Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Лютнева революція 1917 р. в Петрограді. Падіння монархи Романовнх

Читайте также:
  1. IV Реставрация и Июльская монархия
  2. Quot;Косигінська" реформа та падіння темпів економічного розвитку
  3. Божественная монархия, или что вас ожидает
  4. Вече и Божественная Монархия
  5. Дуалистическая монархия
  6. Дуалистическая монархия.
  7. Ещё раз о Божественной монархии

Революційні події в Петрограді. Від початку 1917 р. незадоволення війною та економічні труднощі, зокрема труднощі з продовольством у вели­ких промислових центрах, посилили страйковий рух. Приводом до револю­ційного вибуху в Петрограді були такі події. У середині лютого погірши­лося постачання столиці продуктами, особливо хлібом. Зерно в країні було і в достатній кількості, але через транспортні проблеми і нерозторопність влади, його поставляли в місто з перебоями. Була запроваджена карткова система, виникли черги біля хлібних крамниць, що зумовило незадоволення людей. 17 лютого розпочався страйк на Путіловському заводі в Петрограді. Робітники вимагали надбавки до зарплати. Адміністрація звільнила страй­карів і оголосила про закриття на невизначений час окремих цехів. Путілов-ців підтримали робітники інших підприємств міста. 23 лютого на вулиці Петрограда вийшли робітники і робітниці з лозунгами "Хліба!", "Геть вій­ну!", "Геть самодержавство!". Того дня страйкували 128 тис. робітників 50 підприємств - третина робітників столиці. Наступного дня страйкували вже 214 тис. робітників. 25 лютого страйк у Петрограді став загальним: до нього приєдналися 300 тис. осіб. На головних площах, проспектах і вулицях від­бувалися мітинги і демонстрації. Того ж дня командувач Петроградського військового округу генерал С. Хабалов скерував донесення Миколі II, який перебував у Ставці в Могильові, про ситуацію в Петрограді. О 21 годині на­дійшов наказ імператора про припинення "безпорядків" у столиці. С. Хаба­лов наказав поліції та командирам запасних частин застосовувати проти де­монстрантів зброю. Проти ночі 26 лютого поліція заарештувала майже сотню найактивніших діячів лівих партій. 26 лютого поліцейські відкрили вогонь по мітингувальниках на Знаменській площі, на Садовій вулиці, Літей-ному та Володимирському проспектах. Десятки було вбито та поранено. Проти ночі 27 лютого було проведено нові арешти: цього разу схоплено 170 осіб. Спроби уряду придушити силою масові революційні виступи в місті були безуспішними. Вирішальну роль у перемозі революції відіграв перехід військ Петроградського гарнізону на бік повсталих. У лютому 1917 р. у Петрогра­ді перебував гарнізон чисельністю до 180 тис. солдатів. Переважно це були запасні частини, які мали їхати на фронт. Зосередження в столиці великої кількості солдатів, які легко піддавалися революційній пропаганді, було од­нією з помилок влади.

Уже 26 лютого 4-та рота одного з батальйонів Павловського полку відмовилася зайняти вказане їй місце на заставі. Рота була обеззброєна, а організатори відвезені в Петропавловську фортецю. Вранці 27 лютого пов­стала навчальна команда запасного батальйону Волинського полку. Якщо вранці 27 лютого на бік повсталих перейшло 10 тис. солдатів, то ввечері -67 тис. 28 лютого на боці повсталих було 127 тис. солдатів, а 1 березня - вже 170 тис. 28 лютого було захоплено Зимовий палац, Петропавловську форте-


Росія в Першій світовій війні (1914-1917)


вели-було і

і.

страй-

ілов-

вулиці

вій-

вже

нього

від-

, який

' на-

. Хаба-

де-

майже

', Літей-

. Проти

осіб.

були

військ

а-

це були

великої

було од-

полку

оєна, а

пов-

. Якщо

- вже форте-


цю, арсенал, із якого було роздано робітничим загонам 40 тис. гвинтівок і 30 тис. револьверів. На Літейному проспекті розгромлено й підпалено будівлі Окружного суду та Будинку попереднього ув'язнення, із тюрем випущено ув'язнених, багатьох поліцейських і жандармів заарештовано. Почалися ареш­ти царських міністрів, яких помістили в Петропавловську фортецю. (Кіль­кість жертв у лютневі дні 1917 р. в Петрограді становила майже 300 осіб уби­тими і до 1200 пораненими.)

