Теоретичний аналіз сутності роботи соціального педагога з вирішення проблеми трудового виховання дітей засобами ігрової діяльності в умовах дошкільного навчального закладу

Людина перетворює світ за допомогою праці — фізичної, інтелектуальної діяльності, спрямованої на задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Праця виконує практичну (створення матеріальних, духовних цінностей, соціально-побутових умов життя і діяльності людини), розвивальну (розвиток особистості в процесі активного включення людини у трудовий процес) і виховну (формування суспільне і особистісно-цінних якостей людини, її морально-естетичного ставлення до життя і діяльності) функції. Виховна функція праці реалізується в процесі трудового виховання дітей дошкільного віку.

Трудове виховання — цілеспрямований процес формування у дітей трудових навичок і вмінь, поваги до праці дорослих, звички до трудової діяльності.

Його завдання полягає у формуванні в дітей стійких переконань, що праця є життєвою необхідністю. Трудове виховання дітей дошкільного віку передбачає привчання їх до самообслуговування, елементарних трудових дій, ручної і господарської праці. Навіть найпростіший результат трудових зусиль дитини (вимитий посуд, прибрана кімната тощо) сприяє самоусвідомленню дитини, вселяє їй впевненість у собі, прагнення випробувати себе у нових видах діяльності.

Праці, як виду людської діяльності, багато уваги приділялося в народній педагогіці. Важливе значення трудовому вихованню надавав К. Д. Ушинський, який у багатьох своїх роботах визначив теоретичний і методологічний погляд на працю дітей. Велике значення праці надавали А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський. В їх працях зазначено, що перша відмінність полягає в тому, що дитина не створює в своїй праці суспільно-значущих матеріальних цінностей. Справа не в тому, що у праці дитини немає результату, що те, що він робить, нікому не потрібно. Праця дошкільнят має суспільне значення [14, с.56].

Великий педагог В.О. Сухомлинський писав, що велика праця стати вихователем, адже він входить у духовне життя наших вихованців, дає радість дружби і товариства, розвиває допитливість та зацікавленість, зароджує хвилюючу радість подолання труднощів, відкриває все нову і нову красу в навколишньому світі, пробуджує перше громадянське почуття – почуття творця матеріальних благ, без яких неможливе життя людини.

Радість праці – могутня виховна сила. Протягом багатьох років дитинства дитина повинна глибоко пережити це благородне почуття. Праця для народу не лише є життєвою необхідністю, а й сферою багатогранних проявів духовного життя, духовного багатства особистості. У праці поширюється багатство людських стосунків. Виховувати любов до праці неможливо, якщо кожен не відчує краси цих відносин. У трудовій діяльності народ бачить найважливіший засіб самовираження, самоствердження особистості. Людина легко стає порожнім місцем. Тому важливе виховне завдання у цьому, щоб почуття особистої гідності кожного вихованця ґрунтувалося на трудовому успіху.

Думки К.Д. Ушинського про трудове виховання досить глибокі. Ушинський стверджує, що матеріальні плоди праць становлять людські надбання; але внутрішня духовна животворна сила праці є джерелом людської гідності, а водночас й щастя.

Праця − найважливіше засіб виховання, починаючи з дошкільного віку; у виховному процесі формується особистість дитини, складаються колективні взаємовідносини.

Праця дітей дошкільного віку є найважливішим засобом виховання. Весь процес дитячого садка може бути направлений на те, щоб діти навчилися розуміти користь й необхідність праці, як для себе, так і для колективу. Ставитися до роботи з любов'ю, вбачати у ній радість – необхідна умова для прояви творчості особистості, її талантів [29].

М.К. Крупська у своїх працях неодноразово наголошувала на необхідності привчання дітей із ранніх років до найпростіших, доступних їм видам праці, помічаючи, що таким шляхом вони знайомляться із властивостями матеріалів, навчаються прийомів роботи з різними інструментами. У праці діти виявляють активність, кмітливість, наполегливість, прагнення досягти результату, у них формується бажання надавати посильну допомогу дорослим.

Особливого значення М.К. Крупська надавала об'єднанню дітей у праці, вказуючи, що «спільну роботу дітей треба особливо цінувати, − це зачатки колективної праці. У цьому в колективній праці розгортаються найкраще сили дитини».

Разом з тим, вона закликала педагогів враховувати можливості дітей, особливості дитячої праці, її своєрідність, зв'язок з грою [47].

А.В. Запорожець відмічає, що трудова діяльність − це діяльність людини спрямована на зміну, перетворення навколишнього світу, на створення суспільно-корисного продукту.

