|
Страйк на Путіловському заводі в Петербурзі, який розпочався 3 січня 1905 р., став прологом революційних подій у Росії. Робітники вимагали підвищення зарплати, скасування понаднормованих робіт, встановлення 8-годинного робочого дня. їх підтримали інші заводи й фабрики, і 8 січня страйк охопив понад 100 тис. робітників столиці. У цих умовах священик Г. Гапон, який мав вагомий вплив у робітничому середовищі, вирішив спрямувати незадоволення робітників у мирне, законне річище. Разом зі своїми соратниками він написав петицію цареві, у якій йшлося про важке становище народу, про його надії на царя, про потребу формування народного представництва, яке би допомогло керувати країною. До петиції були внесені й конкретні політичні вимоги: амністія політичних в'язнів, недоторканність особи, свобода слова, преси, зборів, рівність усіх перед законом, дозвіл на створення професійних робітничих спілок, скасування викупних платежів селян за землю і передача її у всенародну власність.
Імператор знав про заплановану ходу робітників до Зимового палацу, призначену на 9 січня 1905 р. Спочатку він мав намір вийти до демонстрантів, але з метою безпеки його переконали залишити Петербург. Микола II з сім'єю відбув у Царське Село. Підсилений столичний гарнізон зайняв підступи до Зимового палацу та інших урядових установ. Вранці 9 січня 1905 р. 140-тисячна демонстрація, яку очолював Г. Гапон, з хоругвами, іконами, портретами царя і співом молитов рушила до Зимового палацу. На Двірцевій площі по них було відкрито вогонь. За різними даними, було вбито від 100 до 200 осіб і кілька сотень поранено*. Як свідчать записи в його щоденнику,
* За кілька днів Г. Гапона позбавили сану і духовного звання. Щоб уникнути арешту, він виїхав за кордон. Наприкінці 1905 р. Г. Гапон повернувся до Петербурга і з допомогою поліції спробував відродити робітничу організацію. Однак його ідеї і методи вже застаріли: в Петербурзі діяла Рада робітничих депутатів, країна була охоплена селянськими заворушеннями. У квітні 1906 р. Гапона знайшли мертвим на дачі біля Петербурга. За кілька років із спогадів есера Петра Рутенберга стали відомі обставини загибелі священика. Дізнавшись про зв'язки Гапона з поліцією, за рішенням партії Рутенберг, який був близьким другом священика, і кілька робітників вбили Гапона.
Росія на початку XX ст.
Микола II був шокований подіями в столиці. Престиж влади було серйозно підірвано в усьому суспільстві. Країною прокотилася хвиля робітничих страйків, студентських демонстрацій, протестів у пресі та у відкритих листах громадських діячів, учених, письменників. Звільнення начальника петербурзької поліції та відставка міністра внутрішніх справ Святополка-Мирського не зупинили протестів по всій імперії, які щотижня набували дедалі загрозливішого характеру.
Під натиском масового руху уряд змушений був піти на деякі політичні поступки. Цар 18 лютого 1905 р. видав рескрипт на ім'я нового міністра внутрішніх справ Олександра Булигіна, якому доручали розробити закон про скликання виборного представницького органу - законодорадчої Державної думи.
У цих умовах ліберальна громадськість не припиняла тиску на владу. По всій країні виникали різноманітні спілки і об'єднання, які створювали за професійною ознакою, але їхня діяльність мала політичний характер. Заснований у травні 1905 р. Союз союзів - об'єднання 14 союзів на чолі з майбутнім лідером кадетів П. Мілюковим - звернувся з відозвою до народу, у якій містився заклик до конституційних перетворень і скликання Установчих зборів. Водночас піднялася травнева хвиля робітничого руху, яка охопила 180 міст країни. Під час страйків виникали Ради робітничих уповноважених (депутатів), які від імені робітників висували економічні та політичні вимоги (останні, зазвичай, під упливом соціал-демократів та есерів). Від весни-літа 1905 р. до страйкового руху робітників приєднувалися широкі маси селянства, армія і флот. Селянські заворушення охопили губернії Чорноземного центру, Середнього Поволжя, Україну, Білорусь, Балтію, Грузію. 14 червня 1905 р., незадоволені умовами служби, повстали моряки одного з найкращих кораблів Чорноморського флоту - панцерника "Князь Потьомкін Таврійський". Після 11 днів рейду "Потьомкін" прибув у румунський порт Констанца і здався місцевій владі.
На тлі наростання соціальної й політичної напруженості 6 серпня 1905 р. було опубліковано царський маніфест, який проголошував скликання законодорадчої Державної думи. Цей проект за іменем міністра внутрішніх справ одержав назву "Булигінської думи". Вибори мали бути багатоступеневими, за трьома куріями - землевласницькою, міською та селянською, виборче право поширювалося на осіб чоловічої статі не молодших ніж 25 років, а деякі категорії населення (військовослужбовці, учні та студенти, робітники, ремісники, наймити, "бродячі інородці") у виборах не могли брати участі. Вибори від низки національних окраїн (Царства Польського, Сибіру, Кавказу та ін.) проводилися за особливими правилами. Ліберальні кола, хоч і з деякими обмовками, підтримали проект скликання законодорадчої Думи, а ліві політичні сили виступили з критикою і закликали до бойкоту виборів. Однак за декілька тижнів події в країні почали розвиватися так стрімко і драматично, що влада змушена була піти на серйозніші поступки.