У відповідь на телеграму голови Державної думи М. Родзянка про по­требу створити новий уряд, який користувався б довірою суспільства, Ми­кола II ухвалив рішення розпустити Думу на канікули - від 26 лютого до квітня 1917 р. Об 11 годині ранку 27 лютого депутати Державної думи зіб­ралися в Білій залі Таврійського палацу і мовчки вислухали царський наказ про канікули. Було вирішено не проводити офіційних засідань, однак зали­шатися на своїх місцях. Всередині дня, коли до Таврійського палацу піді­йшли натовпи демонстрантів, Дума вирішила сформувати зі свого складу "Тимчасовий комітет Державної думи для відновлення порядку в Петрогра­ді і для зносин з установами і особами". Того ж дня комітет у складі 12 осіб на чолі з М. Родзянком було сформовано. Ввечері 27 лютого Родзянко наді­слав цареві нову телеграму, у якій пропонував піти на поступки - доручити Думі сформувати відповідальний перед нею уряд. Проти ночі 28 лютого Тим­часовий комітет Державної думи звернувся до народів Росії із зверненням, що він бере на себе ініціативу "відновлення державного і суспільного по­рядку" і створення нового уряду. Ввечері 28 лютого, в умовах, коли рево­люція перемогла, М. Родзянко запропонував Тимчасовому комітетові взяти на себе урядові функції. Для тимчасового керування міністерствами були скеровані комісари із членів Думи.

Представники робітничих груп, разом із групою думських депутатів від соціал-демократичної фракції, представниками лівої інтелігенції 27 люто­го зібралися в Таврійському палаці й оголосили про створення Тимчасового виконавчого комітету Петроградської Ради робітничих і солдатських де­путатів. Комітет звернувся із закликом вибрати депутатів до Ради - по одному депутату від тисячі робітників і по одному - від роти солдатів. Було обрано 250 депутатів, які, зібравшись в Таврійському палаці, обрали Вико­навчий комітет Ради. Його головою став лідер соціал-демократичної фракції Державної думи меншовик Н. Чхеїдзе, заступниками - трудовик О. Керен-ський та меншовик М. Скобелєв. Більшість у Виконавчому комітеті та самій Раді належала меншовикам і есерам. Виконком взяв на себе охорону гро­мадського порядку та забезпечення населення продовольством. Рада сформу­вала військову і продовольчу комісії, озброєну міліцію, встановила контроль над друкарнями і залізницями. Рішенням Ради були вилучені фінансові кош­ти царської влади й встановлено контроль над їх використанням. Рада 1 бе­резня видала "Наказ № 1" про демократизацію армії. Солдатів прирівнюва­ли в громадянських правах з офіцерами, заборонялося грубе поводження з



Росія на початку XX ст.

нижчими чинами, було скасовано форми армійської субординації. Легалізу­валися солдатські комітети, вводилася виборність командирів, в армії дозво­лялося вести політичну діяльність. Петроградський гарнізон було підпоряд­ковано Раді.

Утворення Тимчасового уряду. Зречення Романових. Проти ночі 2 березня розпочалися переговори між представниками Виконавчого комітету Петроградської Ради і Тимчасовим комітетом Державної думи про форму­вання Тимчасового уряду. Представники Ради поставили умову, щоб Тимча­совий уряд одразу ж проголосив громадянські свободи, амністію політв'яз­ням і скликав Установчі збори. За умови виконання Тимчасовим урядом цієї вимоги Рада ухвалила рішення про його підтримку. Формування складу Тимчасового уряду доручили Тимчасовому комітетові Державної думи. 2 бе­резня після переговорів представників Тимчасового комітету Державної думи і Виконкому Петроградської Ради було сформовано Тимчасовий уряд. До його складу увійшли 12 осіб, 9 з яких були депутатами Державної думи. Головою уряду і міністром внутрішніх справ став голова Всеросійського зем­ського союзу, кадет, князь Г. Львов, міністром закордонних справ - лідер кадетської партії П. Мілюков, військовим і морським міністром - лідер пар­тії октябристів О. Гучков, міністром торгівлі й промисловості - прогресист О. Коновалов, шляхів сполучення - кадет М. Некрасов, народної освіти -близький до кадетів професор права О. Мануйлов, землеробства - земський лікар, кадет О. Шингарьов, юстиції - трудовик (від 3 березня есер) О. Ко­рейський, у справах Фінляндії - кадет В. Родичев, обер-прокурором Свя­щенного Синоду - октябрист В. Львов, державним контролером - октяб­рист І. Годнєв. Отже, 7 найважливіших посад опинилися в руках кадетів.

Між тим ще 27 лютого Микола II через начальника штабу Ставки генерала М. Алексєєва віддав розпорядження спрямувати на Петроград на-дій'іі війська для придушення революції. На чолі військ було поставлено генерала М. Іванова, призначеного також замість С. Хабалова командувачем Петроградського військового округу з дуже широкими повноваженнями. Вранці 28 лютого Микола II виїхав із Ставки на Петроград. Коли поїзди при­були на станцію Мала Вишера (160 км від Петрограда), стало відомо, що наступні станції зайняли революційні війська. Цар вирішив повернути на Псков, у штаб Північного фронту. У Псков царські поїзди прибули о 19 го­дині 1 березня. Тоді ж генерал Алексєєв вирішив відмовитися від військової експедиції на Петроград. Заручившись підтримкою командувачів фронтів, він віддав наказ Іванову утриматися від наступу на столицю. Проти ночі 2 бе­резня Микола II дав згоду на формування відповідального перед Думою уря­ду. Командувач Північного фронту генерал М. Рузський передав рішення Миколи II М. Родзянкові. Однак той повідомив, що таке рішення "запізніле" і хід подій вимагає зречення царя на користь його сина Олексія при регент­стві великого князя Михайла Олександровича, молодшого брата імперато­ра. За зречення Миколи II висловилися командувачі всіх фронтів і флотів - "в


