Османська імперія

Міста і залізниці в Європейській частині Росії (1897-1914)

Населення міст

з кількістю мешканців (1897):

© понад 200 000 ф 100 000-200 000

Головні залізниці

--■---«завершені до 1879 р.
------------------ завершені у 1880-1900 роках

Кордони головних регіонів Європейської частини Росії

300 км

Росія в другій половині XIX ст.

Головними статтями експорту країни були традиційно продукти земле­робства і тваринництва. Експорт зерна збільшився з 60,3 млн руб. у 1861-1865 роках до 305,9 млн руб. у 1876-1879 роках. Поступово Росія ста­вала одним із найбільших у світі експортерів зернових культур, її частка в світовому експорті в 1884—1888 роках становила: за вивозом пшениці - 25,3%, жита - 68,7%, ячменю - 43,6%, вівса - 66%, кукурудзи - 15%. У 1880-ті роки Росія в середньому експортувала щорічно 6,980 млн т зерна. Окрім зернових, вивозили льон (на нього припадало 2/3 всього світового виробництва), ліс, ви­роби деревообробної промисловості, шкіру. У структурі російського експор­ту промислові товари навіть на початку XX ст. становили незначну частку.

У структурі імпорту збільшувалася частка сировини і напівфабри­катів для промисловості. Перше місце серед імпортованих товарів 1861 р. посідала бавовна (12,8% усього ввезення), закуповували також різноманітне обладнання, машини, які забезпечували легку та харчову промисловість. Від 1880-х років збільшилася питома частка товарів, які забезпечували розвиток важкої промисловості. Попри швидкі темпи зростання видобутку вугілля і виплавки металів, навіть наприкінці XIX ст. щорічно для потреб російської промисловості імпортували понад 150 млн пудів вугілля і 35 млн пудів мета­лів, що становило до 40% видобутку і виробництва цієї продукції в самій Росії.

Основними торговельними партнерами Росії були Німеччина та Вели­ка Британія. У 1886-1890 роках на Німеччину припадало 24,8% російського експорту та 29,4% імпорту, на Великобританію - відповідно 32,9 та 23,8%.

Банки. Іноземний капітал. У пореформені роки було створено мере­жу державних кредитних установ, які відіграли важливу роль у фінансуванні промисловості, залізничного будівництва, торговельного землеробства. Утво­рений 1860 р. Державний банк одержав право емісії грошових знаків і надан­ня комерційних позик. Селянський (1882) і Дворянський (1885) банки здійс­нювали операції на ринку землі.

Перший акціонерний комерційний банк було засновано 1864 р. в Пе­тербурзі. Незабаром подібні банки створили в Москві, Києві, Харкові. На­прикінці 70-х років у Росії діяли понад 40 комерційних акціонерних банки із загальною сумою капіталу 350 млн руб.

Наступними десятиліттями спостерігалося значне зростання банківсь­кої системи і розширення масштабів її діяльності. Державний банк через свої філії розгорнув обліково-кредитні операції, зокрема надавав довготривалі по­зики найбільшим промисловим підприємствам країни. У приватному кредиту­ванні зростали капітали великих столичних банків. До початку XX ст. капітали і вклади акціонерних комерційних банків перевищили 1 млрд руб. У мобі­лізації капіталів вагому роль відіграли й ощадні каси, але до середини 80-х ро­ків вони залучали невеликі грошові кошти.

Розвиткові кредитної системи сприяв іноземний капітал, який вливався не тільки в банківську справу, але і в промисловість, у транспорт, засоби зв'яз-

Економіка та соціальні відносини

ку. Інвестиції іноземного капіталу 1890 р. становили майже 200 млн руб. Якщо в 60-70-ті роки іноземні кошти (переважно у вигляді позик) спрямовували здебільшого на будівництво залізниць, то з 80-х років - уже в гірничовидо-бувну, машинобудівну та хімічну галузі промисловості. Переважав французь­кий, англійський, німецький та бельгійський капітал (загалом він становив 96% іноземних вкладів у російську промисловість). Дешева робоча сила і ви­гідний ринок збуту - ось що приваблювало іноземних інвесторів у Росію. Французькі та бельгійські підприємці вкладали свої кошти в металургійну, металообробну та машинобудівну промисловість, банківську справу. Англійсь­ких капіталістів приваблювали вугільна та металургійна промисловість Донба­су; німецьких - машинобудування, електротехнічна та хімічна промисловість.