Мета праці полягає не в ньому самому, а в його продукті. Мотиви праці мають суспільний характер. Ця діяльність здійснюється за допомогою особливих предметів − знарядь праці. Тому успішність трудової діяльності залежить від того, наскільки людина володіє діями з гарматами, чи має практичні вміння і навички. Ефективність праці забезпечується постановкою його мети, плануванням послідовності дій. У процесі праці людина регулює і контролює його хід, звіряючи отриманий результат з попереднім, докладає вольові зусилля, долаючи труднощі для досягнення наміченого [22, с. 91].

Трудове виховання − цілеспрямований процес формування у підростаючого покоління готовність трудитися, прагнення і вміння практично брати участь у побудові суспільства, процес формування позитивного ставлення до праці [9, с. 189].

Трудове виховання − система, виховних впливі, що передбачає залучення дітей і юнацтва з метою їх загального розвитку в трудову діяльність [16, с. 34].

Трудове виховання притаманне всім історичним формаціям і є найдавнішою формою виховання. Його конкретний характер і місце в системі виховання визначаються конкретними історичними умовами. Виховувати у дітей любов до праці, відповідальність і сумлінне ставлення до нього слід з дошкільного віку [10, с.57].

Праця дитини носить ситуативний, необов'язковий характер, від його відсутності лише формується моральний вигляд дитини, так як у праці розвиваються багато життєво важливі якості особистості [12, с. 6].

Працьовитість − риса характеру, що містить позитивне ставлення особистості до процесу трудової діяльності. Працьовитість проявляється в активності, ініціативності, сумлінності, захопленості і задоволеності самим процесом праці. Працьовитість припускає потреби і звичку працювати, зацікавленість у досягненні корисного результату праці. Тільки в результаті титанічної, напруженої, майже надлюдського праці осягається істина, створюються нові технічні пристрої та технології. Формування працелюбності у кожної людини − одне з головних завдань виховання [6, с. 67].

Розглядаючи особливості організації трудового виховання в дитячому садку, виділяють наступні види дитячої праці:

• самообслуговування (праця, спрямована на задоволення повсякденних особистих потреб);

• господарсько-побутова праця (прибирання групової кімнати, ділянки);

• праця на природі (куточок природи, в квітнику, на городі, в саду);

• ручна праця (підтримання порядку в господарстві групи: лагодження, підклеювання книг, коробок, пришивання відірваних ґудзиків, петельок, доступний ремонт іграшок і ін.).

Передбачаються три форми організації трудової діяльності дітей:

1. Доручення (індивідуальні та спільні): епізодичні, тривалі, відстрочені за часом.

2. Чергування (індивідуальні і спільні): по їдальні, по заняттях, куточках природи, гуртках.

3. Колективна праця.

При організації праці дошкільників необхідно вирішувати наступні завдання:

• Виховувати у дітей звичку до постійної зайнятості.

• Формувати стійке емоційно-позитивне ставлення до праці, бажання трудитися по-внутрішньому спонуканню, проявляючи ініціативу, надаючи конкретну допомогу дорослим.

• Виховувати гуманні почуття, позитивні взаємини.

• Виховувати дбайливе ставлення до результатів праці.

• Привчати дітей економно витрачати матеріали.

• Забезпечувати систематичну та рівномірну участь дітей у різних видах праці, виявляти і максимально враховувати їх інтереси і схильності, розвивати творчу активність.

• Формувати у дітей трудові вміння і навички.

При організації праці дошкільників слід дотримуватися таких умов:

• Враховувати значимість безпосереднього впливу особистості дорослих на формування морально-трудових якостей дитини.

• Пам'ятати, що виконуючи ту чи іншу задачу, кожна дитина повинна затрачати певні зусилля у відповідності з його можливостями. При постійно недостатньому навантаженні дитина привчається працювати без напруги, спотворюються його уявлення про працю.

• Враховувати фізичні можливості, стан здоров'я та індивідуальні особливості кожної дитини.

• Забезпечувати чіткий та розумний показ дітям прийомів роботи.

• Практикувати спільну трудову діяльність дошкільнят і школярів, дошкільнят та дорослих.

• Приділяти особливу увагу вихованню поваги до людей різних професій і формуванню інтересу до різних видів праці.

• Підкреслювати значення праці в житті людей, його колективний характер, суспільно-значущі мотиви.

• Здійснювати роботу з трудового виховання в тісному контакті з родиною (знайомити батьків з вмістом праці в дитячому садку, використовувати різноманітні форми педагогічної освіти і т.д.).

• Планувати виховну роботу, враховувати, що в ранкові години, під час прийому дітей, необхідно включати їх в загальний ритм життя дитячого саду, створювати життєрадісний, бадьорий настрій, це час сприятливий для індивідуальної роботи, пов'язаної з різними дорученнями.