Росія в Першій світовій війні (1914-1917)

ім'я порятунку батьківщини і династії", бо воно "єдине, здатне припинити революцію і врятувати Росію від жахів анархії". У цих умовах Микола II на­казав скласти маніфест про своє зречення від престолу на користь царевича Олексія при регентстві великого князя Михайла. Увечері 2 березня до Пско­ва прибули депутати Державної думи О. Гучков і В. Шульгін і підтвердили доконечність зречення царя. Тоді Микола II заявив, що він зрікається пре­столу не тільки сам, але від імені сина Олексія на користь брата Михайла. Нова комбінація, коли трон переходив до брата імператора, не відповідала букві закону, але порадившись, Гучков сказав, що вони можуть прийняти цю пропозицію. Підписавши новий текст зречення, колишній імператор, як завж­ди, записав у своєму щоденнику короткий перебіг дня і закінчив запис слова­ми: "Навколо зрада, і боягузтво, і обман!".

Уранці 3 березня відбулася зустріч членів думського комітету і Тим­часового уряду з великим князем Михайлом. Родзянко і Керенський переко­нували його теж зректися престолу. Однак Мілюков наполягав на тому, щоб Михайло прийняв корону, доводячи важливість сильної влади для зміцнен­ня нового порядку. Гучков, який одразу з поїзда прибув на засідання, теж підтримав Мілюкова. Однак більшість виступила за зречення Михайла, і він о 16 годині підписав складений В. Набоковим і бароном Б. Нольде маніфест про свою відмову від корони. У маніфесті, оприлюдненому наступного дня, зазначалося, що Михайло відмовляється від престолу, і народ "всенародним голосуванням через своїх представників в Установчих зборах" має "встано­вити спосіб правління і нові основні закони держави Російської". Михайло закликав народ визнати Тимчасовий уряд як законну владу Росії.

Письмові заяви про підтримку Тимчасового уряду і про відмову від претензій на царський престол зробили і всі члени царської сім'ї. Так за­кінчилася історія правління династії Романових. Згодом Миколу II та його сім'ю заарештували і відвезли до Царського Села. Спроби Тимчасового уряду переправити колишнього царя і його родину спочатку до Англії, а по­тім до Франції виявилися невдалими. 13 серпня 1917 р. за розпорядженням Тимчасового уряду царську сім'ю вивезли до Тобольська. До трагічних по­дій у Єкатеринбурзі залишалося менше року.

Усупереч багатолітнім твердженням радянських істориків, жодна з пар­тій Росії організаційно й технічно революції не готувала. Вона розпочалася стихійно і несподівано для уряду та опозиційних партій. Крах монархії став результатом її системної кризи і частиною кризи імперій старого типу в умовах Світової війни. Уже революція 1905-1907 років виявила цілий пласт конфліктів і суперечностей, спричинених переходом країни від традиційного суспільства до індустріального. Росія потребувала пришвидшення політич­них і соціально-економічних перетворень, насамперед реформування вищої законодавчої і виконавчої влади, розширення прав та свобод особистості, демократизації всіх сторін суспільного життя. Революція змусила самодер­жавство внести деякі корективи у свою політику. Однак історичні обстави-


Росія на початку XX ст.


ни, у яких відбувався процес ламання старих інститутів і цінностей та ста­новлення нових, були малосприятливими для влади. Світова війна напру­жила сили держави і суспільства. Кожен день війни звужував соціальну базу самодержавства. Проти Миколи II на короткий час об'єдналися різні політич­ні сили - від правих до лібералів і лівих. Монархія виявилась приреченою.

Лютнева революція відкрила перед країною кілька можливих шляхів розвитку. В умовах політичної нестабільності ліберально-реформістська аль­тернатива від початку була малоперспективною, тому що не мала глибокого коріння в російському народі. Запропонована "згори" Тимчасовим урядом програма реформування країни на принципах демократії, приватної влас­ності, цілісності країни, тобто на ліберальних цінностях, вилучала саму мож­ливість широкого застосування насильства для стабілізації ситуації в країні. Відкладаючи розв'язання таких важливих питань, як аграрне, участь у війні, самовизначення народів до скликання Установчих зборів, Тимчасовий уряд руйнував свою соціальну і політичну базу, відкривав шлях революційному варіантові розвитку подій.


1796-1801

1796-1800

1797, 5 квітня

1799,8(19)

 


Дата добавления: 2015-10-16; просмотров: 116 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Преса і книговидання | Зовнішня політика | Quot;Кривава неділя" і наростання революційних настроїв | Політичні партії | Національні рухи | Влада і суспільство | Зовнішня політика | Преса та книговидання | Художня культура | Вступ у війну |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Кампанія 1915 р.| Микола І

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)