Поняття і особливості аграрних правовідносин

У теорії права категорія «правові відносини» («правовідносини») виступає однією з основних, фундаментальних серед таких, як предмет, метод і механізм правового регулювання, суб’єкт права та ін. Правові відносини називають первинною клітинкою правової тканини. Теорія правовідносин є однією з центральних для галузевих юридичних до­сліджень, зважаючи на це є потреба охарактеризувати сутність аграр­них правовідносин.

Визначення поняття «аграрні правовідносини» в сучасних наукових дослідженнях конструюється за допомогою переліку складників аграр­них правовідносин, їх особливостей та специфічних рис.

Ознаками аграрних правовідносин є такі: а) це певний вид суспільних відносин, урегульований нормами права (як аграрного, так і суміжних з ним галузей); б) ці відносини становлять комплекс (єдиний, органічний); в) вони складаються із земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських (управлінських) та інших відносин; г) виникають у сфе­рі сільськогосподарської і пов’язаної з нею діяльності; ґ) вони мають специфічний суб’єктний склад, що включає приватних осіб, юридичних осіб публічного права та суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до цього слід зазначити, що аграрні правовідносини є поєднанням правовідносин одиничних, які і є їх складниками, а ці, у свою чергу, складаються з відповідних елементів. Такими елемента­ми виступають: а) суб’єкти (сільськогосподарські підприємства і фі­зичні особи, які є сільськогосподарськими товаровиробниками — суб’єкти аграрного господарювання, члени та наймані працівники сільськогосподарських підприємств, суб’єкти господарювання — не­сільськогосподарські підприємства, органи державної влади та органи місцевого самоврядування); б) об’єкти (майно, землі, праця, сільсько­господарські тварини тощо); в) зміст (юридичні права і суб’єктивні обов’язки); г) юридичні факти (членство в сільськогосподарському підприємстві, укладення трудового, господарського договору тощо).

Звідси можна підсумувати, що аграрні правовідносини — це врегу­льований нормами права (аграрного та інших галузей) комплекс сус­пільних відносин, що виникають між сільськогосподарськими това­ровиробниками (суб’єктами аграрного господарювання), з одного боку, та іншими видами господарюючих суб’єктів, членами сільськогоспо­дарських підприємств і їх найманими працівниками, органами держав­ної влади та органами місцевогосамоврядування — з другого з при­воду конкретних об’єктів (майна, земель, праці тощо) на підставі певних юридичних фактів і надають їх учасникам взаємозумовлені права і обов’язки у сфері сільськогосподарської та пов’язаної з нею діяльності.

Аграрні правовідносини, як й будь-які інші види правовідносин, по­діляють: а) за галузевою ознакою; б) залежно від визначення чисельності суб’єктів (загальні і конкретні); в) за кількісним складом суб’єктів (про­сті — два суб’єкти і складні — три й більше); г) за функціональною рол­лю правових норм, на підставі яких вони виникають (регулятивні — ста­тичні і динамічні та охоронні); ґ) залежно від змісту відносин; д) за харак­тером дії зобов’язаного суб’єкта (активні і пасивні); е) залежно від поділу юридичних прав і обов’язків (односторонні і двосторонні) та ін.

Однак найбільш універсальну і специфічну природу має поділ аграрних правовідносин на внутрішні (внутрішньогосподарські) і зо­внішні (зовнішньогосподарські). Вважається, що він притаманний саме аграрному (раніше — сільськогосподарському, колгоспному) праву, бо відбиває специфіку саме аграрних правовідносин.

Внутрішні аграрні правовідносини є найбільш специфічними, становлять підвалини предмета аграрного права. Підставами вирізнен­ня і характерними рисами (ознаками) внутрішніх аграрних правовід­носин називають або сферу їх виникнення і застосування, або їх юри­дичну сутність (природу). Також критерієм вирізнення внутрішніх (і на противагу їм — зовнішніх) аграрних правовідносин слід вважати царину їх виникнення та існування, тобто внутрішню виробничо-господарську діяльність юридичної особи — сільськогосподарського товаровиробника.

Внутрішні аграрні правовідносини можна визначити як урегульо­ваний нормами аграрного права комплекс суспільних відносин, що ви­никають між сільськогосподарськими підприємствами та їх членами, сільськогосподарськими підприємствами та їх найманими працівни­ками, сільськогосподарськими підприємствами та їх структурними підрозділами й органами управління з приводу земель, майна, праці та інших об’єктів на підставі членства (участі) в сільськогосподарському підприємстві, трудового договору (контракту) із сільськогосподарським підприємством і надають їх учасникам взаємозумовлені суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Специфічними для внутрішніх правовід­носин виступають їх спеціальні суб’єкти і особливі підстави виникнен­ня. Зважаючи на суб’єктний склад, внутрішні аграрні правовідносини є правовідносинами приватного типу, приватноправовими.

На відміну від цього особливостями зовнішніх аграрних право­відносин є те, що вони складаються між формально не пов’язаними між собою суб’єктами, рівними і автономними учасниками. До них належать і ті, що виникають між незалежними сільськогосподарськи­ми підприємствами.

Для виокремлення правовідносин як зовнішніх аграрних може також слугувати підстава їх виникнення. Якщо аграрні правовідноси­ни складаються не у зв’язку з виникненням чи існуванням членських правовідносин (правовідносин щодо участі в аграрних підприємствах корпоративного типу) або укладенням особою трудового договору (контракту) із сільськогосподарським підприємством, то вони належа­тимуть до зовнішніх аграрних.

Звідси зовнішні аграрні правовідносини — це врегульований норма­ми права (аграрного та інших галузей) комплекс суспільних відносин, які виникають між сільськогосподарськими товаровиробниками (суб’єктами аграрного господарювання), з одного боку, та іншими видами господарюючих суб’єктів, фізичними особами, органами дер­жавної влади та органами місцевого самоврядування — з другого з приводу конкретних об’єктів (майна, земель, праці тощо) на під­ставі договору, через заподіяння шкоди, внаслідок видання уповнова­женим органом нормативно-правового акта тощо та надають їх учасникам взаємозумовлені права і обов’язки у сфері сільськогосподар­ської та пов’язаної з нею діяльності.

Зовнішні аграрні правовідносини (на противагу внутрішнім) не є однотиповими, містять у собі як приватноправові, так і публічно-правові складники, отже, за своєю сутністю вони є публічно-приватними.

Взаємозв’язок внутрішніх і зовнішніх аграрних правовідносин є двостороннім. З одного боку, перші, будучи сутнісними,«виробни­чими», справляють вирішальний вплив на другі. Інакше кажучи, від обсягів сільськогосподарського виробництва в багатьох випадках за­лежатимуть, наприклад, розміри податків і зборів, що їх має сплатити сільськогосподарське підприємство до бюджетів і державних цільових фондів. З другого боку, у зворотному впливі зовнішніх аграрних право­відносин на внутрішні теж можна простежити певні закономірності. Так, на характер, зміст, різноманітність внутрішніх аграрних право­відносин можуть впливати зовнішні правовідносини у сфері оподат­кування, державного регулювання сільського господарства. Тобто, вплив зовнішніх аграрних правовідносин на внутрішньогосподарську сферу аграрного виробництва також є відчутним.

Дата добавления: 2015-07-11