• З найбільшою користю використовувати ранкові та вечірні прогулянки, наповнювати їх різноманітною працею, не знижуючи рухової активності дітей

[15,с. 21].

Успіх входження дитини у світ людей та предметів, створених їх працею, рівень освоєння ним трудової діяльності, трудова вихованість дитини, яка припускає ціннісне ставлення до праці і проявляється в дбайливому ставленню до матеріальних і духовних цінностей, як результату людської праці, у повазі до працюючої людини і його власності, в значній мірі залежать від змісту трудового виховання, бо зміст освіти істотно впливає на розвиток особистості [4, 49].

Отже, трудове виховання здебільшого починається саме у стінах дошкільного навчального закладу. Це перше ознайомлення з працею взагалі, а саме в побутових умовах.

Дошкільний навчальний заклад (далі ДНЗ) − найперше спеціально створене суспільне середовище для дитини, «основне призначення якого — соціальна адаптація її до умов життя в товаристві незнайомих дітей і дорослих. Виховання ціннісного ставлення до навколишнього, природи, людей, самої себе» [45,13].

Дитячий садок — це освітній заклад для дітей дошкільного віку (переважно від 3 до 7 років).

Дошкільний навчальний заклад забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.

Система дитячих садків призначена, як для первинної соціалізації дітей, навчання їх навичкам спілкування з ровесниками, так і для масового, загальнодоступного вирішення проблеми зайнятості їхніх батьків (для чого час роботи дитячого садка в більшості випадків збігається з типовим робочим графіком більшості професій: з 8 до 18 годин, 5 днів на тиждень).

У дитячих садках також здійснюється мінімальна підготовка дітей до навчання в школі — на рівні первинних навиків читання, письма та лічби.

Заклад забезпечує реалізації права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.

Отже, трудове виховання тісно пов'язане з ДНЗ, тому що пізнання праці починається, саме, у стінах дитячого садка. Щодо реалізації трудового виховання в ДНЗ, то воно відбувається завдяки ігровій діяльності, а саме грі.

У глибоку давнину дитячі ігри виникли, як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі моделі сюжетної вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.

Так як трудове виховання здійснюється завдяки ігровій діяльності,зазначу, що це особлива сфера людської активності, в якій особистість не має на меті нічого, крім отримання задоволення від прояву фізичних та духовних сил.

Природа створила дитячі ігри для всебічної підготовки до життя, тому вони мають генетичний зв'язок із усіма видами діяльності людини і є специфічною дитячою формою пізнання, праці, спілкування, мистецтва та спорту. Звідси і назва ігор: пізнавальні, інтелектуальні, будівельні, музичні, художні, спортивні, гра-праця, гра-спілкування, гра-драматизація тощо.

Гра – це найбільш ефективний та доступний вид діяльності, за допомогою неї дитина пізнає навколишній світ. Це засіб переробки отриманої інформації з оточуючого світу.

У грі яскраво проявляється здатність дитини міркувати, також розвивається уява, котра розвиває потребу у спілкуванні.

Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина, яка грається віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності.

Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення. У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра − творчість, гра − праця. Праця − шлях дітей до пізнання світу.

Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.

А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…»[27, с.368].

Отже, гра, її організація – ключ в організації виховання.

В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини. Важливою являється виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення.

Отже, ігрова діяльність та трудове виховання є важливими компонентами у житті дошкільника.

Задля визначення сутності соціально-педагогічної діяльності з трудового виховання дітей засобами ігрової діяльності в умовах ДНЗ перш за все необхідно усвідомити сутність поняття «діяльність» та «соціально-педагогічна діяльність». Згідно Великому тлумачному словнику сучасної української мови, діяльність – це процес взаємодії людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок появи потреби [7, с. 512].

С.І. Ожегов у своєму тлумачному словнику зазначив, що діяльністю є специфічна людська форма відношення до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільна зміна в інтересах людей; умова існування суспільства. Діяльність включає в себе мету, засоби, результат і сам процес [31, с.375.]. Діяльність згідно Словнику літературознавчих термінів являє собою цілеспрямовану витрату духовних і фізичних сил людини, підпорядковану пізнанню, перетворенню світу, створенню чогось нового [31].