Загалом економічний розвиток Росії в перші 20 років після реформ йшов успішно. Торгівля виявляла потреби ринку, потреби людини. На основі цих потреб формувалися і розвивалися всі галузі економіки. Фінансово-еконо­мічна урядова політика: протекціонізм, контроль над біржовими операціями і приватним підприємництвом, економічна підтримка поміщицького і селянсь­кого господарств - теж сприятливо вплинула на розвиток економіки країни.

2. Населення. Міста

За даними Всеросійського перепису 1897 р.*, населення Російської ім­перії становило понад 125 680 тис. осіб (без Фінляндії, де перепис не прово­дився і де налічувалося майже 2,2 млн фінів та 300 тис. шведів). На Євро­пейську Росію припадало 102, 9 млн осіб, на Азійську - 22,7 млн. Найбільшою густота населення була в найзахіднішій частині імперії - Царстві Польсько­му. Тут проживало майже 85 осіб на 1 кв. км, регіоном з найменшою густотою населення був Сибір - 0,5 особи на 1 кв. км (тут проживало майже 5,7 млн).

У Російській імперії народжуваність була найвищою в Європі - на кож­ну тисячу мешканців народжувалося в середньому близько 46 осіб на рік (у розвинених європейських країнах - від 21 до 44). Водночас у Росії була най­вищою і смертність - до 35 осіб на рік на тисячу мешканців (у Європі - від 17 до 24). Росіяни жили в середньому також менше, ніж європейці: до 30 ро­ків, тоді як у Європі - на десять років більше. Такий низький російський по­казник пояснюється високою дитячою смертністю, низьким рівнем охорони здоров'я, періодичними епідеміями.

Від часу перепису міст 1863 р. до 1897 р. міське населення збільшилось у 2,5 раза (з 6,1 млн до 16,8 млн осіб), а питома частка міських жителів зрос­ла з 8 до 13,4%. (До порівняння: 1890 р. міське населення Німеччини стано­вило 47%, Великої Британії - 72%, США - 37,7%.)

* Перепис було проведено 28 січня 1897 р. Переписний формуляр містив такі питан­ня: прізвище, ім'я та по батькові особи, стать, сімейний статус, стан чи звання, місце народження, місце прописки і проживання, віровизнання, рідна мова, грамотність, за­няття.

Росія в другій половині XIX ст.

Після 1860-х років номенклатура міських поселень, окрім міст, обме­жувалася посадами і містечками, причому, щоб вважатися міськими, ті та інші поселення мали населяти міщани, які утворювали міську спільноту. Од­нак формальні критерії для того, щоб вважати поселення містом, були ті ж, що й раніше: статус міста надавав поселенню уряд, у місті мали існувати особливі громадські установи, передбачені міським положенням (у 1870-1891 роках - "Міським положенням" 1870 р., у 1892-1917 роках - "Міським положенням" 1892 р.) тощо.

Попри неточність тодішньої статистики, 1897 р. в Європейській Росії (без Польщі і Фінляндії) налічувалося 494 повітових і губернських міста, 122 неповітових міста і 52 посади, в Сибіру - 47 губернських і повітових міст і 4 безповітових міста (посадів у Сибіру не було). Середня відстань між найближчими містами і посадами в Європейській Росії становила 83 км, а в Сибіру - 495 км. У європейських країнах ця відстань на початку XX ст. ста­новила від 8 до 15 км, що давало змогу тамтешньому селянинові за один день дістатися до міста і повернутися додому пішки, а міському мешканцеві -добратися до іншого міста. А в Європейській Росії, враховуючи ще й пога­ний стан доріг, подорож із села до міста потребувала кількох днів, із міста в місто - ще більше. Це надзвичайно ускладнювало зв'язки між містом і се­лом та між містами, заважало швидкому економічному зростанню.