_______________ 1905-1907 роки: революція і реформи _____________
2. Маніфест 17 жовтня 1905 р. Нова редакція "Основних законів Російської імперії"
Страйк московських робітників, що розпочався у вересні 1905 р., на початку жовтня став набувати загрозливих форм. На середину жовтня країна була охоплена загальним політичним страйком, у якому взяло участь майже 2 млн осіб. Зупинилися фабрики і заводи, не працювали пошта, телеграф, транспорт, закрилися комунальні установи і навчальні заклади. Центральна влада виявилася нездатною протидіяти хаосові й анархії, насильству та злочинності. Микола II опинився перед вибором: або розпочати в країні політичні реформи, або ж встановити в Росії військову диктатуру. У своїх мемуарах С. Вітте зазначав: "Мені здається, що цар у ті дні шукав опори в силі, але не знайшов нікого з прихильників сили - всі злякалися". С. Вітте, який 15 вересня повернувся з Портсмута, постійно зустрічався з імператором, переконуючи його розпочати реформи. У спеціальній записці, поданій цареві 9 жовтня, С. Вітте пропонував програму перетворень: широкі громадянські свободи, скликання народного представництва із законодавчими повноваженнями, створення об'єднаної Ради міністрів, запровадження нормованого робочого дня, державного страхування робітників тощо. С. Вітте переконував монарха, що для порятунку держави й династії такі поступки потрібні, що повнота царської влади буде збережена і при народному представництві. Із значними сумнівами імператор сприйняв аргументи С. Вітте і 17 жовтня 1905 р., в обстановці всеросійського політичного страйку, підписав маніфест "Про вдосконалення державного устрою "; водночас він призначив С. Вітте головою об'єднаної Ради міністрів. Маніфест обіцяв "дарувати народові непохитні основи громадянських свобод": недоторканність особи, свободу совісті, слова, зборів, союзів; залучити до виборів у Державну думу всі верстви населення; визнати Думу законодавчим органом, без схвалення якого жоден закон не міг набути чинності.
Одержавши великі владні повноваження, С. Вітте мав вирішувати надзвичайно складні завдання: створити сильну адміністрацію, припинити наростання анархії і хаосу в країні, напрацювати законодавчі акти з реалізації положень Маніфесту 17 жовтня. В умовах гострої соціальної напруги цар чекав від уряду рішучих дій і в листах до матері неодноразово ділився своїми враженнями. В одному з них (10 листопада 1905 р.) він писав: "У мене щотижня засідає Рада міністрів. Говорять багато, але роблять мало. Всі бояться діяти сміливо, мені доводиться завжди змушувати їх і самого Вітте бути рішучішими. Ніхто в нас не звик брати на себе, і всі чекають наказів, яких
потім не люблять виконувати".
Маніфест 17 жовтня 1905 р. спричинив у перші дні та тижні після його проголошення масові демонстрації, мітинги, маніфестації і прихильників, і противників його ідей. У багатьох місцевостях справа дійшла до збройних сутичок між протилежними таборами і погромів. За даними сучасних до-
Росія на початку XXст.
слідників, від 17 жовтня до 1 листопада 1905 р. погромна хвиля прокотилася по 358 населених пунктах, більшість яких (339) припала на Європейську Росію, у смузі єврейської осілості було зареєстровано 292 погроми. Під час жовтневих погромів загинуло 1622 і було поранено 3544 особи. Вдалося встановити національну належність двох третин постраждалих, зокрема євреї серед них становили 711 убитих і 1207 поранених, росіяни, українці та білоруси - відповідно 428 і 1246.1 хоча антисемітські настрої були доволі відчутними, найгостріше виявлялася ненависть до інтелігенції як основного джерела революційних настроїв. 99% учасників погромів, чия станова належність була встановлена, належали до міщан і селян, у 14 містах і селищах у погромах брали участь й робітники. Подекуди погроми набули такого кривавого характеру, що влада змушена була провести слідство. Відбулося приблизно 205 процесів над погромниками, у ході яких було засуджено 1860 осіб; більше половини з них отримало по 8 місяців арештантських відділень; згодом 1713 осіб цар помилував.
Маніфест 17 жовтня 1905 р. вніс розкол в антиурядову опозицію. Якщо помірковано-ліберальні представники опозиції вважали, що боротьбу з владою виграно, то лідери радикалів далі закликали до збройної боротьби із самодержавством. У листопаді-грудні 1905 р. революційний рух досягнув свого найвищого розмаху. Селянські заворушення охопили 240 повітів Європейської Росії, супроводжувалися погромом помість і захопленням поміщицьких земель. Особливо широкого розмаху набули селянські бунти в Симбірській, Саратовській, Курській, Чернігівській губерніях. Щоб придушити їх, посилали каральні війська, запроваджували надзвичайний стан. З листопада 1905 р., під упливом широкого селянського руху, було видано царський маніфест, за яким викупні платежі за надільну землю зменшували наполовину, а від 1 січня 1907 р. скасовували взагалі.
