить, «не хоче спілкуватися», називають нелюдимими, замкненими, і їх не дуже шанують інші. Деякі народи (корінні індійці Північної Америки, скандинавці, північні народи Росії та ін.), навпаки, будуть мовчати із незнайомцем до тих пір, поки не пізнають його, як треба. Розмова для них не є засобом познайомитися поближче, як це прийнято у нас.

Отже, мовчання виконує різноманітні функції, значущість яких може бути ледве вловимою. Мовчання ніби балансує між вербальною і невербальною комунікацією, маючи при цьому надзвичайно особливий і загадковий статус.

Дата добавления: 2015-07-11