Домінували міста з населенням менше 20 тис. мешканців. Якщо ж на­прикінці 60-х років XIX ст. серед міст Європейської Росії тільки в п'яти (Москва, Петербург, Одеса, Кишинів, Рига) населення перевищувало 100 тис. осіб, то наприкінці 90-х років міст із 100-тисячним населенням і вище було 14. Найбільшими містами були: Петербург (1 267 023 мешканців), Москва (1 035 664), Варшава (638 208), Одеса (405 041). У двох останніх етнічні ро­сіяни не були найбільшою спільнотою.

Міста зростали завдяки новоприбулому населенню і меншою мірою -природному приросту. Прибуле населення 1900 р. становило майже 70% меш­канців Петербурга та Москви. У становій структурі міст значною була част­ка селян - понад 40% населення.

Міста були адміністративними, промисловими і торговельними цент­рами. Саме тут зосереджувалися університети, інститути, гімназії, бібліотеки, музеї, театри, тут відбувалися різноманітні виставки. Москва і Петербург зберігали роль столичних центрів. Якщо Петербург був центром, де найпов­ніше втілилися ідеї європеїзму, то Москва все ж тяжіла до традиційності в культурі та масовій свідомості. Російська провінція більше тягнулася до Моск­ви як берегині традиційного способу життя й історичної пам'яті.

У другій половині XIX ст. інфраструктура міського господарства стає складнішою; 1859 р. з'явився водопровід у Петербурзі, а згодом і в інших губернських містах - Саратові, Ярославлі, Твері, Одесі, Харкові та ін. Од­нак водопровід не став масовим явищем. Навіть у Москві водопровід мали тільки 20% будинків.

ШВЕЦІЯ

НІМЕЧЧИНА

міст, обме-, ті та • Од-, були ті ж, існувати (у 1870-- "Міським

Росії

міста,

міст

між

83 км,а в

XX ст. ста-

один день

ще й пога-, із міста в

■уі І СЄ-

ж на-

в п'яти

100 тис.

вище було

), Москва

етнічні ро-

мірою -70% меш-була част-

цент-

бібліотеки,

Петербург

де найпов-

в

до Моск-

стає і в інших та ін. Од-мали

\Архангельсь

Тюмень \
Березники... •

Курган

Пера ■ •. '-\Х''

В'ятка

Гельсінгі

• '• Єка

- ■■■'.' '; ■-

Новгород ХІсков)

ї

_9 <с іРиеа ** (............. * і

\Ч^йаа/7ЬСЬІС

аку

ЯрЬславм

-,.......,'. *0<ух	~	\\\Х\г ■

Кордони головних регіонів Європейської частини Росії

Промисловість і сільське господарство в Європейській частині Росії (1897-1914)

Головні гірничо-металургійні райони Інші важливі промислові райони Нафтовидобувні райони

УУ/у^ Райони вирощування цукрового буряку

Райони вирощування зернових культур на експорт

300 км

і Райони вирощування зернових культур для внутрішнього споживання

Росія в другій половині XIX ст.

У містах будували залізничні вокзали, у деяких містах наприкінці XIX ст. з'явився трамвай. Спочатку це були кінно-залізничні лінії ("конка"), і лише пізніше використовували електричну тягу. Перша конка з'явилася в Москві 1872 р. під час Політехнічної виставки. У 70-80-х роках конка діяла як вид громадського транспорту в обох столицях, деяких губернських міс­тах. На початку XX ст. електричне і газове освітлення мали тільки 85 міст Росії (приблизно десята частина).

З масовою міграцією селянства в міста село стало потужно впливати на культуру і менталітет містян, насамперед міських низів. Оскільки нові мешканці міст несли на собі відбиток традиційної сільської культури, то міграція гальмувала формування буржуазного менталітету серед широких мас міського населення, означала відтворення стандартів і стереотипів се­лянської свідомості та поведінки.

Дата добавления: 2015-10-16