Серед різних видів діяльності окремо виділяють соціально-педагогічну діяльність. А.Й. Капська вважає, що соціально-педагогічна діяльність полягає у наданні допомоги людині, сім’ї, групі осіб, котрі попадають у складну ситуацію, шляхом матеріально-фінансової, морально-правової, психолого-педагогічної підтримки [19, с.43]. На думку іншого українського науковця Т.Ф. Алєксєєнко, соціально-педагогічну діяльність можна визначити як допомогу в позитивній соціалізації особистості, зокрема в інтеграції дитини у суспільство, допомогу в її розвитку, вихованні, освіті, професійному самовизначенні [1,с.67]. Відомий російський учений М.А. Галагузова наголошує, що основною відмінністю соціально-педагогічної діяльності від педагогічної є те, що потреба в ній з’являється тоді, коли в індивіда, особистості, групи виникає проблемна ситуація. Соціально-педагогічна діяльність завжди є «адресною», спрямованою на конкретну дитину та вирішення її індивідуальних проблем шляхом вивчення особистості дитини та навколишнього середовища, пошук засобів, які допоможуть дитині вирішити її проблему [13, с. 32 ].

Базуючись на теоретичних підходах науковців, соціально-педагогічною можна вважати таку діяльність, що спрямована на створення сприятливих умов для соціалізації та всебічного розвитку особистості, задоволення їі соціокультурних потреб чи відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини. Результатом діяльності соціального педагога є формування в особистості певного рівня соціальних якостей, самосвідомості, самовизначення та самоствердження як складників суспільного буття, відповідно до її можливостей та особливостей соціального середовища.

Таким чином, соціально-педагогічна діяльність з трудового виховання має бути спрямована на соціалізацію особистості, яка сприяє соціальному розвитку та самореалізації людини в інтересах особистості та суспільства. Виховання фізично та морально здорової людини, яка здатна визначати та творчо виконувати завдання; формування соціально активної, самостійної особистості.

Соціально-педагогічна діяльність (СПД) є різновидом педагогічної діяльності, що спрямована на вирішення завдання соціального виховання та соціального захисту. Вона починається з постановки мети та завдань, які необхідно вирішити. Мета визначає зміст, методи реалізації, форми організації діяльності.

Дослідниця соціальної педагогіки М. Галагузова зазначала, що основними компонентами діяльності виступають ціле покладання, вибір способів дії, інструментарію, оцінка результатів діяльності.

Загальна мета СПД полягає у створенні умов для соціалізації дітей та молоді. Вона конкретизується в завданнях та її змісті.

Завдання соціально-педагогічної діяльності:

· створення умов для збереження, зміцнення здоров'я та захисту вихованців;

· формування та розвиток моральних якостей, соціально значимих орієнтацій і установок;

· попередження негативних впливів на розвиток особистості;

· створення сприятливих умов розвитку особистості;

Зміст соціально-педагогічної діяльності розкривається в соціальній адаптації, профілактиці, корекції, соціально-культурній анімації певних вікових, соціальних груп і конкретних особистостей, у системному вивченні індивідуальних особливостей дітей, установленні контактів і взаємодії з ними, в управлінні процесом самореалізації особистості, підтримці особистості у кризових ситуаціях тощо.

Мета діяльності досягається за допомогою реалізації принципів:

· соціально-політичних (законності та прав людини, державного підходу до завдання діяльності, зв’язку змісту і форм соціально-педагогічної діяльності);

· психолого-педагогічних (сприяння самореалізації людини, індивідуального підходу, спрямованості, системності);

· організаційних (компетентності, інтеграції, контролю, перевірки);

· специфічних (гуманізму, незалежності, клієнтоцентризму, толерантності, конфіденційності).

Основними функціями діяльності соціального педагога є:

Ø комунікативна;

Ø організаторська;

Ø прогностична;

Ø охоронно-захисна;

Ø діагностична;

Ø попереджувально-профілактична;

Ø соціально-терапевтична.

Соціально-педагогічна діяльність – це цілеспрямовані послідовні дії соціального педагога, котрі забезпечують найбільш оптимальне досягнення певної соціально-педагогічної мети в соціальному розвитку, вихованні (перевихованні, виправленні), оволодінні вміннями й навичками в самообслуговуванні, навчанні й професійній підготовці об'єкта.

Соціально-педагогічна діяльність в умовах ДНЗ виконується методистами та вихователями дитячого садка, тому що в наш час не в кожному ДНЗ є соціальний педагог.

Таким чином, сутність соціально-педагогічної діяльності полягає у цілеспрямованій спільній діяльності соціального педагога, вихователів ДНЗ, з метою повноцінного виховання та навчання дошкільників, у яке входить моральне, естетичне, соціальне, фізичне та трудове виховання. Цей процес має бути взаємопов'язаний, тому що кожний етап у виховання, дуже важливий і має бути реалізованим, а саме за допомогою соціально-педагогічної діяльності.

Дата добавления: 2015-10-21