У листопаді-грудні 1905 р. відбулися десятки заворушень в армії і на флоті, найсерйознішим з яких був виступ моряків і солдатів Чорноморського флоту під командуванням лейтенанта П. Шмідта. Керівників за рішенням суду розстріляли; інших учасників засудили до каторжних робіт і тюремного ув'язнення.
За рішенням Московської Ради робітничих депутатів, яка перебувала під упливом революційних партій, 10 грудня 1905 р. розпочалися збройні зіткнення робітничих груп з поліцією та військами в Москві. Головним опорним пунктом повсталих стала Пресня - робітничий район, де дружинникам вдалося протриматися 10 днів.
На хвилі соціальних протестів 11 грудня 1905 р. було видано новий виборчий закон, який підготував уряд С. Вітте. Він зберігав основні положення виборчого закону 6 серпня 1905 р., однак тепер до участі у виборах допускали і робітників, для чого запровадили четверту, робітничу, курію, збільшили кількість місць для селянської курії. Зберігалася багатоступене-
1905-1907роки: революція і реформи
прокотилася
Європейську Ро-
погроми. Під час
Вдалося вста-
зокрема євреї се-
та білоруси
відчутними,
джерела ре-
належність була
у погромах
кривавого ха-
приблизно
0 осіб; біль-
ілень; згодом
опозицію. Як-боротьбу з боротьби із рух досягнув - повітів Єв-захопленням помі-бунти в Сим-придушити ан. З листо-видано царсь-зменшували напо-
в армії і на
Чорноморсько-
і рішенням
іт і тюрем-
перебувала
зчалися збройні
Головним опор-
дружинникам
видано новий
основні поло-
у виборах
ічу, курію,
оагатоступене-
вість виборів: спочатку обирали виборників, а з них уже депутатів у Думу; один виборник припадав на 90 тис. робітників, 30 тис. селян, 7 тис. представників міських жителів і 2 тис. поміщиків. При цьому селяни і козаки обирали 42% виборників, землевласники - 32%, міські жителі, які мали певний майновий ценз, - 22%, робітники - 3%.
20 лютого 1906 р. було видано положення про Державну думу, яке встановлювало 5-річний термін її повноважень, однак давало цареві право розпустити Думу достроково і призначити нові вибори. Водночас було видано указ про Державну раду. Із законодорадчого органу, всіх членів якого призначав цар, Рада ставала верхньою законодавчою палатою, яка одержала право затверджувати або відхиляти закони, що їх схвалювала Державна дума. Кількість членів Ради збільшувалася до 190 (втричі). Половину їх, а також голову Ради, призначав цар, другу половину вибирали на підставі високого майнового цензу губернські земські збори, дворянські товариства, біржеві комітети, купецькі управи, православне духовенство, представники університетів.
Поява першого російського парламенту привела до змін у структурі й характері вищої державної влади. 23 квітня 1906 р. імператор затвердив нову редакцію "Основних законів Російської імперії". Вони підтверджували непорушність самодержавної влади, але при визначенні прерогатив імператорської влади поняття "необмежена" було замінено на "верховна". Імператор зберігав всю повноту влади через відповідальний тільки перед ним уряд, керівництво зовнішньою політикою, управління армією і флотом. У статті 86 стверджувалося, що жоден новий закон не може бути прийнятий без "схвалення Державної ради і Державної думи і набувати сили закону без затвердження Государя Імператора". Наступна, 87 стаття, давала змогу монархові між думськими сесіями видавати закони у вигляді "надзвичайних указів". Державна дума одержала право робити запит різним посадовим особам, виступати із законодавчою ініціативою. До її компетенції належало затвердження бюджету, штатів і кошторисів різних відомств, звіту Державного контролю тощо. Державна рада теж отримувала право законодавчої ініціативи. Законопроекти, не схвалені обома палатами, вважалися відхиленими. Законопроекти, відхилені однією з палат, могли виносити на дальший розгляд тільки з дозволу імператора.
"Основні закони Російської імперії" проголошували широкі громадянські свободи: недоторканність приватної власності, право на вільний вибір місця проживання, професії, віри, право ("у межах, встановлених законом") висловлювати і поширювати свої думки, створювати спілки і об'єднання. Законодавчо була закріплена незмінюваність судів, тобто судову владу відокремлювали від законодавчої та виконавчої. У загальнополітичній частині "Основних законів" проголошувалося, що Російська імперія є "єдиною і неподільною", а російська мова - державною.
Росія на початку XX ст.
Попри те, що "Основні закони Російської імперії" утверджували систему, яка не відповідала розвиненому парламентаризмові європейських країн, їх можна розглядати як конституційний акт, оскільки вони містили три головних засади конституційного ладу: виборне представництво із законодавчими правами, поділ виконавчої та законодавчої влади, незалежність судової влади.
Дата добавления: 2015-10-16; просмотров: 85 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Зовнішня політика | | | Політичні партії |